Постанова

від 28.06.2023 по справі 260/612/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 260/612/22 пров. № А/857/5244/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2022 року у справі №260/612/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

суддя в 1-й інстанції Іванчулинець Д.В.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення не зазначено,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Закарпатській області (далі - ГУ ДПС в Закарпатській області, відповідач, апелянт), у якому просить суд: визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Закарпатській області №Ф-2262-50 від 14.05.2021 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 29888,74 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у вигляді судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що з 12.07.2006 і по день звернення з даним позовом до суду позивач є адвокатом, тобто особою, яка провадить незалежну професійну діяльність (самозайнятою особою). З 14.07.2015 позивач є керівником у ТОВ «Юридичний захист», а з 04.09.2020 керівником АБ «ОСОБА_1. Юридичний захист». Зазначені відомості є у вільному (публічному) доступі в Єдиному реєстрі адвокатів України та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. При цьому, за весь вказаний період за позивача сплачувався єдиний внесок, або через ТОВ «Юридичний захист», як за найманого працівника, або ж ним самим як адвокатом.

25.03.2019 позивачу надійшла вимога ГУ ДФС у Закарпатській області за №Ф-2262-50 від 04.03.2019 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 9276,72 грн (заборгованість станом на 28.02.2019).

Не погодившись з вказаною вимогою, позивач оскаржив її в судовому порядку.

Так, Рішенням Закарпатського окружного суду від 28.01.2020 в адміністративній справі за №260/460/19 позов ОСОБА_1 задоволено повністю, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Закарпатській області №Ф-2262-50 від 04.03.2019 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 9276,72 грн. Рішення мотивовано тим, що відповідач ГУ ДФС у Закарпатській області безпідставно та незаконно здійснив нарахування подвійного ЄЄВ ОСОБА_1 і як керівнику ТОВ «Юридичний захист.», і як самозайнятій особі адвокату. 18.08.2020 вказане рішення суду набрало законної сили.

Однак, податковий орган продовжив подвійне нарахування позивачу єдиного внеску. Так, позивач зайшовши у березні 2021 року до особистого електронного кабінету платника податків за вебадресою https://cabinet.tax.gov.ua/login, у розділі «Стан розрахунків з бюджетом», позивач виявив, що йому як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, у 2019 та 2020 роках нараховано заборгованість зі сплати єдиного внеску. Такого роду стан справ його здивував, враховуючи, що виникнення боргу позивач не допускав, і тому, щоб прояснити ситуацію, що склалася, він направив до ГУ ДПС у Закарпатській області запит з вимогою пояснити чому відбулося відповідне нарахування. У зв`язку з цим ОСОБА_1 01.04.2021 через свого представника звернувся до ГУ ДПС у Закарпатській області із запитом про надання інформації. В даному запиті також було піднято питання використання ГУ ДПС невірної адреси позивача ( АДРЕСА_1 ) та зазначено на необхідності коригування , вказаної інформації. Одночасно, у вказаному запиті було наголошено на тому, що поштовою адресою позивача є АДРЕСА_1 , за якою він зареєстрований, як адвокат та здійснює адвокатську діяльність, тому саме туди необхідно здійснювати з ним листування. У відповідь на вказаний запит ГУ ДПС у Закарпатській області направило лист за №5174/6/07-16-13-02-09 від 06.04.2021, де зазначило, що, на їх думку, незважаючи на те, що за ОСОБА_1 єдиний внесок сплачує роботодавець, він повинен все одно окремо сплачувати єдиний внесок ще й як самозайнята особа - адвокат. Тобто, на думку податківців, позивач повинен двічі платити з одне й те ж саме.

Однак, при цьому, ГУ ДПС не направило з вказаним листом представнику позивача відповідну вимогу. Натомість, як виявилось у подальшому, ГУ ДПС у Закарпатській області продовжило нараховувати позивачу заборгованість з єдиного внеску. 13.01.2022 позивач знову звернувся через свого представника до ГУ ДПС у Закарпатській області з запитом про надання інформації. У відповідь ГУ ДПС у Закарпатській області направило лист №786/6/Адв./07-16-24-01- 09 від 19.01.2022 (надійшов 24.01.2022), де зазначило, що станом на 18.01.2022 у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 19292,02 грн., з яких за 2019 рік 9696,72 грн. та за 2020 рік 9595,30 грн..

Водночас, у вказаному листі вказано, що ГУ ДПС було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2262-50 від 14.05.2021 на загальну суму 29888,74 грн, яку направлено позивача, яку він ні за місцем свого перебування АДРЕСА_1 , ні за місцем свого проживання АДРЕСА_2 не отримував.

З додатку до листа ГУ ДПС - рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з номером 88000 2696998 6 видно, що таке 20.05.2021 направлялось на адресу АДРЕСА_3 , не було вручено і повернулося відправнику.

Однак, за вказаною адресою позивач вже більше 3 років не проживає.

Тобто, незважаючи на те, що в ГУ ДПС були достеменні відомості про дійсну адресу перебування позивача, за якою він здійснює адвокатську діяльність та через яку слід здійснювати листування, а саме - АДРЕСА_1 , вони свідомо та умисно направили вимогу за іншою адресою, внаслідок чого позивач таку не отримав.

Крім того, такі дії податкового органу прямо суперечили вимогам Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Мінфіну №449 від 20.04.2015.

У зв`язку з вищезазначеним, позивач вважав податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною та такою, що підлягає скасуванню та звернувся з даним позовом до суду.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.10.2022 адміністративний позов задоволено повністю; визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Закарпатській області №Ф-2262-50 від 14.05.2021; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 992,40 грн..

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.02.2023 та прийняти нову постанову у справі, якою відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.

ГУ ДПС в Закарпатській області вважає, що Закарпатським окружним адміністративним судом при розгляді справи невірно застосовано норми матеріального права.

Так, відповідно до даних Єдиного реєстру адвокатів України ОСОБА_1 є адвокатом та займається індивідуальною адвокатською діяльністю, тобто є платником єдиного внеску згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове держане соціальне страхування».

Апелянт зокрема зазначає, що позивач повинен був сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, нарахований як самозайнятій особі з ознакою незалежної професійної діяльності «адвокат»: за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн; за 2018 рік - 9828,72 грн; за 2019 рік - 11016,72 грн; за 2020 рік - 8495,3 грн..

У 2018 році позивачем у справі сплачено єдиний соціальний внесок у розмірі 9000,00 грн, у 2021 році - 1320,00 грн, у 2020 році - 4070,00 грн..

Станом на 31.01.2021 заборгованість по сплаті єдиного внеску згідно інтегрованої картки платника (код класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч., які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) становила 29888,74 грн.

Після надіслання оскаржуваної вимоги №2262-50 від 14.05.2021, а саме 22.03.2021 по обліковій картці позивача у справі було проведено коригування сум єдиного соціального внеску у розмірі 9276,72 грн згідно рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 у справі №260/460/19.

Позивачем добровільно сплачено єдиного соціального внеску у 2021 році - 1320,00 грн, у 2022 році - 4070,00 грн.

Станом на 10.03.2022 заборгованість з єдиного соціального внеску у позивача у справі складає 15222,02 грн.

Однак позивач, порушуючи норми чинного законодавства, не сплатив в повному обсязі нарахований єдиний внесок, що свідчить про його протиправну поведінку.

Своєю чергою, діючи у межах та у спосіб передбачений імперативними нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 ГУ ДПС у Закарпатській області сформовано та надіслано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2262 від 14.05.2021 у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати єдиного внеску станом на 31.01.2021 за адресою: АДРЕСА_3 , яке повернуто органами поштового зв`язку без вручення із відміткою «За закінченням терміну зберігання».

Відповідач вважає оскаржену вимогу правомірною, а вимоги апеляційної скарги безпідставними та такими, що задоволенню не підлягає.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 з 12.07.2006 є адвокатом, тобто особою, яка провадить незалежну професійну діяльність (самозайнятою особою).

З 14.07.2015 позивач є керівником у ТОВ «Юридичний захист», а з 04.09.2020 керівником АБ «ОСОБА_1. Юридичний захист».

Зазначені обставини підтверджені відомостями в Єдиному реєстрі адвокатів України та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.30-33).

25.03.2019 позивачу надійшла вимога ГУ ДФС у Закарпатській області за №Ф-2262-50 від 04.03.2019 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 9276,72 грн (заборгованість станом на 28.02.2019).

Не погодившись з вказаною вимогою, позивач оскаржив її в судовому порядку.

Рішенням Закарпатського окружного суду від 28.01.2020 в адміністративній справі за №260/460/19 позов ОСОБА_1 задоволено повністю, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Закарпатській області №Ф-2262-50 від 04.03.2019 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 9276,72 грн. Рішення мотивовано тим, що відповідач ГУ ДФС у Закарпатській області безпідставно та незаконно здійснив нарахування подвійного ЄCВ позивачу і як керівнику ТОВ «Юридичний захист.», і як самозайнятій особі адвокату.

18.08.2020 вказане рішення суду набрало законної сили.

Позивач у березні 2021 року зайшовши до особистого електронного кабінету платника податків за вебадресою https://cabinet.tax.gov.ua/login, у розділі «Стан розрахунків з бюджетом», виявив, що йому як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, у 2019 та 2020 роках нараховано заборгованість зі сплати єдиного внеску.

У зв`язку із вищезазначеним, він направив до ГУ ДПС у Закарпатській області запит з вимогою пояснити чому відбулося відповідне нарахування.

01.04.2021 позивач через свого представника звернувся до ГУ ДПС у Закарпатській області із запитом про надання наступної інформації

Одночасно, у вказаному запиті наголошено на тому, що поштовою адресою позивача є АДРЕСА_4 , за якою він зареєстрований як адвокат та здійснює адвокатську діяльність, тому саме туди необхідно здійснювати з ним листування.

У відповідь на вказаний запит ГУ ДПС у Закарпатській області направило лист №5174/6/07-16-13-02-09 від 06.04.2021, де зазначило, що, незважаючи на те, що за позивача єдиний внесок сплачує роботодавець, він повинен все одно окремо сплачувати єдиний внесок ще й як самозайнята особа-адвокат (а.с.13-15). Тобто, на переконання відповідача, позивач повинен двічі платити за одне й те ж саме.

Однак, відповідач не направив з вказаним листом представнику позивача відповідну вимогу.

13.01.2022 позивач знову звернувся через свого представника до ГУ ДПС у Закарпатській області із запитом про надання інформації.

У відповідь відповідач направив листа за №786/6/Адв./07-16-24-01- 09 від 19.01.2022, де зазначив, що станом на 18.01.2022 у ОСОБА_1 наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 19292,02 грн., з яких за 2019 рік 9696,72 грн. та за 2020 рік 9595,30 грн. (а.с.18, 19).

У вищезазначеному листі також зазначено, що ГУ ДПС у Закарпатській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2262-50 від 14.05.2021 на загальну суму 29888,74 грн. (а.с.24), яку направлено позивачу.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за №88000 2696998 6, яке є додатком до листа ГУ ДПС у Закарпатській області, таке 20.05.2021 скеровано на адресу АДРЕСА_3 , не було вручено і повернулося відправнику (а.с.21).

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції вказав, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

У справі, що розглядається, позивач наполягає на тому, що впродовж 2019-2020 років він систематично сплачувався єдиний внесок.

Наведене підтверджується відомостями, отриманими від Пенсійного Фонду України, а саме:

- витягом з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування №4174 3318 8001 1107 від 03.02.2022;

- довідкою ПФУ про трудовий та страховий стаж №НОМЕР_2 від 03.02.2022;

- довідкою ПФУ про нараховану заробітну плату (дохід, інше забезпечення) №6440 6349 4175 4417 від 03.02.2022. (а.с.34-39).

У зв`язку з викладеним, суд першої інстанції дійшов висновку, що у контролюючого органу відсутні підстави для нарахування (ба більше для подвійного нарахування) позивачеві заборгованості зі сплати ЄСВ, тому, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2262-50 від 14.05.2021 є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги, відповідно, задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи зазначені висновки суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову та зазначає таке.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI, в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

За приписами ст. 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Незалежна професійна діяльність це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до підпункту 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України працівник це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно з ч.ч. 2, 3, 8 ст. 9 Закону №2464-VІ обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Проаналізувавши наведені вище положення законодавства колегія суддів зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, в даному випадку, незалежної професійної адвокатської діяльності, та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є свідченням здійснення особою адвокатської діяльності.

Законом України №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 внесено зміни до Закону України №2464-VІ, що діють з 01.01.2017 року, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного соціального внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Відповідно до абзацу 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першоїстатті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першоїстатті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з ч. 12 ст. 9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа у відповідні періоди фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на встановлені обставини та зазначені нормативно-правові положення, колегія суддів дійшла висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний соціальний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не отримує дохід від роботодавця, який використовує її працю на умовах трудового або цивільно-правового договору, або на інших умовах, передбачених законодавством. В іншому випадку така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС як самозайняті особи, зокрема особи, які мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно отримують доход від роботодавця, який використовує їх працю на підставі трудового або цивільно-правового договору, або інших умовах, передбачених законодавством, спричиняє подвійну сплату єдиного внеску (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Такий правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, в постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, в постанові від 16.03.2021 у справі №500/2433/19.

Апелянт зазначає, про необхідність сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах. Водночас такі твердження апелянта ґрунтуються на невірному тлумаченні норм Закону №2464-VI, оскільки сплата єдиного внеску безпосередньо особою та роботодавцем спричиняє подвійну його сплату, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то, як вірно зазначив суд першої інстанції, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у відповідний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї у відповідному періоді.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 05.12.2019 у справі №260/358/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, від 27.02.2020 у справі №0440/5632/18.

Апелянт стверджує про наявність заборгованості у позивача зі сплати єдиного внеску, у зв`язку з чим винесено спірну вимогу від 14.05.2021.

У вказаній вимозі зазначено про наявність боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску згідно з даними інформаційної системи податкових органів в сумі 29888,74 грн станом на 31.01.2021.

Така сума недоїмки складається з сум: за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн; за 2018 рік - 9828,72 грн; за 2019 рік - 11016,72 грн; за 2020 рік - 8495,3 грн, що нарахований як само зайнятій особі з ознакою незалежної професійної діяльності «адвокат».

Також апелянт визнає сплату позивачем єдиного соціального внеску у розмірі 9000,00 грн у 2018 році, 1320,00 грн у 2021 році, у 2022 році -4070,00 грн.

Крім того апелянт визнає факт коригування по обліковій картці позивача розміру заборгованості 9276,72 грн згідно з рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 у справі №260/460/19.

Так, згідно з вказаним рішенням, позивач з липня 2015 року є керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний захист» (код ЄДРПОУ 39894059), тобто є працівником вказаного товариства.

У вказаному рішенні також зафіксовано, що позивач не перебуває на обліку платника єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітність як такий платник, суд доходить висновку про безпідставне встановлення відповідачем позивачу як платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування на цій підставі єдиного внеску.

Оскільки позивач не здійснював адвокатської діяльності протягом спірного періоду, і не здійснює підприємницьку діяльність, тобто останній не є самозайнятою особою та відповідно не отримує прибуток від адвокатської діяльності, отже відповідачем протиправно винесено оскаржувану вимогу про сплату боргу, а відтак позовні вимоги про скасування вимоги Головного управління ДФС у Закарпатській області від 04.03.2019 року №Ф-2262-50 про сплату боргу є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Вказане судове рішення набрало законної сили 18.08.2020.

Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Доцільно зауважити, що у межах цієї справи апелянтом також не спростовано того, що у період за який позивачу нараховано заборгованість за несплату єдиного внеску та винесено оскаржувану вимогу позивач працював у вказаному товаристві.

Відповідачем також не надано доказів здійснення адвокатської діяльності позивачем з отриманням доходу від такої діяльності, хоч і ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю є адвокатом.

У п. 65.3 ст. 65 ПК України зазначено, що для взяття на облік фізичної особи, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, така особа повинна подати заяву та документи особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем постійного проживання.

Так, зокрема, Верховний Суд у рішенні від 02.09.2019 у справі №520/3939/19 дійшов висновку про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи-підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до Пенсійного фонду України щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

В ході розгляду цієї справи апелянтом не доведено, що позивач звертався до нього особисто або через уповноважену особу із заявою та документами щодо взяття позивача на облік саме як самозайнятої особи.

Оскільки позивач не перебуває на обліку платника єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітність як такий платник, колегія суддів висновує про безпідставне встановлення відповідачем позивачу як платнику єдиного внеску ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування на цій підставі єдиного внеску.

Як вірно зазначив суд першої інстанції у справі, що розглядається, позивач наполягає на тому, що він систематично сплачував єдиний внесок.

Наведене підтверджується відомостями, отриманими від Пенсійного Фонду України, а саме:

- витягом з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування №4174 3318 8001 1107 від 03.02.2022;

- довідкою Пенсійного Фонду України про трудовий та страховий стаж №НОМЕР_2 від 03.02.2022;

- довідкою Пенсійного Фонду України про нараховану заробітну плату (дохід, інше забезпечення) №6440 6349 4175 4417 від 03.02.2022. (а.с.34-39).

Відтак, у контролюючого органу відсутні підстави для нарахування (ба більше для подвійного нарахування) позивачеві заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску, тому, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2262-50 від 14.05.2021 є протиправною та підлягає скасуванню.

Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону №2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена за результатами документальної перевірки, надсилається (вручається) платнику в порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.

Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена з метою стягнення недоїмки з єдиного внеску у разі його несплати платником у визначені цим Законом строки, надсилається податковим органом платнику в паперовій та/або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.

Тобто порядок скерування вимоги передбачено ст. 42 ПК України.

Так, згідно з приписами п.п. 42.1, 42.2 ст. 42 ПК України податкові повідомлення-рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті.

Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Згідно з долученими до матеріалів справи довідкою та актом (а.с.47, 48) позивач з 2015 року проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Адвокатське бюро «ОСОБА_1. «Юридичний захист» та ТОВ «Юридичний захист» здійснюють діяльність за адресою: м. Ужгород, вул. Собранецька, 46.

При цьому відповідачем не аргументовано надсилання відповідної вимоги за адресою: АДРЕСА_3 .

За таких обставин, відповідачем не додержано порядку скерування оскарженої вимоги позивача, доказів зворотного до матеріалів справи не надано.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність визнання протиправною та скасування спірної вимоги ГУ ДПС у Закарпатській області від 14.05.2021 №Ф-2262-50.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів також вважає за доцільне зауважити, що у пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З цих підстав, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2022 року у справі №260/612/22 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 28 червня 2023 року