Постанова

від 30.09.2022 по справі 169/1080/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 169/1080/18

провадження № 61-15437св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (правонаступником якого є Волинська обласна державна адміністрація), відповідачі: ОСОБА_1 , Головне управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Волинській області, Турійська районна державна адміністрація Волинської області (правонаступником якого є Ковельська районна державна адміністрація),треті особи: ОСОБА_2 , Державне підприємство «Турійське лісове господарство»,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Турійського районного суду Волинської області від 20 січня 2021 року

у складі судді Хвіц Г. Й. та постанову Волинського апеляційного суду

від 03 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року заступник прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Волинській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Волинській області), Турійської районної державної адміністрації Волинської області (далі - Турійська РДА Волинської області, треті особи: ОСОБА_2 , Державне підприємство «Турійське лісове господарство» (далі - ДП «Турійське лісове господарство»), про визнання незаконними і скасування наказу, розпорядження органів місцевого самоврядування та витребування земельної ділянки з незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 20 жовтня 2015 року № 3-416/21-15-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 0725585600:04:001:1134), що розташована за межами населених пунктів Ружинської сільської ради Турійського району Волинської області.

Розпорядженням Турійської РДА Волинської області від 10 грудня 2015 року № 294 затверджено проект землеустрою щодо зміни виду цільового призначення (використання) вказаної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства під індивідуальне садівництво.

27 жовтня 2015 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на спірну земельну ділянку та зареєстрував право власності на даний об`єкт нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

26 серпня 2016 року ОСОБА_2 , уклавши договір купівлі-продажу, відчужив надану йому земельну ділянку відповідачу ОСОБА_1 .

Позивач зазначав, що під час перевірки дотримання вимог земельного законодавства, яка була проведена Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Держгеокадастру у Волинській області у травні 2017 року, встановлено, що спірна земельна ділянка до передачі її у власність ОСОБА_2 перебувала у постійному користуванні Державного підприємства «СЛАП «Турійськагроліс» (далі - ДП «СЛАП «Турійськагроліс») і згідно з матеріалами лісовпорядкування 2004 - 2014 років належить до земель лісового фонду та у визначеному законодавством порядку не вилучалась з користування останнього.

У зв`язку з реорганізацією ДП «СЛАП «Турійськагроліс», відповідно до наказу Держлісагненства від 24 січня 2014 року № 22 «Про реорганізацію ДП «СЛАП «Турійськагроліс»», шляхом приєднання земель лісового фонду до ДП «Турійське лісове господарство», спірна земельна ділянка ввійшла до складу земель, що перебувають у постійному користуванні останнього.

Листом від 07 березня 2017 року ДП «Турійське лісове господарство» підтвердило інформацію, що земельна ділянка з кадастровим номером 0725585600:04:001:1134 належить до земель лісового фонду.

24 березня 2017 року внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових рішень (далі - ЄДРДР) № 4201703000000092 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 та частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Під час розслідування вказаного кримінального провадження встановлено, що земельну ділянку з кадастровим номером 0725585600:04:001:1134 відведено у власність ОСОБА_2 за рахунок земель лісогосподарського призначення без її вилучення у встановленому законодавством порядку.

ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку у спосіб, який не передбачений земельним законодавством, а саме на підставі прийняття органом місцевого самоврядування рішення.

Чинним земельним законодавством передбачено, що вилучення земельних ділянок державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб має право Кабінет Міністрів України.

Кабінет Міністрів України на захист порушених прав держави до суду не звертався, тому у прокурора виникло право на звернення до суду із цим позовом у зв`язку з бездіяльністю державного органу.

Посилаючись на вищевказане, заступник прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України просив суд: визнати поважними причини пропуску позовної давності для звернення до суду; визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 20 жовтня 2015 року № 3-416/21-15-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 »; визнати незаконним та скасувати пункт 3 розпорядження Турійської РДА Волинської області від 10 грудня 2015 року № 294 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни виду цільового призначення (використання) земельної ділянки ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства під індивідуальне садівництво»; витребувати у власність держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 0725585600:04:001:1134), що розташована за межами населених пунктів Ружинської сільської ради Турійського району Волинської області.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 20 січня

2021 року позов заступника прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 20 жовтня 2015 року № 3-416/21-15-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 ».

Визнано незаконним та скасовано пункт 3 розпорядження Турійської РДА Волинської області від 10 грудня 2015 року № 294 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни виду цільового призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства під індивідуальне садівництво ОСОБА_2 загальною площею 2 га (кадастровий номер 0725585600:04:001:1134), що розташована на території Ружинської сільської ради Турійського району Волинської області».

Витребувано у власність держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 0725585600:04:001:1134), що розташована за межами населених пунктів Ружинської сільської ради Турійського району Волинської області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що на підставі належних та допустимих доказів позивач довів належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.

Ураховуючи, що передача у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності, належать до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин, Кабінет Міністрів України не вчиняв дій щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, тому підлягають визнанню незаконними та скасуванню: наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 20 жовтня 2015 року № 3-416/21-15-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 » і пункт 3 розпорядження Турійської РДА Волинської області від 10 грудня 2015 року № 294 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни виду цільового призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства під індивідуальне садівництво ОСОБА_2 загальною площею 2 га (кадастровий номер 0725585600:04:001:1134), що розташована на території Ружинської сільської ради Турійського району Волинської області».

Оскільки передача спірної земельної ділянки ОСОБА_2 відбулася всупереч земельного законодавства, тому така земельна ділянка підлягає витребуванню у власність держави від добросовісного набувача ОСОБА_1 у порядку, визначеному статтею 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Установивши, що про передачу ОСОБА_2 спірної земельної ділянки з порушенням вимог законодавства стало відомо лише під час досудового розслідування кримінального провадження (відомості до ЄДРДР внесено 24 березня 2017 року за № 42017030000000092), а саме, після проведення: перевірки дотримання вимог земельного законодавства (Акт перевірки від 13 травня 2017 року т. 1, а. с. 48-51) на підставі ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 квітня 2017 року, судової земельної технічної експертизи (висновок від 27 липня 2018 року, т. 1, а. с. 53 - 62) в рамках кримінального провадження № 42017030000000092, суд зробив висновок, що вказане є моментом початку перебігу строку позовної давностіта відповідає вимогам частини першої статті 261 ЦК України.

Прокурор належним чином обґрунтував підстави для звернення до суду із цим позовом на захист інтересів держави. При цьому орган державної влади, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних земельних правовідносинах, неналежно виконує захист інтересів держави.

Постановою Волинського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Турійського районного суду Волинської області від 20 січня

2021 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні в матеріалах справи докази, надав належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При цьому зазначив, що оскільки спірна земельна ділянка вибула із власності держави поза її волею, тому підлягає витребуванню у останнього набувача ОСОБА_1 .

Обчисленняпозовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки про надання ОСОБА_2 спірної земельної ділянки з порушенням вимог законодавства позивачу стало відомо лише у зв`язку з досудовим розслідуванням кримінального провадження (відомості до ЄДРДР внесено 24 березня 2017 року за №42017030000000092) після проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства (Акт перевірки від 13 травня 2017 року), яка проведена на підставі ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 квітня 2017 року, висновку судової земельної технічної експертизи (від 27 липня 2018 року), проведеної в рамках кримінального провадження №42017030000000092, в розумінні частини першої статті 261 ЦК України зазначене є початком перебігу позовної давності, тому строк звернення до суду із цим позовом не пропущено.

Надання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 відбулося без участі і відому компетентного органу виконавчої влади, а саме Кабінету Міністрів України, та поза його волею. Разом з тим, Кабінет Міністрів України не звертався до суду з позовом на захист порушених земельних прав держави.

Про звернення до суду з цим позовом в інтересах держави прокурор Волинської області завчасно повідомив Кабінет Міністрів України, звернення до суду з цим позовом погоджено з Генеральною Прокуратурою України.

