Постанова

від 27.09.2022 по справі п/857/5/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 вересня 2022 року

м. Київ

справа №П/857/5/22

адміністративне провадження № А/990/15/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Уханенка С.А.,

суддів: Кашпур О.В., Мацедонської В.Е., Радишевської О.Р., Шевцової Н.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Часник А.О.,

представника Політичної партії «ПРОГРЕСИВНА СОЦІАЛІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ» - Марченка В.Р.,

представника Міністерства юстиції України - Росохи С.В.,

представника Служби безпеки України - Сучкової А.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Політичної партії «ПРОГРЕСИВНА СОЦІАЛІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ» на рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2022 року (суддя-доповідач Гудим Л.Я., судді Довгополов О.М., Святецький В.В.) у справі за позовом Міністерства юстиції України до Політичної партії «ПРОГРЕСИВНА СОЦІАЛІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - Служби безпеки України, про заборону політичної партії та за зустрічним позовом Політичної партії «ПРОГРЕСИВНА СОЦІАЛІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ» до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Служби безпеки України, про визнання дій протиправними,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2022 року Міністерство юстиції України (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Політичної партії «ПРОГРЕСИВНА СОЦІАЛІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ» (далі - ПСПУ, Партія, відповідач), в якому просило:

1) заборонити діяльність ПСПУ;

2) призначити комісію з припинення (ліквідаційну комісію) Партії, її структурних утворень, які мають статус юридичної особи;

3) передати майно, кошти та інші активи Партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.

На обґрунтування позовних вимог Міністерство юстиції України зазначило, що з рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБО України) від 18.03.2022 «Щодо призупинення діяльності окремих політичних партій», уведеного в дію Указом Президента України від 19.03.2022 №153/2022, листа Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 26.03.2022 №5/1-229 та аналізу публічних виступів і дописів голови ПСПУ ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) і члена цієї Партії ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4), розміщених у засобах масової інформації, вебсайтах і соціальних мережах, виявлені факти незаконної та антиукраїнської діяльності ПСПУ, які спрямовані на порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров`я населення з одночасним поширенням відомостей, що містять виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України. За доводами позивача, наведені обставини, з урахуванням прямої військової агресії з боку Російської Федерації (далі - росія), свідчать про наявність підстав для заборони діяльності ПСПУ.

У зустрічній позовній заяві ПСПУ просила суд визнати протиправною діяльність Міністерства юстиції України щодо викривлення діяльності ПСПУ і приписування їй неіснуючих правопорушень з метою заборони Партії. Зазначила, що за весь час існування ПСПУ діяла відповідно до Конституції і законів України, програми і статуту Партії, тоді як доводи Міністерства юстиції України ґрунтуються на бездоказових твердженнях та інформації від окремих осіб, які не представляють Партію.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2022 року зустрічну позовну заяву ПСПУ до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи - Служби безпеки України (далі - СБУ), про визнання дій протиправними об`єднано в одне провадження з первісною позовною заявою Міністерства юстиції України до ПСПУ, за участю третьої особи - СБУ, про заборону політичної партії.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2022 року задоволено клопотання Міністерства юстиції України про відмову від позову в частині вимоги про призначення комісії з припинення (ліквідаційної комісії) Партії, її структурних утворень, які мають статус юридичної особи, та закрито провадження у справі в цій частині.

Рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2022 року позовну заяву Міністерства юстиції України задоволено повністю: заборонено діяльність ПСПУ; передано майно, кошти та інші активи ПСПУ, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави. У задоволенні зустрічної позовної заяви ПСПУ відмовлено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що з метою захисту демократичного суспільства в умовах прямої військової агресії росії проти України існує об`єктивна соціальна потреба в забороні ПСПУ, діяльність якої спрямована на завдання шкоди державній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України.

В апеляційній скарзі ПСПУ, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняте ним рішення та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову Міністерства юстиції України про заборону політичної партії. Вимог щодо зустрічного позову апеляційна скарга не містить.

За доводами ПСПУ, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та вирішив спір на підставі неналежних, недопустимих і недостовірних доказів, які не підтверджують фактів порушення Партією вимог Конституції чи законів України. Крім того, відповідач посилається на порушення судом першої інстанції принципів змагальності і рівності сторін, указуючи на недостатність установленого судом строку для підготовки ПСПУ відповіді на відзив Міністерства юстиції України проти зустрічного позову, не повідомлення ПСПУ про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, що позбавило Партію можливості взяти участь у судовому засіданні, блокування сайту ОСОБА_1 і банківського рахунку Партії, внаслідок чого ПСПУ не змогла подати як докази архівні матеріали, партійну літературу і відеоматеріали, а також оплатити послуги захисника. Порушеним відповідач уважає також принцип правової визначеності у частині застосування судом першої інстанції, як підстави для заборони Партії, пунктів 10 і 11 частини першої статті 5 Закону України «Про політичні партії в Україні», які набрали чинності після дій, у яких Міністерство юстиції України звинувачує ПСПУ. Зазначає також, що суд першої інстанції порушив презумпцію невинуватості, оскільки фактично поклав в основу рішення звинувачення Міністерства юстиції України та СБУ у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтями 109 і 110 Кримінального кодексу України, що не встановлено судом у визначеному законом порядку.

У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство юстиції України просить відмовити в її задоволенні, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Спростовуючи доводи відповідача, позивач уважає, що в матеріалах справи є достатньо доказів існування реальної загрози з боку ПСПУ конституційному ладу та основним правам і свободам громадян України, оскільки виступи та дії її членів, що відносяться до Партії в цілому (з мовчазної згоди останньої), формують таку картину розбудови політики, яка є несумісною з концепцією демократичного суспільства.

У письмових поясненнях на апеляційну скаргу СБУ підтримує аргументи Міністерства юстиції України та просить залишити рішення суду першої інстанції у цій справі без змін. Зазначає, що в умовах повномасштабного вторгнення росії на територію України існує об`єктивна соціальна потреба в забороні діяльності ПСПУ, яка спрямована на завдання шкоди державній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України.

За клопотанням представника відповідача, поданим у судовому засіданні, судом апеляційної інстанції долучено до матеріалів справи заяву Центрального комітету (далі - ЦК) ПСПУ від 08.09.2022, адресовану Верховному Суду у зв`язку з розглядом апеляційної скарги Партії. У цій заяві ЦК ПСПУ підтримує апеляційну скаргу, наголошує на порушенні судом першої інстанції принципів законності, правової визначеності, заборони довільності у прийнятті рішень, доступу до суду, поваги до прав людини, недискримінації та рівності перед законом. Стверджує, що відповідно до Статуту ПСПУ позиція партії з будь-якого питання визначається офіційно прийнятим рішенням, за яке партія несе відповідальність, на відміну від висловлювань чи дій членів партії, за які партія відповідальності не несе. На переконання ЦК ПСПУ, дії щодо припинення і заборони діяльності ПСПУ, що вчиняються Президентом України, РНБО України, Міністерством юстиції України і СБУ, є проявом політичної репресії до опозиційної партії та становить виклик демократичним конституційним засадам.

У долученій також до матеріалів справи заяві першого заступника голови ПСПУ ОСОБА_6 викладені аналогічні міркування щодо здійснення політичної розправи над Партією та акцентовано увагу на недоведеності доводів Міністерства юстиції України і СБУ про невідповідність цілей і дій ПСПУ нормам національного та міжнародного законодавства.

Заслухавши пояснення представників сторін і третьої особи, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів виходить з такого.

У статті 1 Конституції України Україну проголошено суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.

За статтею 2 Конституції України суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Згідно зі статтею 15 Конституції України суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов`язкова. Цензура заборонена. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.

Відповідно до статті 36 Конституції України громадяни України мають право на свободу об`єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей (частина перша). Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах (частина друга).

Частиною першою статті 37 Конституції України забороняються утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров`я населення.

У частині четвертій цієї статті встановлено, що заборона діяльності об`єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.

Закон України від 05.04.2001 №2365-III «Про політичні партії в Україні» (далі - Закон №2365-III) визначає правові та організаційні засади реалізації права громадян на об`єднання в політичні партії, порядок їх утворення і діяльності.

За визначенням, наведеним у статті 2 Закону №2365-III, політичною партією є зареєстроване згідно з законом добровільне об`єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Відповідно до положень частини першої статті 5 Закону №2365-III (у редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) утворення і діяльність політичних партій забороняється, якщо їх програмні цілі або дії спрямовані на: 1) ліквідацію незалежності України; 2) зміну конституційного ладу насильницьким шляхом; 3) порушення суверенітету і територіальної цілісності України; 4) підрив безпеки держави; 5) незаконне захоплення державної влади; 6) пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі; 7) посягання на права і свободи людини; 8) посягання на здоров`я населення; 9) пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їх символіки; 91) пропаганду російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну; 10) виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії проти України, у тому числі шляхом представлення збройної агресії Російської Федерації та/або Республіки Білорусь проти України як внутрішнього конфлікту, громадянського конфлікту, громадянської війни, заперечення тимчасової окупації частини території України; 11) глорифікацію, виправдання дій та/або бездіяльності осіб, які здійснювали або здійснюють збройну агресію проти України, представників збройних формувань Російської Федерації, незаконних збройних формувань, банд, найманців, створених та/або підпорядкованих, та/або керованих, та/або фінансованих Російською Федерацією, а також представників окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи та інші структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та представників підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України, у тому числі шляхом їх визначення як "повстанці", "ополченці", "ввічливі люди" тощо.

Діяльність політичної партії може бути заборонена лише за рішенням суду (частина третя статті 5 Закону №2365-III).

Згідно з частиною першою статті 3 Закону №2365-III політичні партії провадять свою діяльність відповідно до Конституції України, цього Закону, а також інших законів України та згідно із партійним статутом, прийнятим у визначеному цим Законом порядку.

Частиною першою статті 19 Закону №2365-III встановлено, що в разі порушення політичними партіями Конституції України, цього та інших законів України до них можуть бути вжиті такі заходи: 1) попередження про недопущення незаконної діяльності; 2) заборона політичної партії.

Державний контроль за додержанням політичною партією вимог Конституції та законів України, а також статуту політичної партії здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, крім випадків, коли здійснення такого контролю законом віднесено до повноважень інших органів державної влади (пункт 1 частини першої статті 18 Закону №2365-III).

За приписами частини першої статті 21 Закону №2365-III (у редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) у разі виявлення порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, встановлених Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, невідкладно звертається до суду з адміністративним позовом про заборону політичної партії, у тому числі в разі виявлення фактів вчинення політичною партією дій, спрямованих на:

- ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров`я населення;

- пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки;

- порушення рівноправності громадян залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;

- поширення відомостей, що містять виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України.

Наведеній нормі кореспондують положення статті 2893 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), згідно з якими право звернутися з адміністративним позовом про заборону політичної партії має центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань.

Таким центральним органом виконавчої влади, з огляду на Положення про Міністерство юстиції України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228, є Міністерство юстиції України, яке відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за додержанням політичною партією вимог Конституції та законів України, а також статуту політичної партії, вживає визначених законом заходів у разі порушення політичними партіями Конституції та законів України, звертається до суду з позовом та бере участь у справі про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії або про заборону політичної партії (пункт 1, підпункт 8315 пункту 4 Положення).

Отже, порушення політичною партією вимог Конституції та законів України, в тому числі вчинення дій, заборонених частиною першою статті 37 Конституції України і частиною першою статті 5 Закону №2365-III, може привести до заборони її діяльності в судовому порядку.

У такому випадку право звернення до суду з адміністративним позовом про заборону політичної партії має Міністерство юстиції України, яке, в порядку державного контролю за додержанням політичною партією вимог Конституції та законів України, виявить факти відповідних порушень.

Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» із змінами, унесеними Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 №259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, затвердженими, відповідно, Законами України від 24.02.2022 №2102-IX, від 15.03.2022 №2119-IX, від 21.04.2022 №2212-IX, від 22.05.2022 №2263-IX, в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Згідно з пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правовою режиму воєнного стану, передбачена можливість обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану».

У пункті 9 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади порушувати у порядку, визначеному Конституцією та законами України, питання про заборону діяльності політичних партій, громадських об`єднань, якщо вона спрямована на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на стійкість критичної інфраструктури, права і свободи людини, здоров`я населення.

У силу вимог частини другої статті 3 цього Закону накази і директиви військового командування з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану є обов`язковими до виконання.

Таким чином, у період дії правового режиму воєнного стану питання про заборону діяльності політичних партій може бути також ініційоване військовим командуванням, до якого частина перша статті 3 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» відносить, зокрема, Головнокомандувача Збройних Сил України - Президента України (пункт 17 частини першої статті 106 Конституції України).

Обмеження в умовах воєнного стану конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених, зокрема статтею 36 Конституції України, узгоджується з приписами статті 64 Конституції України.

Як установлено судом першої інстанції, ПСПУ зареєстрована Міністерством юстиції України 09.07.1996, а головою Партії вказано ОСОБА_1 .

Указом Президента України від 19.03.2022 №153/2022 уведено в дію рішення РНБО України від 18.03.2022 «Щодо призупинення діяльності окремих політичних партій», яким, ураховуючи пряму військову агресію з боку Російської Федерації, зважаючи на антиукраїнську політичну та організаційну діяльність, пропаганду війни, публічні заяви та заклики до зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, реальні загрози порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, а також дії, спрямовані на незаконне захоплення державної влади, демонстрацію проявів колабораціонізму, насильства, зважаючи на програмні та статутні цілі, що містять антиукраїнську позицію, поширення відомостей про виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, з метою забезпечення національної безпеки та громадського порядку в період дії в Україні правового режиму воєнного стану, запровадженого Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, призупинено на період дії воєнного стану будь-яку діяльність в Україні окремих політичних партій, зокрема, ПСПУ.

Пунктом 2 вказаного рішення РНБО України на Міністерство юстиції України покладено обов`язок невідкладно вжити в установленому порядку вичерпні заходи щодо заборони діяльності політичних партій, зазначених у пункті 1 цього рішення.

26 березня 2022 року Департамент захисту національної державності СБУ надіслав Міністерству юстиції України лист №5/1-229 з інформацією про виявлені правоохоронними органами факти причетності Партії та її провідних функціонерів до дестабілізації суспільно-політичної ситуації в державі в умовах військової інтервенції росії на територію України, що створює реальну загрозу національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України. Так, в листі зазначено про здійснення на цей час документування слідчими СБУ протиправної діяльності керівників і провідних функціонерів, зазначених політичних партій, у рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №2222000000000103 від 20.03.2022 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 111 («Державна зрада») Кримінального кодексу України.

При зверненні до суду з позовом про заборону ПСПУ Міністерство юстиції України послалося на отримані ним відомості від указаних державних органів, а також на факти антиукраїнської, а точніше проросійської, діяльності ПСПУ, спрямованої на порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, пропаганду війни, насильства з поширенням відомостей, що містять виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії росії проти України, які були самостійно встановлені позивачем на підставі аналізу публічних виступів і дописів голови ПСПУ ОСОБА_1 і члена цієї Партії ОСОБА_4, розміщених на інтернет-ресурсах за посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_1/, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3/, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, ІНФОРМАЦІЯ_6.

До позовної заяви додано, зокрема, копію листа Департаменту захисту національної державності СБУ від 26.03.2022 №5/1-229, роздруківки (скріншоти) вебсторінок за вказаними позивачем посиланнями в мережі Інтернет та копії матеріалів реєстраційної справи ПСПУ.

Заперечуючи проти доводів позивача, ПСПУ у зустрічній позовній заяві і у відзиві на позовну заяву наполягала на неналежності, недопустимості й недостовірності поданих доказів, які, на думку відповідача, не підтверджують обставин здійснення Партією забороненої діяльності і не можуть братися судом до уваги. За твердженням відповідача, не існує жодних партійних рішень чи санкціонованих Партією дій її членів, які б підтверджували висунуті позивачем звинувачення, тоді як перекручені і вирвані з контексту оціночні судження ОСОБА_1 і ОСОБА_4 у будь-якому випадку не репрезентують позиції Партії.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (пункт 1 частини другої статті 72 КАС України).

Відповідно до вимог статей 73-76 КАС України докази мають бути належними (містити інформацію щодо предмета доказування), допустимими (одержаними з дотриманням порядку, встановленого законом). достовірними (на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи), достатніми (які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування).

За змістом статті 94 КАС України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (частина перша статті 99 КАС України).

Приписами частин другої і третьої статті 99 КАС України унормовано, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, визначеному законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом (частина четверта статті 77 КАС України).

У силу вимог частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Зокрема, не потребують доказування обставини, визнані судом загальновідомими (частина третя статті 78 КАС України).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції визнав загальновідомими обставини, встановлені з інформації, розміщеної за вказаними у позовній заяві посиланнями в мережі Інтернет.

Проте суд першої інстанції не врахував, що загальновідомими можуть бути визнані лише певні фактичні обставини (факти), які відомі широкому колу осіб та об`єктивність існування яких є очевидною (наприклад, природні явища, стихійні лиха, техногенні катастрофи, властивості матеріалів та речовин тощо). Водночас виступи й публікації політичних діячів з того чи іншого питання, які розміщені в електронній формі у загальнодоступних джерелах (до яких можна віднести мережу Інтернет), не є загальновідомими фактами у розумінні частини третьої статті 78 КАС України.

Отже, обставини, на яких ґрунтувалися вимоги позивача у цій справі, підлягали доказуванню в загальному порядку, і суд мав дати оцінку поданим учасниками справи доказам, в тому числі електронним, після їхнього безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження в порядку, передбаченому §3 «З`ясування обставин справи та дослідження доказів» глави 6 розділу II КАС України.

Водночас, як убачається з відеозапису судового засідання від 23 червня 2022 року, суд першої інстанції порушив наведені вимоги процесуального закону, оскільки поклав в основу ухваленого рішення докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні.

Проте таке порушення норм процесуального права не є підставою для обов`язкового скасування судового рішення, вичерпний перелік яких наведений у частині третій статті 317 КАС України. Не наділений суд апеляційної інстанції й повноваженням направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Натомість, виходячи з положень статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції має право досліджувати наявні у справі і додатково подані докази, тобто може виправити у такий спосіб недоліки рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи, що лист Департаменту захисту національної державності СБУ від 26.03.2022 №5/1-229 не є письмовим доказом, оскільки безпосередньо не підтверджує викладених в ньому даних про діяльність ПСПУ, а містить лише посилання на відповідну інформацію в електронній формі, що зберігається в мережі Інтернет, яка також була використана Міністерством юстиції України для обґрунтування позовних вимог, то саме електронні докази, подані позивачем, є насамперед предметом дослідження й оцінки суду. Також дослідженню підлягають матеріали реєстраційної справи ПСПУ як письмові докази, що долучені до матеріалів цієї судової справи.

Перед тим, як перейти до їхнього дослідження та з`ясування обставин справи, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, колегія суддів зауважує, що ПСПУ бере участь у політичному житті країни 26 років, її незмінними керівниками є ОСОБА_1 (голова Партії) та ОСОБА_6 (перший заступник голови Партії). На президентських виборах 1999 і 2004 років ПСПУ висувала ОСОБА_1 претендентом на кандидата в Президенти України. Двічі ОСОБА_1 обиралася народним депутатом України: до Верховної Ради України II (1994-1998) і III (1998-2002) скликань. Останній раз ПСПУ отримувала мандати у Верховній Раді України III скликання (1998-2002). На подальших парламентських виборах Партія не долала прохідного бар`єру і не потрапляла до Верховної Ради України. Починаючи з 2012 року, ПСПУ не бере участі в парламентських виборах. У місцевих виборах ПСПУ останній раз брала участь у 2010 році.

Згідно з пунктом 2.1 Статуту ПСПУ, затвердженого Установчим з`їздом Партії 20.04.1996 (у новій редакції від 25.01.2019; далі - Статут) одним із основних завдань діяльності Партії визначено удосконалення політичної системи України, внутрішньої і зовнішньої політики на засадах Декларації про державний суверенітет України і Декларації прав національностей, на нормах і принципах міжнародного права.

У Програмі ПСПУ, затвердженій Установчим з`їздом Партії 20.04.1996 (у новій редакції від 25.01.2019; далі - Програма), ПСПУ виступає за нейтральний статус України, декларує прихильність до «східнослов`янської культури» й канонічного православ`я, Україну бачить у союзі з Росією й Білоруссю, пропагує визнання державними української та російської мов.

На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2019 та ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 у справі № 640/9407/19 Міністерство юстиції України рішенням від 17.03.2020 № 117/19.4 провело державну реєстрацію змін до Статуту і Програми ПСПУ, прийнятих на підставі рішень 2-го етапу XXXII Позачергового З`їзду ПСПУ та ЦК ПСПУ від 25.01.2019.

Хоча ще у 2019 році запропоновані Партією цілі щодо зміни курсу внутрішньої і зовнішньої політики держави викликали тривогу та занепокоєння, та все ж вони не містили положень, які заборонені Конституцією чи законами України, як помилково зазначив суд першої інстанції. Про це свідчить і проведення Міністерством юстиції України державної реєстрації змін до цих статутних документів у березні 2020 року.

Водночас, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), статут і програма політичної партії не можуть бути прийняті до уваги як єдиний критерій для визначення цілей і намірів політичної партії. Зміст програми має бути порівняний з фактичними діями лідерів партії та її членів і позицією, яку вони захищають. Узяті разом ці дії і виголошені позиції можуть бути взяті до уваги під час слухань про розпуск чи заборону діяльності політичної партії за умови, що в цілому вони розкривають справжні її цілі і наміри (справа «United Communist Party of Turkey and others проти Туреччини», заява № 133/1996/752/951, рішення від 30.01.1998, §58).

У зв`язку з цим статутні та програмні цілі ПСПУ Суд оцінюватиме у зіставленні передусім з публічними висловлюваннями лідерів партії та ставленням до них самої Партії, адже тільки так можна зрозуміти і оцінити справжню мету і суть діяльності політичної партії.

Станом на дату апеляційного розгляду справи у відкритому доступі є всі джерела збереження даних в електронній формі, на які посилався позивач у позовній заяві, окрім офіційної вебсторінки ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_9), доступ до якої наразі заблокований для перегляду.

Огляд електронних доказів за їхнім місцезнаходженням проводиться судом у залі судових засідань за допомогою підключеного до мережі Інтернет стаціонарного комп`ютера, з проектуванням його роботи на екран, шляхом переходу за посиланнями на відповідні електронні ресурси. Фіксування цієї процесуальної дії здійснюється у протоколі (журналі) судового засідання з одночасним проведенням відеофіксації технічними засобами.

Так, за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_10/ розміщений фрагмент відеозапису ефіру ток-шоу «Голос народа» на телеканалі « 112 Україна» (дата публікації - ІНФОРМАЦІЯ_11, тривалість - 2:45), у якому ОСОБА_1 як гість програми, коментуючи другий тур виборів Президента України (21 квітня 2019 року), заявила (мовою оригіналу): « 21 апреля произошло народное восстание. Это было восстание нашего народа против ОСОБА_7, против проводимой им политики, против всех навязанных реформ <…> Что сделал ОСОБА_7? Что сделали его западные поводыри? Они растоптали наш народ, унизили во всем! Мы должны считать, что россия была окупантом! Когда это россия была окупантом?! <…> Они заставили нас считать, что кто-то там в Стамбуле, какой-то ОСОБА_15 будет давать нам какой-то ОСОБА_8, а мы должны отказаться от своей канонической церкви и идти в разбойническую, потому что они так посчитали. Они заставили нас отказаться от родного русского языка…»!

За посиланням ІНФОРМАЦІЯ_8 здійснено перехід на вебсторінку проєкту «Голос Правди», який за інформацією, вказаною у розділі «Про нас», є головним опозиційним проєктом України з 27 млн заходів користувачів на місяць. У створеному на цьому ресурсі блозі ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_7/) розміщено понад дві сотні відеозаписів за період з ІНФОРМАЦІЯ_17 по ІНФОРМАЦІЯ_15, на яких візуально ідентифікується ОСОБА_1 (не деяких відео разом із першим заступником голови Партії ОСОБА_6 ), яка виступає з монологами на певну соціально-політичну тему, переважно сидячи за столом із прапорцями ПСПУ. Дослідити весь обсяг цих відеозаписів під час судового засідання не видається за можливе, тому колегія суддів звертає увагу на назви окремих з них, що передають суть промов ОСОБА_1 (мовою оригіналу): «ІНФОРМАЦІЯ_18», «ІНФОРМАЦІЯ_19», «ІНФОРМАЦІЯ_20», «ІНФОРМАЦІЯ_21», «ІНФОРМАЦІЯ_22», «ІНФОРМАЦІЯ_23», «ІНФОРМАЦІЯ_24», - ОСОБА_1» тощо.

На останньому відеозаписі на цьому ресурсі від ІНФОРМАЦІЯ_15 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_16» (ІНФОРМАЦІЯ_8/), який також розміщений на відеохостингу «YouTube» (ІНФОРМАЦІЯ_14), ОСОБА_1 , починаючи свою промову з новини про визнання росією суверенітету так званих «ЛНР» і «ДНР», перекладає провину за це на українську владу, звинувачує останню у невиконанні Мінських угод, які, за її оцінкою, є запорукою миру, називає причиною цієї події «нацифікацію» України (мовою оригіналу): «Усугубились проблемы, которые еще до ОСОБА_9 родились на Украине, но после 14-го года они стали просто невыносимыми: распоясались нацисты. Да, я понимаю, они после войны не были еще вытравлены, они до распада Советского Союза голову на Украине подняли. Но то, что им было позволено на Майдане в Киеве зимой 13-14-го года, а потом по всей Украине - распространение их человеконенавистнической нацистской идеологии, идеологии украинського интегрального национализма, идеологии ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14! И они стали героями Украины?[…] И он (ОСОБА_9) ни шага, ни одного действия по укрощению нацизма, по денацификации страны не принял […] А с языком? Русским языком? [...] Майдан подчеркнул, организованный и профинансированный Западом, поставил задачу вытравить россию! Вот отсюда русофобия, пещерная русофобия…» У цій же промові ОСОБА_1 коментує виступ Президента України ОСОБА_9 на Мюнхенській конференції 18 лютого 2022 року, говорить, що останній фактично заявив про те, що Україна стане ядерною державою з атомною зброєю та зазначає: «А ведь это не шутки, совершенно не шутки […] Во-первых, эта тема уже давно поднималась нацистами. У них давно руки чешутся, чтобы вернуть ядерное оружие на Украину […] Атомные бомбы против кого? Это что, поиск мирного решения проблемы? Это что, попытки наладить диалог с россией? Это заявка на ядерную зиму! На то, что ядерным оружием будет уничтожено население россиян! Тут даже уже не просто Луганская и Донецкая область, а россия! И это в тот момент, когда россия в декабре выдвинула свои, открыто выдвинула свои требования для гарантий безопасности, потому что чувствует страна, что сжимается вокруг нее кольцо, и Украина в этот момент говорит: «Дайте нам атомное оружие!». Вот, что такое сегодня власть Украины […] Власть, которая бросает под нож весь наш народ. Разве с этим можно соглашаться?».

За посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 розміщений фрагмент відеозапису інтерв`ю ОСОБА_1 російському електронному засобу масової інформації Pravda.ru (дата публікації - ІНФОРМАЦІЯ_34, тривалість 5:05) з можливістю переходу на повну версію за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_12 (тривалість 45:24). На початку інтерв`ю ведуча представляє ОСОБА_1 народним депутатом України, лідером ПСПУ, доктором економічних наук. На прохання ведучої дати оцінку ситуації, що склалася в Україні станом на 24 лютого 2022 року, ОСОБА_1 виказує свій жаль щодо останніх подій, заявляє, що причинами цьому є невиконання Україною Мінських угод, розпалювання війни США і Великобританією, наслідки політики, що проводилася ОСОБА_7 і ОСОБА_9, яка, на думку респондентки, призвела до того, що Україна є найбіднішою країною Європи, де всі кошти витрачаються на озброєння. Далі ОСОБА_1 розповідає про «пресування» останнім часом суспільної свідомості українців у бік сприйняття росії агресором, нав`язування думки про завдання росією ударів по цивільній інфраструктурі, що, за її словами, не відповідає дійсності, оскільки (мовою оригіналу): «Есть официальная информация Министерства обороны российской федерации, что гражданское население не пострадает […] А военная инфраструктура….ну что ж, из-за того, что власть Украины довела ситуацию до трагедии, то военная инфраструктура будет уничтожена». Після цього ОСОБА_1 озвучує тези про русофобську пропаганду, схиляння українців до вступу в ЄС і НАТО, нерозуміння українцями, які «не слышали ни одного слова из выступлений участников Совбеза рф, ни из обстоятельного выступления Путина, ни из выступлений депутатов Госдумы […] не сомотрят ни ОСОБА_16, ни ОСОБА_17» всієї правди, перебування їх в інформаційному вакуумі, «нацифікацію» частини українського суспільства, в тому числі тих, хто перебуває в лавах Збройних Сил України, які «заряжены на войну, открыто говорят: «Мы хотим убивать москалей, это наша цель», залежність української влади від Заходу, якому потрібна війна.

При переході за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3/ відкривається сторінка у фейсбуці групи під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_33». На аватарці групи зображена ОСОБА_1 на фоні емблеми ПСПУ, адміністраторами групи вказані чотири особи, зокрема й ОСОБА_1, темою групи - «Політика».

У позовній заяві Міністерство юстиції України звернуло увагу на дві публікації в цій групі: допис адміністратора групи ІНФОРМАЦІЯ_28 від 28 лютого 2022 року, в якому, серед іншого, зазначено, що рано чи пізно Україна завдасть ядерного удару по росії, тому аби уникнути цього, росія зважилася на проведення військової операції з демілітарізації та денацифікації України, а також допис ОСОБА_4 від 11 березня 2022 року, в якому остання зазначила (мовою оригіналу): «После вольницы 2014 года порядок был наведен довольно быстро. Все подразделения и отряды были взяты под строгий контроль местной власти. И это был признак того, что пришла Россия. А вот уход России очень часто сопровождается разгулом террора вооруженных банд. Сегодняшнее автономные банды тербатовцев на Украине - это совершенно умышленное разрушение единой ткани страны по типу Афганистана. Россия, безусловно, наведет порядок. Но будет очень нелегко».

За посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 відкривається відеозапис виступу ОСОБА_4 на ютуб-каналі «Красное радио» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_26» (дата публікації ІНФОРМАЦІЯ_25, тривалість 23:25), який ОСОБА_4 починає з тези про те, що Україна є відверто нацистською, фашистською державою, коментує заборону радянської символіки і лівих політичних сил як прояв фашизму та заявляє, що (мовою оригіналу): «Единстенная у меня надежда, что нынешняя Украина в том формате, в котором она существует сейчас, она будет ликвидирована […] Украинская власть не может существовать в другом формате, как в формате бандеровской идеологии […] Я думаю, что спецоперация закончится военной победой россии […] К сожалению, сейчас Запад и украинская власть приводят к тому, чтобы на территории Украины осталось такое выжженное поле. Хотя россии это, конечно, не выгодно, потому что это потом все поднимать, реанимировать. Конечно, это очень дорого, очень сложно, тем более имея такое не лояльное достаточно, голодное население […] Я надеюсь, что с этой территории россия не уйдет никогда, потому что оставление этой территории чревато очередным возрождением украинского нацизма […] России нужно контролировать эту территорию, взять ее под постоянный контроль, разместить там военные базы, так, чтобы население поняло, что россия отсюда не уйдет […] И когда пророссийское население наконец поднимет голову, поняв, что его не будут уничтожать бандеровцы, как это делали они после войны, как это сейчас уже в Херсоне убивают пророссийских деятелей, вот тогда, я думаю, что начнется в определенной степени реанимация народного хозяйства, экономики Украины, общественной структуры, и Украина каким-то боком будет интегрирована в россию, станет сравнительно лояльной частью рф».

За адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 відкривається сторінка ОСОБА_4 у фейсбуці. В особистій інформації зазначено: «ІНФОРМАЦІЯ_27». Сторінка містить величезну кількість дописів і публікацій, вибіркове дослідження яких указує на їхню спільну тематику - висвітлення й аналіз політичних процесів, що відбуваються в Україні і навколо неї. Об`єднує публікації ОСОБА_4 й тональність вжитих у них висловлювань, що характеризується вкрай різкою критикою української влади, приниженням української державності, закликами навести лад в Україні, які в останніх дописах переростають у заклики до проведення російською армією більш жорстких воєнних дій на території України.

До відзиву на апеляційну скаргу Міністерство юстиції України додало паперові копії нових електронних доказів на підтвердження обставин незаконної діяльності ПСПУ: роздруківку опублікованої ІНФОРМАЦІЯ_31 статті в російському виданні «Вечерняя Москва» під назвою «ОСОБА_1: референдум в Крыму - это ответная реакция на путч в Киеве. Крымчанам ничего не оставалось, как спасать себя» (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_29) та роздруківку тексту звернення «Фронту Народного Супротиву Євроколонізації» до президента України ОСОБА_18 від ІНФОРМАЦІЯ_32, підписаного, зокрема, ОСОБА_1 від імені ПСПУ, із закликами денонсувати незаконну Біловезьку угоду, сформувати уряд і заявити про курс на союзну державу України з Росією і Білорусією, скасувати неонацистський Указ Президента України ОСОБА_19 від 28.01.2010, який реабілітує гітлерівських посіпак з ОУН-УПА, та інше (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_30/).

Водночас, виходячи з вимог частини четвертої статті 308 КАС України, суд не приймає і не досліджує зазначені докази, оскільки позивач не обґрунтував неможливості їхнього подання до суду першої інстанції. Проте колегія суддів ураховує, що ці та інші подані до суду першої інстанції докази не є єдиним підтвердженням публічної діяльності ОСОБА_1 і ОСОБА_4, зважаючи на їхню медіаактивність в інформаційному просторі. Подані позивачем і третьою особою докази, як можна зрозуміти з доводів їх представників, мали на меті продемонструвати вороже й агресивне ставлення лідерів ПСПУ та в цілому Партії до української державності та її символів, що спостерігається задовго до подання цього позову й триває нині.

Оцінюючи допустимість і достовірність досліджених електронних доказів, колегія суддів ураховує положення Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи CM(2018)169 щодо електронних доказів у цивільних та адміністративних процесах, прийнятих на 1335-ій зустрічі заступників міністрів, Комітетом Міністрів 30 січня 2019 року (далі - Рекомендації).

В основоположних принципах Рекомендацій закладено положення про те, що електронні докази повинні оцінюватися так само, як і інші види доказів, зокрема щодо їхньої допустимості, автентичності, точності та цілісності.

У пунктах 6, 17 і 18 Рекомендацій зазначено, що суди не повинні відмовляти в електронних доказах і не повинні заперечувати їхню юридичну силу лише тому, що вони зібрані та/або подані в електронній формі. Суди повинні брати участь в активному управлінні електронними доказами, щоб, зокрема, уникати надмірного або спекулятивного надання або вимагання електронних доказів. Суди можуть вимагати аналізу електронних доказів експертами, особливо коли порушуються складні доказові питання або якщо є підозри про маніпулювання електронними доказами.

Згідно з пунктом 21 Рекомендацій, наскільки це дозволяє національна правова система та на розсуд суду, електронні дані повинні прийматися як докази, якщо достовірність таких даних не оскаржується однією зі сторін.

Матеріали справи свідчать про те, що ПСПУ не спростовує фактичних обставин публічних виступів ОСОБА_1 і ОСОБА_4 на телебаченні та в мережі Інтернет, відеозаписи яких досліджено судом. Доводи відповідача в цій частині полягають у тому, що позивачем викривлено зміст висловлювань указаних партійних діячів та не доведено, що їхні виступи відбувалися за дорученням Партії, від імені Партії та на підставі прийнятих Партією документів. ПСПУ заперечує причетність Партії чи ОСОБА_1 до створеної у фейсбуці групи «ІНФОРМАЦІЯ_33». Щодо сторінки ОСОБА_4 у фейсбуці Партія окремих зауважень не висловила.

У зв`язку з цим колегія суддів відхиляє як доказ електронну сторінку створеної у фейсбуці групи під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_33» (ІНФОРМАЦІЯ_3/), достовірність інформації на якій відповідачем заперечується, а позивачем не надано доказів на підтвердження автентичності, точності та цілісності цього інтернет-ресурсу.

Надаючи оцінку іншим дослідженим доказам та аргументам ПСПУ у відповідній частині, колегія суддів виходить з того, що безпосередньо почуті і побачені в судовому засіданні відеозаписи виступів ОСОБА_1 і ОСОБА_4 підтверджують, що процитовані позивачем висловлювання цих осіб про форму політичного режиму в Україні, мову, віросповідання, причини і наслідки анексії й окупації частини території України в 2014 році, а також повномасштабного вторгнення росії, що почалося 24 лютого 2022 року, не вирвані з контексту їхніх виступів, а навпаки, дають цілісне уявлення про риторику вказаних політиків стосовно суспільно-політичної ситуації в Україні.

Аналіз змісту вказаних виступів дає Суду підстави для висновку про їхній відверто маніпулятивний характер, спрямований на формування в очах української та світової спільнот думки про панування в Україні ідеології нацизму, утвердження нацистського режиму в органах державної влади, зубожіння населення внаслідок курсу діючої влади на євроінтеграцію, порушення вільного розвитку та використання російської мови, яка є «рідною» мовою для більшості населення в Україні, незаконність створення Української помісної православної церкви, провину української влади у воєнному конфлікті з росією та необхідність йти на поступки агресору.

Відомо, що аналогічну риторику давно озвучують і пропагують російські медіа, послідовно нав`язуючи і формуючи таким чином наратив про «недодержаву» Україну, яка - в їхній уяві - не є державою й не має права на існування. Адже аналогічну позицію висловлює політичне і військове керівництво росії, яке, розпочавши повномасштабне збройне вторгнення в Україну, уже відверто й публічно заявило про «денацифікацію» України, маючи на меті знищення Українського народу, його самобутності та позбавлення його права на самостійний розвиток, ліквідацію незалежності України, повалення її конституційного ладу і захоплення території.

Суд уважає, що в такий спосіб ОСОБА_1 і ОСОБА_4 транслюють наративи російської пропаганди й не просто розпалюють національну і релігійну ворожнечу всередині країни та за її межами, виправдовують анексію й окупацію частини території України у 2014 році та повномасштабне вторгнення росії на територію України у 2022 році, а й формують суспільну думку щодо неминучої поразки України у війні та необхідності примирення з росією на вигідних їй умовах, аж до повної втрати Україною суверенітету і незалежності.

При цьому колегія суддів ураховує, що ОСОБА_1 і ОСОБА_4 є провідними функціонерами ПСПУ.

Так, ОСОБА_1 є незмінним лідером ПСПУ, з нею насамперед й асоціюється ПСПУ у пересічного громадянина України, що дозволяє назвати ОСОБА_1 «обличчям» і «рупором» цієї партії.

Водночас ОСОБА_4 , згідно з останніми відомостями в матеріалах справи, є членом ЦК ПСПУ і керівником Миколаївської обласної організації ПСПУ(т. 1 а.с. 340, 342-345, т. 4 а.с. 40-77). До 21 липня 2021 року ОСОБА_4 також обіймала посади заступника голови ПСПУ і члена Президії ЦК ПСПУ, з яких її було вирішено відкликати «для активізації діяльності керівництва Партії» та «з метою підвищення оперативності діяльності Президії Партії у складних епідеміологічних та організаційних умовах» (т. 1 а.с. 214-239, 295-302, 330-335).

У постанові від 06 вересня 2022 року у справі №857/1/22 Верховний Суд, даючи мотивовану оцінку аргументам учасника справи з приводу недоречності ототожнення висловлювань партійців з діяльністю політичної партії загалом, зазначив, що за змістом статті 2 Закону №2365-ІІІ політична партія складається з громадян-прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку. Суд не заперечив того, що членство в політичній партії не позбавляє громадянина права на приватне життя, як і гарантій щодо невтручання у нього. Особа, яка є членом політичної партії, може висловлюватися і поводитися відповідно до своїх вподобань, морально-етичних і культурних орієнтирів. Але, як зауважив Суд, публічна діяльність партійців, особливо тих, які займають керівні, провідні позиції в партії або є її загальновизнаними ідейними лідерами, тим більше такій партії, яка здобула на виборах «представництво» в органах місцевого самоврядування, не тільки «звужує» їхній приватний простір, що закономірно, але й покладає додаткову відповідальність за свої вчинки, а надто за свої ідеї та заклики, проголошені у публічному просторі. Адже лідер партії залишається ним незалежно від того, який ресурс він використовує для поширення своїх поглядів серед населення і в який період доби він виступає. Тому висловлювання ідейного лідера партії, як і офіційного керівника партії щодо подій у державі відображають не просто особисту думку (суб`єктивні, оціночні висловлювання) таких осіб, але й позицію партії загалом. Тому що партія це не «фікція», як в доктрині цивільного права називають юридичну особу, а спільнота громадян-однодумців, прихильників певної загальнонаціональної програми, вчинки і публічні висловлювання яких і дають розуміння, в чому полягає діяльність утвореної ними політичної партії й на які реальні цілі вона спрямована.

З огляду на роль ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у ПСПУ, колегія суддів уважає застосовним указаний висновок Верховного Суду при розгляді і цієї справи.

Крім того, колегія суддів ураховує, що в матеріалах справи немає жодного доказу на підтвердження того, що ПСПУ коли-небудь засуджувала або хоч би критикувала такого роду заяви своїх лідерів, не говорячи вже про можливість виключення їх з Партії на підставі пункту 3.1.4 Статуту. Навіть після прийнятого судом першої інстанції рішення про заборону ПСПУ з мотивів здійснення нею забороненої діяльності (крізь призму діяльності лідерів Партії) ПСПУ жодним словом не засудила заяви і публічну поведінку своїх лідерів, не виказала іншого ставлення до подій, що відбуваються в Україні, приймаючи при цьому заяви з інших питань (наприклад, подана до суду заява ЦК ПСПУ щодо розгляду апеляційної скарги).

Натомість звертають на себе увагу протоколи засідань 2-го етапу XXXII позачергового З`їзду ПСПУ від 25.01.2019 і ЦК ПСПУ від 21.07.2021, на яких, відповідно, була прийнята заява З`їзду «Злочин Президента і народних депутатів України проти православних віруючих» (зазначено, що метою заяви є надання політичної оцінки діям Президента ОСОБА_7 і депутатів Верховної Ради України стосовно антиконституційного, протизаконного і аморального втручання у справи церкви), а також відбувся виступ ОСОБА_6 на тему: «Україна: шлях до третього, фашистського держперевороту» (т. 1 а.с. 214-239, 330-335).

Наведене спростовує доводи відповідача щодо неприпустимості ототожнення суб`єктивних суджень ОСОБА_1 і ОСОБА_4 з офіційною позицією ПСПУ та свідчить про те, що висловлювання вказаних лідерів ПСПУ є такими, що відображають реальну політичну позицію цієї партії.

Таким чином, з урахуванням досліджених у судовому засіданні доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що озвучені ОСОБА_1 і ОСОБА_4 висловлювання стосуються ПСПУ в цілому і вказують на здійснення Партією діяльності, спрямованої на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, розпалювання міжетнічної і релігійної ворожнечі.

Такі дії Партії охоплюються частиною першою статті 37 Конституції України, а також пунктами 1-4, 6 частини першої статті 5 Закону №2365-III, які є незмінними з часу прийняття цих актів.

У зв`язку з цим безпідставними є доводи відповідача про порушення судом першої інстанції принципу правової визначеності і застосування для заборони ПСПУ норм пунктів 10 і 11 частини першої статті 5 Закону №2365-III, які набрали чинності з 18 травня 2022 року. Посилання суду першої інстанції на положення частини першої статті 5 та частини першої статті 21 Закону №2365-III в останній редакції (як і в цьому рішенні) здійснене задля простеження змін у законодавстві в новітніх умовах в частині виокремлення дій щодо виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії проти України, у тому числі заперечення тимчасової окупації частини території України; глорифікацію, виправдання дій та/або бездіяльності осіб, які здійснювали або здійснюють збройну агресію проти України тощо в самостійні підстави для заборони діяльності політичної партії.

При цьому висновок суду першої інстанції про вчинення Партією дій, спрямованих на розпалювання расової ворожнечі, не відповідає встановленим обставинам справи і підлягає виключенню з мотивувальної частини судового рішення.

Необґрунтованими є й аргументи відповідача про порушення судом першої інстанції презумпції невинуватості, ураховуючи, що чинне законодавство України не висуває вимог щодо обов`язковості притягнення винних осіб, зокрема посадових осіб політичної партії, до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, у тому числі проти основ національної безпеки України, для можливості заборони в судовому порядку діяльності політичної партії.

Натомість суд адміністративної юрисдикції під час розгляду справ цієї категорії уповноважений давати оцінку будь-яким фактичним обставинам, які підтверджують або спростовують наявність підстав для заборони політичної партії, незалежно від того, яку оцінку ці самі обставини отримають під час кримінального судочинства у площині кримінального права.

Відповідно до пунктів 3-5 Керівних принципів щодо заборони і розпуску політичних партій та подібних заходів, ухвалених Венеціанською Комісією на 41 пленарній сесії (Венеція, 10-11 грудня 1999 року), заборона чи примусовий розпуск політичних партій можуть бути виправдані лише у випадку партій, які пропагують застосування насильства чи використовують насильство як політичний засіб для повалення демократичного конституційного порядку, таким чином підриваючи права і свободи, гарантовані конституцією. Сам лише факт, що партія пропагує мирні зміни до конституції, не повинен розглядатися як достатній для її заборони чи розпуску.

Політична партія як ціле не може нести відповідальності за індивідуальну поведінку її членів, не санкціоновану партією в рамках політичної (публічної) чи партійної діяльності.

Заборона чи розпуск політичних партій як дуже далекосяжний захід повинен застосовуватися з крайньою стриманістю. Перш ніж звертатися до компетентного судового органу щодо заборони чи розпуску партії, уряд чи інший орган влади повинен оцінити, беручи до уваги ситуацію в конкретній країні, чи ця партія дійсно становить небезпеку вільному і демократичному політичному порядку або правам окремих осіб і чи таку небезпеку не можна усунути іншими, менш радикальними заходами.

У прецедентній практиці ЄСПЛ виробив алгоритм, що покликаний визначити, чи не становить порушення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція) втручання держави у права на свободу мирних зібрань і свободу об`єднанням з іншими особами. Зокрема, втручання держави у реалізацію перелічених прав є виправданим та не є порушенням Конвенції у разі, якщо воно «передбачене законом» (prescribed by law), «переслідує правомірну мету» (pursues legitimate aim) та є «необхідним в демократичному суспільстві» (necessary in a democratic society) (справа «Herri Batasuna and Batasuna проти Іспанії», заяви № 25803/04 та № 25817/04, рішення від 30.06.2009, §53).

Згідно з усталеним принципом прецедентного права ЄСПЛ демократія не може бути без плюралізму. Суд уважає однією з головних характеристик демократії можливість диспуту щодо різних напрямів політичної думки через діалог без звернення до засобів насильства, навіть тоді, коли виголошені думки викликають тривогу та занепокоєння (справа «Herri Batasuna and Batasuna проти Іспанії», заяви № 25803/04 та № 25817/04, рішення від 30.06.2009, §76).

Так, ЄСПЛ наголошує, що політична партія може добиватися змін законодавства чи правового або конституційного ладу держави лише за дотримання двох умов: по-перше, засоби, що використовуються для цієї мети, повинні бути у всіх відношеннях правовими і демократичними; по-друге, зміна, запропонована політичною партією, має бути сумісною з основними демократичними принципами. Зважаючи на це, політична партія, лідери якої закликають до насильства або формують політику, яка не поважає демократію або яка спрямована на її знищення і нехтування прав і свобод, визнаних в демократичному суспільстві, не може претендувати на захист Конвенції проти заходів держави, що були викликані діяльністю партії (справа «Herri Batasuna and Batasuna проти Іспанії», заяви № 25803/04 та № 25817/04, рішення від 30.06.2009, § 79).

ЄСПЛ підкреслює, що держава не може бути зобов`язана чекати перш ніж втручатися до того моменту, поки політична партія не захопить владу і почне вживати конкретних заходів щодо здійснення політики, несумісної з нормами Конвенції та демократичним устроєм. Суд повторює, що у разі, коли присутність такої небезпеки встановлена національними судами за результатами ретельного вивчення обставин, що може бути перевірено суворим європейським контролем, держава може розумно запобігти впровадженню такої політики, що є несумісною з положеннями Конвенції, до того як буде вчинена спроба реалізувати її за допомогою конкретних кроків, які можуть нанести шкоду громадянському миру та демократичному режиму в країні (справа «Rafah Partisi and others проти Туреччини», заяви №№ 41340/98, 41342/98, 41343/98, 41344/98, рішення від 13.02.2003, §102).

