Постанова

від 26.09.2022 по справі 921/250/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2022 р. Справа №921/250/22

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Кордюк Г.Т.

суддів Кравчук Н.М.

Плотніцького Б.Д.

секретар судового засідання Клебан Н.А.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еланспецтрейд» б/н від 15.07.2022 (вх.№01-05/1743/22 від 19.07.2022)

на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 07.07.2022, суддя: Гирила І.М., м. Тернопіль, повний текст ухвали складено 07.07.2022

у справі №921/250/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еланспецтрейд», м. Луцьк,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Буд-Центр», м. Тернопіль,

про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в сумі 612 057,64 грн.

за участі представникіа сторін

від позивача Ліпкевич І.В. (адвокат);

від відповідача не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

05.07.2022 у Господарський суд Тернопільської області після пред?явлення позову звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Еланспецтрейд» (далі по тексту - ТОВ «Еланспецтрейд») із заявою б/н від 17.06.2022 (вх.№4259 від 05.07.2022) про вжиття заходів забезпечення позову шляхом:

-накладення арешту на земельну ділянку кадастровий номер 6125280600:01:001:1716 площею 0,4 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства та знаходиться за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район, с. Байківці, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Техно-Буд-Центр»;

-накладення арешту на відкритті рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Буд-Центр» в банківських установах в межах суми звернення стягнення в розмірі 622 557,64 грн. (з яких: 612 057,64 грн - сума завданих збитків та 10 500,00 грн - понесенні витрати позивачем на проведення експертизи), зокрема на: рахунок НОМЕР_1 , що відкритий в АТ «Таскобанк», рахунок НОМЕР_2 , що відкритий в Акціонерному банку «Південний, рахунок НОМЕР_3 , що відкритий в Тернопільській філії АТ КБ «ПриватБанк»; рахунок НОМЕР_4 , що відкритий в АТ «Кредобанк».

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, заявник стверджує, що на даний час існує реальна загроза невиконання рішення суду або ускладнення його виконання. Вказує, що у разі не вжиття судом заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти у межах суми звернення стягнення, грошові кошти, які є у відповідача на момент розгляду даної справи у суді, можуть зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення, а нерухоме майно (земельна ділянка) в період розгляду справи може бути вільно відчужена відповідачем на користь третіх осіб. Також звертає увагу суду на те, що у відповідача немає іншого майна, що належало б йому на праві приватної власності.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 07.07.2022 у справі №921/250/22 у задоволенні вищезазначеної заяви відмовлено. Суд відмовив у вжитті заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, оскільки між обраним заявником заходом забезпечення позову у вигляді накладення арешту на земельну ділянку немає зв`язку із позовною вимогою, на забезпечення якої заявник просить вжити такий захід, оскільки нерухоме майно відповідача не належить до предмета спору у даній справі. Окрім того, накладення арешту на земельну ділянку відповідача, за відсутності належних та допустимих доказів, які б підтверджували доводи заявника про вчинення відповідачем дій по виведенню грошових коштів, не є ані розумним, ані адекватним, ані співмірним із заявленою позовною вимогою заходом забезпечення позову. У вжитті заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на банківські рахунки відповідача суд першої інстанції відмовив з тих підстав, що твердження заявника про можливі спроби відповідача вивести грошові кошти з рахунків у банківських установах не підтверджені жодними доказами, як і не надано документів, які б свідчили про наявність/відсутність у відповідача коштів на рахунках у банківських установах, їх розмір, рух тощо. Наявність у відповідача боргу і навіть його несплата протягом тривалого часу може бути лише наслідком ведення останнім звичайної господарської діяльності та мати тимчасовий характер. Заявник не довів того, що відповідач вчиняє дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов`язань чи виконання потенційного судового рішення.

Не погодившись з вказаною ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю «Еланспецтрейд» звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 15.07.2022 (вх.№01-05/1743/22 від 19.07.2022) у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 07.07.2022 у справі №921/250/22 та прийняти нове рішення про вжиття заходів забезпечення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що:

1)встановивши, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Техно-Буд-Центр» не перебуває в процесі припинення або ліквідації, а його статутний капітал становить 33 200,00 грн., суд першої інстанції не врахував правові висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, від 23.10.2019 у справі №922/3537/17 про можливість накладення арешту на майно відповідача, яке не пов`язане з предметом заявленого позову;

2)місцевий господарський суд не врахував, що з моменту вчинення дорожньо-транспортної пригоди, відшкодування шкоди за якою є предметом заявленого позову в даній справі, відповідачем не вживаються жодні заходи з метою погашення заборгованості перед позивачем, а тому наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідач не скористався правом, яке надане ст. 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

У зв`язку з відсутністю коштів на оплату послуг з пересилання поштової кореспонденції Західний апеляційний господарський суд починаючи з 06.04.2022 припинив направлення учасникам судового процесу копій усіх процесуальних документів по справі та іншої вихідної кореспонденції суду засобами поштового зв`язку. Ця інформація оприлюднена на веб-сайті суду за посиланням: https://wag.court.gov.ua/sud4870/pres-centr/news/1266932/.

Ухвала Західного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 про призначення до розгляду апеляційної скарги, відповідно до ч. 3 ст. 242 ГПК України направлена учасникам справи на їх офіційні електронні адреси, які зазначені в апеляційній скарзі та заяві про вжиття заходів забезпечення позову.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховуючи положення ч. 2 ст. 273 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, скористався правом направлення ухвали суду на електронні пошти учасників, яке передбачено в ч. 6 ст. 120 ГПК України.

У судове засідання 26.09.2022 з`явився представник апелянта. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлений про час, дату та місце слухання справи.

При цьому обов`язкова участь представників в судове засідання не вимагалась, тому в силу п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України суд розглядає справу за відсутності відповідача.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, навівши доводи, аналогічні тим, що викладені в ній, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення заяви щодо вжиття заходів забезпечення позову.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін.

Судами встановлено, що предметом апеляційного оскарження є ухвала місцевого господарського суду про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

У силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

За змістом статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому, зважаючи на практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову, під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову в конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 у справі № 914/1570/20).

Частиною 1 ст. 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Заявник зазначив, що необхідність вжиття заходів забезпечення позову, викликана наявністю обгрунтованого припущення невиконання рішення в даній справі, про що зазначено в заяві про забезпечення позову.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідності вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Частиною першою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Зі змісту цієї норми вбачається, що необхідними елементами «обов`язку доказування» є: 1)певне міркування особи щодо обставин, якими вона підтверджує свої вимоги або заперечення; 2)подання відповідних доказів, які підтверджують ці обставини.

Отже, до надання відповідних доказів на обґрунтування заявлених вимог або заперечень, будь які висловлені особою міркування будуть собою являти припущення, які не мають під собою жодного доказового значення.

Зазначене узгоджується з вимогами процесуального закону щодо оцінки доказів про те, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що: (1)між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, (2)з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №643/12369/19).

Предметом позову в даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі шкоди, яка завдана внаслідок вчинення працівником відповідача дорожньо-транспортної пригоди.

Зі змісту заяви про вжиття заходів забезпечення позову вбачається, що позивач просить суд застосувати заходи забезпечення позову шляхом накладенням арешту на майно (земельну ділянку) та грошові кошти, що належать відповідачу і знаходяться у нього (п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України).

Судами з`ясовано, що твердження заявника про можливі спроби відповідача вивести грошові кошти з рахунків у банківських установах не підтверджені жодними доказами, як і не надано документів, які б свідчили про відсутність у відповідача коштів на рахунках у банківських установах, їх розмір, руху тощо, а також приналежність банківських рахунків на які позивач просить накласти арешт саме відповідачу, а не іншій особі, яка не має відношення до спору в даній справі.

Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження доводів заявника про ухилення відповідача від виконання грошових зобов`язань, які виникли перед позивачем внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди, адже наявність у відповідача боргу і навіть його несплата протягом тривалого часу може бути лише наслідком ведення останнім звичайної господарської діяльності та мати тимчасовий характер. Заявник не довів того, що відповідач вчиняє дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов`язань чи виконання потенційного судового рішення.

Водночас, з наявного в матеріалах справи №921/250/22 безкоштовного витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про Товариство з обмеженою відповідальністю «Техно-Буд-Центр» вбачається, що останнє не перебуває в процесі припинення або ліквідації, а його статутний капітал становить 33 200,00 грн.

Покликання апелянта на те, що статутний капітал відповідача в 20 разів менший за суму заборгованості, яка пред`явлена за позовом у даній справі, не є беззаперечним підтвердженням неможливості відповідача погасити заборгованість, яка стягуватиметься за можливим рішенням у даній справі.

За даних обставин, твердження апелянта про те, що невжиття заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти в межах суми стягнення може призвести до неможливості виконання судового рішення у даній справі у випадку задоволення позовних вимог, на думку суду, є необґрунтованими.

З огляду на наведене, подана позивачем заява ґрунтується на припущеннях щодо можливого ухилення відповідача від виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову, а відтак і щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання такого рішення.

При цьому позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України, із якими діюче законодавство пов`язує доцільність застосування заходів про забезпечення позову, які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

У зв`язку з цим апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта в цій частині, оскільки такі ґрунтуються на припущеннях, які не є обґрунтованими.

Також, позивач просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно (земельну ділянку), без зазначення його вартості та співмірності з предметом позову, обмежившись долученими до заяви витягами з Реєстру прав на нерухоме майно.

У постанові Верховного Суду від 17.06.2022 у справі №908/2382/21, на яку покликається апелянт, викладено правовий висновок про можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів, оскільки інше наявне у відповідача майно вже перебуває в заставі, а тому такий захід забезпечення позову є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Суд зазначив, що у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, на яку покликається апелянт, викладено правовий висновок про можливість вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на єдине майно відповідача за умови документального підтвердження намагання відповідача відчужити це майно. За наявності підтвердження вартості майна на яке накладено арешт, суд дійшов до висновку, що обраний вид заходу забезпечення позову є співмірним, оскільки не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача та не перешкоджатиме його господарській діяльності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №922/3537/17, на яку покликається апелянт, викладено правовий висновок про можливість вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони відчуження або арешту майна в спорах про стягнення грошових коштів, оскільки такі заходи матимуть на меті подальше звернення стягнення на таке майно в разі задоволення позову. До цього висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла аналізуючи правомірність проведення електронних торгів з продажу майна, яке перебувало під обтяженням, яке накладене згідно ухвали суду про забезпечення позову.

Разом з тим, апеляційний господарський суд відхиляє покликання скаржника на те, що заходи забезпечення позову у справах №908/2382/21, №381/4019/18, №922/3537/17, вживались за аналогічних обставин як у даній справі, оскільки апелянтом у даній справі не доведено належними та допустимими доказами: вартість земельної ділянки на яку він просить накласти арешт, відсутність у відвідача грошових коштів, а також те, що відповідач намагається відчужити єдине наявне в нього майно.

Апелянтом не доведено обґрунтованості аргументів, які заявлені в апеляційній скарзі, щодо наявності визначених у ст. 277 ГПК України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а ухвала місцевого господарського суду залишенню без змін.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду ухвала суду першої інстанції залишена без змін, то судовий збір, сплачений апелянтом за подання апеляційної скарги покладаються на нього.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еланспецтрейд» б/н від 15.07.2022 (вх.№01-05/1743/22 від 19.07.2022) - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Тернопільської області від від 07.07.2022 у справі №921/250/22 - залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.

Порядок та строк оскарження встановлено ст.ст. 288-289 ГПК України.

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Кравчук Н.М.

Суддя Плотніцький Б.Д.

Повний текст постанови складено 28.09.2022.