Постанова

від 21.12.2022 по справі 479/662/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 479/662/21

провадження № 61-11246св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких», ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких», ОСОБА_2 про визнання договору оренди землі недійсним та скасування державної реєстрації

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кравченка Олександра Сергійовича на постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Данилової О. О.,

Коломієць В. В., Шаманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір оренди землі від 01 січня 2005 року № 194/к, укладений між ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 10 жовтня 2003 року, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» (далі - ТОВ «Агрофірма Корнацьких»); скасувати державну реєстрацію договору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що він є власником земельної ділянки площею 5,1508 га, кадастровий номер 4823980400:02:000:0119, що розташована в межах території Багачівської сільської ради Первомайського (Кривоозерського) району Миколаївської області. 01 січня 2005 року ОСОБА_2 , який діяв від його імені на підставі довіреності від 10 жовтня 2003 року, уклав договір оренди землі з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» строком на 50 років. Він як власник не мав наміру на укладення договору, про вчинення правочину не знав, а повноваження ОСОБА_2 на підставі довіреності, строк дії якої сплинув у жовтні 2004 року, вже закінчились. Посилаючись на те, що угоду укладено з порушенням частини третьої статті 238 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив позов задовольнити.

ТОВ «Агрофірма Корнацьких» позов не визнало, посилаючись на те, що на час укладення договору оренди від 01 січня 2005 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мав повноваження на передання землі в оренду на підставі довіреності від 10 жовтня 2003 року. При цьому спірні відносини на час укладення договору регулювалися не статтею 67 Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 року (далі - ЦК Української РСР), який втратив чинність з 01 січня 2004 року, а статтею 247 ЦК України, за умовами якої довіреність зберігає чинність до припинення її дії. Будь-яких дій з припинення дії довіреності сторони не вчиняли. Отже, договір оренди від 01 січня 2005 року підписано належними сторонами, зокрема представником ОСОБА_1 . Власник своїми наступними діями схвалив правочин, прийнявши його до виконання, передавши орендареві правовстановлюючі документи та документи, що підтверджують особу власника, а також тривалий час отримував орендну плату. Крім того, ОСОБА_1 у будь-якому разі пропустив позовну давність до вимог про визнання правочину недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Кривоозерський районний суд Миколаївської області рішенням від 25 липня 2022 року позов задовольнив частково. Скасував державну реєстрацію договору оренди землі від 01 січня 2005 року № 194/К, укладеного між ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 , діючого в його інтересах на підставі нотаріально посвідченої довіреності, і ТОВ «Агрофірма Корнацьких», зареєстрованого 28 липня 2020 року державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг, номер запису 37538928. В іншій частині позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що відповідно до статті 67 ЦК Української РСР строк дії довіреності, яку видав власник землі ОСОБА_1 повіреному ОСОБА_2 10 жовтня 2003 року, обмежувався одним роком. Тому, укладаючи договір оренди землі з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» 01 січня 2005 року, повірений ОСОБА_2 не мав відповідних повноважень. Відсутність належного представництва та недосягнення згоди між дійсними учасниками правовідносин з оренди (власником та орендарем) свідчать про те, що договір оренди у належний спосіб укладено не було. Оскільки суд встановив, що договір оренди землі від 01 січня 2005 року є неукладеним, тому підстав для визнання його недійсним немає, однак державна реєстрація договору оренди землі за встановлених обставин підлягає скасуванню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Миколаївський апеляційний суд постановою від 06 жовтня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравченка О. С. відхилив. Апеляційну скаргу ТОВ «Агрофірма Корнацьких» задовольнив частково. Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 25 липня 2022 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що встановлені обставини свідчать про те, що договір доручення, укладений між власником ОСОБА_1 та повіреним ОСОБА_2 , на підставі якого 10 жовтня 2003 року власник видав довіреність, продовжив дію з 01 січня 2004 року. Дій, які би свідчили про припинення представництва за довіреністю від 10 жовтня 2003 року, довіритель ОСОБА_1 не вчиняв як до 01 січня 2004 року, так і після цієї дати, тому станом на 01 січня 2005 року повірений ОСОБА_2 не втратив повноважень представника власника, в тому числі і щодо передання в оренду належної позивасу земельної ділянки. Договір оренди землі від 01 січня 2005 року є укладеним повноважними особами та створює цивільні права та обов`язки за змістом правочину для власника ОСОБА_1 як орендодавця. Волевиявлення власника ОСОБА_1 на вчинення правочину (договору оренди від 01 січня 2005 року) втілено діями повіреного ОСОБА_2 , який уклав угоду на підставі дійсної довіреності та в межах наданих йому повноважень. Отже, немає підстав як для визнання договору оренди землі від 01 січня 2005 року неукладеним, так і підстав для визнання його недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України. При цьому апеляційний суд не давав оцінки правильності обраного позивачем способу захисту (визнання угоди недійсною або визнання її неукладеною), оскільки підстави позовних вимог (припинення представництва) вважав недоведеними. Також суд вважав, що вимога про скасування державної реєстрації договору оренди є похідною від вимоги про визнання договору недійсним, а тому відмова у задоволенні первісної вимоги (про визнання договору недійсним) унеможливлює і задоволення похідної вимоги (скасування державної реєстрації договору).

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У листопаді 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кравченко О. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження зазначив те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 травня 2019 року у справі № 484/3465/17, від 22 липня 2020 року у справі № 153/1303/17.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що довіреність була видана ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 10 жовтня 2003 року, а тому відповідно до нормативно-правових актів, які діяли на той час, чинність цієї довіреності припинилася 10 жовтня 2004 року.

Відповідно до абзацу першого пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України після 01 січня 2004 року до прав і обов`язків ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за укладеним між ними договором доручення дійсно підлягають застосуванню положення ЦК України 2004 року. Разом з цим помилковими є посилання суду апеляційної інстанції на те, що застосування цих положень ЦК України автоматично змінює узгоджений сторонами строк дії договору доручення та виданої на її підставі довіреності, оскільки такі твердження пов`язані із помилковим тлумаченням законодавства.

Видаючи довіреність від 10 жовтня 2003 року на ім`я ОСОБА_2 , позивач був впевнений, що термін дії зазначеної довіреності закінчується через рік з дня її видачі, тобто 10 жовтня 2004 року, адже нотаріус, який посвідчував цю довіреність роз`яснив сторонам їх права, обов`язки і термін дії в разі невизначення та зазначення конкретного строку.

Також посилався на те, що договір оренди землі укладений з порушенням норм частини третьої статті 238 ЦК України і має бути визнаний недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, оскільки позивач не мав волевиявлення на укладення з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» договору оренди землі від 01 січня 2005 року № 194/К та взагалі не знав про існування укладеного правочину. При цьому при підписанні спірного договору оренди землі повноваження ОСОБА_3 за довіреністю на представництво інтересів ОСОБА_1 вже закінчились.

У грудні 2022 року ТОВ «Агрофірма Корнацьких» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки це судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

01 грудня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,1508 га, кадастровий номер 4823980400:02:000:0119, розташованої в межах території Багачівської сільської ради Первомайського (Кривоозерського) району Миколаївської області.

01 січня 2005 року між ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв ОСОБА_2 , і ТОВ «Агрофірма Корнацьких» був укладений договір оренди землі № 194/К зі строком дії 50 років, який зареєстрований у Кривоозерському районному відділі МРФ, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 28 серпня 2006 року № 0406017000.

У договорі зазначено, що ОСОБА_2 діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 10 жовтня 2003 року серії ВАР № 521201, реєстраційний номер 8386.

Згідно з витягом з Єдиного реєстру довіреностей ця довіреність (бланк серії ВАР № 521201) посвідчена 10 жовтня 2003 року, номер в реєстрі нотаріальних дій - 8386, дата і час реєстрації - 21 січня 2004 року.

Відомостей про строк дії довіреності витяг не містить.

Суд першої інстанції вживав заходи щодо виявлення та витребування оригіналу/копії довіреності від 10 жовтня 2003 року.

Проте, за повідомленням приватного нотаріуса відповідні документи у зв`язку з закінченням строку зберігання знищені.

Учасники справи довіреність суду також не надали.

Оскільки надані суду докази не містять інформації щодо строку дії довіреності від 10 жовтня 2003 року і встановити ці обставини на час розгляду справи неможливо, суд вмотивовано виходив з того, що довіреність на ім`я ОСОБА_2 видана власником ОСОБА_4 без зазначення строку її дії.

Ці обставини сторони не заперечували.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Як відомо зі змісту оспорюваного договору, від імені орендодавця ОСОБА_1 діяв його представник за нотаріально посвідченою 10 жовтня 2003 року довіреністю Шушняєв Р. М.

Згідно з частиною першою статті 67 ЦК Української РСР, чинного на час видачі ОСОБА_1 довіреності ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), строк дії довіреності не може перевищувати трьох років. Якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення. Посвідчена державним нотаріусом довіреність, що призначається для вчинення дій за кордоном і не містить вказівки про строк її чинності, зберігає силу до її скасування особою, яка видала довіреність.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно із частиною третьою статті 5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Норма статті 67 ЦК Української РСР, згідно з якою, якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення, у разі якщо у довіреності не було зазначено строк її дії, не встановлювала чітко її строк в один рік, а тільки передбачала, що вона зберігає свою силу протягом року з дня її вчинення.

Тобто із закінченням року дія довіреності мала бути припинена відповідно до чинного на той час законодавства. Однак підстави для припинення довіреності, яка була видана під час дії ЦК Української РСР та продовжувала діяти після 01 січня 2004 року, слід визначати відповідно до норм, чинних на час її припинення, тобто норм статті 248 ЦК України, оскільки щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 484/4338/21 (провадження № 61-7016св22).

Відповідно до частини першої статті 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється у разі:

1) закінчення строку довіреності;

2) скасування довіреності особою, яка її видала;

3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;

4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність;

6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

Оскільки довіреність ОСОБА_1 не передбачала строку її дії, а норма ЦК Української РСР, яка визначала збереження нею сили протягом одного року з дня її вчинення, втратила чинність з 01 січня 2004 року, тому жодної з наведених у частині першій статті 248 ЦК України підстави не відбулося на час укладення договору оренди землі від 01 січня 2005 року.

Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні позову, оскільки суд правильно виходив з того, що повірений ОСОБА_2 станом на 01 січня 2005 року мав повноваження на підписання вказаного договору в інтересах ОСОБА_1 . Договір оренди землі є укладеним повноважними особами в створює цивільні права та обов`язки за змістом правочину для власника ОСОБА_1 як орендодавця.

Суд апеляційної інстанції надав спірним правовідносинам належну правову оцінку, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків апеляційного суду, зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням та помилковим тлумаченням норм матеріального права.

Ураховуючи встановлені судом конкретні обставини цієї справи, оскаржуване судове рішення не суперечить правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравченка Олександра Сергійовича залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов