Ухвала

від 10.10.2022 по справі 915/403/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

10 жовтня 2022 року Справа № 915/403/22

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши матеріали позовної заяви

за позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", вул. Антоновича, 127, м. Київ, 03150 (код ЄДРПОУ 00032112)

електронна пошта: bank@eximb.com

представник позивача: адвокат Шемет О.В.

електронна пошта: sasha_shemet@ukr.net

до відповідача Приватного підприємства "Д.І.М.", вул. Садова, 16, с. Михайлівка, Миколаївський район, Миколаївська область, 57116 (код ЄДРПОУ 37969635)

електронна пошта: secretar@ulf.com.ua

про стягнення коштів в сумі 5 737 518, 16 грн.

без повідомлення (виклику) учасників

ВСТАНОВИВ:

1. Предмет та підстави позову.

До Господарського суду Миколаївської області звернулось Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача Приватного підприємства "Д.І.М." заборгованість за кредитним договором № 18-22КS0011 від 06.09.2018 в сумі 5 737 518, 16 грн.

Судові витрати покласти на відповідача.

Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору № 18-22КS0011 від 06.09.2018, а саме: зобов`язань щодо повернення кредиту відповідно до графіку, що є додатком до договору, а також сплати процентів та комісії. В зв`язку з невиконанням позичальником (відповідачем) зобов`язань за кредитним договором у порядку та строки, встановлені умовами договору, банк (позивач) звернувся з повідомленням-вимогою про дострокове погашення заборгованості у повному обсязі. Крім того, відповідно до умов договору позивачем нараховано відповідачу пеню та відповідно до ст. 625 ЦК України нараховано 3 % річних та інфляційні витрати.

Позивач зазначає, що станом на 15.02.2022 заборгованість відповідача перед позивачем становить 5 737 518, 16 грн., а саме:

- 4 550 000, 00 грн. - сума простроченої заборгованості за кредитом (основний борг);

- 579 044, 38 грн. - проценти за користування кредитом;

- 49 005, 00 грн. - комісія за управління кредитом;

- 778, 54 грн. - пеня за прострочення зобов`язань;

- 145 385, 24 грн. - 3 % річних згідно ст. 625 ЦК України за прострочення зобов`язань;

- 413 305, 00 грн. - втрати від інфляції.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 536, 546, 549, 550, 625, 610, 612, 629, 1050, 1054 ЦК України, ст. 193, 220, 230 ГК України та умовами договору.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.10.2022 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 07.11.2022.

2. Заява про забезпечення позову.

Позивачем разом із позовною заявою подано до господарського суду заяву про забезпечення позову (вх. № 4277/22 від 06.10.2022), в якій заявник просить суд забезпечити позов АТ "Укрексімбанк" до ПП "Д.І.М." про стягнення заборгованості за кредитним договором № 18-22КS0011 від 06.09.2018 шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ПП "Д.І.М." в межах ціни позову в розмірі 5 737 518, 16 грн.

Підставою вжиття заходів забезпечення позову заявник зазначає наступні обставини.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем ПП "Д.І.М." перед Банком взятих на себе зобов`язань за кредитним договором № 18-22КS0011 від 06.09.2018, станом на 15.02.2022 заборгованість відповідача перед позивачем становить 5 737 518, 16 грн.

Крім того, між ПП "Д.І.М." та Банком з метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором було укладено договір застави 18-22ZZ0013 від 06.09.2018, предметом якого є сільськогосподарська техніка заставною вартістю 3 622 918, 60 грн.

У зв`язку з несплатою відповідачем заборгованості за кредитним договором Банк звернув стягнення на предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом.

Позивач зазначає, що в порушення приписів ст. 8, 10 Закону України "Про заставу" та умов п. 6.1, п. 6.2 договору застави, відповідачем ПП "Д.І.М." не укладено договори страхування предмету застави, що створює такі умови, за яких Банк як заставодержатель, при настанні страхового випадку, позбавляється реальної можливості за рахунок страхової суми покрити збитки та задовольнити вимоги за кредитним договором.

Предмет застави (с/г техніка) фактично експлуатується та втрачає ринкову й заставну вартість за рахунок зносу.

ПП "Д.І.М." неодноразово повідомляв Банк про погашення заборгованості, однак, фактично заборгованість не погашено.

Крім того, ПП "Д.І.М." перебуває у Єдиному реєстрі боржників, щодо нього відкрито 12 виконавчих проваджень.

Позивач зазначає, що відповідно до п. 10-2 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" заборонено у період дії воєнного стану примусове виконання виконавчих написів нотаріусів, у зв`язку з чим у банку відсутня можливість звернути стягнення на заставлене майно відповідно до умов договору застави в рамках відкритого виконавчого провадження в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Банк зазначає, що у разі втрати предмета застави або його пошкодження, а також враховуючи борги відповідача перед третіми особами, враховуючи відсутність договору страхування предмета застави, ПП "Д.І.М." не буде мати реальну можливість здійснити рівноцінну заміну такого предмету застави за рахунок відсутності коштів, необхідних для придбання нових об`єктів.

Позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може значно утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, чим буде позбавлено позивача ефективного способу поновлення порушених прав, за захистом якого він звернувся, оскільки існує ймовірність невиконання судового рішення.

Заява обґрунтована приписами ст. 136, 137, 140 ГПК України та судовою практикою.

Судом встановлено, що заяву про забезпечення позову позивачем подано з дотриманням вимог ст. 139 ГПК України та оплачено судовим збором.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

3. Розгляд заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 140 ГПК України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням.

У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Системний аналіз положень ст. 140 ГПК України дозволяє дійти висновку, що за загальним правилом розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється судом без повідомлення учасників справи. Виклик особи, що подала заяву про забезпечення позову, за нормами ч. 3 ст. 140 ГПК України здійснюється судом у разі необхідності вчинення додаткових дій: отримання пояснень, доказів. В свою чергу у випадку недостатності наданих заявником пояснень та доказів - призначається судове засідання (ч. 4 ст. 140 ГПК України).

Враховуючи викладені в позовній заяві та заяві про забезпечення позову обставини справи, проаналізувавши подані заявником докази, суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.

4. Правове регулювання питання вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи інших осіб.

Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою учасника справи як гарантія реального виконання рішення суду.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.

За змістом ст. 136 ГПК України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 17.11.2020 № 922/2419/20).

Позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (постанова КГС ВС від 25.09.2020 № 910/1762/20).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 15.01.2020 по справі № 915/1912/19).

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19, від 23.12.2020 № 911/949/20.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Правова позиція викладена у постановах ВС від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19, від 23.12.2020 у справі № 911/949/20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [...] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [...] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Такі висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13985/19, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно існує спір та наявна реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати зміст позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Безпідставне застосування заходів забезпечення позову може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Правова позиція викладена в постанові КЦС ВС від 25.11.2020 у справі № 757/61850/18-ц.

У випадку звернення до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 року № 910/1040/18.

Правові висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові ВП ВС від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, постанові ОП КГС ВС від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21.

У вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача, суд повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача з огляду на значний розмір заявленого у позовній заяві боргу.

Правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 26.09.2019 № 904/1417/19.

В статті 6 ГК України визначено принцип свободи підприємницької діяльності. Водночас принцип змагальності, закріплений у статті 13 ГПК України , встановлює право відповідача заперечити проти наявності боргу з широкого кола підстав. При цьому відповідач має право розраховувати на те, що його господарська діяльність під час розгляду спору по суті не зазнаватиме з боку держави свавільного утиску, у тому числі, й шляхом безпідставного арешту грошових коштів у значному розмірі.

Правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 26.09.2019 № 904/1417/19.

5. Висновки суду.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення грошових коштів (заборгованості по кредитному договору), тобто позивачем пред`явлено вимогу майнового характеру.

Необхідність вжиття заходів забезпечення позову обґрунтовується та підтверджується позивачем наступними доказами:

- договором застави від 06.09.2018, укладеним з метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором;

- витягом з Єдиного реєстру боржників станом на 29.09.2022;

- листом відповідача від 23.07.2021 про визнання ним суми заборгованості за договором та гарантування оплати заборгованості.

Як вказано вище, підставою для вжиття заходів забезпечення позову позивачем зазначено: 1) ймовірне позбавлення Банку реальної можливості за рахунок страхової суми задовольнити вимоги за кредитним договором, у зв`язку з відсутністю договору страхування предмета застави та ймовірного настання страхового випадку; 2) втрата ринкової й заставної вартості за рахунок зносу, у зв`язку з фактичною експлуатацією предмета застави; 3) наявність виконавчих проваджень відносно боржника; 4) законодавча заборона у період дії воєнного стану примусового виконання виконавчих написів нотаріусів.

Розглянувши подану заяву, суд дійшов висновку, що заявником не подано будь-яких доказів на підтвердження обставин, які підтверджують, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Заявником не подано жодного доказу, який би підтверджував, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

До заяви не долучено жодного доказу, який би підтверджував факт вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Натомість до матеріалів справи додано лист відповідача про визнання ним заборгованості та обов`язку погасити борг.

Ґрунтуються на припущеннях твердження позивача про відсутність у боржника намірів щодо погашення існуючої заборгованості. Сам факт несплати заборгованості не свідчить про наміри відповідача ухилятись у майбутньому від виконання рішення суду.

Самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Щодо посилань Банку на позбавлення реальної можливості за рахунок страхової суми задовольнити вимоги за кредитним договором, у зв`язку з відсутністю договору страхування предмета застави та ймовірного настання страхового випадку, то вказані твердження ґрунтуються на припущеннях.

Відповідно до умов п. 1.2 договору застави предмет застави знаходиться за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, с. Михайлівка, вул. Садова, 16 або будь-яке місце, де фактично знаходиться заставлене майно чи його частина, а також в разі зміни місцезнаходження при виникненні ситуації щодо загрози втрати предмету застави.

Матеріали заяви не містять доказів (інформації) щодо місцезнаходження предмета застави, загрози його знищення чи пошкодження, а також перевірки заставодержателем правильності використання і зберігання предмету застави (п. 2.3.10 договору застави).

Щодо посилань позивача на втрату ринкової й заставної вартості за рахунок зносу, у зв`язку з фактичною експлуатацією предмета застави, то суд зазначає, що відповідно до п. 2.5.1 договору застави заставодавець має право володіти та користуватись предметом застави відповідно до його призначення. Отже, наведена обставина не є підставою для забезпечення позову.

Також не свідчить про намір відповідача в майбутньому ухилитись від виконання рішення суду, прийнятого на користь позивача, розгляд інших судових справ або наявність виконавчих проваджень. Тим більше, судом не можуть бути вжиті заходи забезпечення позову з метою створення перешкод для виконання рішень суду про стягнення з відповідача коштів на користь інших осіб в межах інших справ.

Суд також зазначає, що наявність законодавчої заборони у період дії воєнного стану щодо примусового виконання виконавчих написів нотаріусів не є підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки вжиття заходів забезпечення позову пов`язується з доведенням належними доказами фактів, які б вказували на ймовірну складність або неможливість саме виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Подана позивачем заява ґрунтується на припущеннях щодо можливого ухилення відповідача від виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову, а відтак і щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання такого рішення. При цьому позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст. 76, 77 ГПК України, із якими діюче законодавство пов`язує доцільність застосування заходів щодо забезпечення позову та які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Безпідставне застосування заходів забезпечення позову може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Враховуючи вищевикладене, у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову у виді накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно відповідача в межах ціни позову судом відмовлено з підстав недоведеності належними та допустимими доказами факту неможливості або істотного ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст. 137, 140, 232-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні заяви (вх. № 4277/22 від 06.10.2022) Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" про забезпечення позову.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 255, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалу підписано 10.10.2022 року.

Суддя Е.М. Олейняш