Рішення

від 05.10.2022 по справі 320/4029/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2022 року № 320/4029/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлоінбуд-2"

до Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області

про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлоіндбуд-2» з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на протиправність оскаржуваного рішення, виходячи з того, що позивач не є суб`єктом, до якого можливо застосувати відповідальність, передбачену статтею 26 Закону України «Про рекламу», оскільки останній не надав жодної послуги з рекламування.

Відповідач позов не визнав та у наданому до суду відзив і просив у задоволенні позовних вимог відмовити з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність. Свою позицію мотивував посиланням про те, що позивач у спірних відносинах вважається розповсюджувачем реклами, а тому на нього поширюються вимоги Закону України "Про рекламу".

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 13.04.2021 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

03.10.2020 громадянином ОСОБА_1 було подано до КМУ звернення, яке було зареєстровано секретаріатом КМУ 07.10.2020 за №41-А-016443/26.

13.10.2020 звернення було передано до Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області для розгляду викладених в зверненні фактів стосовно ознак порушення законодавства про рекламу.

16.10.2020 державним інспектором - головним спеціалістом відділу контролю за рекламою та дотриманням анти тютюнового законодавства було складено протокол про порушення законодавства про рекламу відносно рекламодавця - ТОВ «Житлоінбуд-2».

16.10.2020 було направлено вимогу у порядку ч. 2 ст. 26 Закону України «Про рекламу».

16.11.2020 інспектором складено відносно позивача протокол про наявні ознаки порушення вимог частини 2 статті 26 Закону України «Про рекламу».

18.11.2020 Управлінням було направлено повторну вимогу у порядку ч. 2 ст. 26 Закону України «Про рекламу».

16.12.2020 управління прийняло рішення про початок розгляду справи про порушення законодавства про рекламу на підставі протоколу від 16.11.2020.

22.12.2020 управлінням було складено протокол засідання справи про порушення законодавства про рекламу стосовно ТОВ «Житлоінбуд-2».

22.12.2020 управлінням прийнято рішення №126 про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу.

22.12.2020 управлінням прийнято рішення №127 про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу.

22.12.2020 управлінням прийнято рішення №11 про визнання реклами житлового комплексу «Echopark», розповсюдженої на веб-сайті echopark.com.ua недобросовісною.

Враховуючи, що відповідачем незаконно та протиправно винесені рішення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Засади рекламної діяльності в Україні, а також відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами урегульовані Законом України від 03.07.1996 №270/96-ВР "Про рекламу" /надалі - Закон №270/96-ВР/.

У статті 1 Закону №270/96-ВР наведено визначення поняття реклами як інформації про особу чи товар, розповсюдженої в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначеної сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Так само, згадана стаття містить визначення понять: виробник реклами - особа, яка повністю або частково здійснює виробництво реклами; рекламодавець - особа, яка є замовником реклами для її виробництва та/або розповсюдження; розповсюджувач реклами - особа, яка здійснює розповсюдження реклами.

Згідно з абзацом другим частини першої статті 26 Закону №270/96-ВР контроль за дотриманням законодавства України про рекламу здійснює у межах своїх повноважень центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів - щодо захисту прав споживачів реклами.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 26 Закону №270/96-ВР відповідний орган державної влади має право, зокрема, вимагати від рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами усунення виявлених порушень вимог законодавства. А відповідно до частини шостої статті 27 Закону №270/96-ВР за неподання або подання завідомо недостовірної інформації щодо вартості розповсюдженої реклами та/або виготовлення реклами та/або вартості розповсюдження реклами центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, необхідної для здійснення ними передбачених цим Законом повноважень, на рекламодавців, виробників реклами та розповсюджувачів реклами накладається штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

VI. Оцінка суду

Оцінюючи доводи позивача про протиправність рішення відповідача про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу, суд зазначає таке.

Позиція позивача у цій справі зводиться до заперечення факту розповсюдження Товариством з обмеженою відповідальністю «Житлобудінбуд-2» реклами ЖК «Еchopark» через мережу Інтернет.

Відтак, у контексті розгляду цієї справи до предмета доказування входить питання про те, чи здійснював позивач розповсюдження реклами сайту echopark.com.ua через мережу Інтернет та чи надав позивач на вимогу відповідача запитуваний пакет документів.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам суд враховує, що відповідач наполягає на застосуванні для вирішення спору положень Закону №270/96-ВР, однак, проаналізувавши зміст даного Закону, суд звертає увагу на те, що його сфера регулювання не охоплює рекламу в мережі Інтернет.

Зокрема, суд зауважує, що у розділі 2 Закону №270/96-ВР послідовно наводиться визначення та порядок регулювання ведення реклами: на телебаченні і радіо (стаття 13), у друкованих засобах масової інформації (стаття 14), реклами послуг, що надаються з використанням електрозв`язку (стаття 15), зовнішньої реклами (стаття 16), внутрішньої реклами (стаття 17), реклами на транспорті (стаття 18), реклами під час демонстрування кіно- та відеофільмів (стаття 19).

Правове регулювання здійснення реклами через мережу Інтернет у Законі №270/96-ВР відсутнє.

На цій підставі суд стверджує, що Законом №270/96-ВР визначено виключний перелік способів розповсюдження реклами та не урегульовано порядок розповсюдження реклами у мережі Інтернет.

Суд звертає увагу на такі обставини.

У частині першій статті 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Основного Закону України).

Аналогічний припис закріплено у частині першій статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

А відповідно до частини другої згаданої статті, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 №475/97-ВР, який набрав чинності з 11.09.1997, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зауважує, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен бути якісним, щоби виключити будь-який ризик свавілля.

У цій справі позивач оскаржує рішення компетентного органу державної влади про застосування до нього штрафу, а тому на спірні відносини поширюються положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, яка проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Європейський суд з прав людини у пунктах 50, 51 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06) зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (див. рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" (Jatridis v. Greece) [ВП], № 31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).

Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки", №26449/95, пункт 54, від 09.11.1999). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy), [ВП], №33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-І).

Враховуючи викладене, суд вказує, що відсутність у чинному національному законодавстві чітко визначеного правового регулювання питання здійснення реклами у мережі Інтернет унеможливлює поширення на позивача обов`язків і правил поведінки, а в подальшому застосування санкцій (штрафу) за їх недотримання. В цьому разі щодо позивача діє принцип «дозволено все, що прямо не заборонено законом».

А відтак, за відсутності чіткого та передбаченого законодавства, що визначає правила проведення суб`єкта господарювання у сфері ведення реклами через мережу Інтернет, притягнення позивача до відповідальності шляхом накладення штрафу є несумісним з приписами статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Стосовно суті виявленого порушення на думку відповідача, суд зазначає таке.

У Оскаржуваному рішенні Головне управління вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлоінбуд-2» порушило частину другу статті 26 Закону України «Про рекламу» щодо «[...] неподання на вимогу Головного управління інформації щодо вартості розповсюдженої та/або виготовленої реклами [...]».

З наявних в матеріалах справи доказів не вбачається, що саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлоінбуд-2» є власником веб-сайту echopark.com.ua.

Відповідачем при здійсненні перевірки дотримання законодавства про рекламу під час рекламування сайту echopark.com.ua не встановлено усіх обставин здійснення такої реклами, а лише направлено вимогу до позивача з обов`язок надати перелік документів.

За таких обставин, зважаючи на те, що позивач у спірних відносинах не здійснював виготовлення та розповсюдження реклами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлоінбуд-2» штрафу за порушення законодавства про рекламу.

Оцінюючи доводи відповідача у спірних відносинах, суд звертає увагу на те, що компетентний орган фактично намагається пристосувати положення закону про рекламу у його чинній редакції до спірних відносин.

Однак, суд зауважує, що відповідач, як орган державної влади та суб`єкт владних повноважень, в силу положень частини другої статті 19 Конституції України зобов`язаний діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб`єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.

Діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом» або, інакше кажучи, «дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує введення владних функцій у законні рамки і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними та незаконними.

Відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, саме відповідач як суб`єкт владних повноважень, яким прийнято спірні акти індивідуальної дії, мав довести їх правомірність шляхом надання суду належних, достатніх і допустимих доказів.

Проте відповідачем наведені вимоги процесуального закону не виконані, адже здобуті у ході розгляду справи про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Житлоінбуд-2» вимог законодавства про рекламу докази у своїй сукупності в достатній мірі не свідчать про вчинення позивачем такого порушення.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлоінбуд-2».

VII. Висновок суду

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

VIII. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду із даним позовом позивачем сплачено судовий збір на суму 6810,00 грн.

Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області витрати по сплаті судового збору у розмірі 6810,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області №126 від 22.12.2020 про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області №127 від 22.12.2020 про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області №11 від 22.12.2020 про визнання реклами житлового комплексу «Echopark», розповсюдженої на веб-сайті echopark.com.ua недобросовісною .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області (код ЄДРПОУ: 40323081, місцезнаходження: 08133, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Вишневе, вул. Балукова, 22) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлоінбуд-2» (код ЄДРПОУ 40323081, місцезнаходження: 08130, Київська область, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Миру, буд. 23-А, оф. 115) судовий збір у розмірі 6810,00 грн. (шість тисяч вісімсот десять грн. 00 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.

Дата підписання та виготовлення повного тексту рішення - 05.10.2022