Рішення

від 21.09.2022 по справі 760/32900/19

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/32900/19

2/760/9240/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2022 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Кушнір С.І.,

за участю секретаря - Федоренко Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Світлозар» про розірвання трудового договору та стягнення заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 02.12.2019 р. звернувся до суду із вищезазначеним позовом до ТОВ «Компанія з управління активами «Світлозар», в якому просить:

розірвати трудовий договір укладений на невизначений строк між ОСОБА_1 та ТОВ «Компанія з управління активами «Світлозар» з 01.11.2019 р.;

стягнути з ТОВ «Компанія з управління активами «Світлозар» на користь ОСОБА_1 78960 грн. заробітної плати.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з позовом до ТОВ «Компанія з управління активами «Світлозар» позивач ОСОБА_1 посилається на наступне.

Так, позивач, ОСОБА_1 , відповідно до наказу №00228022018 від 28.02.2018 року, прийнятий на посаду юрисконсульта до ТОВ «Компанія з управління активами «Світлозар» з 01.03.2018 року, укладено трудовий договір на невизначений строк.

Позивач зазначає, що згідно відомостей за звітний період, що містяться у виписці з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування від 03.09.2019 року йому начебто виплачено з березня по листопад 2018 року мінімальну заробітну плату у розмірі 3723 грн.

Проте, позивач вказує про те, що в дійсності за весь час роботи на посаді юрисконсульта в ТОВ «Компанія з управління активами «Світлозар» заробітна плата йому не виплачувалась. Картковий рахунок у банківській установі для отримання заробітної плати на його ім`я не відкривався, у жодних відомостях про отримання заробітної плати він не розписувався, оскільки така йому не виплачувалась ні у встановленому законодавством порядку, ні в будь-якому іншому порядку також.

У зв`язку із тим, що заробітна плата за виконувану роботу позивачу не виплачувалась, ним було подано заяву про звільнення за власним бажанням, однак яка у встановлені законодавством строки не розглянута, наказ про звільнення з посади не видано, трудова книжка не повернута, а відтак позивач зазначає, що до стягнення підлягає заробітна плата за період з 01.03.2018 року і по жовтень 2019 року, в розмірі 78690,00 грн., яка складається з 37230,00 грн. за період з 01.03.2018 р. по 31.12.2018р.; 41730,00 грн. за період з 01.01.2019 р. по 31.10.2019 р.

За вказаних обставин, а також посилаючись на порушення своїх трудових прав, позивач звернувся до суду з даним позовом, який просить задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 02.12.2019 р. зазначену цивільну справу передано в провадження судді Солом`янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.

Ухвалою суду від 10.12.2019 р., відкрито спрощене позовне провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Світлозар» про розірвання трудового договору та стягнення заробітної плати, та призначено судове засідання для розгляду справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 21.09.2022 року на підставі ч.5 ст.49 ЦПК України, повернуто позивачу заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить змінити дату звільнення з 01.11.2019 р. на 01.11.2020 р. та застосувати індекс інфляції за 2019 р. який складє 104.1%, за 2020 р. - 105%. Стягнути з відповідача заробітну плату за 2019 р. з урахуванням індексу інфляції в розмірі 161157,00 грн., за 2020 р., з урахуванням індексу інфляції в розмірі 120540,00 грн., а всього стягнути 281697,00 грн.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити та розірвати трудовий договір, стягнути заробітну плату. Позивач пояснив, що до листопада 2019 року він працював на підприємстві. Позивач отримав свою трудову книжку, в якій відсутня відмітка про звільнення його із займаної посади. Заяву про звільнення за власним бажанням підприємству не подавав.

Представник відповідача ТОВ «Компанія з управління активами «Світлозар» в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи відповідача було повідомлено належним чином, будь-яких заяв, клопотань, письмових пояснень/відзиву щодо заявлених позовних вимог від відповідача до суду не надійшло.

Згідно вимог ст. 280 ЦПК України, якщо відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання та не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, заслухавши пояснення позивача, врахувавши його доводи, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, приходить до наступного висновку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду юрисконсульта до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Світлозар» з 01.03.2018, на умовах безстрокового трудового договору, про що Товариством було видано Наказ №002-28022018 від 28.02.2018, р., що підтверджується записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 .

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5), наданих Пенсійним фондом України 03.09.2019 р., вбачається, що ТОВ «Компанія з управління активами «Світлозар» (код ЄДРПОУ38005398) протягом періоду з січня по грудень 2018 р. включно подавав відомості про нараховану заробітну плату ОСОБА_1 та перераховував відповідні страхові внески.

Відповідно до ч. 1 cт. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (cт. 4 КЗпП України).

За змістом ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст.ст. 21, 24 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов"язується виконати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов"язується виплачувати працівникові заробітну плату.

За змістом ст. 22 КЗпП України, відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

У частині першій статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудове законодавство України передбачає єдині загальні підстави припинення трудового договору (ст. 36 КЗпП). Для деяких категорій працівників у законодавстві встановлений і ряд додаткових підстав (статті 37, 41 КЗпП та інші законодавчі акти).

При звільненні працівника в трудову книжку повинні вноситися записи про причини (підстави) звільнення відповідно до формулювання їх у законодавстві і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Всі підстави припинення трудового договору можна класифікувати в залежності від двох критеріїв: 1) виду юридичного факту, який є причиною припинення; 2) волевиявлення яких саме суб`єктів спричинило припинення трудового договору.

За першим критерієм розрізняється припинення трудового договору в зв`язку з певними подіями (закінчення строку договору, смерть працівника), а за другим - у зв`язку з певними юридичними діями: взаємне волевиявлення сторін; ініціатива працівника; ініціатива власника або уповноваженого ним органу; ініціатива третіх осіб, які не є стороною трудового договору; порушення правил прийому на роботу.

Таким чином, припинення трудових відносин має виражатись у певній юридичній формі.

Отже, факт існування між заявником та роботодавцем трудових правовідносин обумовлює існування спору про право продовження трудового договору чи його розірвання.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

У відповідності до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, як передбачено вимогами ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням відповідачу не подавав, тобто, роботодавця не було попереджено про наміри працівника про припинення трудових відносин.

Вказані обставини позивач підтвердив в судовому засіданні. Також позивач пояснив, що до листопада 2019 року він працював на підприємстві, позивач отримав свою трудову книжку, в якій відсутня відмітка про звільнення його із займаної посади.

Таким чином, враховуючи специфіку трудових відносин згідно вимог чинного трудового законодавства, юридично такі трудові відносини можуть вважатися припиненими тільки після належного повідомлення/попередження роботодавця, в даному випадку ТОВ «Компанія з управління активами «Світлозар», про звільнення за власним бажанням.

Оскільки позивачем заяву про звільнення не було подано, суд приходить до висновку, що в цій частині позивні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення заробітної плати, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, суд зазначає наступне.

За змістом частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Тобто, заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

За таких обставин, з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).

Судом встановлено, що позивачем не надано доказів на підтвердження позовних вимог про розмір заробітної плати та розмір по її заборгованості за спірний період, у наслідок чого є не підтвердженим і розрахунок про стягнення заробітної плати.

Копія довідки з індивідуальних відомостей про застраховану особу, видана управлінням Пенсійного фонду України, не підтверджує наявність заборгованості по заробітній платі та не визначає її розмір.

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний суд у постанові від 31.05.2021 року у справі № 242/3051/18 (провадження № 61-1021св19).

Таким чином, офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 відносно ОСОБА_1 підтверджують лише його страховий стаж за період з 2018 року до 2019 року та не можуть бути прийняті судом, як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній за період з березня 2018 року до листопада 2019 року.

Крім того, індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5 ОСОБА_1 взагалі не містять в собі інформацію щодо його роботи у ТОВ «Компанія з управління активами «Світлозар» в період з 2018 року по 2019 рік, розміру заробітної плати, тощо.

Суд виходячи із засад диспозитивності цивільного процесу, враховуючи, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях та те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості ТОВ «Компанія з управління активами «Світлозар» перед позивачем по заробітній платі з березня 2018 року до листопада 2019 року, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача заборгованість по заробітній платі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК).

Також, згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Однак, всупереч вищенаведених положень законодавства, позивачем не надано до суду жодних достатніх, належних та допустимих доказів, які б підтверджували позовні вимоги.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення свого позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 3, 21, 22, 24, 36, 38 КЗпП України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 15, 76-81, 89, 258, 263-265, 273, 280, 284, 289, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Світлозар» про розірвання трудового договору та стягнення заробітної плати - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кушнір С.І.