Постанова

від 05.10.2022 по справі 160/4169/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 жовтня 2022 року

Київ

справа №160/4169/20

адміністративне провадження №К/9901/2045/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Усенко Є.А., Яковенка М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №160/4169/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМХІМЦЕНТР» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року (головуючий суддя - Серьогіна О. В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року (головуючий суддя - Малиш Н. І., судді: Баранник Н. П., Щербак А. А.),

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМХІМЦЕНТР» (далі - позивач, ТОВ «ПРОМХІМЦЕНТР») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ДПС), у якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10 березня 2020 року №0005540517, яким збільшено грошові зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств, та № 0005540517, яким збільшено грошові зобов`язання з податку на додану вартість.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на безпідставність висновків ГУ ДПС про те, що господарські операції позивача з ТОВ «УКРБУД-ХОЛДІНГ», ТОВ «ЛС ТОРГ», ТОВ «ЗБУТ ТРАСТ ГРУП» (нова назва TOB «КАССІС KO»), ТОВ «ТК «ЦЕНР-ХОЛДІНГ», ТОВ «УКРАЇНА-2000», ТОВ «СКАРВАЛ», ТОВ «ВАТЕРБРІК», ТОВ «Торгівельне Підприємство «МАА», ТОВ ТК «ДНІПРО-ХОЛДІНГ», ТОВ «СТАРТ БОРН» не мали реального характеру. Позивач вважає, що податкова інформація щодо його контрагентів по ланцюгу постачання не спростовує реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Інформація на підтвердження реальності господарських операцій між контрагентами може бути отримана в ході зустрічної звірки або документальної перевірки контрагентів платника податків, а не «аналізом інформаційних баз контролюючих органів», оскільки внесені відомості баз даних податкового органу є одним із заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації необхідної для виконання покладених на відповідача функцій та завдань, а висновки, викладені в податковій інформації, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 30 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року, позов задовольнив повністю.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.

На підставі наказу ГУ ДПС від 06 вересня 2019 року №41-п та від 23 вересня 2019 року №455-п «Про перенесення термінів проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ПРОМХІМЦЕНТР», направлень на перевірку №6047, №6048 від 18 вересня 2019 року, №1413, №1414 від 06 грудня 2019 року посадовими особами ГУ ДПС відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, пунктів 77.1, 77.4 статті 77 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ПРОМХІМЦЕНТР» з питань перевірки податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2016 року по 30 червня 2019 року та правильністю обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків, зборів та інших платежів, установлених законодавством за період з 01 липня 2016 року по 30 червня 2019 року, за результатом якої складено акт від 17 січня 2020 року №2292/04-36-05-17/33855014 (далі - Акт перевірки).

Згідно з висновками Акта перевірки позивачем допущено порушення:

- пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 732875грн;

- пунктів 198.1, 198.3 статті 198 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 814304 грн.

На підставі висновків Акта перевірки ГУ ДПС прийняло податкові повідомлення-рішення від 10 березня 2020 року:

№ 005540517, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 737912,50 грн, в тому числі: 590330 грн - за основним платежем, 147582,50 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

№005540517, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 795773,75 грн, в тому числі: 636619,00 грн - за основним платежем, 159154,75 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з такого:

1) надані позивачем первинні бухгалтерські документи досліджено відповідачем в ході проведення перевірки, і надані до матеріалів справи. Будь-яких зауважень щодо оформлення первинних документів податковим органом ні в акті перевірки, ні під час розгляду справи не висловлено. Отже, факт здійснення спірних фінансово-господарських операцій підтверджено належним чином складеними первинними документами, якими зафіксовано факт придбання послуг. Доказів порушень відображення господарської операції в бухгалтерському та податковому обліку позивача та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов`язань матеріали справи не містять, податковим органом до суду не надано;

2) наявність кримінальної справи щодо контрагентів платника податків, в якій не винесено обвинувального вироку або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, в силу приписів частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними;

3) посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставним, оскільки, така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів ТОВ «УКРБУД-ХОЛДІНГ», ТОВ «ЛС ТОРГ», ТОВ «ЗБУТ ТРАСТ ГРУП» (нова назва TOB «КАССІС KO»), ТОВ «ТК «ЦЕНР-ХОЛДІНГ», ТОВ «УКРАЇНА-2000», ТОВ «СКАРВАЛ», ТОВ «ВАТЕРБРІК», ТОВ «Торгівельне Підприємство «МАА», ТОВ ТК «ДНІПРО-ХОЛДІНГ», ТОВ «СТАРТ БОРН» та не є належним доказом в розумінні процесуального закону;

4) посилання податкового органу на відсутність у контрагентів позивача необхідних трудових та виробничих ресурсів не знайшли належного обґрунтування відповідними доказами, оскільки вони не були досліджені під час проведення перевірки позивача відповідно до пункту 73.5 статті 73 ПК України, або у інший спосіб, що передбачений законодавством України. Не встановлення джерела походження товару у контрагента, а також факти відсутності у такого контрагента трудових ресурсів, основних фондів, виробничих потужностей, земельних ділянок тощо, самі по собі не свідчать про нереальність господарських операцій та не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту;

5) матеріали справи не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договорів, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення вимог чинного законодавства;

6) особа, діючи у відповідності до встановленої законодавством України поведінки у рамках певних обставин, очікує досягнення певного результату та прогнозує конкретні ситуації у правовідносинах з контролюючим органом. При сплаті податку на додану вартість особа має розраховувати на використання податкового кредиту в порядку, визначеному податковим законодавством.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного суду, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення ними норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували пункти 44.1, 44.2 статті 44, підпункт 134.1.1. пункту 134.1 статті 134, пункти 198.1, 198.3 статті 198 ПК України, підпункт 1 пункту 4 розділу V, підпункти 1, 2, 5 пункту 5 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, оскільки, фактично, визнали правомірним віднесення позивачем до складу витрат витрати, які не підтвердженні первинними документами згідно з Законом України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-XIV). ГУ ДПС зазначає, що документи складені від імені суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва, не можуть бути підставою бухгалтерського та/чи податкового обліку, оскільки статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю.

Як на порушення норм процесуального права ГУ ДПС посилається на те, що суди ухилились від ретельного дослідження реальності та фактичної можливості здійснення ТОВ «ПРОМХІМЦЕНТР» господарських операцій з контрагентами, обмежившись формальним посиланням на відсутність вироків стосовно суб`єктів господарювання, якими здійснено спірні фінансово-господарські операції. Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували те, що перевіркою не встановлено фактичну можливість виконання послуг контрагентами позивача з фасування карбаміду та послуги з переливання гіпохлорита натрію в п/п тару, що свідчить про відсутність у наданих ТОВ «ПРОМХІМЦЕНТР» первинних бухгалтерських документах юридичної сили. Суди не звернули увагу на перелічені докази з урахуванням доводів ГУ ДПС та характеру спірних правовідносин, які не спростовують висновки податкової перевірки про безтоварність операцій позивача з придбання послуг у вищезазначених контрагентів. Суди безпідставно відхилили доводи ГУ ДПС щодо особливостей доступу на територію режимного об`єкту ПАТ «ДніпроАзот» для проведення фасування карбаміду та послуги з переливання гіпохлорита натрію в п/п тару та характеру цих робіт, яким об`єктивно обумовлено ряд вимог до виконавця. Судами були проігноровані доводи ГУ ДПС з приводу відсутності актів прийому-передачі виданих (повернутих) тимчасових перепусток, а так само інформацію про кримінальні провадження по вказаним контрагентам з приводу непричетності до господарської діяльності вказаних підприємств.

При обґрунтуванні своїх доводів ГУ ДПС посилалося на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28 жовтня 2019 року у справі № 280/5058/18, від 06 жовтня 2020 року у справі №826/13468/18.

Верховний Суд ухвалою від 02 лютого 2021 року відкрив касаційне провадження за скаргою ГУ ДПС на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України з метою перевірки доводів ГУ ДПС про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.

22 лютого 2021 року від ТОВ «ПРОМХІМЦЕНТР» надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Висновки Верховного Суду у справах, пов`язаних з питанням дослідження реальності господарських операцій є сформованими і усталеними. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, які саме документи мають силу первинних, а які обставини можуть свідчити про нереальність господарських операцій. Верховний Суд у своїх постановах послідовно дотримується позиції про обов`язок судів надавати оцінку обставинам та наданим на їх підтвердження доказами у їх сукупності. Також усталеною є позиція Верховного Суду про те, що витрати для цілей визначення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків. Таке ж саме правило щодо господарських операцій стосується підстав формування платниками податків податкового кредиту.

Такий висновок, фактично, підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.

Враховуючи вищевказані норми законодавства, первинні документи, які складені суб`єктами господарської діяльності на операції, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію про те, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставини, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, господарської діяльності у зв`язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.

Такий висновок щодо оцінки документів, наданих платником податків на підтвердження даних податкового обліку, зробив Верховний Суд України в постанові від 27 березня 2012 року у справі 21-737во10, а в подальшому підтриманий у низці постанов як Верховного Суду України, так і Верховного Суду.

Тому з метою встановлення факту здійснення господарської операції, правомірності віднесення сум до складу витрат та формування податкового кредиту з податку на додану вартість суди повинні перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з надання відповідних послуг та/або відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Викладені в Акті перевірки висновки про порушення ТОВ «ПРОМХІМЦЕНТР» податкового законодавства мотивовані тим, що господарські операції за договорами про надання послуг (фасування карбаміду с/г та переливу гіпохлорита натрію в п/п ємності), укладеними позивачем із його контрагентами, не були реальними, оскільки: з деякими контрагентами не проводилися розрахунки взагалі, з деякими - відбувалося зарахування зустрічних вимог у зв`язку з подальшою поставкою хімічної продукції цим же контрагентам; контрагенти здійснювали надання послуг та отримання продукції, які не притаманні їх господарській діяльності; договорів субпідряду для надання послуг позивачеві контрагентами не укладалося; відсутні основні фонди, виробничі потужності та трудові ресурси для надання таких послуг; режимність об`єкту «ДніпроАзот», на території якого надавалися послуги, і відсутність перепусток для доступу на таку територію посадовим особам контрагентів; контрагенти позивача є фігурантами кримінальних проваджень. Також ГУ ДПС висловлювало зауваження щодо актів виконаних робіт, що спростовує посилання судів попередніх інстанцій про зворотнє.

Проаналізувавши зміст судових рішень, колегія суддів вважає, що вони не відповідають вимогам статті 242 КАС України, оскільки у судових рішеннях лише наведено опис документів, які складалися за наслідками господарських операцій позивача з ТОВ «УКРБУД-ХОЛДІНГ», ТОВ «ЛС ТОРГ», ТОВ «ЗБУТ ТРАСТ ГРУП» (нова назва TOB «КАССІС KO»), ТОВ «ТК «ЦЕНР-ХОЛДІНГ», ТОВ «УКРАЇНА-2000», ТОВ «СКАРВАЛ», ТОВ «ВАТЕРБРІК», ТОВ «Торгівельне Підприємство «МАА», ТОВ ТК «ДНІПРО-ХОЛДІНГ», ТОВ «СТАРТ БОРН», які до того ж також наведені в Акті перевірки, і враховуючи наявність цих документів судами зроблено висновок про те, що господарські операції були реальними. У судових рішеннях, фактично, відсутнє відображення позиції ГУ ДПС у спірних правовідносинах, що свідчить про те, що суди попередніх інстанцій таку не аналізували. Судові рішення лише містять узагальнений висновок про те, що наявна у ГУ ДПС податкова інформація, а так само факт наявності кримінальних проваджень не є беззаперечною підставою для висновку про нереальність господарських операцій.

Усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні незначні помилки в оформленні первинних документів самі по собі не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

У зв`язку з викладеним, надання судами попередніх інстанцій оцінки лише в окремому контексті використання ГУ ДПС податкової інформації (без розкриття, яку саме податкову інформацію використав податковий орган), а так само наявності кримінальних проваджень (при цьому, є підстави вважати, що посилання судів на порушені кримінальні провадження щодо контрагентів є такими, що здійснені без дослідження таких кримінальних проваджень у контексті статусу контрагентів позивача у таких), а не у сукупності з усіма доводами контролюючого органу щодо конкретної операції з контрагентом, не може бути обґрунтованою підставою для задоволення позовних вимог.

Не з`ясованими залишилися питання, чи відповідають господарські операції видам діяльності цих контрагентів, а так само дата створення деяких з них і дати припинення. Більш того, посилаючись на те, що при сплаті податку на додану вартість особа має розраховувати на використання податкового кредиту в порядку, визначеному податковим законодавством, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою встановлені контролюючим органом факти відсутності оплати придбаних послуг від деяких контрагентів, а так само підстави для зарахування зустрічних вимог з огляду на характер таких операцій. Відсутня правова оцінка і доводам контролюючого органу про обов`язкову наявність перепусток на режимний об`єкт (які у касаційній скарзі приведені у взаємозв`язку із посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28 жовтня 2019 року у справі № 280/5058/18).

Натомість ці обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору та входять до предмета доказування в даній справі.

Зазначене у сукупності свідчить про поверхневий підхід судів до вирішення спору, який виник між сторонами у цій справі. Відповідно, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, оскільки не встановлення дійсного предмета доказування та/або ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, не вжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.

Зазначені порушення судами норм процесуального права унеможливлюють перевірку доводів заявника касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Внаслідок не повного встановлення судами попередніх інстанцій обставин у цій справі, суд касаційної інстанції позбавлений можливості перевірити застосовність наведених скаржником висновків Верховного Суду з питання застосування норм права до правовідносин, які виникли у цій справі, тобто реалізувати мету, з якою касаційне провадження було відкрито.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Частиною четвертою зазначеної статті встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що порушення норм процесуального права допустили обидві судові інстанції, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з урахуванням предмета доказування у цій справі, з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності. Судове рішення, з урахуванням встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову. При цьому, Верховний Суд у постанові від 20 грудня 2021 року у справі №320/6147/19 висловив позицію про те, що при розгляді справ, пов`язаних з бухгалтерським і податковим обліком платників податків, в обов`язковому порядку має бути здійснений аналіз первинних та інших документів і такий аналіз має бути відображений у судових рішеннях. Зазначення у судових рішеннях загальних посилань, що матеріалами справи підтверджується той чи інший довід учасника справи без посилання на конкретний первинний документ, який суд визнає доказом, який підтверджує відповідний довід, не може вважатися належним обґрунтуванням судового рішення в розумінні статті 242 КАС України.

Оскільки за наслідками касаційного перегляду судових рішень у цій справі колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат згідно з частиною шостою статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 345, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі №160/4169/20 скасувати.

Справу №160/4169/20 направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіМ.М. Гімон Є.А. Усенко М.М. Яковенко