Постанова

від 28.09.2022 по справі 911/1232/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 911/1232/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В.Ю.,

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «ГЛОБУС»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 (колегія суддів: Яковлєв М.Л. - головуючий, Тищенко А.І., Куксов В.В.) та рішення Господарського суду Київської області від 04.10.2021 (суддя Карпечкін Т.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста»

до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ГЛОБУС»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк», 2) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватний нотаріус Київського нотаріального округу Тихоненко Юлія Ігорівна

про застосування наслідків нікчемного правочину шляхом скасування рішень про державну реєстрацію та визнання права власності

за участю:

позивача: Корнієнко Л.В. (адвокат)

відповідача: Гаврищук Н.Є. (адвокат)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (далі - позивач) звернувшись з позовом до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ГЛОБУС» (далі - відповідач) просило:

- застосувати наслідки нікчемного правочину шляхом скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Смолянінової Олени Ярославівни (індексний номер - 21465211 від 20.05.2015) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з проведення за Публічним акціонерним товариством «КБ «ГЛОБУС» державної реєстрації права власності на земельну ділянку, загальною площею 10,600 га, кадастровий номер 3221287201:01:097:0067, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, с.Рожни (далі - земельна ділянка № 1);

- застосувати наслідки нікчемного правочину шляхом скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Смолянінової Олени Ярославівни (індексний номер - 21464866 від 20.05.2015) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з проведення за Публічним акціонерним товариством «КБ «ГЛОБУС» державної реєстрації права власності на земельну ділянку, загальною площею 5,6999 га, кадастровий номер 3221287201:01:005:0022, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, с.Рожни (далі - земельна ділянка № 2);

- визнати право власності за позивачем на земельні ділянки № № 1, 2.

1.2. Позов обґрунтовано тим, що з моменту укладення договору купівлі-продажу майнових прав до позивача перейшло право на земельні ділянки № № 1, 2, які незаконно вибули з права власності Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» (далі -Банк) на підставі договорів, які є нікчемними зідно статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тому порушене право позивача підлягає захисту в судовому порядку.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 04.10.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022, позов задоволено повністю.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що договори купівлі-продажу земельних ділянок № № 1, 2 є нікчемними в силу вимог чинного законодавства України, тому земельні ділянки незаконно вибули з права власності Банку, отже право позивача на ці ділянки, які він набув за договором купівлі-продажу майнових прав, є порушеними. При цьому суд першої інстанції відмовивши у клопотанні відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності вказав на те, що позивач вступив у спірні правовідносини внаслідок придбання майнових прав за договором купівлі-продажу майнових прав, тому міг дізнатися про порушення свого права лише після набуття такого права. Проте, апеляційний суд врахувавши пояснення позивача визнав поважними причини пропущення позивачем позовної давності.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

3.2. На обґрунтування касаційної скарги заявник послався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 396/29/17, від 26.01.2022 у справі № 916/913/21, від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, від 13.05.2021 у справі № 910/6360/20, від 31.08.2021 у справі № 922/1266/19, від 30.08.2019 у справі № 914/970/18, від 13.04.2021 у справі № 910/11702/18, від 03.10.2018 у справі № 752/4422/17, від 14.05.2018 у справі № 917/2027/16, від 05.06.2020 у справі № 920/653/18, від 18.08.2020 у справі № 915/494/18, від 14.08.2019 у справі № 911/1123/18, від 02.09.2020 у справі № 904/1939/18, від 13.10.2021 у справі № 910/8680/20, від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 20.01.2022 у справі № 487/4013/17, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 7106/1272/14-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц.

3.3. Подані відповідачем доповнення до касаційної скарги від 02.06.2022 та письмові пояснення від 07.09.2022, які за своєю суттю є доповненням до касаційної скарги, та письмові пояснення, подані позивачем згідно поштового конверту 22.09.2022, не можуть бути прийняті до розгляду виходячи із наступного.

3.4. Відповідно до частини першої статті 298 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

3.5. Положеннями частини 1 статті 295 цього Кодексу визначено, що учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

3.6. В ухвалі про відкриття касаційного провадження від 11.05.2022 визначено, що відзив на касаційну скаргу має бути поданий до Касаційного господарського суду у строк до 08.06.2022.

3.7. Письмові пояснення позивача за своєю суттю є відзивом на касаційну скаргу.

3.8. Згідно положень частини 1 статті 118 вказаного Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч.1). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч.2).

3.9. Отже скористатися таким правом на подачу доповнень до касаційної скарги та відзиву на неї відповідна особа може лише протягом вказаного строку.

3.10. Із змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що повний текст постанови складено 17.02.2022, тому останнім днем подачі касаційної скарги та доповнення до неї слід вважати 09.03.2022 згідно приписів частини першої статті 288 ГПК України.

3.11. За вказаних обставин такі доповнення до касаційної скарги та відзив позивача на неї судом касаційної інстанції залишається без розгляду.

3.12. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у письмових поясненнях на касаційну скаргу, посилаючись на правильне застосування судами норм чинного законодавства, зазначив про безпідставність доводів та вимог викладених у касаційній скарзі, у зв`язку з чим просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

4. Мотивувальна частина

4.1. Суди встановили, що постановою правління Національного банку України від 30.04.2015 № 293/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» Банк було віднесено до категорії неплатоспроможних строком до 180 днів із встановленням обмежень в його діяльності.

4.2. Постановою правління Національного банку України (далі - НБУ) від 28.05.2015 № 348 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії неплатоспроможних» Банк було віднесено до категорії неплатоспроможних; визнано такою, що втратила чинність, постанову правління Національного банку України від 30.04.2015 № 293/БТ.

4.3. На підставі постанови правління НБУ від 28.05.2015 № 348 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було ухвалене рішення від 28.05.2015 № 107 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Український професійний банк» та розпочато процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації від 29.05.2015 по 28.08.2015 включно.

4.4. За наслідками запровадження у Банку тимчасової адміністрації та відповідно до статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб наказом від 29.05.2015 № 26/ТА було створено комісію з перевірки договорів, укладених Банком з іншими контрагентами протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації.

4.5. Згідно з протоколом № 50 від 28.08.2015 засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів) на виконання наказу № 26/ТА від 29.05.2015, комісією прийнято рішення затвердити результати перевірки, якою виявлено, що є нікчемними згідно зі статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»: договори купівлі-продажу земельних ділянок від 20.05.2015 відповідно до яких Банк продав (передав у власність) відповідачу належну Банку земельні ділянки № № 1, 2.

4.6. Як зазначено судами в ході перевірки виказаних обставин комісією встановлено наступне.

4.7. Договори купівлі-продажу земельних ділянок, укладені між відповідачем та Банком в період дії постанови правління НБУ від 30.04.2015 №293/БТ.

4.8. З умовами договорів купівлі-продажу земельних ділянок за погодженням сторін продаж земельної ділянки здійснювався за 7 778 653,53 грн за договором купівлі-продажу земельної ділянки № 1 та за 14 465 820,00 грн за договором купівлі-продажу земельної ділянки № 2.

4.9. Факт повного розрахунку між сторонами підтверджений меморіальним ордером № 1765 від 20.05.2015, засвідченим підписом відповідального виконавця та відбитком штампа відповідача за договором купівлі-продажу земельної ділянки № 1 та меморіальним ордером № 1759 від 20.05.2015, засвідченим підписом відповідального виконавця та відбитком штампа відповідача за договором купівлі-продажу земельної ділянки № 2.

4.10. Станом на 20.05.2015 на кореспондентському рахунку 1600618610 відповідача відкритому в Банку залишок коштів складав 7 599 881,83 грн.

4.11. Відповідач на момент укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок є кредитором Банку на загальну суму 22 244 582,30 грн, за договором №4565-УКВ про встановлення кореспондентських відносин від 11.02.2008.

4.12. При цьому, залишки грошових коштів на кореспондентських рахунках банків не підпадають під встановлені державою гарантії, а значна сума загальних кредиторських вимог надавала підстави вважати, що існували ризики неможливості повного або часткового задоволення вимог цього кредитора у випадку прийняття рішення щодо ліквідації Банку.

