Рішення

від 04.10.2022 по справі 203/2705/22

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 203/2705/22

Провадження № 2/0203/1068/2022

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.10.2022 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - Єдаменко С.В.,

при секретарі - Медведєвій А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРІОРИТЕТ ПМК» про визнання незаконним наказу та скасування наказу про звільнення, поновлення на робочому місці та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

встановив:

28 липня 2022 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ «ПРІОРИТЕТ ПМК» про визнання незаконним наказу та скасування наказу про звільнення, поновлення на робочому місці та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 10 листопада 2021 року його було прийнято на посаду водія автотранспортних засобів на ТОВ «ПРІОРИТЕТ ПМК» за укладеним трудовим договором на невизначений строк. Під час прийняття на роботу між позивачем та відповідачем була домовленість про майбутнє звільнення позивача у дату яку вони визначать заздалегідь та узгодять між собою. На виконання цієї домовленості відповідач висунув вимогу про написання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням без заповнення реквізиту заяви «дата», яку позивач мав заповнити в подальшому після досягнення домовленостей з відповідачем щодо конкретної дати звільнення. До дня звільнення позивач належним чином виконував свої трудові обов`язки, однак у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні з 24 лютого 2022 року введено військовий стан, та через це 28 лютого 2022 року позивач був мобілізований на військову службу. В червні 2022 року позивач дізнався, що він звільнений з ТОВ «ПРІОРИТЕТ ПМК» на підставі заяви про звільнення за власним бажанням, проте позивач не подавав, не вписував дату звільнення в заяву, не обговорював з відповідачем дату звільнення та його бажання звільнитись. Також позивач не міг подати та написати заяву про звільнення його за власним бажання з 09 березня 2022 року, оскільки з 28 лютого 2022 року проходить військову службу у військовій частині, перебуває за межами Дніпропетровської області та 09 березня 2022 року приймав військову присягу. Однак в порушення прав та гарантій працівника, позивач був звільнений відповідачем із займаної посади на підставі заяви про звільнення за власним бажанням, яку як стверджує позивач він не подавав. У зв`язку з цим позивач просить визнати незаконним наказ про його звільнення, скасувати цей наказ про звільнення, поновити його на робочому місці та стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та судові витрати по справі. (а.с. а.с. 1 - 5).

Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 серпня 2022 року було відкрито провадження у справі та на підставі п.2 ч.1 ст.274 ЦПК України призначено її до розгляду в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з викликом сторін та їх представників, одночасно було задоволено клопотання позивача та витребувано від відповідача оригінал особової справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема оригінали таких документів: заява ОСОБА_1 про прийняття на роботу; наказ № 18 від 09 листопада 2021 року, виданого директором Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРІОРИТЕТ ПМК» Колпіковою І.М. про прийняття на роботу ОСОБА_1 ; заява ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням; наказ директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРІОРИТЕТ ПМК» Колпікової І.М. № 3-к від 09 березня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП; табель обліку робочого часу на працівника ОСОБА_1 ; довідка про нарахування заробітної плати працівнику ОСОБА_1 (а.с. а.с. 29 - 30).

Позивач в судові засідання не з`явився, надав заяву, в якій просив суд розглянути справу за його відсутності. (а.с. 56)

Відповідач в судові засідання не з`явився, відзив на позов до суду не находив. Відповідач повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення на його адресу та електронну адресу судових повісток. (а.с.а.с.31, 48, 52) Згідно рекомендованих поштових повідомлень, повернутих до суду, відповідач отримав повістки про виклик у судові засідання. (а.с.а.с.46, 54, 55) Клопотань про розгляд справи за його відсутності відповідач не надав, про причини неявки не повідомив.

