Постанова

від 04.10.2022 по справі 922/2828/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2022 року

м. Київ

cправа № 922/2828/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

ОГП: Шекшеєва В.С.,

позивача: Дейнега К.В. (в режимі відеоконференції),

відповідача: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.04.2021

та рішення Господарського суду Харківської області від 16.12.2020

у справі № 922/2828/20

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради

до Приватного акціонерного товариства "Харківський верстатобудівний завод"

про стягнення 12 857 284, 45 грн,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2020 року Керівник Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Харківський верстатобудівний завод" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 12 857 284,45 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.12.2020 (суддя Шатерніков М.І.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 (колегія суддів у складі: Фоміна В.О. - головуючий, Білоусова Я.О., Крестьянінов О.О.), відмовлено у позові повністю.

Судами обох інстанцій встановлено, що у ході господарської діяльності Акціонерне товариство "Харківський верстатобудівельний завод" (відповідач) використовував частину земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011, площею 14015,61 кв.м. (1,4015 га) га для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. « 24-2» до 19.12.2017, літ. « 2Н-1-2» до 13.06.2018, літ. « 2Ш-2» до 19.12.2017, літ. « 20-1- 2» до 15.01.2018, літ. «Б-1»до 17.08.2017.

Разом з цим, на час складання позовної заяви АТ "Харвест" використовує частину земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011, площею 84432 кв.м. (8,4432 га), по пр. Московському, 277 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. « 2Ф-1», « 2Х-1», « 2П-1», « 2Щ-1», « 2Л-1-2», « 2С-1», літ. « 2И-1-2», «Я-4», « 2Б-1-2», «Ю-2».

Прокурор, посилаючись на інформацію Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, зазначав, що АТ «Харвест» на праві власності належать нежитлові будівлі за адресою: проспект Московський, 277 у м. Харкові: літ. « 2Ф-1», літ. « 2Х-1», літ. « 2П-1», літ. « 2Щ-1», літ. « 2Л-1-2», літ. « 2С-1», літ. « 2И-1-2», літ. «Я-4», літ. « 2Б-1-2», літ. «Ю-2».

Також прокурор зазначав, що до 17.08.2017 на праві власності АТ «Харвест» належали нежитлові будівлі літ. « 24-2», загальною площею 596,0 кв.м., до 19.12.2017, літ.« 2Н-1- 2», загальною площею 1645,5 кв.м., до 13.06.2018, літ. « 2Ш-2», загальною площею 910,0 кв.м., до 19.12.2017, літ. « 20-1-2», загальною площею 1861,1 кв.м., до 15.01.2018, літ. «Б-1» загальною площею 961,4 кв.м.

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради здійснено обстеження земельної ділянки за адресою: пр. Московський, 277 у м. Харкові, на якій розташовані вищевказані нежитлові будівлі, право власності на які зареєстровано за АТ «Харвест». Обстеження здійснювалось з урахуванням меж фактичного користування земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011, які визначені за результатами геодезичної зйомки.

Обстеженням встановлено, що на сформованій земельній ділянці площею 11,5278 га (кадастровий номер 6310138200:02:004:0011) по проспекту Московському, 277 у м. Харкові розташовані нежитлові будівлі: літ. «О-1», літ.« 2Ш-1», літ.«Б-1», які належить на праві власності ТОВ «Українська ливарна компанія», літ.« 2Ч-1», яка належить на праві власності ТОВ «УСПІХ 2017», літ.« 2Н-1-2», яка належить на праві власності ТОВ «ВП Солодка майстерня», літ.« 2О-1-2», яка належить на праві власності ТОВ «СВ Оптторг», літ.« 2Ф-1», літ. « 2Х-1», літ. « 2П-1», літ. « 2Щ-1», літ. « 2Л-1-2», літ. « 2С-1», літ. « 2И-1-2», літ. «Я-4», літ. « 2Б-1-2», літ. «Ю-2», які належить на праві власності АТ «Харвест», літ. « 2Ш-2», яка належить на праві власності ТОВ «Мрія 2017», літ.«Е-1», яка належить на праві власності ТОВ «СЕЗІМ».

