Рішення

від 06.10.2022 по справі 917/820/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21 E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/ Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2022 Справа № 917/820/22

Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., при секретарі судового засіданні Отюговій О.І., розглянувши справу № 917/820/22

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Проф", пр. Нікопольський, 63,м. Маріуполь, Донецька обл., 87504, адреса для листування: вул. Лебединьска, 3, офіс, 2, м. Харків, 61001,

до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Ельван", проїзд Галузевий, 64, м. Кременчук, Полтавська область, 39600

про стягнення 313 724,18 грн. заборгованості,

Без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

29.07.2022 до господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Проф" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Ельван" про стягнення 313 724,18 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу №17/2 від 17.02.2022 року (вх. № 896/22).

Викладені в позовній заяві вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не повідомив його про готовність транспортного засобу до передання та не передав його у визначений договором термін, чим порушив умови господарського зобов`язання, встановлені зазначеним договором та законом.

Ухвалою від 01.08.2021 року суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України протягом 15 днів з дня отримання ухвали; після отримання від позивача відповіді на відзив подати до суду заперечення в строк 5 днів з дня отримання такої відповіді від позивача з урахуванням вимог ст.167,184 ГПК України. Встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України 5 днів з моменту отримання від відповідача відзиву на позов.

19.08.2022 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. №5738, а. с. 38-41), відповідно до якого останній просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. У відзиві на позовну заяву відповідач звертає увагу на те, що договір не містить обов`язку продавця у будь-який спосіб повідомити сторону - покупця про готовність транспортного засобу для передачі, а також не обумовлено електронного листування сторін, не визначено конкретні електронні адреси уповноважених представників для встановлення належності обставин підтвердження отримання документів за договором. Також відповідач посилається на те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на території України введено воєнний стан. Відповідач зазначає, що згідно повідомлення, розміщеного на офіційному сайті АТ "Укрпошта" за посиланням https://offices.ukrposhta.ua/, відділення розташовані у м. Маріуполь з 01.03.2022 року тимчасово не обслуговувалися, а з початку військової агресії з боку Російської Федерації представники позивача на зв`язок не виходили та до 06.04.2022 року повноважного представника для передачі готового транспортного засобу до місця його передачі в порядку п. 2.1 договору не направлено. Відповідач заперечує отримання електронною поштою від позивача відмови від прийняття виконання за договором купівлі-продажу №17/2 за вих. № 11-04/22 від 11.04.2022 року, претензії № 1 за вих. № 05-05/22 від 05.05.2022 року, а також направлення позивачу від відповідача - відповіді на відмову про прийняття виконання №20/4 від 20.04.2022 року та відповіді на претензію №1 за № 20/5 від 20.05.2022 р. Також відповідач запевняв про можливість передачі транспортного засобу за умови виконання товариством ТОВ "Компанія "Проф" розділу 3 договору.

У зв`язку з виникненням сумніву щодо справжності та достовірності наданих позивачем копій документів (відповіді на відмову про прийняття виконання №20/4 від 20.04.2022 року та відповіді на претензію №1 за № 20/5 від 20.05.2022 р.), які подані до позовної заяви, в прохальній частині відзиву відповідач просить витребувати у позивача оригінали вищезазначених документів.

Також, в прохальній частині відзиву відповідач просить відповідно до приписів ст. 81 ГПК України витребувати у позивача оригінали доказів направлення та вручення: відмови від прийняття виконання за договором купівлі-продажу №17/2 за вих. № 11-04/22 від 11.04.2022 року та претензії №1 за вих. № 05-05/22 від 05.05.2022 року.

Ухвалою суду від 25.08.2022 року зобов`язано позивача надати оригінали електронних доказів, а саме: відповіді на відмову про прийняття виконання №20/4 від 20.04.2022 року та відповіді на претензію №1 за № 20/5 від 20.05.2022 р. та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про витребування у позивача доказів, а саме: оригіналів доказів направлення та вручення - відмови від прийняття виконання за договором купівлі-продажу №17/2 за вих. № 11-04/22 від 11.04.2022 року та претензії №1 за вих. № 05-05/22 від 05.05.2022 року.

Направлення сторонам в паперовому вигляді копій ухвал суду від 01.08.2022 року та від 25.08.2022 року у строк, передбачений ст. 242 ГПК України, не відбулось у зв`язку з відсутністю окремих номіналів поштових марок та тимчасовим припиненням господарським судом Полтавської області відправлення поштової кореспонденції у паперовому вигляді, про що відповідальними працівниками суду складено відповідні акти від 03.08.2022 року та від 26.08.2022 року відповідно.

Відповідно до довідок про доставку електронного листа (програма "Діловодство спеціалізованого суду") копії вищезазначених ухвал суду в електронному вигляді були направлені на електронну адресу та доставлені до електронного кабінету представника позивача - 02.08.2022 року та 25.08.2022 року відповідно (а. с. 35, 49). Також дані копії ухвал були направлені судом на електронну адресу відповідача, зазначену позивачем в позовній заяві, - ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 37,51).

29.08.2022 року від позивача на електронну адресу суду надійшли пояснення щодо поданих доказів (з додатками) (вх. № 5969, а. с. 52 - 57), а саме зазначив, що відповідь на відмову про прийняття виконання №20/4 від 20.04.2022 року та відповідь на претензію №1 за № 20/5 від 20.05.2022 р. були надіслані відповідачем з електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачеві у сканованому вигляді без накладення електронного цифрового підпису. В прохальній частині позивач просив долучити до матеріалів справи докази на виконання ухвали суду від 25.08.2022 року.

Також, позивачем було заявлено клопотання про поновлення строку на подання доказів та долучення до матеріалів справи № 917/820/22 доказу - ланцюжку електронних листів, направлених між адресами ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 На думку позивача, даний документ підтверджує використання сторонами вищезазначених електронних адрес та відображає листування, в ході якого було надіслано також договір купівлі-продажу №17/2 (укладення якого не заперечується відповідачем) та рахунок-фактуру №Ел-0000007 від 21.02.2022 року, за яким була здійснена оплата, що є предметом позовної заяви.

Згідно з частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію ( ч.4-5 ст. 119 ГПК України).

Позивач разом із клопотанням про поновлення пропущеного строку вчинив відповідну дію - подав ланцюжок електронних листів, направлених між адресами ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зважаючи на те, що позивач подав даний доказ на підтвердження здійснення електронного листування між сторонами з використанням електронних адрес ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 , що заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву, з метою повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи, суд вважає за можливе задовольнити клопотання позивача, поновити пропущений строк для подачі доказу по справі, прийняти поданий позивачем доказ до розгляду та долучити його до матеріалів справи.

08.09.2022 року на адресу суду від відповідача надійшли письмові пояснення (вх. № 6301, а. с. 59 - 61), відповідно до яких відповідач звернув увагу на те, що у роздруківці електронного листування, наданої позивачем, було зазначено особу - ОСОБА_1 та електронні адреси ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_3 , тоді як відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно ТОВ "Компанія "Проф" має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, - Удовиченко Дмитро В`ячеславович (керівник); інформація для здійснення зв`язку: НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_4. Тому відповідач стверджує, що не має інформації - хто такий ОСОБА_1, чи має він повноваження вести будь-які листування від імені ТОВ "Компанія "Проф", яке відношення електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_2 має відношення до підприємства позивача та яке відношення до всього цього листування має ТОВ "Ельван".

Також відповідач зазначає, що у договорі купівлі-продажу №17/2 від 17.02.2022 року не наведено умов щодо можливості електронного листування під час його виконання, щодо погодження між сторонами відповідних адрес електронного листування та переліку осіб, уповноважених вести зазначене листування.

Посилаючись на постанову Верховного Суду у справах № 922/1151/18, № 922/788/19 від 28.12.2019 року, № 918554/20 від 15.04.2021 року, відповідач стверджує, що надана позивачем роздруківка електронної переписки не може бути використана як доказ у справі, оскільки не відповідає вимогам ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг", не містить електронного цифрового підпису, що унеможливлює ідентифікацію відправника повідомлення, зміст такого документу не захищений від внесення правок та виправлення.

Також у письмових поясненнях відповідач наголошує, що станом до теперішнього часу, явку повноважного представника ТОВ "Компанія "Проф" для передачі транспортного засобу в порядку п. 2.1 договору за місцем знаходження продавця за адресою: 39600, Полтавська область, м. Кременчук, проїзд Галузевий, 64 - не забезпечено, доказів зворотного стороною позивача не доведено, як не доведено й відмову відповідача від передачі транспортного засобу у визначених договором строк.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши подані докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

17.02.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ельван" (далі - продавець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Проф" (далі - покупець, позивач) укладено договір купівлі - продажу №17/2 (далі - договір, а. с. 11, 12), відповідно до якого продавець зобов`язується передати у власність, а покупець належним чином прийняти та оплатити вантажний автомобіль КрАЗ-65055 в кількості 1(одна) шт. за ціною, що складає еквівалент суми 36 000,00 доларів США (тридцять шість доларів США) з ПДВ, що розраховується в гривні за ставкою НБУ, яка діє на дату направлення рахунку-фактури та проведення розрахунку на момент підписання акту прийому-передачі, іменований надалі - транспортний засіб (п. 1.1 договору).

Додатком 1 договору - специфікацією № 1 було визначено технічні характеристики вантажного автомобіля КрАЗ-65055 (а. с. 13).

Відповідно до п. 2.1 договору, передача транспортного засобу здійснюється за місцем знаходження продавця за адресою: 39600, Полтавська область, м. Кременчук, проїзд Галузевий, б 64 і оформляється актом прийому - передачі, підписаному сторонами.

Згідно п. 3.1 договору, умови оплати - часткова передплата за транспортний засіб в розмірі 303 388,20 грн з ПДВ, що складає еквівалент 10 800,00 у доларах США станом на 17.02.2022 року за офіційним курсом НБУ, протягом 1 (одного) банківського після виставлення рахунку, інша частина вартості транспортного засобу у розмірі 25 200,00 доларах США здійснюється на протязі 1 (одного) робочого дня після передачі транспортного засобу і підписання акту прийому-передачі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця у гривневому еквіваленті, виходячи з діючого на момент оплати офіційного курсу НБУ по відношенню гривні до долару США на підставі виставленого продавцем рахунку - фактури.

Оплата здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у національній валюті на розрахунковий рахунок продавця (п. 3.2 договору).

Умовами договору передбачено, що термін поставки транспортних засобів - 30 (тридцять) робочих днів з моменту отримання передплати (п. 4.1 договору).

Всі суперечки, які можуть виникнути з даного договору, сторони будуть прагнути вирішити шляхом переговорів. У разі, якщо ці заходи не матимуть дії, сторона, права якої порушені, звертається з позовом до господарського суду за місцем знаходження відповідача (п. 5.1 договору).

Пунктом 6.1 договору передбачено, що сторони звільняються від часткового або повного виконання своїх обов`язків за цим договором, якщо це невиконання стало наслідком заборонених заходів держави або місцевих органів влади, а також обставин, до яких відносяться події, на які сторони не можуть вплинути і не несуть відповідальності за їх виникнення. Зобов`язання визнаються форс-мажор лише за умови встановлення їх такими компетентним державним органом (п. 6.2 договору).

При настанні і припиненні зазначених вище зобов`язань, сторона, для якої створилася неможливість виконання своїх зобов`язань за цим договором, повинна протягом 10 днів з моменту настання обставин форс-мажор сповістити іншу сторону, приклавши документ, який підтверджує настання або припинення таких обставин. При відсутності відповідного повідомлення, передбаченого в п. 6.3 цього договору, сторона зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані не повідомлених або несвоєчасним повідомленням (п. п. 6.3, 6.4 договору).

Згідно п. 7.1 договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного його виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до платіжного доручення № 232 від 21.02.2022 року позивач перерахував відповідно до п. 3.1 договору на рахунок відповідача часткову передплату у розмірі 303 388,00 грн.

Позивачем в позовній заяві зазначено, що граничною датою поставки транспортного засобу є 06.04.2022 року. Тому, оскільки до вказаної дати відповідач не повідомив позивача про готовність товару до передачі, позивач 11.04.2022 року направив на електронну адресу ТОВ "Ельван" відмову від прийняття виконання за договором купівлі-продажу №7/12 (вих. № 11-04/22), відповідно до якої, посилаючись на ст. 611 ЦК України, відмовився від прийняття виконання зобов`язання та вимагав відшкодувати завдані збитки, що складаються із суми сплаченої передплати в розмірі 303 388,20 грн.

Також у даній відмові позивачем було зазначено електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_2 та номер телефону НОМЕР_1 .

20.04.2022 року на електронну адресу позивача від відповідача надійшла відповідь на відмову про прийняття виконання (вих. № 20/4, а. с. 16), в якій було зазначено, що він не заперечує того, що на виконання умов договору 23.02.2022 року ним було отримано передплату у розмірі 303 388,20 грн, однак дану передплату було витрачено на оплату за матеріали, оснащення, шини іншим постачальникам продукції, які до теперішнього часу не отримані у зв`язку з введенням 24.02.2022 року на території України воєнного стану, що пов`язано з військовою агресією Російської Федерації. Письмово повідомити про настання форс-мажорних обставин при виконанні даного договору шляхом направлення письмового повідомлення у відповідача не передбачалось можливим, оскільки з 01.03.2022 року м. Маріуполь перебуває у воєнній блокаді російськими окупаційними військами, а електронна адреса для звернень у договорі не була визначена. Враховуючий наведене, посилаючись на п. 6.3 договору, ТОВ "Ельван" повідомило про настання форс-мажорних обставин при виконанні договору до офіційного повідомлення про припинення форс-мажорних обставин. Додатком до даної відповіді було надано лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року (а. с. 17).

05.05.2022 року позивачем було направлено на електронну адресу відповідача претензію (№1 за вих. № 05-05/22, а. с. 18), в тексті якої зазначено, що відповідно до п. 6.3 договору при настанні та припиненні форс-мажору, сторона, для якої створилась неможливість виконання своїх зобов`язань за договором, повинна протягом 10 днів з моменту настання обставини сповістити про це іншу сторону, приклавши документ, який підтверджує настання або припинення таких обставин. Дана вимога не була виконана відповідачем. Перебування м. Маріуполь у воєнній блокаді не є причиною неможливості направити відповідне повідомлення про форс-мажор. Посилаючись на ст. 205 ГК України, позивач зазначив, що у разі неможливості виконання зобов`язання повністю або частково зобов`язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов`язану сторону від відповідальності за невиконання зобов`язання відповідно до вимог закону. Таким чином, позивач просив відповідача повернути передоплату на рахунок ТОВ "Компанія "Проф".

У відповіді на претензію №1 за вих. № 20/5 від 20.05.2022 року (а. с. 19) відповідач знову послався на введення 24.02.2022 року на території України воєнного стану, на перебування м. Маріуполь у воєнній блокаді російськими окупаційними військами, на інформацію, розміщену на офіційному сайті АТ "Укрпошта", що відділення 87504 станом на 01.03.2022 року по теперішній час перебуває у статусі "тимчасово не функціонує", а зберігання відправлень здійснюється у об`єктах сортування до зняття обмежувальних заходів. А тому відповідач не мав можливості повідомити про форс-мажорні обставини до моменту звернення позивача засобом електронного зв`язку 11.04.2022 року з відмовою про прийняття виконання. Відповідач запевнив про обов`язкове виконання умов договору з моменту припинення форс-мажорних обставин та/або наявності можливості їх виконання під час їх дії.

Невиконання умов договору з боку відповідача стало підставою для звернення до суду з вимогою про стягнення суми попередньої оплати 303 388,20 грн, а також 2 144,50 грн - 3 % річних та 8 181,48 грн. інфляційних витрат.

На підтвердження зазначених обставин позивач надав суду копії: виписки з ЄДРПОУ відносно позивача, виписки з ЄДРПОУ відносно відповідача, договору №17/2 від 17.02.2022 року; додатку №1 до договору; платіжного доручення №232 від 21.02.2022 року, відмови від прийняття виконання з договором купівлі-продажу №17/2 (від 11.04.2022 року); відповіді на відмову про прийняття виконання від 20.04.2022 року; листа-повідомлення торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року за № 2024/02.-7.1; претензії № 1 від 05.05.2022 року; відповіді на претензію № 1 від 20.05.2022 року; ланцюжок електронного листування.

На заперечення позовних вимог відповідачем не було надано суду доказів.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного:

Обставинами, що є предметом доказування у справі є: наявність чи відсутність підстав для стягнення суми попередньої оплати та нарахованих позивачем штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як встановлено статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 цього ж Кодексу встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

На виконання п. 3.14 договору, позивачем було здійснено часткову передплату у розмірі 303 388,00 грн та рахунок ТОВ "Ельван", що підтверджується платіжним дорученням №232 від 21.02.2022 року (призначення платежу: передплата за автомобіль КрАЗ65055 (шассі № НОМЕР_2 ) 2006 р.в. згідно рах № ЕЛ-0000007 від 21.02.2022 року, у т.ч. ПДВ 20% = 50 564,67 грн) та не заперечується відповідачем.

Однак, відповідач свої зобов`язання щодо передачі товару в термін, погоджений сторонами - 30 (тридцять) робочих днів з моменту отримання передплати, не виконав.

Отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Ельван" грошових коштів саме в розмірі 303 388,20 грн не заперечується в жодному документі, адресантом яких є відповідач (відзив на позовну заяву, письмові пояснення, відповідь на відмову про прийняття виконання, відповідь на претензію №1), обставини перерахування коштів, викладені позивачем, відповідачем не спростовані.

Однак, товар на виконання умов договору відповідачем передано не було, а тому відповідачем порушено взяті на себе договірні зобов`язання. Матеріали справи не містять доказів, які свідчили б про здійснення відповідачем передачу товару позивачу у строки та в порядку згідно договору. Доводи, наведені позивачем в обґрунтування позову в цій частині позовних вимог, відповідач не спростував.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, невиконання зобов`язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушенням зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Пунктом 2.1 договору сторони узгодили, що передача транспортного засобу здійснюється за місцем знаходження продавця за адресою: 39600, Полтавська область, м. Кременчук, проїзд Галузевий, б 64 і оформляється актом прийому-передачі, підписаним сторонами.

В договорі сторонами не визначений порядок та форма повідомлення продавцем покупця про час та дату передачі товару.

Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (ст. 13 Цивільного кодексу України).

Із суті правовідносин, що виникли між сторонами, та виходячи з обставин справи, зокрема, здійснення позивачем оплати товару у повному розмірі, суд зазначає, що фактично позивачем придбано товар - на умовах передоплати, тому до правовідносин застосовуються положення ст. 693 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 2 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. Зокрема, у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 912/2275/17.

Згідно з частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Воля позивача щодо повернення сплаченої передплати була висловлена у відмові від прийняття виконання (вих. № 11-04/22 від 11.04.2022 року) за договором купівлі-продажу №17/2 та у претензії № 1 (вих. № 05-05/22 від 05.05.2022 року), які були направлені позивачем на відому електронну адресу відповідача, однак останнім не виконана. У претензії позивач також зазначав, що у разі відмови відповідача повернути передплату, він змушений буде звернутися з позовом до суду. Отже, звернувшись з позовною заявою до суду, позивач також висловив волю щодо повернення сплаченої передплати.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, Верховний Суд наголошував, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "ТейшейрадіКастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Верховний Суд відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Стосовно посилання відповідача на те, що він не отримував електронною поштою від позивача відмови від прийняття виконання за договором купівлі-продажу №17/2 за вих. № 11-04/22 від 11.04.2022 року, претензії № 1 за вих. № 05-05/22 від 05.05.2022 року; не направляв позивачеві - відповіді на відмову про прийняття виконання №20/4 від 20.04.2022 року та відповіді на претензію №1 за № 20/5 від 20.05.2022 р., а також відносно посилання на те, що роздруківка електронного листування не може вважатися електронним документом в розумінні ч. 1 ст. 5 ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг" суд зазначає наступне.

Відповідач помилково ототожнив електронний документ та електронний доказ.

Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (ст.5 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг").

Відповідно до ст.1 зазначеного Закону обов`язковий реквізит електронного документа - обов`язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України "Про електронні довірчі послуги". Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах (ст.6 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг").

Згідно з п.12 ч.1 ст.1 Закону "Про електронні довірчі послуги" електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис. Кваліфікованим електронним підписом є удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа (п.23 ч.1 ст.1 зазначеного Закону).

Водночас відповідно до ч.1 ст.96 ГПК електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зазначив:

"68. На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.

69. У частині другій статті 96 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У частині третій зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

70. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19).

71.Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини п`ята, шоста статті 96 Господарського процесуального кодексу України).

72.Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.

73. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу".

Аналогічні висновки містилися у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №923/1379/20.

Листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст.7 ЦК (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17, від 13.10.2021 у справі №923/1379/20, ухвала Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №914/1003/21)."

Отже, поняття електронного документа та електронного доказу не є тотожними, оскільки поняття електронного доказу є значно ширшим, та, окрім власне електронних документів, оформлених відповідно до статей 5, 6 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг", включає в себе будь-яку інформацію в цифровій формі, що має значення для розгляду справи, в тому числі повідомлення, відправлені електронною поштою або іншими засобами електронного зв`язку.

Згідно з приписами Закону "Про електронні довірчі послуги" використання електронного підпису, який відповідає вимогам до кваліфікованого електронного підпису, дозволяє забезпечити електронну ідентифікацію підписувача і гарантує цілісність підписаних даних, а також має презумпцію відповідності особистому підпису (статті 14, 18, 23 Закону).

Водночас, відсутність кваліфікованого електронного підпису не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі, й відповідно, недостовірність електронного доказу. Вирішення питання достовірності такого доказу має відбуватися на загальних засадах, визначених ГПК, і відповідно до стандарту доказування "баланс ймовірностей", передбаченого ст.79 ГПК.

У Керівництві "Електронні докази в цивільному та адміністративному процесі", ухваленому Комітетом міністрів Ради Європи 30.01.2019 (далі - Керівництво) зазначено, що електронні (цифрові) докази можуть бути у формі тексту, відео, фотографій чи аудіозаписів. Дані можуть бути отримані за допомогою різних способів та з різних джерел, наприклад мобільних телефонів, веб-сторінок, бортових комп`ютерів або GPS-реєстраторів (у тому числі відомості, що перебувають поза контролем сторони). Електронні повідомлення (електронна пошта) є типовим прикладом електронних доказів, оскільки вони походять з електронного пристрою (комп`ютера або пристрою, схожого на комп`ютер) і містять відповідні метадані.

Важливим є дотримання принципу недискримінації при дослідженні електронних доказів, що означає, що суди не повинні відмовляти в прийнятті електронних доказів і не повинні заперечувати їх юридичну силу лише тому, що вони зібрані та / або подані в електронній формі. Суди не повинні заперечувати юридичну силу електронних доказів лише через відсутність вдосконаленого, кваліфікованого або подібного захищеного електронного підпису. Сторонам має бути дозволено подавати електронні докази в оригінальному електронному форматі без необхідності надання роздруківок (пункти 6, 7, 9 Керівництва).

Невикористання електронного підпису особами, які створили електронний доказ (лист, повідомлення, файл, аудіозапис, інші дані), не є підставою для визнання такого доказу недопустимим, якщо інше не встановлено законом (постанова Верховного Суду у справі №910/5408/21 від 03.08.2022 року).

Учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ у таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу є однією із форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина 3 статті 96 ГПК України), є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи (пункт 1 частини 2 статті 73 ГПК України).

Такі роздруківки є паперовою копією електронного доказу. Звідси вони мають бути засвідчені як паперові копії в порядку, встановленому чинним законодавством, та не підлягають засвідченню електронним підписом (п.82 постанови Верховного Суду від 15.07.2022 у справі №914/1003/21).

Викладеним також спростовуються доводи відповідача, при посиланні на норми статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19, від 15.04.2021 у справі № 910/8554/20, оскільки у вказаних справах вирішувалося питання щодо належності та допустимості доказів у вигляді електронних документів та відповідно наявності чи відсутності електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом такого електронного документа (постанова Верховного Суду у справі №917/1003/21 від 15.07.2022 року).

Також, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зазначив:

"88. Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.

89. Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації".

68. Таким чином, Верховний Суд застосував відомий у світі принцип самоідентифікації автора.

69. Більш того, щодо електронних доказів широко застосовується й доктрина "листа у відповідь". Якщо доведено, що лист чи повідомлення було відправлено певній особі, то повідомлення, яке є відповіддю, вважатиметься автентичним без додаткових доказів. Адже малоймовірно, що хтось окрім цієї особи, може отримати та відповісти на повідомлення з урахуванням його змісту, обговорюваних деталей."

Також суд зазначає, що надані позивачем до позовної заяви документи засвідчені його повноважним представником, містять підпис даної особи, дату їх засвідчення, а також містять надпис "копія вірна згідно з оригіналом". За поясненням представника позивача, у нього відсутні оригінали доданих до позову документів (відповідь на відмову та відповідь на претензію №1), а ті що надані до суду є роздруківкою відсканованих та направлених відповідачем документів, що відповідно спростовує твердження відповідача щодо неналежного засвідчення позивачем наданих до суду першої інстанції копій документів.

Враховуючи обов`язок обґрунтування позивачем позовних вимог на підставі отриманих доказів: відповіді на відмову про прийняття виконання з додатком вих. № 20/4 від 20.04.2022 року та відповіді на претензію № 1 вих. №20/5 від 20.05.2022 р., доведення обставини отримання цих доказів та надання оригіналів цих електронних доказів лежить на позивачеві відповідно до засад змагальності та стандартів доказування.

Позивачем надано суду за допомогою засобів електронного зв`язку ланцюжок електронного листування між сторонами, як підтвердження надходження на електронну адресу позивача вищезазначених документів. Відповідно до протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису - електронний підпис створено та перевірено успішно. Цілісність даних підтверджено. Отже, документ надійшов на офіційну електронну поштову скриньку суду та підписаний кваліфікованим електронним підписом (підписаний відповідно до вимог статті 42 ГПК України), що спростовує доводи відповідача щодо невідповідності документа вимогам ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг».

Суд не бере до уваги заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю "Ельван" проти використання як доказу у справі ланцюжка електронних листів, оскільки такі заперечення не підтверджені відповідачем жодними доказами; також відповідач у своїх поясненнях посилався на невідповідність електронної адреси, яку використовував позивач (ІНФОРМАЦІЯ_2), адресі, зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ІНФОРМАЦІЯ_4.), а також заперечував використання ним електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак, жодним чином не заперечував з приводу того, що даній електронні адреси були використані при направленні договору купівіл-продажу №17/2 (укладення якого не заперечується) та рахунку-фактури №Ел-0000007 від 21.02.2022 року, за яким була здійснена передплата.

Отже, дані докази оцінені судом з позиції балансу вірогідностей та з урахуванням неподання відповідачем жодних доказів на підтвердження власних заперечень.

У відзиві на позовну заяву та у письмових поясненнях відповідач посилається, що умовами договору не було передбачено такої умови, як повідомлення про готовність передати товар, а також посилається на неможливість зв`язатися з позивачем, оскільки на території України було введено воєнний стан, м. Маріуполь перебувало в окупації та з 01.03.2022 року тимчасово не обслуговувалися відділення АТ "Укрпошта" м. Маріуполь.

Однак статтею 664 ЦК України передбачено, що товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Судом було встановлено, що відповідач мав можливість повідомити позивача про готовність передати товар, оскільки інформація для здійснення зв`язку з позивачем містилася в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (за ідентифікаційним кодом юридичної особи - 43202869, найменування юридичної особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Проф", електронна адреса зазначена: ІНФОРМАЦІЯ_4.).

Згідно статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Положеннями статі 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Згідно частини 1 статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України у цьому листі зазначила, що вказані обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Пунктом 6.1 договору купівлі-продажу визначено, що сторони звільняються від часткового або повного виконання своїх обов`язків за цим договором, якщо це невиконання стало наслідком заборонених заходів держави або місцевих органів влади, а також обставин, до яких відносяться події, на які сторони не можуть вплинути і не несуть відповідальності за їх виникнення. Зобов`язання визнаються форс-мажор лише за умови встановлення їх такими компетентним державним органом (п. 6.2 договору).

При настанні і припиненні зазначених вище зобов`язань, сторона, для якої створилася неможливість виконання своїх зобов`язань за цим договором, повинна протягом 10 днів з моменту настання обставин форс-мажор сповістити іншу сторону, приклавши документ, який підтверджує настання або припинення таких обставин. При відсутності відповідного повідомлення, передбаченого в п. 6.3 цього договору, сторона зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані не повідомлених або несвоєчасним повідомленням (п. п. 6.3, 6.4 договору).

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 зі справи № 915/531/17, від 26.05.2020 зі справи № 918/289/19, від 17.12.2020 зі справи № 913/785/17 викладено висновок щодо застосування статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:

- статтею 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифіката про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

У постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 Верховний Суд також зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Відповідні висновки також було викладено у постанові Верховного Суду від 14.06.2022 по справі № 922/2394/21.

У постанові від 16.07.2019 по справі № 917/1053/18 Верховним Судом зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не подано суду належних доказів повідомлення позивача у порядку, передбаченому договором про дію форс-мажорних обставин, що об`єктивно перешкоджають або унеможливлюють належне виконання взятих на себе зобов`язань за договором та є підставою для відстрочення строку їх виконання.

Не надано відповідачем також доказів звернення до позивача з пропозиціями перегляду умов договору, врегулювання спору мирним шляхом з огляду на дію обставин, які на його думку, перешкоджали виконанню зобов`язань за договором.

Суд вважає, що у контексті спірних правовідносин суттєве значення має не тільки встановлення існування обставин непереборної сили (форс-мажору), а й їх безпосередній, прямий та невідворотний вплив на можливість належного виконання зобов`язання за договором, що може бути підставою для звільнення від відповідальності за його порушення, тобто існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що під час розгляду справи відповідачем не доведено дію та вплив форс-мажорних обставин саме у взаємовідносинах із позивачем за укладеним договором купівлі-продажу, а також доказів причинно-наслідкового зв`язку між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану, окупації м. Маріуполь та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором.

Суд вважає, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 про визнання форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 та надзвичайність і невідворотність цих обставин не є автоматичною підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки стороною договору має бути доведено не лише настання цих обставин, але і їх безпосередній, прямий вплив на можливість належного виконання зобов`язання за відповідним договором з урахуванням часу та місця його виконання у конкретних правовідносинах.

У заявах по суті спору відповідач посилається на те, що невиконання зобов`язання за договором викликане відсутністю зв`язку з позивачем.

Однак, як встановлено судом відповідач мав можливість налагодити зв`язок з позивачем за допомогою електронної пошти, адреса якої була розташована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, - ІНФОРМАЦІЯ_4.

Будь-яких інших доказів, які б підтверджували об`єктивні перешкоди для належного виконання зобов`язання за спірним договором відповідачем суду не надано.

З урахуванням викладеного, доводи відповідача щодо впливу введення 24.02.2022 року на території України воєнного стану, та окупації м. Маріуполь на спірні правовідносини відхиляються судом як необґрунтовані.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Також, однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принципи справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як сутності права в цілому. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу полягає в наданні суду більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Так, за умовами п. 4.1 договору відповідач зобов`язався поставити позивачу транспортний засіб в термін - 30 (тридцять) робочих днів з моменту отримання передплати.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Кінцевою датою для передачі товару за договором є саме - 06.04.2022 рік, що не заперечується сторонами.

В матеріалах справи відсутні докази того, що покупця - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Проф" до 06.04.2022 року включно було проінформовано в порядку ст. 664 ЦК України про те, що товар готовий до передання у належному місці.

Також, відповідачем не було надано доказів перебування товару в період з 23.02.2022 року по 06.04.2022 року в місці за адресою: 39600, Полтавська область, м. Кременчук, проїзд Галузевий, б. 64, що визначена умовами договору.

Обставин, які були б підставою для звільнення від часткового або повного виконання своїх обов`язків, відповідачем не наведено.

Відтак з 07.04.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ельван" є боржником, що прострочив виконання зобов`язання за договором.

Позивач помилково посилається на ч. 2 ст. 530 ЦК України, оскільки строк (термін) виконання боржником обов`язку було встановлений умовами договору, а саме пунктом 4.1, відповідно до якого відповідач зобов`язався поставити позивачу транспортний засіб в термін - 30 (тридцять) робочих днів з моменту отримання передплати.

Отже, зобов`язання з повернення грошових коштів мало було бути виконаним відповідачем до 06.04.2022 року включно, за умови відсутності повідомлення про настання умов форс-мажор.

Суд звертає увагу, що відповідно до платіжного доручення №232 від 21.02.2022 року позивачем було перераховано передплату у розмірі 303 388,00 грн, а не 303 388,20 грн, як зазначає позивач.

Отримання суми передплати у розмірі 303 388,20 грн відповідачем не заперечується та визнаються у відзиві.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників ( ч. 1 ст. 75 ГПК України).

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Проф" в частині суми основного боргу, заявлені до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ельван", слід задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 303 388,20 грн, оскільки дана вимога є правомірною, обґрунтованою та не спростованою відповідачем.

Крім повернення суми попередньої оплати, позивач вимагає стягнення з відповідача суми трьох процентів річних у розмірі 2 144,50 грн та інфляційних втрат у розмірі 8 191,48 грн, які розраховані на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Вище судом встановлено, що прострочення зобов`язання відповідача з передачі транспортного засобу виникло 07.04.2022 року, тому саме з цієї дати позивач мав право нараховувати 3% річних та інфляційні нарахування.

Однак, згідно наданого розрахунку, позивач здійснив нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат за період прострочення з 19.04.2022 року по 13.07.2022 року (посилаючись на ч. 2 ст. 530 ЦК України).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних в межах заявленого позивачем періоду, суд встановив, що дана вимога про стягнення з відповідача 2 144,50 грн 3% річних є обґрунтованою, підтвердженою належними та достатніми доказами, а отже підлягає задоволенню.

З приводу здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат суд зазначає таке.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат в межах заявленого позивачем періоду (19.04.2022 року по 13.07.2022 року) на суму боргу 303 388,20 грн, суд встановив, що їхній розмір становить 17 850,45 грн, тоді як позивач просить стягнути лише 8 191,48 грн.

Відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаному вище періоді інфляційні втрати, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Отже, вимога позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 8 191,48 грн визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Зідно із ч.2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В силу приписів ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 303388,20 грн основного боргу, 8 191,48 грн інфляційних втрат та 2 144,50 грн 3% річних обґрунтовані, відповідачем не спростовані, підтверджуються наявними доказами та підлягають задоволенню.

У зв`язку із задоволенням позову у повному обсязі, відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст. 129, 232, 233, 237, 238, 252 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "Ельван" (проїзд Галузевий, 64, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, ідентифікаційний код 41558590) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Проф", пр. Нікопольський, 63, м. Маріуполь, Донецька обл., 87504, адреса для листування: вул. Лебединьска, 3, офіс, 2, м. Харків, 61001,ідентифікаційний код 43202869) 303 388,20 грн основного боргу, 8 191,48 грн інфляційних втрат, 2 144,50 три проценти річних та 4705,86 грн витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання чинності цим рішенням.

Повне рішення складено 06.10.2022 року

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя О. М. Тимощенко