Постанова

від 17.01.2023 по справі 910/8170/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2023 р. Справа№ 910/8170/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Чорногуза М.Г.

Яковлєва М.Л.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 17.01.2023.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Укргідроенерго"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі №910/8170/22 (суддя Нечай О.В., повний текст складено 03.10.2022)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Укргідроенерго"

до Державного підприємства "Енергоринок"

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Укргідроенерго» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Енергоринок», у якому просить:

- визнати бездіяльність відповідача, зокрема, щодо не реєстрації розрахунку коригування кількісних і вартісних показників № 28 від 26.05.2020 до податкової накладної № 1 від 05.09.2019 на суму 173 884 531,31 грн, у т.ч. ПДВ 28 980 755,22 грн - протиправною;

- зобов`язати відповідача здійснити реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування кількісних і вартісних показників № 28 від 26.05.2020 до податкової накладної № 1 від 05.09.2019 на суму 173 884 531,31 грн, у т.ч. ПДВ 28 980 755,22 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що бездіяльність відповідача щодо реєстрації розрахунку коригування до податкової накладної № 1 від 05.09.2019 на суму 173 884 531,31 грн в ЄРПН не дає права позивачу зменшити податкові зобов`язання з ПДВ на суму 28 980 755,22 грн, які були включені до податкових зобов`язань в декларації з ПДВ за вересень 2019 року та сплачені у жовтні 2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 закрито провадження у справі №910/8170/22 за позовом Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» до Державного підприємства «Енергоринок» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Повернуто Приватному акціонерному товариству «Укргідроенерго» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4 962 грн 00 коп., сплачений на підставі платіжного доручення № 625 від 19 серпня 2022 року, оригінал якого залишається в матеріалах справи № 910/8170/22.

Суд дійшов висновку про те, що даний спір не підлягає судовому розгляду, у зв`язку з чим провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство «Укргідроенерго» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі №910/8170/22 та ухвалити нове рішення, яким справу направити для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

Також в апеляційній скарзі викладено клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Скаржник вважає, що оскаржувану ухвалу винесено з порушенням норм процесуального права, а також з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи за неправильного застосування норм матеріального права.

Апелянт наголошує, що між позивачем та відповідачем існують правовідносини, підставою виникнення яких є господарський договір і даний спір залежить від встановлення судом обставин належного виконання умов такого договору, а тому є таким, що віднесений до юрисдикції господарських судів. Також на переконання позивача, висновок суду щодо юрисдикції даного спору, який ґрунтується на позиції Верховного Суду, яка на думку скаржника не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, є неправильним.

14.10.2022 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі №910/8170/22.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.10.2022 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Чорногуз М.Г., Тарасенко К.В.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №910/8170/22 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 19.10.2022 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі №910/8170/22 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду міста Києва надіслати матеріали справи №910/8170/22 на адресу Північного апеляційного господарського суду.

14.11.2022 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали вказаної справи.

Розпорядженням т.в.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/3603/22 від 17.11.2022, у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Чорногуз М.Г., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 у справі №910/8170/22 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

Через канцелярію Північного апеляційного господарського суду 25.11.2022 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі №910/8170/22. Розгляд апеляційної скарги призначено на 17.01.2023.

Учасникам справи повідомлено про право подати відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заяви, клопотання, заперечення та встановлено строки на їх подання.

15.12.2022 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Державного підприємства «Енергоринок» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому наведено заперечення щодо доводів апеляційної скарги, яку відповідач просить залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін, зокрема зазначаючи, що правовідносини у даній справі та справі № 908/1568/18 (на яку посилається суд першої інстанції) є подібними з огляду на заявлені позивачем вимоги (предмет спору), а доводи скаржника про протилежне є помилковими. Водночас, на думку відповідача, позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав.

04.01.2023 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» надійшли додаткові пояснення у справі, в яких скаржник наполягає на доводах апеляційної скарги та просить скасувати оскаржувану ухвалу суду про закриття провадження у справі.

17.01.2023 в судове засідання з`явилися представник позивача та відповідача.

