Постанова

від 06.10.2022 по справі 479/662/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

06.10.22

22-ц/812/797/22

Провадження № 22-ц/812/796/22 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

Провадження № 22-ц/812/797/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 жовтня 2022 року м. Миколаїв

справа № 479/662/21

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого Данилової О.О.,

суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем Стрілець К.О.

переглянувши в апеляційному порядку цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Корнацьких», ОСОБА_2

про визнання договору оренди землі недійсним та скасування державної реєстрації

за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Кравченка Олександра Сергійовича, товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області, ухвалене 25 липня 2022 року суддею Репушевською О.В. в приміщенні цього ж суду (повне рішення складено1 серпня 2022 року),

У С Т А Н О В И В:

У липні 2021 року ОСОБА_1 , діючи через представника, звернувся з позовом до ТОВ «Агрофірма Корнацьких», в якому зазначав, що він є власником земельної ділянки площею 5,1508 га, кадастровий номер 4823980400:02:000:0119, що розташована в межах території Багачівської сільської ради Первомайського(Кривоозерського) району Миколаївської області. 1 січня 2005 року ОСОБА_2 , який діяв від його, позивача, імені на підставі довіреності від 10 жовтня 2003 року, уклав договір оренди землі з ТОВ "Агрофірма Корнацьких" на строк 50 років. Проте він, як власник, не мав намірів на укладення договору, про вчинення правочину не знав, а повноваження ОСОБА_2 на підставі довіреності, строк дії якої сплинув у жовтні 2004 року, вже закінчились.

Посилаючись на те, що угоду укладено з порушенням вимог частини 3 статті 238 ЦК, ОСОБА_1 просив визнати договір оренди землі №194/к від 1 січня 2005 року недійсним та скасувати державну реєстрацію договору.

Відповідач ТОВ «Агрофірма Корнацьких» позов не визнав. У відзиві на позовну заяву представник товариства посилався на те, що на час укладення договору оренди від 1 січня 2005 року представник власника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мав повноваження на передачу землі в оренду на підставі довіреності від 10 жовтня 2003 року. При цьому спірні відносини на час укладення договору регулюються не статтею 67 ЦК УРСР 1963 року, на що посилається позивач і який втратив чинність з 1 січня 2004 року, а статтею 247 ЦК України 2003 року, за змістом якої довіреність зберігає чинність до припинення її дії. Будь-яких дій по припиненню дії довіреності сторони не вчиняли. Отже, договір оренди від 1 січня 2005 року підписано належними сторонами, зокрема представником ОСОБА_1 ; власник своїми наступними діями схвалив правочин, прийнявши його до виконання, передавши орендареві правовстановлюючі документи та документи, що підтверджують особу власника, а також тривалий час отримуючи орендну плату. Крім того, ОСОБА_1 у будь-якому разі пропустив позовну давність до вимог про визнання правочину недійсним.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 25 липня 2022 року позов задоволено частково. Скасовано державну реєстрацію договору оренди землі №194/К від 1 січня 2005 року, укладеного між ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 , діючого в його інтересах на підставі нотаріально посвідченої довіреності , та ТОВ «Агрофірма Корнацьких», зареєстрованого 28 липня 2020 року державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг, номер запису 37538928. В іншій частині позову відмовлено. З ТОВ "Агрофірма Корнацьких" та ОСОБА_2 стягнено судовий збір.

Сторони не погодились з судовим рішенням та його оскаржили.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через представника, просив рішення скасувати в частині відмови в позові про визнання договору недійсним та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог. Апелянт посилався на наявність підстав для визнання договору оренди недійсним відповідно до вимог статтей 203, 215 ЦК, що відповідає правовим позиціям Верховного Суду. Крім того, суд, на його думку, безпідставно стягнув судовий збір з відповідачів на користь держави та відмовив у компенсації його витрат на правничу допомогу.

В апеляційній скарзі представник ТОВ «Агрофірма Корнацьких» просив скасувати рішення в частині задоволених вимог та відмовити у позові. Апелянт посилався на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що на час укладення оспорюваного договору оренди (1 січня 2005 року) представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не мав повноважень представника за довіреністю від 10 жовтня 2003 року, оскільки безпідставно застосував до спірних правовідносин правила статті 67 ЦК УРСР 1963 року, тоді як на той час діяли правила частини 1 статті 247 ЦК 2003 року. Висновок суду про те, що договір оренди є неукладеним, суперечить і правовому висновку Верховного Суду про те, що договір не може вважатись неукладеним, якщо він за відсутністю підпису однієї з сторін, повністю або частково виконаний сторонами. ОСОБА_1 з 2005 року не порушував питання про недійсність договору оренди з агрофірмою та неодноразово вчиняв дії, якими схвалював даний договір, зокрема, шляхом отримання орендної плати. Крім того, виходячи з презумпції, що особа має знати про свій майновий стан та статус свого майна, позивач пропустив строк позовної давності.

Правом відзиву на апеляційну скаргу іншої сторони позивач та відповідач не скористались.

В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та представник ТОВ «Агрофірма Корнацьких» не з`явились, про час та місце судового розгляду повідомлені належно. Представник відповідача подав заяву про розгляд справи у його відсутності.

Справу розглянуто апеляційним судом за участю (в режимі відео-конференції) представника позивача - Кравченка О.С .

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ТОВ "Агрофірма Корнацьких" підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до правил статті 67 ЦК УРСР 1963 року строк дії довіреності, яку видав власник землі ОСОБА_1 повіреному ОСОБА_2 10 жовтня 2003 року, обмежувався одним роком. Тому, укладаючи договір оренди землі з ТОВ "Агрофірма Корнацьких" 1 січня 2005 року, повірений ОСОБА_2 не мав відповідних повноважень. Відсутність належного представництва та недосягнення згоди між дійсними учасниками правовідносин з оренди (власником та орендарем) свідчать про те, що договір оренди у належний спосіб укладено не було. Оскільки встановлено, що договір оренди землі від 1 січня 2005 року є неукладеним, то підстави для визнання його недійсним відсутні, але державна реєстрація (запис) договору оренди землі за встановлених обставин підлягає скасуванню.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Так, відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; а правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення мети.

Судом установлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5.1508 га, кадастровий номер: 4823980400:02:000:0119, розташованої в межах території Багачівської сільської ради Первомайського (Кривоозерського) району Миколаївської області, (а.с.11, 12-14,15).

1 січня 2005 року від імені ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв ОСОБА_2 , з ТОВ "Агрофірма Корнацьких" укладено договір оренди землі № 194/К зі строком дії - 50 років, який зареєстрований у Кривоозерському райвідділі МРФ, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 28 серпня 2006 року №0406017000 (а.с.138-140).

У договорі зазначено, що ОСОБА_2 діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності, серія ВАР №521201, реєстраційний №8386 від 10 жовтня 2003 року.

За витягом з Єдиного реєстру довіреностей ця довіреність (бланк серії ВАР №521201) посвідчена 10 жовтня 2003 року, номер в реєстрі нотаріальних дій - 8386, дата та час реєстрації - 21 січня 2004 року (а.с.149, 150).

Відомостей про строк дії довіреності витяг не містить.

Судом першої інстанції вживались заходи щодо виявлення та витребування оригіналу/копії довіреності від 10 жовтня 2003 року (а.с.116-117).

Проте за повідомленням приватного нотаріусу відповідні документи у зв`язку з закінченням строку зберігання знищені (а.с.158).

Учасники справи довіреність суду також не надали.

Оскільки надані суду докази не містять інформації щодо строку дії довіреності від 10 жовтня 2003 року і встановити ці обставини на час розгляду справи неможливо, суд вмотивовано виходив з того, що довіреність на ім`я ОСОБА_2 видана власником ОСОБА_4 без зазначення строку її дії.

Ці обставини апелянти не заперечують.

Враховуючи, що договір доручення укладено і довіреність на ім`я ОСОБА_2 видана 10 жовтня 2003 року, а договір оренди на підставі довіреності укладено 1 січня 2005 року, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню як норми ЦК УРСР 1963 року, так і норми ЦК України 2003 року.

Так, відповідно до статті 62 ЦК УРСР 1963 року угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується, зокрема, на довіреності, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки особи, яку представляють.

Угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки для особи, яку представляють, лише в разі подальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення (стаття 63 ЦК УРСР).

Згідно зі статтею 64 ЦК УРСР 1963 року довіреністю визнається письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

За правилами статті 67 ЦК УРСР 1963 року строк дії довіреності не може перевищувати трьох років. Якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення.

Видача довіреності однією особою та ім`я іншої свідчить про виникнення між сторонами відносин за договором доручення, змістом якого є зобов`язання однієї сторони (повірений) виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (стаття 386 ЦК УРСР 1963 року).

Відповідно до статті 391 ЦК УРСР 1963 року довіритель зобов`язаний без зволікання прийняти все виконане повіреним відповідно до договору.

Договір доручення припиняється, крім загальних підстав припинення договорів, також внаслідок: 1) скасування його довірителем; 2) відмови повіреного; 3) смерті довірителя або повіреного, визнання будь-кого з них недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім; 4) припинення юридичної особи, що бере участь у договорі.

1 січня 2004 року набув чинності ЦК України, внаслідок чого норми ЦК УРСР 1963 року втратили чинність.

Відповідно до пункту 4 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Судом установлено, що станом на 1 січня 2004 року правовідносини за договором доручення, який було укладено між власником ОСОБА_1 та повіреним ОСОБА_2 не припинились (стаття 391 ЦК УРСР), строк дії довіреності - один рік, який почав перебіг з 10 жовтня 2003 року, не закінчився (стаття 67 ЦК УРСР) на час прийняття нового кодексу, а тому з 1 січня 2004 року ці правовідносини регулюються нормами ЦК України 2003 року (далі - ЦК України).

Відповідно до статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя (стаття 1001 ЦК України).

Згідно зі статтею 1007 ЦК України довіритель зобов`язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення. Довіритель зобов`язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв`язку з виконанням доручення.

Згідно з статтею 1008 ЦК України договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі:1) відмови довірителя або повіреного від договору; 2) визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім; 3) смерті довірителя або повіреного.

За правилами статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Правовим наслідком вчинення правочину представником є створення, зміна, припинення цивільних прав та обов`язків особи, яку він представляє (стаття 239 ЦК України).

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України).

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами (стаття 244 ЦК України).

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (стаття 245 ЦК України).

Відповідно до статті 247 ЦК України строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

Згідно з статтею 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється у разі: 1) закінчення строку довіреності;2) скасування довіреності особою, яка її видала;3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; 4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність; 5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність; 6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

Порядок скасування довіреності передбачений статтю 249 ЦК України

Отже, встановлені обставини свідчать про те, що договір доручення, укладений між власником ОСОБА_1 та повіреним ОСОБА_2 , на підставі якого 10 жовтня 2003 року власник видав довіреність, продовжив дію з 1 січня 2003 року.

Дій, які би свідчили про припинення представництва за довіреністю від 10 жовтня 2003 року, довіритель ОСОБА_1 не вчиняв як до 1 січня 2004 року, так і після.

Тому станом на 1 січня 2005 року повірений ОСОБА_2 не втратив повноважень представника власника, в тому числі і щодо передачі в оренду належної останньому земельної ділянки.

Договір оренди землі від 1 січня 2005 року є укладеним повноважними особами та створює цивільні права та обов`язки за змістом правочину для власника ОСОБА_1 , як орендодавця.

Волевиявлення власника ОСОБА_1 на вчинення правочину (договору оренди від 1 січня 2005 року) втілено діями повіреного ОСОБА_2 , який уклав угоду на підставі дійсної довіреності та в межах наданих йому повноважень.

Отже, апеляційний суд не вбачає підстав як для визнання договору оренди землі від 1 січня 2005 року неукладеним, так і підстав для визнання його недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України.

При цьому апеляційний суд не дає оцінку правильності обраного позивачем способу захисту (визнання угоди недійсною або визнання її неукладеною), оскільки підстави позовних вимог (припинення представництва) вважає недоведеними.

Оскільки апеляційним судом не встановлено факту укладення угоди неповноважною особою, то дослідження обставин, передбачених статтею 241 ЦК України (наслідки наступного схвалення угоди, укладеної представником з перевищенням повноважень), на які посилається апелянт ТОВ "Агрофірма Корнацьких", не мають правового значення.

Правила позовної давності також застосовуються за умови встановлення порушень прав позивача.

Позовна вимога про скасування державної реєстрації договору оренди є похідною від вимоги про визнання договору недійсним, а тому відмова у задоволенні первісної вимоги (про визнання договору недійсним) унеможливлює і задоволення похідної вимоги (скасування державної реєстрації договору).

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо наявності підстав для визнання договору оренди недійсним не можуть вважатись переконливими, оскільки ґрунтуються на застосуванні до строку дії довіреності від 10 жовтня 2003 року тільки положень статті 67 ЦК УРСР 1963 року без врахування положень пункту 4 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України про застосування норм цього кодексу до тих правовідносин, які продовжують існувати після набрання ним чинності.

Правові позиції, що викладені у постановах Верховного Суду ( від 22 липня 2020 року №153/1303/17, від 6 травня 2019 року у справі №484/3465/17) стосуються таких фактичних обставин, встановлених судом, як закінчення строку дії довіреності. У справі, яка розглядається, апеляційний суд дійшов висновку про продовження дії довіреності станом на 1 січня 2005 року.

Отже, фактичні обставини у справах, які розглядались Верховним Судом, та справі, яка переглядається в апеляційному порядку, не є ревалентними.

Доводів, які би спростовували доводи представника відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин як положень статті 67 ЦК УРСР, так і положень статті 247 ЦК України, апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить.

Оскільки суд першої інстанції не звернув належної уваги на положення пункту 4 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, невірно застосував норми матеріального права та невірно визначив підстави для відмови у задоволенні вимог про визнання угоди недійсною, судове рішення підлягає скасуванню в повному обсязі з ухваленням по справі нового рішення.

Враховуючи положення статті 141 ЦПК щодо умов та порядку розподілу судових витрат та відмову в позові ОСОБА_1 , апеляційний суд не вбачає підстав для відшкодування позивачеві як витрат на сплату судового збору, так і витрат на професійну правничу допомогу.

За тими ж правилами підлягає відшкодуванню судові витрати, понесені відповідачем при перегляді справи в апеляційному порядку.

Керуючись статтями 374, 376, 382 ЦПК, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравченка Олександра Сергійовича відхилити.

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» задовольнити частково.

Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 25 липня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання угоди недійсною та скасування її державної реєстрації - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Корнацьких" 1364 грн. судових витрат, сплачених при поданні апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: О.О.Данилова

Судді В.В.Коломієць

Н.О.Шаманська

………………………………

повну постанову складено 6 жовтня 2022 року