Постанова

від 06.10.2022 по справі 420/3129/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 420/3129/20

адміністративне провадження № К/9901/33946/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОВАГОНСЕРВІС» на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2021 року (судді: Яковлєв О.В., Градовський Ю.М., Крусян А.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОВАГОНСЕРВІС» до Комісії, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації Головного управління ДФС в Одеській області, Головного управління ДПС в Одеській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОВАГОНСЕРВІС» (далі - ТОВ «ЄВРОВАГОНСЕРВІС», позивач) звернулось до суду з позовом до Комісії, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації (комісія регіонального рівня) Головного управління ДФС в Одеській області, Головного управління ДПС в Одеській області, Державної податкової служби України, про визнання протиправними та скасування рішень про відмову у реєстрації податкових накладних № 867731/41558040 від 02.08.2018 року, № 867730/41558040 від 02.08.2018 року, №866496/41558040 від 01.08.2018 року, № 866500/41558040 від 01.08.2018 року, №866499/41558040 від 01.08.2018 року, № 873631/41558040 від 07.08.2018 року, №838237/41558040 від 12.07.2018 року, №873630/41558040 від 07.08.2018 року, №838234/41558040 від 12.07.2018 року, №873632/41558040 від 07.08.2018 року; зобов`язання зареєструвати податкові накладні № 159 від 23.04.2018 року, №166 від 23.04.2018 року, № 169 від 23.04.2018 року, № 171 від 23.04.2018 року, № 173 від 23.04.2018 року, № 183 від 23.04.2018 року, № 184 від 23.04.2018 року, № 188 від 23.04.2018 року, №190 від 23.04.2018 року, № 191 від 23.04.2018 року, днем їх подання.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішенням Одеського окружного адміністративного суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, де викладено мотиви незгоди з рішенням суду.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2021 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області задоволено частково: рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року скасовано, а позов ТОВ «ЄВРОВАГОНСЕРВІС» залишено без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Ухвалюючи таке рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовна заява подана ТОВ «ЄВРОВАГОНСЕРВІС» до суду першої інстанції з пропуском строку, визначеного ч. ч. 1 ст. 122 КАС України. При цьому вказавши на те, що пропуск такого строку не може обґрунтовуватись великим навантаженням платника податків, який мав забезпечити вчасну реалізацію свого права на доступ до суду.

Не погоджуючись із таким рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного суду, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати таке рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що застосування судом апеляційної інстанції висновків Верховного суду, що викладені у постанові від ЗО червня 2021 року (справа №420/6333/20), а також постанові від 24 квітня 2020 року (справа № 520/6895/19) не є доречним у даних правовідносинах, оскільки в зазначених постановах не розглядалась проблематика тлумачення норм права, що регулюють правовідносини, спір у яких виник до моменту набрання законної сили такими постановами. Іншими словами, на час звернення ТОВ «ЄВРОВАГОНСЕРВІС» до суду з позовною заявою про оскарження рішень про відмову в реєстрації ПН/PK в ЄРПН відповідно до усталеної на той час судової практики строк звернення становив 1095 днів, що є самостійною підставою для визнання причин пропуску такого строку поважними.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а оскаржуване рішення - таким, що ухвалене з додержанням норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Спірним у цій справі є питання застосування строку звернення до суду з позовом про визнання протиправним і скасування рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН та зобов`язання її зареєструвати, у разі, коли платником податків не проводилася процедура адміністративного оскарження таких рішень як досудового порядку вирішення спору.

Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені у нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обрахунку його початку, але й природу спірних правовідносин, з приводу захисту прав, свобод та інтересів у яких особа звертається до суду.

Різниця природи рішень контролюючого органу (щодо нарахування грошових зобов`язань або інші рішення) об`єктивно здатна впливати та зумовлювати різницю у підходах щодо встановлення строків звернення до суду про їхнє оскарження.

Встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються КАС України.

Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду у публічно-правових спорах. Водночас, вона передбачає можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права у судовому порядку, є Податковий кодекс України.

Статтею 56 ПК України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів. Так, відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Пунктом 102.2 статті 102 ПК України визначені випадки, коли грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті.

Таким чином, пунктом 56.18 статті 56 ПК України встановлено спеціальний строк у податкових правовідносинах, протягом якого за загальним правилом платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу.

Зміст правовідносин щодо реєстрації податкової накладної, у яких ризики порушення норм податкового законодавства несе не лише особа, яка зобов`язана забезпечити реєстрацію податкової накладної в ЄРПН, не дозволяє поширити на них порядок і строки оскарження рішень суб`єкта владних повноважень, визначені пунктом 56.18 статті 56 ПК України, а саме - оскарження у будь-який момент після отримання такого рішення в межах 1095 днів, що дає підстави вважати, що встановлена у пункті 56.18 статті 56 ПК України можливість оскаржити "інше рішення контролюючого органу" у будь-який момент після отримання такого рішення не стосується рішень Комісії контролюючих органів щодо реєстрації податкових накладних/розрахунків коригувань до податкових накладних або відмови у їх реєстрації.

Такий підхід до розуміння норм права щодо строку звернення до суду з позовом про скасування рішення суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного із визначенням грошових зобов`язань, викладено у постанові Верховного Суду, ухваленої у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 640/20468/18.

Верховний Суд у постанові від 2 липня 2020 року у справі №1.380.2019.006119 зазначив, що строк звернення до суду з позовом про визнання протиправним і скасування рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН з похідною вимогою про зобов`язання її зареєструвати, у разі, коли платником податків не використовувалася процедура адміністративного оскарження таких рішень як досудового порядку вирішення спору, визначається частиною першою статті 122 КАС України і становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Колегія суддів не знаходить передбачених законодавством підстав для відступлення від правових висновків, зазначених у наведених вище постановах Верховного Суду.

Відтак, зважаючи на те, що рішення, з приводу правомірності якого виник спір, прийняті у липні-серпні 2018 року, а позивач звернувся до суду у квітні 2020 року, - суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем попущено строк звернення до суду.

Поряд із цим, ухвалюючи рішення, суди не звернули увагу на таке.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

За змістом частини четвертої статті 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Отже, наведені норми в сукупності та взаємозв`язку визначають, що залишення судом позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду передбачає оцінку наведених позивачем підстав пропуску строку звернення до суду на предмет їх поважності.

Згідно з частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.

Отже, процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оціночні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Разом з тим, зміст оскаржуваного у цій справі рішення свідчить про те, що суд апеляційної інстанції

фактично не надав оцінки доводам позивача щодо відсутності на час виникнення у нього права на звернення до суду стабільної судової практики у справах про оскарження рішень, які не пов`язані із нарахуванням грошових зобов`язань.

У касаційній скарзі позивач взагалі стверджує, що суд апеляційної інстанції послався на практику Верховного Суду, викладену у постановах від 30 червня 2021 року по справі№ 420/6333/20 та від 24 квітня 2020 року по справі № 520/6895/19, яких на час звернення до суду з позовом не існувало.

В контексті цих тверджень, Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 сформував висновок, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

З урахуванням цього, колегія суддів зазначає, що відповідні доводи були слушними та підлягали оцінці при наданні оцінки обставинам щодо поважності підстав пропуску строку звернення до суду.

Отже, висновок суду апеляційної інстанцій про наявність підстав до залишення позову без розгляду є передчасним та таким, що сформовано за неповної оцінки обставин щодо поважності підстав пропуску строку звернення до суду з цим позовом.

Аналогічна правова позиція була викладена в постанові від 15 липня 2021 року по справі №640/20721/19.

Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставин, Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з цим така постанова підлягає скасуванню із передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОВАГОНСЕРВІС» задовольнити частково.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2021 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська