Постанова

від 14.09.2022 по справі 911/2370/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2022 р. Справа№ 911/2370/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Хрипуна О.О.

Яковлєва М.Л.

при секретарі Токаревій А. Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 14.09.2022

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Київської області від 19.05.2021 у справі №911/2370/19 (суддя Колесник Р.М., повний текст рішення складено 02.07.2021 року)

за позовом Керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі

1) Державного Підприємства "Переяслав-Хмельницьке лісове господарство"

2) Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства

до 1) Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Переяслав Фіш Клаб"

про визнання недійсними розпорядження та договору оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Керівник Бориспільської місцевої прокуратури Київської області звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Державного підприємства «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» та Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Переяслав Фіш Клаб», в якій прокурор просив суд:

- визнати недійсним розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА № 122 від 17.06.2013, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди ТОВ «Переяслав Фіш Клаб» для рибогосподарських потреб та передано із земель державної власності ТОВ «Переяслав Фіш Клаб» на умовах оренди земельну ділянку водного фонду площею 0,9900 га (кадастровий номер 3223388200:02:022:0005), розташовану на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області для рибогосподарських потреб;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 17.06.2013 укладений між Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією та ТОВ «Переяслав Фіш Клаб» щодо земельної ділянки водного фонду (кадастровий номер 3223388200:02:022:0005) площею 0,9900 га для рибогосподарських потреб на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району.

В обґрунтування позову прокурор посилається на те, що спірні розпорядження та договір вчинено всупереч вимог земельного та лісового законодавства, а отже підлягають визнанню недійсними.

Рішенням Господарського суду Київської області від 19.05.2021 у справі №911/2370/19 позов керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» залишено без розгляду.

У задоволенні позову Керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що прокурор не довів наявності підстав представництва Державного підприємства «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство», водночас позовні вимоги в інтересах Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства задоволенню не підлягають у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Київська обласна прокуратура звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 19.05.2021 у справі №911/2370/19 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що прокурор не оспорює законності рішення в частині залишення без розгляду поданого позову в інтересах держави в особі Державного підприємства «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство», водночас рішення в частині відмови у задоволенні позову прийнято без належної оцінки доказам у сукупності, без всебічного та повного з`ясування обставин справи, а тому підлягає скасуванню.

Прокурор зазначає, що вказуючи на гіпотетичну можливість Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства дізнатись про порушення вимог лісового господарства, судом не враховано, що вказана особа не була стороною спірних правовідносин, а також не враховано екологічну складову щодо спірної земельної ділянки.

05.08.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів передані на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Хрипун О.О., Верховець А.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2021 у справі №911/2370/19 апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 19.05.2021 у справі №911/2370/19 залишено без руху.

Надано Київській обласній прокуратурі строк тривалістю десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліку апеляційної скарги, а саме, надання доказів сплати судового збору у встановленому порядку.

Роз`яснено Київській обласній прокуратурі, що в разі невиконання зазначеної ухвали апеляційна скарга буде вважатися неподаною та повернута апелянту.

Через канцелярію Північного апеляційного господарського суду 03.09.2021 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2021 клопотання Київської обласної прокуратури про поновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги задоволено, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 19.05.2021 у справі №911/2370/19 та призначено справу до розгляду на 20.10.2021.

20.10.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від відповідача 2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2021 відкладено розгляд справи на 17.11.2021.

29.10.2021 від Державного підприємства «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» надійшли письмові пояснення що позивача-1 реорганізовано, шляхом приєднання до ДР «Бориспільське лісове господарство».

17.11.2021 від відповідача-2 надійшло клопотання про закриття апеляційного провадження у справі, у зв`язку з тим, що управління лісового та мисливського господарства не є належним позивачем у справі.

У період з 08.11.2021 по 19.11.2021 головуючий суддя - Шаптала Є.Ю. перебував на лікарняному, тому судове засідання, яке призначене на 117.11.2021, не відбулось.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/6138/21 від 25.11.2021, у зв`язку зі звільненням у відставку рішенням ВРП від 26.10.2021 судді Верховця А.А. призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Хрипун О.О., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2022 апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 19.05.2021 у справі №911/2370/19 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Хрипун О.О., Яковлєв М.Л.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

07.07.2022 від Державного підприємства «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство» надійшло клопотання в якому зазначено, що позивач-1 підтримує доводи прокуратури та просить розглядати спір за відсутності його представника.

Ухвалою від 12.07.2022 зобов`язано Керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області надати документи, які підтверджують, що передача в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Переяслав Фіш Клаб» земельної ділянки (кадастровий номер 3223388200:02:022:0005, розташованої на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області) порушує права та/чи законні інтереси Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.

30.08.2022 від Київської обласної прокуратури, на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2022 надійшли письмові пояснення щодо порушення прав Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.

В судове засідання 14.09.2022 з`явились представники прокуратури та відповідача-2.

Представники позивачів та відповідача-1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що позивач-1 письмово висловив свою позицію щодо спору та подав клопотання про розгляд спору за відсутності його представника, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами та за відсутності представників позивачів та відповідача-1.

Представник прокуратури у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією 13.12.2011 видано розпорядження № 994 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Переяслав Фіш Клаб» на території Цибліської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області для розміщення риболовецького стану», яким зокрема:

1. Надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Переяслав Фіш Клаб» дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення в оренду орієнтовною площею 0,99 га (чагарники), за рахунок земель запасу Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, для розміщення риболовецького стану;

2. Проект відведення земельної ділянки погодити із органом по земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органам, органами архітектури і охорони культурної спадщини, а також органом з питань водного господарства.

Розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 03.03.2012 № 133 внесено зміни до вказаного розпорядження замінивши в тексті розпорядження слова «розміщення риболовецького стану» на слова «рибогосподарських потреб».

17.06.2013 Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією видано розпорядження № 122, яким:

1. Затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди Товариству з обмеженою відповідальністю «Переяслав Фіш Клаб» для рибогосподарських потреб на території Цибліської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області;

2. Передано із земель державної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Переяслав Фіш Клаб» на умовах оренди земельну ділянку водного фонду площею 0,9900 га (кадастровий номер 3223388200:02:022:0005), розташовану на території Цибліської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, для рибогосподарських потреб;

3. Юридичному відділу апарату Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації підготувати договір оренди земельної ділянки згідно з чинним законодавством, попередити землекористувача, що право користування земельною ділянкою може бути припинено відповідно до ст. ст. 141, 143, Земельного кодексу України;

4. Товариству з обмеженою відповідальністю «Переяслав Фіш Клаб» здійснити державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку у встановленому законодавством порядку.

З витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3211124792018 вбачається, що 12.06.2013 за Переяслав-Хмельницькою РДА зареєстровано право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3223388200:02:022:0005, площею 0,9900 га, місце розташування: Київська область, Переяслав-Хмельницький район, Циблівська сільська рада, цільове призначення - 10.07 для рибогосподарських потреб, категорія земель - землі водного фонду, вид використання земельної ділянки - для рибогосподарських потреб, форма власності - державна.

17.06.2013 Переяслав-Хмельницькою РДА (орендодавець) та ТОВ «Переяслав Фіш Клаб» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір оренди землі), згідно якого, на підставі розпорядження голови Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 17.06.2013 № 122 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Переяслав Фіш Клаб» земельної ділянки для рибогосподарських потреб на території Цибліської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області», орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду площею 0,9900 га, яка знаходиться на території Цибліської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області (п. 1 договору).

В оренду передається земельна ділянка (кадастровий номер 3223388200:02:022:0005) водного фонду площею 0,9900 га для рибогосподарських потреб (п. 2 договору).

Договір укладено на 49 років, який набирає чинності з часу державної реєстрації речових прав на земельну ділянку (п. 4 договору).

За умовами пунктів 10-12 договору, земельна ділянка передається в оренду для рибогосподарських потреб. Цільове призначення земельної ділянки: землі водного фонду. Умови збереження стану об`єкта оренди: за цільовим призначенням.

Передача земельної ділянки в оренду здійснюється відповідно до розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди товариству з обмеженою відповідальністю «Переяслав Фіш Клаб» на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, затвердженого розпорядженням голови Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 17.06.2013 № 122 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Переяслав Фіш Клаб» земельної ділянки для рибогосподарських потреб на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області» (пункт 13 договору).

Згідно з п. 14 договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 5-денний строк після державної реєстрації речових прав на земельну ділянку за актом її приймання-передачі.

Відповідно до п. 20 договору згідно з документацією із землеустрою речові права третіх осіб на орендовану земельну ділянку (обмеження прав на землю) відсутні. Ці права можуть виникати в порядку встановленому законом або договором.

Згідно прикінцевих положень договору сторонами погоджено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації речових прав на земельну ділянку (пункт 36 договору оренди).

Згідно Інформаційної довідки від 18.09.2019 № 181516533 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 18.06.2013 за ТОВ «Переяслав Фіш Клаб», на підставі договору оренди землі, зареєстровано право оренди земельної ділянки із кадастровим номером 3223388200:02:022:0005, площею 0,99 га.

На підставі укладеного договору оренди землі 20.06.2013 Переяслав-Хмельницькою (орендодавець) та ТОВ «Переяслав Фіш Клаб» (орендар) складено та підписано Акт приймання-передачі земельної ділянки в оренду, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, площею 0,9900 га, водного фонду для рибогосподарських потреб.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду із розглядуваним позовом прокурор зазначив, що оспорюване розпорядження Переяслав-Хмельницькою РДА прийнято з порушенням вимог законодавства, зокрема, ст. ст. 21, 57, 58, 84, 116, 124, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України.

Прокурор вказує, що передана в оренду земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп» та має цільове призначення - землі лісового фонду, яке, за інформацією цього органу, згоди на вилучення земельної ділянки з постійного користування не надавало, та згідно інформації ВО «Укрдержліспроект» площа і конфігурація земель з 2003 по 2014 роки не змінювалась. Проте, за доводами прокурора, Переяслав-Хмельницькою РДА здійснено незаконну зміну цільового призначення земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення на землі водного фонду для рибогосподарських потреб, а інформація про відведення земельної ділянки із земель запасу в категорію земель водного фонду не відповідає дійсності.

З огляду на наведені обставини прокурор вважає, що розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА від 17.06.2013 № 122 є незаконним та має бути скасоване шляхом визнання його недійсним в порядку визначеному ст. ст. 152, 155 Земельного кодексу України та ст. ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України. Крім того, на переконання прокурора, враховуючи, що договір оренди земельної ділянки від 17.06.2013 укладений на підставі незаконного розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА від 17.06.2013 № 122, то у відповідності до ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України спірний договір також підлягає визнанню недійсним.

Заперечуючи проти позову відповідач-2 у відзиві на позов та поясненнях на апеляційну скаргу вказує на те, що відведення останньому земельної ділянки в оренду відбулося у відповідності до діючого законодавства, чинного на момент прийняття розпорядження, а надані прокурором докази свідчать, що на час передачі в оренду спірної земельної ділянки (17.06.2013) - земельна ділянка не знаходилася в постійному користуванні ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп».

Відповідач-2 стверджує, що листи ВО «Укрдержліспроект» та ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп», на які посилається прокурор, не доводять ту обставину, що станом на 2013 рік, спірна земельна ділянка знаходилась у постійному користуванні ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп» та відносилася до земель лісового фонду, що свідчить про те, що прокурором не надано належних та допустимих доказів обставин незаконного вилучення спірної земельної ділянки з державного лісового фонду та її подальшої передачі в оренду ТОВ «Переяслав Фіш Клаб», в якості земель водного фонду, всупереч вимогам чинного законодавства, станом на момент прийняття спірного розпорядження та укладення договору, на яке здійснює посилання прокурор.

Стосовно доводів прокурора, що на час прийняття оскаржуваного розпорядження відповідач-1 не мав повноважень на передачу земельну ділянку водного фонду площею 0,9900 га (кадастровий номер 3223388200:02:022:0005), розташовану на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області для рибогосподарських потреб, то відповідач вказує, що такі є помилковими, адже прокурором невірно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, а відповідач 1, своєю чергою, мав повноваження щодо передачі в оренду ТОВ «Переяслав Фіш Клаб» спірної земельної ділянки водного фонду для рибогосподарських потреб.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній. (частина третя). Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший-третій частини четвертої).

Отже відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому представництво прокурором в суді інтересів держави в особі державних компаній не допускається.

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Заявлений прокурором позов у цій справі подано в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп» посилаючись на бездіяльність останніх щодо захисту інтересів держави, які, на думку прокурора, порушені внаслідок незаконного відведення земель лісогосподарського призначення.

Проте, звертаючись до суду в інтересах держави в особі ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп», яке не є органом державної влади або іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого належить захист інтересів держави, зокрема, в галузі реалізації принципів регулювання земельних відносин або захисту природних ресурсів, прокурор порушив норми ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», згідно з якою здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній не допускається.

При цьому порушення прокурором встановленої Законом прямої заборони на звернення до суду в інтересах державної компанії виключає необхідність з`ясування питання невиконання або неналежного виконання таким позивачем дій, спрямованих на захист власних прав та інтересів або інтересів держави. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 906/853/17 та від 15.09.2020 у справі № 911/551/19.

Перевіривши наведені вище обставини, які не оспорюються учасниками судового процесу, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп», у зв`язку з чим позов поданий прокурором в частині представництва ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп» підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі лісогосподарського призначення (ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства є Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство), про що зазначено у п. 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 №521.

Відповідно до п. 7 зазначеного Положення Держлісагентство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Так, згідно з п. 1 Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 21.03.2012 № 134 (далі - Положення № 134), територіальними органами Держлісагентства є обласні управління лісового та мисливського господарства.

Завданням Управлінь є реалізація повноважень Держлісагентства на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці у сфері лісового та мисливського господарства (п. 3 Положення № 134).

Пунктами 4.3, 4.4, 4.7 Положення про Управління Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом Держлісагентства від 12.11.2012 № 401 визначено, що Управління відповідно до покладених на нього завдань: здійснює державний контроль за додержанням норм, правил та інших нормативно-правових актів з ведення лісового господарства; здійснює управління об`єктами державної власності в межах повноважень, визначених законодавством; координує діяльність підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління Держлісагентства України, крім підприємств, установ, організацій, які безпосередньо підпорядковуються Держлісагентству України.

Отже державний орган, який безпосередньо здійснює на території Переяслав-Хмельницького району Київської області контроль у сфері лісового та мисливського господарства є Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.

А тому колегія суддів відхиляє доводи відповідача-2, що Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства є неналежним позивачем у справі.

Крім того, звертаючись з даним позовом до суду, прокурор зазначив, що вказаним уповноваженим органом, за наявності факту порушення інтересів держави, своєчасних заходів щодо повернення спірної земельної ділянки, яка вибула із власності держави незаконно, по даний час не вжито, що стало підставою для звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, як органу управління державним майном, що перебуває у користуванні державного підприємства.

У відповідності до ч. ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Враховуючи, що відповідне обґрунтування підставності здійснення представництва інтересів держави прокурором визначено в позові, яке судом визнано обґрунтованим, не спростовано відповідачами, та яке цілком узгоджується із вимогами, що ставляться до питань представництва прокурором інтересів держави, суд першої інстанції правомірно розглянув по суті позов прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, що відповідає приписам ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, положення ст. ст. 13, 14 Конституції України визначають, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

У відповідності до ст. 20 Земельного кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

За змістом ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 1 Лісового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Згідно зі статтею 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізовується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року в справі № 6-224цс14).

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Згідно ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року у справі № 6-377цс15.

Прокурор на підтвердження факту перебування земельної ділянки у постійному користуванні ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп» та віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду посилається на надані листами від 15.02.2018 № 87 та від 16.03.2018 № 151 Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» фрагменти з Публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу № 58 і таксаційних виділів Переяславського лісництва ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп» та межами земельної ділянки із кадастровим номером 3223388200:02:022:0005 лісовпорядкування 2003 та 2014 років, а також Планшет № 3 лісовпорядкування 2014 року та планшет № 2 лісовпорядкування 2003 року.

Згідно наданих планово-картографічних матеріалів вбачається, що за матеріалами лісовпорядкування 2003 року земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:022:0005 розташована у межах 9 та 10 виділів 58 кварталу Переяславського лісництва ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп», а за матеріалами лісовпорядкування 2014 року у межах 10 та 13 виділів 58 кварталу Переяславського лісництва.

Відповідно до п. 1 Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2007 № 848, Державний лісовий кадастр та облік лісів ведеться Державним агентством лісових ресурсів України за єдиною для усіх лісів системою за рахунок коштів державного бюджету з метою забезпечення ефективної організації охорони і захисту лісів, їх раціонального використання та відтворення, здійснення постійного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді України.

Українське Державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання (ВО Укрдержліспроект) засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.

Відповідно до п. 3.2.8 статуту ВО «Укрдержліспроект», окрім інших функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду формування повидільних й інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру.

Таким чином інформація, надана ВО «Укрдержліспроект» щодо факту накладення спірної земельної ділянки на лісові ділянки ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп» з доданим викопіюванням з Публічної кадастрової карти України, є належним підтвердженням вказаних обставин, надана уповноваженим суб`єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів.

При цьому, за інформацією Управління від 14.03.2018 № 04-48/607, від 28.03.2018 № 04-48/722 та ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп» від 22.02.2018 № 110, від 12.03.2018 № 138, погодження на зміну цільового призначення, на вилучення або надання у довгострокове тимчасове користування земельної ділянки із кадастровим номером 3223388200:02:022:0005, яка розташована на землях лісогосподарського призначення ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп», не надавалось.

Відповідно до таксаційного опису матеріалів лісовпорядкування 2014 року в межах 10 та 13 виділу 58 кварталу Переяславського лісництва ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп» наявні лісові культури площею 1,5 га та 1,6 га відповідно.

З метою встановлення наявності/відсутності факту накладення меж земельної ділянки з кадастровим номером 3223388200:02:022:0005, площею 0,9900 га, яка перебуває в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю «Переяслав Фіш Клаб» на межі 10-го та 13-го виділів 58 кварталу Переяславського лісництва державного підприємства «Переяслав-Хмельницький лісгосп», суд першої інстанції ухвалою від 01.07.2020 призначив у справі № 911/2370/19 судову земельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено наступне питання «чи накладаються межі земельної ділянки з кадастровим номером 3223388200:02:022:0005, площею 0,9900 га, яка перебуває в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю «Переяслав Фіш Клаб» на межі 10-го та 13-го виділів 58 кварталу Переяславського лісництва державного підприємства «Переяслав-Хмельницький лісгосп»«.

За результатом проведеного експертного дослідження, судовим експертом Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України складено висновок від 13.01.2020 № СЕ-19-20/22498-ЗТ.

У відповідності до вказаного висновку судовим експертом встановлено, що межі земельної ділянки з кадастровим номером 3223388200:02:022:0005, площею 0,9900 га, яка перебуває в оренді товариства з обмеженою відповідальністю «Переяслав Фіш Клаб» накладаються на межі 10-го та 13-го виділів 58 кварталу Переяславського лісництва ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп».

Виходячи з наведеного у сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що частина спірної земельної ділянки відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у користуванні ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп», що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років, Планшетом № 3 лісовпорядкування 2014 року, Планшетом № 2 лісовпорядкування 2003 року, що відповідає правовому висновку висловленому Верховим судом України у справах № 6-224цс14 від 21.01.2015, № 6-50цс15 від 01.07.2015, Великою Палатою Верховного Суду у справі № 368/1158/16-ц, позиції Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі № 366/1133/17, та висновком судового експерта.

З наведеного вище слідує, що на час прийняття оскаржуваного розпорядження Преяслав-Хмельницькою РДА спірна земельна ділянка перебувала у державній власності та постійному користуванні ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп», що підтверджується, зокрема, долученими до матеріалів справи картографічними матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років.

Водночас у матеріалах справи відсутні докази того, що ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп», як постійний землекористувач спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення та Управління, як орган виконавчої влади з питань лісового господарства, погоджували вилучення та зміну цільового призначення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, вкритої лісовими культурами на землі для рибогосподарських потреб.

Отже, спірна земельна ділянка була відведена в оренду, в тому числі, за рахунок земель, які в силу положень ст. ст. 19, 57 Земельного кодексу України та ст.5 Лісового кодексу України, відносяться до земель лісогосподарського призначення та використовуються для ведення лісового господарства, та передана в оренду всупереч вимог закону для вказаної категорії земель.

У відповідності до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою або її вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Крім того, згідно ч. 3 ст. 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями. У разі прийняття рішення щодо зміни цільового призначення земельних лісових ділянок обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями таке рішення погоджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок Кабінетом Міністрів України не потребує погоджень з іншими органами.

Отже, зміна цільового призначення спірної земельної ділянки відбулась із порушенням ст. 20 Земельного кодексу України та ст. 57 Лісового кодексу України, а саме - без дотримання встановленого законом порядку отримання згоди на вилучення земельної ділянки у постійного користувача, без отримання висновку органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Разом з тим, основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом ст. 63 Лісового кодексу України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» ч. 1 ст.164 Земельного кодексу України).

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною (стаття 21 Земельного кодексу України).

Та, як вже встановлено судом, погодження на зміну цільового призначення, на вилучення або надання у довгострокове тимчасове користування земельної ділянки із кадастровим номером 3223388200:02:022:0005, яка розташована на землях лісогосподарського призначення ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп», не надавалось.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та застосування інших, передбачених законом, способів.

Відтак суд дійшов висновку, що доводи прокурора про те, що розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА № 122 від 17.06.2013 прийнято всупереч вимогам ст. ст. 21, 57, 58, 84, 116, 124, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України є обґрунтованими, оскільки ліси не можуть надаватися в оренду для інших цілей, ніж визначені в ст. 57 Земельного кодексу України, в тому числі для рибогосподарських потреб.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, вирішуючи спір про визнання недійсним договору необхідно встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Судом встановлено, що ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп», як постійний землекористувач спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення та Управління, як орган виконавчої влади з питань лісового господарства, не погоджували вилучення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення та зміну цільового призначення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, вкритої лісовими насадженнями.

Крім того, суд вважає, що укладення спірного договору оренди землі без припинення права користування нею у ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп» або її вилучення, призвело до вибуття спірної земельної ділянки з користування держави всупереч встановленому законом порядку, що є підставою для визнання недійсним спірного договору оренди землі.

Водночас, матеріали справи не містять доказів, що ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп» чи Управління будь яким чином заперечували чи перешкоджали відповідачу-2 у здійсненні землекористування.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про фактичну обґрунтованість позовних вимог прокурора про визнання недійсним розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА № 122 від 17.06.2013 та договору оренди земельної ділянки від 17.06.2013 укладеного між Переяслав-Хмельницькою РДА та ТОВ «Переяслав Фіш Клаб» щодо земельної ділянки водного фонду (кадастровий номер 3223388200:02:022:0005) площею 0,9900 га для рибогосподарських потреб на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району.

При цьому, апелянтом вказані обставини не оспорюються.

Водночас, Товариство з обмеженою відповідальністю «Переяслав Фіш Клаб» звернулось до суду першої інстанції з заявою про застосування строків позовної давності.

Частиною другою статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 Цивільного кодексу України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексом України визначено як позовна давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої, відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У розумінні наведеної норми позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», наведених у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16).

На позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності або іншого речового права держави, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади, поширюється положення статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, а на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення своїх прав і законних інтересів. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 359/2421/15-ц та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 32/5009/5385/11, від 10.04.2018 у справі № 11/5009/77731/11, від 11.04.2018 у справі № 30/5009/7730/11, від 16.04.2018 у справі № 18/5009/7393/11).

Так, Верховний Суд у постанові від 11.04.2018 у справі № 30/5009/7730/11 звернув увагу на те, що під час розгляду даної справи слід було достеменно встановити, з якого часу особі, в інтересах якої пред`явлено позов прокурором, стало відомо про порушене право.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор в інтересах Управління звернувся з позовом до суду 21.09.2019, що підтверджується відміткою поштової установи на конверті, в якому надійшла позовна заява.

Згідно ст. ст. 45, 47, 54 Лісового кодексу України лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства.

Облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками.

Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Ведення обліку лісів забезпечується постійним підтриманням в актуалізованому стані характеристик кожної лісової ділянки, їх змін, спричинених господарською діяльністю, стихійним лихом або іншими причинами.

Громадяни та юридичні особи мають право на отримання у встановленому законодавством порядку інформації про облік лісів.

Порядок ведення обліку лісів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до ст. 38 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру є відкритими та загальнодоступними, крім випадків, передбачених цим Законом, та надаються у формі: витягів з Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території); викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

У відповідності до положень Лісового кодексу України та Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2017 № 848 (далі - Порядок) до завдань Держлісагенства входить ведення державного лісового кадастру лісовий кадастр та облік лісів за єдиною для усіх лісів системою за рахунок коштів державного бюджету з метою забезпечення ефективної організації охорони і захисту лісів, їх раціонального використання та відтворення, здійснення постійного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді України.

Підприємства, установи, організації та громадяни, що мають у постійному користуванні або у приватній власності ліси, надсилають до 1 березня року проведення чергового державного обліку лісів погоджену з територіальними органами Держгеокадастру та оформлену в установленому порядку документацію первинного обліку лісів відповідним державним лісогосподарським підприємствам Держлісагентства для узагальнення і подання органам Держлісагентства до 1 травня зведеної облікової інформації. Органи Держлісагентства перевіряють повноту і достовірність зазначеної інформації, формують зведені дані кадастру по Автономній Республіці Крим, областях, м. Києву та Севастополю і подають Держлісагентству до 1 серпня року проведення чергового державного обліку лісів (пункт 9 Порядку).

Враховуючи наведені нормативні приписи та те, що державну реєстрацію права на спірну земельну ділянку проведено ще у 2013 році Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства мало об`єктивну можливість знати про відведення та передачу в оренду земельної ділянки ТОВ «Переяслав Фіш Клаб» згідно договору оренди земельної ділянки від 17.06.2013, укладеного на підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА від 17.06.2013 № 122 ще у 2013 році.

При цьому з матеріалів лісовпорядкування 2014 року вбачається, що відведена у оренду земельна ділянка частково знаходиться в межах 10-го та 13-го виділів 58 кварталу Переяславського лісництва державного підприємства «Переяслав-Хмельницький лісгосп».

Наведені обставини беззаперечно свідчать, що Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства могло довідатися про порушення прав держави шляхом прийняття спірних рішень та договору з 2014 року.

З огляду на те, що у суду відсутні дані коли саме у 2014 році Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства довідалось про оспорювані обставини, то суд вважає, що про існування таких обставин позивач-2 достеменно був обізнаний станом на 31.12.2014, а отже строк позовної давності сплинув 01.01.2018, а позовну заяву було подано 21.09.2019 (відповідно до відмітки на поштовому конверті, в якому позовна заява подана до суду т. 1 а.с. 173).

Суд зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі позивача-2, прокурор заявляв клопотання про поновлення строку позовної давності, проте Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, набувши статусу позивача, питання про поновлення строку позовної давності не порушував ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції, доказів поважності причин пропуску строку для звернення до суду не надавав, а прокурор не наділений повноваженнями самостійно порушувати питання щодо поновлення пропущеного строку позовної давності.

Відтак, обґрунтованим є висновки суду першої інстанції про пропуск прокурором позовної давності у вказаній справі та відсутність правових підстав для поновлення позивачу-2 пропущеного строку позовної давності.

До того ж, судом враховано, що усі дії пов`язані із виділенням земельної ділянки на користь ТОВ «Переяслав Фіш Клаб» вчинялися державою в особі відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування:, Управління Держкомзему, ДСЛП «Київлісозахист», Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, Київської обласної державної адміністрації, Управління водних ресурсів у м. Києві та Київській області, ДП «Переяслав-Хмельництького лісового господарства», Державного агентства земельних ресурсів України, які маючи усі повноваження та можливості не допустити порушення вимог законодавства, втім погодили відповідний проект землеустрою на користь ТОВ «Переяслав Фіш Клаб».

Колегія суддів також враховує, що надана в оренду земельна ділянка, фактично відноситься до земель водного фонду, оскільки перебуває в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро, і мала б відноситись до земель водного фонду, а тому доводи прокурора, що відповідач-2 мав розуміти незаконність виділення йому такої земельної ділянки лісового фонду, з врахуванням, що земельна ділянка виділена для рибогосподарських потреб, не підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи наведені обставини у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що позов керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не підлягає задоволенню з огляду на пропуск строку позовної давності.

Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи, наявні у справі докази у їх сукупності та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення на підставі належних та допустимих доказів, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Таким чином, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Київської області від 19.05.2021 у справі №911/2370/19.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 19.05.2021 у справі №911/2370/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 19.05.2021 у справі №911/2370/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 19.05.2021 у справі №911/2370/19 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 911/2370/19 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 03.10.2022

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді О.О. Хрипун

М.Л. Яковлєв