Рішення

від 05.10.2022 по справі 904/8763/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2022 Справа № 904/8763/21За позовом: Нивотрудівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, с. Нива Трудова

До: Криворізької районної державної адміністрації, c. Вільне (відповідач-1), Селянського (фермерського) господарства «Калаур», с. Новоукраїнське (відповідач-2) та Апостолівської районної ради , м. Апостолове (відповідач-3)

Про: визнання недійсними рішення, розпорядження та повернення земельної ділянки

Суддя Васильєв О.Ю.

Без участі представників сторін

СУТЬ СПОРУ :

Нивотрудівська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області (позивач) звернулася з позовом до Криворізької РДА (відповідач-1), С(Ф)Г «Калаур» (відповідач-2) та Апостолівської районної ради (відповідач-3) про визнання недійсними рішення Апостолівської районної ради народних депутатів Дніпропетровської області від 17.04.1992 р. про надання ОСОБА_1 у довічне успадковане володіння 22,5 га землі на території колгоспу ім. Кірова Нивотрудівської сільської ради народних депутатів та розпорядження Апостолівської РДА №52-Р від 27.01.1997 р. про надання ОСОБА_1 земельної ділянки в постійне користування для введення селянського (фермерського) господарства за рахунок землекористування гр-на ОСОБА_2 площею 22, 4 га орних земель; та про повернення земельної ділянки площею 44, 9 га кадастровий номер 1220382500:01:001:0086 у комунальну власність Нивотрудівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на невідповідність оспорюваних рішення районної ради та розпорядження районної державної адміністрації вимогам чинного на час їх прийняття Земельного Кодексу України ( щодо визначення права гр. ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку як «право довічного успадковуваного володіння» , тоді як можливо було лише передати земельну ділянку на правах власності або користування ), тощо.

Ухвалою суду від 10.01.22 р. було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Криворізька районна державна адміністрація (відповідач-1) позовні вимоги визнав в повному обсязі з підстав , наведених у позові .

Селянське (фермерське) господарств «Калаур» (відповідач-2) та Апостолівська районна рада (відповідач-3) своїм правом на подання до суду відзиву на позов не скористались, про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі були повідомлені належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомлення про направлення на адресу відповідачів ухвали суду засобами поштового зв`язку (а. с. 59, 87-88) та клопотаннями адвокатів Пивовара В.В. про ознайомлення з матеріалами справи ( а.с.84-85 ) та про розгляд справи в порядку загального провадження (а.с.100-102 ); адвоката Чухраєвої Н.С. про ознайомлення з матеріалами справи ( а.с.118-120 )

Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд зазначає, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Указом Президента України № 259/2022 від 22.04.2022 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» , у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження, зокрема, судів. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладненою.

Рада суддів України надала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, зокрема, вказала по можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв`язку з небезпекою для життя.

Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до п.4 ст. 11 ГПК України , суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Одночасно, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

У пункті 3 постанови № 11 від 17.10.2014 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» визначено, що розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004)

При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.

Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті ст. 6 Конвенції, в зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, в зв`язку з поведінкою заявників.

Згідно з приписами ст.114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій; строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Враховуючи вищенаведені обставини приписи чинного законодавства України та правові позиції та висновки ЄСПЛ , господарський суд забезпечив відповідачам можливість ознайомлення з матеріалам справи та надав достатній ( розумний ) строк для надання відзивів на позов ; але незважаючи на це , відповідачі-2,3 не скористались своїм правом та не надали відзив на позов . У зв`язку з чим суд розглядає справу за наявними в ній доказами .

Дослідивши матеріали справи, господарський суд ,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно з Державним актом на право довічного успадкованого володіння землею , виданого гр. ОСОБА_1 на території клг. Ім. Кірова Нивотрудівської сільської Ради народних депутатів на підставі рішення Апостолівської ради народних депутатів Апостолівського району Дніпропетровської області України від 17.04.1992 р. № 9 сес. ХХІ скликання вказаному земле- володільцю надається у довічне успадковуване володіння 22,5 гектарів землі в межах згідно з планом землеволодіння. Землю надано у довічне успадковуване володіння для ведення селянського господарства . Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 158 ( а.с.8-9 )

Згідно з довідкою Дніпропетровського обласного управління статистики № 6855 від 10.09.1997 р. юридична особа Селянське ( фермерське ) господарство «Калаур» ( ідентифікаційний код 21907945 ) зареєстроване 15.11.1993 р. ( а.с.13 )

Розпорядженням Апостолівської районної державної адміністрації №52-Р від 27.01.1997 р. за результатами розгляду клопотання гр. ОСОБА_1 про надання земельної ділянки для розширення селянського ( фермерського ) господарства за рахунок землекористування гр. ОСОБА_2 та враховуючи добровільну відмову гр. ОСОБА_2 від земельної ділянки, наданої йому для ведення селянського ( фермерського ) господарства ; вилучено земельну ділянку площею 22,4 га орних земель з користування гр. ОСОБА_2 та надано її в постійне користування для ведення селянського ( фермерського ) господарства гр. ОСОБА_1 ( а.с.10 )

Згідно з Державним актом на право постійного користування землею серія ДП АП № 000116 видано гр. ОСОБА_1 , який мешкає у с. Пам`ять Ілліча , вул. Залізнична ; на підставі рішення Апостолівської районної ради від 17.04.1992 р. та розпорядження Апостолівської райдержадміністрації Апостолівського району Дніпропетровської області від 27.01.1997 р. № 52-Р у постійне користування земельна ділянка площею 44,9 га в межах згідно з планом . Земельна ділянка розташована на території Вільнянської сільської ради , землю надано для ведення селянського ( фермерського господарства ) . Акт зареєстровано в Книзізаписів державних актів на право постійного користування землею за № 288 ( а.с.11-12 )

На цій земельній ділянці загальною площею 44,9 га, кадастровий номер 1220382500:01:001:0086 здійснює господарську діяльність Селянське (фермерське) господарство «Калаур».

Згідно із Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 08.09.21 р. земельна ділянка площею 44,9га , реєстраційний номер 2449562512203 , кадастровий номер 1220382500:01:001:0086 . дата державної реєстрації 01.09.21 р. , належить на праві комунальної власності Новотрудівській сільській раді ( а.с.14 ) 29.07.21 р. Новотрудівська сільська рада ( позивач ) звернувся до Криворізької районної державної адміністрації Дніпропетровської області ( відповідач 1 ) із запитом №1493/0/54/21 про надання роз`яснень стосовно права користування С(Ф)Г «Калаур» спірною земельною ділянкою. У відповіді на цей запит від 30.08.21 р. Криворізька райдержадміністрація вказала про наступні недоліки у змісті Державного акту на право довічного успадкованого володіння землею , виданого гр. ОСОБА_1 на території клг. Ім. Кірова Нивотрудівської сільської Ради народних депутатів на підставі рішення Апостолівської ради народних депутатів Апостолівського району Дніпропетровської області України від 17.04.1992 р. № 9 сес. ХХІ скликання: відсутність заповненого розділу з назвою «який мешкає»; відсутність дати підписання акту головою Апостолівської ради народних депутатів В.Д. Голяк; не існуюче цільове призначення, яке вказано в копії акту «для ведення селянського господарства»; не вказано номер рішення 9 сесії 21 скликання Апостолівської ради народних депутатів. Стосовно змісту Державного акту на право постійного користування землею серії ДП №000116 вказав наступні недоліки : в розділі «який мешкає» не вказана повна адреса громадянина, відсутні район та область села Пам`ять Ілліча; в розділі «у тому, що на підставі рішення» вказано рішення Апостолівської ради народних депутатів від 17.04.1992 року.

Враховуючи вищенаведене, голова Криворізької райдержадміністрації дійшов до висновку про те , що набуття земельної ділянки гр. ОСОБА_1 загальною площею 44,9 га відповідно до державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею та державного акту на право постійного користування землею здійснено всупереч діючому на той і на теперішній час земельному законодавству ( а.с.15-17 )

Після чого сільський голова Новотрудівської сільської ради Пелецька І.М. , 01.09.21 р. звернулася до державного реєстратора виконавчого комітету Зеленодольської міської ради Апостолівського району Дніпропетровської області із заявою ( реєстраційний номер 47618301) про формування витягу з Державногореєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за Новотрудівською сільською радою права власності на спірну земельну ділянку . Згідно із Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 08.09.21 р. земельна ділянка площею 44,9га , реєстраційний номер 2449562512203 , кадастровий номер 1220382500:01:001:0086 , дата державної реєстрації 01.09.21 р. , належить на праві комунальної власності Новотрудівській сільській раді ( а.с.14 )

А після отримання вищезазначеного витягу Новотрудівська сільська рада звернулася в господарський суд з позовом про визнання недійсними вищенаведених рішення. Розпорядження та повернення земельної ділянки у комунальну власність.

Економічні, соціальні і правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні в період з 1991 по 2003 роки визначалися Законом України «Про селянське (фермерське) господарство», відповідно до вимог якого : селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України ( ст.2 )

Право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, та пройшов конкурсний відбір. Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надається громадянам, які проживають в сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві. Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди.

Передача земельних ділянок у приватну власність і надання їх в користування здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених (викуплених) у встановленому порядку.

Безплатно земельні ділянки передаються у приватну власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється в порядку, передбаченому статтею 6 Земельного кодексу України ( 561-12 ).

Передача громадянам безплатно у приватну власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства провадиться один раз, про що Радою народних депутатів, яка передала земельну ділянку, робиться відмітка в паспорті або документі, який його замінює.

За плату передаються у приватну власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку.

У постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надаються, зокрема, із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів.

Власники земельних ділянок, переданих їм Радою народних депутатів, не вправі протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншим способом відчужувати належну їм земельну ділянку, крім переходу її у спадщину або Раді народних депутатів на тих же умовах, на яких вона була їм передана. У разі наявності поважних причин суд за заявою власника може скоротити зазначений термін ( ст.4)

Порядок надання земельних ділянок для ведення для ведення селянського (фермерського) господарства встановлений ст. 5 цього Закону : громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства.

У заяві зазначаються: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, документально підтверджується їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки, обгрунтування щодо розмірів земельної ділянки і перспектив діяльності селянського (фермерського) господарства.

Заяву громадянина про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування за погодженням з сільською, селищною Радою народних депутатів розглядає у місячний термін районна (міська) конкурсна комісія та районна, міська, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Рада народних депутатів,і в разі проходження конкурсного відбору та згоди відповідна Рада замовляє за рахунок Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств державній землевпорядній організації проект відведення ділянки, який розробляється в першочерговому порядку.

Проект відведення земельної ділянки погоджується із власником землі або землекористувачем (за винятком випадків відведення земельної ділянки із земель запасу) відповідно районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами та органом архітектури. Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.

У разі відмови районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів у передачі або наданні земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства це питання вирішується судом. Рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або користування землею, а також для укладення договору на оренду.

Передача та надання земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, провадиться тільки після їх вилучення (викупу). Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) провадиться після збирання врожаю на цій ділянці.

Відповідно до ст.6 цього Закону: для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передаватися у приватну власність або надаватися у користування земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів ріллі і 100 гектарів усіх земель, у місцевостях з трудонедостатніми населеними пунктами, визначеними Кабінетом Міністрів України, - 100 гектарів ріллі.

Конкретні розміри земельних ділянок громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, у межах норм, передбачених частиною першою цієї статті, визначають районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів диференційовано, з урахуванням регіональних особливостей, спеціалізації та можливостей ефективного використання наданих земель. Для створення раціональних за розмірами селянських (фермерських) господарств громадяни України, які ведуть таке господарство, можуть додатково орендувати земельні ділянки для виробничих цілей. Розмір земельної ділянки, що надається в оренду, обумовлюється договором оренди. Земельні ділянки громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, поділу не підлягають.

Статтею 9 Закону передбачено обов`язок здійснення державної реєстрації селянського ( фермерського ) господарства : після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію. За державну реєстрацію справляється плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону. ( Частина друга статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2921-III ( 2921-14 ) від 10.01.2002 ) Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

Статтею 18 цього Закону встановлена відповідальність селянського ( фермерського ) господарства , в тому числі у разі систематичного невнесення земельного податку в терміни, встановлені законодавством України, а також орендної плати в терміни, визначені договором оренди, право власності і користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється.

Аналогічні вимоги щодо порядку одержання земельної ділянки для ведення селянського ( фермерського ) господарства мітилися і у Земельному Кодексі України (у редакції, чинній на час створення ФГ «Калаур») . Так , згідно із частиною 1 статті 51 ЗК України громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства. За змістом статті 7 цього кодексу користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною 1 статті 23 Земельного кодексу України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Аналіз зазначених норм свідчить, що на час надання земельної ділянки ОСОБА_1 на праві постійного землекористування для ведення фермерського господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства. Аналогічну правову позицію викладено у пункті 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Отже, законодавством, чинним на час створення ФГ «Калаур», було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності фермерським господарством як юридичною особою. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації фермерського господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

19.06.2003р. було прийнято Закон України № 937-IV «Про фермерське господарство», яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» визнано таким, що втратив чинність.

Згідно із частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7, статтею 8 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній з 19.06.2003) право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Отже, Закон України «Про фермерське господарство» (у редакції з 19.06.2003) передбачає, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18)

Як зазначалося вище, ОСОБА_1 на підставі рішення Апостолівської районної ради народних депутатів Дніпропетровської області від 17.04.1992 року та розпорядження Апостолівської районної державної адміністрації №52-Р від 27.01.1997 року отримав державний акт на право постійного користування землею серії ДП №000116, яким посвідчено його безстрокове, безоплатне та успадковуване право користування земельною ділянкою, площею 44.9 га.

Згідно із частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України (у редакції, чинній з 25.10.2001) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частина 2 статті 92 цього Кодексу).

Пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Отже громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Велика Палати Верховного Суду у пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

За змістом частини 1 статті 27 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час створення і реєстрації ФГ «Калаур») право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

У пунктах 66-69 постанови від 23.06.2020р. у справі № 922/989/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначені положення законодавства свідчать, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянського (фермерського) господарства . Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства і подальшої державної реєстрації такого господарства як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного селянського (фермерського) господарства.

Отже саме ФГ «Калаур» є землекористувачем з часу реєстрації фермерського господарства. Право користування земельною ділянкою зберігається за фермерським господарством до моменту припинення його діяльності. Підстави припинення діяльності фермерського господарства наведені у статті 29 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16, від 16.01.2019 у справі № 483/1863/17, від 13.09.2019 у справі № 691/1148/17, від 27.03.2019 у справі № 376/331/16, після державної реєстрації фермерського господарства у правовідносинах користування земельними ділянками, наданими на підставі Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», відбувається фактична зміна землекористувача й обов`язки землекористувача земельної ділянки переходять до фермерського господарства з часу його реєстрації.

Земельна ділянка використовується ФГ «Калаур» з моменту отримання її у користування засновником господарства, ОСОБА_1 , що складає на момент розгляду справи строк 30 років, жодних підстав, передбачених законодавством, для припинення користування земельною ділянкою з матеріалів справи не встановлено. Добровільної відмови від користування від ФГ «Калаур» не надходило.

Також слід враховувати той факт, що ОСОБА_1 не несе відповідальність за якість рішень державних органів, органів місцевого самоврядування та національного законодавства, на підставі якого вказані рішення були прийняті з огляду на таке.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР та вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи оскаржувані рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

У своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» ЄСПЛ підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

У рішенні від 13 грудня 2001 року у справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року; «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків («Лелас проти Хорватії», п. 74)

Орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36. від 1 липня 2003 року). Принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23 червня 1993 р., серія А, N 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. Dombo Beheer В. V. v. the Netherlands, рішення від 27 жовтня 1993 р., серія А, N 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23 жовтня 1996 р., Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz- Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).

Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), п. 38)

За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».

Відтак, право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист (пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Тому, враховуючи викладене, суд зазначає, що Калаур В.Г. не несе відповідальності за дії органів влади в особі органу місцевого самоврядування, яким йому надано оскаржувані рішення від 17.04.1992 року та розпорядження №52-Р від 27.01.1997 року, адже як наголошує ЄСПЛ в своїй практиці, особа не несе відповідальності за помилки органів державної влади.

Також слід зазначити, що визначені позовні вимоги про повернення земельної ділянки площею 44,9 га. є фактично позбавленням С(Ф)Г «Калаур» можливості працювати та є надмірним втручанням в право власності господарства з боку держави.

Враховуючи викладене, суд не вбачає достатньо правових підстав для задоволення позовних вимог, а тому приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 178, 233, 238, 240, 241, 247-252 ГПК України, господарський суд , -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позовних вимог Нивотрудівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області до Криворізької районної державної адміністрації ( відповідач-1 ), Селянського (фермерського) господарства «Калаур» ( відповідач-2 ) та Апостолівської районної ради ( відповідач-3 ) відмовити в повному обсязі.

Судові витрати покласти на позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення складено та підписано без його проголошення 05.10.22р.

Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції .

Суддя Васильєв О.Ю.