Представник апелянта підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив її залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

За змістом ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ототожнюється з правом на доступ до правосуддя, тобто кожна особа повинна мати можливість ініціювати судовий розгляд справи щодо свої цивільних прав і свобод та отримати справедливий і ефективний судовий захист.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту таких прав та інтересів, відповідно до частини другої наведеної статті, можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У частині другій статті 4 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право саме на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У розумінні зазначених норм суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 05.06.2018 в справі № 338/180/17, згідно з яким застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен враховувати критерії «ефективності» таких засобів захисту та вимоги частин 2 - 5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що між сторонами існує спір щодо наявності чи відсутності підстав для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування до податкової накладної № 1 від 05.09.2019 на суму 173 884 531,31 грн, у тому числі ПДВ - 28 980 755,22 грн.

Перевіривши матеріали справи та оцінивши доводи учасників справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Позивач вважає, що внаслідок невиконання відповідачем вимог Податкового кодексу України щодо складення такого розрахунку коригування та здійснення його реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних, позивач не може віднести суму сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

У зв`язку з вказаним, позивачем заявлено наступні вимоги:

- визнати бездіяльність відповідача, зокрема, щодо не реєстрації розрахунку коригування кількісних і вартісних показників № 28 від 26.05.2020 до податкової накладної № 1 від 05.09.2019 на суму 173 884 531,31 грн, у т.ч. ПДВ 28 980 755,22 грн - протиправною;

- зобов`язати відповідача здійснити реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування кількісних і вартісних показників № 28 від 26.05.2020 до податкової накладної № 1 від 05.09.2019 на суму 173 884 531,31 грн, у т.ч. ПДВ 28 980 755,22 грн.

Підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; права й обов`язки платників податку в сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Згідно з пунктами 198.1, 198.2 цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою; податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період. У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Наразі в Україні діє Система електронного адміністрування податку на додану вартість (СЕА ПДВ). Адміністратором СЕА ПДВ визначено контролюючий орган, а саме центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику - Державну податкову службу України.

Таким чином, зобов`язання зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних для включення до податкового кредиту суми ПДВ виникає саме з податкового законодавства, а не з договірних відносин, тому є податковим, а не господарським зобов`язанням.

У постанові від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, за яким обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов`язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах, і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Натомість належним способом захисту для позивача може бути звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення контрагентом за договором обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 серпня 2018 року у справі № 917/877/17).

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що даний спір не підлягає розгляду як у порядку господарського, так і у порядку іншого (ніж господарське) судочинства.

Колегією суддів відхиляються заперечення скаржника щодо подібності правовідносин в даній справі та справі № 908/1568/18 з огляду на наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом.

Судом досліджено предмет та підстави позовних вимог, враховано позовні вимоги та встановлено подібність правовідносин в даній справі, оскільки позови в даній справі та справі №908/1568/19 обґрунтовуються невиконанням відповідачем вимог Податкового кодексу України щодо складення податкових накладних та здійснення їх реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв`язку з чим позивач не може віднести суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Відтак, обґрунтованим є посилання суду першої інстанції на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 908/1568/18.

Разом з цим, помилковими є також доводи позивача про те, що про те, що відсутність реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних є невиконанням відповідачем господарського зобов`язання за договором в контексті належності даної справи до господарської юрисдикції, оскільки обов`язок зі складання та реєстрації податкових накладних виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства. Натомість, суд звертає увагу на висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 908/1568/18 про те, що належним способом захисту для позивача може бути звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення контрагентом за договором обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних, про що також зазначала Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 серпня 2018 року у справі № 917/877/17).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що даний спір не підлягає судовому розгляду, у зв`язку з чим провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Таким чином, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі №910/8170/22.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому ухвала Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі №910/8170/22 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для її скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі №910/8170/22 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Укргідроенерго" - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі №910/8170/22 - залишити без змін.

3. Матеріали оскарження № 910/8170/22 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 30.01.2023.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді М.Г. Чорногуз

М.Л. Яковлєв