Позивач довів, що представництво інтересів держави у цій справі здійснюється згідно з діючим законодавством та в межах наданих прокурору повноважень щодо захисту інтересів держави.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) та у постановах Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 10/Б-743, від 29 грудня 2020 року у справі № 909/1165/19.

Крім того у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України (скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях).

Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах) як на підставу оскарження судових рішень.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права щодо початку перебігу позовної давності та помилково послалися на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), оскільки у справі № 368/1158/16-ц ні позивач, ні відповідач не є органами державної влади, тому початок перебігу позовної давності відрізняється від початку перебігу позовної давності у справі, де позивач є органом державної влади.

Оскільки Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, спрямовує, координує та контролює діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій, тому неправильним є висновок судів, що Кабінету Міністрів України не могло бути відомо про порушення прав держави на спірну земельну ділянку.

Суди залишили поза увагою, що у позовній заяві прокурор просив поновити позовну давність, оскільки на його думку пропущено її з поважних причин, тобто він визнавав, що позов до суду подано поза межами позовної давності.

Посилання судів попередніх інстанцій, що під час досудового розслідування кримінального провадження (відомості до ЄДРДР внесено 24 березня 2017 року за № 42017030000000092) позивачу стало відомо про порушення прав держави при передачі у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, є надуманими.

Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), суди попередніх інстанцій не врахували пункти 46, 48 цієї постанови, де зазначено, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

При цьому Велика Палата Верховного Суду конкретизувала, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Судами не наведено обґрунтування обставин, що прокурор довідався про порушення інтересів держави раніше ніж Кабінет Міністрів України.

Кабінет Міністрів України мав можливість довідатися про порушення прав та інтересів до передачі у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_2 , оскільки на обґрунтування позову наводяться обставини, які були відомі та були в розпорядженні до порушення кримінального провадження.

На підставі наявних в матеріалах справи доказів та їх оцінки суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення. Разом з тим, матеріали лісовпорядкування не є належними та допустимими доказами на підтвердження категорії земельної ділянки, оскільки не є документацією, яка встановлює категорію земель.

Суди попередніх інстанцій також порушили норми процесуального права та зробили висновки по суті спору на підставі необґрунтованих, непідтверджених достовірними та достатніми доказами, доводів прокурора.

Суди порушили порядок дослідження доказів і не надали належної оцінки доказам щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2021 року Кабінет Міністрів України подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що касаційна скарга є необґрунтованою та не містить підстав касаційного оскарження щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи та аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника із оскаржуваними судовими рішеннями.

У листопаді 2021 року Волинська обласна прокуратура подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що суди попередніх інстанцій врахували та надали належну оцінку всім доказам, наявним у матеріалах справи, та зробили правильний висновок, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення та була передана у власність ОСОБА_2 з порушенням вимог земельного та лісового законодавства.

Суди правильно застосували норми матеріального права щодо початку перебігу позовної давності.

Касаційна скарга є безпідставною, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають нормам матеріального та процесуального права.

У листопаді 2021 року ГУ Держгеокадастру у Волинській області подало пояснення до касаційної скарги, в яких просило скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та застосувати позовну давність до вимог прокурора.

При цьому ГУ Держгеокадастру у Волинській області зазначало, що прокурор звернувся до суду із цим позовом з пропуском позовної давності та не довів обставин, що він не міг дізнатися про порушення свого права раніше.

Звернувшись до суду із цим позовом 10 грудня 2018 року, прокурор не надав можливості Кабінету Міністрів України оскаржити підстави для представництва його інтересів в суді у порядку, визначеному частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», або подання позову самостійно, ураховуючи, що Кабінет Міністрів України був повідомлений про пред`явлення прокуратурою позову в його інтересах листом від 07 грудня 2018 року.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Турійського районного суду Волинської області від 20 січня 2021 року та постанови Волинського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з Турійського районного суду Волинської області .

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 20 жовтня 2015 року № 3-416/21-15-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 0725585600:04:001:1134), що розташована за межами населених пунктів Ружинської сільської ради Турійського району Волинської області (т. 1, а. с. 26)

27 жовтня 2015 року Реєстраційною службою Турійського районного управління юстиції Волинської області ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку та зареєстровано за ним право власності на даний об`єкт нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т. 1, а. с. 64).

Розпорядженням Турійської РДА Волинської області від 10 грудня 2015 року № 294 затверджено проект землеустрою щодо зміни виду цільового призначення (використання) вказаної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства під індивідуальне садівництво та 30 січня 2016 року про це внесено відомості до Реєстру (т. 1, а. с. 51, 64).

Згідно з договором купівлі-продажу від 26 серпня 2016 року ОСОБА_2 відчужив надану йому земельну ділянку відповідачу ОСОБА_1 , яка у цей же день зареєструвала право власності на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т. 1, а. с. 64).

Відповідно до акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 13 травня 2017 року, проведеної Управлінням з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Волинській області, спірна земельна ділянка до передачі її у власність ОСОБА_2 перебувала у постійному користуванні ДП «СЛАП «Турійськагроліс»

та у визначеному законом порядку не вилучалась з користування останнього.

Згідно з листом ДП «Турійське лісове господарство» від 07 березня

2017 року № 96 земельна ділянка з кадастровим номером 0725585600:04:001:1134, відповідно до матеріалів лісовпорядкування за 2014 рік належить до земель лісового фонду та знаходиться на території Ружинського лісництва ДП «Турійське лісове господарство», а саме: у кварталі 12 виділ 10 площа 2,1 га, та вкрита лісовою рослинністю. Вказана у цьому листі інформація підтверджується проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Турійське лісове господарство» Ружинське лісництво, викопіровкою з планшету № 7 Ружинського лісництва

ДП «Турійське лісове господарство», актом обстеження земельної ділянки від 06 грудня 2018 року.

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 27 липня 2018 року № 8763-8764 межа земельної ділянки площею 2,1 га, з кадастровим номером 0725585600:04:001:1134, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, що передана у власність ОСОБА_2 , майже повністю знаходиться в межах земель, які надані держлісгоспу ДП «Турійське лісове господарство» за межами села Городилець на території Ружинської сільської ради Турійського району Волинської області (т. 1, а. с. 53 - 62).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказу і розпорядження та витребування земельної ділянки

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (стаття 1 ЗК України).

Положеннями статті 3 ЗК України передбачено, що земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

У статті 19 ЗК України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі лісогосподарського призначення.

За змістом частин першої та другої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно з частинами першою, другою статті 55 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальні та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення (стаття 56 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям у яких строщено спеціальні підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом (стаття 57 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частинами першою та другою статті 84 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у державній власності перебувають всі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Пунктом «ґ» частини 4 статті 84 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 5 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет, зокрема пунктом «б» частини першої статті 164 ЗК України передбачено, що складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (стаття 8 ЛК України).

Згідно з частиною першою статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 149 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Частина шоста статті 149 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлює, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Згідно з частиною дев`ятою статті 149 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, могли вилучатися для суспільних і інших потреб лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Згідно з частинами першою, другою статті 103 ЛК України спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів вирішуються в установленому порядку органами місцевого самоврядування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, судами. Виключно судом вирішуються спори з питань володіння, користування і розпоряджання лісами, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

У постанові Великої Палати Верховного Суду 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказано, що «в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою. Тому Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, яка переглядається, суди установили, що спірна земельна ділянка віднесена до земель лісогосподарського призначення, належить до земель Ружинського лісництва та перебуває в постійному користуванні ДП «Турійське лісове господарство» із його постійного користування не вилучалася, розташована у кварталі 12 виділ 10, та вкрита лісовою рослинністю, що підтверджується проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Турійське лісове господарство», викопіровкою з планшету № 7 Ружинського лісництва ДП «Турійське лісове господарство», висновком судової земельно-технічної експертизи від 27 липня 2018 року Волинського відділення Львівського НДІСЕ та іншими письмовими матеріалами справи, вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності і передання у приватну власність такої ділянки належало до повноважень Кабінету Міністрів України, який жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою не вчиняв, тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про незаконність наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області та пункту 3 розпорядження Турійської РДА Волинської області щодо спірної земельної ділянки.

Вказані обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону.

Відповідно до статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Статтею 388 ЦК України встановлено право власника на витребування майна від добросовісного набувача, зокрема у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 388 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такі ж висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18).

Встановлено, що земельна ділянка лісового фонду була передана у власність ОСОБА_2 , а в подальшому перейшла у власність ОСОБА_1 , вибула з державної власності поза волею власника - держави Україна без дотримання передбаченої законом процедури вилучення у постійного користувача ДП «Турійське лісове господарство».

У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, держава, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України», заява № 19336/04).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) вказала, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону.

Повернення державі земельної ділянки лісового фонду, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном.

За таких обставин задоволення позовних вимог прокурора не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції та невиправданим (непропорційним) втручанням у права ОСОБА_1 на мирне володіння майном.

Суди попередніх інстанцій установивши, що земельна ділянка лісового фонду була передана у власність ОСОБА_3 , а в подальшому перейшла у власність ОСОБА_1 , вибула з державної власності поза волею власника - держави Україна без дотримання передбаченої законом процедури вилучення у постійного користувача ДП «Турійське лісове господарство» та без розпорядження нею Кабінетом Міністрів України, зробили правильний висновок, що вказана земельна ділянка лісового фонду підлягає поверненню власнику за правилами статті 388 ЦК України.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені в постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись з позовом, прокурор зазначив, що оскаржуваними рішеннями і діями щодо вилучення, передачі земельних ділянок в приватну власність порушено право власності держави на земельну ділянку лісового фонду, яка не може передаватись з державної у приватну власність без відповідного дозволу Кабінету Міністрів України, а також інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання лісогосподарських земель, їх відтворення.

Крім того, прокурор вказував, що 07 грудня 2018 року було направлено повідомлення Кабінету Міністрів України про намір звернутися до суду із цим позовом у зв`язку з порушенням земельного законодавства, а письмовою вказівкою заступника Генерального прокурора України від 10 грудня 2018 року надано можливість звернення до суду в інтересах Кабінету Міністрів України.

Встановивши, що прокурор обґрунтував підстави звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, представник Кабінету Міністрів України приймав участь у розгляді справи та підтримував вимоги заявлені прокурором, суди зробили правильний висновок, що наведені обставини у сукупності свідчать про наявність достатніх підстав для здійснення захисту інтересів держави прокурором.

Доводи касаційної скарги, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення на підставі неналежних доказів, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства - у частині використання й охорони лісового фонду (постанова Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України (постанова Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

Суди встановили, що земельна ділянка мала лісогосподарське призначення та перебувала в постійному користуванні ДП «Турійське лісове господарство», що підтверджувалося: проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Турійське лісове господарство» Ружинське лісництво, викопіровкою з планшету № 7 Ружинського лісництва ДП «Турійське лісове господарство», матеріалами лісовпорядкування 2004 - 2014 років.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій на підставі матеріалів лісовпорядкування правильно визначили правовий статус земельної ділянки як такої, що належить до земель лісогосподарського призначення.

За таких обставин доводи касаційної скарги про те, що висновок судів про віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, які знаходяться у користуванні ДП «Турійське лісове господарство», ґрунтується на припущеннях є неприйнятними.

Щодо строку позовної давності

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18)).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18)).

Аналіз положень статей 256, 261, 267 ЦК України та статті 45 ЦПК України вказує на те, що як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Тобто, обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суди встановили, що Кабінет Міністрів України, який відповідно до закону є розпорядником спірної земельної ділянки, про факт первинного порушення інтересів держави внаслідок прийняття ГУ Держгеокадастру у Волинській області та Турійською РДА Волинської області оспорюваних наказу і розпорядження відомо не було до 2018 року (часу повідомлення про такі порушення прокуратурою), оскільки рішення приймались без його участі та погодження на вилучення спірних ділянок, інформація про виведення землі із складу земель лісогосподарського призначення та їх передачу у приватну власність у загальнодоступних базах даних була відсутня, органами державного контролю ці порушення не виявлено.

Тому суди зробили правильний висновок, що перебіг позовної давності слід обчислювати з часу, коли прокурору стало відомо про необхідність захисту прав та інтересів держави у спірних правовідносинах, тобто у зв`язку з досудовим розслідуванням кримінального провадження (відомості до ЄДРДР внесено 24 березня 2017 року за № 42017030000000092) після проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства (акт перевірки від 13 травня 2017 року), яка проведена на підставі ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 квітня 2017 року, висновку судової земельної - технічної експертизи (від 27 липня 2018 року).

За таких обставин суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали, що позивач не пропустив позовну давність, а тому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги в цій частині.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) та у постановах Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 10/Б-743, від 29 грудня 2020 року у справі № 909/1165/19, є необґрунтованими, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на необхідність відступу від правового висновку Верховного Суду.

Основним завданням Верховного Суду відповідно до положень частини першої статті 36 Закону «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення сталості та єдності судової практики.

Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18).

Таким чином, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

Доводи заявника про необхідність відступу від правового висновку Верховного Суду не відповідають вимогам щодо аргументованості та об`єктивної необхідності, зокрема, не містять вказівку на постанову чи постанови Верховного Суду, про відступлення від висновку щодо застосування норм права у якій (яких) порушено питання скаржником. Зазначені доводи заявника свідчать про особисте помилкове тлумачення нею норм матеріального права.

Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень заявник визначила пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню цивільними судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 261 ЦК України, а саме визначення початку перебігу строку позовної давності.

Суд не вбачає підстав для формування висновку щодо питання застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, оскільки аналіз вказаних правових норм міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), в яких зазначено, що в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для формування у цій справі висновку про застосування статті 261 ЦК України, як зазначено заявником в касаційній скарзі.

Крім того, рішення судів попередніх інстанцій прийнято за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Доводи заявника у касаційній скарзі зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.

При цьому необхідно зазначити, що формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 400 ЦПК межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Ураховуючи викладене, касаційна скарга, подана з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, а тому не може бути задоволена, з огляду на недоведення заявником наявності підстав для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Щодо клопотань про заміну учасників справи

У грудні 2021 року до Верховного Суду від Волинської обласної прокуратури надійшло клопотання про заміну учасника справи, а саме Турійську РДА Волинської області на правонаступника Ковельську районну державну адміністрацію Волинської області (далі - Ковельська РДА Волинської області).

Клопотання мотивоване тим, що відповідно до постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» у Волинській області ліквідовано Турійський район та утворено Ковельський район (з адміністративним центром у місті Ковель) у складі територій Велимченської сільської, Велицької сільської, Вишнівської сільської, Голобської селищної, Головненської селищної, Дубечненської сільської, Дубівської сільської, Заболоттівської селищної, Забродівської сільської, Ковельської міської, Колодяжненської сільської, Луківської селищної, Люблинецької селищної, Любомльської міської,Поворської сільської, Ратнівської селищної, Рівненської сільської, Самарівської сільської, Сереховичівської сільської, Смідинської сільської, Старовижівської селищної, Турійської селищної, Шацької селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України. Вказана постанова набрала чинності 18 липня 2020 року.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» вирішено здійснити реорганізацію районних державних адміністрацій районів, ліквідованих згідно з постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», шляхом приєднання до районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених зазначеною постановою, згідно з додатком 1. Визначено, що юрисдикція районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених постановою Верховної Ради України від 17 липня

2020 року № 807-ІХ, поширюється на всю територію відповідних новоутворених районів.

Додатком 1 передбачено реорганізацію Турійської РДА Волинської області шляхом її приєднання до Ковельської РДА Волинської області.

Пунктом 7 Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов'язків районних державних адміністрацій, що припиняються, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 16грудня 2020 року № 1321, передбачено, що перехід повноважень, прав та обов'язків (публічно-владне правонаступництво) райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється: у разі існування райдержадміністрації в адміністративному центрі новоутвореного району та приєднання до неї райдержадміністрацій, що припиняються, ліквідованих районів - з моменту утворення комісії з реорганізації райдержадміністрації, що припиняється (далі - комісія з реорганізації).

Відповідно до розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації від 15 січня 2021 року № 7 «Про утворення комісії з реорганізації Шацької, Турійської, Любомльської, Ратнівської та Старовижівської районних державних адміністрацій» утворено комісії з реорганізації Шацької, Турійської, Любомльської, Ратнівської та Старовижівської районних державних адміністрацій шляхом приєднання до Ковельської районної державної адміністрації.

Вказані розпорядження опубліковані на офіційному веб-сайті Волинської обласної державної адміністрації у розділі «Публічна інформація. Розпорядження».

Отже, враховуючи встановлені вище обставини та наведені положення законодавства, права та обов'язки Турійської РДА Волинської областіперейшли до Ковельської РДА Волинської області.

Посилаючись на вищевказане, Волинська обласна прокуратура просила замінити учасника справи Турійську РДА Волинської області на правонаступника Ковельську РДА Волинської області.

Статтею 55 ЦПК України передбачено, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на те, що Ковельська РДА Волинської області є правонаступником прав та обов`язків Турійської РДА Волинської області, її необхідно залучити до участі у справі як правонаступника останньої.

Також у грудні 2021 року до Верховного Суду від Волинської обласної прокуратури надійшло клопотання про заміну учасника справи, а саме Кабінет Міністрів України замінити на правонаступника Волинську обласну державну адміністрацію.

Клопотання мотивоване тим, що на час звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України саме Кабінет Міністрів України був розпорядником земель державної власності лісогосподарського призначення та лише за його погодженням можливою була зміна цільового призначення таких земельних ділянок.

Разом з тим, Законом України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», що набрав законної сили 27 травня 2021 року, частину восьму статті 122 та статтю 149 ЗК України викладено у нових редакціях, за змістом яких у Кабінету Міністрів України нині немає повноважень щодо розпорядження землями лісогосподарського призначення. Такі землі вилучаються за рішенням органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

На даний час розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок такої категорії, є Волинська обласна державна адміністрація.

Ураховуючи викладене, Волинська обласна прокуратура просила замінити учасника справи Кабінет Міністрів України на правонаступника Волинську обласну державну адміністрацію.

Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу суб`єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.

Підставою для процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному правовідношенні, яке настало після відкриття провадження у справі. Відтак особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав й обов`язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника, або в інших випадках зміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір.

У справі, яка переглядається, до суду з позовом звернувся прокурор в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та обґрунтовував таке звернення тим, що оскаржуваними рішеннями і діями щодо вилучення, передачі земельних ділянок в приватну власність порушено право власності держави на земельну ділянку лісового фонду, яка не може передаватись з державної у приватну власність без відповідного дозволу Кабінету Міністрів України.

У зв`язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набрав чинності 27 травня 2021 року, змін до ЗК України, повноваження щодо розпорядження земельними ділянками у спірних правовідносинах перейшли від Кабінету Міністрів України до Волинської обласної державної адміністрації.

Відповідно до частини другої статті 55 ЦПК України усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для Волинської обласної державної адміністрації так само, як вони були обов`язкові для Кабінету Міністрів України, якого вона замінила.

Подібні висновки викладено в ухвалі Верховного Суду від 20 січня 2022 року № 466/9577/18 (провадження № 61-398ск22).

Ураховуючи викладене, Волинську обласну державну адміністрацію необхідно залучити до участі у справі як правонаступника Кабінету Міністрів України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 55, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання Волинської обласної прокуратури про заміну учасників справи задовольнити.

Замінити учасника справи Кабінет Міністрів України на правонаступника Волинську обласну державну адміністрацію.

Замінити учасника справи Турійську районну державну адміністрацію Волинської області на правонаступника Ковельську районну державну адміністрацію Волинської області.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Турійського районного суду Волинської області від 20 січня

2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 03 серпня

2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк