Ухвала

від 13.10.2022 по справі 161/11511/22

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/11511/22

Провадження № 2/161/3797/22

__ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ__

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

про закриття провадження у справі

13 жовтня 2022 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :

головуючого судді Гриня О. М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького місцевого центру з надання вторинної правової допомоги про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача Луцького місцевого центру з надання вторинної правової допомоги про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Свій позов ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що він звертався до Луцького місцевого центру з надання вторинної правової допомоги за отриманням вторинної правової допомоги як суб`єкт права на безоплатну вторинну правову допомогу, проте відповідачем надано йому правову допомогу неякісно та не в повному обсязі. На його неодноразові звернення відповідач належним чином не реагує, чим допускає протиправну бездіяльність та порушує його право на своєчасне отримання безоплатної вторинної правової допомоги. Також позивач вказує, що внаслідок неправомірних дій та бездіяльності Луцького місцевого центру з надання вторинної правової допомоги він був змушений самотужки складати позовні заяви, за власні кошти отримувати юридичні консультації, редагувати, друкувати документи та поніс транспортні, комунальні та інші витрати. За підрахунками позивача розмір матеріальної шкоди, завданої йому відповідачем, складає 23000 гривень. Крім того, позивач вважає, що відповідач завдав йому моральну шкоду, адже він зазнав глибокого душевного болю, страждань, переживань. Розмір моральної шкоди ОСОБА_1 оцінює в сумі 11111 гривень.

З метою захисту своїх прав, керуючись ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, ОСОБА_1 просить суд: 1) визнати неправомірними дії відповідача щодо надання неякісної правової допомоги; 2) зобов`язати відповідача виконувати свої обов`язки, зокрема, Накази № 255 від 10 червня 2022 року, № 256 від 17 червня 2022 року про надання правової допомоги до повного виконання безоплатної вторинної правової допомоги; 3) призначити йому адвоката, який надає безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом у порядку, визначеному законом; 4) зобов`язати відповідача відшкодувати йому понесені витрати на правову допомогу в розмірі 23000 гривень; 5) стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 11111 гривень.

Ухвалою судді від 26 серпня 2022 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та за наявними у справі матеріалами.

06 жовтня 2022 року від відповідача Луцького місцевого центру з надання вторинної правової допомоги на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву. Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач вказує на безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 та просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Визначившись з характером спірних правовідносин та нормами процесуального права, які їх регулюють, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі з таких підстав.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до змісту статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, те, що за своєю правовою природою вони виникають у приватноправових відносинах і містять наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

За частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

За змістом пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що суб`єкти наділяються владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Тому до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У правовідносинах, що склались між сторонами, предметом спору є правомірність (неправомірність) дій Луцького місцевого центру з надання вторинної правової допомоги щодо обсягу та якості надання правової допомоги позивачу. Вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди є похідними від основної вимоги про визнання дій відповідача неправомірними.

Діяльність Луцького місцевого центру з надання вторинної правової допомоги спрямована на забезпечення реалізації визначеної статтею 59 Конституції України гарантії на отримання професійної правничої допомоги, оскільки відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» безоплатна правова допомога - це правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел.

Частиною першою статті 13 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» встановлено, що безоплатна вторинна правова допомога - це вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя. Для реалізації вказаної державної гарантії функціонують центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги та адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають таку допомогу.

Повноваження центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги закріплені у статті 17 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» та в Положенні про центри з надання БВПД, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 02 липня 2012 року № 967/5.

Отже, з аналізу вказаних нормативних положень, які визначають компетенцію Луцького місцевого центру з надання вторинної правової допомоги, слідує, що його діяльність спрямована на забезпечення саме публічного інтересу, а не приватноправового.

Таким чином, відповідач у справі є суб`єктом владних повноважень, яким державою делегуються, зокрема, повноваження щодо формування та надання безоплатної правової допомоги, що за своєю суттю є публічно-адміністративною функцією.

Такі висновки суду в повній мірі відповідають правовій позиції Верховного Суду, висловленій, зокрема, в постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 459/3108/20 (провадження № 61-6082св21).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини другої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративнимсудом,якщо вонизаявлені водному провадженніз вимогоювирішити публічно-правовийспір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб`єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (провадження № 14-39цс20) зазначила, що відшкодування моральної шкоди є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України). Проте таку вимогу справді не завжди можна розглядати за правилами цивільного судочинства. Так, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (частина п`ята статті 21 КАС України).

У рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу положень статті 19 КАС України. Аналогічна позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18).

На підставінаведеного суддійшов висновку,що позов ОСОБА_1 до Луцькогомісцевого центруз наданнявторинної правовоїдопомоги провизнання дійнеправомірними,зобов`язання вчинитидії,відшкодування матеріальноїта моральноїшкоди підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки позов ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України.

Виконуючи вимоги ч. 1 ст. 256 Цивільного процесуального кодексу України, суд роз`яснює позивачу, що вимоги за цим позовом належать до юрисдикції Волинського окружного адміністративного суду.

Керуючись ст. 255, 447, 448 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Луцького місцевого центру з надання вторинної правової допомоги про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди - закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що його позов до Луцького місцевого центру з надання вторинної правової допомоги про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Волинського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Луцький місцевий центр з надання вторинної правової допомоги (43027, м. Луцьк, вул. Кременецька, 38, код в ЄДРПОУ - 39756781).

Дата складення повної ухвали суду: 13 жовтня 2022 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області О.М. Гринь