Рішення

від 11.10.2022 по справі 460/10615/21

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

11 жовтня 2022 року м. Рівне №460/10615/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерудпром Авто» доГоловного управління ДПС у Рівненській області визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нерудпром Авто» звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області, у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.03.2021 р. №000016950705 та №000016340507.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на підставі наказу ГУ ДПС у Рівненській області від 25.01.2021 р. №158-п «Про проведення фактичної перевірки ТОВ «Нерудпром Авто» код ЄДРПОУ 38473051» фактична перевірка проведена відповідачем в місці реєстрації позивача. На підставі наказу ГУ ДПС у Рівненській області від 25.01.2021 р. №160-п «Про проведення фактичної перевірки ТОВ «Нерудпром Авто» код ЄДРПОУ 38473051» фактична перевірка проведена відповідачем в місці здійснення діяльності позивача. Зазначає, що обидві фактичні перевірки проведені без достатніх правових підстав. В основу оспорюваних податкових повідомлень-рішень покладено висновки, що містяться в актах фактичної перевірки №651/17-00-07-05-13/38473051 від 08.02.2021 р. та №653/17-00-07-05-13/38473051 від 08.02.2021 р., що є недостовірними та не відповідають дійсним обставинам. Вказує, що діяльності зі зберігання пального у будь-яких резервуарах або ємностях не здійснював, доставка пального контрагентами позивача здійснювалась безпосередньо до транспортних засобів (до паливних баків), а не в стаціонарні ємності. Позивач вказує, що висновки податкового органу щодо зберігання ним пального без наявності відповідної ліцензії жодним чином не підтверджені.

Ухвалою від 06.08.2021 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач позовні вимоги не визнав, подавши відзив на позовну заяву в частині скасування податкового повідомлення-рішення №000016950705 від 15.03.2021 р., в якому вказав, що відповідачу делеговані повноваження щодо проведення перевірок з питань ліцензування діяльності суб`єктів господарювання з виробництва пального, з оптової, роздрібної торгівлі та зберігання пального і контроль за таким виробництвом, а також з питань наявності ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню. В зв`язку з цим контролюючим органом проведено фактичну перевірку ТОВ «Нерудпром Авто» за адресою: Рівненська обл., м. Здолбунів, вул. Незалежності, 42. Перевіркою встановлено отримання позивачем 103304,02 літрів пального, а також зберігання останнім пального за цією ж адресою, без наявної відповідної ліцензії на право зберігання пального, чим порушено ст.15 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального». Зазначив, що позивач не довів використання пального отриманого безпосередньо до наявних баків транспортних засобів та спецтехніки. З цих підстав Відповідач просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В подальшому позивачем було подано додаткові пояснення по справі, де вказав про відсутність з боку ревізорів будь-яких запитів чи вимог про надання до перевірки первинних документів. Крім того, наголосив на невстановленні працівниками відповідача резервуарів або ємностей, у яких ніби-то зберігалось придбане пальне. Зауважив, що перевіряючими взагалі не проведено обстеження територій, які розташовані за адресами проведення фактичних перевірок, не досліджено питання щодо використання пального у господарській діяльності позивача.

21.09.2021 р. розгляд справи відкладено до 20.10.2021р.

20.10.2021 р. від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача у письмовому провадженні.

Ухвалою від 20.10.2021 р продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.

11.11.2021 р. розгляд справи відкладено до 08.12.2021 р.

08.12.2021 р. від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі, закриття підготовчого засідання та перехід до розгляду справи по суті.

Ухвалою від 08.12 2021р. підготовче провадження у справі закрито, розгляд справи по суті призначено у відкритому судовому засіданні на 12.01.2022 р.

12.01.2022 р. від представника відповідача надійшла заява, в якій відповідач просить судове засідання у справі провести без участі представника відповідача у письмовому провадженні.

12.01.2022 р. розгляд справи відкладено до 01.02.2022 р.

01.02.2022 р. розгляд справи відкладено до 22.02.2022 р.

22.02.2022 р. розгляд справи відкладено до 22.03.2022 р.

11.03.2022 р. від представника позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання призначеного на 22.03.2022 р.

21.03.2022 р. від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 01.04.2022 р. розгляд справи відкладено до 04.05.2022 р.

06.05.2022 р. від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповідача у письмовому провадженні.

Ухвалою суду від 06.05.2022 р. розгляд справи відкладено до 01.06.2022 р.

Ухвалою від 01.06.2022 р. розгляд справи відкладено до 19.07.2022 р.

У судове засідання, призначене на 19.07.2022 р., представники сторін не прибули.

Згідно з ч.1ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України(далі -КАС України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.9ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч.4ст.229 КАС України).

Враховуючи подане клопотання та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу №460/10615/21 в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

25.01.2021 Головним управлінням ДПС у Рівненській області прийнято наказ №158-п «Про проведення фактичної перевірки ТОВ «Нерудпром Авто» код ЄДРПОУ 38473051» (далі по тексту - наказ №158-п).

Вказаний наказ №158-п видано відповідачем на підставі пп.80.2.2, 80.2.5 п.80.2, та керуючись ст.20, пп.75.1.3 п.75.1 ст.75, п.80.8 ст.80, п.82.3 ст.82 ПК України.

Судом встановлено, що у відповідності до наказу №158-п від 25.01.2021 р. ГУ ДПС у Рівненській області вирішено провести фактичну перевірку в місці реєстрації за адресою: Рівненська область, м. Здолбунів, вул. Незалежності, 42, де здійснюється господарська діяльність ТОВ «Нерудпром Авто» з 27 січня 2021 року терміном 10 діб. При цьому, період діяльності що перевіряється встановлений податковим органом згідно статті 102 ПК України.

За результатами проведеної фактичної перевірки, що призначена за наказом №158-п від 25.01.2021 р., відповідачем складено акт фактичної перевірки №651/17-00-07-05-13/38473051 від 08.02.2021 р.

Перевіркою встановлено, що відповідно до акцизних накладних зареєстрованих в єдиному реєстрі акцизних накладних позивачем отримано 103304,02 л. пального, що відповідає коду УКТ ЗЕД 2710194300 (важкі дистиляти (газойлі), а саме від ТОВ «Оілвей»: акцизна накладна №903 від 05.10.2020 на 8864,69 л. пересувний акцизний номер ВК1691ХТ; акцизна накладна №909 від 06.10.2020 на 5996,46 л. пересувний акцизний номер ВК1691ХТ; акцизна накладна №925 від 09.10.2020 на 6012,78 л. пересувний акцизний номер ВК1691ХТ; акцизна накладна №929 від 12.10.2020 на 5023,12 л. пересувний акцизний номер ВК1691ХТ; акцизна накладна №949 від 15.10.2020 на 1992,78 л. пересувний акцизний номер ВК6887СІ; акцизна накладна №953 від 16.10.2020 на 5981,48 л. пересувний акцизний номер ВК6887СІ; акцизна накладна №971 від 22.10.2020 на 5012,47 л. пересувний акцизний номер ВК6887СІ; акцизна накладна №991 від 26.10.2020 на 6020,84 л. пересувний акцизний номер ВК6887СІ; акцизна накладна №1041 від 03.11.2020 на 8002,64 л. пересувний акцизний номер ВК1691ХТ; акцизна накладна №1057 від 06.11.2020 на 6013,72 л. пересувний акцизний номер ВК1691ХТ; акцизна накладна №1103 від 16.11.2020 на 9064,76 л. пересувний акцизний номер ВК1726СА; акцизна накладна №1106 від 17.11.2020 на 3029,97 л. пересувний акцизний номер ВК6887СІ; акцизна накладна №1114 від 17.11.2020 на 6005,94 л. пересувний акцизний номер ВК6887СІ; акцизна накладна №1116 від 18.11.2020 на 9008,19 л. пересувний акцизний номер ВК1691ХТ; акцизна накладна №1206 від 04.12.2020 на 5029,00 л. пересувний акцизний номер ВК1691ХТ; акцизна накладна №1224 від 09.12.2020 на 3040,59 л. пересувний акцизний номер ВК1691ХТ; акцизна накладна №1235 від 11.12.2020 на 9104,55 л. пересувний акцизний номер ВК6887СІ.