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16.09.2019 державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011 проведено 23.12.2013 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, виготовленого ТОВ «Геокомплекс».

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно відомості про зареєстровані права на земельну ділянку з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011, що розташована за адресою: пр. Московський, 277 у м. Харкові, відсутні.

Отже, під час обстеження, Департаментом територіального контролю Харківської міської ради встановлено, що AT «Харвест» використовував для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. « 2Ч-2» загальною площею 596,0 кв.м., літ. « 2Н-1-2», загальною площею 1645,5 кв.м., до 13.06.2018, літ. « 2Ш-2», загальною площею 910,0 кв.м., до 19.12.2017, літ. « 2О-1-2», загальною площею 1861,1 кв.м., до 15.01.2018, літ. «Б-1» загальною площею 961,4 кв.м. до 17.08.2017 земельну ділянку з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011, площею 0,111227 га, по пр. Московському, 277 у м. Харкові.

Обстеженням також встановлено, що з 23.12.2013 по 30.12.2013 ТОВ «Українська ливарна компанія» та АТ «Харвест» користувались земельною ділянкою з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011 по пр. Московському, 277 у м. Харкові, з 30.12.2013 по 31.05.2017 - ТОВ «Українська ливарна компанія», АТ «Харвест» та Приватна фірма «Світ», з 31.05.2017 по 17.08.2017 - ТОВ «Українська ливарна компанія», АТ «Харвест» та ТОВ «СЕЗІМ», з 17.08.2017 по 19.12.2017 - ТОВ «Українська ливарна компанія», АТ «Харвест», ТОВ «Мрія 2017» та ТОВ «СЕЗІМ», з 19.12.2017 по 15.01.2018 - ТОВ «Українська ливарна компанія», АТ «Харвест», ТОВ «Мрія 2017», ТОВ «СЕЗІМ», ТОВ «Успіх 2017», з 15.01.2018 по 16.06.2018 - ТОВ «Українська ливарна компанія», АТ «Харвест», ТОВ «Мрія 2017», ТОВ «СЕЗІМ», ТОВ «Успіх 2017» та ТОВ «СВ Оптторг», з 13.06.2019 по теперішній час ТОВ «Українська ливарна компанія», АТ «Харвест», ТОВ «Мрія 2017», ТОВ «СЕЗІМ», ТОВ «Успіх 2017», ТОВ «СВ Оптторг» та ТОВ «ВП Солодка майстерня».

Прокурор зазначає, що АТ «Харвест» використовувало земельну ділянку, площею 14015,61 кв.м. (1,4015 га) га та використовує на цей час земельну ділянку 84432 кв.м. (8,4432 га), по пр. Московському, 277 у м. Харкові, без зареєстрованого у встановленому законом порядку права власності або користування, та відповідно, не сплачувало платежів за її використання, згідно зі встановленого законодавчими актами розміру.

Тим самим, прокурор посилаючись на приписи ст. 1212 ЦК України вказує у позові, що АТ «Харвест» безпідставно зберегло грошові кошти у виглядів орендної плати без достатньої правової підстави у розмірі 12857284,45 грн.

Обґрунтовуючи такий розмір заявленої суми, прокурор посилається на те, що Департаментом територіального контролю Харківської міської ради здійснено розрахунки безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за використання АТ «Харвест» вищезазначеної земельної ділянки, а саме:

- у період з 01.09.2017 по 30.11.2017 під об`єктом нерухомості літ. « 24-2», « 2ПІ-2», «Б-1» з площею земельної ділянки 5671,04 кв.м. у розмірі 89 888,25 грн.;

- у період з 01.09.2017 по 31.05.2018 під об`єктом нерухомості літ. « 2Н-1-2» з площею земельної ділянки 3796 кв.м. у розмірі 180 504,36 грн.;

- у період з 01.09.2017 по 31.12.2017 під об`єктом нерухомості літ. « 20-1-2» з площею земельної ділянки 4548,57 кв.м. у розмірі 96 128,88 грн.;

- у період з 01.09.2017 по 31.12.2019 використовує земельну ділянку площею 84432,95 кв.м., під об`єктами нерухомості літ. « 2Ф-1», « 2Х-1», « 2П-1», « 2Щ-1», « 2Л-1- 2», « 2С-1», літ. « 2И-1-2», «Я-4», « 2Б-1-2», «Ю-2», проте не сплатило орендну плату у розмірі 12490762, 96 грн..

Таким чином, у 2017 році не сплачено орендну плату у розмірі 1 784 394, 72 грн., у 2018 році - 5 353 184,12 грн., у 2019 році - 5 353 184, 12 грн.

Разом з тим, з огляду на відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням ст.ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України, спірна земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади міста Харкова.

За таких підстав, за твердженням прокурора, несплата відповідачем орендної плати у розмірі, у якому мав би сплачувати відповідач за наявності договору оренди, стало наслідком безпідставного збагачення відповідача за рахунок позивача, а відтак, відповідач зобов`язаний сплатити позивачу грошові кошти, безпідставно збережені внаслідок безоплатного користування земельною ділянкою, відповідно до приписів ст. 1212 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що прокурором не надано до матеріалів справи технічної документації з нормативної грошової оцінки спірних земельних ділянок, зокрема, площею 5671,04 кв.м., площею 3796 кв.м., площею 4548,57 кв.м., площею 84432,95 кв.м., а площа цих земельних ділянок була визначена на підставі акта обстеження земельної ділянки. Проте законодавством України не передбачено формування земельних ділянок на підставі топографічних планів та актів обстеження земельних ділянок, які не є документацією землеустрою. Тобто вищезазначені спірні земельні ділянки не мають ні визначених меж, ні кадастрового номеру, інформація про них не занесена до Державного земельного кадастру, тому не можуть вважатися сформованими земельними ділянками в розумінні ст. 79-1 ЗК України. Також судом першої інстанції встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011 площею 115278 кв.м. (11,5278 га) за цією адресою розміщені об`єкти нерухомості, які належать іншим юридичним особам, при цьому прокуратура для розрахунку ціни даного позову використовує саме цю площу, що не узгоджується з матеріалами справи.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, Заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвали нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами обох інстанцій неправильно застосовані норми матеріального (ст.ст. 181, 1212-1214 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12, 791, 116, 120, 123, 125, 126, 152 Земельного кодексу України) та процесуального (ст.ст. 11, 14, 76-79, 86, ст.ст. 236 ГПК України) права, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення про відмову в задоволенні позову. Вказує, що здійснений Харківською міською радою розрахунок відповідає положенням п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України де зазначено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території. Також висновки судів першої та апеляційної інстанції, що земельна ділянка не сформована як об`єкт цивільних прав, та як наслідок, відсутні правові підстави для задоволення позову із застосуванням ст.ст. 1212-1214 ЦК України, протирічать наявним в матеріалах справи доказам.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:

1) судами не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц; постановах Верховного Суду від 12.04.2017 у справі № 3-1345гс16, №922/207/15 і № 922/5468/14, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 24.04.2019 у справі №642/4792/17, від 29.01.2020 у справі №638/13423/18 та від 22.04.2020 у справі № 826/12431/16, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19;

2) відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положення ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель», яка визначає умови проведення обов`язкової оцінки земель; серед переліку цих умов відсутня така щодо визначення розміру безпідставно збережених коштів; ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оцінку земель», ст.ст. 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 12 Земельного кодексу України, які визначають рішення органу місцевого самоврядування як підставу для проведення оцінки земель, у т.ч. й нормативної грошової оцінки земельних ділянок; ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про оцінку земель», яка визначає нормативно-правову базу проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок та граничну періодичність її проведення.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 12.08.2021 та зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 646/4738/19 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходило відзиву на касаційну скаргу у встановлений в ухвалі від 23.07.2021 строк.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.07.2022 поновлено касаційне провадження у справі № 922/2828/20 та знову зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/2060/20.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.08.2022 поновлено касаційне провадження у справі № 922/2828/20 та призначено касаційну скаргу у відкритому судовому засіданні на 13.09.2022.

У судовому засіданні 13.09.2022 оголошувалась перерва у справі до 04.10.2022.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Щодо підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц; постановах Верховного Суду від 12.04.2017 у справі № 3-1345гс16, №922/207/15 і № 922/5468/14, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 24.04.2019 у справі №642/4792/17, від 29.01.2020 у справі №638/13423/18 та від 22.04.2020 у справі № 826/12431/16, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19.

Так, скаржник зазначає, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, постановах Верховного Суду від 12.04.2017 у справі № 3-1345гс16, №922/207/15 і № 922/5468/14 викладено висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права (ст. 1212-1214 ЦК України стосовно можливості стягнення орендної плати без укладеного між сторонами договору оренди землі).

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладання договору оренди, внаслідок чого її власник недоотримує дохід у вигляді орендної плати, за своїм змістом є кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої ст. 1212 ЦК України.

У п. 43 постанови від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15 (провадження № 3- 1271гс16), від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і № 922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).

Тобто, Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (статей 1212-1214 Цивільного кодексу України стосовно можливості стягнення орендної плати без укладеного між сторонами договору оренди землі), викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду України.

Колегія суддів зауважує, що рішення судів попередній інстанцій в цій частині щодо застосування положень ст.ст. 1212-1214 ЦК України до спірних правовідносин не суперечать відповідним висновкам як саме повинна застосовуватися норма права - статті 1212-1214 ЦК України стосовно можливості стягнення орендної плати без укладеного між сторонами договору оренди землі, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, постановах Верховного Суду від 12.04.2017 у справі № 3-1345гс16, №922/207/15 і № 922/5468/14, а тому відповідні посилання скаржника на вказані постанови Верховного Суду є безпідставними.

Дійсно, положення глави 15, ст.ст. 120, 125 ЗК України, ст. 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 .

Верховний Суд зазначає, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Крім того, скаржник посилається на неврахування апеляційним господарським судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі № 826/12431/16. Предметом позову у справі № 826/12431/16 є вимоги фізичної особи до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів зауважує, що у справі № 922/2828/22, яка розглядається, предметом спору є стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, тоді як у справі № 826/12431/16, на яку посилається скаржник, предметом спору є вимоги позивача - фізичної особи до органу виконавчої влади про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення податкового органу про нарахування земельного податку. Враховуючи предмет та підстави позову, суб`єктний склад учасників, фактичні обставини справи № 826/12431/16 та цієї справи № 922/2828/22, що розглядається, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у цих справах не є подібними.

Щодо висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02.06.2020 у справі №922/2417/19, то вони зроблені Верховним Судом за наявності обставини, яка принципово відрізняє такий спір від спору у даній справі, а саме, співпадіння площ земельних ділянок під об`єктами нерухомості, за які стягується плата, із площами земельних ділянок з відповідними кадастровими номерами. Натомість у даній справі площа земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011, на якій розташована нерухомість відповідача складає 11,5278 га, тоді як прокурором заявлено до стягнення з відповідача коштів за користування частинами цієї земельної ділянки з площею 5671,04 кв.м., 3796 кв.м., 4548,57 кв.м., 84432,95 кв.м.

В свою чергу, у постанові від 24.04.2019 у справі № 642/4792/17 Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з особи, яка без достатніх правових підстав використовує земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна цієї особи, та не сплачує за користування земельними ділянками плату за землю у встановленому законодавством розмірі. При цьому суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про доведеність розміру цих безпідставно збережених коштів орендної плати, виходячи з наданих позивачем доказів, яким суди надали оцінку.

Верховний Суд зазначив, що суди, визначаючи суму, яка підлягає стягненню, правильно взяли до уваги акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації спірної земельної ділянки від 15.08.2017 року, договори дарування із зазначенням площі нерухомого майна, та вирахували цю суму шляхом множення вартості одного квадратного метру спірної земельної ділянки (відповідно до проведеної та затвердженої нормативно-грошової оцінки земель м. Харкова станом на рік розрахунку) на всю площу земельної ділянки, що використовується відповідачем, а також на розмір ставки орендної плати за земельну ділянку із врахуванням сплачених відповідачем сум земельного податку.

Колегія суддів у справі № 922/2828/20 вважає, що така позиція не суперечить базовим принципам використання землі і більше того, не встановлює підґрунтя для звільнення недобросовісних користувачів від встановленого законом обов`язку сплачувати плату за користування землею.

Відповідно до ч. 286.6 ст. 286 ПК України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Верховний Суд не бачить жодних перешкод для застосування цієї норми права (за аналогією) у спірних правовідносинах і як наслідок з цього доходить до висновку, що розрахувати суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою для кожної з кількох осіб пропорційно їх часткам у праві власності на нерухомість, яка знаходиться на такій земельній ділянці можливо, а тому розрахунок позовних вимог, який містить у собі саме такий алгоритм, не суперечить вимогам закону, є раціональним та справедливим.

Касаційний господарський суд додатково вказує ще і про те, що близькі за змістом висновки щодо можливості застосування запропонованого у цій справі алгоритму розрахунку позовних вимог надав і Касаційний цивільний суд у постанові від 29.01.2020 у справі № 638/13423/18. Відповідна позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20.

Відтак, Верховний Суд вважає, що підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, знайшла своє підтвердження, а тому суди дійшли передчасних висновків про відмову в позові, оскільки визнали застосовану прокурором методику розрахунку позовних вимог неправильною.

Щодо підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

В обґрунтування п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положення ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель», яка визначає умови проведення обов`язкової оцінки земель; серед переліку цих умов відсутня така щодо визначення розміру безпідставно збережених коштів; ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оцінку земель», ст.ст. 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 12 Земельного кодексу України, які визначають рішення органу місцевого самоврядування як підставу для проведення оцінки земель, у т.ч. й нормативної грошової оцінки земельних ділянок; ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про оцінку земель», яка визначає нормативно-правову базу проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок та граничну періодичність її проведення.

В цьому контексті прокурор зазначає, що враховуючи те, що технічна документація на спірну земельну ділянку не розроблена та не затверджена, а між позивачем та відповідачем склались позадоговірні (кондиційні) правовідносини, розрахунки Харківської міської ради здійснені не з метою укладання з відповідачем цивільно-правових угод, а використовуються в якості цивільного елементу та як доказ обґрунтування суми позову, заявленої до стягнення. Отже, на думку прокурора, для розрахунку розміру безпідставно збереженого відповідачем майна - грошових коштів за використання земельних ділянок комунальної власності та вирішення справи по суті наявність витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки не є обов`язковою.

Колегія суддів звертає увагу на постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, у якій містяться наступні висновки.

Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за певною формулою.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

При цьому статтею 12 Закону України "Про оцінку земель" у редакції, чинній на час вирішення спору судом, регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж один раз на 5- 7 років (стаття 18 Закону України "Про оцінку земель").

Відповідно до ст. 20 зазначеного Закону за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з положеннями частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" (у редакції, чинній на час розгляду спору судом) витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Так, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі - Порядок № 1051).

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель", є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.

При цьому власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Так, технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об`єкта цивільних прав.

Водночас у пункті 162 Порядку № 1051 визначено відомості, які можуть бути надані державними кадастровими реєстраторами у формі: 1) витягу з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; 2) довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території), за формою згідно з додатком 41; 3) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); 4) копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Витяги, довідки, викопіювання та копії документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру, в паперовій та електронній формі відповідно до Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" мають однакову юридичну силу.

Зважаючи на викладене, як положення ПК України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг із Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.

З огляду на те, що земельне законодавство і ПК України не обмежують можливості подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом із Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка із Державного земельного кадастру, витяг із Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до ст.ст. 98- 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.

Відтак, Верховним Судом викладено висновок стосовно питання того якими доказами повинні підтверджуватися обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а тому колегія суддів не вбачає необхідності застосування правових норм, визначених відповідачем в якості підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи, і не формулює висновок з приводу їх застосування.

Оскільки суди обох інстанцій дійшли передчасного висновку про відмову в позові, а Верховний Суд, в силу положень ст. 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга Заступника керівника Харківської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

З урахуванням положень ст. 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 16.12.2020 у справі № 922/2828/20 скасувати.

Справу № 922/2828/20 направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.