Ухвала

від 04.10.2022 по справі 338/930/22

БОГОРОДЧАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/930/22

04 жовтня 2022 року селище Богородчани

Суддя Богородчанського районного суду Івано-Франківської області Куценко О.О. розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою, як ВПО АДРЕСА_2 до держави Російська Федерація, місцезнаходження посольство Російської Федерації в України, 03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський,27, про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

29 вересня 2022 року до Богородчанського районного суду Івано-Франківської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до держави Російська Федерація про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява подана з додержанням вимог статей 175-177 ЦПК України з документами відповідно довимогст.177ЦПКУкраїни та підлягає розгляду в Богородчанському районному суді Івано-Франківської області.

При вирішення питання про відкриття провадження по справі слід зазначити наступне.

Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першоюстатті 4 ЦК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормахКонституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

Устатті 129 Конституції Українизакріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до пункту 1статті 6Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження" (Sabeh El Leil v. France (скарга N 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга N 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга N 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга N 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга N 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга N 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55).

ЄСПЛ неодноразово визнавав, що "надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави" (Oleynikov v. Russia (скарга N 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга N 15869/02), рішення від 29 червня 2011 року, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга N 156/04), рішення від 17 липня 2012 року, § 60).

Таким чином, у контексті наведеної практики ЄСПЛ, застосування судового імунітету Російської Федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. У той же час, збройна агресія проти України, здійснена Російською Федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні виключають, з ініціативи Російської Федерації, питання ввічливості та добрих відносин між країнами.

Це позбавляє застосування судового імунітету Російської Федерації, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, "обмеження буде несумісне з пунктом 1 статті 6 Конвенції 1950 року, якщо … не існує розумної пропорції між використовуваними засобами та метою, яка переслідується". Також, при розгляді питання про доступ до суду в контексті застосування юрисдикційного імунітету держави, "необхідно переконатися, що обмеження, що застосовуються, не обмежують і не скорочують доступ, що залишився особі, таким чином або такою мірою, що порушується сама сутність права [доступу до суду]" (Ashingdane v the United Kingdom (скарга N 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга N 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55). В іншому випадку, повне перешкоджання у розгляді справи, без будь-якої провини з боку позивача, буде суперечити пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року (McElhinney v. Ireland (скарга N 31253/96), рішення від 21 листопада 2001 року, Окрема думка Судді L. Лукейдіса).

Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третястатті 82 ЦПК України), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би Російська Федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду Російської Федерації.

Таким чином, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

При розгляді питання щодо застосування судового імунітету, суд бере до уваги "загальні принципи, що лежать в основі прав людини та гуманітарного права та втілюють основні права, такі як право на ефективний спосіб захисту права, право на компенсацію збитків, понесених внаслідок порушень гуманітарного права, та право на захист від відмови у правосудді" (Окрема думка Судді Юсуфа до рішення Міжнародного Суду ООН (ICJ) у справі Jurisdictional Immunities of the State (ФРН проти Італії) від 03 лютого 2012 року, § 30.)

Виходячи із сукупності наведеного, суд вважає, що право позивача на належне та ефективне відшкодування збитків повинно бути захищене, а судовий імунітет не повинен бути перешкодою для такого відшкодування у тих виняткових обставинах, коли немає інших механізмів відшкодування.

За таких обставин, застосування судового імунітету Російської Федерації (зокрема, частини першоїстатті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право") у даній справі не буде узгоджуватися із обов`язком України як держави і суду зокрема забезпечити реалізацію права позивача на справедливий суд. З огляду на відсутність інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, застосування судового імунітету Російської Федерації буде порушенням самої сутності права на справедливий суд. Також, зважаючи на військову агресію Російської Федерації, якою порушується державний суверенітет України, застосування судового імунітету Російської Федерації буде непропорційним до своєї мети.

Судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004).

Враховуючи вищенаведені обставини, а також факт відсутності інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, суд доходить висновку, що судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на завдання збройними силами Російської Федерації шкоди майну позивача, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права.

Підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом

Відповідно до частини першої статті 11 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, ратифікованої Верховною Радою України 31 липня 2006 року, Україна вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для ефективного, пропорційного й такого, що відраджує, покарання за злочини тероризму.

Згідно зі статтею 13 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, Україна зобов`язана вжити необхідних заходів для захисту й підтримки жертв тероризму, здійсненого на території України.

Відповідно до частини четвертої статті 8 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму ратифікованої Верховною Радою України 12 вересня 2002 року, Україна має зобов`язання щодо створення механізмів компенсації жертвам злочинів тероризму. У той же час, відсутність спеціального визначеного державою механізму компенсації (захисту порушеного права) не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими законом, у тому числі шляхом звернення до суду.

Таким чином, застосування судового імунітету Російської Федерації та відмова у розгляді по суті позову у даній справі означала би порушення Україною своїх міжнародно-правових зобов`язань відповідно до вищезазначених конвенцій щодо боротьби з тероризмом.

Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції"

Подібні висновки викладеноВерховним Судом у постанові від 14 квітня 2022 року у справі N 308/9708/19(провадження N 61-18782 св 21).

Таким чином, концепція судового імунітету держави базується на міжнародно-правовому принципі суверенної рівності держав.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року N 2188-ІХ про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

У таких висновках суд керується тим, що дії Російської Федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Враховуючи вказане, Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки майну позивача. До таких висновків також дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі N 635/6172/17, провадження N 14-167 цс 20, (пункт 49).

Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі слід враховувати таке: - предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; - місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; - передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; - вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; - національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

Таким чином приходжу до висновку, що підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення, відмови у відкритті провадження відсутні, тому позовну заяву слід прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі.

Справа підлягаєрозгляду заправилами загальногопозовного провадження.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшовВерховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі N 308/9708/19(провадження N 61-18782 св 21), а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі N 635/6172/17, провадження N 14-167 цс 20, (пункт 58).

За таких обставин, відповідача по справі слід повідомити про час та місце судового розгляду через оголошення на веб-сайті судової влади, що відповідає положенням ч.11 ст. 128 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 128 ЦПК України, ст. 175-177, 187, 260, 354 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Відкрити провадження поцивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до держави Російська Федерація про відшкодування моральної шкоди.

Справу розглядатиу відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження.

Підготовче судове засідання призначити на 11годину 00 хвилин 26 жовтня 2022 року у приміщенні Богородчанського районного суду Івано-Франківської області.

В підготовче судове засідання викликати позивача, відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України відповідача по справі слід повідомити про час та місце судового розгляду через оголошення на веб-сайті судової влади.

Встановити строк для подання відповідачкою відзиву на позов за п`ять днів до дати проведення підготовчого судового засідання.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: https://bg.if.court.gov.ua.

Ухвала може бути оскаржена у зв`язку з порушенням правил підсудності протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо доІвано-Франківського апеляційного суду.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШПерехідних Положень ЦПК Українив новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя: