Постанова

від 06.10.2022 по справі 603/235/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 603/235/19Головуючий у 1-й інстанції Галіян І.М. Провадження № 22-ц/817/766/22 Доповідач - Міщій О.Я.Категорія - 307020000

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2022 року м. Тернопіль

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Тернопільського апеляційного суду в складі:

головуючого - Міщій О.Я.

суддів - Дикун С. І., Парандюк Т. С.,

секретар с/з- Романська К.М.

з участю ОСОБА_1 , її представника адвоката

Ковальчин М.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу №603/235/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Захарчук Юрій Володимирович, на рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 12 червня 2019 року, ухвалене суддею Галіян І.М., за позовом ОСОБА_1 до Вістрянської сільської ради Чортківського району Тернопільської області про визнання права власності на спадкове майно, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вістрянської сільської ради Монастириського району (правонаступник - Коропецька селищна рада,Чортківського району) Тернопільської області про визнання права власності на спадкове майно.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина на спадкове майно. Вказану спадщину прийняла дружина спадкодавця ОСОБА_4 , оскільки проживала на час відкриття спадщини разом з спадкодавцем.

ІНФОРМАЦІЯ_2 мати позивача ОСОБА_4 померла. Після її смерті відкрилась спадщина на спадкове майно, яке складається з:

- житлового будинку з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельної ділянки площею 0,5682 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6124281600:01:0118, що розташована на території Вістрянської сільської ради Монастириського району Тернопільської області;

- земельної ділянки площею 0,0946 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6124281600:01:001:0989, що розташована на території Вістрянської сільської ради Монастириського району Тернопільської області.

ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини як спадкоємиця першої черги, проте оформити спадщину нотаріус не зміг, оскільки відсутні оригінали правовстановлюючих документів.

Посилаючись на зазначене, позивач просила суд визнати за нею право власності на спадкове майно, а саме на: житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,5682 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6124281600:01:0118, що розташована на території Вістрянської сільської ради Монастириського району Тернопільської області; земельну ділянки площею 0,0946 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6124281600:01:001:0989, що розташована на території Вістрянської сільської ради Монастириського району Тернопільської області.

Рішенням Монастириського районного суду від 12.06.2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, а саме, на житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,5682 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6124281600:01:0118, що розташована на території Вістрянської сільської ради Монастириського району Тернопільської області; земельну ділянки площею 0,0946 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6124281600:01:001:0989, що розташована на території Вістрянської сільської ради Монастириського району Тернопільської області.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у розгляді справи, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Монастириського районного суду від 12.06.2019 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 03.12.2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Захарчука Ю. В. на рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 12 червня 2019 року в цій справі закрито.

Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_5 , у частині оскарження рішення Монастириського районного суду від 12.06.2019 року в цій справі.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.06.2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_5 , задоволено частково. Ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 03.12.2021 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

В апеляційній скарзі адвокат Захарчук Ю.В., який діє в інтересах особи, яка не брала участі у розгляді справи, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Монастириського районного суду від 12.06.2019 року та ухвалити нове рішення, яким визнати за ОСОБА_2 право власності на 3/5 житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою АДРЕСА_1 , визнати за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно за законом, на 2/15 житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою АДРЕСА_1 , яке залишилось після смерті ОСОБА_4 . Крім того, адвокат Захарчук Ю.В. просить визнати за ОСОБА_2 право власності по 1/3 на земельні ділянки: площею 0,5682 га., для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6124281600:01:001: 0118; площею 0,0946 га., для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6124281600:01:001: 0989.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилався на те що даним рішенням вирішено питання про права ОСОБА_2 , який не брав участі в справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не повно досліджено докази і не з`ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи.

Зокрема, не враховано ту обставину, що після смерті ОСОБА_3 який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилась спадщина, яку прийняла ОСОБА_3 .

Зазначено, що ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги після смерті своєї матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Вістря Монастириського району Тернопільської області. Після її смерті відкрилась спадщина на спірне майно.

Представник вказав, що ОСОБА_2 не був залучений судом до участі у справі як сторона спору щодо спадкового майна, оскільки позивачка ОСОБА_1 у позовній заяві не вказала усіх спадкоємців, які мають право на спадкування майна після смерті матері.

Крім того, при вирішенні спору судом не враховано, що згідно погосподарської книги Вістрянської сільської ради Монастириського району Тернопільської області, станом на 1990 рік будинок по АДРЕСА_1 належав до суспільної групи господарств - колгоспний двір.

У вказаному житловому будинку були зареєстровані: ОСОБА_3 - голова двору, ОСОБА_4 дружина, сини ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_7 . З вказаного житлового будинку вибули: син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Луг Рожнятівського району Івано-Франківської області, син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в смт., Коропець Монастириського району Тернопільської області, дочка ОСОБА_7 в 1990 році в господарство АДРЕСА_2 .

Представник зазначив, що згідно ст. 126 ЦК УРСР ( в редакції від 1963 року), працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею коштами у веденні спільного господарства двору. Це правило не застосовується, якщо член двору не брав участі у веденні господарства у зв`язку з призовом на строкову військову службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою. Отже, ОСОБА_2 не втратив права на частку в майні двору, оскільки з моменту його вибуття і до втрати господарством статусу колгоспного двору минуло менше трьох років.

У скарзі зазначено, що оскаржуваним рішенням порушено права ОСОБА_2 як спадкоємця на майно після смерті матері ОСОБА_4 та порушено право на частку в майні колгоспного двору.

Позивачка ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Монастириського районного суду від 12.06.2019 року без змін. В обґрунтування посилається на те, що колгоспний двір був припинений 15.04.1991 року у зв`язку із введенням у дію Закону України «Про власність». Станом на 15.04.1991 року в даному господарстві проживали члени колгоспу - її батько ОСОБА_3 , мама ОСОБА_4 , а також вона позивачка у справі.

ОСОБА_1 зазначала, що її брати ОСОБА_6 та ОСОБА_2 ніколи не були членами колгоспного двору, в колгоспі не працювали, тому їм не належала частка в майні колгоспного двору. Зазначила, що запис в погосподарській книзі за № 28 про її вибуття у інше господарство не відповідає дійсності.

Вказала, що вона була єдиним членом колгоспного двору та згідно ст. 1376 ЦК України є спадкоємцем першої черги за законом.

Крім того, ОСОБА_1 зазначила, що вона здійснювала догляд за мамою та з волі матері їй залишився батьківський будинок. Також, після смерті матері вона у встановлений законом строк звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Крім того, ОСОБА_1 подала заяву про застосування позовної давності до апеляційної скарги ОСОБА_2 , у якій зазначила, що на витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що збереглося станом на 15.04.1991 року, поширюється загальний трирічний строк позовної давності, який пропущено ОСОБА_2 .

В судове засідання ОСОБА_2 , його представник адвокат Захарчук Ю.В., а також відповідач Коропецька селищна рада Чортківського району Тернопільської області не зявилися, хоч були належно повідомлені про його час та місце. Так, із змісту довідки про доставку електронного листа відомо, що документ в електронному виді судова повістка про виклик до суду надіслано вказаним особам 23.09.2022 року на їх електронну адресу та доставлено до електронної скриньки.

У звязку з цим, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі ОСОБА_2 , його представника адвоката Захарчука Ю.В., відповідача Коропецької селищної ради, Чортківського району Тернопільської області.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково.

Вирішуючи спір, суд визнав за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Однак, погодитись з таким висновком суду неможливо, оскільки при розгляді спору суд порушив вимоги ЦПК України.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Вістря Монастириського району Тернопільської області помер ОСОБА_3 (а. с.7).

Після його смерті відкрилася спадщина на майно - житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку площею 0,5682 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6124281600:01:0118 і на земельну ділянку площею 0,0946 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6124281600:01:001:0989, на території Вістрянської сільської ради Монастириського району Тернопільської області.

Спадкове майно після смерті ОСОБА_3 прийняла його дружина ОСОБА_4 , яка на день смерті ОСОБА_3 проживала з ним та була зареєстрована в спірному будинку (а. с. 26).

ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Вістря Монастириського району Тернопільської області померла ОСОБА_4 (а. с. 10). За життя померлій фактично належали спірний житловий будинок та спірні земельні ділянки, які вона успадкувала після смерті ОСОБА_3 .

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частинами першою та другою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі. Дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини (частина перша статті 1266 ЦК України).

Частиною першої статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Статтею 1270 ЦК України встановлено строк для прийняття спадщини у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з частинами першою та другою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. У разі відсутності такої згоди, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).

Вказану спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла позивачка ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги за законом і як особа, яка вчасно звернулася в нотаріальну контору для прийняття спадщини (а. с. 83-127).

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, однак 11.04.2018 року приватним нотаріусом Монастириського нотаріального округу Садівським М. А. їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів, оскільки спадкодавець ОСОБА_4 не оформила своїх спадкових справ після смерті ОСОБА_3 .

Із матеріалів справи видно, що особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_2 , у встановлений статтею 1270 ЦК України строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 не подав нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Таким чином, ОСОБА_2 вважається таким, що не прийняв спадщину.

Отже, право ОСОБА_4 , як спадкоємця першої черги на спадкове майно після смерті матері не порушено, оскільки він не прийняв спадщину після смерті спадкодавця.

Вказаний висновок у цій справі зазначено у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.06.2022 року.

Доводи про те, що ОСОБА_2 своєчасно не звернувся до нотаріуса із заявою про вступ у спадкове майно після смерті матері ОСОБА_4 у зв`язку з тим, що з 15 січня 2018 року до 27 березня 2018 року він перебував в рф, а тому не міг подати заяву в нотаріальну контору до 07 березня 2018 року, є безпідставними. При цьому, ОСОБА_2 не позбавлений права звернутися до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини із зазначенням поважних причин пропуску.

Однак, колегія суддів вважає, що визнання права власності за ОСОБА_1 на спадкове майно є передчасним, оскільки суд не установив коло осіб, які не втратили права власності на майно колгоспного двору станом на 15.04.1991 року.

Крім того, спір вирішено за позовом до Вістрянської сільської ради (тепер Коропецька селищна рада, Чортківського району), яка не порушувала право ОСОБА_1 , відтак є неналежним відповідачем.

Колгоспний двір - це сімейно-трудове об`єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і сімейних потреб. Його створення і діяльність врегульовувалось положеннями статей 120-127 ЦК Української РСР 1963 року.

Зокрема, згідно з частиною першою статті 120 ЦК Української РСР майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності, а частина друга статті 123 цього Кодексу визначала, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

15 квітня 1991 року набув чинності Закон України від 07 лютого 1991 року № 697-XII «Про власність», яким було передбачено право спільної власності громадян, гарантії захисту права власності, правомірності володіння майном.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 6 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», положення статей 17, 18 Закону «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом - аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69). Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалася залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Відповідно до абзацу другого пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників. Члени колгоспу, які працюють у міжгосподарських організаціях, відносяться до суспільної групи колгоспників. Отже, застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР 1936 року без належного з`ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір є помилковим.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що спірний будинок станом на 1990 рік належав до суспільної групи господарств - колгоспний двір. У вказаному житловому будинку були зареєстровані: ОСОБА_3 - голова двору, ОСОБА_4 - дружина, сини: ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_7 .

Крім того, заявник зазначає, що він з 1976 року до 1986 року навчався в середній школі, з 01 вересня 1986 року до 1987 року навчався в СПТУ-35 м. Стрий Львівської області, з 1987 року до 1989 року проходив службу в Радянській Армії , з 01 вересня 1989 року до 1990 року навчався в СПТУ № 19 м. Івано-Франківськ. Зі спірного будинку ОСОБА_2 вибув ІНФОРМАЦІЯ_5 в смт Коропець Монастириського району Тернопільської області. На підтвердження зазначеного заявник, зокрема, надав копію погосподарської книги (а. с. 154).

ОСОБА_2 також зазначив, що з моменту його вибуття з господарства і до втрати правового режиму колгоспного двору минуло менше трьох років, тому вважає, що він не втратив право власності на майно колгоспного двору.

Суд першої інстанції не перевірив вказаних обставин і не зясував, чи були особи, які не втратили права власності в колгоспному дворі станом на 15 квітня 1991 року.

Згідно з частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідно до частин 1, 2 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Статтею 175 ЦПК України передбачено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Звернувшись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 належним відповідачем визначила Вістрянську сільську раду Чортківського району Тернопільської області.

Однак, суд першої інстанції не з`ясував усіх обставин, які необхідно було з`ясувати при вирішенні даного спору, наявності частки інших осіб у спадковому майні до втрати правового режиму колгоспного двору.

Незважаючи на те, що позивачка вказувала про відсутність інших спадкоємців (а.с. 85), до суду першої інстанції було подано копію погосподарської книги, яка давала можливість суду з`ясувати указані обставини та залучити до участі у розгляді справи особу, право якої порушується оскаржуваним судовим рішенням - ОСОБА_2 .

Слід зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі №761/30025/16-ц, у постанові Верховного Суду у справі №352/382/18 від 30 квітня 2020 року.

Таким чином, суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи, зробив висновки про доведеність та обґрунтованість позову ОСОБА_1 та задовольнив його, не залучивши при цьому до участі у розгляді справи ОСОБА_2 .

За таких обставин рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові з тих підстав, що до участі у справі в якості співвідповідача не був залучений ОСОБА_2 .

Колегія суддів зауважує, що відмова в позові із вказаної підстави не перешкоджає ОСОБА_1 звернутися до суду з позовом на загальних підставах із визначенням належного складу учасників справи із урахуванням викладених обставин.

Враховуючи вказане, колегія суддів вважає, що рішення Монастириського районного суду від 12 червня 2019 року слід скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до Вістрянської сільської ради Монастириського району Тернопільської області про визнання права власності на спадкове майно - відмовити.

Керуючись статтями 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Захарчук Юрій Володимирович, - задовольнити частково.

Рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 12 червня 2019 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до Вістрянської сільської ради Чортківського району Тернопільської області про визнання права власності на спадкове майно відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду апеляційної інстанції складений 11.10.2022 року.

Головуючий

Судді