Постанова

від 17.05.2023 по справі 760/32900/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2023 року

справа № 760/32900/19

провадження № 22-ц/824/4102/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача: Музичко С.Г.,

суддів: Болотова Є.В., Кулікової С.В.,

при секретарі: Яницькій О.Л.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Світлозар»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 21 вересня 2022 року, постановлене під головуванням судді Кушнір С.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Світлозар» про розірвання трудового договору та стягнення заробітної плати,

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом до ТОВ «Компанія з управління активами «Світлозар», в якому просив:

розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк між ОСОБА_1 та ТОВ «Компанія з управління активами «Світлозар» з 01.11.2019 р.;

стягнути з ТОВ «Компанія з управління активами «Світлозар» на користь ОСОБА_1 78960 грн. заробітної плати.

Вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 , відповідно до наказу №00228022018 від 28.02.2018 року, прийнятий на посаду юрисконсульта до ТОВ «Компанія з управління активами «Світлозар» з 01.03.2018 року, трудовий договір укладено на невизначений строк. Позивач зазначає, що згідно з відомостями за звітний період, що містяться у виписці з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування від 03.09.2019 року йому начебто виплачено з березня по листопад 2018 року мінімальну заробітну плату у розмірі 3723 грн.

Однак, позивач стверджує про те, що заробітна плата йому не виплачувалась. Картковий рахунок у банківській установі для отримання заробітної плати на його ім`я не відкривався, у жодних відомостях про отримання заробітної плати він не розписувався, оскільки така йому не виплачувалась.

У зв`язку із наведеними обставинами, позивачем подано заяву про звільнення за власним бажанням, однак, у встановлені законодавством строки, заява не розглянута, наказ про звільнення з посади не видано, трудова книжка не повернута, а відтак позивач зазначає, що до стягнення підлягає заробітна плата за період з 01.03.2018 року і по жовтень 2019 року, в розмірі 78690,00 грн, яка складається з 37230,00 грн за період з 01.03.2018 р. по 31.12.2018р.; 41730,00 грн за період з 01.01.2019 р. по 31.10.2019 р.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 21 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

В поданій апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення яким позов задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт стверджує, що заробітна плата за весь час його працевлаштування у товаристві не виплачувалась, у зв`язку із чим позивач подав заяву про звільнення. Однак подана заява у строк розглянута не була, та трудова книжка йому не повернута. Зазначає, що загальна сума заробітної плати, яка підлягає до стягнення, складає 78 960,00 грн. Крім того, вказує, що судом безпідставно відмовлено у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог.

В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлявся судом належним чином.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було подано заяву про звільнення та відсутності доказів на підтвердження розміру заробітної плати та наявності заборгованості зі сплати заробітної плати за визначений період.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду юрисконсульта до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Світлозар» з 01.03.2018, на умовах безстрокового трудового договору, про що Товариством було видано Наказ №002-28022018 від 28.02.2018, р., що підтверджується записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 .

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5), наданих Пенсійним фондом України 03.09.2019 р., вбачається, що ТОВ «Компанія з управління активами «Світлозар» (код ЄДРПОУ38005398) протягом періоду з січня по грудень 2018 р. включно подавав відомості про нараховану заробітну плату ОСОБА_1 та перераховував відповідні страхові внески.

Згідно зі ст. ст. 21, 24 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

У відповідності до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 просив розірвати трудовий договір, однак позивачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції будь-яких доказів на підтвердження звернення ним до роботодавця із заявою про звільнення.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що трудові відносини можуть вважатися припиненими тільки після належного повідомлення, попередження роботодавця, в даному випадку ТОВ «Компанія з управління активами «Світлозар», про звільнення за власним бажанням.

Оскільки доказів на підтвердження вищевказаного матеріали справи не містять, відтак підстави для задоволення вимог про розірвання трудового договору відсутні.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

На підтвердження заявлених вимог ОСОБА_1 надано копію довідки з індивідуальних відомостей про застраховану особу, виданууправлінням Пенсійного фонду України.

Разом із тим, відповідно до постанови Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 242/3051/18 копія довідки з індивідуальних відомостей про застраховану особу, видана управлінням Пенсійного фонду України, не підтверджує наявність заборгованості по заробітній платі та не визначає її розмір.

Суд першої інстанції вірно взяв до уваги вказану постанову Верховного Суду та правильно дійшов до висновку, про те, що офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 відносно ОСОБА_1 не можуть бути прийняті судом як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній за період з березня 2018 року до листопада 2019 року.

Крім того, індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5 ОСОБА_1 не містять інформацію щодо роботи ОСОБА_1 у ТОВ «Компанія з управління активами «Світлозар» в період з 2018 року по 2019 рік.

Посилання в апеляційній скарзі про те, що суд не сприяв позивачу в отриманні доказів до уваги прийняте бути не може .

Відповідно до ч.ч. 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог та будь-яких клопотань про витребування таких доказів останнім до суду заявлено не було.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновок суду першої інстанції про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , у зв`язку із чим відсутні підстави для їх задоволення.

Рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 21 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 24 травня 2023 року.

Суддя-доповідач

Судді