Постанова

від 29.09.2022 по справі 918/1004/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2022 року Справа № 918/1004/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Першко А.А.

за участю представників сторін:

позивача: Курганська О.В. (адвокат)

відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фірма "ДАН" на рішення Господарського суду Рівненської області від 31 травня 2022 року у справі №918/1004/21 (повний текст складено 09 червня 2022 року, суддя Торчинюк В.Г.)

за позовом Сапожинського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - заклад дошкільної освіти" Корецької міської ради (нова назва - Заклад загальної середньої освіти "Сапожинська гімназія" Корецької міської ради)

до Приватного підприємства "Фірма "ДАН"

про визнання недійсним договору та стягнення в сумі 199 992, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 31 травня 2022 року у справі №918/1004/21 задоволено позов Сапожинського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - заклад дошкільної освіти" Корецької міської ради до Приватного підприємства "Фірма "ДАН" про визнання недійсним договору та стягнення в сумі 199 992, 00 грн. Визнано недійсним договір поставки мережевого обладнання №47 від 23 грудня 2019 року укладений між Сапожинським навчально-виховним комплексом "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад" Корецької районної ради Рівненської області та Приватним підприємством "Фірма "ДАН". Присуджено до стягнення з Приватного підприємства "Фірма "ДАН" (33013, місто Рівне, вулиця Міцкевича, 10, код ЄДРПОУ 22555781) на користь Сапожинського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад" Корецької районної ради (34733, Рівненська область, село Сапожин, вулиця Шкільна, 1, код ЄДРПОУ 24172295) кошти в сумі 199 992 (сто дев`яносто дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 00 коп. та судовий збір в сумі 2 999 (дві тисячі дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн. 88 коп.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції взяв до уваги положення статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України та врахував, що позивачем в розумінні статті 74 ГПК України доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також у зв`язку з наявністю фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання оспорюваного правочину недійсним і настання відповідних юридичних наслідків, суд зробив висновок про задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору поставки мережевого обладнання №47 від 23 грудня 2019 року та стягнення коштів в сумі 199 992 грн 00 коп.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне підприємство "Фірма "ДАН" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 31 травня 2022 року у справі №918/1004/21 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Крім того, скаржником подана клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

На думку апелянта - Приватного підприємства "Фірма "ДАН", суд першої інстанції помилково вказав, що позивач не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на вчинення такого правочину, оскільки в матеріалах справи відсутні докази погодження позивачем зобов`язань за спірним правочином із Генеральним державним замовником. Невірність цього висновку полягає у тому, що згідно з пунктом 13 Положення про формування та виконання Національної програми інформатизації затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1998 року №1352 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №582) під час виконання завдань (проектів) Національної програми Інформатизації державні замовники беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі за такими завданнями (проектами) після їх погодження з Генеральним державним замовником у разі, коли їх вартість дорівнює або перевищує 500 тис. гривень, а в разі закупівель послуг з підключення закладів соціальної інфраструктури до широкосмугового доступу до Інтернету за кошти субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на реалізацію заходів, спрямованих на підвищення доступності широкосмугового доступу до Інтернету в сільській місцевості, - коли їх вартість перевищує 1 тис. гривень. Ціна спірного договору не дорівнює та не перевищує 500 тис, грн. при цьому, предметом вказаного договору є поставка товару, а не надання послуг. Спірним договором передбачено, що Сторони гарантують одна одній, що відповідно до своїх статутів/положень та інших установчих документів вони мають повне право підписувати та виконувати Договір; Сторони гарантують одна одній, що особи, які підписали Договір, мають на це право відповідно до установчих документів та/або чинного законодавства України. Також, в цьому контексті, апелянт звертає увагу, що договір було повністю виконано обома сторонами, весь поставлений товар було прийнято без зауважень, він використовується замовником за призначенням вже більше двох років, при цьому, жодних претензій/зауважень, тощо, від Генерального державного замовника не надходило.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідачем було введено позивача в оману (стаття 230 Цивільного кодексу України). Суд першої інстанції правильно вказав, що введення позивача в оману не мало місця, однак помилково прийшов до висновку, що договір суперечить інтересам держави і застосував частину 3 статті 228 Цивільного кодексу України.

При цьому, скаржник вважає, що суд першої інстанції не мав підстав для визнання недійсним договору керуючись частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України, оскільки позивач не є особою, яка в силу закону наділена повноваженнями на звернення з позовом в інтересах держави.

Крім неналежності позивача, в контексті застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, апелянт вважає, що спірний договір не суперечить інтересам держави. Відсутні докази наміру відповідача на укладення протиправного договору, мета якого суперечила би інтересам держави і суспільства, що свідчить про недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Відтак, будь-які правові підстави для визнання договору недійсним - відсутні, а висновок суду щодо підставності позову є помилковим.

Апелянт звертає увагу суду, що обставини, які досліджуються в даній справі (щодо повноважень службових осіб замовника, їх дій та ін.), перевіряються в межах кримінального провадження і, наскільки відомо з відкритих джерел, службовим особам позивача повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 367 Кримінального кодексу України. Наведене, зазначає апелянт, дає підстави вважати, що позов було ініційовано з метою, відмінною від зазначеної в прохальній частині позовної заяви, а саме з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні.

Листом №918/1004/21/3722/22 від 15 липня 2022 року матеріали справи було витребувано з Господарського суду Рівненської області.

26 липня 2022 року до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №918/1004/21.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27 липня 2022 року залишено без руху апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фірма "ДАН" на рішення Господарського суду Рівненської області від 31 травня 2022 року у справі №918/1004/21. Надано скаржнику 10-денний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків, а саме надання доказів сплати судового збору на суму 3405 грн.

05 серпня 2022 року від апелянта надійшла заява, до якої додано докази сплати судового збору в сумі 3405 грн.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 серпня 2022 року у зв`язку із перебуванням у відпустці судді Гудак А.В. та судді Мельника О.В. внесено зміни до складу колегії суддів та визначено наступний її склад: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09 серпня 2022 року у справі №918/1004/21 поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Фірма "ДАН" на рішення Господарського суду Рівненської області від 31 травня 2022 року у справі №918/1004/21 та призначено дату судового засідання на 29 вересня 2022 року об 14:00 год.

Від позивача - Сапожинського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - заклад дошкільної освіти" Корецької міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін.

28 вересня 2022 року від представника позивача надійшло клопотання про зміну найменування та долучення доказів, у якому заявник просить змінити найменування позивача з "Сапожинського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - заклад дошкільної освіти" Корецької міської ради" на "Заклад загальної середньої освіти "Сапожинська гімназія" Корецької міської ради".

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29 вересня 2022 року у справі №918/1004/21 задоволено клопотання представника позивача від 28 вересня 2022 року про зміну найменування позивача. Змінено найменування позивача у справі з Сапожинського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - заклад дошкільної освіти" Корецької міської ради на Заклад загальної середньої освіти "Сапожинська гімназія" Корецької міської ради.

Безпосередньо в судовому засіданні представник позивача повністю підтримала вимоги і доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Зі списку розсилки поштової кореспонденції від 10 серпня 2022 року вбачається, що ухвала суду від 09 серпня 2022 року про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду на 29 вересня 2022 року надіслана на електронну адресу представника відповідача - адвоката Алєшка А.С. - ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зазначена в апеляційній скарзі /а.с.165/ та на електронну адресу відповідача - info@dan.net.ua.

Частинами п`ятою та сьомою статті 6 ГПК України передбачено, що суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Окрім того, частиною восьмою статті 120 ГПК України встановлено, якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи. Положення частини сьомої цієї статті застосовуються також у разі відсутності заяви про зміну номерів телефонів і факсів, адреси електронної пошти, які учасник судового процесу повідомив суду.

Натомість частиною 7 статті 120 ГПК України передбачено, що у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 6 статті 120 ГПК України суд викликає або повідомляє експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Згідно з частиною 5 статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Відповідно до частин 6, 7 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

Зважаючи на зазначені вище процесуальні норми, а також об`єктивні обставини (відсутність коштів на здійснення відправленя кореспонденції), суд апеляційної інстанції вважає, що ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 09 серпня 2022 року, якою відкрито апеляційне провадження у справі та призначено дату судового засідання на 29 вересня 2022 року, в силу приписів процесуального закону слід вважати врученою відповідачу у справі.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, за змістом пункту 1.1. Статуту Сапожинського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - заклад дошкільної освіти" Корецької міської ради (нова редакція) затвердженого рішенням Корецької міської ради №145 від 15 січня 2021 року, Сапожинський навчально-виховний комплекс "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - заклад дошкільної освіти" є комунальним закладом і знаходиться у власності Корецької міської ради та є правонаступником майна, прав, обов`язків та трудових відносин Сапожинського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - заклад дошкільної освіти" Корецької міської ради Рівненської області.

23 грудня 2019 року між Сапожинським навчально-виховним комплексом "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - заклад дошкільної освіти" Корецької міської ради Рівненської області (Замовник) та Приватним підприємством "Фірма "ДАН" (Постачальник) укладено Договір поставки мережевого обладнання № 47 (надалі - Договір).

Відповідно до пунктів 1.1 - 1.3 Договору, постачальник зобов`язується забезпечити постачання замовнику відповідно до Договору ДК 021:2015 - 32420000-3 "Мережеве обладнання" (надалі - "товар"), а замовник прийняти і оплатити такий товар, на умовах, викладених у Договорі. Найменування (номенклатура, асортимент), кількість товару визначена сторонами Додатку 1 до Договору, який є його невід`ємною частиною. Комплектація, опис та технічні характеристики складових товару наведено в Додатку 1 до Договору, який є його невід`ємною частиною.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що постачальник повинен поставити товар, якість якого повинна відповідати необхідним технічним, якісним та кількісним характеристикам предмета закупівлі.

Згідно з пунктами 3.1. та 3.2. Договору, ціна (сума) Договору становить 199992 грн 00 коп., у тому числі ПДВ 33332 грн 00 коп. Ціна одиниці товару визначена сторонами в Додатку 1 до Договору, який є його невід`ємною частиною.

Відповідно до пунктів 4.1. - 4.4. Договору, усі розрахунки за Договором здійснюються у національній валюті України. Замовник здійснює оплату товару на підставі накладної на товар, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника. Оплата товару Замовником здійснюється протягом 7 (семи) банківських днів з дати підписання належним чином оформленої накладної на товар. Допускається поетапна оплата суми Договору відповідно до поставленого Товару, засвідченого накладними на товар. Джерело фінансування - кошти субвенції з державного бюджету.

Строк постачання товару - з моменту підписання Договору обома сторонами до 15 грудня 2019 року. Постачання товару постачальником здійснюється партіями, кожна з яких поставляється за заявкою замовника. Місце постачання товару: Україна, Рівненська область, с. Сапожин, Шкільна, 1. Датою поставки товару вважається дата доставки, підключення (монтажу) та перевірки працездатності товару представниками постачальника у приміщенні (приміщеннях) місця (місць) постачання та підписання належним чином оформлених накладних на товар. Факт поставки товару підтверджується підписанням належним чином оформлених накладних на товар (пункт 5.1. - пункт 5.2. Договору).

Цей Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2019 року, а частині розрахунків до повного їх виконання. Договір може бути достроково розірваний у таких випадках: за взаємною згодою Сторін; відсутності потреби у закупівлі товару; за рішенням суду; ліквідації (визнання банкрутом, реорганізації) однієї (обох) сторін за Договором; з ініціативи замовника у випадках, передбачених пунктом 6.2.8. Договору; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України (пункт 10.1. - пункт 10.2. Договору).

Відповідно до Додатку 1 до Договору №47 від 23 грудня 2019 року (специфікація, опис та технічні характеристики складових товару) сторонами досягнуто згоди, що ціна (сума договору становить: 199992 грн 00 коп, у тому числі ПДВ 33332 грн 00 коп.

ПП "Фірма "ДАН"" відповідно до видаткової накладної №РН-000022 від 26 грудня 2019 року поставлено товар (оптичний мережевий термінал GEPON NGpon Е 104 - 1 шт, за ціною 6000,00 грн на суму 6000,00 грн; кабель оптичний ОКТ-Д(1,0)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 - 120,000 м за ціною 1316,00 грн на загальну суму 157920,00 грн; анкерний затискач Ho3(F) - 4 шт за ціною 290,00 грн на суму 1160,00 грн; пигтейл SC 1,5 m - 2 шт за ціною 196,00 грн на суму 392,00 грн; кабель КПП-ВП (100) 2х2х0,50 (UTP - кат.5) - 0,050 км за ціною 6000,00 грн на суму 300,00 грн; конектор RJ 45 STP (P88U-C) 5E-C1) - 2 шт за ціною 9,00 грн на суму 18,00 грн; бокс - міні FOR-02 - 1 шт за ціною 960,00 грн на суму 960,00 грн; роз`єм оптичний Fast connector SC/UPC FTTH-02 - 1 шт за ціною 116,00 грн на суму 116,00 грн; гільза FTTH 60 мм з двома проволоками - 2 шт за ціною 32,00 грн на суму 64,00 грн) Сапожинському навчально-виховному комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - заклад дошкільної освіти" Корецької міської ради на загальну суму 199992, 00 грн.

Згідно із платіжним дорученням №2 від 26 грудня 2019 року Сапожинським НВК перераховано грошові кошти ПП "Фірма "ДАН" в сумі 199 992,00 грн, призначення платежу - за мережеве обладнання, зг. з дог. №47 від 23 грудня 2019 року та вид. накл. №РН - 000022 від 26 грудня 2019 року, ПДВ - 33332,00.

За зверненням слідчого СУ ГУНП в Рівненській області до Рівненського науково - дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України з постановою від 08 квітня 2020 року про доручення проведення судової товарознавчої експертизи у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31 січня 2020 року за №42020180000000017 було проведено судову експертизу.

Відповідно до висновку експерта № 3.2-458/20 від 15 квітня 2020 року Рівненського науково - дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України, ринкова вартість нових товарно - матеріальних цінностей з урахуванням податку на додану вартість станом на грудень 2019 року, а саме: кабелю типу ОКТ-Д(0,5)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 за 1 метр, становила - 2,71 грн; кабелю типу ОКТ-Д(1)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 за 1 метр, становила - 4,35 грн; оптичного мережевого терміналу GEPON NGpon Е 104, становила - 412,20 грн.

Відповідно до висновку експерта №3.2-36/20 від 27 травня 2020 року Рівненського науково - дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України:

1. Документально підтверджується реалізація кабелю ОКТ-Д(1)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 - в загальній кількості 1398,5 м. та оптичного мережевого терміналу GEPON NGpon Е 104 в загальній кількості 12 шт. у грудні 2019 року ПП "Фірма "ДАН" (ЄДРПОУ 22555781) наступним закладам освіти, зокрема, Сапожинському НВК Корецької районної ради Рівненської області (код ЄДРПОУ 24172295) відповідно до договору №47 від 23 грудня 2019 року кабелю ОКТ-Д(1)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 в кількості 120 м та оптичного мережевого терміналу GEPON NGpon Е 104 в кількості 1 шт

2. Документально підтверджується оплата для ПП "Фірма "ДАН" (ЄДРПОУ 22555781) мережевого обладнання, а саме кабелю ОКТ-Д(1.0)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 та оптичного мережевого терміналу GEPON NGpon Е 104 у грудні 2019 наступними закладами освіти, зокрема, 2.1. Сапожинським НВК Корецької районної ради Рівненської області (код ЄДРПОУ 24172295) відповідно до договору №47 від 23 грудня 2019 року кабелю ОКТ-Д(1.0)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 - в кількості 120 м та оптичного мережевого терміналу GEPON NGpon El04 в кількості 1 шт.

3. Вартість кабелю ОКТ-Д(1.0)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 та оптичного мережевого терміналу GEPON NGpon El04, з урахуванням висновку товарознавчої експертизи №3.2-458/20 від 15 квітня 2020 року, реалізованих ПП "Фірма "ДАН" (ЄДРПОУ 22555781) у грудні 2019 року наступним закладам освіти завищена, зокрема, 3.1. Сапожинському НВК Корецької районної ради Рівненської області (код ЄДРПОУ 24172295) відповідно до договору №47 від 23 грудня 2019 року кабелю ОКТ-Д(1.0)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 - в кількості 120 м та оптичного мережевого терміналу GEPON NGpon El04 в кількості 1 шт.

Відповідно до Акта Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області №13-17-03-06/11 від 05 квітня 2021 року ревізії фінансово - господарської діяльності відділу освіти Корецької районної державної адміністрації за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2020 року, в якому зазначено, що Сапоженським НВК з ПП "Фірма "ДАН" укладено Договір поставки мережевого обладнання №47 від 23 грудня 2019 року, згідно з яким передбачено поставити товару на суму 199992,00 грн. Директором Сапожинського НВК Кошутар Р.А. взято бюджетне зобов`язання за Договором №47 від 23 грудня 2019 року на оплату мережевого обладнання на суму 199992,00 грн (сплачено платіжним дорученням №1 від 26 грудня 2019 року) без погодження Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації, чим порушено частину 1 статті 48 Бюджетного кодексу, пункт 13 Положення №1352, пункт 3 Методики від 14 травня 2019 року №35.

В даному Акті ревізії вказано, що закупівлю згідно з Договором поставки мережевого обладнання №47 від 23 грудня 2019 року мережевого обладнання (ДК 021:2015-32420000-3) без використання електронної системи закупівель на суму 199992,00 грн проведено з недотриманням принципів здійснення публічних закупівель, установлених статтею 3 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема принципу максимальної економії та ефективності, чим порушено частину 1 статті 2 цього Закону. Як наслідок за завищеною вартістю придбано обладнання на загальну суму 195769,80 грн, у тому числі без потреби придбано 120 м кабелю типу ОКТ-Д(1.0)П-1Е1- 036Ф3.5/022Н18-1, вартість якого завищено на загальну суму 188982,00 грн, 1 оптичний мережевий термінал GEPON NGpon Е 104, вартість якого завищено на гуму 6787,80 гривень.

Сапожинським НВК згідно з Договором поставки мережевого обладнання №47 від 23 грудня 2019 року придбано мережеве обладнання на суму 192652,80 грн, потреби у придбанні якого не було, оскільки умовами Договору про надання послуг №46 від 23 грудня 2019 року передбачено надання послуг з доступу до Інтернету з мережевим обладнанням із зазначення у Додатку №1 до нього Договору переліку послуг, їх кількості, комплектності та ціни, яке використано підрядником ПП "Фірма "ДАН" ФОП Маркусем С.П. при виконанні Замовлення №8 від 23 грудня 2019 року до Договору підряду №7112019/2 від 07 листопада 2019 року, вартість якого включена у вартість послуг провайдера, та якого під час зустрічної звірки у Сапожинському НВК не виявлено в наявності, чим порушено пункт 1.2 Договору про надання послуг №46 від 23 грудня 2019 року, статтю 629 Цивільного кодексу. При цьому закупівлю мережевого обладнання за Договором поставки мережевого обладнання №46 від 23 грудня 2019 року та послуг провайдера за Договором про надання послуг №47 від 23 грудня 2019 року проведено без погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації, чим порушено частину 1 статті 48 Бюджетного кодексу України, пункт 13 Положення №1352, пункт 3 Методики від 14 травня 2019 року №35, пункт 6.1.3 Договору про надання послуг №46 від 23 грудня 2019 року, статтю 629 Цивільного кодексу. Бюджетні зобов`язання згідно з Договором поставки мережевого обладнання №47 від 23 грудня 2019 року на суму 199992.00 грн взяті за відсутності на дату укладання цього Договору затверджених в кошторисі на 2019 рік з врахуванням внесених змін бюджетних асигнувань на видатки з придбання мережевого обладнання, КЕКВ 2210, чим порушено частину 1 статті 48 Бюджетного кодексу, абзац 2 пункту 5, абзац 1 пункту 46 Порядку № 228.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини за своїм змістом стосуються обставин укладення договору про поставку мережевого обладнання №47 від 23 грудня 2019 року.

Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

За змістом частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з приписами частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Під час здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг, вартість яких є меншою за вартість, що встановлена в абзацах другому і третьому цієї частини, замовники повинні дотримуватися принципів здійснення публічних закупівель, установлених цим Законом, та можуть використовувати електронну систему закупівель з метою відбору постачальника товару (товарів), надавача послуги (послуг) та виконавця робіт для укладення договору (частина 1 статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі").

Статтею 3 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Відповідно до частини 1 статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років.

Згідно з пунктом 13 Положення про формування та виконання Національної програми інформатизації затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1998 року №1352 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №582) під час виконання завдань (проектів) Національної програми інформатизації державні замовники беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі за такими завданнями (проектами) після їх погодження з Генеральним державним замовником у разі, коли їх вартість дорівнює або перевищує 500 тис. гривень, а в разі закупівель послуг з підключення закладів соціальної інфраструктури до широкосмугового доступу до Інтернету за кошти субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на реалізацію заходів, спрямованих на підвищення доступності широкосмугового доступу до Інтернету в сільській місцевості, - коли їх вартість перевищує 1 тис. гривень. Погодження завдань (проектів) вартістю меншою, ніж визначена в абзаці першому цього пункту, здійснюється шляхом повідомлення Генерального державного замовника за визначеною ним процедурою.

Пунктом 3 розділу І Методики визначення належності бюджетних програм до сфери інформатизації затвердженою наказом Державного агентства з питань електронного урядування України від 14 травня 2019 року №35 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 19 червня 2019 року за №639/33610 передбачено, що органи державної влади та інші розпорядники бюджетних коштів погоджують з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації завдання, проекти (роботи) Національної програми інформатизації, які виконуються в межах бюджетних програм, що належать до сфери інформатизації, та/або контракти (договори) на їх виконання відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України та Положення про формування та виконання Національної програми інформатизації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1998 року №1352.

З дослідженого місцевим судом та перевіреного колегією суддів вбачається, що в матеріалах справи відсутні докази погодження позивачем зобов`язань за спірним правочином із Генеральним державним замовником. Всупереч наведеним вище нормам таке погодження із Генеральним державним замовником позивач не здійснив, спірний договір укладений без додержання вимог законодавства, за відсутності необхідного для укладення такої угоди обсягу цивільної дієздатності. Такі обставини свідчать про відсутність підстав для взяття зобов`язань позивачем як особою, котра фінансується за рахунок бюджетних коштів.

Посилання скаржника про відсутність вимоги погоджувати роботи/послуги, які виконуються в межах бюджетних програм, що належать до сфери інформатизації, та/або контракти (договори), вартість яких не дорівнює/не перевищує 500 тис. грн., суд апеляційної інстанції вважає безпідставним, враховуючи наступне.

Використовуючи критерії оцінки доказів, встановлені статтею 86 ГПК України, апеляційний суд виходить з положень статей 73, 91 ГПК України, враховуючи позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Сулу щодо оцінки актів ревізії фінансової інспекції, надані зокрема у постанові від 18 лютого 2020 року у справі №910/1784/16, яка полягає у тому, що акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання. Таким чином, обставини, які встановлюються на підставі даних Акта ревізії, апеляційний суд вважає достовірно і повно встановленими, оскільки оцінює цей доказ у сукупності з іншими доказами у справі.

Як вбачається з Акта ревізії від №13-17-03-06/11 від 05 квітня 2021 року, позивачем укладалось два договори з відповідачем: договір поставки мережевого обладнання №47 від 23 грудня 2019 року та договір про надання послуг №46 від 23 грудня 2019 року згідно якого передбачено надати послуги провайдерів (послуги з доступу до Інтернету з мережевим обладнанням для підключення до Інтернету наявної комп`ютерної техніки та персональних комп`ютерів). Таким чином, укладання цих договорів є взаємопов`язаними діями для досягнення однієї мети, оскільки укладення лише одного з двох договорів не було достатнім для досягнення поставленої мети.

Пункти 6.1., 6.3 Договору поставки мережевого обладнання №47 від 23 грудня 2019 року прямо вказують на мету укладення обох договорів, оскільки встановлюють обов`язок для постачальника забезпечити поставку, встановлення, підключення (монтаж) та перевірку працездатності товару (підпункт 6.3.1); провести навчання працівників за місцем постачання щодо експлуатації товару (підпункт 6.3.5).

Частиною 5 статті 2 Закону України "Про Національну програму інформатизації" встановлено, що програми та проекти (або їх частини), які спрямовані на створення, розвиток та інтеграцію інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій чи передбачають придбання засобів інформатизації з метою забезпечення функціонування державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, виконуються як складові частини Національної програми інформатизації, якщо інше не передбачено законодавством. Відповідно до частини 2 статті 4 цього Закону до суб`єктів, які беруть участь у відносинах, що регулюються цим Законом, належать замовники робіт з інформатизації, виконавці окремих завдань (проектів) інформатизації, організації, що здійснюють експертизу окремих завдань та проектів інформатизації, користувачі автоматизованих та інших інформаційних систем і засобів інформатизації.

Відповідно до частини 1 статті 15 вказаного Закону, Порядок формування та виконання окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації визначається Положенням про формування та виконання Національної програми інформатизації, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, наведені положення законодавства, зокрема і Положення про формування та виконання Національної програми інформатизації затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1998 року №1352 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №582), застосовуються до правовідносин, що виникли на підставі оспорюваного договору, серед іншого вимога щодо обов`язкового погодження договору з Генеральним державним замовником.

За змістом статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підстави недійсності правочинів визначаються положенням статті 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (стаття 203 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У відповідності до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Здійснивши правовий аналіз частини 3 статі 228 Цивільного кодексу України, можна зробити висновок, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Подібні висновки Верховного Суду наведені у постановах від 16 червня 2020 року у справі №910/6271/17, від 20 жовтня 2021 року у справі №910/4089/20.

Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Схожі висновки наведені у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №922/1391/18, від 15 грудня 2021 року у справі №910/6271/17.

Поряд з цим суд зауважує, що у законодавстві відсутні визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства". Законодавство не містить ні орієнтованого переліку сфер, де існують ці державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення.

Таким чином поняття "інтереси держави" має невизначений зміст і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.

Зі спірного договору вбачається, що предметом договору є продаж/придбання технічного обладнання за бюджетні кошти, внаслідок чого полягає зв`язок з інтересами держави і суспільства, що випливає з положень статті 95 Конституції України.

Колегія суддів відзначає, що відповідач як продавець товару не міг не бути обізнаним щодо реальної ринкової вартості переданого позивачу товару, оскільки здійснює господарську діяльність на цьому ринку. З висновків експерта №3.2-36/20 від 27 травня 2020 року та №3.2-458/20 від 15 квітня 2020 року така вартість була завищена в понад 200 разів. Наявність умислу на вчинення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства суди вбачають з дій відповідача, котрий напевно знаючи ринкову вартість товару передав його відповідачу, котрий фінансується за рахунок бюджетних коштів, за навмисне завищеними цінами.

Отже, метою правочину з боку відповідача була реалізація технічного обладнання за значно завищеною ціною з метою неправомірного збагачення за рахунок бюджетних коштів.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що доводи позивача щодо невідповідності спірного договору інтересам держави і суспільства, оскільки продавець мав свідомий намір заволодіти бюджетними коштами, вважаються обґрунтованими.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції не встановлено наявності умислу позивача на вчинення правочину з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки за відсутності у позивача належних повноважень на вчинення правочину (відсутнє погодження із Генеральним державним замовником) наявність наміру у юридичної особи вчинити правочин, який суперечить інтересам держави і суспільства, не може вважатися встановленою.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про недійсність договору поставки мережевого обладнання №47 від 23 грудня 2019 року з підстав його невідповідності положенням статті 203, частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, оскільки спірний договір є таким, який вчинено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, вчинено позивачем без необхідного обсягу цивільної дієздатності та наявний умисел у відповідача на вчинення такого правочину.

За таких умов мають бути застосовані особливі наслідки недійсності правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що кореспондується з нормами частини 3 статті 216 Цивільного кодексу України.

Так, за правилами статті 228 Цивільного кодексу України, при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

При цьому суд враховує, що відповідно до положень частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України, суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Однак застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи суду нормами цивільного законодавства не передбачено. А в межах даного спору не пред`являлися вимоги щодо стягнення з позивача одержаного обладнання за цим правочином в дохід держави.

За таких обставин суди вважають позовні вимоги про визнання спірного договору недійсним та про стягнення грошових коштів в сумі 199 992,00 грн обґрунтованими та такими, що мають бути задоволені.

Щодо інших підстав позову, які зазначав позивач, а саме тверджень про укладення спірного договору під впливом помилки та під впливом обману, правові наслідки, яких передбачені положеннями статей 229 та 230 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина 1 статті 229 Цивільного кодексу України).

Кваліфікація правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України вимагає доведення, що одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

При цьому обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Отже, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 березня 2021 року у справі №910/15424/19.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не погоджується з твердженнями позивача щодо вчинення спірного правочину під впливом помилки або внаслідок введення в оману. Наявність помилки щодо якостей або властивостей майна, які значно знижують його цінність, або щодо можливості використання цього майна за цільовим призначенням, не були доведені позивачем. Речі, які були предметом спірного договору, мають звичайну цінність як майно, яке може бути використано за призначенням, і позивач як покупець був обізнаний щодо якостей і фізичного стану цього майна, прийняв його на виконання договору без зауважень. Також не доведено, що продавець діяв під впливом усвідомленого наміру ввести покупця в оману, адже покупець був обізнаний щодо кількості , якості і технічних характеристик придбаного майна.

Доводи скаржника в апеляційної скарги стосовно того, що позивач не є особою, яка уповноважена звертатися до суду в інтересах держави, з огляду на положення статті 131-1 Конституції України, відповідно до якої прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом, колегія суддів вважає безпідставними, враховуючи наступне.

Частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлює, що дійсність правочину може заперечуватись як однією з сторін, так і іншою заінтересованою особою. Одночасно з цим, стаття 228 Цивільного кодексу України не містить жодних положень, які б встановлювали коло осіб, що можуть звернутись до суду з позовом з визначених нею підстав.

У цій справі позивачем є установа комунальної форми власності, правонаступник сторони оспорюваного договору.

Натомість, відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Відтак, у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави в суді, оскільки навчальний заклад самостійно звернувся з позовом до суду.

Оскільки підставою недійсності правочину визначено частину 3 статті 228 Цивільного кодексу України, а наявними у матеріалах справи висновками експертів від 27 травня 2020 року №3.5-36/20 та судової товарознавчої експертизи від 15 квітня 2020 року №3.2-458/20, проведених у межах кримінального провадження №42020180000000017 від 31 січня 2020 року підтверджено фактичну вартість мережевого обладнання та суму завищення вартості товару, що не спростовано відповідачем, доводи апелянта про помилкове застосування норм матеріального права, а саме частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, не заслуговують на увагу.

З огляду на встановлені обставини, судова колегія зазначає, що наведені апелянтом у апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення і ухвалення нового рішення, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

28 вересня 2022 року представником позивача подано до суду апеляційної інстанції клопотання про долучення до матеріалів справи Акту виконаних робіт від 28 вересня 2022 року з проханням стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати за правову допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції в сумі 1800 грн.

Розглянувши подане клопотання, колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 2 - 6 статті 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Також, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою та необхідною.

Разом з тим, у частині 5 статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Таким чином, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Так, на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем було подано акт виконаних робіт від 28 вересня 2022 року.

Також, в матеріалах справи наявний договір про надання правової допомоги від 28 грудня 2021 року /а.с. 80/.

Згідно із предметом договору про надання правової допомоги від 28 грудня 2021 року позивач у справі доручив адвокату (Курганській Олені Вікторівні), а адвокат взяла на себе зобов`язання надавати правничу допомогу у справі №918/1004/21.

Згідно з умовами пункту 2.1 договору про надання правової допомоги, замовник оплачує адвокату за виконану роботу на поточний рахунок адвоката із розрахунку 600 грн. за 1 годину роботи адвоката на підставі акту робіт, підписаного сторонами.

За актом виконаних робіт від 28 вересня 2022 року, загальна вартість наданих послуг складає 1800,00 грн.

З огляду на вище встановлені обставини, суд вважає обґрунтованим клопотання представника Закладу загальної середньої освіти "Сапожинська гімназія" Корецької міської ради про відшкодування витрат, понесених на правову допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 1 800,00 грн.

Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

У своїй постанові від 20 листопада 2020 року №910/13071/19, Верховний Суд звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

З матеріалів справи встановлено, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів з метою доведення надмірності понесених позивачем витрат на правову допомогу та не надано доказів на спростування розміру таких витрат.

Відтак, вартість наданих адвокатом послуг зазначену у акті колегія суддів вважає співмірною з предметом цього спору.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених статтями 277 - 279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно статті 129 ГПК.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фірма "ДАН" на рішення Господарського суду Рівненської області від 31 травня 2022 року у справі №918/1004/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 31 травня 2022 року у справі №918/1004/21 залишити без змін.

Стягнути з Приватного підприємства "Фірма "ДАН"" (33013, місто Рівне, вулиця Міцкевича, 10, код ЄДРПОУ 22555781) на користь Закладу загальної середньої освіти "Сапожинська гімназія" Корецької міської ради (34733, Рівненська область, село Сапожин, вулиця Шкільна, 1, код ЄДРПОУ 24172295) 1800 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Доручити Господарському суду Рівненської області видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №918/1004/21 повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "04" жовтня 2022 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.