З урахуванням викладених вище обставин на підставі ст.ст.280, 287, 288 ЦПК України, розгляд справи проведено в заочному порядку. Враховуючи, що сторони у судове засідання не з`явились, справа розглянута без фіксування судового засідання технічними засобами, згідно ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 ст.8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, об`єктом судового захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

10 листопада 2021 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду водія автотранспортних засобів ТОВ «ПРІОРИТЕТ ПМК», що підтверджується записом в трудовій книжці серії НОМЕР_1 . (а.с.45)

Одночасно у трудовій книжці мається запис про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади з 09 березня 2022 року за власним бажанням, підтвердженням чого є відповідний наказ керівника ТОВ «ПРІОРИТЕТ ПМК» від 09.03.2022 № 3-к. (а.с.45)

Відповідно до довідки № 345 від 03 квітня 2022 року, наданого командиром військової частини, ОСОБА_1 призваний на військову службу до військової частини НОМЕР_2 з 28.02.2022 за мобілізацією по теперішній час. (а.с.19)

Як слідує зі змісту позовної заяви, в червні 2022 року ОСОБА_1 дізнався про звільнення, отримавши у магазині «Варус» в м. Запоріжжі свою трудову книжку, яку залишив там відповідач, із записом про звільнення його з посади за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України відповідно до наказу № 3-к від 09 березня 2022 року.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України (у редакції чинній на момент звільнення) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Із змісту вказаної вище норми законодавчого акту вбачається, що для вирішення питання про наявність прав та гарантій, передбачених нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються ЗУ «Про оборону України», ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу», ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (ст.1 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Станом на час розгляду справи в Україні запроваджено з 24 лютого 2022 року та продовжує діяти воєнний стан відповідно до Указів Президента України за № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» та за № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні».

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.2 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно ч.2 ст.39 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.

Отже, судом встановлено, що позивач з 10 листопада 2021 року прийнятий на роботу на посаду водія автотранспортних засобів до ТОВ «ПРІОРИТЕТ ПМК», а з 28 лютого 2022 року перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 за мобілізацією по теперішній час (принаймні, станом на 03 квітня 2022 року), а тому на нього відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України мають поширюватися гарантії щодо збереження місця роботи та середнього заробітку.

В той же час, як зазначено у трудовій книжці серії НОМЕР_1 09 березня 2022 року ОСОБА_1 звільнено з роботи із ТОВ «ПРІОРИТЕТ ПМК» за власним бажанням на підставі відповідної заяви.

Відповідно до позиції позивача, викладеної у позовній заяві, він заяви про звільнення за власним бажанням роботодавцю не подавав, а працював у нього, виконуючи обов`язки водія до 28 лютого 2022 року, після чого був призваний на військову службу за мобілізацією та 09 березня 2022 року взагалі приймав присягу, що підтверджується відповідним записом у військовому квитку. (а.с.35 на зв.)

Відповідно до приписів ст.38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні, або ж, за наявності певних обставин, зазначених у ч.1 цієї норми - власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Тобто, трудовим законодавством прямо передбачено, що заява працівника має бути обов`язково у письмовому вигляді і подана заздалегідь.

Однак, і в такому разі власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити працівника за поданою раніше заявою, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору.

Ухвалою від 01 серпня 2022 року було витребувано від відповідача оригінал особової справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема оригінали таких документів: заява ОСОБА_1 про прийняття на роботу; наказ № 18 від 09 листопада 2021 року, виданого директором Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРІОРИТЕТ ПМК» Колпіковою І.М. про прийняття на роботу ОСОБА_1 ; заява ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням; наказ директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРІОРИТЕТ ПМК» Колпікової І.М. № 3-к від 09 березня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП; табель обліку робочого часу на працівника ОСОБА_1 ; довідка про нарахування заробітної плати працівнику ОСОБА_1 .

Станом на день розгляду справи ухвала про витребування доказів залишилась невиконаною, витребувані докази на адресу суду не надійшли.

З урахуванням, що судом були здійсненні всі можливі заходи для одержання необхідних документів, при цьому доказів наявності письмової заяви про звільнення за власним бажанням, написаною позивачем, не надано, інші документи, що підтверджують намір позивача звільнитись за власним бажанням в матеріалах справи також відсутні, суд приходить до висновку, що у відповідача не було законних підстав для видачі наказу № 3-к від 09 березня 2022 року.

З огляду на вищевикладене незаконний наказ підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (ч. 6 ст. 43 Конституції України).

Стаття 13 ЦПК України про диспозитивність цивільного судочинства та ч.1 ст.81 ЦПК України зобов`язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відсутність письмової заяви ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням та відсутність у наказі про звільнення підпису ОСОБА_1 про ознайомлення з таким наказом є свідченням того, що цей наказ не було належним чином доведено до відома працівника, а тому він не знав про своє звільнення, принаймні до моменту отримання трудової книжки.

Вирішуючи питання щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, суд виходить із наступного.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною 7 цієї норми Конституції закріплено. що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Так, працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (ст.2 КЗпП).

Згідно ст.1 ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Такі ж приписи містить і ст.94 КЗпП України.

Відповідно до змісту ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Таким чином, у відповідності до зазначеної норми матеріального права, порушені права працівника незаконними діями роботодавця (звільнення, переведення, відсторонення тощо) підлягають захисту шляхом їх поновлення та стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно п.5 Постанови КМУ «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995, зі змінами, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 вищезазначеної Постанови, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів(годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З інформації Пенсійного фонду України (а.с.14) та довідки з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків від 20.07.2022 (а.с.13) слідує, що у січні та лютому 2022 року нараховано, відповідно, 6 700 грн. та 6 700 грн. заробітної плати за 39 робочих днів, отже середньоденна заробітна плата становить - 13 400/39 дні = 343 грн. 59 коп.

Кількість робочих днів в період з 10 березня 2022 року (день після звільнення) по 04 жовтня 2022 року (день ухвалення рішення судом) становить 149 днів.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу складає: 343 грн. 59 коп. (середньоденна заробітна плата за два місяці, які передують звільненню) * 149 робочі дні (за які здійснюється виплата середньої заробітної плати) = 51 194 грн. 91 коп.

Враховуючи Порядок обчислення середньої заробітної плати, інформацію Пенсійного фонду України, довідку Державного реєстру фізичних осіб-платників податків від 20.07.2022 про заробітну плату, а також наданий позивачем у позовній заяві розрахунок, до виплати позивачу за цей період належить 51 194 грн. 91 коп.

Відповідно до пунктів 2 і 4 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць та у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.3 ст.88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

У зв`язку з цим, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору згідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», з огляду на результати розгляду справи та задоволення позовних вимог, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 984 грн. 80 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст.21, 38, 235 КЗпП України, ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст.4, 10-13, 81, 88, 141, 209, 247, 263-265, 274, 280, 287, 288, 430 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРІОРИТЕТ ПМК» про визнання незаконним наказу та скасування наказу про звільнення, поновлення на робочому місці та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРІОРИТЕТ ПМК» Колпікової Ірини Миколаївни від 09 березня 2022 року № 3-к про звільнення ОСОБА_1 .

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді водія автотранспортних засобів Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРІОРИТЕТ ПМК» з 09 березня 2022 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРІОРИТЕТ ПМК» (код ЄДРПОУ 41501591; адреса: 49083, м. Дніпро, вул. Богдана Хмельницького, буд. 14-А) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_1 ) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 10 березня 2022 року по 04 жовтня 2022 року в розмірі 51 194 (П`ятдесят одна тисяча сто дев`яносто чотири) гривні 91 копійка.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРІОРИТЕТ ПМК» (код ЄДРПОУ 41501591; адреса: 49083, м. Дніпро, вул. Богдана Хмельницького, буд. 14-А) на користь держави судовий збір в розмірі 1 984 (Одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири) гривні 80 копійок.

Допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.

Заочне рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.ст.273, 289 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 10.10.2022 р.

Суддя С.В. Єдаменко