Постанова

від 06.10.2022 по справі 126/3605/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 126/3605/18

Провадження № 22-ц/801/1718/2022

Категорія: 19

Головуючий у суді 1-ї інстанції Борейко О. Г.

Доповідач:Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2022 рокуСправа № 126/3605/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Медвецького С. К. (суддя-доповідач),

суддів: Голоти Л. О., Копаничук С. Г.,

за участю секретаря судового засідання Безрученко Н. Р.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніка+», Бершадська міська рада Гайсинського району Вінницької області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Комунальне сільськогосподарське підприємство «Флор-сервіс»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу № 126/3605/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 25 липня 2022 року, ухвалене у складі судді Борейко О. Г. у залі суду, повний текст якого складено 03 серпня 2022 року,

встановив:

Короткий зміст вимог

У грудні 2012 року ОСОБА_1 (позивач 1), ОСОБА_5 (позивач 2), ОСОБА_3 (позивач 3), ОСОБА_4 (позивач 4) звернулися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніка +» (відповідач 1), Бершадської міської ради Гайсинського району Вінницької області (відповідач 2), за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Комунального сільськогосподарського підприємства «Флор-сервіс», про відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення права шляхом скасування права постійного користування землею та визнання державного акта недійсним.

Позов мотивований тим, що на підставі державного акта на право постійного користування землею серії I-ВН № 003271 від 28 жовтня 1998 року, зареєстрованого в книзі записів державних актів за № 122, ТОВ «Ніка +» отримало у постійне користування земельну ділянку для господарських потреб загальною площею 0,5316 га, яка знаходиться на території Флоринської сільської ради Бершадського району Вінницької області.

Позивачі указують, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою підлягає скасуванню з огляду на таке: ТОВ «Ніка+» не мало на праві приватної власності жодного об`єкта нерухомості на земельній ділянці переданій у постійне користування; технічна документація виготовлена після видачі державного акта; на виділеній відповідачу 1 земельній ділянці знаходиться артезіанська свердловина для якої законом передбачено спеціальний санітарний охоронний режим та експлуатація якої знаходиться під загрозою; ТОВ «Ніка+» надано у користування земельну ділянку для господарських потреб, однак чинним на той час законодавством не передбачена указана класифікація цільового призначення.

ОСОБА_1 указує, що на земельній ділянці, наданій у постійне користування, розташовані будівлі, які є його власністю.

Позивачі зазначають, що через земельну ділянку ТОВ «Ніка+» проходить дорога, яка з`єднує АДРЕСА_1 . Указана дорога є під`їздом до виробничих будівель інших суб`єктів господарювання, суміжних земельних ділянок, зокрема позивачів 2,3,4 та є єдиним можливим під`їздом, у тому числі, пожежним до земельної ділянки позивача 2.

Стверджують, що після отримання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, ТОВ «Ніка+» порушує їх права, оскільки, перекривши дорогу по вулиці загального користування, позбавило їх можливості без перешкод користуватися своїми земельними ділянками.

Посилаючись на порушення їх прав землевласників, позивачі, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили суд:

- поновити строки звернення до суду;

- припинити право постійного користування земельною ділянкою ТОВ «Ніка+», що розташована на території Флоринської сільської ради Бершадського району Вінницької області загальною площею 0,5316 га, яка надана відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії I-ВН № 003271 від 28 жовтня 1998 року, скасувати державний акт та реєстрацію в Книзі записів державних актів на право постійного користування за № 122.

- вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 25 липня 2022 року поновлено строк звернення до суду та в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що при виготовленні документів, які дають право на видачу та реєстрацію оспорюваного державного акта, допущені порушення чинного законодавства, що призвело до порушення прав позивачів, як власників земельних ділянок належних їм на праві власності.

Позивачами не доведено необхідності забезпечення їхнього права на обслуговування та доступ до своїх земельних ділянок шляхом припинення права постійного користування земельною ділянкою ТОВ «Ніка+», скасування державного акта та реєстрації в Книзі записів державних актів на право постійного користування.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У серпні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 29 серпня 2022 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Голота Л. О., Копаничук С. Г.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 31 серпня 2022 року апеляційну скаргу залишено без руху з підстав несплати судового збору.

05 вересня 2022 року заявники подали заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 вересня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали цивільної справи з Тростянецького районного суду Вінницької області.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16 вересня 2022 року справу призначено до апеляційного розгляду на 06 жовтня 2022 року о 09:00 год з повідомленням сторін.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову та не надав належної правової оцінки тому, що державний акт на право постійного користування землею отриманий ТОВ «Ніка+» з порушенням чинного законодавства.

Суд неповно та неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, внаслідок надання невірної оцінки доказам, наявним в матеріалах справи.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу Бершадська міська рада просила апеляційну скаргу позивачів задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії II-ВН № 002160 від 26 вересня 1996 року спільному підприємству Бершадського районного кооперативного заготівельно-виробничого торгівельного об`єднання надано у постійне користування земельну ділянку для господарської діяльності загальною площею 4,80 га, яка знаходиться на території Флоринської сільської ради Бершадського району Вінницької області.

23 грудня 1997 року між Бершадським коопзаготпромторгом та ОСОБА_1 , ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу приміщень яйцескладів № 1 та № 2, розташованих в с. Флорино, Бершадського району Вінницької області, посвідчений державним нотаріусом Бершадської державної нотаріальної контори Полуденко М. Ф., зареєстрований в реєстрі за № 2-2495.

22 січня 1998 року дирекція Бершадського коопзаготпромторгу звернулася з заявою до Флоринської сільської ради Бершадського району Вінницької області про вилучення частини земельної ділянки в розмірі 6134 м2.

22 січня 1998 року ТОВ «Ніка+» звернулося з заявою до Флоринської сільської ради Бершадського району Вінницької області про надання у постійне користування земельної ділянки площею 6134 м2.

Рішенням десятої сесії 22 скликання Флоринської сільської ради народних депутатів Вінницької області від 12 березня 1998 року зроблено зміни земельних ділянок. Знято з Бершадського коопзаготпромторгу земельну ділянку в розмірі 6134 м2 та закріплено її за ТОВ «Ніка+».

26 серпня 1998 року між госпрозрахунковою землевпорядною групою «ЗЕМПРО» при районному відділі земельних ресурсів та ТОВ «Ніка+» укладено договір № 6, предметом якого є виконання робіт по складанню державного акта на право постійного користування землею.

Рішенням третьої сесії 23 скликання Флоринська сільська рада Бершадського району Вінницької області від 21 жовтня 1998 року затвердила технічну документацію та вирішила видати державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,5316 га ТОВ «Ніка+».

28 жовтня 1998 року ТОВ «Ніка+» отримало державний акт на право постійного користування землею серії I-ВН № 003271, зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 122.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частинами першою, другою статті 103 ЗК України визначено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтею 153 ЗК України встановлено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 393 ЦК України встановлено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права в якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Правовідносини на час прийняття рішення Флоринською сільською радою народних депутатів Бершадського районного суду Вінницької області від 21 жовтня 1998 року та на момент видачі оспорюваного акта регулювались нормами Земельного Кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року (далі ЗК України 1990 року).

Відповідно до положень статті 3 ЗК України (в редакції 1990 року) власність на землю мала такі форми: державну, колективну, приватну.

Частиною першою статті 6 ЗК України (в редакції 1990 року) передбачено право громадян України на одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, для ведення особистого підсобного господарства, для будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), для садівництва, дачного і гаражного будівництва; за плату передавалися у власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку.

Відповідно до положень статті 9 ЗК України (в редакції 1990 року) до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належали передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

Процедура надання земельних ділянок у користування регламентувалась статтею 19 ЗК України від 18 грудня 1990 року.

Відповідно до статті 22 ЗК України (в редакції 1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникало після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

За статтею 23 цього ЗК України (в редакції 1990 року) право власності або право постійного користування землею посвідчувалося державними актами, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими районними Радами народних депутатів.

Відповідно до статті 30 ЗК України (в редакції 1990 року) при передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об`єктами до них переходило право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

З матеріалів справи слідує, що 22 січня 1998 року ТОВ «Ніка+» звернулося з заявою до Флоринської сільської ради Бершадського району Вінницької області про надання їй у постійне користування земельної ділянки площею 6134 м2 в районі Флоринської плодосушарки (т. 1, а.с.17, т. 2, а.с.187).

Підставою звернення слугувала наявність на даній земельній ділянці будівель, які на підставі договору купівлі-продажу № 2-2495 від 23 грудня 1997 року належать засновникам підприємства.

