Рішення

від 27.09.2022 по справі 305/1742/18

РАХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 305/1742/18

Провадження по справі 2/305/21/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2022 року. Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Ємчука В.Е.

за участі: секретаря судового засідання Шемоти М.І.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Рахівської міської ради, державного реєстратора Федірцан Наталії Юріївни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Рахівська державна нотаріальна контора, КП "БТІ" Рахівської районної ради про встановлення права власності на надвірні споруди,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 (далі Позивач) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 (далі Відповідач 1), Рахівської міської ради (далі Відповідач 2), державного реєстратора Федірцан Наталії Юріївни (Далі Відповідач 3), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Рахівська державна нотаріальна контора, КП "БТІ" Рахівської районної ради про скасування рішення Рахівської міської ради, скасування державної реєстрації та визнання права на надвірні споруди. В обґрунтуванняпозову зазначає,що згідно з договором дарування від 23 серпня 2005 року ОСОБА_1 його мати ОСОБА_5 подарувала житловий будинок з надвірними спорудами: господарська будівля у АДРЕСА_1 . Договір посвідчений державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори, зареєстрований в книзі реєстрів за №2/512. Відповідно до цього договору вважає себе власником житлового будинку та всіх надвірних споруд, які належать до цього будинку та розташовані на земельній ділянці, що до смерті належала ОСОБА_6 . Його мати ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Два тижні перед зверненням до суду з даним позовом Позивач довідався, що ОСОБА_3 , на підставі рішення виконавчого комітету Рахівської міської ради №40 від 26.06.2017 та технічного паспорта на літню кухню зареєстрував у державній реєстраційній службі на №1609772221236 від 26.07.2018 право власності на житловий будинок. Таким чином відповідач ОСОБА_3 позбавив його права власності на надвірні споруди, що належать до житлового будинку, який був йому подарований матір`ю. Він звертається до суду за захистом свого права власності на садибу як об`єкта права власності житловий будинок разом із розташованими всіма господарськими будівлями, що прилягають до житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 . Просить взяти до уваги, що відповідно до свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 26.09.2000 року його матері - ОСОБА_5 та його батькові - ОСОБА_7 належав на праві власності житловий будинок з надвірними спорудами у АДРЕСА_1 . Цей будинок батьки збудували на підставі рішення виконкому Рахівської міської ради від 29.09.1970 року №179, яким його батькам була виділена земельна ділянка площею триста квадратних метрів під будівництво літньої кухні та гаража у АДРЕСА_1 , таким чином на 1986 рік відповідно до проєкту забудови, який виданий районною архітектурою Рахівського району, земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 була забудована житловим будинком, літньою кухнею та гаражем. Батько Позивача - ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Мати Позивача ОСОБА_5 після смерті батька отримала у Рахівській державній нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину житлового будинку з прилеглими до нього надвірними спорудами. Відповідно до плану забудови земельної ділянки, забудовником якої на підставі рішення виконкому Рахівської міської ради №100 від 30.06.2000 року являється його мати ОСОБА_5 в садибу по АДРЕСА_1 входять 1. житловий будинок, 2. літня кухня, 3 - гараж, 4 - господарські споруди. Вважає, що саме йому належать всі надвірні споруди, що розташовані до житлового будинку в АДРЕСА_1 , відповідно до ст. 381 ЦК України, як садиба, тобто земельна ділянка, разом з будинком та господарськими будівлями. Крім того, ОСОБА_8 зареєстрував у державній реєстраційній службі літню кухню як надвірну споруду, що належить до будинку АДРЕСА_1 , як житловий будинок на підставі технічних документів, що суперечить порядку узаконення самочинного будівництва. Для узаконення відповідач мав подати до органу державного архітектурного будівельного контролю заяву про прийняття об`єкта в експлуатацію, один примірник заповнених декларацій про готовність об`єкта до експлуатації, засвідчена в установленому порядку копію документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, відповідно до цільового призначення, на якій розміщений об`єкт, копія технічного паспорта про можливість розміщення та надійної безпечної експлуатації об`єкта, лист довідка відповідності місця розташування об`єкта вимогам Державних будівельних норм. Після забрання всіх цих документів відповідач мав звернутися до органу самоврядування про присвоєння поштової адреси будинку й аж потім звернутися для реєстрації права власності. У зв`язку з наведеним просив скасувати рішення Рахівської міської ради №40 від 26.06.2018 щодо присвоєння поштової адреси житлового будинку АДРЕСА_2 . Скасувати державну реєстрацію №1609772221236 від 30.07.2018, за якою зареєстровано право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 на ОСОБА_3 . Визнати за ОСОБА_1 право на надвірні споруди літню кухню та гараж, що належить до житлового будинку, який розташований у АДРЕСА_1 .

Ухвалою Рахівського районного суду від 04.10.2018 було відкрито провадження у даній справі та запропоновано Відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, подати суду відзив на позовну заяву і всі докази, що підтверджують заперечення проти позову, протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивач ОСОБА_1 , 15.01.2019 подав заяву в порядку ч. 3 ст. 49 ЦПК України, в якій зазначив, що він звернувся до Рахівського районного суду із позовом, в якому просив визнати за ОСОБА_1 право на надвірні споруди, літню кухню та гараж, що належить до житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_1 . На даний час він хоче змінити позовні вимоги і просить суд не визнати його ОСОБА_1 право на надвірні споруди, а встановити право власності відповідно до договору дарування від 23.08.2005 року на надвірні споруди літню кухню та гараж, що розташовані в АДРЕСА_1 , оскільки відповідно до договору дарування від 23.08.2005 року ОСОБА_5 подарувала йому житловий будинок з надвірними спорудами 1. господарська будівля в АДРЕСА_1 . Він вважав та вважає, що відносно нього порушено права та незаконні інтереси щодо незаконного узаконення відповідачем ОСОБА_3 надвірних споруд (літня кухня та гараж), що належать до житлового будинку в АДРЕСА_1 , який був йому подарований. Так подарований йому будинок в АДРЕСА_1 , збудований його батьками на підставі рішення виконкому Рахівської міської ради про виділення їм земельної ділянки площею 300 кв.м під будівництво індивідуального двоповерхового будинку. 23.12.19876 року його батькові ОСОБА_7 рішенням виконкому Рахівської міської ради було надано дозвіл на будівництво літньої кухні та гаражу в АДРЕСА_1 . Відповідно до цих документів його батько ОСОБА_7 разом із мамою ОСОБА_5 збудували в 1970 році житловий будинок, а в 1986 році літню кухню та гараж. Відповідно до ст. 186 ЦК України садиба - це не лише житловий будинок і земельна ділянка, на якій він розташований, але і господарсько-побутові будівлі, комунікації, багаторічні насадження, отже житловий будинок є головною річчю, а господарські будівлі, комунікації, багаторічні насадження є приналежністю до головної речі, які не мають самостійного значення та за призначенням без головної речі використовуватися не можуть, а тому залежні від головної речі і мають допоміжний статус. За загальним правилом допоміжні речі наслідують долю головної речі. Державній реєстрації підлягає головна річ житловий будинок. Виходячи з цього Позивач вважає, що надвірні споруди (літня кухня та гараж), які незаконно узаконені Відповідачем 1, входять в «садибу» і являються приналежністю до будинку АДРЕСА_1 , який був 23 серпня 2005 року подарований йому ОСОБА_1 . У зв`язку з наведеним, Позивач, на підставі ч. 3 ст. 49 ЦПК України, змінив позовні вимоги й просить встановити право власності на літню кухню, гараж за адресою АДРЕСА_1 , які на даний час належать на праві власності ОСОБА_3 за позивачем ОСОБА_1 відповідно до договору дарування житлового будинку та надвірної споруди від 23.08.2005 року.

Під час проведення підготовчого засідання було з`ясовано, що позивач ОСОБА_1 подав заяву про зміну предмета та підстав позову, позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 просили закрити підготовче засідання й призначити справу до судового розгляду. За наслідками проведення підготовчого засідання 12.04.2021 було постановлено ухвалу про призначення до розгляду справи за зміненим позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Рахівської міської ради, державного реєстратора Федірцан Наталії Юріївни, треті особи: Рахівська державна нотаріальна контора, КП "БТІ" Рахівської районної ради про встановлення права власності на надвірні споруди.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 , в судовому засіданні змінені позовні вимоги підтримали та наполягали на задоволенні позову. Пояснили, що Позивач вважає, що він є власником за договором дарування житлового будинку та всього нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , але ОСОБА_3 позбавив його права користуватися та володіти належними йому будівлями, що належать до житлового будинку АДРЕСА_1 , адже ОСОБА_3 добудував над літньою кухнею другий поверх та проживає зі своєю сім`єю.

Відповідач, ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 , в судовому засіданні пояснили, що позовні вимоги ОСОБА_1 є надуманими та безпідставними. Мати сторін - ОСОБА_5 дозволила відповідачу проживати в літній кухні та добудувати її на земельній ділянці, поруч з будинком матері. Цей будинок він почав будувати у 1987 році. У 1990 році ОСОБА_3 одружився і з того часу постійно проживає в ньому зі своєю сім`єю, при цьому іншого житла не має. Його мама, ОСОБА_5 , дійсно подарувала братові будинок, який їй належав та господарську будівлю, яка зазначена в договорі дарування, але аж ніяк не будинок в якому він проживає, тому ОСОБА_1 безпідставно вважає себе власником цієї будівлі. Тут народилися його діти, які також проживають з ним. Просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідач - Рахівська міська про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, представник в судове засідання повторно не з`явився.

Третя особа - державний нотаріус Рахівської держнотконтори в судове засідання не з`явився, завідувачка Рахівської держноконтори Пріц О.І. 14.12.2021 надала суду заяву про розгляд даної справи без участі їхнього представника, позовні вимоги залишає на розсуд суду.

Представник третьої особи КП «Бюро технічної інвентаризації» Рахівської районної ради в судове засідання повторно не з`явився.

Суд, заслухавши учасників провадження, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до такого висновку.

Статтею 41 Конституції Українивстановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до пункту 1статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Частини 1, 2 статті 321 Цивільного кодексу України передбачають, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом положень статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (пункт 3 частини 2 статті 331 ЦК України).

Здійснення власником свого права власності передусім полягає в безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 заперечив право власності ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 з тих підстав, що вважає себе власником цього майна, на підставі договору дарування.

Так, зокрема, відповідно до витягу про реєстрацію в державному реєстрі правочинів №1389486 від 23.08.2006 ОСОБА_1 являється власником будинку з надвірними спорудами: 1. Господарська будівля за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 23.08.2005 року №2/512, посвідченого державним нотаріусом Кицка М.М.

Як вбачається з договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори Кицка М.М. 23.08.2005 року, зареєстрованого в реєстрі за №2/512, ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_1 будинок за АДРЕСА_1 . Будинок має житлову площу 38,40 кв.м, загальну площу 96,20 кв.м, з надвірними спорудами: 1. Господарська будівля.

Згідно з технічним паспортом на житловий будинок АДРЕСА_1 від 26.09.2000 року, виготовленим станом на 12 вересня 2018 року директором КП «БТІ» Харбака Н.Й. вбачається, що будинок АДРЕСА_1 , є дерев`яним, площа забудови 90,0 кв.м, та до нього належить господарська будівля: стіни зі шлакоблока, покрівля шифер, площа забудови 92,8 кв.м. Цей будинок збудований батьками позивача - ОСОБА_7 та ОСОБА_5 та був за ними зареєстрований по 1/2 частині на підставі рішення виконкому Рахівської міської ради №133 від 15.09.2000 року, про що 26.09.2000 року видано свідоцтво про право власності.

Для будівництва цього будинку ОСОБА_7 та ОСОБА_5 рішенням виконкому Рахівської міської ради депутатів трудящих №179 від 29.09.1970 року було виділено земельну ділянку площею 300 кв.м, у зв`язку з чим був укладений договір безстрокового користування земельної ділянки для будівництва індивідуального будинку на правах особистої власності з числом кімнат від одної до п`яти від 26.10.1979 року.

Державний нотаріус надіслав суду витребувані з Рахівської державної нотаріальної контори документи, які стосуються договору дарування, посвідченого Рахівською державною нотаріальною конторою 03.08.2005 №2/512, де міститься проєкт забудови житлового будівництва по АДРЕСА_1 , де вказано площу земельної ділянки 1000 кв.м, під цифрою 1 значиться господарська будівля, 2 - гараж, 3 - житловий будинок, 4 - літня кухня.

В ході розгляду даної справи встановлено, що земельна ділянка, на якій розташований будинок АДРЕСА_1 , на даний час кадастрового номера немає, оскільки проєкт землеустрою не виготовлявся ні попередніми власниками будинку - ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , ні нинішнім власником ОСОБА_1 , тобто встановити дійсний розмір земельної ділянки, яку використовує ОСОБА_1 для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 , не можливо. Враховуючи, що відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, а така землекористувачами проведена не була, отже земельна ділянка, яка використовується для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 є власністю територіальної громади міста Рахова та належить до комунальної власності.

Відповідач надав суду технічний паспорт на житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 , який був за ним зареєстрований в цілій частині на підставі рішення державного реєстратора Рахівської міської ради Федірцан Н.Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 42288459 від 30.07.2018. Загальна площа будинку складає 110,1 кв.м, житлова площа 62,3 кв.м. Технічна документація вказує на його технічні характеристики, зокрема, будинок був побудований у 1991 році, він є двоповерховий, фундамент - бутобетон, стіни дерев`яні, покрівля шифер, площа основи забудови 52,81 кв.м, загальна площа будинку 110,1 кв.м, житлова площа 62,3 кв.м. Будинок знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 2123610100:18:001.

Зазначені вище правовстановлюючі документи ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 , та ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 , зокрема їх технічні характеристики, не дають підстав суду однозначно стверджувати, що яка-небудь будівля, що входить до складу будинку АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 , може бути однією і тією ж будівлею, яка зареєстрована за ОСОБА_3 . Також не встановлено, що спірне майно розташоване на земельній ділянці, яка виділялася для будівництва будинку АДРЕСА_1 .

Зазначене підтверджується також і висновком судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи, яка була проведена у даній справі за клопотанням позивача.

Стаття 391 Цивільного кодексу передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16ЦКУкраїни.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Своєю чергою, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Згідно зі статтею 387 ЦК власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Своєю чергою, відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Отже, предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено наступні способи захисту цивільних прав та інтересів: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98). Водночас такий спосіб захисту не може бути застосований, якщо право на об`єкт нерухомості ні за ким не зареєстроване, а позивач не може зареєструвати своє право на об`єкт нерухомості, бо не здатний беззаперечно підтвердити своє право власності на об`єкт нерухомості належними правовстановлюючими документами.

Стаття 13 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, зі змісту ст. 13 ЦПК України слідує, що диспозитивність - це надання особам, які беруть участь у справі, можливості вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд. Зміст принципу диспозитивності розкривають через такі положення: хто хоче здійснити свої права, повинен сам потурбуватися про це; особа, якій належить право, може від нього відмовитися; нікого не можна примушувати пред`явити позов проти своєї волі; суд не повинен виходити за межі вимоги сторін, за винятками, встановленими законом; сторона може розпорядитися об`єктом процесу.

За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Позивач на власний розсуд розпорядившись своїми правами подав до закриття підготовчого засідання 15.01.2019 року заяву про зміну предмета позову, в якій просив суд постановити рішення, яким встановити за позивачем ОСОБА_1 право власності, відповідно до договору дарування житлового будинку та надвірної споруди від 23 серпня 2005 року, на літню кухню та гараж за адресою АДРЕСА_1 , які на даний час належать ОСОБА_3 . При цьому під час підготовчого засідання ним вже не ставилися вимоги щодо скасування рішень Рахівської міської ради № №40 від 26.06.2018 щодо присвоєння поштової адреси житлового будинку АДРЕСА_1 , та скасування державної реєстрації №1609772221236 від 30.07.2018 року, за якою зареєстровано право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 . Намагання позивача під час судового розгляду змінити позовні вимоги в частині пред`явлення вимог про скасування рішення Рахівської міської ради та державної реєстрації права власності не ґрунтується на нормах процесуального права, адже позивач вправі відмовитися від позову чи його частини, змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання.

Оскільки позивач вважає, що право власності на спірне майно - літню кухню та гараж, які належать йому відповідно до договору дарування житлового будинку АДРЕСА_1 від 23.08.2005 №2/512, зареєстровано за ОСОБА_3 як житловий будинок під номером АДРЕСА_1 , отже позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення його права власності на нерухоме майно, є неналежним способом захисту. Ба більше, такого способу захисту як встановлення права власності норми Цивільного кодексу України взагалі не передбачають, адже суд не встановлює право власності, а лише вирішує спір щодо власності шляхом визнання права власності, усунення перешкод у користуванні власністю, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб щодо спірного майна тощо.

З огляду на викладене вище слід відмовити у задоволенні змінених позовних вимогах ОСОБА_1 .

Щодо відзивів, поданих на позовну заяву.

Загальні вимоги до форми та змісту відзиву передбачені статтею 178 ЦПК України, де серед іншого зазначено, що копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. До відзиву додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Зі змісту статей 126,127 ЦПК України слідує, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Перший заступник міського голови міста Рахів П.Бочкор як представник відповідача Рахівської міської ради подав відзив на позов, але такий підлягає залишенню без розгляду, на підставі ч. 2 ст. 126 ЦПК України, оскільки був поданий з пропущенням строку на його подання, адже представник Рахівської міської ради отримав судову повістку разом з ухвалою про відкриття провадження та копією позовної заяви 05 жовтня 2018 року, а відзив до суду подав 31.10.2018. Заяв про поновлення чи продовження процесуальних строків, як того вимагає ст. 127 ЦПК України, Рахівська міська рада до суду не подавала.

Разом із тим, до відзиву ОСОБА_3 не додано доказів їх надсилання іншим учасникам справи.

У частині четвертій статті 183 ЦПК України закріплено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

З огляду на вищевикладене, суд залишає без розгляду відзиви Рахівської міської ради та ОСОБА_3 .

Суд вирішує питання розподілу судових витрат на підставі ст. 141 ЦПК України.

Так, оскільки суд відмовляє у задоволенні змінених позовних вимог ОСОБА_1 , тому судові витрати відшкодуванню в його користь з відповідачів не підлягають.

Заяви про стягнення судових витрат з позивача та доказів понесення таких відповідачі не подавали.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 83, 89, 141, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Рахівської міської ради, державного реєстратора Федірцан Наталії Юріївни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Рахівська державна нотаріальна контора, КП "БТІ" Рахівської районної ради про встановлення права власності на надвірні споруди.

Судові витрати залишити за сторонами.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлено 04.10.2022.

Суддя: В.Е. Ємчук