Рішення

від 06.10.2022 по справі 260/612/22

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

06 жовтня 2022 року м. Ужгород№ 260/612/22 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Закарпатській області (вул. Волошина, буд. 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ ВП 44106694) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Закарпатській області (далі відповідач), яким просить суд:

1) прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі;

2) справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін;

3) визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Закарпатській області № Ф-2262-50 від 14.05.2021 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 29888,74 грн.;

4) стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у вигляді судового збору та витрат на професійну правничу допомогу (а.с.1-5).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що з 12 липня 2006 року і по день звернення з даним позовом до суду позивач є адвокатом, тобто - особою, яка провадить незалежну професійну діяльність (самозайнятою особою). З 14 липня 2015 року позивач є керівником у ТОВ «Юридичний захист», а з 04 вересня 2020 року - керівником АБ «Марина В.Г. Юридичний захист». Зазначені відомості є у вільному (публічному) доступі в Єдиному реєстрі адвокатів України та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. При цьому, за весь вказаний період за позивача сплачувався єдиний внесок, або через ТОВ «Юридичний захист», як за найманого працівника, або ж ним самим як адвокатом.

25 березня 2019 року позивачу надійшла вимога ГУ ДФС у Закарпатській області за № Ф-2262-50 від 04 березня 2019 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 9276 грн. 72 коп. (заборгованість станом на 28.02.2019). Не погодившись з вказаною вимогою, позивач оскаржив її в судовому порядку. Так, Рішенням Закарпатського окружного суду від 28 січня 2020 року в адміністративній справі за № 260/460/19 позов ОСОБА_1 задоволено повністю, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Закарпатській області № Ф-2262-50 від 04.03.2019р. про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 9276,72 грн. Рішення мотивовано тим, що відповідач - ГУ ДФС у Закарпатській області безпідставно та незаконно здійснив нарахування подвійного ЄЄВ ОСОБА_1 - і як керівнику ТОВ «Юридичний захист.», і як самозайнятій особі - адвокату. 18 серпня 2020 року вказане рішення суду набрало законної сили.

Однак, податковий орган продовжив подвійне нарахування позивачу єдиного внеску. Так, позивач зайшовши у березні 2021 року до особистого електронного кабінету платника податків за веб-адресою https://cabinet.tax.gov.ua/login, у розділі «Стан розрахунків з бюджетом», позивач виявив, що йому як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, у 2019 та 2020 роках нараховано заборгованість зі сплати єдиного внеску. Такого роду стан справ його здивував, враховуючи, що виникнення боргу позивач не допускав, і тому, щоб прояснити ситуацію, що склалася, він направив до ГУ ДПС у Закарпатській області запит з вимогою пояснити чому відбулося відповідне нарахування. У зв`язку з цим ОСОБА_1 01.04.2021 через свого представника звернувся до ГУ ДПС у Закарпатській області із запитом про надання інформації. В даному запиті також було піднято питання використання ГУ ДПС невірної адреси позивача ( АДРЕСА_2 ) та зазначено на необхідності коригування , вказаної інформації. Одночасно, у вказаному запиті було наголошено на тому, що поштовою адресою позивача є АДРЕСА_3 , за якою він зареєстрований, як адвокат та здійснює адвокатську діяльність, тому саме туди необхідно здійснювати з ним листування. У відповідь на вказаний запит ГУ ДПС у Закарпатській області направило лист за № 5174/6/07-16-13-02-09 від 06.04.2021р., де зазначило, що, на їх думку, незважаючи на те, що за ОСОБА_1 єдиний внесок сплачує роботодавець, він повинен все одно окремо сплачувати єдиний внесок ще й як самозайнята особа - адвокат. Тобто, на думку податківців, позивач повинен двічі платити з одне й те ж саме.

Однак, при цьому, ГУ ДПС не направило з вказаним листом представнику позивача відповідну вимогу. Натомість, як виявилось у подальшому, ГУ ДПС у Закарпатській області продовжило нараховувати позивачу заборгованість з єдиного внеску. 13 січня 2022 року позивач знову звернувся через свого представника до ГУ ДПС у Закарпатській області з запитом про надання інформації. У відповідь ГУ ДПС у Закарпатській області направило лист № 786/6/Адв./07-16-24-01- 09 від 19.01.2022 (надійшов 24.01.2022), де зазначило, що станом на 18.01.2022 у ОСОБА_1 наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 19 292,02 грн., з яких за 2019 рік - 9696,72 грн. та за 2020 рік - 9595,30 грн.

Водночас, у вказаному листі було вказано, що ГУ ДПС було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2262-50 від 14.05.2021 на загальну суму 29888,74 грн., яку направлено ОСОБА_1 . Однак, ОСОБА_1 вказаної вимоги ні за місцем свого перебування ( АДРЕСА_3 ), ні за місцем свого проживання ( АДРЕСА_4 ) не отримував.

З додатку до листа ГУ ДПС - рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з номером 88000 2696998 6 видно, що таке 20.05.2021 направлялось на адресу АДРЕСА_5 , не було вручено і повернулося відправнику.

Однак, за вказаною адресою позивач вже більше 3 років не проживає.

Тобто, незважаючи на те, що в ГУ ДПС були достеменно відомості про дійсну адресу перебування ОСОБА_1 , за якою він здійснює адвокатську діяльність та через яку слід здійснювати листування, а саме - АДРЕСА_3 , вони свідомо та умисно направили вимогу за іншою адресою, внаслідок чого позивач таку не отримав.

Крім того, такі дії податкового органу прямо суперечили вимогам Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Мінфіну № 449 від 20.04.2015.

У зв`язку з вищезазначеним, вважаю податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною та такою, що підлягає скасуванню позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду було відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.42, 43).

У подальшому представником відповідача було подано до суду відзив на позовну заяву, згідно змісту якого вбачається, Головне управління ДПС у Закарпатській області вважає її безпідставною, необґрунтованою та такою що не підлягає задоволенню у наступних підстав.

Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон) визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. За приписами ч. 4 ст. 8 Закону порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Відповідно до п. 6 ч.1 ст.1 Закону недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Згідно з ч. 1 ст. 3 вказаного Закону збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати та відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (п. 2 ч.1 вказаної статті). Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно- правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Частиною 1 ст. 13 вказаного Закону визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Відповідно до даних Єдиного реєстру адвокатів України Марина Віктор Георгійович є адвокатом (свідоцтво №21/536) та займається індивідуальною адвокатською діяльністю, тобто є платником єдиного внеску згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону.

Законами України №1774 від 06.12.2016 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», №2148 від 03.10.2017 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесено зміни в Законі України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», що не було враховано Позивачем.

У п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону зазначено, що єдиний внесок нараховуйся для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Враховуючи вищенаведене, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017 рік позивач повинен був сплатити єдиний внесок за І-V квартал 2017 року у розмірі 8448 грн., за 2018 рік - єдиний внесок за І-V квартал 2018 року у розмірі 9828,72 грн., за 2019 рік - єдиний внесок за І-V квартал 2019 року у розмірі 11016,72 грн., за 2020 рік - єдиний внесок за І-V квартал 2020 року у розмірі 8495,30 грн., нарахований як самозайнятій особі з ознакою незалежної професійної діяльності «адвокат». У 2018 році позивачем по справі було сплачено ЄСВ у розмірі 9000,00 грн., у 2021 році 1320,00 грн., а у 2022 році 4070,00 грн..

Станом на 31 січня 2022 року заборгованість по сплаті єдиного соціального внеску згідно інтегрованої картки платника становить 29 888,74 грн..

Після надіслання оскаржуваної вимоги № 2262-50 від 14 травня 2021 року по обліковій картці позивача було проведено коригування сум ЄСВ у розмірі 9276,72 грн., згідно рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року по справі № 260/460/19.

Станом на 10 березня 2022 року заборгованість позивача з ЄСВ складає 15 222,02 грн..

У відповідності до ч.2 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок не входить в систему оподаткування. Також, згідно статей 9 та 10 Податкового кодексу України, єдиний внесок не є податком. Частиною 2 статті 6 Закону платник єдиного внеску зобов`язується своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, подавати звітність до органів доходів і зборів.

Позивач порушуючи норми чинного законодавства не сплатив в повному обсязі нарахований йому єдиний внесок, що свідчить про протиправну поведінку платника єдиного внеску.

У зв`язку з вищезазначеним відповідач просив відмовити позивачеві у задоволенні позову повністю.

06 жовтня 2022 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було замінено первісного відповідача в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Закарпатській області (вул. Волошина, буд. 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 43143065) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, на правонаступника - Головне управління ДПС у Закарпатській області (вул. Волошина, 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, ЄДРПОУ ВП 44106694).

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 12 липня 2006 року є адвокатом, тобто - особою, яка провадить незалежну професійну діяльність (самозайнятою особою).

З 14 липня 2015 року позивач є керівником у ТОВ «Юридичний захист», а з 04 вересня 2020 року - керівником АБ «Марина В.Г. Юридичний захист».

Зазначені обставини підтверджені відомостями в Єдиному реєстрі адвокатів України та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.30-33).

25 березня 2019 року позивачу надійшла вимога ГУ ДФС у Закарпатській області за № Ф-2262-50 від 04 березня 2019 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 9276 грн. 72 коп. (заборгованість станом на 28.02.2019). Не погодившись з вказаною вимогою, позивач оскаржив її в судовому порядку. Рішенням Закарпатського окружного суду від 28 січня 2020 року в адміністративній справі за № 260/460/19 позов ОСОБА_1 задоволено повністю, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Закарпатській області № Ф-2262-50 від 04.03.2019р. про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 9276,72 грн. Рішення мотивовано тим, що відповідач - ГУ ДФС у Закарпатській області безпідставно та незаконно здійснив нарахування подвійного ЄЄВ ОСОБА_1 - і як керівнику ТОВ «Юридичний захист.», і як самозайнятій особі - адвокату. 18 серпня 2020 року вказане рішення суду набрало законної сили.

Однак, податковий орган продовжив подвійне нарахування позивачу єдиного внеску.

Як вбачається зі змісту позову та матеріалів даної справи позивач у березні 2021 року зайшовши до особистого електронного кабінету платника податків за веб-адресою https://cabinet.tax.gov.ua/login, у розділі «Стан розрахунків з бюджетом», виявив, що йому як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, у 2019 та 2020 роках нараховано заборгованість зі сплати єдиного внеску.

У зв`язку із вищезазначеним, він направив до ГУ ДПС у Закарпатській області запит з вимогою пояснити чому відбулося відповідне нарахування.

Так, 01 квітня 2021 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся до ГУ ДПС у Закарпатській області із запитом про надання наступної інформації:

« 1. Чи направлялась ОСОБА_1 вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 20 612,02 грн.? Якщо так, то коли і на яку адресу? Прошу надати її копію та копії поштових документів щодо її надіслання (квитанцій, накладних, описів, повідомлень про вручення тощо).

2. Якщо такої вимоги ще не було, прошу Вас її сформувати (оскільки висновки Касаційного адміністративного суду Верховного суду щодо незаконності нарахування подвійного ЄСВ самозайнятим особам Ви не застосовуєте у своїй діяльності) та надіслати на поштову адресу мого клієнта, щоб ми її якомога скоріше оскаржили в суді і щоб така була визнана незаконною і скасована (як і попередня).

3. Якщо Вами (ГУ ДФС або ГУ ДПС у Закарпатській області) формувалися після 04.03.2019 якісь інші вимоги, прошу також надати і їх копії та копію документації щодо їх надіслання по аналогії з п. 1» (а.с.10-12).

В даному запиті позивачем було також звернуто увагу ГУ ДПС на ту обставину, що останніми невірно зазначено адресу позивача ( АДРЕСА_2 ) та зазначено на необхідності коригування, вказаної інформації.

Одночасно, у вказаному запиті було наголошено на тому, що поштовою адресою позивача ОСОБА_1 є АДРЕСА_3 , за якою він зареєстрований як адвокат та здійснює адвокатську діяльність, тому саме туди необхідно здійснювати з ним листування.

У відповідь на вказаний запит ГУ ДПС у Закарпатській області направило лист № 5174/6/07-16-13-02-09 від 06 квітня 2021 року, де зазначило, що, незважаючи на те, що за ОСОБА_1 єдиний внесок сплачує роботодавець, він повинен все одно окремо сплачувати єдиний внесок ще й як самозайнята особа-адвокат (а.с.13-15). Тобто, на переконання відповідача, позивач повинен двічі платити за одне й те ж саме.

Однак, відповідач не направив з вказаним листом представнику позивача відповідну вимогу.

Натомість, як виявилось у подальшому, ГУ ДПС у Закарпатській області продовжило нараховувати позивачу заборгованість з єдиного внеску.

13 січня 2022 позивач знову звернувся через свого представника до ГУ ДПС у Закарпатській області із запитом про надання наступної інформації:

« 1. Чи перебуває ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на обліку платників єдиного внеску в ГУ ДПС у Закарпатській області?

Якщо так, то до відповіді на цей запит прошу надати належним чином засвідчені копії всіх без винятку документів (довідок, витягів з реєстрів тощо) про суми сплачених ним податків (зокрема єдиного внеску) за період з 01.01.2019 до 12.01.2022 року.

2. Чи наявний в ОСОБА_1 непогашений борг (недоїмка) зі сплати ЄСВ за період з 01.01.2019 до 12.01.2022 року?

Якщо так, то до даного запиту прошу додати документальне підтвердження періоду за який існує борг по ЄСВ та документи на підставі яких виник борг по ЄСВ у гр. ОСОБА_1 .

3. У разі наявності непогашеного боргу по ЄСВ у ОСОБА_1 прошу сформувати та надіслати податкову вимогу, на підставі якої такий борг можна погасити чи оскаржити її правомірність в судовому порядку, оскільки така останньому досі не надходила» (а.с.16, 17).

У відповідь відповідач направив листа за № 786/6/Адв./07-16-24-01- 09 від 19.01.2022р., де зазначив, що станом на 18 січня 2022 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 19 292,02 грн., з яких за 2019 рік - 9696,72 грн. та за 2020 рік - 9595,30 грн. (а.с.18, 19).

Водночас, у вищезазначеному листі було зазначено, що Головним управлінням ДПС у Закарпатській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2262-50 від 14 травня 2021 року на загальну суму 29888,74 грн. (а.с.24), яку направлено ОСОБА_1 ..

Однак, як стверджував позивач у позовній заяві, вказаної вимоги ні за місцем свого перебування ( АДРЕСА_3 ), ні за місцем свого проживання ( АДРЕСА_4 ) не отримував.

З рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з номером 88000 2696998 6, яке є додатком до листа Головного управління ДПС у Закарпатській області, вбачається, що таке 20 травня 2021 року направлялось на адресу АДРЕСА_5 , не було вручено і повернулося відправнику (а.с.21).

Однак, за вказаною адресою позивач вже більше 3 років не проживає.

Тобто, незважаючи на те, що у відповідача були достеменні відомості про дійсну адресу перебування ОСОБА_1 , за якою він здійснює адвокатську діяльність та через яку слід здійснювати листування, а саме: АДРЕСА_3 , останній свідомо направив вимогу за іншою адресою, внаслідок чого позивач таку не отримав.

Крім того, такі дії податкового органу позивач вважає такими, що прямо суперечили вимогам Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Мінфіну № 449 від 20.04.2015 (надалі - Інструкція № 449).

Так, згідно з положеннями п.4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) у паперовій формі вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.

Суд окремо зауважує, що податковий орган діючи всупереч вказаним положенням, не надіслав оскаржувану вимогу позивачу ні за його фактичним місцем проживання: АДРЕСА_4 , ані за його останнім відомим місцем перебування та водночас місцем здійснення ним адвокатської діяльності як адвокатом - платником єдиного внеску, а саме: АДРЕСА_3 .

Копію оскаржуваної вимоги позивач отримав тільки 24 січня 2022 року, разом з листом Головного управління ДПС у Закарпатській області за № 786/6/Адв./07-16-24-01-09 від 19 січня 2022 року, який надійшов у відповідь на адвокатський запит його представника адвоката Гримута Д.Ю. (а.с.22).

Вищезазначені обставини справи підтверджуються роздруківкою з веб-сайту «Укрпошти» за пошуком поштового відправлення № 8800018778098 (а.с.23).

Вважаю таку вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" ("Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань") в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон 2464) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом приписів ст. 2 Закону 2464 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно абзацу другого п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону 2464 єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону 2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19 (адміністративне провадження № К/9901/28514/19).

Задля визначення наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

З метою встановлення наявності такого статусу у відповідних осіб, суд звертає увагу на наступне правове регулювання.

01 липня 2004 року набув чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (у подальшому змінено назву на Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

Відповідно до ч. 1 ст. 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

01 липня 2010 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" №2390-VI (далі - Закон 2390), який набув чинності 03 березня 2011 року.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 2390 у зв`язку із набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням" від 19 травня 2011 року №3384-VI (далі - Закон 3384) викладено в наступній редакції:

"Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру".

Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 2390 спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 2390 передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

У справі, що розглядається, позивач наполягає на тому, що впродовж 2019-2020 років він систематично сплачувався єдиний внесок.

Наведене підтверджується відомостями, отриманими від Пенсійного Фонду України, а саме:

- витягом з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування № 4174 3318 8001 1107 від 03.02.2022;

- довідкою ПФУ про трудовий та страховий стаж № НОМЕР_2 від 03.02.2022;

- довідкою ПФУ про нараховану заробітну плату (дохід, інше забезпечення) № 6440 6349 4175 4417 від 03.02.2022. (а.с.34-39).

Відтак, у контролюючого органу відсутні підстави для нарахування (ба більше для подвійного нарахування) позивачеві заборгованості зі сплати ЄСВ, тому, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2262-50 від 14 травня 2021 року є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги, відповідно, задоволенню у повному обсязі.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами у справі є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, враховуючи принципи адміністративного судочинства та з огляду на положення ч. 2 ст. 77 КАС України, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову. За вказаних обставин, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню та слід визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Закарпатській області від 14 травня 2021 року № Ф-2262-50.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду згідно квитанції № 7261-8609-0431-1548 від 03.02.2022 року було сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн. Відтак, у відповідності до ст. 139 КАС України судові витрати у вказаному розмірі підлягають стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 ..

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 205, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Закарпатській області (вул. Волошина, буд. 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ ВП 44106694) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Закарпатській області № Ф-2262-50 від 14 травня 2021 року.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Закарпатській області (вул. Волошина, буд. 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ ВП 44106694) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 992,40 (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяД.В. Іванчулинець