Постанова

від 05.10.2022 по справі 676/1544/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 676/1544/20

провадження № 61-4598 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Китайгородської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області,

відповідачі: головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 ,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Кайлас-К»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Гринчука Р. С., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року заступник керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особіХмельницької обласної державної адміністрації (далі - Хмельницька ОДА) звернувся до суду з позовом

до головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області), ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування наказу, зобов`язання повернути земельну ділянку.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що розпорядженням

Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації Хмельницької області (далі - Кам`янець-Подільська РДА) від 18 грудня 2012 року

№ 1342/2012-р «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 » було надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення за рахунок земель державної власності земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Калачковецької (Китайгородської) сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, за межами населених пунктів, з метою передачі

її у власність.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23 червня 2014 року відділ Держземагенства у Кам`янець-Подільському районі 09 червня 2013 року зареєстрував вказану земельну ділянку

з кадастровим номером 6822483600:09:010:0002.

Наказом головного управління Держземагенства у Хмельницькій області (далі - ГУ Держземагенства у Хмельницькій області) від 04 серпня

2014 року №22-2650/1414-СГ «Про затвердження документації

із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено документацію із землеустрою та надано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку, площею 2 га (кадастровий номер 6822483600:09:010:0002) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів Калачковецької (Китайгородської) сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

У подальшому державним реєстратором Реєстраційної служби Кам`янець-Подільського міськрайонного управління юстиції Хмельницької

області Петльованою А. М. 28 серпня 2014 року було зареєстровано

за ОСОБА_1 право власності на вказану земельну ділянку, номер запису про право власності: 6824601, підстава: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 15441709 від 29 серпня 2014 року.

Прокурор уважав оспорюваний наказ незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки за орієнтованим місцем розташування спірної земельної ділянки розташований водний об`єкт та лісові насадження.

На спірній території земельної ділянки знаходиться ставок, який мав місце на момент передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 . Однак, розробляючи проєкт землеустрою, товариство з обмеженою відповідальністю «Кайлас-К» (далі - ТОВ «Кайлас-К») не зазначило

в проєкті, що на даній ділянці розташований ставок, болото

та самонасадженні дерева, й цільове призначення не відповідає цільовому використанню цієї землі, оскільки в 70-х роках минулого століття там був викопаний ставок, який функціонує і досі.

Тобто, цільове призначення вказаної земельної ділянки не відповідає вимогам закону та має відноситися до земель загального користування, зайнятих штучною водоймою (ставком) та болотами, що відноситься

до земель водного фонду.

Посилаючись на норми ЗК України та ВК України, прокурор зазначав,

що землі водного фонду не підлягають передачі у власність. Разом із цим, спірна земельна ділянка вибула з володіння держави без її згоди

та відповідного рішення уповноваженого на те органу. Кам`янець-Подільська РДА вийшла за межі наданих їй повноважень, незаконно розпорядилася спірною земельною ділянкою водного фонду, фактично змінивши її цільове призначення.

З урахуванням наведеного, прокурор просив суд: визнати незаконним

та скасувати наказ ГУ Держземагенства у Хмельницькій області

від 04 серпня 2014 року № 22-2650/1414-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність»; зобов`язати ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку у власність держави; вирішити питання понесених позивачем судових витрат.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 вересня 2020 року частково задоволено клопотання

ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області та залучено до участі у справі

в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, - ТОВ «Кайлас-К».

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 02 листопада 2021 рокуу складі судді Шевцової Л. М. відмовлено у задоволенні позову заступника керівника

Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Хмельницької ОДА.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог прокурора, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний наказ видано з дотриманням вимог чинного законодавства та в межах повноважень ГУ Держземагенства

у Хмельницькій області. Жодна з перерахованих у статті 140 ЗК України підстав припинення права власності на земельну ділянку не виникла, відтак ОСОБА_1 є законним власником спірної земельної ділянки.

Прокурор не довів належними та допустимими доказами, що спірна земельна ділянка або її частина на момент надання її ОСОБА_1

у власність, відносилася до земель водного фонду, а також не довів порушення прав Хмельницької ОДА, тому звернення до суду з позовом

в інтересах Хмельницької ОДА не є належним захистом начебто порушених прав позивача. Те, що на даний час на частині земельної ділянки,

яка передана у власність ОСОБА_1 , виявлено заболочення

чи водний об`єкт, не свідчить про порушення прав будь-кого, окрім нього самого, на володіння та користування цією земельною ділянкою.

Крім того, судом не взято до уваги, як доказ, карти села Рогізна (картографічні матеріали) за 2001 рік, оскільки дата проставлена олівцем

і не завірена, а також невідомо, чи існували об`єкти, що визначені на карті, на момент виготовлення проєкту землеустрою щодо надання земельної ділянки ОСОБА_1 у власність.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 27 січня 2022 року

за клопотанням прокурора залучено у порядку процесуального правонаступництва Китайгородську сільську раду Кам`янець-Подільського району Хмельницької області до участі у справі як представника держави

у відносинах щодо яких виник спір, замість Хмельницької ОДА.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 11 квітня 2022 року апеляційну скаргу першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 02 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов заступника керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури задоволено частково.

Повернуто в комунальну власність земельну ділянку площею 2,00 га, яка виділена ОСОБА_1 , кадастровий номер 6822483600:09:010:0002, розташована за межами населеного пункту Китайгородської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

У решті позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції

та частково задовольняючи позов прокурора, виходив із того, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження,

а також у разі відсутності такого органу. Хмельницька ОДА повідомила прокуратуру, що заходи відповідного реагування у зв`язку з відведенням,

у тому числі спірної земельної ділянки, у власність громадянам

з порушенням вимог чинного законодавства, не вживалися. Тому

у прокуратури наявні підстави для захисту інтересів держави в цій справі. Зазначеного районний суд не врахував.

Урахувавши дані з Публічної кадастрової карти України, матеріали геозйомки, матеріали перевірки ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, та картографічні матеріали Китайгородської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, апеляційний суд установив, що на земельній ділянці з кадастровим номером 6822483600:09:010:0002 розташований ставок площею 0,2 га, болота, лісонасадження, які були розташовані на ній на момент передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 . Отже, спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та не могла бути надана у приватну власність фізичній особі для ведення особистого селянського господарства.

Встановивши, що наказ ГУ Держземагенства у Хмельницькій області

від 04 серпня 2014 року № 22-2650/1414-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 6822483600:09:010:0002, розташовану за межами населеного пункту Китайгородської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, для ведення особистого селянського господарства не відповідає положенням чинного законодавства, апеляційний суд уважав позовні вимоги прокурора про повернення спірної земельної ділянки у власність держави обґрунтованими та такими,

що підлягають задоволенню.

Вимога прокурора про визнання незаконним та скасування наказу

ГУ Держземагенства у Хмельницькій області від 04 серпня 2014 року

№ 22-2650/1414-СГ «Про затвердження документації із землеустрою

та надання земельної ділянки у власність» є неефективним способом захисту прав позивача у цій справі, адже задоволення такої вимоги

не призведе до відновлення володіння держави вказаною земельною ділянкою.

Апеляційний суд послався на відповідні норми Конституції України,

статтю 391 ЦК України, відповідні норми ЗК України (статті 19, 58, 59, 83, 152), ВК України (статті 1, 3, 4), а також урахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувано цивільну справу № 676/1544/20

із Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих

до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу

та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року справу призначено

до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними

у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційним судом неправильно враховано відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду, а також невірно застосовано норми матеріального права, зокрема, статті 1, 3 ВК України та статті 20, 59, 79-1, 83 ЗК України.

Прокурор не довів належними та допустимими доказами факт порушення Кам`янець-Подільською РДА порядку встановлення цільового призначення спірної земельної ділянки на момент її формування, а наявні в матеріалах справи докази не дають підстав для однозначного і беззаперечного висновку про те, що передана йому у власність земельна ділянка відноситься до земель водного фонду.

Вказує, що спірна земельна ділянка сформована і зареєстрована

в Державному земельному кадастрі 09 червня 2013 року й відноситься вона до категорії земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.

Доки рішення про державну реєстрацію спірної земельної ділянки з таким цільовим призначенням у Національній кадастровій системі не скасовано чи не змінено відповідно до порядку, визначеного статтею 79-1 ЗК України, будь-які твердження прокурора про неправильне визначення цільового призначення земельної ділянки і про незаконність її відведення у його власність за цих підстав, є безпредметними та протиправними. Тому заявник уважає, що оспорюваний наказ ГУ Держземагенства

у Хмельницькій області від 04 серпня 2014 року № 22-2650/1414-СГ не може бути скасований судом за недоведеністю факту порушення законних прав Хмельницької ОДА.

Крім того, у цій справі прокурором не дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», та не підтверджено наявності повноважень на подання позову, що відповідно до статті 257 ЦПК України

є підставою для залишення позову без розгляду. Посилається у цій частині на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду

та Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2022 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу від керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури, у якому вказується, що доводи касаційної скарги є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване судове рішення ухвалено

з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Прокурор указує, що відповідно до даних Публічної кадастрової карти спірна земельна ділянка на 3/4 складається із водойми та лісовкритих площ. У матеріалах справи наявні належні, допустимі та достатні докази, які достеменно підтверджують віднесення спірної ділянки до земель водного фонду.

Також прокурор зазначає, що на виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Хмельницьку ОДА було повідомлено про підстави

та намір представництва органами прокуратури, зокрема листами:

від 11 січня 2020 року № 33-204 вих-20, від 03 лютого 2020 року № 33-1119 вих-20, від 10 березня 2020 року № 33-2435 вих-20, що свідчить про обґрунтованість звернення з указаним позовом до суду для захисту інтересів держави.

Крім того, звертає увагу, що відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції не висловлював сумнівів щодо наявності у прокурора повноважень на представництво та дотримання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпорядженням Кам`янець-Подільської РДА від 18 грудня 2012 року

№ 1342/2012-р «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 » надано

ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення за рахунок земель державної власності (категорія - землі сільськогосподарського призначення) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства,

яка розташована на території Калачковецької (Китайгородської) сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, за межами населених пунктів, з метою передачі її у власність (а. с. 19, т. 1).

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23 червня 2014 року відділ Держземагенства у Кам`янець-Подільському районі 09 червня 2013 року зареєстрував земельну ділянку площею 2, 00 га з кадастровим номером 6822483600:09:010:0002 (а. с. 42, т. 1).

Наказом ГУ Держземагенства у Хмельницькій області від 04 серпня

2014 року №22-2650/1414-СГ «Про затвердження документації

із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» було затверджено документацію із землеустрою та надано ОСОБА_1

у приватну власність земельну ділянку, площею 2 га (кадастровий номер 6822483600:09:010:0002) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності,

яка розташована за межами населених пунктів Калачковецької (Китайгородської) сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (а. с.59, т. 1).

Із схеми, виготовленої інженером-геодезистом Ганзюком В. В. , убачається, що на земельній ділянці з кадастровим номером 6822483600:09:010:0002 розташований ставок та ліс (а. с. 11, т. 1).

Відповідно до листа Регіонального офісу водних ресурсів у Хмельницькій області Державного агентства водних ресурсів України від 23 серпня

2019 року № 1093 після проведення візуального обстеження встановлено, що в межах вказаної земельної ділянки з кадастровим номером 6822483600:09:010:0002 знаходиться штучна водойма (стаття 3 ВК України), орієнтовною площею 0,20 га. Технічний паспорт водойми, яка розташована в межах зазначеної земельної ділянки не виготовлявся (а. с. 44, т. 1).

У листі від 07 вересня 2018 року № 10-22-0.46-5814/2-18 ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області повідомило, що в результаті вивчення інформації щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6822483600:09:010:0002, розміщеної на Публічній кадастровій карті України, встановлено,

що вказана земельна ділянка належить на праві власності

ОСОБА_1 . Орієнтовна площа водного об`єкта, який знаходиться

на вказаній земельній ділянці, становить 0,30 га (а. с. 49, т. 1).

ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, розглянувши звернення прокуратури Хмельницької області у листі від 23 вересня 2019 року

№ 10-22-0.41-5584/2-19, серед іншого, вказало, що відповідно до програми «Google Earth Pro» станом на 2013 рік за орієнтовним місцем розташування спірної земельної ділянки розташований водний об`єкт (а. с. 54, 55, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання

про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який

не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду

з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони

та іншого призначення (стаття 19 ЗК України).

Згідно із частиною першою статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок

та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частина друга статті 20 ЗК України).

Пунктом «а» статті 21 ЗК України встановлено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим

та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами,

а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами

та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

За змістом статті 1 ВК України водний об`єкт - це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал (крім каналу

на зрошувальних і осушувальних системах), а також водоносний горизонт).

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до пункту ґ частини четвертої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 59 ЗК України визначено, що громадянам

та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення

і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури

і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту.

Тобто цією статтею установлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть передавати

в користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.

За змістом положень ЗК України землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки)

і канали; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок

(у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ

та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки

є землями водного фонду України.

Надання у приватну власність земельних ділянок, які належать до водного фонду, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 ЗК України.

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, болотами, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання та використання, й виділення земель водного фонду у власність громадян для ведення особистого селянського господарства, не передбачено.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81

ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста

статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази

не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним

у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, апеляційним судом установлено, що наказом ГУ Держземагенства у Хмельницькій області

від 04 серпня 2014 року №22-2650/1414-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» було затверджено документацію із землеустрою та надано ОСОБА_1

у приватну власність земельну ділянку, площею 2 га (кадастровий номер 6822483600:09:010:0002) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності,

яка розташована за межами населених пунктів Калачковецької (Китайгородської) сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (а. с. 59, т. 1).

Із схеми, виготовленої інженером-геодезистом Ганзюком В. В. , убачається, що на земельній ділянці з кадастровим номером 6822483600:09:010:0002 розташований ставок та ліс (а. с. 11, т. 1).

Відповідно до листа Регіонального офісу водних ресурсів у Хмельницькій області Державного агентства водних ресурсів України від 23 серпня

2019 року № 1093 після проведення візуального обстеження встановлено, що в межах вказаної земельної ділянки з кадастровим номером 6822483600:09:010:0002 знаходиться штучна водойма (стаття 3 ВК України), орієнтовною площею 0,20 га. Технічний паспорт водойми, яка розташована в межах зазначеної земельної ділянки не виготовлявся (а. с. 44, т. 1).

У листі від 07 вересня 2018 року № 10-22-0.46-5814/2-18 ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області повідомило, що в результаті вивчення інформації щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6822483600:09:010:0002, розміщеної на Публічній кадастровій карті України, встановлено,

що вказана земельна ділянка належить на праві власності

ОСОБА_1 . Орієнтовна площа водного об`єкта, який знаходиться

на вказаній земельній ділянці, становить 0,30 га (а. с. 49, т. 1).

Також, ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, розглянувши звернення прокуратури Хмельницької області у листі від 23 вересня 2019 року

№ 10-22-0.41-5584/2-19, серед іншого, вказало, що відповідно до програми «Google Earth Pro» станом на 2013 рік за орієнтовним місцем розташування спірної земельної ділянки розташований водний об`єкт (а. с. 54, 55, т. 1).

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, встановивши належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду, на які поширювалася заборона на передання їх у приватну власність, правильно застосував приписи ЗК України та ВК України, й дійшов обґрунтованого висновку,

що ця земельна ділянка не могла бути надана у приватну власність фізичній особі для ведення особистого селянського господарства.

Крім того, судом ураховано й те, що зазначений водний об`єкт

та лісонасадження були розташовані на спірній земельній ділянці на момент її передачі у власність ОСОБА_1 .

У силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, й набуття приватної власності на такі ділянки є неможливим.

До подібних висновків щодо земель водного фонду поза межами Китайгородської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 червня

2022 року у справі № 676/1795/20, провадження № 61-21233св21.

ОСОБА_1 не надав належних доказів на спростування висновків суду апеляційної інстанції, клопотань про призначення відповідної експертизи не заявляв.

Отже, доводи касаційної скарги щодо недоведеності віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду є необґрунтованими

та спростовуються матеріалами справи, а тому відхиляються

Верховним Судом.

При цьому передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 здійснено без зміни цільового призначення землі у встановленому порядку, з земель водного фонду на землі сільськогосподарського призначення,

що заборонено статтею 83 ЗК України

А доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що треба

окремо оспорювати цільове призначення земельної ділянки, безпідставні, так як цей позов прокурора вказує на те, що така зміна цільового призначення оспорена і досліджена у цій справі.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист

її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися

з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки

це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України

є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує

на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу

(див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 22 травня 2018 року

у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження

№ 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі

№ 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45), та інші).

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює

у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач

за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди

чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані

з позбавленням його володіння майном.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду

(див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 28 листопада

2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження

№ 14-473цс18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі

№ 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Такі висновки щодо належного способу захисту порушеного права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня

2020 року у справі № 469/1044/17-ц (провадження № 14-317цс19).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року

у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказала, що питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось

і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року

у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, у пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено,

що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, правильно визначившись з характером спірних правовідносин, встановивши факт належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду,

що перебуває у комунальній власності, обґрунтовано виходив із того,

що задоволення порушеного права має бути захищено шляхом повернення спірної земельної ділянки у власність держави.

У той же час оспорення розпорядження органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади про передачу такої земельної ділянки

у власність фізичної особи не є необхідним, оскільки суд у будь-якому випадку зобов`язаний надати йому оцінку в мотивувальній частині судового рішення, що й було зроблено судом апеляційної інстанції в указаній справі.

У пункті 109 постанови від 23 листопада 2021 року у справі

№ 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду знову звернула увагу на те, що рішення органу державної влади

чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі

№ 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня

2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35),

від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі

за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування

не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі

№ 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня

2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84),

від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження

№ 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти

її у мотивувальній частині судового рішення.

Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що пред`явлення прокурором окремої позовної вимоги про визнання незаконним

та скасування наказу ГУ Держземагенства у Хмельницькій області

від 04 серпня 2014 року № 22-2650/1414-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» є неефективним способом захисту порушеного права.

Щодо участі прокурора

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що у прокурора відсутні підстави для звернення із позовом в інтересах держави з огляду

на таке.

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді

у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3

статті 131-1 Конституції України).

Покурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження,

а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому

частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором

у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу

(частина четверта статті 23 Закону).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній

чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частина четверта статті 56 ЦПК України).

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави

(див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35).

У справі, яка переглядається, звертаючись до суду із позовом, прокурор обґрунтував своє звернення до суду тим, що органом, уповноваженим державою розпоряджатись землями державної власності на території Кам`янець-Подільського району Хмельницької області є Хмельницька ОДА (а. с. 2-10, т. 1). У зв`язку з набранням чинності Закону України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» спірна земельна ділянка була передана у комунальну власність територіальної громади, - Китайгородської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, яку ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 27 січня 2022 року було залучено

до участі у справі як представника держави у відносинах щодо яких виник спір, замість Хмельницької ОДА (а. с. 63-64, т. 2).

Таким чином,правильними є висновки апеляційного суду про те,

що прокурор належним чином обґрунтував підстави для звернення до суду

з позовом на захист інтересів держави без порушення порядку такого звернення, передбаченого Законом України «Про прокуратуру».

У питанні дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою Верховний Суд ураховує таке.

Усунення перешкод Китайгородській територіальній громаді у здійсненні нею права користування та розпоряджання земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно

із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим режимом земельної ділянки (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18 (пункт 108), від 11 вересня 2019 року у справі

№ 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19 (пункт 115)).

Заволодіння приватними особами земельними ділянками водного фонду всупереч чинному законодавству, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), правом цих осіб мирно володіти майном

і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення у справах: «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання

в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право

на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколудо Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно,

а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача,

але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень,

на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

За таких обставин зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою, зокрема легітимну мету такого втручання та пропорційність цій меті повернення ділянки законному володільцеві.

Крім того, посилання заявника касаційної скарги про неврахування апеляційним судом відповідної судової практики Великої Палати Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки суду апеляційної інстанції, зроблені за обставин, встановлених у цій справі, не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником постановах.

Таким чином, апеляційним судом під час розгляду справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права, як і не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести

до неправильного вирішення справи, відповідні доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з ухваленим судовим рішенням, а тому відхиляються Верховним Судом.

Верховний Суд зауважує, що встановлення обставин справи, дослідження

та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, належна правова оцінка доказів зроблена судом апеляційної інстанції.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка (стаття 89 ЦПК України), правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки, й не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи

й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400

ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Верховним Судом ураховано усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення

не впливають.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк