Постанова

від 13.10.2022 по справі 820/2132/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 820/2132/16

адміністративне провадження № К/9901/26952/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Гончарової І.А., Васильєвої І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року (суддя Спірідонов М.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року (головуючий суддя Сіренко О.І., судді: Любчич Л.В., Спаскін О.А.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хумана Харків» до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хумана Харків» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (яку Верховним Судом було замінено правонаступником - Головним управлінням ДПС у Харківській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; далі - Інспекція, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 20 листопада 2015 року №0001182201 про визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток в сумі 237 222,50 грн.; №0001192201 про донарахування податку на додану вартість (далі - ПДВ) в розмірі 37 548,75 грн.; №0001202201, згідно з яким Товариству визначено суму штрафних (фінансових) санкцій.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення ним положень податкового законодавства та формування відповідних податкових вигод за результатами господарських операцій із контрагентами (ТОВ «ГРАНДБУДУКРАЇНА» та Компанією «Humana People To People Baltic»), які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними, а їх виконання підтверджується сукупністю належних доказів (первинних документів); водночас, зазначило й про недопущення ним порушень, пов`язаних із оприбуткуванням готівки.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року, адміністративний позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 20 листопада 2015 року №0001182201, №0001192201, №0001202201.

Приймаючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, прийшли до висновку, що операції між позивачем та його контрагентами фактично проведені та належним чином документально оформлені; Товариством дотримано передбачені Податковим кодексом України (далі - ПК України) умови для формування податкових вигод й не допущено порушень законодавства з питань регулювання обігу готівки, у зв`язку з чим у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та неправильне застосування процесуальних норм, просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішень без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи. Насамперед йдеться про нереальність господарських операцій з контрагентами ТОВ «ГРАНДБУДУКРАЇНА» та Компанією «Humana People To People Baltic», на підставі яких позивачем формувались дані податкового обліку, а також про непідтвердження платником податку їх фактичного здійснення належними і допустимими доказами, оформленими у відповідності до вимог нормативних актів; до того ж, Товариством не здійснено належного оприбуткування наявних у його касі коштів.

Позивач в письмовому відзиві (запереченнях) на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

В подальшому, касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.

Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Суди з`ясували, що Товариство зареєстровано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців 18 листопада 2011 року, номер державної реєстрації 14801020000051738, організаційно-правова форма за КОПФГ-240 Товариство з обмеженою відповідальністю, код суб`єкта господарювання за ЄДРПОУ - 37878962.

В період з 21 вересня по 02 листопада 2015 року посадовими особами податкового органу проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 09 листопада 2015 року №1330/20-30-22-01/37878962, яким, в свою чергу, встановлено порушення позивачем вимог:

- підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, оскільки занижено суму податку на прибуток всього у сумі 189 778,00 грн., в тому числі: за півріччя 2012 року - в сумі 155,00 грн., за 3 квартали 2012 року - в сумі 490 грн., за 2012 рік - в сумі 8 693,00 грн., за 2013 рік - в сумі 57 028,00 грн., за 2014 рік - в сумі 124 057,00 грн.;

- підпункту 14.1.185 пункту 14.1 статті 14, пункту 187.8 статті 187, пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 ПК України внаслідок заниження задекларованих сум в розмірі 50 205,00 грн. за рахунок заниження та завищення сум ПДВ, в тому числі: у травні 2012 року - занижено суму податку в розмірі 11 992,00 грн., у липні 2012 року - занижено на 2 027,00 грн., у серпні 2012 року - занижено на 6 147,00 грн., у листопаді 2012 року - занижено на 518,00 грн., у грудні 2012 року - занижено на 271,00 грн., у лютому 2013 року - занижено на 4 582,00 грн., у березні 2013 року - занижено на 9 191,00 грн., у квітні 2013 року - занижено на 864,00 грн., у травні 2013 року - завищено на 36 399,00 грн., у червні 2013 року - занижено на 30 352,00 грн., у липні 2013 року - завищено на 146,00 грн., у серпні2013 року - занижено на 6 571,00 грн., у вересні 2013 року - занижено на 7 657,00 грн., у жовтні 2013 року - завищено на 122,00 грн., у листопаді 2013 року - занижено на 3 041,00 грн., у грудні 2013 року - завищено на 124,00 грн., у січні 2014 року - занижено на 134,00 грн., у лютому 2014 року - завищено на 1 951,00 грн., у березні 2014 року - завищено на 1 005,00 грн., у квітні 2014 року - завищено на суму 484,00 грн., у травні 2014 року - завищено на 185,00 грн., у червні 2014 року - завищено на 41,00 грн., у липні 2014 року - завищено на 87,00 грн., у серпні 2014 року - завищено на 1 203,00 грн., у вересні 2014 року - занижено на 1 038,00 грн., у жовтні 2014 року - занижено на 92,00 грн., у листопаді 2014 року - завищено на 1 656,00 грн., у грудні 2014 року - занижено на 9 125,00 грн.;

- пунктів 2.6, 3.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за №40/10320 (далі - Положення №637), у зв`язку із неоприбуткуванням (неповним та/або несвоєчасним) оприбуткуванням у касах готівки в сумі 8 756,65 грн., перевищення ліміту залишку готівки в касі підприємства напротязі одного дня в загальній сумі 26 955,91 грн.

Такі висновки перевіряючі зробили, дійшовши переконання про те, що господарські операції Товариства із ТОВ «ГРАНДБУДУКРАЇНА» фактично не відбулися, оскільки у 2012 році у ТОВ «ГРАНДБУДУКРАЇНА» була відсутня ліцензія на право здійснення будівельних робіт; до того ж, Товариством не підтверджено безпосередній зв`язок витрат на оплату послуг, наданих Компанією «Humana People To People Baltic», із його господарською діяльністю, як і не доведено їх економічної доцільності; крім того, Товариством не оприбутковано готівкові кошти в сумі 8 756,65 грн., а також видано готівкові кошти з каси на відрядження ОСОБА_1 (видаткові касові ордери від 31 січня 2013 року, 17 травня 2013 року, 29 листопада 2013 року, 10 лютого 2014 року) в загальній сумі 1 860 Євро, проте на платіжних документах відсутній власноручний підпис особи, яка отримувала готівкові кошти, при цьому останні не були повернуті в банк, а відображені в касовій книзі як видані під звіт.

Разом з тим, податковий орган в акті перевірки вказував на те, що відповідно до наявної податкової інформації стосовно ТОВ «Сафір-Маркет», яке в квітні-травні 2012 року було основним постачальником контрагента позивача, внесено запис про його відсутність за місцезнаходженням; інші ж контрагенти-постачальники ТОВ «ГРАНДБУДУКРАЇНА» (ТОВ «Профбудсоюз» (попередня назва ТОВ «Айс-Берг ТМ»), ТОВ «Дельта-Транс», ТОВ «Еккоплюс», ТОВ «Промтекс-М», ТОВ «Абріс-Дизайн») не мали можливості реального здійснення господарських операцій з платниками податків.

20 листопада 2015 року контролюючим органом прийнято податкові повідомлення рішення: №0001182201 про визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток в сумі 237 222,50 грн., з яких: за основним платежем - 189 778,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 47 444,50 грн.; №0001192201, відповідно до якого донараховано ПДВ в сумі 37 548,75 грн., з яких: за основним платежем - 30 039,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 7 509,75 грн.; №0001202201 про нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 97 775,07 грн.

Вищезазначені податкові повідомлення-рішення були оскаржені Товариством до ГУ ДФС у Харківській області та ДФС України.

Так, рішенням ГУ ДФС у Харківській області про результати розгляду скарги №442/10/20-40-10-04-14 від 27 січня 2016 року податкове повідомлення-рішення №0001202201 скасовано в частині застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки у сумі 13 506,60 грн., в іншій частині податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Рішенням же ДФС України про результати розгляду скарги №7713/6/99-99-10-01-01-25 від 07 квітня 2016 року спірні податкові повідомлення-рішення з урахуванням рішення, прийнятого за результатами розгляду первинної скарги, залишено без змін.

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України закріплено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 ПК України до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов`язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов`язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов`язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).

Як визначено підпунктом 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 ПК України, постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Відповідно до пункту 187.8 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення. У випадках, передбачених статтею 191 цього Кодексу, дата виникнення податкових зобов`язань визначається з урахуванням положень статті 191 цього Кодексу.

За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт «а»).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

У справі, що розглядається, суди встановили, що у перевіряємому періоді Товариство (як замовник) укладало з ТОВ «ГРАНДБУДУКРАЇНА» (як підрядником) договори підряду від 24 січня 2012 року, 23 квітня 2012 року, 20 червня 2012 року, 16 липня 2012 року, 01 листопада 2012 року, 24 грудня 2012 року, 15 березня 2013 року, 05 червня 2013 року, 21 серпня 2013 року, 27 листопада 2013 року, 05 грудня 2014 року, предметом яких було проведення ремонтно-будівельних робіт в нежитлових приміщеннях, орендованих позивачем.

Відповідно до умов вказаних договорів підрядник зобов`язався на свій ризик та своїми силами з використанням свого матеріалу/обладнання та з матеріалів замовника за замовленням останнього виконати ремонтні роботи, а замовник - прийняти та оплатити виконані роботи; розрахунок між сторонами проводиться в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника.

На підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ «ГРАНДБУДУКРАЇНА», Товариство включило до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 273 931,00 грн. з вартості ремонтних робіт.

В підтвердження господарських операцій з ТОВ «ГРАНДБУДУКРАЇНА» та подальшого використання їх результатів в господарській діяльності Товариством надано: договори підряду, акти приймання виконаних робіт форми КБ-2в, довідки про вартість робіт форми КБ-3, відомості ресурсів, податкові накладні, договори оренди нежитлових приміщень, картки обліку магазинів за відповідними адресами, де проводились ремонтні роботи, Z-звіти денні, що свідчать про дати початку роботи цих об`єктів торгівлі.

Водночас, суди врахували, що у ТОВ «ГРАНДБУДУКРАЇНА» були наявні ліцензії: серії АВ №319116 строком дії з 19 березня 2007 року по 18 березня 2012 року, серії АД №031538 строком дії з 29 лютого 2012 року по 28 лютого 2017 року, яку в подальшому було переоформлено на ліцензію серії АЕ №260264 строком дії з 20 лютого 2013 року по 28 лютого 2017 року, на право здійснення господарської діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури.

Також, матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «ГРАНДБУДУКРАЇНА» включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців України з 28 вересня 2006 року на підставі свідоцтва серії А 01 №077971, код ЄДРПОУ 34629718; жодні відомості щодо недійсності статутних документів цього товариства, припинення або відсутності за місцезнаходженням тощо відсутні.

Отже, суди прийшли до висновку про реальність господарських операцій між Товариством та ТОВ «ГРАНДБУДУКРАЇНА», як таких, що повністю підтверджені належним чином оформленими первинними документами.

Разом з тим, між Компанією «Humana People To People Baltic», Литва (як постачальником послуг) та Товариством (як замовником) протягом періоду, що перевірявся, було укладено договір на послуги управління від 26 листопада 2012 року, предметом якого було надання Компанією «Humana People to People Baltic» Товариству послуг управління, до яких відносяться: планування та управління комерційною діяльністю, операційне планування комерційної діяльності, планування системи комерційної діяльності, управління процесом та розвиток продукту, адміністрування та економіка, розрахунок, контроль та аналіз економічних та фінансових показників, координування закупівель, управління людськими ресурсами - допомога в комплектації персоналу, управління керівництвом.

На виконання умов укладеного договору Компанією «Humana People to People Baltic» надавалися наступні послуги управління: розроблявся рекомендований план знижок на 2013 рік, рекомендоване положення про порядок формування роздрібних цін Товариства у 2013 році, рекомендації по розподіленню персоналу за зонами у магазинах Товариства, рекомендації по складанню договору про конфіденційність, рекомендована посадова інструкція заступника головного бухгалтера тощо, які передавались позивачу за актами приймання-передачі документів.

Крім того, в межах вище зазначеного договору «Humana People To People Baltic» здійснювала щоденний аналіз економічних показників Товариства, результати якого та пропозиції по удосконаленню господарської діяльності в подальшому було презентовано на щоквартальних зборах, а також формувала узагальнені показники його господарської діяльності.

Також Товариство електронною поштою надсилало Компанії «Humana People To People Baltic» щоденні звіти (які включали відомості про фактичний товарообіг на конкретну дату по конкретному магазину, досягнення у відсотковому співвідношенні планового рівня товарообігу, кількість проданого товару, кількість чеків, ціну за одиницю, кількість проданих одиниць товару на одного покупця) й, крім того, щоквартально - звіти по магазинам, звіти директора та звіти по кадрам (які відображали основні ключові показники по конкретним магазинам: рентабельність, витрати, розподілені за показниками (на приміщення, заробітна плата, торгові, поточні і т.д.), прибуток, товарообіг, ключові кадрові показники (кількість співробітників на початок та кінець періоду, кількість звільнених співробітників середній вік, кількість нещасних випадків і т.д.) по конкретним групам співробітників тощо), а за результатами року - фінансовий звіт та звіт про рух коштів.

Розробка, корегування форм звітів, а також рекомендації по їх заповненню здійснювались Компанією «Humana People To People Baltic».

Таким чином, суди дійшли переконання, що обставини надання Компанією «Humana People to People Baltic» послуг управління та їх оплати Товариством за період, що перевірявся, підтверджено матеріалами справи, а саме: договором на послуги управління від 26 листопада 2012 року з додатками, інвойсами, актами виконаних робіт, звітами про надання послуг, актами прийому-передачі, скріншотами електронної пошти генерального директора Товариства.

При цьому, суди встановили, що надані за договором управління та отримані позивачем від Компанії «Humana People to People Baltic» послуги мали безпосередній вплив на результати його господарської діяльності, сприяли формуванню та розвитку трудового ресурсу Товариства, вдосконаленню його маркетингової політики та збільшенню продажів, ефективному плануванню закупівель, координуванню та здійсненню закупівель більш якісного товару, тощо.

Відтак, оцінюючи наслідки спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами, суди вказали, що наявні первинні документи дають можливість визначитися із суттю, змістом та обсягом господарських операцій, ідентифікувати їх учасників та перевірити правильність відображення операцій в податковому обліку, а тому дійшли переконання, що у ході перевірки Товариством подана вся необхідна первинна документація та інші докази на підтвердження реальності господарських операцій із контрагентами, а також того, що укладені угоди мали на меті настання дійсних правових наслідків, що обумовлені ними.

Водночас, слід зазначити, що усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. При цьому, лише наявність податкової інформації щодо контрагентів контрагента не може бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських операцій.

Також суди відмітили, що відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами, як і не доведено, що зміст укладених між ними угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів, або приховування дійсного об`єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Не підтверджено відповідачем й невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру); недостатності у контрагентів трудових та інших ресурсів, які були їм необхідні, однак відсутні.

Стосовно ж висновків податкового органу про порушення позивачем законодавства з питань регулювання обігу готівки (а саме пунктів 2.6, 3.5 Положення №637) суди зауважили наступне.

Так, відповідно до пункту 2.6 Положення №637 уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК). Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Згідно ж з пунктом 3.5 Положення №637 у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред`явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, то одержувачі також пред`являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа.

Перевіркою встановлено, що Товариством видавались готівкові кошти з каси підприємства на відрядження ОСОБА_1 , а саме:

- згідно з видатковим касовим ордером від 31 січня 2013 року в сумі 600 Євро;

- за видатковим касовим ордером від 17 травня 2013 року в сумі 510 Євро;

- відповідно до видаткового касового ордеру від 29 листопада 2013 року в сумі 400 Євро;

- на підставі видаткового касового ордеру від 10 лютого 2014 року в сумі 350 Євро.

На вищезазначених платіжних документах відсутній власноручний підпис особи, яка отримувала готівкові кошти, при цьому їх не було повернуто в банк й вони обліковуються в касовій книзі як видані зазначеній особі.

28 січня 2013 року, 15 травня 2013 року, 26 листопада 2013 року, 06 лютого 2014 року комерційного директора Товариства ОСОБА_1 було направлено у відрядження на підставі наказів №20к від 28 січня 2013 року, №21к від 15 травня 2013 року, №25к від 26 листопада 2013 року, №26к від 06 лютого 2014 року та видано довіреності на отримання готівкових коштів на відрядження. Далі, ОСОБА_1 у відділенні №11 АТ "Райффайзен банк Аваль", надавши власний паспорт, довіреності на отримання коштів, отримала другі примірники заяви на видачу готівки, які завірила власним підписом, та отримала грошові кошти на відрядження. Після використання зазначених грошових коштів у відрядженнях, працівник подала звіти та оригінали документів на підтвердження витрат, понесених у відрядженнях, на підставі яких були складені авансові звіти про використання коштів, виданих на відрядження, №5 від 12 лютого 2013 року, №35 від 27 травня 2013 року, №78 від 09 грудня 2013 року, №13 від 17 лютого 2014 року.

Залишок невикористаних коштів повернуто ОСОБА_1 до каси Товариства, що оформлено прибутковими касовими ордерами №3 від 12 лютого 2013 року, №9 від 29 травня 2013 року, №4 від 18 лютого 2014 року, та здано до банку, яким оформлено квитанції на внесення готівки.

Також судами спростовано й доводи податкового органу про допущення Товариством порушення пункту 2.6 Положення №637 у зв`язку із неоприбуткуванням (неповним та/або несвоєчасним) оприбуткуванням у касах готівки в сумі 8 756,65 грн., оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджено здійснення її належного оприбуткування.

Водночас, слід вказати, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 травня 2020 року у справі №1340/3510/18 (провадження №11-1160апп19) виклала правовий висновок, згідно з яким визначила, що метою постановлення Указу Президента України від 12 червня 1995 року №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (на підставі абзацу 3 пункту 1 якого до Товариства застосовано штрафні (фінансові) санкції відповідно до податкового повідомлення-рішення №0001202201 від 20 листопада 2015 року) було врегулювання відносин щодо належного обліку готівкових операцій суб`єктами підприємницької діяльності, які до цього не були належним чином урегульовані іншими законодавчими актами, й термін його дії обмежувався прийняттям відповідного закону. Тому, оскільки шляхом прийняття Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року №265/95-ВР ці правовідносини врегулював законодавчий орган, то Указ №436/95 припинив дію як у частині визначення складу такого правопорушення як неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки, так і в частині встановлених за таке правопорушення санкцій, й відповідно його положення після набрання чинності вказаним Законом уже не могли застосовуватись.

Враховуючи наведене вище в сукупності, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про наявність, в даному випадку, правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи ж касаційної скарги не впливають на правильність прийнятих судами рішень й не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Гончарова І.А. Васильєва