Рішення

від 06.10.2022 по справі 338/358/20

БОГОРОДЧАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/358/20

06 жовтня 2022 року селище Богородчани

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого-судді Шишка О. А.,

з участю: секретаря Сіщук Г. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Богородчани цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання права власності,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання права власності на 1/2 житлового будинку і 1/2 земельної ділянки.

На обґрунтуваннязаявлених вимогпредставник позивачкив позовнійзаяві зазначила,що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб21липня 2014року.Після одруженнядекілька місяцівпроживали вбудинку батьківпозивачки,а згодомпереїхали проживатидо Бельгії. ІНФОРМАЦІЯ_1 всторін народиласьдочка ОСОБА_3 .Однією сім`єюпозивачка тавідповідач проживалидо вересня2019року, зараз шлюбні відносини припинені, хоча в установленому законодавством України порядку шлюб не розірвано. За час спільного проживання в шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 побудували житловий будинок в с. Підгір`я Богородчанського (тепер - Івано-Франківського) району Івано-Франківської області, однак відповідач заперечує право її довірительки на спільно нажите у шлюбі майно. Право власності на житловий будинок, що на АДРЕСА_1 ОСОБА_2 28 квітня 2016 року зареєстрував на своє ім`я, однак вказане нерухоме майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. За таких обставин, посилаючись на вимоги ст. 60, 68, 69, 70, 71 Сімейного кодексу України, ст. 368, 372 ЦК України, ст. 120 Земельного кодексу України, ОСОБА_1 просить в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 житлового будинку АДРЕСА_1 та 1/2 земельної ділянки кадастровий номер 2620487201:01:006:0346 площею 0,08 га. Понесені судові витрати позивачка просить стягнути на її користь з відповідача.

Відповідачем подано відзив, в якому він зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить відмовити в задоволенні позову. Вказує, що житловий будинок, який знаходиться на АДРЕСА_1 є його особистою приватною власністю, оскільки вказане нерухоме майно набуте ним до шлюбу та за кошти, зароблені до моменту реєстрації шлюбу з позивачкою. Будівництво зазначеного вище житлового будинку розпочато у 2013 році. До реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 були повністю зведені стіни та покрівля будинку, а у 2014 2015 роках проводилися оздоблювальні роботи. Більша частина робіт по будівництву здійснювалась господарським способом його (відповідача) родичами. Для будівництва свого будинку він використав також 15000 євро, які позичив у своєї сестри ОСОБА_4 . Незважаючи на те, що будинок зданий в експлуатацію в березні 2016 року, однак фактично будівництво здійснено до часу реєстрації шлюбу. Вважає спірне майно виключно своєю власністю, яке набуте до часу укладення шлюбу та за його кошти, тому не може бути об`єктом поділу як спільна сумісна власність подружжя.

Представник позивачки подала відповідь на відзив, в якій просить не приймати до уваги доводи сторони відповідача, викладені у відзиві, та задовольнити позов ОСОБА_1 у повному обсязі. Зокрема, зазначає, що твердження відповідача про те, що будівництво було завершено до моменту реєстрації шлюбу з її довірителькою, не відповідає дійсності, не підтверджено належними та допустимими доказами. Більше того, за запитом сторони позивача інженером - землевпорядником ОСОБА_5 відповідно до каталогу координат земельної ділянки, згідно з даними Державного земельного кадастру, за допомогою програмного комплексу Digitals побудовано контур земельної ділянки кадастровий номер 2620487201:01:006:0346 зі збереженням файлу в форматі kmz. Вказаний файл завантажено в загальнодоступний інтернет ресурс Google Earth Pro, інструменти якого дають можливість завантажувати знімки земної поверхні в певний період часу. В період з восьмого місяця 2011 року до восьмого місяця 2014 року можна зробити висновок про відсутність на вказаній земельній ділянці будь-яких будівель чи споруд. Також представник позивача заперечила факти, викладені сільським головою с.Підгір`я ОСОБА_6 в акті від 24.11.2020 року, оскільки позиція сільського голови щодо здійснення будівництва будинку саме у 2014 році сформована виключно з пояснень відповідача та показань свідків й такі пояснення спростовуються іншими доказами у справі. Вважає також безпідставним твердження відповідача про те, що він використав для будівництва спірного житла 15000 євро, які позичив 13.09.2014 року в своєї сестри ОСОБА_4 , оскільки про факт позики таких коштів він (відповідач) її (позивачку) не повідомляв, а розписка про позику коштів надана виключно в ході судового розгляду, що слід критично оцінити.

Позивачка та відповідач у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив. Зазначила, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 побудовано за час спільного проживання в шлюбі її довірителькою та відповідачем, вказане нерухоме майно належить сторонам на праві спільної сумісної власності. Позивачка та відповідач, укладаючи шлюб, домовились, що всі кошти, зароблені до одруження та надані їхніми родичами, витрачатимуть на потреби сім`ї для власного майбутнього та їхніх дітей. В Україні її довірителька працювала продавцем, під час проживання в Бельгії постійно також працювала, однак без офіційної реєстрації. Також кошти для потреб їхньої сім`ї передавала її мама. Ухвалюючи рішення у справі просила суд врахувати, що ні один зі свідків не підтвердив той факт, що будівництво було здійснено відповідачем до шлюбу, надані ними пояснення нечіткі, з яких не можливо зрозуміти, коли саме побудовано спірний будинок. Зауважила, що в технічній документації про виготовлення державного акта не позначено жодної будівлі. Про відсутність в період квітень 2011 - серпень 2014 року на земельній ділянці кадастровий номер 2620487201:01:006:0346 жодної будівлі свідчить й інформації надана сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_7 . Також наголосила на недопустимості доказів - платіжних документів (накладних, товарних чеків тощо), наданих представником ОСОБА_2 на підтвердження придбання будівельних матеріалів його довірителем до укладення шлюбу з позивачкою й просить суд не брати такі до уваги як докази у справі, оскільки в більшості з них відсутнє прізвище відповідача як покупця чи отримувача товарів чи послуг або ж інформація про сплату саме ним коштів за будівельні матеріали. Крім того зазначила, що на окремих платіжних документах написано ім`я ОСОБА_8 та населений пункт Дзвиняч, що дає підстави стверджувати, що вказані будівельні матеріали замовляв брат відповідача ОСОБА_9 , який в той же період здійснював будівництво власного будинку в с. Дзвиняч Богородчанського району.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві. Зазначив, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 є особистою власністю ОСОБА_2 , набутий останнім за кошти, зароблені до моменту реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 . Спільні кошти, зароблені за час перебування в шлюбі, сторони витратили на купівлю будинку в Бельгії. Вважає позовні вимоги безпідставними, тому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, заслухавши представників позивачки та відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до переконання, що позов підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_10 зареєстрували шлюб 22 липня 2014 року у виконавчому комітеті Старобогородчанської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області, актовий запис №20. Після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_10 змінила прізвище на " ОСОБА_11 " ( т. 1 а.с. 34).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта, 20 березня 2014 року за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 , загальною площею 0,08 га, кадастровий номер 2620487201:01:006:0346, номер запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 5073634 (т. 1 а.с. 7 - 9).

Вказаною інформацією також підтверджується, що 28 квітня 2016 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 загальною площею 211 кв.м, житловою площею 87,9 кв.м, форма власності - приватна, розмір частки - 1, номер запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14373484 (т. 1 а.с. 7 - 9).

До складу будинковолодіння АДРЕСА_1 згідно з копією технічного паспорта на житловий будинок входять: житловий будинок, колодязь, ворота, хвіртка та дві огорожі. Даними цього технічного паспорту також підтверджується рік побудови вказаного будинковолодіння 2016 рік (т. 1 а.с. 42 - 47).

Декларація про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта, - індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , подана ОСОБА_2 , зареєстрована Управлінням Держархбудінспекції в Івано-Франківській області 22 березня 2016 року (т. 1 а.с. 40 - 41).

Ринкова вартість спірного домоволодіння становить 1 591 540 грн, про що свідчить висновок оцінювача (ФОП ОСОБА_7 ) від 23 червня 2020 року (т. 1 а.с. 107).

Ринкова вартість спірної земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) загальною площею 0,08 га, кадастровий номер 2620487201:01:006:0346 становить 138 680 грн (відповідно до висновку оцінювача ФОП ОСОБА_7 від 22 червня 2020 року) (т. 1 а.с. 109).

Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку підтверджується кадастровий номер спірної земельної ділянки 2620487201:01:006:0346. Додатком до цього витягу є кадастровий план земельної ділянки із її схематичним зображенням та зазначенням її чітких розмірів. На вказаному кадастровому плані спірної земельної ділянки станом на січень 2014 року не зображено жодної будівлі чи споруди (т.2 а.с.119-120).

Інформацією інженера землевпорядника фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 підтверджується, що в період часу з восьмого місяця 2011 року до восьмого місяця 2014 року на спірній земельній ділянці відсутні будь-які будівлі чи споруди (т.2 а.с.73-76; 115-118).

Аналіз сукупності вказаних письмових доказів, які досліджені та перевірені судом з точки зору їх належності та допустимості, дає підстави зробити висновок про те, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , право власності на який 28 квітня 2016 року зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 , побудований в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, тобто після 22 липня 2014 року

Відповідно до ч. 1 ст.60СК України та ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 4 ст.368 ЦК України передбачено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно з ч. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 Сімейного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 65 Сімейного кодексу України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до ст. 69, 70 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з ч. 2 статті 372 Цивільного кодексу України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

В п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" зазначено, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 57СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 58 ЦПК).

Згідно з вимогами ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У судовому засіданні стороною відповідача заявлено про те, що спірне будинковолодіння є виключно особистою власністю відповідача, оскільки таке побудоване ним до часу укладення шлюбу з позивачкою. В обґрунтування своєї позиції відповідач та його представник покликається на надані в судовому засіданні показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .

Разом з тим, вказані свідки не надали в судовому засіданні чітких пояснень щодо часу початку будівництва спірного житлового будинку, а також часу проведення окремих будівельних робіт. Крім того, вказані свідки є рідними сестрами відповідача та їхні пояснення щодо приналежності спірного будинку виключно відповідачу суд сприймає як такі, що надані виключно для покращення процесуального становища свого брата.

Суд також не бере до уваги акт Підгірської сільської ради від 24.11.2020 року № 97/02-43, підписаний сільським головою ОСОБА_6 , оскільки цим актом констатовано факт часткового будівництва спірного будинковолодіння станом на червень 2014 року виключно зі слів відповідача та свідків ОСОБА_14 й ОСОБА_15 , що суперечить положенням ст.90 ЦПК України. Допитана ж в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 повідомила, що вказаний акт вона склала виключно з показань з чужих слів, а вона особисто не може підтвердити час початку будівництва спірного будинку.

В обґрунтування позиції відповідача суд не приймає до уваги також письмові пояснення ОСОБА_16 про здійснення початку будівництва спірного будинку у 2013 році та проведення будівельних робіт до червня 2014 року, оскільки, це також суперечить принципу безпосередності дослідження доказів, визначений ст. 90 ЦПК України.

Суд вважаєненалежними танедопустимими доказамидолучені доматеріалів справифотознімки житловогобудинку (т.2а.с.106-108),копії якихне засвідченів установленомузаконом порядку,джерело походженняяких судуне повідомленіта зякихне можливо встановити місце та час зйомки, а також ідентифікувати зображений об`єкт як той, який є предметом позову.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на ескізний проект індивідуального житлового будинку (т.1 а.с.167) як доказ початку будівництва будинку в 2013 році, оскільки такий проект є свідченням виключно наміру здійснення будівництва, а не проведення самого будівництва.

Не бере до уваги суд й твердження відповідача про позику ним грошей у сумі 15000 євро у сестри ОСОБА_4 на будівництво спірного будинковолодіння, оскільки суду не надано оригіналу розписки, який би підтверджував факт укладення договору позики, а є тільки її копія (т.2 а.с.23). Крім того, в судовому засіданні відповідач не довів, що такі кошти він отримав з відома позивачки та використав їх в інтересах сім`ї.

Отже, судження відповідача про те, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 є його особистою приватною власністю і набуте ним до шлюбу та збудоване ним за кошти, зароблені до укладення шлюбу з ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

За таких обставин суд вважає, що за позивачкою та відповідачем в порядку поділу спільного майна подружжя слід визнати право власності по 1/2 частці за кожним на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами.

Крім того, відповідно до ст. 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з роз`ясненнями, наданими у постанові ПленумуВерховного СудуУкраїни "Пропрактику застосуваннясудами земельногозаконодавства прирозгляді цивільнихсправ"від 16квітня 2004року №7 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) окрема земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст.377Цивільного кодексуУкраїни до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною першою статті 120Земельного кодексуУкраїни передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною четвертою статті 120Земельного кодексуУкраїни визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Вказана позиція викладена також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 686/9580/16-ц від 21 березня 2018 року.

Враховуючи те, що позивачка ОСОБА_1 набуває право власності на 1/2 частку жилого будинку, розміщеного на земельній ділянці, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_2 , то за нею слід визнати право власності на 1/2 частку земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 пропорційно розміру її частки у спільній власності на вказаний будинок під час його поділу.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із залученням спеціалістів.

При зверненні до суду із даним позовом ОСОБА_1 сплачено судовий збір в сумі 2600 грн (а.с.4). Крім того, в ході розгляду справи позивачкою понесено витрати, пов`язані з оцінкою житлового будинку та земельної ділянки. Згідно з квитанцією №083851 від 23 червня 2020 року, виданої оцінювачем ФОП ОСОБА_7 , вартість послуги - 2500 грн (а.с.108).

Тому з відповідача слід стягнути на користь позивачки понесені нею судові витрати в розмірі: 2600 грн по оплаті судового збору та 2500 грн витрат, пов`язаних із залученням спеціаліста.

Відповідно до ч. 2 ст. 136 ЦПК України, коли сплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення рішення і у встановлений судом строк судові витрати не були сплачені, такі стягуються за судовим рішенням у справі.

Ухвалою Богородчанського районного суду від 23 червня 2020 року позивачці відстрочено до ухвалення судового рішення у справі сплату судового збору в сумі 6051 грн 10 к. Такі ОСОБА_1 не сплачені, тому з відповідача слід стягнути судовий збір в розмірі 6051 грн 10 к. на користь держави.

Щодо вимог позивачки про стягнення на її користь з ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, то вони задоволенню не підлягають з огляду на те, що суду не подано належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення таких витрат позивачкою.

На підставі викладеного, ст. 60, 61, 63, 69, 70 Сімейного кодексу України,ст.368,372,377Цивільного кодексуУкраїни,ст.120Земельного кодексуУкраїни,ст. 4, 12, 58, 76, 81, 141, 263 - 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності по 1/2 частці за кожним на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 та по 1/2 частці за кожним земельної ділянки загальною площею 0,08 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2620487201:01:006:0346.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2600 гривень сплаченого судового збору та 2500 гривень витрат, пов`язаних із залученням спеціаліста.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 6051 гривню 10 копійок судового збору.

У задоволенні решти позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Повне рішення складене 10 жовтня 2022 року.

Головуючий О. А. Шишко