Перевіркою встановлено, що ТОВ «Нерудпром Авто» протягом періоду з 01.04.2020 р. по 31.12.2020 р. здійснювало зберігання пального за адресою: Рівненська обл., м. Здолбунів, вул. Незалежності, 42, без наявності відповідної ліцензії на право зберігання пального, чим порушено вимоги ст.15 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» зі змінами та доповненнями.

19 лютого 2021 р. позивачем направлено засобами поштового зв`язку заперечення на акт фактичної перевірки від 05 лютого 2021 р., в якому вказував, що зберігання пального за адресою: Рівненська обл., м. Здолбунів, вул. Незалежності, буд.42, є неможливим з огляду на те, що за такою адресою розташовано п`ятиповерховий житловий будинок, у якому знаходиться офіс підприємства. Крім того, пальне розливалося з автоцистерн постачальника безпосередньо до паливних баків транспортних засобів та спецтехніки позивача. При цьому, обсяг пального що придбавалося, повністю розміщений у паливних баках транспортних засобів та спецтехніки, як є у користуванні позивача. Отримане пальне використовувалось виключно у господарській діяльності підприємства.

У відповіді №189/17-00-07-05 від 05 березня 2021 р. на заперечення до акту фактичної перевірки від 05 лютого 2021 року №651/17-00-07-05/38473051 відповідач вказав, що висновок викладений в акті перевірки залишено без змін.

За результатами виявлених порушень відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «С» №000016950705 від 15.03.2021 р., яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 500000,00 грн.

Як вбачається з розрахунку штрафних (фінансових) санкцій по акту фактичної перевірки від 08.02.2021 р., відповідальність за порушення ст.15 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» передбачена ч.2 ст.17 даного Закону, а саме: у випадку зберігання пального без наявності ліцензії до суб`єктів господарювання застосовується штрафна санкція в розмірі 500000,00 грн.

26 березня 2021 р. позивачем направлено до ДПС України засобами поштового зв`язку скаргу на податкове повідомлення-рішення №000016950705 від 15 березня 2021 р., в якій вказував що висновки контролюючого органу про порушення платником ст.15 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» є лише припущенням посадових осіб відповідача. Вказував, що адреса яка вказана в акті перевірки як адреса зберігання пального, не є такою адресою виходячи із законодавчого визначення термінів «зберігання пального» та «місце зберігання пального». Позивачем наведено розрахунок загального об`єму паливних баків транспортних засобів та спецтехніки що перебуває у користуванні ТОВ «Нерудпром Авто». За таких обставин просив скасувати податкове повідомлення-рішення №000016950705 від 15 березня 2021 р.

За результатами розгляду скарги платника податків ДПС України прийнято рішення про результати розгляду скарги №13392/6/99-00-06-03-02-06 від 15 червня 2021 р., яким скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №000016950705 від 15 березня 2021 р. - без змін.

Також судом встановлено, що 25.01.2021 Головним управлінням ДПС у Рівненській області прийнято наказ №160-п «Про проведення фактичної перевірки ТОВ «Нерудпром Авто» код ЄДРПОУ 38473051» (далі по тексту - наказ №160-п).

Вказаний наказ №160-п видано відповідачем на підставі пп.80.2.2, 80.2.5 п.80.2, та керуючись ст.20, пп.75.1.3 п.75.1 ст.75, п.80.8 ст.80, п.82.3 ст.82 ПК України.

Судом встановлено, що у відповідності до наказу №160-п від 25.01.2021 р. ГУ ДПС у Рівненській області вирішено провести фактичну перевірку в місці здійснення діяльності за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Ремель, вул. Ремельська, 70, де здійснює господарську діяльність ТОВ «Нерудпром Авто» з 27 січня 2021 року терміном 10 діб. При цьому, період діяльності що перевіряється встановлений податковим органом згідно статті 102 ПК України.

За результатами проведеної фактичної перевірки, що призначена за наказом №160-п від 25.01.2021 р., відповідачем складено акт фактичної перевірки №653/17-00-07-05-13/38473051 від 08.02.2021 р.

Перевіркою встановлено, що відповідно до акцизних накладних зареєстрованих в єдиному реєстрі акцизних накладних позивачем отримано 48483,62 л. пального, що відповідає коду УКТ ЗЕД 2710194300 (важкі дистиляти (газойлі), а саме від ТОВ «Сокол ОЙЛ»: акцизна накладна №398 від 14.04.2020 на 6037,39 л. пересувний акцизний номер ВК6317ХТ; акцизна накладна №445 від 24.04.2020 на 9014,15 л. пересувний акцизний номер ВК6233ХТ; акцизна накладна №572 від 19.05.2020 на 5994,97 л. пересувний акцизний номер ВК6317ХТ; акцизна накладна №631 від 01.06.2020 на 6007,05 л. пересувний акцизний номер ВК6233ХТ; акцизна накладна №667 від 12.06.2020 на 7947,41 л. пересувний акцизний номер ВК7378СА; акцизна накладна №707 від 12.06.2020 на 5959,6 л. пересувний акцизний номер ВК6317ХТ; акцизна накладна №1333 від 24.10.2020 на 3511,38 л. пересувний акцизний номер ВК7378СА; акцизна накладна №1364 від 29.10.2020 на 4011,67 л. пересувний акцизний номер ВК6317ХТ .

Перевіркою встановлено, що ТОВ «Нерудпром Авто» протягом періоду з 01.04.2020 р. по 31.12.2020 р. здійснювало зберігання пального за адресою: Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Ремель, вул. Ремельська, 70, без наявності відповідної ліцензії на право зберігання пального, чим порушено вимоги ст.15 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» зі змінами та доповненнями.

19 лютого 2021 р. позивачем направлено засобами поштового зв`язку заперечення на акт фактичної перевірки від 05 лютого 2021 р., в якому вказував, що зберігання пального за адресою: Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Ремель, вул. Ремельська, буд.70, є неможливим з огляду на те, що за такою адресою відсутні будь-які об`єкти, які б належали позивачу або третім особам і які можна було б використовувати для зберігання пального. Крім того, пальне розливалося з автоцистерн постачальника безпосередньо до автоцистерни ЗІЛ 131. З автоцистерни ЗІЛ 131 позивач здійснював заправляння транспортних засобів та спецтехніки (яка є у користуванні позивача) одразу після отримання пального від постачальника. При цьому, обсяг пального що придбавалося, повністю розміщений у паливних баках транспортних засобів та спецтехніки, як є у користуванні позивача. Отримане пальне використовувалось виключно у господарській діяльності підприємства.

У відповіді №189/17-00-07-05 від 05 березня 2021 р. на заперечення до акту фактичної перевірки від 05 лютого 2021 року №653/17-00-07-05/38473051 відповідач вказав, що висновок викладений в акті перевірки залишено без змін.

За результатами виявлених порушень відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «С» №000016340507 від 15.03.2021 р., яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 500000,00 грн.

Як вбачається з розрахунку штрафних (фінансових) санкцій по акту фактичної перевірки від 08.02.2021 р., відповідальність за порушення ст.15 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» передбачена ч.2 ст.17 даного Закону, а саме: у випадку зберігання пального без наявності ліцензії до суб`єктів господарювання застосовується штрафна санкція в розмірі 500000,00 грн.

26 березня 2021 р. позивачем направлено до ДПС України засобами поштового зв`язку скаргу на податкове повідомлення-рішення №000016950705 від 15 березня 2021 р., в якій вказував що висновки контролюючого органу про порушення платником ст.15 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» є лише припущенням посадових осіб відповідача. Вказував, що адреса яка вказана в акті перевірки як адреса зберігання пального, не є такою адресою виходячи із законодавчого визначення термінів «зберігання пального» та «місце зберігання пального». Позивачем наведено розрахунок загального об`єму паливних баків транспортних засобів та спецтехніки що перебуває у користуванні ТОВ «Нерудпром Авто». За таких обставин просив скасувати податкове повідомлення-рішення №000016950705 від 15 березня 2021 р.

За результатами розгляду скарги платника податків ДПС України прийнято рішення про результати розгляду скарги №13394/6/99-00-06-03-02-06 від 15 червня 2021 р., яким скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №000016340507 від 15 березня 2021 р. - без змін.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, Позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) передбачає право контролюючих органів проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

За підпунктом 75.1.3. п.75.1 ст. 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки врегульований ст. 80 ПК України, пп. 80.1, 80.5, 80.7 якої передбачено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Нормами абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України передбачено, що у наказі про проведення перевірки зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Як вбачається з матеріалів справи, підставами для видання наказів від 25.01.2021 року №158-п «Про проведення фактичної перевірки ТОВ «Нерудпром Авто» код ЄДРПОУ 38473051» та від 25.01.2021 року №160-п «Про проведення фактичної перевірки ТОВ «Нерудпром Авто» код ЄДРПОУ 38473051» слугували пп. 80.2.2, 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України.

Суд зауважує, що з огляду на норми чинного законодавства для зазначення підстави проведення перевірки недостатньо вказати номер підпункту та статті ПК України, а необхідно обґрунтувати конкретну підставу для проведення фактичної перевірки. Підстава для призначення перевірки - це реальні події, обставини, з настанням яких законодавець пов`язує у контролюючого органу виникнення права на призначення фактичної перевірки.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 640/21536/19, від 22 вересня 2020 року у справі №520/1304/2020 від 05 березня 2019 року у справі №820/4893/18, від 11 червня 2019 року у справі №1440/2045/18.

Як зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву, відповідним нормативно-правовим актом, який вповноважив Державну податкову службу України на ліцензування діяльності суб`єктів господарювання з виробництва пального, з оптової, роздрібної торгівлі та зберігання пального і контроль за таким виробництвом, а також на проведення перевірок щодо наявності ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону є постанова КМУ від 06 березня 2019 року №227, якою затверджено Положення про Державну податкову службу України (пп.27, 37 п.4 цього Положення). Відповідно до п.7 вказаного Положення, ДПС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні органи. ДПС та її територіальні органи є контролюючими органами. Отже, повноваження щодо ліцензування делеговані в тому числі й територіальним органам ДПС. Крім того, з аналізу викладеного вбачається, що орган доходів і зборів наділений контролюючими повноваженнями, зокрема щодо призначення та проведення фактичних перевірок.

Суд не заперечує, що до функцій контролюючих органів відповідно до статті 19-1 ПК України віднесено здійснення контролю у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечення міжгалузевої координації у цій сфері (підпункт 19-1.1.14); здійснення заходів щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального (підпункт 19-1.1.16); проведення роботи щодо боротьби з незаконним виробництвом, переміщенням, обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів (підпункт 19-1.1.17) та ін.

Разом з тим, реалізація відповідних функцій податкового органу у визначеній сфері щодо призначення перевірок не є безмежною. Певні функції має будь-який суб`єкт владних повноважень, однак реалізація таких функцій певним чином обмежена законодавством. Тобто не в будь-якому випадку за наявності компетенції на проведення перевірки така перевірка може бути призначена. Однак, жодних правових підстав, які б вказували на необхідність реалізації своїх функцій, відповідачем не наведено та відповідних доказів не надано.

Суд зазначає, що всупереч п.81.1 ст.81 ПК України, в наказах №158-п та №160-п від 25 січня 2021 року не вказано підстави для проведення фактичної перевірки. Саме наказ про проведення перевірки мав би визначати правомірність її проведення.

Відповідно до пп.80.2.2, 80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу а наявності хоча б однієї з таких підстав:

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.

В наказах від 25 січня 2021 року №158-п та №160-п відсутні будь-які покликання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім як на норму, що регулює питання призначення перевірки підпункти 80.2.2. та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, а також не відображено, яка саме інформація, що фактично наявна та/або фактично отримана контролюючим органом стала підставою для його прийняття. Тому із зазначених наказів неможливо ідентифікувати передбачену ПК України підставу для призначення фактичної перевірки позивача та чи дійсно в наявності була така інформація у розпорядженні контролюючого органу на час прийняття таких наказів, і чи саме ця інформація слугувала такою підставою.

Так у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2020 року (справа №640/21536/19) вказано, що призначення фактичної перевірки за підставами, вказаними у підпункті 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, повинно супроводжуватись з повідомленням або інформацією про порушення платником податків законодавства у відповідній сфері правовідносин.

У постанові від 08 квітня 2021 року у справі №640/21528/19 Верховний Суд зазначив, що інформація на підставі якої прийнято оскаржуваний наказ, повинна містити інформацію про хоча і можливі, проте конкретні порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи. Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №820/4894/18, від 11 вересня 2020 року у справі №640/21536/19.

Крім того, накази №158-п та №160-п від 25 січня 2021 року не відповідають вимогам ст.81 ПК України і в частині визначення періоду господарської діяльності що перевіряється. Так, відповідачем в наказах вказано наступне: «Період діяльності що перевіряється згідно статті 102 ПКУ».

Накази «Про проведення фактичної перевірки ТОВ «Нерудпром Авто» від 25 січня 2021 року не містять зазначення періоду діяльності позивача, який буде перевірятися, зазначення якого є обов`язковим за змістом абз.3 п.81.1 ст.81 ПК України, та, як наслідок, не відповідають положенням податкового законодавства.

У постанові від 11 вересня 2018 року у справі №826/14478/17 Верховний Суд дійшов висновку, що «Посилання на статтю 102 Податкового кодексу України з метою визначення періоду діяльності Товариства, Суд вважає недостатнім для ідентифікації цього періоду, а також створення у позивача відчуття правової визначеності при здійсненні відповідачем податкового контролю відносно нього. Зазначені обставини зумовлюють висновок про те, що спірний наказ не відповідає положенням Податкового кодексу України щодо його змісту».

Встановлені у справі обставини зумовлюють висновок про те, що накази №158-п та №160-п від 25 січня 2021 року не відповідають положенням ПК України щодо його змісту.

Слід зазначити, що наведене правове регулювання дає підстави стверджувати, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення фактичної перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.

Так, у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18 Верховний Суд дійшов наступного висновку: «Водночас, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду формулює правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства».

При оскарженні податкового повідомлення-рішення платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність такого рішення, і при цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу (постанова Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 821/1828/16).

У контексті наведеного суд вважає за необхідне підкреслити, що у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип належного урядування , зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Системний аналіз наведених норм у своїй сукупності дає підстави для висновку, що акт перевірки, отриманий в результаті фактичної перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

Надаючи оцінку вищенаведеним обставинам, з огляду на ненадання суб`єктом владних повноважень жодних належних та допустимих доказів, які б підтвердили, що підставою для прийняття наказів від 25 січня 2021 року слугувала отримана інформація про порушення позивачем вимог законодавства з палива, відсутність у наказах №158-п та №160-п будь-якого посилання на отриману відповідачем в установленому законом порядку інформацію про факти, які б свідчили про можливі порушення позивачем законодавства, враховуючи що наведені в наказах підстави проведення фактичної перевірки в ході розгляду справи не підтвердилися та не були доведені відповідачем як суб`єктом владних повноважень, акт фактичної перевірки від 05 лютого 2021 р. №651/17-00-07-05/ 38473051 та акт фактичної перевірки від 05 лютого 2021 р. №653/17-00-07-05/ 38473051 не є допустимими доказами в межах даної справи.

А відтак, висновки, викладені в акті фактичної перевірки від 05 лютого 2021 р. №653/17-00-07-05-13/ 38473051 не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення від 15 березня 2021 р. №000016340507.

Аналогічно, висновки, викладені в акті фактичної перевірки від 05 лютого 2021 р. №651/17-00-07-05-13/ 38473051 не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення від 15березня 2021 р. №000016950705.

Одночасно, судом досліджено висновки, викладені в акті фактичної перевірки від 05 лютого 2021 р. №651/17-00-07-05-13/ 38473051 , спірне податкові повідомлення-рішення від 15 березня 2021 р. №000016950705 та встановлено наступне.

З матеріалів справи встановлено, що 27.01.2021 р. посадовими особами Головного управління ДПС у Рівненській області здійснено вихід за місцем фактичного здійснення господарської діяльності позивача, за адресою, вказаною у наказі від 25 січня 2021 р. №158-п: Рівненська обл., м. Здолбунів, вул. Незалежності, 42.

Перевіркою встановлено, що ТОВ «Нерудпром Авто» протягом періоду з 01.04.2020 р. по 31.12.2020 р. здійснювало зберігання пального за адресою: Рівненська обл., м. Здолбунів, вул. Незалежності, 42, без наявності відповідної ліцензії на право зберігання пального.

Судом також досліджено висновки, викладені в акті фактичної перевірки від 05 лютого 2021 р. №653/17-00-07-05-13/38473051, спірне податкові повідомлення-рішення від 15 березня 2021 р. №000016340507 та встановлено наступне.

З матеріалів справи встановлено, що 27.01.2021 р. посадовими особами Головного управління ДПС у Рівненській області здійснено вихід за місцем здійснення господарської діяльності позивача, за адресою, вказаною у наказі від 25 січня 2021 р. №160-п: Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Ремель, вул. Ремельська, 70.

Перевіркою встановлено, що ТОВ «Нерудпром Авто» протягом періоду з 01.04.2020 р. по 31.12.2020 р. здійснювало зберігання пального за адресою: Рівненська обл., м. Здолбунів, вул. Незалежності, 42, без наявності відповідної ліцензії на право зберігання пального.

Позивач ані в позовній заяві, ані в додаткових поясненнях по справі не заперечує факт придбання пального у ТОВ «Сокол Ойл» у обсягах, зазначених у акті фактичної перевірки №653/17-00-07-05-13/38473051. Як і не заперечує факт придбання пального у ТОВ «Оілвей» у обсягах, зазначених в акті фактичної перевірки №651/17-00-07-05-13/38473051.

Однак, ТОВ «Нерудпром Авто» стверджує, що придбане пальне розливалось з автоцистерн постачальників безпосередньо до паливних баків транспортних засобів та спецтехніки позивача (за адресою: Рівненська обл., м. Здолбунів, вул. Незалежності, буд.42), або з автоцистерн постачальників до автоцистерни ЗІЛ 131, що належить позивачу, та в подальшому безпосередньо з автоцистерни ЗІЛ 131 до транспортних засобів та спецтехніки підприємства (за адресою: Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Ремель, вул. Ремельська, 70). В той час як в розумінні положень ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» отримувати ліцензію на право зберігання пального суб`єкт господарювання повинен тільки для стаціонарних цистерн/ємностей.

П.14.1.6 ПК України визначено поняття акцизного складу. Так, акцизний склад це:

а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі - приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів;

б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом:

а) приміщення відокремлених підрозділів розпорядника акцизного складу, які використовуються ним виключно для пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі маркованих марками акцизного податку горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу, а також для здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі відповідно до отриманої розпорядником акцизного складу ліцензії;

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;

ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Відповідно до пп.14.1.61 ст.14 ПК України, акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.

Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для:

а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України);

б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України;

в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які переходить від одного суб`єкта господарювання до іншого, вважається іншим акцизним складом пересувним.

Не є акцизним складом пересувним:

транспортний засіб, що використовується суб`єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки;

паливний бак транспортного засобу.

Згідно ст.1 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування. Зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

За змістом ч.8 ст.15 Закону, суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Ч.15 ст.15 Закону встановлює, що суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Суд зауважує, що з метою визначення чи підпадає діяльність ТОВ «Нерудпром Авто» під визначення «зберігання пального», яка регулюється вимогами про ліцензування у розумінні Закону, слід дослідити чи є в наявності у позивача місце зберігання пального, яке містить ознаки акцизного складу чи акцизного складу пересувного.

Аналогічного правового висновку дійшов ВС/КАС у постанові №540/4291/20 від 31 травня 2022 року. Так, Верховний Суд вказав наступне: «Системний аналіз наведених норм ПК України та Закону №481/95-ВР у їх взаємозв`язку дають підстави для формулювання такого правового висновку. Зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Таким чином, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії».

Дослідженням акта фактичної перевірки від 05 лютого 2021 р. №651/17-00-07-05-13/38473051 та акта фактичної перевірки від 05 лютого 2021 р. №653/17-00-07-05-13/38473051 суд встановив, що податковим органом зафіксовано у даних актах обставини придбання позивачем пального у ТОВ «Оілвей» та ТОВ «Сокол Ойл» і містяться посилання на докази, якими підтверджується кількість придбаного пального. При цьому вказані акти фактичної перевірки не встановлюють місця зберігання пального, способи зберігання пального, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей).

Враховуючи, що у спорах про правомірність застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії основним і вирішальним предметом доказування є підтвердження або спростування обставин саме факту здійснення суб`єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання, суд вважає, що невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.

Оскільки допущені контролюючим органом порушення вимог закону щодо призначення та проведення фактичної перевірки ТОВ «Нерудпром Авто» за наказами про проведення фактичної перевірки №158-п та №160-п від 25 січня 2021 р. нівелюють настання правових наслідків такої, та недоведення відповідачем вчинення порушень податкового законодавства позивачем у сукупності, суд приходить до висновку, що оспорювані податкові повідомлення-рішення від 15 березня 2021 р. №000016340507, №000016950705 є протиправними і такими, що підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23.07.2002 р. у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та дій і докази, надані стороною позивача, суд приходить до переконання, що позов належить задовольнити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 15000,00 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача.

Позивач також просить суд стягнути на його користь витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 100000,00 грн.

Відповідно до статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).

За правилами частини третьої статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

За правилами частини сьомої статті 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За правилами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За правилами частини сьомої статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За правилами частини дев`ятої статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність №5076-VI від 05.07.2012, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Закон України Про судоустрій і статус суддів №1402-VIII від 02.06.2016, встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачем надані:

договір про надання правової допомоги №19/07-21/1 від 19.07.2021 р., укладений між позивачем та адвокатом Оборотовим Ігорем Гариславовичем, відповідно до якого адвокат бере на себе зобов`язання здійснювати представництво позивача, захищати його права та законні інтереси, надавати усі види правової допомоги. При цьому, відповідно до п.1.2 договору, під правовою допомогою розуміється надання правових послуг з підготовки процесуальних документів та супровід позивача з питання скасування в судовому порядку податкових повідомлень-рішень, винесених ГУ ДПС у Рівненській області від 15.03.2021 р. №000016950705 (сума штрафних санкцій 500000,00 грн.) та №000016340507 (сума штрафних санкцій 500000,00 грн.); розмір гонорару за договором становить 10% від суми податкового зобов`язання визначеного оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями - 100000,00 грн.

У постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц міститься висновок про те, що розглядаючи питання стягнення витрат на правничу допомогу адвоката, суд має право самостійно визначати розмір таких витрат, виходячи з критерію розумної необхідності та співмірності, враховуючи характер виконуваної адвокатом роботи / послуг, складність виконуваної роботи / послуг, їх значимості, складності категорії справи тощо.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

У постанові Верховного суду від 04.02.2020 у справі №280/1765/19, адміністративне провадження №К/9901/607/20) міститься правовий висновок про те, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 160/6899/20 містяться правові висновки: Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Суд констатує, що даний спір не належить до категорії справ значної складності; представник позивача адвокат Оборотов І.Г. не з`явився у судові засідання 08.12.2021 р.(подано клопотання про розгляд підготовчого засідання без участі позивача та його представника), 11.03.2022 р. (від представника позивача адвоката Оборотова І.Г. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи), 04.05.2022 р. від представника позивача адвоката Оборотова І.Г. надійшло клопотання про розгляду справи без його участі у порядку письмового провадження, а тому витрати щодо послуг адвоката в частині супроводу позивача з питання скасування в судовому порядку податкових повідомлень-рішень не може підлягати стягненню; окрім того позивач не надав суду належних та допустимих доказів співмірності витрат обсягу наданих послуг, тому суд дійшов висновку про необхідність розумного обмеження розміру витрат на правничу допомогу адвоката до 10000,00 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерудпром Авто» до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №000016950705 від 15 березня 2021 р.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №000016340507 від 15 березня 2021 р.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕРУДПРОМ АВТО» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Рівненській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 коп.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕРУДПРОМ АВТО» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Рівненській області суму витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Нерудпром Авто» (вул.Незалежності, буд.42,м.Здолбунів,Рівненська область,35700, ЄДРПОУ/РНОКПП 38473051)

Відповідач - Головне управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, 12,м. Рівне,33023, ЄДРПОУ/РНОКПП 43142449)

Повний текст рішення складений 11 жовтня 2022 року

Суддя У.М. Нор