Рішенням Флоринської сільської Ради народних депутатів Вінницької області «Про зміну земельних ділянок Бершадського коопзаготпромторгу» від 12 березня 1998 року вирішено зробити зміни земельних ділянок, а саме: зняти з Бершадського коопзаготпромторгу земельну ділянку в розмірі 6134 м2 у районі Флоринської плодосушарки та закріпити її за ТОВ «Ніка+» (т. 2, а. с. 187, зворот).

На виконання цього рішення було виготовлено технічну документацію відповідно до якої, межі земельної ділянки в натурі встановлювались та узгоджувались в присутності представника сільської ради, суміжних землевласників та землекористувачів, про що складено кадастровий план земельної ділянки та план меж земельної ділянки (т. 1, а. с. 33, а. с. 74-76).

Рішенням Флоринської сільської ради народних депутатів Бершадського району Вінницької області від 21 жовтня 1998 року затверджено технічну документацію по видачі державного акта на право постійного користування землею ТОВ «Ніка+» площею 0,5316 га (т. 1, а. с. 18).

28 жовтня 1998 року відповідачем 1 було отримано державний акт на право постійного користування землею серії I-ВН № 003271 та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 122 (т. 1, а. с. 74-77).

Судом не встановлено та позивачами не доведено належними та допустимими доказами, що оформлення документів, на підставі яких видано та зареєстровано відповідачем 1 державний акт, проведено з порушенням законодавства, а також, що ця реєстрація порушує права та інтереси позивачів, як власників земельних ділянок належних їм на праві власності.

Позивачами не доведено наявності обставин, передбачених ст. 141 ЗК України, що дають підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою ТОВ «Ніка+».

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку, що державний акт на право постійного користування землею серії I-ВН № 003271 від 28 жовтня 1998 року видано ТОВ «Ніка+» у відповідності до вимог закону, а тому відсутні правові підстави для визнання такого акта недійсним та припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Щодо доводів апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги щодо недостовірності інформації зазначеної директором ТОВ «Ніка+» в заяві, яка стала підставою для отримання в постійне користування земельної ділянки не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до інформації про юридичну особу та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань дата реєстрації ТОВ «Ніка+» - 14 липня 1997 року, засновники юридичної особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (т.1, а.с.91-92, а.с.217-219).

З договору купівлі-продажу від 23 грудня 1997 року слідує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 придбали приміщення яйцескладів № 1 та № 2, які розташовані в с. Флорино Бершадського району Вінницької області, б/н (т. 2, а. с. 150).

Саме цей правовстановлюючий документ враховувався Флоринською сільською радою народних депутатів Вінницької області при прийнятті рішення про затвердження технічної документації та видачі ТОВ «Ніка+» державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Твердження позивачів про відсутність об`єктів нерухомості на земельній ділянці, переданій у користування ТОВ «Ніка+», з посиланням на лист КП «Бершадське МБТІ» від 13 липня 2010 року, є безпідставними, оскільки базуються на інформації, яка мала місце станом на 2010 рік.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги позивачів про те, що погіршення якості води артезіанської свердловини, яка належить КП «Флор-сервіс», спричинене підприємницькою діяльністю ТОВ «Ніка+», оскільки документально не підтверджені.

З 2011 року свердловина на спірній земельній ділянці не використовується для побутових потреб.

Постановою Бершадської районної санепідемстанції № 20 від 01 березня 2011 року «Про припинення експлуатації артсвердловини № 1091 с. Флорино», заборонена експлуатація свердловини у зв`язку з невідповідністю санітарним нормам.

Позивачами не надано жодних доказів, які б свідчили про порушення їх прав, у зв`язку з припиненням експлуатації артсвердловини та про відновлення її діяльності.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги позивачів про те, що цільове призначення земельної ділянки наданої ТОВ «Ніка+» для постійного користування відсутнє в класифікаторі цільового використання земель, затвердженого листом Держкомзему України № 14-1-7/1205 від 24 квітня 1998 року з таких міркувань.

Постановою ВРУ № 2201-XII від 13 березня 1992 року унормовано питання «Про форми державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею».

Статтею 23 ЗК України (чинної на час видачі спірного державного акта) встановлено, що право власності або право постійного користування землею посвідчувалось державними актами, які видавались та реєструвались сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Зі змісту державного акта на право постійного користування землею серії II-ВН № 002160 від 26 вересня 1996 року слідує, що земельна ділянка передана у постійне користування спільного підприємства Бершадського районного кооперативного заготівельно-виробничого торгівельного об`єднання для господарських потреб.

12 березня 1998 року Флоринська сільська Рада народних депутатів Вінницької області ухвалила рішення «Про зміну земельних ділянок Бершадського коопзаготпромторгу», зокрема, вирішила зробити зміни земельних ділянок: зняти з Бершадського коопзаготпромторгу земельну ділянку в розмірі 6134 м2 в районі Флоринської плодосушарки та закріпити її за ТОВ «Ніка+», про що було зроблено відмітку в державному акті серії II-ВН № 002160 від 26 вересня 1996 року.

Ураховуючи, що цільове призначення земельної ділянки було визначено в державному акті від 1996 року, посилання позивачів на Класифікатор цільового використання земель, затверджений листом Держкомзему України № 14-1-7/1205 від 24 квітня 1998 року є безпідставними.

Щодо аргументів апеляційної скарги про припинення права постійного користування ТОВ «Ніка+» спірною земельною ділянкою слід врахувати наступне.

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина перша статті 92 ЗК України).

Статтею 141 ЗК України визначено чіткий перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою, а саме: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

За приписами статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Вимоги позивачів поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України задоволенню не підлягають, оскільки не ґрунтуються на вимогах Закону.

В апеляційні скарзі позивачі зазначають про те, що на земельній ділянці наданій ТОВ «Ніка+» у постійне користування, розташовані будівлі, які є власністю ОСОБА_1 , а саме: приміщення конюшні та будівля яйцескладу.

Такі доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на матеріалах цивільної справи.

З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 26657998 від 09 липня 2010 року слідує, що ОСОБА_1 на підставі рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 11 червня 2010 року на праві приватної власності належить нежитлова будівля конюшні, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (т. 2, а. с. 184).

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 17 листопада 2010 року скасоване рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 11 червня 2010 року та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу конюшні та визнання права власності на даний об`єкт нерухомості (т. 1 а. с. 124-125).

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав № 27978479 від 12 листопада 2010 ОСОБА_1 на підставі приватної власності належить нежитлова будівля, яйцескладу № 1 за адресою: АДРЕСА_3 (т. 3 а. с. 150).

Рішенням 19 сесії 6 скликання Флоринської сільської ради Бершадського району Вінницької області від 05 вересня 2012 року ОСОБА_1 надано дозвіл на проведення техніко-економічного обґрунтування визначення меж і площ земельної ділянки по АДРЕСА_3 , необхідний для обслуговування будівель і споруд, належних йому на праві власності (т. 2 а. с. 185).

ОСОБА_1 вказаним дозволом не скористався та не виготовив технічну документацію визначення меж і площ земельної ділянки по АДРЕСА_3 , для обслуговування будівель і споруд, належних йому на праві власності. Тобто позивач скористався наданим йому правом на власний розсуд.

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтвердив, що такий дозвіл він отримав, однак рішення сесії не реалізоване. Також позивач 1 не заперечував, що належне йому на праві власності приміщення яйцескладу № 1 знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності відповідача 2.

З плану земельної ділянки, кадастровий номер 0520485600:03:002, слідує, що приміщення яйцескладу № 1 належне ОСОБА_1 на праві власності знаходиться на земельній ділянці, що належить до земель комунальної власності та не має відношення до земельної ділянки наданої у постійне користування ТОВ «Ніка+» (т. 2 а. с. 189).

Доводи апеляційної скарги про те, що діяльність ТОВ «Ніка+» порушує права позивачів щодо користування своїми земельними ділянками, оскільки після отримання державного акта на право постійного користування землею спільне користування дорогою, яка з`єднує АДРЕСА_1 було припинено не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Позивачі при зверненні до суду в обґрунтування позовних вимог посилались, зокрема, на довідку Флоринської сільської ради Бершадського району Вінницької області № 2.8-105 від 24 травня 2012 року, зі змісту якої слідує, що згідно з фактичної вулично-шляхової мережі с. Флорино Бершадського району Вінницької області, через земельну ділянку, яка посвідчена Державним актом на право постійного користування землею I-ВН № 003271 від 28 жовтня 1998 року землекористувача ТОВ «НІКА+» проходить дорога, яка з`єднує АДРЕСА_1 . Частина даної земельної ділянки також являється під`їзною до виробничих приміщень інших суб`єктів господарювання (в тому числі як пожежний під`їзд). Щодо відображення дороги на картографічних матеріалах, то вона відсутня, оскільки поновлення картографічних матеріалів на яких було б позначено нові об`єкти забудови, дороги та проходи в зв`язку з відсутністю коштів не проводилося (т. 1 а. с.31).

ТОВ «НІКА+» надано до суду лист управління містобудування та архітектури Вінницької обласної державної адміністрації від 22 травня 2012 року № 01-20-437 відповідно до якого, згідно генерального плану с. Флорино (розробник УДНДІПМ «Діпромісто», м. Київ) вул. Пархоменко у вулично-дорожній мережі є тупиковим проїздом (до території заводу та існуючої садибної забудови). Також наявна ситуація розміщення на вказаній земельній ділянці будівель та споруд свідчить про те, що немає підстав вважати дану територію проїздом (т. 1 а. с. 128).

Колегія суддів вважає за важливе вказати, що принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» роз`яснено, що:

«для з`ясування обставин, які мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, призначає експертизу, коли необхідність експертного висновку випливає з обставин справи і поданих доказів.

Відповідно до пункту 1.2.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 одним із видів (підвидів) експертизи є, зокрема, земельно-технічна експертиза, основними завданнями якої є, зокрема, визначення фактичного землекористування земельними ділянками, а саме фізичних характеристик земельних ділянок (конфігурації, площі, промірів тощо); визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки; визначення можливих варіантів підходу та проїзду до земельних ділянок, встановлення земельного сервітуту.

Судом першої інстанції позивачам роз`яснювалось право заявити клопотання про призначення експертизи, проте, таке клопотання позивачами заявлено не було.

Тобто, позивачі користувались своїми процесуальними правами на власний розсуд.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків.

Зважаючи на твердження позивачів щодо проходження через спірну земельну ділянку дороги, яка з`єднує АДРЕСА_1 та суміжні земельні ділянки позивачів АДРЕСА_2 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , останні мали можливість заявити у суді першої інстанції клопотання про проведення судової земельно-технічної експертизи у справі, однак таким правом не скористались.

Під час апеляційного розгляду справи позивачі не заявляли клопотання про проведення у справі судової земельно-технічної експертизи.

Крім цього, частиною другою статті 395 ЦК України встановлено, що одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Рішенням 30 сесії 5 скликання Флоринської сільської ради Бершадського району Вінницької області від 11 вересня 2009 року вирішено встановити земельний сервітут на безоплатне користування чужою земельною ділянкою, користувачем якої є ТОВ «Ніка+» АДРЕСА_2 , для ФОП ОСОБА_5 .

Пунктом 3 указано рішення передбачено, що договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації прав на нерухоме майно (т. 2 а. с. 165-166).

З листа Бершадської районної державної адміністрації Вінницької області № 01-1-33-1960 від 29 липня 2010 року слідує, що договір про встановлення земельного сервітуту щодо частини земельної ділянки, яка знаходиться в постійному користуванні ТОВ «Ніка+» в установленому порядку не зареєстрований, тому не має юридичної сили (т. 3, а. с. 167).

Заявою від 10 листопада 2021 року відповідач 2 запропонував ОСОБА_1 звернутися до директора ТОВ «Ніка+» на предмет надання безкоштовного сервітуту для проїзду до будівлі яйцескладу № 1 по АДРЕСА_3 , погодити необхідну площу території для обслуговування даної будівлі та погодити маршрут проїзду до зазначеної вище будівлі по території ТОВ «Ніка+» (т. 3 а. с. 159-160).

З огляду на викладене суд першої інстанції вірно встановив, що позивачами не обґрунтовано неможливості забезпечення свого права на обслуговування та доступу до своїх земельних ділянок шляхом встановлення сервітуту та не доведено безальтернативності захисту своїх прав власників земельних ділянок іншим способом, аніж позбавлення права постійного користування земельною ділянкою відповідача 1, проти якого останній заперечував, тому суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову за його недоведеністю.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, не ґрунтуються на нормах права, тому судом до уваги не

беруться.

Висновки зарезультатами розглядуапеляційної скарги

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, а відтак не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першоїстатті 382 ЦПК України,статті 141 ЦПК Українисуд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати сплачені у якості судового збору слід залишити за позивачами.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 25 липня 2022 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за позивачами.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий С. К. Медвецький

судді: Л. О. Голота

С. Г. Копаничук