ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 826/17687/16
адміністративне провадження № К/990/32267/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Рибачука А.І.,
суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/17687/16
за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Нео Віта», ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «СЕТА Україна», ТОВ «НОРД», про визнання протиправним та скасування рішення, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ПАТ «Нео Віта»
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2022, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кузьменка В.В.,
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. 11.11.2016 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 01.10.2015 № 65/1968 «Про передачу Приватному акціонерному товариству «Нео Віта» земельної ділянки для будівництва житлово-офісного торговельного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського, соціального та торговельного призначення, з підземним та надземним паркінгами на АДРЕСА_2».
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що оспорюване рішення, яким відповідач передав ПАТ «Нео Віта» у користування для будівництва житлового будинку земельну ділянку, яка відноситься до земель санітарно-захисної зони, порушує його права як мешканця міста Києва, оскільки передаючи в користування земельну ділянку з підвищеним рівнем небезпеки для будівництва житлово-офісного торгівельного комплексу, Київська міська рада грубо порушила його право на безпечне навколишнє природне середовище, оскільки придбавши житлове, офісне приміщення чи паркінг він буде наражатися на небезпеку, пов`язану із впливом тих факторів, які були причиною віднесення цієї земельної ділянки до санітарно-захисної зони.
2. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 07.12.2021 відмовив у задоволенні позовних вимог.
3. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 04.10.2022 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким частково задовольнив позовні вимоги:
визнав протиправним та скасував рішення Київської міської ради від 01.10.2015 № 65/1968 «Про передачу Приватному акціонерному товариству «Нео Віта» земельної ділянки для будівництва житлово-офісного торговельного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського, соціального та торговельного призначення, з підземним та надземним паркінгами на АДРЕСА_2»;
у задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
4. 18.11.2022 ПАТ «Нео Віта» через систему «Електронний суд» звернулось до Верховного Суду із касаційної скаргою на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2022 у справі № 826/17687/16 за вищевказаним позовом, з підстави, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.12.2021.
5. Верховний Суд ухвалою від 25.11.2022 поновив ПАТ «Нео Віта» строк на касаційне оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2022 у справі №826/17687/16; відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. У справі, яка розглядається суди встановили, що ОСОБА_1 є громадянином України із зареєстрованим місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Київської міської ради від 01.10.2015 № 65/1968 «Про передачу Приватному акціонерному товариству «Нео Віта» земельної ділянки для будівництва житлово-офісного торговельного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського, соціального та торговельного призначення, з підземним та надземним паркінгами на АДРЕСА_2», вирішено:
1) затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ПАТ «Нео Віта» для будівництва житлово-офісного торговельного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського, соціального та торговельного призначення, з підземним та надземним паркінгами на АДРЕСА_2 (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, заява ДЦ від 08.09.2015 N 01104-000187622-014, справа N Д-7222);
2) передати ПАТ «НЕО ВІТА» в оренду на 10 років земельну ділянку площею 5,4164 га (кадастровий номер 8000000000:63:127:0111, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8000209502015) для будівництва житлово-офісного торговельного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського, соціального та торговельного призначення, з підземним та наземним паркінгами на АДРЕСА_2 із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Офіційно вказане рішення було оприлюднено відповідачем 22.04.2016.
Також суди встановили, що згідно із витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:63:127:0111) ця земельна ділянка обмежена у використанні у зв`язку з віднесенням її до земель санітарно-захисної зони (підстава для виникнення обмеження у використанні земельної ділянки: наказ Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 № 173). Строк дії обмеження - безстроково.
ОСОБА_1 , вважаючи оспорюване рішення Київської міської ради від 01.10.2015 № 65/1968 незаконним та таким, що становить потенційну загрозу для його прав та свобод, звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив, із того, що ОСОБА_1 обрано неправильний спосіб захисту, оскільки оспорюване рішення відповідача від 01.10.2015 № 65/1968 вичерпало свою дію, а тому його скасування не породить жодних юридичних наслідків для зацікавлених осіб, тобто жодним чином не вплине на права та інтереси позивача. При цьому суд першої інстанції також вказав на те, що позивач не обґрунтував факт порушення своїх прав, їх обсяг та характер порушення, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, адже завданням адміністративного судочинства є саме ефективний захист та відновлення порушених та оспорюваних прав та інтересів особи, чого не можливо досягти без підтвердження (доведення) реальних фактів порушення прав, свобод чи інтересів позивача, або осіб в інтересах яких він звертається з позовом до суду.
8. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що позивачем обрано правильний спосіб захисту його прав, а саме оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, яке він вважає прийнятим з порушенням чинного законодавства і таким, що порушує його особисті права і інтереси, оскільки позивач є мешканцем територіальної громади міста Києва, і як і інші мешканці, які обирали депутатів Київської міської ради, доручив обранцям вирішувати нагальні питання місцевого значення (самоврядування), у тому числі питання з приводу вирішення забудови і планування міста, виділення земельних ділянок, питання благоустрою, тощо, а порушення відповідачем положень статті 114 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та інших нормативно-правових актів не може не впливати на законні інтереси і права позивача, зокрема в частині охорони його здоров`я. При цьому, суд апеляційної інстанцій вказав на те, що відповідачем не доведено, що оспорюване рішення прийнято з дотриманням принципів розсудливості, рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
9. Касаційна скарга ПАТ «Нео Віта» обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосував, зокрема норми статті 55 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі № 800/301/16, у постановах Верховного Суду від 23.11.2020 у справі № 826/3508/17, від 10.06.2021 у справі № 757/12159/17-а, від 31.10.2019 у справі № 826/4802/17, від 07.11.2019 у справі 826/1647/16, від 16.07.2020 у справі № 826/13664/18, від 10.04.2020 у справі № 820/1047/17, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 9901/153/20.
Окрім того, скаржник посилається на те, що в порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки обраному позивачем способу захисту, оскільки ПАТ «Нео Віта» зареєструвало право власності на збудований об`єкт нерухомості на земельній ділянці, рішення про передачу в оренду якої оспорюється у цій справ.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
10. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
11. Ключовим питанням у цій справі є питання щодо наявності у ОСОБА_1 права оскаржити до суду акт індивідуальної дії, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи, та дія якого вичерпується його виконанням.
12. Так, відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
13. Частиною першою статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
14. Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень і використання практики Європейського суду з прав людини» визначено, що Європейська Конвенція та рішення Європейського суду є джерелом права в Україні, національні суди мають використовувати практику Європейського суду.
15. Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
16. Згідно із статтею 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
17. Екологічні інтереси населення також можуть захищатися у судовому порядку на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Конституції України, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.
18. Орхуська конвенція ратифікована Законом України від 06.07.1999 №832-ХІV, тому її положення відповідно до статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.
19. Пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов`язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.
20. Водночас відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості у процесі ухвалення рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні [(згідно із Настановами щодо впровадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік)]. Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.
21. Приписи нормативно-правових актів усіх рівнів щодо принципів, правил, вимог, обов`язків різноманітних суб`єктів, що стосуються утримання диких тварин, на усіх правових титулах (в усіх формах власності чи користування), в неволі чи в напіввільних умовах, є «національним законодавством, що стосується навколишнього середовища» у значенні пункту 3 статті 9 Орхуської конвенції. Порушення приписів цих нормативно-правових актів може бути предметом судового оскарження відповідно до статті 9 Орхуської конвенції.
22. З огляду на важливість реального захисту довкілля, неприпустимим є обмежене тлумачення чинного законодавства України, частиною якого є Орхуська конвенція, стосовно права на звернення до суду за захистом охоронюваного законом інтересу у сфері гарантування екологічної безпеки.
23. Право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно - через об`єднання громадян (громадськість).
24. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.10.2019 у справі №826/3820/18.
25. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 10.05.2011 у справі «Дубецька та інші проти України» (заява № 30499/03) дійшов висновку, що ні стаття 8, ні будь-які інші положення Конвенції не гарантують права на охорону природного екологічного середовища як такого (див. рішення у справі «Кіртатос проти Греції», заява №41666/98, пункт 52, ECHR 2003-VI). Також жодного питання не виникне, якщо оскаржувана шкода є незначною у порівнянні з небезпекою навколишнього середовища, притаманною життю в кожному сучасному місті. Однак може мати місце небезпідставна скарга за статтею 8 там, де екологічна небезпека досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїм житлом, мати приватне чи сімейне життя. Оцінка такого мінімального рівня є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як інтенсивність та тривалість шкідливого впливу та його фізичний чи психологічний вплив на здоров`я або якість життя особи (пункт 105).
26. Принципи, які застосовуються до оцінки відповідальності держави за статтею 8 Конвенції в екологічних справах, загалом схожі незалежно від того, чи розглядається справа з точки зору прямого втручання, чи позитивного обов`язку регулювати приватну діяльність (див. рішення у справі «Хеттон та інші проти Сполученого Королівства» (Hatton and Others v. the United Kingdom) [ВП], заява №36022/97, пункт 98, ECHR 2003VIII, та рішення у справі «Фадєєва проти Росії» (Fadeyeva v. Russia); пункти 89 та 94).
27. Європейський суд з прав людини звертає увагу, що у справах, що стосуються екологічних питань, державі мають надаватися широкі межі розсуду та можливість вибору між різними способами та засобами дотримання своїх зобов`язань. Основне питання Суду полягає в тому, чи вдалось державі дотримати справедливого балансу між конкуруючими інтересами осіб, що зазнали впливу, та суспільства в цілому (див. рішення у справі «Хеттон та інші проти Сполученого Королівства» (Hatton and Others v. the United Kingdom), пункти 100, 119 та 123).
28. Відповідно до статті 10 Закону України від 25.06.1991 № 1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічні права громадян забезпечуються: б) обов`язком центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації об`єктів економіки; д) компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров`ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; е) невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
29. У справі, яка розглядається позивач в обґрунтування наявності порушеного права стверджує, що його права порушені тим, що передаючи в користування земельну ділянку з підвищеним рівнем небезпеки для будівництва житлово-офісного торгівельного комплексу, Київська міська рада грубо порушила його право на безпечне навколишнє природне середовище, оскільки придбавши житлове, офісне приміщення він буде наражатися на небезпеку, пов`язану із впливом тих факторів, які були причиною віднесення цієї земельної ділянки до санітарно-захисної зони.
30. Враховуючи викладене, з урахуванням того, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто, колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 має право на звернення до суду з цим позовом за захистом своїх екологічних прав та інтересів.
31. При цьому колегія суддів зазначає, що позивач самостійно обирає спосіб захисту своїх прав та інтересів.
32. Зі змісту позовної заяви видно, що ОСОБА_1 оскаржує рішення Київської міської ради від 01.10.2015 № 65/1968 «Про передачу Приватному акціонерному товариству «Нео Віта» земельної ділянки для будівництва житлово-офісного торговельного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського, соціального та торговельного призначення, з підземним та надземним паркінгами на АДРЕСА_2», яким відповідачем затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ПАТ «Нео Віта» для будівництва житлово-офісного торговельного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського, соціального та торговельного призначення, з підземним та надземним паркінгами на АДРЕСА_2 та передано ПАТ «Нео Віта» в оренду на 10 років земельну ділянку площею 5,4164 га (кадастровий номер 8000000000:63:127:0111, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8000209502015) для будівництва житлово-офісного торговельного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського, соціального та торговельного призначення, з підземним та наземним паркінгами за вказаною вище адресою із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.
33. З цього приводу колегія суддів вважає необхідним зазначити, що статтею 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.
34. Разом з цим колегія суддів зазначає, що вирішуючи кожний конкретний спір на підставі всіх установлених обставин, суд повинен установити, на захист якого права подано відповідний позов, чи порушене, не визнане або оспорене таке право відповідачем (відповідачами), а також з`ясувати, чи призведе задоволення заявлених вимог до реального та ефективного поновлення порушеного права, та залежно від з`ясованого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
35. Під ефективним поновленням слід розуміти реальний позитивний вплив судового рішення про задоволення позову на виявлену під час судового розгляду обставину порушення/невизнання/оспорення або запобігання виникненню спору щодо права, на захист якого був поданий позов.
36. Водночас відмова в позові з підстав обрання неефективного способу захисту може мати місце тоді, коли в судовому процесі відсутній будь-який сенс у розрізі питання щодо реальної можливості захисту прав позивача в обраний ним спосіб.
37. Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
38. В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».
39. У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію.
40. Окрім того, у постанові від 11.11.2014 у справі № 2а-4902/11/2670 (провадження № 21-405а14) колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб`єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.
41. Так, оспорюване рішення відповідача стосується ПАТ «Нео Віта», яке вичерпало свою дію укладеним договором оренди земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненком Т.М. 06.11.2015 та зареєстрований в реєстрі за № 891, а відтак його скасування не породить жодних юридичних наслідків для зацікавлених осіб, тобто жодним чином не вплине на права та інтереси позивача.
42. Таким чином, позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови в позові з огляду на те, що в судовому процесі відсутній будь-який сенс у розрізі питання щодо реальної можливості захисту прав позивача в обраний ним спосіб.
43. При цьому, колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у її постановах від 06.02.2019 у справі № 346/2888/16-а та від 22.01.2019 № 371/957/16-а, у яких вона, визначивши, що суть спірних правовідносин полягає в оспорюванні правомірності ухвалених рішень, речового права або спору щодо такого права позивача чи інших осіб на цю земельну ділянку немає, а позивачі не вимагають визнання за ними прав на земельні ділянки, зробила висновок, що виникнення спірних правовідносин зумовлено протиправними діями/рішеннями відповідачів під час вирішення питань, які за законодавчими приписами належать до їх виключної компетенції, а тому законність таких дій/рішень (бездіяльності) органу місцевого самоврядування підлягає перевірці адміністративним судом.
44. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про правильність обраного позивачем способу захисту та задовільнив позовні вимоги, у зв`язку із чим його судове рішення підлягає скасуванню.
45. Відповідно до положень частин першої, третьої та четвертої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
46. Згідно із статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
47. Отже, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, проте у тому числі й з помилкових мотивів того, що позивач не має права звернення до суду з цим позовом, колегія суддів приходить до висновку про залишення в силі його рішення із зміною мотивів прийняття.
48. Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Нео Віта» задовольнити частково.
Скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2022, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.12.2021 у справі № 826/17687/16 - залишити в силі з мотивів наведених у цій постанові Верховного Суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіА.І. Рибачук С.Г. Стеценко Л.В. Тацій
Суд | Касаційний адміністративний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 04.04.2023 |
Оприлюднено | 06.04.2023 |
Номер документу | 110039251 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них з питань здійснення публічно-владних управлінських функцій з розпорядження земельними ділянками |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Рибачук А.І.
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Карпушова Олена Віталіївна
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Карпушова Олена Віталіївна
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Карпушова Олена Віталіївна
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Карпушова Олена Віталіївна
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Карпушова Олена Віталіївна
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Карпушова Олена Віталіївна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні