Постанова

від 28.09.2022 по справі 300/808/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 300/808/19

Провадження № 22-ц/4808/931/22

Головуючий у 1 інстанції Тураш В. А.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Девляшевського В.А.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

секретаря Максимів Ю.В.,

з участю: представників сторін,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні справуза позовом ОСОБА_1 до Витвицької сільської ради об`єднаної територіальної громади Долинського району, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення сільської ради, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на рішення Долинського районного суду, ухвалене головуючим суддею Турашем В.А. 27 травня 2022 року, повний текст якого складено 06 червня 2022 року,

в с т а н о в и в:

У квітні 2020 року в суд першої інстанції була передана справа з Восьмого апеляційного адміністративного суду за позовом ОСОБА_1 до Витвицької сільської ради об`єднаної територіальної громади Долинського району, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення сільської ради від 25.01.2019 за №772/27/2019 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 ». Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є власником земельної ділянки площею 0,2770 га за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначила, що рішенням Витвицької сільської ради об`єднаної територіальної громади Долинського району №772/27/2019 від 25.01.2019 надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,2500 га по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. ОСОБА_1 вказала, що ОСОБА_2 вже передавалась безоплатно у приватну власність земельна ділянка площею 0,18 га, яка межує із земельною ділянкою позивача. Інша частина земельної ділянки орієнтовною площею 0,09 га має цільове призначення - для ведення селянського господарства. Від земельної ділянки позивачки вздовж земельної ділянки ОСОБА_2 (площею 0,18 га) розташована дорога загального користування шириною 3,39 м. (проїзд до земельної ділянки позивачки). На думку позивачки, оскаржуваним рішенням відповідач передав у власність ОСОБА_2 дорогу загального користування (проїзд) та земельну ділянку сільськогосподарського призначення (не змінивши при цьому цільове призначення з «для ведення селянського господарства» на «для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд») орієнтовною площею 0,09 га, чим порушив вимоги статей 20, 83, 116, 121 ЗК України.

Крім того позивач вказала, що 21.02.2020 Витвицькою сільською радою ОТГ Долинського району прийнято рішення за № 1273-37/2020, за яким вирішено внести зміни в оскаржуване нею рішення Витвицької сільської ради від 25.01.2019 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 » та викладено в наступній редакції: «Надати дозвіл гр. ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,2500 га, по АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Контроль за виконанням даного рішення покласти на комісію з питань інвестиції, будівництва, земельних відносин та охорони природи».

На думку ОСОБА_1 , внесенням змін відповідачем до оскаржуваного нею рішення не усунуто вищенаведені порушення законодавства України, що у свою чергу вказує на необхідність скасування оскаржуваного нею рішення з наступними до нього змінами.

Рішенням Долинського районного суду від 27 травня 2022 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Витвицької сільської ради об`єднаної територіальної громади Долинського району від 25.01.2019 року №772-27/2019 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 » та рішення Витвицької сільської ради об`єднаної територіальної громади Долинського району від 21.02.2020 № 1273-37/2020 «Про внесення змін в рішення сесії Витвицької сільської ради об`єднаної територіальної громади від 25.01.2019 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 ». Стягнуто з Витвицької сільської ради об`єднаної територіальної громади Калуського району на користь ОСОБА_1 768,40 грн сплаченого судового збору та 9438, 55 грн витрат за проведення судової земельно-технічної експертизи.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, необґрунтованим та ухваленим з порушенням норм процесуального права при неправильному застосуванні норм матеріального права. На думку апелянта, твердження позивача, що ОСОБА_2 передана дорога загального користування, є надуманим. Згадана дорога не існує ні в Генеральному плані, ні фактично. Апелянт зазначає, що рішенням від 18.12-26.12.1997 «Про передачу земель у приватну власність громадянам села Витвиця» було передано у приватну власність мамі ОСОБА_2 ОСОБА_3 0,18 га земельної ділянки, яка знаходиться між ділянками ОСОБА_4 і ОСОБА_5 . Однак, реальна площа даної ділянки, виходячи від меж сусідніх земельних ділянок, становила 0,2701 га. Представник третьої особи вказує, що до земельної ділянки позивачки уже є запроектована та облаштована одна під`їзна дорога із західної її сторони, ширина заїзду дотичного до ділянки 12 м, а ширина самої дороги 6 м.

Також вважає необґрунтованим твердження позивачки, що ОСОБА_2 уже передавалась безоплатно земельна ділянка площею 0,18 га рішенням сільської ради від 18.12-26.12.1997. Апелянт вказує, що ОСОБА_2 не реалізувала дане рішення сільської ради не виготовила відповідного державного акта. Також наголошує, що оскаржуваним рішенням сільської ради вирішено не передати безоплатно у приватну власність третій особі земельну ділянку площею 0,2500 га, а надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. Крім того, ОСОБА_2 звернулася до сільської ради із заявою про скасування рішень сільської ради, яким їй було передано у приватну власність безоплатно земельну ділянку площею 0,18 00 га. В свою чергу сільська рада відповідні рішення скасувала. Апелянт зазначив, що ОСОБА_2 погоджено експертом державної експертизи ОСОБА_6 висновок, в якому зазначено, проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам. Представник ОСОБА_2 погоджується, що на східній частині земельної ділянки державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №607221 від 10.10.2012 від літери «Д» до літери «Е» містяться відомості про землі Витвицької сільської ради (дорога) шириною 3,39га. Втім, на думку апелянта, такий держаний акт не визначає конкретний напрям проїзду і його фактичної ширини в межах іншої (всієї) частини земель сільської ради і, чи взагалі такий проїзд виходить на дорогу, вулицю чи магістраль с. Витвиця та через територію третьої особи. Зауважує, що з 1997 ОСОБА_1 завжди їздила через подвір`я ОСОБА_2 , коли ж виник конфлікт, землевпорядник порекомендував укласти сервітут до земельної ділянки позивачки. Дорогою, на яку вказувала позивач ніхто не користувався, на ній ростуть дерева, вона не спроектована і не передбачена.

Апелянт також вважає, що експертом було неналежним чином проведено земельно-технічну експертизу, оскільки для дослідження недостатньо використання лише технічної документації без правовстановлюючих документів.

Враховуючи наведене просить, оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

Представник позивача подав відзив на вказану апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу відхилити, оскільки вважає, що викладені в ній аргументи не ґрунтуються на дійсних обставинах справи. На думку позивача, апелянт свідомо приховала обставини того, що згідно рішення Витвицької сільської ради від 18.12-26.12.1997 відповідачці передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку в с. Витвиця площею 0,18 га. Однак, подаючи заяву до Витвицької ОТГ в грудні 2019 року ОСОБА_2 зазначила, що не отримувала на території України земельних ділянок із земель державної або комунальної власності. Зауважує, що судовими рішеннями Долинського районного суду від 11.05.2012 та від 23.01.2013 встановлено обставини, що мають преюдиційне значення для даної справи, зокрема, що вказаними рішеннями встановлено факт наявності проїзду громадського користування до земельної ділянки позивача. Також встановлено, що генеральний план села Витвиця не відображає існуючий проїзд так, як цей план був складений до виділення земельної ділянки родині ОСОБА_7 , а відображений в генеральному плані проїзд фактично не існує, і не може бути облаштований у зв`язку із тим, що на ньому розміщено господарство. Крім того, звертає увагу, що ОСОБА_1 уже більше десяти років позбавлена доступу до своєї приватної власності земельної ділянки, що порушує приписи с. 129-1 Конституції України та ч.1 ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідач Витвицька сільська рада ОТГ Долинського району та третя особа ОСОБА_2 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляла, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів, просив її задовольнити. Додатково зазначив, що ним ще в 26 травня 2020 року подано до сільської ради заяву з проханням затвердити проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, а 19.11.2020 відповідне право було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Враховуючи вказане вважає, що встановлення проїзду через земельну ділянку ОСОБА_2 призведе до порушення її права власності на згадану земельну ділянку.

Представник сільської ради доводи апеляційної скарги заперечив, зазначивши, що заїзд до земельної ділянки ОСОБА_1 в дійсності був вздовж присадибної ділянки ОСОБА_2 по вільній землі, належній сільській раді. Такий заїзд існував, і облаштування його саме в цьому місці, а не з іншої сторони є найбільш доцільним.

Представник позивача доводи апеляційної скарги заперечив, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим. Крім того вказав, що наявний на генеральному плані проїзд на даний час відсутній, оскільки він ввійшов до площі кількох земельних ділянок, які вже приватизовані.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при вирішенні питання про надання дозволу гр. ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,2500 га по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, відповідачем було порушено вимогу ст. 83 ЗК України щодо заборони передачі у приватну власність земель загального користування населених пунктів, зокрема проїздів.

Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивачці ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,2770 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства в с. Витвиця, ур. «Порошниці», що підтверджується копією державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №607221 від 10.10.2012 (т.1 а.с. 39, 79).

Згідно копії Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29.09.2008, на підставі рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 02.04.2008 у справі №2-461/2008 ОСОБА_2 зареєстровано право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 (т.2 а.с.19).

Встановлено, що земельна ділянка позивачки межує із господарством ОСОБА_2 . Згідно плану меж земельної ділянки ОСОБА_1 , кадастровий номер якої 2622080501:01:002:1001, між господарствами гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_2 до земельної ділянки ОСОБА_1 проходить проїзд громадського користування. На східній частині земельної ділянки (права частина на Плані меж земельної ділянки) Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №607221 від 10.10.2012 від літери (точки) «Д» до літери (точки) «Е» містяться відомості про землі Витвицької сільської ради (дорога) шириною 3,39 м (т.1 а.с. 38).

Із матеріалів справи судом встановлено, що в подальшому на підставі рішень сільської ради від 12.05.2017 за №136-6/2017, від 21.07.2017 за №209-8/2017, від 22.12.2017 за №360-14/2017 (т.1а.с. 35, 54, 74) розроблено і затверджено «Детальний план території для будівництва» та «Проект землеустрою щодо зміни цільового призначення землі» (т.1 а.с.32-48, 49-78).

У зв`язку із вказаним позивачкою змінено цільове призначення землі з «ведення особистого селянського господарства», на «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», про що свідчить копія Витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку (кадастровий номер 2622080501:01:002:1001) від 30.01.2018 за №НВ-2603224272018 (т.1 а.с.79-83).

Згадані «Детальний план території для будівництва» і «Проект землеустрою щодо зміни цільового призначення землі» містять ті ж відомості про наявність на східній частині земельної ділянки (права частина на Плані меж земельної ділянки) від літери (точки) «Д» до літери (точки) «Е» земель сільської ради (дорога) шириною 3,39 м.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року у справі за № 343/1400/18 за позовом ОСОБА_2 до Витвицької сільської ради ОТГ Долинського району про визнання бездіяльності протиправною зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_2 щодо надання дозволу на виготовлення проекту для відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (т.2 а.с.28-31).

25 січня 2019 року рішенням Витвицької сільської ради №772-27/2019 вирішено надати дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею 0,2500 га по АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; виготовити в ліцензованій проектній організації проект землеустрою щодо відведення у власність вказаної земельної ділянки, погодити його у встановленому законом порядку та подати на затвердження сесії сільської ради; ОСОБА_2 - укласти договір про земельний сервітут з гр. ОСОБА_1 (т.1 а.с.24; т.2а.с.28-31).

Рішенням Витвицької сільської ради об`єднаної територіальної громади Долинського району Івано-Франківської ради №1273-37/2020 від 21.02.2020 вирішено: внести зміни у вищезазначене рішення та викласти в такій редакції: «Надати дозвіл гр. ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею 0,2500 га по АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд». Контроль за виконанням даного рішення покладено на комісію з питань інвестиції, будівництва, земельних відносин та охорони природи (т. 3 а.с. 5).

Згаданими рішеннями, на думку ОСОБА_8 , третій особі ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації щодо землі, яка є проїздом громадського призначення до її будинковолодіння.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 152 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина статті 21 ЦК України).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Системний аналіз наведених вище положень частини першої статті 15, частини другої статті 16 ЦК України, частини другої статті 152, статті 155 ЗК України та роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» свідчить про те, що вирішуючи питання про недійсність рішення органу місцевого самоврядування та правовстановлюючого документа на право власності на земельну ділянку, суд має встановити не тільки дотримання вимог законодавства щодо відведення земельної ділянки, а й факт порушення таким актом прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав - користування земельною ділянкою.

Ухвалюючи судове рішення, місцевий суд виходив з того, що проїзд громадського призначення проходить через земельну ділянку площею 0,2500 га, відносно якої оспорюваними рішеннями від 25.01.2019 та від 21.02.2020 ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність землі.

Заперечуючи вказане твердження суду, апелянт зазначила, що згадана дорога відсутня в генеральному плані, а також фактично.

З цього приводу колегія суддів зауважує таке.

Згідно з ч.1 ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За приписамипунктів "а"і "в"ч.3ст.116ЗК України,безоплатна передачаземельних діляноку власністьгромадян провадиться,зокрема:у разіприватизації земельнихділянок,які перебуваютьу користуваннігромадян;одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Так, відповідно до ст. 118 ЗК України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихст. 122 цього Кодексу.

Згідно вимог ч.2 ст. 118 ЗК України, рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Земельний кодекс України виокремлює безоплатну передачу земельних ділянок у власність громадян за двома різними порядками, а саме: у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян та одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Зокрема, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян шляхом приватизації землі, що перебуває у користуванні таких громадян врегульовано пунктом "а" ч. 3 ст. 116, ч.ч. 1, 2 статті 118 ЗК України.

В свою чергу, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян шляхом їх одержання із земель комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації (щодо ділянок, які не перебувають у користуванні) регламентовано пунктом "в" ч. 3 ст. 116, ч.ч. 6, 8 ст. 118 і ст. 121 ЗК України.

Відповідно до вимог ч.4 ст.83 ЗК України, до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: зокрема землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Таким чином, проїзди і вулиці у населених пунктах не можуть бути передані у приватну власність, оскільки являються землями загального користування.

З матеріалів справи вбачається, що «Детальний план території для будівництва» і «Проект землеустрою щодо зміни цільового призначення землі» містять відомості про наявність на східній частині земельної ділянки (права частина на Плані меж земельної ділянки) від літери (точки) «Д» до літери (точки) «Е» земель сільської ради (дорога) шириною 3,39 м (т.1 а.с. 38, 40).

Наявність спірноїдороги такожвстановлено рішеннямДолинського районногосуду Івано-Франківськоїобласті від25.01.2013в справі№906/233/12(т.1а.с.84-87)та постановоюДолинського районногосуду Івано-Франківськоїобласті від11.05.2012у справі№2-а-40/2012(т.1а.с.28-31).Зокрема,вописовій і мотивувальній частинах рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 25.01.2013 у справі №0906/233/12 встановлено, що згідно плану меж земельної ділянки ОСОБА_1 , кадастровий номер якої 2622080501:01:002:1001 та схеми виносу в натурі меж земельної ділянки і розбивки будівель ОСОБА_2 між господарствами гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_2 до земельної ділянки ОСОБА_1 проходить проїзд громадського користування. Вказаним рішенням також встановлено, що ОСОБА_2 без погоджень та без відповідних дозволів органів місцевого самоврядування біля свого будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , на земельній ділянці, цільове призначення якої ведення селянського господарства, та на проїзді громадського користування, які не передані їй у встановленому законом порядку, проводить самовільне будівництво господарської будівлі - гаражу.

В цьому контексті колегія суддів наголошує на тому, що відповідно до ч. 4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З цього випливає, що існування проїзду громадського користування між господарствами гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_2 до земельної ділянки ОСОБА_1 є встановленим фактом.

Вказане також підтверджується висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи у №2835/20-28/2271-2277/21-28 від 09.11.2021. З висновку вбачається, що в натурі (на місцевості) не виявлено і не встановлено фактичної наявності дороги загального користування, проходу чи проїзду до земельної ділянки з кадастровим номером 2622080501:01:002:1001.

Крім того, на час проведення експертизи, встановлено, земельна ділянка площею 0,2500 га, яку просила ОСОБА_2 передати їй у власність, є сформованою, внесено до бази даних Держгеокадастру, присвоєний кадастровий номер 2622080501:01:002:1159 і дана земельна ділянка передана в приватну власність гр. ОСОБА_2 . Тому частина дороги загального користування, яка являється проїздом до земельної ділянки з кадастровим номером 2622080501:01:002:1001, увійшла до складу приватної земельної ділянки з кадастровим номером 2622080501:01:002:1159, власником якої є ОСОБА_2 (т.1 а.с.201-219).

Доводи апелянта про неналежне проведення земельно-технічної експертизи за відсутності правовстановлюючої документації апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведені докази, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що проїзд громадського призначення проходить через земельну ділянку площею 0,2500 га по АДРЕСА_2 щодо якої оскаржуваними рішеннями від 25.01.2019 та від 21.02.2020 ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність землі.

Таким чином, при вирішенні питання про надання дозволу гр. ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею 0,2500 га по АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, відповідачем було порушено вимогу ст.83 ЗК України щодо заборони передачі у приватну власність земель загального користування населених пунктів, зокрема проїздів.

Що стосується доводів апелянта, що згаданий проїзд відсутній на генеральному плані с. Витвиця, то такі апеляційний суд до уваги не приймає, враховуючи наступне.

Відповідно до п.42 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» до виключної компетенції сільських рад належить затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.

Згідно з ч.1 ст. 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Частинами 1, 2, 5, 6 ст.17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану.

Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради.

Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Згідно ст. 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Детальний план планування території визначає в тому числі: порядок організації транспортного і пішохідного руху; функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами (ч.4 ст. 19 Закону).

Отже, генеральний план населеного пункту не завжди може містити зображення всіх проходів чи проїздів, особливо тих, які відносяться до пішохідних. Відповідні пішохідні проходи чи невеликі проїзди підлягають обов`язковому відображенню лише в детальному плані території (якщо такий розроблявся). Таким чином, сама по собі відсутність плану земельно-господарського устрою території відповідного населеного пункту не може безумовно свідчити про те, що такого проїзду насправді не існувало.

Рішенням Витвицької сільської ради Долинського району Івано-Франківської області № 166-11/2016 від 15.12.2016 року затверджено Генеральний план с. Витвиця.

Згідно викопіювання з Генерального плану с. Витвиця вбачається, що спірний проїзд до земельної ділянки ОСОБА_1 відсутній.

Разом з тим, з «Детального плану території для будівництва» та «Проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення землі» вбачається, що наявний на східній частині земельної ділянки від літери (точки) "Д" до літери (точки) "Е" земель сільської ради проїзд (дорога) шириною 3,39 м (т.1 а.с. 32-48).

В судовому засіданні також встановлено, що будь-якого іншого проїзду до земельної ділянки ОСОБА_1 немає, а проїзд, який передбачений в генеральному плані, частково приватизований і перебуває у приватній власності різних громадян, тобто цей проїзд частинами відійшов у приватну власність. Крім того, фактично на місцевості по вул. Красівського при в`їзді до згаданого проїзду розташоване ДП «Болехівське лісове господарство», в`їзд до якого здійснюється через металічні ворота.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що представником органу місцевого самоврядування в суді першої інстанції повністю визнано позовні вимоги. В засіданні апеляційного суду представник Витвицької сільської ради підтвердив, що найбільш оптимальним є облаштування заїзду до земельної ділянки ОСОБА_1 саме біля присадибної ділянки ОСОБА_2 , як це відображено у « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Зазначив, що за наявності у сільської ради коштів на підставі названого « ІНФОРМАЦІЯ_1 » будуть виготовлені та внесені зміни до Генерального плану с. Витвиця.

Зважаючи навикладене,суд першоїінстанції дійшовдо обґрунтованоговисновку провизнання протиправнимита скасуваннярішень Витвицькоїсільської радиоб`єднаноїтериторіальної громадиДолинського районувід 25.01.2019 року №772-27/2019 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 » та рішення Витвицької сільської ради об`єднаної територіальної громади Долинського району від 21.02.2020 № 1273-37/2020 «Про внесення змін в рішення сесії Витвицької сільської ради об`єднаної територіальної громади від 25.01.2019 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 », оскільки вказані рішення прийняті з порушенням норм земельного законодавства.

Посилання апелянта на те, що встановлення проїзду через земельну ділянку ОСОБА_2 призведе до порушення її права власності на спірну земельну ділянку, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, необґрунтовані, оскільки названа земельна була приватизована на підставі рішення сільської ради,яке було оскаржено і визнано у судовому порядку незаконним.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно установлених обставин справи, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вказане, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Долинського районного суду від 27 травня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного її тексту.

Суддя-доповідач: В.А. Девляшевський

Судді: О.В. Пнівчук

О.О. Томин

Повний текст постанови складено 06 жовтня 2022 року.