Постанова

від 04.10.2022 по справі 320/5886/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 320/5886/18

адміністративне провадження № К/9901/35648/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №320/5886/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експансія" до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Офісу великих платників податків ДФС на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.04.2019 (суддя Щавінський В.Р.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019 (головуючий суддя Ключкович В.Ю., судді: Парінов А.Б., Беспалов О.О.),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Експансія" звернулося до адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0011271401 від 19.10.2018 в частині зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 10' 700' 744,75грн.

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 11.04.2019 позовні вимоги задовольнив.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 21.11.2019 рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.04.2019 залишив без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Офісу великих платників податків ДФС звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13.01.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу у справі №320/5886/18.

Ухвалою суду від 03.10.2022 касаційний розгляд справи призначено у попередньому судовому засіданні на 04.10.2022.

Розгляд справи у касаційному порядку здійснюється у попередньому судовому засіданні з урахуванням положень статті 343 КАС України.

Верховний Суд, на підставі встановлених фактичних обставин справи, з`ясував наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у період з 16.05.2018 по 05.07.2018 співробітниками Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України, на підставі наказу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України від 11.05.2018 №863 проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Експансія" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 30.09.2017.

За результатами проведеної перевірки складено Акт від 12.07.2018 за №2114/28-10-14-01/32294905 (далі-Акт перевірки).

На підставі Акту перевірки винесено податкове повідомлення - рішення від 02.08.2018 №0008681401, №0008671401.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, 16.08.2018 ТОВ «Експансія» подано скаргу до Державної фіскальної служби України.

Розглянувши вищевказану скаргу, відповідачем винесено рішення від 16.10.2018 №33571/6/99-99-11-01-02-25 про результати розгляду скарги, яким скасовано податкові повідомлення-рішення від 02.08.2018 №0008681401, №0008671401 в частині непідтвердження реальності здійснення господарських операцій з контрагентами покупця та у частині збільшення фінансового результату податкового (звітного) періоду на суму витрат з нарахування роялті на користь ПАТ «ЗНВКІФ «Рітеіл Інвест» і у відповідній частині штрафні санкції, а в іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Також, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 19.10.2018 №0011271401.

Підставою для винесення вказаного податкового повідомлення-рішення слугував висновок відповідача щодо порушення позивачем пп. 14.1.257 п.14.1 ст.14, ст.22, ст.23, пп.134.1.1 п.134 ст.134, 140.4.2 п.140.4, п.п.140.5.7 п.140.5 ст.140, п.п.141.2.1 п.141.2 ст.141 ПК України, в результаті чого встановлено:

завищення від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток всього в сумі 298' 009' 438грн., в тому числі по періодах: три квартали 2017 - 298' 009' 438грн.;

заниження податку на прибуток всього в сумі 41' 413' 409грн., в тому числі по періодах: півріччя 2017 - 38'903' 841грн., три квартали 2017 - 41' 413' 409грн.

Позивач, не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням в частині зменшення ТОВ «Експансія» суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 10' 700' 744,75грн. звернувся до суду з позовом про його скасування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, посилався на те, що контролюючим органом не обґрунтовано, що господарські зобов`язання не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені сторонами. В ході розгляду справи встановлено рух активів у процесі здійснення господарських операцій, наявність у позивача та його контрагентів податкової правосуб`єктності учасників господарської операції, встановлено зв`язок між укладеними договорами та господарською діяльністю платника податку, витрати підтверджені первинними документами.

В обґрунтування заявлених вимог Товариство зазначає, що всі господарські операції по взаємовідносинах між позивачем та його контрагентом були реальними (фактично здійснені), що підтверджується наявністю належним чином оформлених первинних документів. Висновок податкового органу про нереальність (фіктивність) операцій з контрагентами є таким, що не відповідає дійсності та не ґрунтується на нормах податкового законодавства.

Відповідач проти позову заперечив, вказав, що рішення прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства. Перевіркою установлено відсутність можливості контрагента постачати товари (послуги) для позивача, у зв`язку з непідтвердженням операцій по фактичному придбанню такого товару за ланцюгом постачання, а правочини між ними здійснені без цілі настання реальних наслідків, з метою заниження об`єкту оподаткування податком на прибуток, завищення податкового кредиту з податку на додану вартість і як наслідок несплати податків, так як нереальність первинного формування активу доводить нереальність і послідуючого придбання товарів.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган оскаржив їх у касаційному порядку. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує, що суди неправильно та неповно дослідили докази і встановили обставини у справі, та застосували норми права. В ході проведення перевірки встановлено заниження доходів від здійснення господарських операцій ТОВ «Експансія» з контрагентами постачальниками ТОВ «Скайсід», ТОВ «Агріс -Трейд» на загальну суму 10' 700' 745грн. Реальність проведених ТОВ «Експансія» господарських операцій з ТОВ «Агріс-Трейд» не підтверджується у зв`язку з неможливістю встановлення фактичних виробників зернових культур через відсутність факту підтвердження реалізації по ланцюгу продажу/придбання між сумнівними підприємствами-постачальниками. Податковий орган вказує на недостовірність даних, відображених у первинних документах ТОВ «Агріс-Трейд», ТОВ «Скайсід» для ТОВ «Експансія», формальний підхід до їх оформлення, та як наслідок їх юридичну дефектність. Відповідач звертає увагу та просить врахувати висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: викладеного в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.01.2015 у справі №816/1601/14 щодо належної податкової обачності та мотивів вибору постачальника, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.01.2015 у справі №815/2592/13-а, якою встановлено, що у контрагента повинні бути можливості для виготовлення товару/надання послуг, що є змістом господарської операції, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12.02.2014 у справі №826/6006/13-а, яка вказує, що платник податків повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 26.03.2014 (к/9991/26540/11, №К/9991/28864/11), де визначено, що несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань. У касаційній скарзі ві- YaHei UIя

Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, з якого слідує, що Товариство вважає доводи податкового органу необґрунтованими, вказує, що касаційна скарга не містить обґрунтування неправомірності судових рішень. Позивач просить залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередньої інстанції - без змін.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можна дійти висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ «Експансія» (Постачальник) та ТОВ «Агріс-трейд» (Покупець) укладено договір поставки №130916 від 13.09.2016.

Згідно умов Договору поставки Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити пшеницю 6-го класу, урожаю 2016 року, країна походження Україна, насипом, на умовах СРТ (Перевезення оплачено до) - Порт Южний, Україна».

Листом ТОВ «Агріс-Трейд» від 26.09.2016 підтверджує ТОВ «Експансія», що зернові, які поставляються ТОВ «Експансія» на виконання Договору поставки від 13.09.2016 придбавалися у ТОВ «Вайтгурп» (код 40410383).

ТОВ «Експансія» сплатило за товар кошти в адресу ТОВ «Агріс-Трейд» згідно Договору поставки від 13.09.2016, що підтверджується копіями платіжних доручень.

Придбаний у ТОВ "Агріс-Трейд" товар згідно Договору поставки від 13.09.2016 позивачем реалізовано Everest Exports L.P. згідно контракту №13/09/2016-FW від 13.09.2016 з додатковими угодами №1, №2 до Контракту, що підтверджується: МД, повідомленнями про перетин кордону, актами приймання-передачі, банківськими виписками.

Також у цій справі судами встановлено, що між позивачем та ТОВ «Скайсід» укладено договір поставки №26/07/ПШ від 26.07.2016.

Згідно умов Договору поставки Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити пшеницю, врожаю 2016 року, українського походження, на умовах СРТ (Перевезення оплачено до) - Миколаївський морський торговий порт ТОВ «МСП Ніка-Тера».

Як вбачається з Листів ТОВ «Скайсід» від 19.08.2016, від 22.08.2016, від 26.08.2016, від 06.09.2016, ТОВ «Скайсід» підтверджує ТОВ «Експансія», що зернові, які поставляються ТОВ «Експансія» на виконання Договору поставки від 26.07.2016, придбано ТОВ «Скайсід» у ТОВ «Базальт Інвестмент», ТОВ «Караван Продакшн».

ТОВ «Експансія» сплатило за товар кошти в адресу ТОВ «Скайсід» згідно Договору поставки від 26.07.2016, що підтверджується копіями платіжних доручень.

Придбаний у ТОВ "Скайсід" товар згідно Договору поставки від 26.07.2016 позивачем реалізовано Louis Dreyfus Commodities Suisse згідно Контракту №Р04280 від 26.07.2016 з доповненнями №1, №2, №3 до Контракту, що підтверджується: МД, повідомленнями про перетин кордону, інвойсами, актами приймання-передання документів, банківськими виписками.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, на період здійснення господарських взаємовідносин з ТОВ «Експансія», ТОВ «Скайсід» та ТОВ «Агріс-Трейд» були зареєстрованими відповідно до вимог діючого законодавства (в стадії припинення діяльності не перебували); установчі документи та реєстраційні документи у вищевказаних контрагентів були діючими; в Акті перевірки не має даних про визнання їх недійсними в суді, відомості стосовно ТОВ «Агріс-Трейд», ТОВ «Скайсід» та його керівництва були зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; зареєстровані в податкових органах платниками податків; були зареєстрованими платниками податків на додану вартість.

В ході перевірки податковий орган звернувся до ДП «Держреєстри України» з проханням надати інформацію з основного реєстру та реєстру зернового складу по контрагентам (постачальникам) ТОВ «Скайсід» та ТОВ «Агріс-Трейд» за січень 2014 року - вересень 2017 року.

Відповідно до отриманої відповіді складські документи щодо зберігання зерна (пшениці) не виписувалися та не реєструвалися на ім`я ТОВ «Скайсід»» та ТОВ «Агріс-Трейд».

При цьому, відповідач залишає поза увагою, що у ТОВ «Експансія» відсутній обов`язок перевіряти на кого виписувалися складські документи, і відсутній обов`язок у постачальника надати ТОВ «Експансія» складські документи так як товар поставлявся на умовах СРТ (Перевезення оплачено до) - Миколаївський морський торговий порт ТОВ «МСП Ніка-Тера» по операціям з ТОВ «Скайсід» та на умовах СРТ (Перевезення оплачено до) - Порт Южний, Україна» по операціям з ТОВ «Агріс-Трейд».

Апеляційним судом розглянуто доводи податкового органу, які також наведені у касаційній скарзі, що реальність проведених ТОВ «Експансія» господарських операцій з ТОВ «Агріс-Трейд» та ТОВ «Скайсід» не підтверджується у зв`язку з неможливістю встановлення фактичних виробників зернових культур (пшениця 6 класу, пшениця фуражна) через відсутність факту підтвердження реалізації (виробництва) по ланцюгу продажу/придбання між сумнівними підприємствами - постачальниками.

Суд апеляційної інстанції вважав що такі доводи є необґрунтованими, оскільки як встановлено у цій справі та підтверджується матеріалами справи, ТОВ «Агріс -Трейд» реалізовувало на адресу ТОВ "Експансія" зернові культури, які придбавалися у ТОВ «Вайтгурп» (код 40410383) та ТОВ «Галант Люкс», які в подальшому позивачем було реалізовано Everest Exports L.P. У свою чергу, ТОВ «Скайсід» реалізовувало на адресу ТОВ "Експансія" зернові культури, які придбавалися у ТОВ «Караван Продакшн» та у ТОВ «Базальт Інвестмент», які в подальшому позивачем було реалізовано Louis Dreyfus Commodities Suisse.

Верховний Суд погоджується, що непідтвердження операцій за ланцюгом постачання, податкова інформація про порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку. Податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Крім того, суд апеляційної інстанції відзначив, що відповідні перевірки контрагентів ТОВ «Скайсід» та ТОВ «Агріс-Трейд», від яких поставлялася пшениця на адресу цих товариств, не проводилися, і первинні документи не перевірялися, а інформація отримана Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби з баз даних ДФС.

Апеляційний суд правильно зауважив, що податкова інформація, яка наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами (зокрема, акти про неможливість проведення зустрічних звірок), носить інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.

Верховний Суд звертає увагу, що посилання контролюючого органу на результати контрольних заходів щодо контрагента платника як на підставу для відмови в задоволенні позову, не вважаються судом обгрунтованими, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від їх господарських та виробничих можливостей. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставки, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

У справі, що розглядається, посадовими особами податкового органу під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено, під час судового розгляду справи - не доведено.

Враховуючи вищенаведене, суди констатували встановлення дійсності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оформлених достатньою, достовірною та належною доказовою базою, наявною в матеріалах справи (договорами, видатковими накладними, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями тощо). Надані документи містять відомості, які в повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись в перевіряємому періоді між позивачем та його контрагентами, господарські операції знайшли своє відображення у бухгалтерському обліку позивача та доводять наявність змін в активах позивача під час вчинення господарської операції.

Водночас, відповідач не надав жодних достовірних доказів того, що операції між позивачем та його контрагентом не мали ділової мети та/або фактично не відбулися.

Обґрунтовуючи свою позицію, податковий орган зазначив, що контрагенти позивача не надавав/надавав не в повному обсязі податкову звітність, а також що відсутня інформація про наявність у останніх основних засобів.

Як правильно відзначено судами, можлива відсутність у контрагентів трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов`язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставки та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату товарів (робіт, послуг).

Порушення певним постачальником товару у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг), якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

У свою чергу, податковим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. При цьому, податкова інформація не є носієм доказовості про порушення позивачем вимог податкового законодавства, а тому не може бути підставою вважати правочин нікчемним.

Відповідач правильно вказує, що несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов`язань, але і в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв`язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій зазначили, що податковим органом, не було наведено доводів та надано доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентами певних порушень законодавства при веденні господарської діяльності, оскільки, укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі підтвердження господарської правосуб`єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов`язання, нести за ними відповідальність тощо.

При оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Як вбачається, у справі, що розглядається, викладаючи висновки в акті перевірки, відповідач жодними належними доказами в розумінні КАС України не довів в судовому засіданні обставин, що мали наслідком виникнення зазначених припущень у відповідача та потягли за собою винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідачем.

Судами констатовано, що контролюючий орган не підтвердив своєї позиції про безтоварність господарських операцій, як і висновок про наявність протиправної мети при вчиненні правочинів належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Отже висновки відповідача, викладені в акті перевірки, щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентами не підтверджуються належними та допустимими доказами і спростовуються фактичними обставинами встановленими судами та наданими доказами під час розгляду справи.

Необхідно враховувати, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній скарзі відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду. Як слідує, податковий орган вказує на висновки Вищого адміністративного суду України у спорах щодо дослідження реальності господарських операцій. При цьому, відтворення податковим органом висновків Суду у певній категорії справ, жодним чином не підтверджує незастосування правової позиції Верховного Суду судами попередніх інстанцій.

Судами враховано усталену практику Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні помилки в оформленні первинних документів самі по собі не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Суд касаційної інстанції з урахуванням вказаного, дійшов висновку, що контролюючий орган не підтвердив своєї позиції про безтоварність господарських операцій, як і висновок про наявність протиправної мети при вчиненні правочинів належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Касаційний суд наголошує, що принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України є орієнтиром при реалізації повноважень владного суб`єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури. Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Відтак, доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи. Доводи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, висновків судів не спростовують, а фактично обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки. Ці обставини були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій з дослідженням в судовому процесі доказів, на підставі оцінки яких судами зроблено висновки щодо їх необґрунтованості.

Касаційний суд вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.04.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019 у справі №320/5886/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

І.А. Гончарова

Судді Верховного Суду