Постанова

від 04.10.2022 по справі 826/17687/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/17687/16 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кузьменка В.В., секретар судового засідання Ольховська М.Г., за участі позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Зеленчука В.О., представника третьої особи-1 Гуримського О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа - Приватне акціонерне товариство "Нео Віта", ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕТА Україна», Товариство з обмеженою відповідальністю «НОРД», про визнання протиправним та скасування рішення

В С Т А Н О В И В :

Рух справи.

11 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову на стороні відповідача, - Приватне акціонерне товариство «Нео Віта» (надалі - ПрАТ «Нео Віта») про визнання незаконним рішення Київської міської ради № 65/1968 від 01.10.2015 «Про передачу Приватному акціонерному товариству «Нео Віта» земельної ділянки для будівництва житлово-офісного торговельного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського, соціального та торговельного призначення, з підземним та надземним паркінгами на АДРЕСА_1, у Дніпровському районі м. Києва» та про скасування цього рішення Київської міської ради № 65/1968 від 01.10.2015.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач спірним рішенням передав ПрАТ «Нео Віта» у користування для будівництва житлового будинку земельну ділянку яка відноситься до земель санітарно-захисної зони, а не до земель житлової та громадської забудови, що є порушенням.

Позивач наголосив, що він є мешканцем міста Києва та з листа Департаменту земельних ресурсів КМДА від 24.01.2016 № 057024-66, на його запит, він дізнався про те, що спірним рішенням № 65/1968 від 01.10.2016 було затверджено проект землеустрою щодо відведення строком на 10 років ПрАТ «Нео Віта» в оренду 5,4 га землі у АДРЕСА_1 , під будівництво житлово-офісного торговельного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського, соціального та торговельного призначення, з підземним та надземним паркінгами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.12.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2017, позовну заяву ОСОБА_1 , на підставі статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, залишено без розгляду з підстав пропуску строку на звернення до адміністративного суду.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.06.2020 року ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.12.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2017 скасовано, а справу № 826/17687/16 направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Верховним судом наголошено, що хоча позивач і дізнався про наявність оскаржуваного рішення 24.01.2016 р., проте, саме рішення позивач не отримував, а офіційно спірне рішення було оприлюднене лише 22.04.2016 р. Крім того, касаційною інстанцією взято до уваги, що позивач вживав заходи спрямовані на захист порушених, на його думку, прав, вчиняв для цього активні дії, однак звернувся до суду з порушенням правил юрисдикції. Вказані обставини свідчать, що передбачений Кодексом адміністративного судочинства України строк звернення до суду пропущено позивачем з поважних причин.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.12.2021 у задоволені позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Приймаючі рішення у справі суд першої інстанції констатує, що у позовній заяві та інших процесуальних документах, які містяться у справі, позивачем не вказано яким чином вказане спірне рішення КМР № 65/1968 від 01.10.2015 порушує безпосередньо його права та які саме права.

Також суд першої інстанції звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні будь-які належні та достатні докази, які би підтверджувати факт придбання ОСОБА_1 будь-якого приміщення у межах відведеної на підставі спірного рішення земельної ділянки або намір такого придбання.

На підставі вказаного, суд першої інстанції робить висновок, що в межах розгляду цієї справи у суду відсутня можливість встановити які саме права позивача порушено спірним рішенням КМР № 65/1968 від 01.10.2015, а відтак, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Також суд першої інстанції робить ще один висновок, що позивач, який повинен був обґрунтувати факт порушення своїх прав, їх обсяг та характер порушення, покладений на нього обов`язок доказування не виконав.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що вважає, що дія рішення КМР № 65/1968 від 01.10.2015 вичерпана, оскільки це рішення вичерпується укладеним договором оренди земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненком Т.М. 06.11.2015 та зареєстрований в реєстрі за № 891.

Внаслідок вказаного, суд першої інстанції дійшов висновку, що скасування спірного рішення не породить жодних юридичних наслідків для зацікавлених осіб, тобто жодним чином не вплине на права та інтереси позивача.

Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішенням суду першої інстанції, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви.

Крім того, апелянт зазначив, що суд першої інстанції залишив поза уваги те, що позивач є громадянином України, його адреса реєстрації АДРЕСА_2 , що свідчить про його належність до територіальної громади м. Києва та, з урахуванням положень Основного Закону України та вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», передбачає право приймати участь у вирішенні питань місцевого значення в межах Конституції України і законів України.

Апелянт наголосив, що предметом даного позову є визнання незаконним рішення Київської міської ради №65/1968 від 01 жовтня 2015 року про передачу приватному акціонерному товариству «НЕО ВІТА» земельної ділянки, яка належить до санітарно захисної зони під будівництво житлово-офісного торгівельного комплексу. Передаючи в користування земельну ділянку з підвищеним рівнем небезпеки для будівництва житлово-офісного торгівельного комплексу Київська міська рада грубо порушила право громадян, зокрема, і особисто позивача, на безпечне навколишнє природне середовище, оскільки придбаваючи житлове, офісне приміщення, місця на підземних, наземних паркінгах дані особи наражаються підпасти під вплив тих факторів, які були причиною віднесення даної земельної ділянки до санітарно захисної зони.

На підставі вищевикладеного, апелянт вважає, що ним доведено факти, які можуть мати вплив на його права, свободи та інтереси як громадянина України та члена територіальної громади м. Києва стосовно формування громадського простору та наявність відповідних перешкод для реалізації цього права, що в свою чергу, відповідає обраному ним способу захисту порушеного права шляхом звернення до суду із даним позовом.

Апелянт наголосив, що хибним є висновок суду першої інстанції, що рішення, дія якого є вичерпним, не підлягає скасуванню, оскільки вважає, що рішення суб`єкта владних повноважень яке є таким, що прийнято з грубим ігноруванням діючого законодавства, має бути скасовано судом як протиправне, оскільки це є завдання адміністративного судочинства.

Відповідач подав письмові пояснення, зі змісту яких вбачається заперечення щодо доводів апеляційної скарги та прохання відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 до участі у справі були залучені ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕТА Україна», Товариство з обмеженою відповідальністю «НОРД» в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, через те, що судове рішення може вплинути на їх права та обов`язки, оскільки відповідачем повідомлено суд про те, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 розділена на декілька земельних ділянок, а саме:

земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:63:127:0037, власник Київська міська рада;

земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:63:127:0016, власник Київська міська рада;

земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:63:127:0020, власник Київська міська рада;

невиробниче приміщення - склад кисню, літера «А», власник ПрАТ «НЕО ВІТА»;

нежитлова будівля-цех деревообробки, літера «Б», власник ОСОБА_2 ;

нежитлова будівля, літ. «В» - будівля побутового комплексу, власник ТОВ «СЕТА Україна»;

нежитлова будівля, літера «І», літера «К», літера «Л», власник ТОВ «НОРД».

В судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги, представник відповідача та третьої особи ПрАТ «Нео Віта» заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та представника третьої особи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Обставини встановлені судом.

Позивач є громадянином України, адреса його місця реєстрації - АДРЕСА_2 .

Рішенням Київської міської ради № 65/1968 від 01.10.2015 «Про передачу Приватному акціонерному товариству «Нео Віта» земельної ділянки для будівництва житлово-офісного торговельного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського, соціального та торговельного призначення, з підземним та надземним паркінгами на АДРЕСА_1, у Дніпровському районі м. Києва», вирішено:

1) затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ПрАТ «Нео Віта» для будівництва житлово-офісного торговельного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського, соціального та торговельного призначення, з підземним та надземним паркінгами на АДРЕСА_1, у Дніпровському районі, міста Києва (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, заява ДЦ від 08.09.2015 N 01104-000187622-014, справа N Д-7222);

2) передати приватному акціонерному товариству «НЕО ВІТА» в оренду на 10 років земельну ділянку площею 5,4164 га (кадастровий номер 8000000000:63:127:0111, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку N НВ-8000209502015) для будівництва житлово-офісного торговельного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського, соціального та торговельного призначення, з підземним та наземним паркінгами на АДРЕСА_1 у Дніпровському районі м. Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Офіційно вказане рішення було оприлюднено відповідачем 22.04.2016 р.

Згідно Державного земельного кадастру про земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:63:127:0111), дана земельна ділянка обмежена у використанні у зв`язку віднесенням її до земель санітарно захисної зони (підстава для виникнення обмеження у використанні земельної ділянки - Наказ Міністерства охорони здоров`я України № 173 від 19.06.1996 року). Строк дії обмеження - безстроково.

Вищевказані обставини підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами, і не є спірними.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявності у ній і додатково поданими доказами, і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1, 2, 3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позовних вимог виходив з того, що спірним рішенням не порушуються права позивача, що позивачем не доведено факт порушення спірним рішенням його прав, свобод та інтересів, і скасування спірного рішення не відновить та не породить жодних юридичних наслідків і жодним чином не вплине на права та інтереси позивача.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 2 КАС України визначає завдання та основні засади адміністративного судочинства.

Частиною 1 цієї статті встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до частини 2 цієї статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Пунктами першим-третім статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Стаття 140 Конституції України визначає, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

У Рішенні Конституційного Суду від 18 червня 2002 року (справа №1- 16/2002 (№12-рп/2002) у справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 140 Конституції України (справа про об`єднання територіальних громад) визначено, що положення частини першої статті 140 Конституції України визначили місцеве самоврядування як право територіальної громади - первинного суб`єкта місцевого самоврядування, основного носія його функцій і повноважень - вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України та дали визначення територіальної громади як жителів села, селища, міста чи добровільного об`єднання жителів кількох сіл у сільську громаду.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (надалі - Закон № 280/97) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 2 Закону № 280/97 передбачено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Статтею 25 Закону № 280/97 встановлено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з пунктами 34, 34-1 та 44 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання: відповідно до закону питання регулювання земельних відносин; прийняття рішень щодо здійснення виконавчим органом сільської, селищної, міської ради державного контролю за використанням та охороною земель; встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Згідно статті 2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Стаття 12 Земельного кодексу України (в редакції на день прийняття спірного рішення) визначала повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин в тому числі розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; тощо.

Так, статтею 18 Земельного кодексу України передбачено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до частини 1 статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтею 20 Земельного кодексу України встановлено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

В силу положень частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Закон України «Про землеустрій» (в редакції на день прийняття спірного рішення) визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій», цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Стаття 16 цього ж Закону визначає повноваження Київської і Севастопольської міських рад у сфері землеустрою. Так, до повноважень Київської міської ради у сфері землеустрою на її території в тому числі належать: а) розробка, затвердження і реалізація цільових програм, схем та проектів землеустрою щодо використання та охорони земель; б) організація здійснення землеустрою; в) організація і здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності при проведенні землеустрою; тощо.

Відповідно до частини 1 статті 114 Земельного кодексу України санітарно-захисні зони створюються навколо об`єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об`єктів від територій житлової забудови.

У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об`єктів, об`єктів соціальної інфраструктури та інших об`єктів, пов`язаних з постійним перебуванням людей.

Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів - основні гігієнічні вимоги до планування і забудови як нових, так і існуючих міських та сільських поселень України, їх санітарного упорядкування та оздоровлення, що повинно забезпечити найбільш сприятливі в гігієнічному відношенні умови життєдіяльності населення, саме так зазначено в ДСП-173-96.

Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджені Наказом Міністерства охорони здоров`я України №173 від 19.06.1996 (надалі - Правила).

Цим документом визначаються вимоги до розташування та організації виробничої території, вимоги до охорони навколишнього середовища населених пунктів і зон рекреації: розташування нових та реконструювання існуючих об`єктів, що є джерелами забруднення атмосфери, водних ресурсів, ґрунту, джерелами шуму та вібрації, електромагнітних випромінювань.

Дотримання цих Правил повинно забезпечити найбільш сприятливі в гігієнічному відношенні умови життєдіяльності населення.

Пунктом 1.2. цих Правил передбачено, що ці Правила є обов`язковими для дотримання всіма державними, кооперативними, колективними та приватними підприємствами, організаціями та установами незалежно від відомчого підпорядкування та форм власності, а також посадовими особами та громадянами України, інвесторами-громадянами інших держав.

При вирішенні питань планування та забудови населених пунктів необхідно керуватися вимогами діючих будівельних норм і правил та інших інструктивно-методичних документів, узгоджених з Міністерством охорони здоров`я України, що використовуються для вказаних цілей.

Особи, винні у порушенні Правил, несуть відповідальність згідно зі статтею 80 Основ Законодавства України про охорону здоров`я та статтями 45-49 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" .

Пункт 2.1. Правил визначає, що розміщення, проектування та будівництво міських та сільських населених пунктів в цілому, окремих їх частин чи об`єктів здійснюються на основі регіональних схем розвитку і розміщення продуктивних сил, схем розселення, проектів і схем районного планування, генеральних планів міст, селищ міського типу, сільських населених пунктів, територіальних комплексних схем охорони природи та інших документів, що відображують стан навколишнього середовища та перспективи розвитку населених пунктів відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров`я, законів України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя", "Про основи містобудування", "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про охорону атмосферного повітря", Земельного, Лісового, Водного кодексів та інших документів санітарного та природоохоронного законодавства.

Висновки суду.

Отже, системний аналіз вищевказаних норм дає підстави зробити висновок, що суб`єкт владних повноважень - Київська міська рада з метою вирішення питань місцевого значення (самоврядування) має право у межах повноважень і щодо земель, що відносяться до цієї громади, приймати рішення щодо земельних відносин, в тому числі й щодо виділення земельних ділянок у користування, затвердження проекту, тощо, приймаючи про це відповідне рішення.

Проте, стаття 114 Земельного кодексу України визначає обмеження щодо порядку користування земельними ділянками, які є санітарно-захисними зонами, зокрема забороняє будівництво житлових об`єктів, об`єктів соціальної інфраструктури та інших об`єктів, пов`язаних з постійним перебуванням людей.

Вказана норма має враховуватися місцевими органами самоврядування при вирішенні питання про затвердження проекту землеустрою та виділення земельної ділянки в оренду, оскільки дотримання Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів (гігієнічні вимоги) є основними вимогами при плануванні і забудови як нових, так і існуючих міських та сільських поселень України, їх санітарного упорядкування та оздоровлення, що повинно забезпечити найбільш сприятливі в гігієнічному відношенні умови життєдіяльності населення.

Так, матеріалами справи встановлено, що позивач є мешканцем міста Києва і спірним рішенням відповідача земельна ділянка, яка згідно інформації з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:63:127:0111) відноситься до земель санітарно захисної зони, була передана у користування ПрАТ "Нео Віта" для будівництва житлових об`єктів, об`єктів соціальної інфраструктури та інших об`єктів, пов`язаних з постійним перебуванням людей.

Відповідачем не спростовувався факт віднесення земельної ділянки під кадастровим номером 8000000000:63:127:0111 до земель санітарно захисної зони.

Позивач на підтвердження вказаної обставини надав інформацію з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Проте, відповідач, як суб`єкт владних повноважень вказану обставину не спростував, відповідних, належних та допустимих доказів суду не надав.

Крім того, суду не були подані докази щодо зміни цільового призначення чи категорії земельної ділянки, яка відповідно до чинного законодавства здійснюється лише на підставі рішень органів державної влади.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевказані норми закону та встановлені обставини, колегія суддів встановила, що відповідач передав третій особі земельну ділянку із земель санітарно захисної зони для будівництва житлових об`єктів, об`єктів соціальної інфраструктури та інших об`єктів, пов`язаних з постійним перебуванням людей, і вказане є порушенням, яке буде мати заподіяння шкоди здоров`ю людей, звичайному образу їх життя (шум, вібрація) і комфортним умовами проживання чи перебування.

Тобто, відповідачем не доведено, що спірне рішення прийнято з дотриманням принципу розсудливості, принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

Щодо висновків суду першої інстанції, що спірне рішення не підлягає скасуванню через те, що не порушує прав позивача, що позивачем не доведено факт порушення цим рішенням його інтересів чи прав, чи те, що дія цього рішення є вичерпним (тобто всі інші висновки суду першої інстанції), колегія суддів вважає їх помилковими, оскільки позивач є мешканцем територіальної громади міста Києва, і як інші мешканці, які обирали депутатів Київської міської ради, доручив обранцям вирішувати нагальні питання місцевого значення (самоврядування), в тому числі питання з приводу вирішення забудови і планування міста, виділення земельних ділянок, питання благоустрою, тощо, проте відповідач має дотримуватися санітарних та епідемічних норм, а порушення Київської міською радою положень ст. 114 Земельного кодексу України і інших нормативно-правових актів не може не впливати на законні інтереси і права позивача, в частині охорони його здоров`я.

Отже, з огляду на положення та завдання адміністративного судочинства позивачем обрано правильний спосіб захисту його прав, а саме оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, яке він вважає прийнято з порушенням чинного законодавства і таким, що порушує його особисті права і інтереси.

Разом з тим, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, доводи апелянта в цій частині заслуговують уваги, проте позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Позивач у позовній заяви просив визнати незаконним рішення Київської міської ради № 65/1968 від 01.10.2015, і ця частина позовних вимог не змінювалась, тому з урахуванням положень ст. 245 КАС України, спірне рішення підлягає визнанню як протиправне, а не незаконним, і таким, що підлягає скасуванню, що є достатнім способом відновлення порушеного права позивача.

Отже, оскільки позивач просив суд визнати спірне рішення незаконним, то в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Щодо всіх інших доводів сторін, колегія суддів зазначає, що приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Таким чином, на підставі вказаного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування та прийняття нової постанови про часткове задоволення позовних вимог, задовольнивши апеляційну скаргу частково.

Повний текст постанови виготовлено 12.10.2022 р.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2021 р. - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2021 р. - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи - Приватне акціонерне товариство "Нео Віта", ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕТА Україна», Товариство з обмеженою відповідальністю «НОРД», про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради № 65/1968 від 01.10.2015 «Про передачу Приватному акціонерному товариству «Нео Віта» земельної ділянки для будівництва житлово-офісного торговельного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського, соціального та торговельного призначення, з підземним та надземним паркінгами на АДРЕСА_1, у Дніпровському районі м. Києва».

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

В.В. Кузьменко