Постанова

від 05.10.2022 по справі 640/12440/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/12440/20 Головуючий у І інстанції - Кузьменко А.І.,

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,

за участю секретаря Ольховської М.Г., представника відповідача Бугаєнко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Рівноваги» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Рівноваги» до Головного управління ДПС у м.Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр Рівноваги» звернулось до суду з даним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.01.2020, а саме: №0034050304, яким йому збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 577 125, 00 грн (за основним платежем 461 700, 00 грн, за штрафними (фінансовими)санкціями 115 425, 00 грн), №0036050304, яким нараховано штраф за платежем податок на додану вартість в сумі 302 022, 00 грн, та №0037050304, яким зменшено від`ємне значення суми податку на додану вартість у розмірі 142 344, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю висновків, викладених в акті перевірки від 19.12.2019 №106/1-26-15-05-03-04/34477906, оскільки вони спростовуються наявними первинними бухгалтерськими документами.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2022 року у задоволені адміністративного позову відмовлено. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено порушення позивачем вимог п.п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України та заниження показників рядку 4.1 колонки Б декларацій з ПДВ, оскільки матеріали справи не містять доказів визначення розміру орендної плати, зарахування «ремонтних» витрат в рахунок орендної плати, акт зарахування вартості виконаних ремонтних робіт у рахунок орендної плати - відсутній. Також судом зазначено, що компенсацію за понесені витрати на поліпшення об`єкту оренди позивач не отримував від орендодавця, належні докази зарахування орендодавцем вартості поліпшень (ремонтних робіт) в рахунок погашення орендної плати відсутні, як і взагалі відсутні докази визначення розміру орендної плати, отже послуги з ремонту об`єкта оренди вважаються безоплатно наданими послугами, факт складання та реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної (накладних) на суму ремонтних робіт в матеріалах справи - відсутні. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що згідно акта списання від 30.09.2019 № ЦР-0000002 блоки газобетонні в кількості 625,08 куб.м. та клей для газобетонних блоків в кількості 629 шт. списані позивачем на рахунок 91 «Загальновиробничі витрати», причина списання не зазначена.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції розглядав справу майже 19 місяців, що є грубим порушенням норм процесуального права. При цьому, суд не надав оцінки розбіжностям у сумах по первинним документам та по акту перевірки і оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням. Судом проігноровано специфіку такого предмету як послуги/роботи, тобто якщо щось позивач і міг «поставити безоплатно» на адресу ТОВ «Пріма-Дівес», то тільки будівельні матеріали, а ніяк не послуги. Апелянт наголошує, що за характером робіт ремонтні роботи, які були здійсненні позивачем, не підпадають під зміст поняття капітальний ремонт або інших видів будівництва. Отже, виконаний ремонт не є капітальним, тобто не є поліпшенням основних засобів, а є поточним ремонтом з метою підтримання об`єкта в робочому стані, а тому позивач правомірно включив понесені витрати на поточний ремонт до витрат періоду, в якому був здійснений ремонт. Також, звертає увагу, що Державною податковою службою не було розглянуто скарги позивача на оскаржувані податкові повідомлення-рішення, подану 31.01.2020, тобто відповідно до вимог Податкового кодексу України, скарга вважається повністю задоволеною, що не було досліджено судом першої інстанції.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила рішення суду залишити без змін.

Належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду представник позивача до суду не прибув, що не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що Головним управлінням ДПС у м. Києві відповідно до пп. 78.1.7 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Рівноваги», за результатом якої складено акт від 19.12.2019 №106/1-26-15-05-03-04/34477906.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п. 44.2 ст. 44, пп. 2 п. 292.1 ст. 292 Податкового кодексу України, пунктів 7, 8 П(С)БО 21, в результаті чого занижено єдиний податок в періоді, що перевірявся на загальну суму 419 578, грн;

- п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 461 700 грн;

- п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено відсутність реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму 604 044 грн;

- ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та п. 6 ч. 3 розділу 4 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, в результаті чого встановлено несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування за період з 01.10.2016 по 12.12.2019 в сумі 36,02 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.01.2020:

№ 0034050304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 577 125 грн (за основним платежем 461 700 грн, за штрафними (фінансовими)санкціями 115 425 грн);

№ 0036050304, яким позивачу нараховано штраф за платежем податок на додану вартість в сумі 302 022 грн;

№ 0037050304, яким позивачу зменшено від`ємне значення суми податку на додану вартість у розмірі 142 344 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень довів суду, що діяв правомірно.

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

За п.п. 14.1.27 п. 14.1 статті 14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

В силу приписів абз. 1 п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, наведені правові норми ПК України дозволяють платнику податку формувати витрати у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу (п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Підпунктом «а» пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198 ПК України закріплено право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до вимог п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 ст. 200 ПК України визначено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету.

В силу вимог п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України - податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону - первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 9 вказаного Закону - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документа не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Таким чином, оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, які пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податку, а також відповідають змісту й обсягу, відображеному в укладених платником податку договорах та складених на їх підставі первинних документах, тому у разі якщо певна господарська операція не здійснювалась, визначення податкового кредиту було б безпідставним і сума ПДВ не підлягала би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, а також доказів сплати постачальнику сум ПДВ у складі вартості товару.

Відповідно до п.п.14.1.13. п.14.1. ст.14 ПК України до безоплатно наданих робіт, послуг відносяться, зокрема, роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості.

Так, судом установлено, що між позивачем (далі - орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пріма-Дівес» (далі - орендодавець) укладено договір оренди офісного приміщення, а саме: №б/н від 08.01.2018.

Згідно умов Договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Деггярівська, будинок № 33 В (літера А): нежилі приміщення, розташовані на 1 рівні будівлі, площею 634,30 кв.м., нежилі приміщення, розташовані на 1 поверсі будівлі, площею 44,90 кв.м., нежилі приміщення, розташовані на 9 поверсі будівлі площею 164,10 кв.м. Загальна площа нежилих приміщень 843,30 кв.м. (п. 1.1. Договору).

Відповідно до пункту 3.1 договору - строк оренди складає 2 роки.

Пунктами 4.1.-4.2. договору передбачено, що з метою забезпечення належної експлуатації всіх площ нерухомого майна, в зв`язку зі збільшенням об`єму загальної площі та незадовільного технічного стану приміщення, орендар власними силами та за допомогою залучених підрядників на власний розсуд здійснює ремонт і облаштування нежилих приміщень.

Таким чином, слушними є доводи позивача, що протягом дії договору оренди офісного приміщення ТОВ «Центр Рівноваги» як орендарем виконувались роботи по поточному ремонту нерухомості з метою підтримання даних об`єктів в придатному для експлуатації стані.

Вказані умови передбачені самим договором оренди офісного приміщення і були узгоджені між сторонами.

При цьому, при виконанні ремонтних робіт не відбувалося поліпшень, які б привели до збільшення економічних вигод: ні модернізації, ні модифікації, ні добудови, ні реконструкції приміщень. Було здійснено витрати саме для підтримання об`єктів в робочому стані, що не призвели до збільшення економічних вигод, тобто позивачем не очікувалось від проведеного ремонту приміщень підвищення техніко-економічних їх можливостей, що у майбутньому могло б призвести до збільшення економічних вигід від їх використання.

Таким чином, підстав для нарахування орендарем податкових зобов`язань з ПДВ в даному випадку не виникає.

ПК України не містить спеціальних правил обкладення ПДВ операцій з повернення об`єктів оренди з невідокремлюваними поліпшеннями.

Так, у бухгалтерському обліку витрати на поліпшення орендованого об`єкта, що призводять до збільшення майбутніх економічних вигод, завжди формують окремий «віртуальний» об`єкт необоротних активів (п 8П(С)БО 14).

У свою чергу, для цілей ПДВ мають спрацьовувати правила п.188.1. ст.188 ПК України, що вимагають нарахувати податкові зобов`язання з постачання виходячи з договірної вартості, але не нижче мінімальної бази ПДВ: «... база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни)».

Однак, судом першої інстанції не було враховано, що оскільки виконані ремонтні роботи не призвели до зростання майбутніх економічних вигід (переобладнання, модернізація, реконструкція тощо), вони не враховувалися у складі інших необоротних активів (п. 6 П(С)БО 14 «Оренда»), тобто відповідно і не було створено об`єкту основних засобів «Ремонт орендованого приміщення» на субрахунку 117 «Інші необоротні матеріальні активи» й амортизація не нараховувалась.

При цьому, контролюючим органом жодним чином не було обґрунтовано застосований розмір «звичайної ціни» при визначенні податкових зобов`язань, до того ж акт перевірки не містить жодних претензій до бухгалтерського обліку позивача в контексті спірних операцій.

Згідно з пп.134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із ст. 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 15.4 п. 15. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248 (далі - П(С)БО 16), до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Згідно з п. 15 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за №288/4509 (далі - П(С)БО 7), витрати, що здійснюються для підтримання об`єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.

Згідно з п. 29 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Мінфіну від 30.09.2003 №561 (далі - Рекомендації №561) рішення про характер і ознаки здійснюваних підприємством робіт, тобто, чи спрямовані вони на підвищення техніко-економічних можливостей (модернізація, модифікація, добудова, реконструкція) об`єкта, що приведе у майбутньому до збільшення економічних вигод, чи здійснюються вони для підтримання об`єкта в придатному для використання стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, приймається керівником підприємства з урахуванням результатів аналізу існуючої ситуації та суттєвості таких витрат. Зокрема, заміна окремих важливих компонентів (частин) основних засобів (двигунів тощо) може бути відображена як заміна об`єкта основних засобів, якщо термін корисного використання такої частини відрізняється від терміну корисного використання основних засобів, до яких належить цей компонент. У цьому випадку заміна такого компонента відображається капітальними інвестиціями у придбання нового об`єкта основних засобів і списанням заміненого об`єкта. Витрати на поліпшення основних засобів для відновлення майбутніх економічних вигод, очікуваних від їх використання, визнаються капітальними інвестиціями за умови, що балансова вартість активу не перевищує суми його очікуваного відшкодування.

Відповідно до п. 32 Рекомендацій №561 витрати, що здійснюються для підтримання об`єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання (технічний огляд, технічне обслуговування, ремонт тощо), включаються до складу витрат звітного періоду.

Згідно з п. 4 П(С)БО 7 «Основні засоби» капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи - витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об`єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу), що здійснюються підприємством.

Відповідно до п. 14 П(С)БО 7 «Основні засоби» первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов`язаних з поліпшенням об`єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об`єкта. Залишкова вартість основних засобів зменшується у зв`язку з частковою ліквідацією об`єкта основних засобів.

Згідно з п. 30 Рекомендацій №561, витрати на капітальний ремонт об`єктів основних засобів визнаються витратами звітного періоду. Такі витрати можуть бути визнані капітальними інвестиціями, якщо витрати на значний огляд і капітальний ремонт можуть бути ідентифіковані з окремою замортизованою частиною (компонентом) основних засобів.

Пунктом 31 Рекомендацій №561 визначено, що вартість робіт, що приводять до збільшення очікуваних майбутніх вигод від об`єкта основних засобів, включається до капітальних інвестицій з майбутнім збільшенням первісної вартості основних засобів. Підставою для визнання капітальними інвестиціями витрат, пов`язаних з поліпшенням основних засобів, є зростання внаслідок цих витрат очікуваного терміну корисного використання об`єкта, кількості та/або якості продукції (робіт, послуг), яка виробляється (надається) цим об`єктом. Первісна (переоцінена) вартість основних засобів може бути збільшена на суму витрат, пов`язаних з поліпшенням та ремонтом об`єкта, визначену у порядку, встановленому податковим законодавством.

Згідно з п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 «Оренда», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 №181, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.08.2000 за №487/4708, затрати орендаря на поліпшення об`єкта операційної оренди (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що приводять до збільшення майбутніх економічних вигод, які первісно очікувалися від його використання, відображаються орендарем як капітальні інвестиції у створення (будівництво) інших необоротних матеріальних активів.

Крім цього, у чинному законодавстві України відсутнє нормативне визначення поняття поліпшення (модернізація, добудова, реконструкція тощо) та ремонту.

Відповідно до ДБН А.2.2-3-2014 капітальний ремонт - це сукупність робіт на об`єкті будівництва, введеному в експлуатацію в установленому порядку, без зміни його геометричних розмірів та функціонального призначення, що передбачають втручання у несучі та огороджувальні системи при заміні або відновленні конструкцій чи інженерних систем та обладнання у зв`язку з їх фізичною зношеністю та руйнуванням, поліпшенням його експлуатаційних показників, а також благоустрій території.

З наведених обставин вбачається, що виконані ремонтні роботи не передбачають перебудови, зміни функціонального призначення, геометричних розмірів, втручання у несучі конструктивні системи орендованих приміщень тощо, тобто, за характером робіт ремонтні роботи, які були здійснені позивачем, не підпадають під зміст поняття капітальний ремонт або інших видів будівництва.

Отже, виконаний ремонт не є капітальним ремонтом, тобто не є поліпшенням основних засобів, а є поточним ремонтом з метою підтримання об`єкта в робочому стані.

Зважаючи на викладене, понесені витрати на поточний ремонт орендованої нерухомості позивачем правомірно включені як платником податку до витрат періоду, в якому був здійснений ремонт.

Також, між позивачем (далі - орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пріма-Дівес» (далі - орендодавець) укладено договір оренди офісного приміщення, а саме: №б/н від 01.06.2018.

Згідно умов зазначеного договору орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, будинок № 33 В літера А). Загальна площа приміщення, що передається в тимчасове платне користування, складає 10,00 (десять) кв.м. Стан приміщення, що орендується, на момент передачі в оренду: придатне для користування.

Відповідно до пункту 3.1 договору - строк оренди складає 365 днів.

Згідно п. 4.1. договору протягом строку оренди орендар зобов`язується щомісячно сплачувати орендодавцеві орендну плату за користування приміщенням у розмірі 250,00 грн., у т.ч. ПДВ.

01.06.2018 року між сторонами було укладено акт прийому-передачі, відповідно до якого у відповідності до п. 2.1 договору оренди офісного приміщення від 01.06.2018 орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування приміщення загальною площею 10 (десять) кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, будинок № 33 В (літера А).

Відповідно до додаткової угоди від 30.09.2019 до Договору оренди сторони погодили припинити дію Договору оренди офісного приміщення від 01 червня 2018 року з 01.10.2019. Крім цього, сторони погодили внести в Договір оренди наступні зміни: п. 2 «Оренда за цим договором діє по 30.09.2019 включно»; п. 3 «Орендодавець зобов`язаний передати орендарю Об`єкт оренди за актом прийому-передачі у строк до 30.09.2019 включно»; п. 4 «Інші умови договору оренди офісного приміщення від 08.01.2018 залишилися без змін».

За актом прийому-передачі від 30.09.2019 орендар повернув орендодавцю майно за зазначеним договором оренди.

З матеріалів справи вбачається, що для виконання ремонтних робіт відповідно до умов п. 4.1 договору оренди позивачем було залучено підрядні організації - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ремесло» і Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд-Прем`єр» та придбано будівельні матеріали у наступних контрагентів-постачальників: ТОВ «Снок ЛТД», ТОВ «Глас Трьош Київ».

Так, позивачем та ТОВ «Ремесло» укладено такі договори підряду: № 14/08 від 14.08.2018; № 04/02 від 04.02.2019.

На підтвердження факту виконання умов договору №14/08 від 14.08.2018 позивачем надано суду копії: довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати; акту №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2018 pоку; договірної ціни ремонтних робіт; податкових накладних №31 від 15.08.2018, №39 від 08.10.2018, №44 від 08.11.2018 у, платіжних доручень №77 від 15.08.2018, №99 від 03.10.2018, №109 від 07.11.2018.

На підтвердження факту виконання договору № 04/02 від 04.02. 2019 позивачем надано суду копії: довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за червень 2019 pоку; акту №1 приймання виконаних будівельних робіт за червень 2019 pоку; локального кошторису на будівельні роботи №2-1-1; підсумкової відомості ресурсів та підсумковою відомістю до локального кошторису; довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за червень 2019 року; акту №2 приймання виконаних будівельних робіт за червень 2019 pоку; відомості витрачених ресурсів витрат замовника; підсумкової відомості ресурсів до локального кошторису та підсумковою відомістю ресурсів; локального кошторису; акту списання матеріалів №ЦР-0000001 від 30.06.2019; довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за вересень 2019 року; акту №3 приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2019 року; підсумкової відомості ресурсів до локального кошторису та підсумковою відомістю ресурсів; податкових накладних №2 від 04.02.2019, №3 від 24.05.2019, №5 від 10.06.2019, №9 від 17.09.2019; платіжних доручень №14 від 04.02.2019, №68 від 24.05.2019, №77 від 10.06.2019, №12 від 17.09.2019.

Також, 10.09.2019 між позивачем (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гран-Прем`єр» (далі - виробник) укладено договір № 25, відповідно до умов якого замовник доручає і оплачує, а виробник бере на себе зобов`язання своїми силами, засобами, зі своїх матеріалів провести реставраційні роботи дерев`яних дверних блоків у кількості 12 шт., на об`єкті за адресою: 03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, б. 33 В (п.1.1 Договору).

На підтвердження виконання умов цього договору позивачем надано копії: акту наданих послуг №35 від 30.09.2019; платіжного доручення №8 від 12.09.2019.

З матеріалів справи також вбачається, що позивачем було придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Снок ЛТД» склопакети захисні на підставі видаткових накладних №СН-0000297 від 04.03.2019, №СН-0000298 від 04.03.2019; факт оплати підтверджується копіями платіжних доручень №15 від 04.02.2019, №16 від 04.02.2019; також складено податкові накладні №11 від 04.02.2019, №12 від 04.02.2019.

Крім того, позивачем згідно рахунку № 111335006 від 31.01.2019 придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Глас Трьош Київ» склопакети.

На підтвердження факту придбання вказаного товару позивачем надано копії таких документів: рахунку №111335006 від 31.01.2019; видаткової накладної №б/н від 14.03.2019; платіжного доручення №17 від 04.02.2019; податкової накладної №1110014 від 04.02.2019.

Отже, колегія суддів зазначає, що вказані господарські операції підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, які відповідають вимогам чинного законодавства, не містять дефектів форми чи змісту.

При цьому, в акті перевірки відповідачем не ставиться під сумнів виконання підрядних робіт та правомірність відображення відповідних податкових наслідків за такими роботами. Всі операції були належним чином оформлені первинними документами та підтверджують реальність господарських операцій.

Наведене вище свідчить про протиправність податкових повідомлень-рішень від 16.01.2020 №0034050304 та №0036050304.

Щодо правомірності винесення податкового повідомлення-рішення №0037050304 від 16.01.2020, колегія суддів зазначає наступне.

Так, з акта перевірки вбачається, що контролюючий орган дійшов висновку про порушенням позивачем п. 198.5 ст. 198 ПК України, а саме заниження показників декларації на суму 141 403, 92 грн по взаємовідносинам з ТОВ «Блок Трейд» і не використання позивачем в ході здійснення діяльності товарів, які були отримані від ТОВ «БЛОК Трейд».

Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на наступне:

Згідно акту вказане податкове повідомлення-рішення відповідачем прийнято у зв`язку з порушенням позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188 ПК України. Вказане порушення на думку контролюючого органу пов`язано з тим, що позивачем як орендарем компенсацію за понесені витрати на поліпшення об`єкту оренди не отримувало від орендодавця - ТОВ «Пріма-Дівес», отже, послуги з ремонту об`єкта оренди вважаються безоплатно наданими послугами та призвело до завищення від`ємного значення ПДВ на загальну суму 142 344, 00 грн. А також порушенням Позивачем п. 198.5 ст. 198 ПК України заниження показників декларації на суму 141 403, 92 грн по взаємовідносинам з ТОВ «Блок Трейд» і не використання Позивачем в ході здійснення діяльності товарів, які були отримані від ТОВ «БЛОК Трейд».

Так, 12.09.2019 між ТОВ «Блок Трейд» (далі - постачальник) і ТОВ «Центр Рівноваги (далі - покупець) було укладено договір поставки за №12/09/2019, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується постачати і передати у власність покупця товар, визначений у рахунках-фактури, згідно яких було проведено відвантаження товару, видаткових накладних або специфікаціях, які додаються до договору і складають його невід`ємну частину, а покупець зобов`язується приймати цей товар здійснювати його оплату на умовах даного Договору.

Згідно п. 4.1. договору постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти товар партіями, в кількості і асортименті згідно із відповідними видатковими накладними, в період, починаючи з моменту вступу цього договору в силу та до моменту його закінчення.

Загальна вартість товару, що буде поставлена згідно даного договору складається із сум вартості товару зазначених у відповідних рахунках-фактурах та видаткових накладних (п.2.2 договору).

Факт придбання товару за вказаними господарськими операціями підтверджується наступними первинними документами:

- видатковими накладними №БТ-0004298 від 13.09.2019, №БТ-0004299 від 13.09.2019, №БТ-0004995 від 17.09.2019, №БТ-0004996 від 17.09.2019, №БТ-0004999 від 17.09.2019, №БТ-0005000 від 17.09.2019, №БТ-0005002 від 18.09.2019, №БТ-0005003 від 18.09.2019, №БТ-0005019 від 18.09.2019, №БТ-0005021 від 18.09.2019, №БТ-0005023 від 18.09.2019, №БТ-0005025 від 18.09.2019, №БТ-0005094 від 21.09.2019, №БТ-0005098 від 23.09.2019, №БТ-0005129 від 23.09.2019, №БТ-0005130 від 23.09.2019, №БТ-0005154 від 24.09.2019;

- платіжними дорученнями №9 від 12.09.2019, №11 від 17.09.2019, №13 від 27.09.2019;

- податковими накладними №160 від 12.09.2019, №221 від 17.09.2019, №283 від 24.09.2019, що були сформовані за «правилом першої події» за датою зарахування коштів на банківський рахунок у відповідності до п.п. «а» п.187.1 ст.187 ПК України та зареєстрована в ЄРПН в установленому податковим законодавством порядку.

Суми податку на додану вартість за зазначеною податковою накладною включено до складу податкового кредиту у 3 кварталі 2019 року, відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість, даним податкових декларацій з ПДВ за 3 квартал 2019 року, а також даних Єдиного реєстру податкових накладних.

Розрахунки між вказаними підприємствами проводилися в безготівковій формі, оплата за товар проведена у повному обсязі, станом на 12.12.2019 заборгованість відсутня.

Придбаний у ТОВ «Блок Трейд» товар був використаний ТОВ «Центр Рівноваги» у господарській діяльності, що підтверджується актом списання від 30.09.19 за №ЦР-0000002, згідно якого блоки газобетонні в кількості 625,08 куб.м. на суму 706 340, 38 грн та клей для газобетонних блоків в кількості 629 шт. на суму 679, 32 грн були списані на рахунок 91 «Загальновиробничі витрати».

Відповідно до наданих до перевірки відомостей по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» ТОВ «Центр Рівноваги» по контрагенту ТОВ «Блок Трейд» в бухгалтерському обліку відносини відображені наступним чином:

Д-т 209 К-т 631 на суму 707 019, 72 грн;

Д-т 64 К-т 631 на суму 141 403, 92 грн;

Д-т 631 К-т 311 на суму 848 423, 64 грн;

Д-т 91 К-т 209 на суму 707 019, 72 грн;

Д-т 79 К-т 91 на суму 707 019, 72 грн.

Під час проведення перевірки податковим органом не була встановлена невідповідність зазначених документів вимогам чинного законодавства України.

При цьому, як вже було зазначено вище, позивачем на виконання умов договору був здійснений поточний ремонт взятого в оренду майна, а тому витрати за зазначені роботи правомірно віднесені останнім до витрат періоду, в якому здійснений такий ремонт.

На підставі наведеного, висновки податкового органу в даному випадку є безпідставними та необґрунтованими.

Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи апелянта в частині відсутності рішення за результатами розгляду скарги позивача на оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки наведене спростовується наданими на запит суду матеріалами за результатом розгляду скарги.

З огляду на викладені обставини справи, на переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному з`ясуванні усіх обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, при цьому, висновки суду не відповідають фактичним обставинам, тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Зі змісту ч.ч. 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 24 383, 03 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 28.03.2020 № 0.0.1662807860.1, 0.0.1662809833.1, 0.0.1662806107.1, проте судовий збір за подання адміністративного позову повинен був сплачений у розмірі 15 322, 36 грн (1 021 491 х 1,5 %)

За подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 36 574, 55 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 08.06.2022 № 215963031715, 215963033395, проте судовий збір за подання апеляційної скарги повинен був сплачений у розмірі 22 983, 55 грн (15 322, 36 грн х 150%).

Враховуючи, що за наслідками апеляційного перегляду судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, витрати зі сплати судового збору мають бути відшкодовані позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м.Києві в розмірі 38 305, 91 грн (15 322, 36 грн + 22 983, 55 грн).

Одночасно суд зазначає, що повернення надміру сплаченого судового збору врегульовано п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», де зазначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись ст.ст. 139, 243, 289, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Рівноваги» - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2022 року - скасувати.

Прийняти постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Рівноваги» до Головного управління ДПС у м.Києва про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м.Києві від 16.01.2020 №0034050304, №0036050304 та №0037050304.

Стягнути з Головного управління ДПС у м.Києва (04116, м. Київ, вул. Шолуденка буд. 33/19; ідентифікаційний код: 44116011) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Рівноваги» (01032, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 33-В; ідентифікаційний код: 34477906) витрати зі сплати судового збору в розмірі 38 305, 91 (тридцять вісім тисяч триста п`ять гривень 91 копійка).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Постанова в повному обсязі складена і підписана 10.10.2022.

Головуючий-суддя: Л.В. Губська

Судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова