Рішення

від 05.10.2022 по справі 620/3857/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2022 року Чернігів Справа № 620/3857/22

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи Чернігівська виправна колонія (№44) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної установи Чернігівська виправна колонія (№44), в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу відповідно до ст.119 КЗпП України середнього заробітку (грошового забезпечення), з дати увільнення від роботи - з 01.03.2022 та зобов`язати відповідача нарахувати та виплачувати позивачу відповідно до ст.119 КЗпП України середній заробіток (грошове забезпечення) з дати увільнення від роботи - з 01.03.2022.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем всупереч Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Кодексу законів про працю України, не виплачує йому середній заробіток (грошове забезпечення) з дати увільнення від роботи, тобто з 01.03.2022.

Суд ухвалою від04.07.2022 відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Також встановлено відповідачу 15-дений строк з дня вручення вказаної ухвали для надання відзиву на позов.

Відповідач протягом встановленого судом строку відзив на позов не подав.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

ОСОБА_1 проходив службу в Державній установі Чернігівська виправна колонія (№44) на посаді молодшого інспектора відділу охорони.

Наказом командира військової частини від01.03.2022 №7333 №6 відповідно до Указу Президента України від24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану» позивач призначений на посаду командира відділення інженерно-саперного взводу.

На адресу відповідача надійшло повідомлення про призов за мобілізацією з 01.03.2022 позивача, яким було роз`яснено положення ст.119 КЗпП України стосовно збереження за позивачем місця роботи та посади, а також виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) на час призову.

Наказом Державної установи Чернігівська виправна колонія (№44) від01.02.2022 №13/ОС-22 позивача увільнено від роботи з 01.03.2022 для проходження військової служби під час проведення загальної мобілізації на строк до її закінчення або до дня фактичного звільнення із збереженням місяця роботи та посади, без збереження грошового забезпечення.

Позивач зазначає, що відповідачем не нараховується та не виплачується середній заробіток (грошового забезпечення) з дати увільнення від роботи - з 01.03.2022 внаслідок чого звернувся до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України від23.06.2005 №2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».

Статтею 1 Закону №2713-ІV передбачено, що на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Відповідач є державною, не прибутковою установою, яка фінансується виключно з Державного бюджету України та входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Органом управління виправної колонії є Міністерство юстиції України.

Відповідно до п.7 постанови Кабінету Міністрів України від22.04.1999 №653 «Про заходи щодо забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби» встановлено, що джерелами фінансування Державної кримінально-виконавчої служби є бюджетні асигнування та доходи від працевикористання засуджених.

Відповідно до п.1 ч.8 ст.14 Закону №2713-IV трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).

Приписами ст.1 Закону України від25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Глава VII Закону № 2232-ХІІ врегульовує особливості призову під час мобілізації.

Закон № 2232-ХІІ є спеціальним в частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на військову службу. Саме зазначеним Законом визначені гарантії щодо збереження за призовником його робочого місця та середньомісячного заробітку (грошового забезпечення) на час перебування його на військовій службі.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України від25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частиною 6 ст.2 Закону №2232-XII визначені види військової служби, а саме, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України.

Положеннями ст.1 та 2 Закону України від20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Приписами ст.39 №2232-ХІІ встановлено, що призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань. На військову службу під час мобілізації можуть бути призвані особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої ч.3 або ч.4 ст.1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади. Під час дії особливого періоду військова служба (дія контрактів) для військовослужбовців продовжується у порядку, визначеному частиною дев`ятою ст.23 цього Закону. У разі оголошення демобілізації звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, здійснюється відповідно до ч.4 ст.26 цього Закону.

Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також ч.1 ст.51, ч.5 ст.53, ч.3 ст.57, ч.5 ст.61 Закону України «Про освіту».

Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від24.02.2022 №64/2022, який затверджено Законом України від24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Згідно з Указом Президента України від12.08.2022 №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено: 1. На часткову зміну ст.1 Указу Президента України від24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від24.02.2022 №2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від15.03.2022 №2119-IX, Указом від18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від21.04.2022 №2212-IX, та Указом від17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від22. 05.2022 №2263-IX), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Частиною 3 ст.119 КЗпП України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) визначено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Отже, за позивачем, який був призваний на військову службу та проходить її з 01.03.2022 під час воєнного стану, повинно зберігатися місце роботи, посада і середній заробіток (грошове забезпечення), а тому бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення позивача під час проходження строкової військової служби, відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України, є протиправною.

При цьому, потрібно враховувати, що Законом України від01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема, у ч.3 ст.119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Як наслідок, середній заробіток зберігався за працівниками призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом до 18.07.2022.

Таким чином, вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплачувати позивачу відповідно до ст.119 КЗпП України середній заробіток (грошове забезпечення) з дати увільнення від роботи - з 01.03.2022 мають бути задоволенні виключно за період з 01.03.2022 по 18.07.2022 та не можуть стосуватися правовідносин поза межами вказано періоду.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихст.78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Так, право на правову допомогу гарантовано ст.ст.8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від16.11.2000 №13-рп/2000, від30.09.2009 №23-рп/2009 та від11.07.2013 №6-рп/2013.

У рішенні Конституційного Суду України від30.09.2009 №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно з ч.1 ст.132 КАСУ, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).

Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.

За змістом ст.134 КАСУ, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.7 та ч.9 ст.139 КАСУ розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з ч.1 ст.139 КАСУ при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Також, за змістом ч.9 ст.139 КАСУ, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу надано договір про надання правової допомоги від19.05.2022, рахунок-фактуру від19.05.2022 на суму 5000 грн та квитанцію про сплату зазначеної суми.

Також, як слідує з матеріалів справи, позивачем під час звернення до суду було сплачено судовий збір на загальну суму 992,40 грн.

За приписами ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на положення зазначеної вище статті, враховуючи часткове задоволення позову, за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи Чернігівська виправна колонія (№44) на користь позивача мають бути стягнуті судові витрати у розмірі 2996,20 грн, відповідно до частини задоволених вимог.

Керуючись статтями 72-74, 77, 132, 134,139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Державної установи Чернігівська виправна колонія (№44) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи Чернігівська виправна колонія (№44) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , відповідно до ст.119 КЗпП України, середнього заробітку (грошового забезпечення), з дати увільнення від роботи - з 01.03.2022 по 18.07.2022.

Зобов`язати Державної установи Чернігівська виправна колонія (№44) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , відповідно до ст.119 КЗпП України, середній заробіток (грошове забезпечення), з дати увільнення від роботи - з 01.03.2022 по 18.07.2022.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи Чернігівська виправна колонія (№44) на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2996,20грн (дві тисячі дев`ятсот дев`яносто шість гривень 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня отримання його копії. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач - Державна установа Чернігівська виправна колонія (№44) (вул.Промислова, 38, м.Чернігів, 14014, код ЄДРПОУ 08564943).

Повне рішення суду складено 06.10.2022.

Суддя Л.О. Житняк