4.13. В день укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок 20.05.2015 на прямий кореспондентський рахунок відповідача № НОМЕР_1 надійшли кошти фізичних осіб, що знаходились на депозитних та поточних рахунках в Банку, для зарахування на власні поточні рахунки фізичних осіб відкриті у відповідача в загальній сумі 14 644 700,47 грн, а саме: 10 570 000,00 грн перерахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_1 ; 2 733 579,66 грн перерахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_2 ; 945 613,49 грн перерахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_3 ; 360 000,00 грн перерахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_4 ; 24 318,14 грн перерахування коштів та поточний рахунок ОСОБА_2 ; 11 189,18 грн перерахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_3 , які знаходилися в Банку на рахунках фізичних осіб ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) до моменту прийняття постанови НБУ №293/БТ, а 20.05.2015 були перераховані на кореспондентський рахунок НОМЕР_1 відповідача для зарахувань на власні поточні рахунки відкриті у відповідача.

4.14. При цьому, значна сума загальних кредиторських вимог фізичних осіб надавала підстави вважати, що існували ризики неможливості повного або часткового задоволення вимог цих кредиторів у випадку прийняття рішення щодо ліквідації Банку.

4.15. Державні гарантії щодо коштів на поточних та депозитних рахунках фізичних осіб обмежуються 200 000,00 грн, а тому у тих кредиторів, де залишок коштів перевищував вищевказану суму, існував ризик неможливості часткового задоволення вимог цих кредиторів Банком.

4.16. Відповідно до протоколу № 50 від 28.08.2015 засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів) на виконання наказу № 26/ТА від 29.05.2015 вбачається, що розрахунки по договорам купівлі-продажу проводилися 02.05.2015 шляхом перерахування коштів з прямого кореспондентського рахунку відповідача № 1600618610, відкритого в Банку, на рахунок № 3610 «Кредиторська заборгованість з придбання активів» Банку на загальну суму 22 244 473,53 грн за земельні ділянки згідно з договорами купівлі-продажу. Станом на кінець дня 20.05.2015 залишок по рахунку відповідача № НОМЕР_1 у Банку дорівнював нулю.

4.17. Таким чином, розрахунки по договорам купівлі-продажу земельних ділянок були здійсненні через прямий кореспондентський рахунок, що було прямо заборонено постановою НБУ № 293/БТ, а також, платежі, які здійснювалися в національній валюті України, проходили не через кореспондентський рахунок Банку, відкритий у НБУ.

4.18. Від продажу нерухомості за договорами купівлі-продажу земельних ділянок сума грошових коштів на кореспондентському рахунку Банку не збільшилась, як і не збільшилась його платоспроможність на суму відчуженої нерухомості, оскільки фактично за договорами купівлі-продажу розрахувався покупець та фізичні особи (які здійснили перерахування на поточні рахунки відповідача), в період дії постанови НБУ № 293/БТ, коштами, які не підпадали під встановлені державою гарантії, існували ризики неможливості повного або часткового задоволення вимог цих кредиторів у випадку прийняття рішення щодо ліквідації Банку.

4.19. Тобто, як встановлено судами, при укладанні даних договорів купівлі-продажу земельних ділянок були надані пільги (переваги) окремим кредиторам Банку (відповідач, а також ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в частині виведення власних коштів з проблемного (неплатоспроможного Банку), які прямо не встановлені для них законодавством чи внутрішніми документами Банку.

4.20. Також комісія дійшла висновку, що фактично відчуження майна Банку за такими договорами купівлі-продажу земельних ділянок призвело до ще більшого зменшення обсягу високоліквідних активів Банку, порушення внаслідок цього нормативів діяльності Банку, встановлених НБУ, до повної неплатоспроможності та неможливості виконання грошових зобов`язань перед іншими кредиторами Банку (в першу чергу перед вкладниками) та як наслідок, прийняття НБУ 28.05.2015 постанови № 348 про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних.

4.21. Суди обох інстанцій у даній справі, що переглядається у касаційному порядку, дійшли висновку про те, що вказані договори купівлі-продажу земельних ділянок, укладені між відповідачем та Банком, є нікчемними в силу статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

4.22. Також судами встановлено, що за результатами відкритих торгів-аукціону, оформлених протоколом №ЕА-2020-01-09-00000-b від 15.01.2020 щодо реалізації активів неплатоспроможних банків, 24.02.2020 укладено договір № 80/7-5 купівлі-продажу майнових прав Банку щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, за яким передано у власність позивачу (покупець) майнові права щодо нерухомого майна: земельні ділянки № № 1, 2. Право власності на ці ділянки виникло у продавця на підставі Державних актів на право власності на земельні ділянки Серії ЯЛ №217726 та Серії ЯЛ №217721.

4.23. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.04.2021, за відповідачем зареєстровано право власності на земельні ділянки № № 1, 2.

4.24. Наслідком укладення між Банком та відповідачем нікчемних правочинів стало набуття останнім права власності на передане йому нерухоме майно шляхом ухвалення державним реєстратором - приватним нотаріусом Тихоненко Юлією Ігорівною Київського міського нотаріального округу рішень від 20.05.2015 за № 2146866 та № 21465211.

4.25. Крім того встановлено, що відповідачем заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

4.26. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.27. Згідно пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

4.28. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

4.29. У касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судами статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та зазначає, що судами встановлено факт виконання сторонами зобов`язань за вказаними договорами та даний факт не спростовувався позивачем. Заявник вказує, що згідно статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину визначаючи як виключний випадок касаційного оскарження висновок суду касаційної інстанції, викладений у постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 916/913/21.

4.30. У вказаній постанові Верховний Суд застосовуючи положення частини 1 статті 216 ЦК України вказав, що повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

4.31. Із встановлених обставин у справі, що переглядається у касаційному порядку вбачається, що вказані договори купівлі-продажу земельних ділянок, укладені між відповідачем та Банком, є нікчемними в силу статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», але за цими договорами відповідачу було відчужено земельні ділянки.

4.32. Разом з тим, приймаючи оскаржені у касаційному порядку судові рішення суди обох інстанцій дійшли висновку, що позов про застосування наслідків нікчемного правочину шляхом скасування рішень про державну реєстрацію, а саме - щодо державної реєстрації права власності за відповідачем на земельні ділянки, підлягає задоволенню.

4.33. Із викладеного вбачається, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у наведеній постанові Верховного Суду від 26.01.2022 зі справи № 916/913/21.

4.34. Згідно частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

4.35. Частиною 1 статті 216 цього Кодексу визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

4.36. Отже, за результатами нікчемних правочинів кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання.

4.37. Разом з тим слід зазначити, що відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

4.38. Отже, скасування рішень про державну реєстрацію є самостійним способом захисту права, та є відмінним від заявленого позивачем про застосування наслідків нікчемного правочину, відмінним є і правове регулювання таких спорів.

4.39. За вказаних обставин позов про застосування наслідків нікчемного правочину шляхом скасування рішень про державну реєстрацію не відповідає наведеним положенням статті 216 ЦК України, тому задоволенню не підлягає, у зв`язку із чим у цій частині судові рішення про задоволення позову підлягають скасуванню, а у вказаних позовних вимогах належить відмовити.

4.40. Стосовно доводів заявника, зазначених у касаційній скарзі, щодо неправильного застосування судами статті 392 ЦК України із посиланням на висновки Верховного Суду викладені, зокрема, у постанові від 30.08.2019 у справі № 914/970/18, слід зазначити наступне.

4.41. У вказаній постанові Верховний Суд застосовуючи положення статті 392 ЦК України вказував, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

4.42. Також у наведеній постанові від 30.08.2019 у справі № 914/970/18 суд касаційної інстанції зазначив, що позивач у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником, а відповідач - будь-яка особа, яка має сумнів у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

4.43. У справі, що переглядається у касаційному порядку, судами встановлено, що за результатами відкритих торгів-аукціону, оформлених протоколом №ЕА-2020-01-09-00000-b від 15.01.2020 щодо реалізації активів неплатоспроможних банків, 24.02.2020 укладено договір № 80/7-5 купівлі-продажу майнових прав Банку щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, за яким передано у власність позивачу (покупець) майнові права щодо нерухомого майна: земельні ділянки № № 1, 2.

4.44. Отже, позивач набув лише майнові права на земельні ділянки, які є відмінними від права власності.

4.45. Згідно статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

4.46. За вказаних обставин оскільки позивач не набув права власності на вказані земельні ділянки у встановленому законом порядку, а набув лише майнові права на них, які є відмінними від права власності, та не вбачається і позивачем не доводилося, що іншим шляхом захистити свої права він не має можливості, звернення із позовом про визнання за ним права власності на земельні ділянки є передчасним, із наведених підстав у позові у цій частині слід відмовити.

4.47. Таким чином судові рішення у вказаній частині спору підлягають скасуванню.

4.48. Щодо доводів заявника, викладених у касаційній скарзі, про порушення судом апеляційної інстанції статті 267 ЦК України та не врахування у зв`язку із цим висновків Верховного Суду стосовно застосування даної норми права, слід зазначити наступне.

4.49. Зазначена заявником у касаційній скарзі постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 7106/1272/14-ц у Єдиному державному реєстрі судових рішень та інформаційних базах Верховного Суду відсутня і до касаційної скарги її копія не додана.

4.50. Згідно ж постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц оскільки позивач вказав, що пропустив позовну давність, суд оцінював причини її пропуску та визнав їх поважними.

4.51. Приймаючи постанови від 21.08.2019 зі справи № 911/3681/17 та від 19.11.2019 зі справи №911/3680/17 Велика Палата Верховного Суду виходила із того, що позивач, в особі якого подано позов в інтересах держави, узагалі не надав пояснень щодо суті спору та спливу позовної давності.

4.52. У справі №752/4422/17 (постанова від 03.10.2018) Верховний Суд дійшов висновку, що вилучення паспорта, звернення до правоохоронних органів, порушення кримінальної справи не є безумовною і достатньою підставою для визнання причин пропуску позовної давності поважними.

4.53. У постанові від 14.05.2018 зі справи № 917/2027/16 Верховний Суд дійшов висновку, що місцевий господарський суд врахувавши справу № 917/1534/15 прийшов до обґрунтованого висновку про поважність причин пропуску позивачем позовної давності та захисту прав позивача шляхом задоволення позову.

4.54. Крім того заявник у касаційній скарзі зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 зі справи № 911/3677/17 зазначено, що якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

4.55. У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду виклала висновок, зокрема, про те, що, початок перебігу позовної давності пов`язується з моментом, коли держава в особі уповноваженого органу довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а не коли про це довідався або міг довідатися прокурор, та виходила із того, що позивач, в особі якого подано позов в інтересах держави, узагалі не надав пояснень щодо суті спору та спливу позовної давності.

4.56. У даній справі, що переглядається у касаційному порядку, апеляційний суд врахувавши пояснення позивача визнав поважними причини пропущення позивачем позовної давності.

4.57. Таким чином суд апеляційної інстанції приймаючи оскаржену постанову виходив із конкретних обставин даної справи щодо наявності поважних причин пропущення позивачем позовної давності, тому відсутні правові підстави вважати, що правовідносини у наведених справах є подібними.

4.58. Виключний випадок щодо права скаржника на касаційний перегляд судових рішень у цій частині не підтвердився, тому правові підстави для перегляду судових рішень у цій частині відсутні.

4.59. Однак враховуючи вище викладене судові рішення підлягають скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у позові.

4.60. Відповідно до положень частини 9 статті 129 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю незалежно від результатів вирішення спору.

4.61. Враховуючи, що спір виник внаслідок укладення між відповідачем та Банком договорів купівлі-продажу земельних ділянок, які, як встановлено судами і не спростовано відповідачем, є нікчемними в силу статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», судові витрати із касаційної скарги належить покласти на відповідача.

Керуючись статтями 300, 301, 311, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «ГЛОБУС» задовольнити.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 та рішення Господарського суду Київської області від 04.10.2021 у справі № 911/1232/21 скасувати і прийняти нове рішення, у позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Є.В. Краснов

В.Ю. Уркевич