У цьому контексті ЄСПЛ указує на те, що поняття «невідкладна соціальна потреба», що є необхідною для обґрунтування правомірності втручання держави в діяльність політичних партій, має тлумачитися у світлі двох моментів:

1) наявності переконливих доказів того, що існує достатній та загрозливий ризик для демократії у діяльності партії;

2) наявності риторики лідерів та членів партії (виступи та дії), що вказує на прагнення до моделі суспільства, що не є сумісною з концепцією демократії (справа «Herri Batasuna and Batasuna проти Іспанії», заяви №№ 25803/04, 25817/04, рішення від 30.06.2009, § 83).

У цьому рішенні колегія суддів уже наводила норми національного законодавства, які визначають підстави і порядок заборони діяльності політичних партій в Україні.

Водночас для перевірки дотримання інших двох умов трискладового тесту для оцінки необхідності втручання держави у діяльність ПСПУ, слід проаналізувати суспільно-політичну ситуацію у країні в цілому.

Росія протягом тривалого часу проводила щодо України недружню державну політику, а у 2014 році грубо порушила державний суверенітет і територіальну цілісність України, норми міжнародного права та свої міжнародні зобов`язання, окупувавши частину території України - Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, а також окремі території Донецької та Луганської областей.

24 лютого 2022 року, після визнання росією незалежності своїх «маріонеткових» утворень - так званих «ДНР» та «ЛНР» - розпочалося повномасштабне вторгнення росії на територію України, яке триває до нині.

Причиною цих подій, безумовно, можна назвати заперечення в росії можливості існування Української незалежної держави, агресивне несприйняття самобутності Українського народу.

Протягом всього часу збройної агресії росія продовжує вести проти України й інформаційну війну, яка, окрім іншого, має на меті вплинути на морально-психологічний стан українців і, таким чином, зменшити їхній опір ворогу. Поширення недостовірної, перекрученої інформації у вигідному для агресора контексті є одним із способів такої війни.

Відповідно до частини першої статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України (частина перша статті 65 Конституції України).

У Рішенні від 16 липня 2019 року №9-р/2019 (у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки») Конституційний Суд України наголосив на праві України обстоювати демократичні конституційні принципи з огляду на історію становлення української незалежної держави, історичний контекст та загрози, що постали перед нею у зв`язку з тимчасовою окупацією частини її території.

У Рішенні від 21 грудня 2021 року №3-р/2021 (у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих приписів статті 6 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», статей 15, 15-1, 26 Закону України «Про кінематографію») Конституційний Суд України констатував, що Україна має право захищати свою незалежність, свій державний суверенітет і свою територіальну цілісність шляхом здійснення таких системних заходів і застосування засобів, що є співмірними, допустимими і прийнятними з огляду на рівень небезпеки, загроз і викликів, що постали перед нею. Як зазначено в цьому Рішенні, в умовах застосування Російською Федерацією (її суб`єктами владних повноважень, посадовцями, а також її найманцями, журналістами, митцями тощо) різних засобів цілеспрямованого формування негативного образу України протидія державі-агресору здійснюється також в інформаційній сфері як складник національної безпеки української держави.

Крім того, Конституційний Суд України нагадав про використання владою росії російської мови як одного із інструментів геополітичної експансії (Рішення від 14 липня 2021 року №1-р/2021 (у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»).

Згідно зі Стратегією інформаційної безпеки, затвердженою Указом Президента України від 28 грудня 2021 року №685/2021, інформаційна безпека України є складовою частиною національної безпеки України, для забезпечення якої необхідним є виконання ряду стратегічних цілей та завдань, одним з яких є протидія дезінформації та інформаційним операціям, насамперед держави-агресора, спрямованим, серед іншого, на ліквідацію незалежності України, повалення конституційного ладу, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, пропаганду війни, насильства, жорстокості, розпалювання національної, міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі та ненависті, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини.

Отже, наведене свідчить про легітимність мети втручання держави у права політичної партії, передбачені статтями 10, 11 Конвенції.

Таким чином, в умовах протистояння державі-агресору, спираючись на принцип «демократії, здатної захистити себе», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що діяльність ПСПУ несе достатній та загрозливий ризик для демократичного конституційного ладу в Україні та свідчить про прагнення Партії до моделі суспільства, яка є несумісною з концепцією демократії.

Виходячи з цього, заборона діяльності ПСПУ в умовах повномасштабних воєнних дій є пропорційним заходом, адже здійснюється в інтересах національної безпеки, задля недопущення недемократичного функціонування публічної влади та запобігання порушенням основоположних прав людини.

Доводи відповідача про порушення судом першої інстанції принципів змагальності і рівності сторін під час розгляду справи не знайшли підтвердження, адже ПСПУ активно використовувала надані їй процесуальні права, у тому числі щодо подання зустрічної позовної заяви, відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив проти зустрічного позову, надання доказів, була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, в якому могла взяти участь також в режимі відеоконференції, подавши відповідне клопотання. Аргументам відповідача з приводу блокування банківського рахунку Партії надана оцінка в ухвалі Верховного Суду від 27 вересня 2022 року у цій справі.

Колегія суддів відхиляє також доводи відповідача про те, що прийняте рішення про заборону ПСПУ є наслідком тиску на суд з боку посадових осіб держави (РНБО України, Президента України, Міністра юстиції України) та ЗМІ, які ще до розгляду справи в суді повісили на ПСПУ ярлик «проросійської», оскільки в основу судового рішення покладені не публічні заяви високопосадовців чи журналістські розслідування, а фактичні обставини діяльності ПСПУ, що були ретельно досліджені і проаналізовані судом з наданням їм оцінки в правовому полі.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовної вимоги Міністерства юстиції України про заборону діяльність ПСПУ, що, в силу частини четвертої статті 21 Закону №2365-III, є підставою для задоволення похідної позовної вимоги про передачу майна, коштів та інших активів Партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.

Крім того, суд першої інстанції правильно виходив з того, що задоволення первісного позову Міністерства юстиції України у цій справі повністю виключає можливість задоволення зустрічного позову ПСПУ.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 317 КАС України).

Згідно з частиною четвертою статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За наведених обставин правильне по суті рішення суду першої інстанції підлягає зміні в його мотивувальній частині щодо оцінки програмних і статутних цілей ПСПУ, а також висновку про вчинення Партією дій, спрямованих на розпалювання расової ворожнечі.

Керуючись статтями 2893, 308, 316, 317 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Політичної партії "ПРОГРЕСИВНА СОЦІАЛІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ" задовольнити частково.

2. Змінити рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2022 року, виключивши з його мотивувальної частини висновок про невідповідність програмних і статутних цілей Політичної партії "ПРОГРЕСИВНА СОЦІАЛІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ" вимогам Конституції та законів України та щодо дій, спрямованих на розпалювання расової ворожнечі.

3. В іншій частини рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2022 року залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складений 03 жовтня 2022 року.

Суддя-доповідач С.А. Уханенко

Судді: О.В. Кашпур

В.Е. Мацедонська

О.Р. Радишевська

Н.В. Шевцова