Рішення

від 06.10.2022 по справі 508/138/22

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа№ 508/138/22

Провадження№2/508/124/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.22 року смт. Миколаївка

Миколаївський районний суд Одеської області

в складі: головуючого судді - Банташ Д.С.

за участю: секретаря с/з - Мазарак Н.А.

представника позивачів - адвоката Царенка О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у загальному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Земля» про визнання договору оренди землі недійсним та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

встановив:

23 лютого 2022 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , через свого представника адвоката Царенка О.О., звернулися до суду з позовом до Приватного підприємства «Земля» про визнання договору оренди землі недійсним та витребування земельної ділянки з незаконного володіння.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Короткий виклад пред`явленого позову.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 26 вересня 2006 року виданих Ананьївською державною нотаріальною конторою Одеської області (свідоцтва № 4190 і 4188 відповідно) належить по Ѕ частині земельної ділянки, площею 6,3395 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Андрієво-Іванівської сільської ради Миколаївського району Одеської області з кадастровим номером 5123581000:01:001:0084.

Позивач ОСОБА_1 на підставі довіреності від 09.12.2014 року посвідченої секретарем виконкому Андрієво-Іванівської сільської ради (реєстр № 138), уповноважила ОСОБА_3 бути її представником в органах Державної реєстрації служби Миколаївського району, щодо реєстрації права власності на земельну ділянку (пай), яка розташована на землях Андрієво-Іванівської сільської ради на її ім`я в порядку спадкування.

ОСОБА_4 (на той час опікун позивача ОСОБА_2 ) на підставі довіреності від 09.12.2014 року посвідченої секретарем виконкому Андрієво-Іванівської сільської ради (реєстр № 139), уповноважила ОСОБА_3 бути представником в органах Державної реєстрації служби Миколаївського району, щодо реєстрації права власності на земельну ділянку (пай), яка розташована на землях Андрієво-Іванівської сільської ради на за ОСОБА_2 в порядку спадкування.

На виконання зазначених вище довіреностей 28 липня 2015 року за ними, позивачами, було здійснено державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 5123581000:01:001:0084 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 694781451235).

В серпні 2019 ріку їм стало відомо, що на підставі вищезазначених довіреностей ОСОБА_3 , з перевищенням наданих їй повноважень вчинила правочин відносно належної їм земельної ділянки з кадастровим номером 5123581000:01:001:0084, а саме уклала від їх імені договір оренди землі від 01 липня 2015 року з Приватним підприємством «Земля».

З урахуванням того, що вони, позивачі, не уповноважували ОСОБА_3 на укладання будь-яких угод з належною їм земельною ділянкою, тому зазначений правочин є недійсним.

Додатковою підставою визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5123581000:01:001:0084 від 01 липня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з Приватним підприємством «Земля», зазначали те, що договір оренди землі було укладено раніше (01.07.2015 року) ніж було здійснено державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку за ними (28.07.2015 року).

Крім іншого, оскільки на момент передачі земельної ділянки в оренду ОСОБА_2 був неповнолітнім, його опікун ОСОБА_4 не надавала будь-якої згоди на вчинення вищезазначеного правочину, тому договір оренди з цих підстав також є недійсним, та в порядку статті 216 ЦК України, належна їм земельна ділянка підлягає витребуванню з незаконного володіння Приватного підприємства «Земля» на їх користь.

З урахуванням уточненої позовної заяви, остаточно наполягали на визнанні недійсним договору оренди землі від 01 липня 2015 року укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Приватним підприємством «Земля» щодо оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 6,3395 га, кадастровий номер 5123581000:01:001:0084, яка розташована на території Андрієво-Іванівської сільської ради Миколаївського району Одеської області; витребувати з незаконного володіння Приватного підприємства «Земля» на їх користь зазначену земельну ділянку; стягнути з Приватного підприємства «Земля» на їх користь понесені судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу (правову) допомогу та витрати по сплаті судового збору. (а.с. 3-32, 158-164)

Короткий виклад відзиву на позовну заяву.

19 травня 2022 року представником відповідача, адвокатом Павловою Г.М., подано до суду відзив на позов, за змістом відзиву, представник відповідача висловив свої заперечення проти позову. Зазначав, що при укладанні договору оренди земельної ділянки та його реєстрації сторонами договору дотримано усіх вимог ст. 15 Закону України «Про оренду землі» у чинній на момент укладання договору редакції. Сторони договору дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, договір було зареєстровано у встановленому порядку. При реєстрації договору було перевірено наявність істотних умов та невід`ємних частин договору. Умови договору виконувалися належним чином, земельну ділянку було передано у користування орендарю, а останній в свою чергу виплачував орендодавцям орендну плату, претензій від орендодавців щодо виконання орендарем умов договору до відповідача не надходило. Зазначала, що позивачами не наведено у чому саме полягає порушення їх прав, а тому відсутні підстави визнання договору оренди землі недійсним і витребування земельної ділянки від відповідача. (а.с. 57-131)

Позивачі і їх представник своїм правом на подання відповіді на відзив не скористалися.

Рух справи в суді.

Ухвалою судді Миколаївського районного суду Одеської області від 01 березня 2022 року, прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Визначено, що справа буде розглядатись в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено підготовче судове засідання на 14 квітня 2022 року.

Ухвалою Миколаївського районного суду Одеської області від 14 квітня 2022 року продовжено строк підготовчого судового засідання. Підготовче засідання відкладено на 16.06.2022 року.

Протокольною ухвалою суду від 16 червня 2022 року було задоволено клопотання представника позивачів, адвоката Царенка О.О. про надання додаткового часу для ознайомлення з відзивом на позовну заяву. Підготовче засідання відкладено на 20.07.2022 року.

Протокольними ухвалами суду від 20.07.2022 року було прийнято до розгляд уточнену позовну заяву і задоволено клопотання представника позивачів, адвоката Царенка О.О., про залишення без розгляду клопотання про витребування доказів (міститься в прохальній частині позову) у зв`язку з подачею цих доказів відповідачем.

20 липня 2022 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 16 серпня 2022 року.

Протокольною ухвалою суду від 16 серпня 2022 року було оголошено перерву в судовому засідання до 06.10.2022 року.

Судом не вирішувалося питання про забезпечення доказів, не вживалися заходи забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо.

Позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися. Представник позивачів, адвокат Царенко О.О., в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі з підстави викладених у ньому, просив суд про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Представник Приватного підприємства «Земля», адвокат Павлова Г.М. у судове засідання не з`явилася, хоча про день, час та місце слухання справи була повідомлена належним чином. На адресу суду надала заяву про розгляд справи у її відсутність.

Вислухавши представника позивачів, дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов наступного висновку.

Фактичні обставини справи встановлені судом.

ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 вересня 2006 року виданого Ананьївською державною нотаріальною конторою Одеської області (реєстр № 4190) на праві спільної часткової власності належить Ѕ частки земельної ділянки площею 6,3395 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Андрієво-Іванівської сільської ради Миколаївського району Одеської області з кадастровим номером 5123581000:01:001:0084. (а.с. 16-17).

ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 вересня 2006 року виданого Ананьївською державною нотаріальною конторою Одеської області (реєстр № 4190) на праві спільної часткової власності належить інша Ѕ частки земельної ділянки з кадастровим номером 5123581000:01:001:0084. (а.с. 16-17).

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16.12.2021 року за № 290862788, за позивачами проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5123581000:01:001:0084 - 28 липня 2015 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 694781451235, номер запису про право власності/довірчої власності відносно ОСОБА_1 - 10661264, відносно ОСОБА_2 - НОМЕР_1 ). (а.с. 16-17)

01 липня 2015 року між позивачами, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , та Приватним підприємством «Земля» укладено договір оренди землі, кадастровий номер: 5123581000:01:001:0084, площею 6,3395 га ріллі строком на 10 (десять) років (далі за текстом Договір). Відповідно до п. 5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 113533,67 грн. Відповідно до п. 9 Договору, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі не менше 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в тому числі у грошовій формі - 3406 грн. станом на 01.01.2014 року, або с/г продукції (пшениця, ячмінь, соняшники) на цю суму по цінах, які склалися на період орендної плати. Надання послуг по оранці городу, доставка січки, надання автомобіля для ритуальних послуг. Згідно п. 11 Договору, орендна плата вноситься щорічно не пізніше 30 грудня поточного року за який вноситься орендна плата. (а.с. 11-13, 113-117).

Згідно акту приймання-передачі об`єкта оренди від 01.07.2015 року Приватне підприємство «Земля» прийняло, а позивачі передали в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 6,3395 га кадастровий номер 5123581000:01:001:0084. (а.с. 118)

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 290862788 від 16.12.2021 року, право оренди земельної ділянки за Договором зареєстровано в реєстрі речових прав 22 жовтня 2015 року, номер запису про інше речове право 11790496. (а.с. 16-17)

Крім іншого, судом встановлено, що 09 грудня 2014 року ОСОБА_1 видала на ім`я ОСОБА_3 довіреність, яка була посвідчена секретарем виконкому Андрієво-Іванівської сільської ради Миколаївського району Одеської області (зареєстрована в реєстрі за № 138, якою вона уповноважила ОСОБА_3 бути її представником в органах Державної реєстраційної служби Миколаївського району щодо реєстрації права власності на земельну ділянку (пай), яка розташована на землях Андрієво-Іванівської сільської ради на її ім`я. (а.с. 15, 100)

Згідно копії посвідчення № 46 виданого Миколаївською районною державною адміністрацією, вбачається, що ОСОБА_4 згідно рішення Андрієво-Іванівської сільської ради Миколаївського району Одеської області від 20 травня 2006 року за № 18 призначена опікуном/піклувальником над ОСОБА_2 , і над його майном. (а.с. 105)

09 грудня 2014 року ОСОБА_4 видала на ім`я ОСОБА_3 довіреність, яка була посвідчена секретарем виконкому Андрієво-Іванівської сільської ради Миколаївського району Одеської області (зареєстрована в реєстрі за № 137, якою вона уповноважила ОСОБА_3 бути її представником в органах Державної реєстраційної служби Миколаївського району щодо реєстрації права власності на земельну ділянку (пай), яка розташована на землях Андрієво-Іванівської сільської ради на ім`я її опікуна - ОСОБА_2 . (а.с. 14, 99)

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 2 ст. 77 ЦПК України передбачено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 124 Земельного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально (статті 14 Закону України «Про оренду землі» в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 4 Закону України «Про оренду землі» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності та волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі), п`ятою (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним) та шостою (правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей) статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність правочину не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).

Щодо підстав позову про визнання договору оренди землі недійсним і витребування земельної ділянки з незаконного володіння, у зв`язку з тим, що ОСОБА_3 з перевищенням наданих їй повноважень, вчинила правочин, а саме уклала договір оренди землі з кадастровим номером 5123581000:01:001:0084, від імені позивачів з Приватним підприємством «Земля», суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою, третьою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, третьої статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє; представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Статтею 239 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (частина перша статті 241 ЦК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

У довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчиняти представнику, при цьому зазначені дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненими.

Суттю представництва є вчинення представником правочинів від імені та в інтересах особи, яку представляють, відповідно до наданих йому повноважень. Саме тому правочин, вчинений представником, породжує права і обов`язки для сторони, яку представляють, якщо він здійснений представником в межах повноважень.

Перевищенням повноважень слід розуміти ситуацію, коли представник має певні повноваження на вчинення правочину, проте вчиняє його з відхиленням від змісту та обсягу таких повноважень. Тобто, відбувається самостійне збільшення представником обсягу права на вчинення юридичних дій, визначених в довіреності.

Суд звертає увагу на те, що довіреності від 09.12.2014 року (надані ОСОБА_1 і ОСОБА_4 ) та надані у зв`язку з ними повноваження ОСОБА_3 стосуються представництва інтересів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в органах Державної реєстраційної служби Миколаївського району щодо реєстрації права власності на земельну ділянку (пай), яка розташована на землях Андрієво-Іванівської сільської ради.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 290862788 від 16.12.2021 року (а.с. 16-17) і зазначалося позивачами в позовній заяві, за позивачами проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5123581000:01:001:0084 - 28 липня 2015 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 694781451235, номер запису про право власності/довірчої власності відносно ОСОБА_1 - 10661264, відносно ОСОБА_2 - НОМЕР_1 ). Реєстрацію проведено державним реєстратором реєстраційної служби по Миколаївському району Березівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області.

Згідно договору оренди землі від 01 липня 2015 року б/н, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , з одної сторони, та Приватним підприємством «Земля», з другої сторони, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5123581000:01:001:0084, вбачається, що сторонами договору є ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (орендодавці) і приватне підприємство «Земля» в особі директора Грищенка Бориса Тимофійовича, який діє на підставі статуту підприємства (орендар). Такі ж відомості містяться в розділі договору оренди «Реквізити сторін» з зазначенням підписантів і розшифровкою підпису осіб. При цьому, спірний договір оренди землі не містить відомостей, що в інтересах ОСОБА_1 і ОСОБА_2 його було укладено і підписано іншою особою, в тому числі і ОСОБА_3 , в тому числі на підставі довіреностей від 09 грудня 2014 року (реєстр № 137 і № 138).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Позивачі та їх представник не надали суду належних і беззаперечних доказів того, що ОСОБА_3 з перевищенням наданих їй повноважень, вчинила правочин, а саме уклала договір оренди землі з кадастровим номером 5123581000:01:001:0084, від імені позивачів з Приватним підприємством «Земля».

Клопотань про призначення почеркознавчої експертизи, або інших клопотань на підтвердження зазначених обґрунтувань позову позивачами та їх представником не заявлялись.

Щодо підстав позову про визнання договору оренди землі недійсним і витребування земельної ділянки з незаконного володіння, у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 , на момент укладання спірного договору, був неповнолітнім, а його опікун ОСОБА_4 , не надавала будь-якої згоди на вчинення спірного договору.

Так, судом встановлено що дійсно на час укладання договору оренди землі 01 липня 2015 року ОСОБА_2 був неповнолітнім, йому виповнилося 16 років.

Згідно ст. 32 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин): крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: 1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; 2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; 3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; 4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім`я (грошовими коштами на рахунку) (частина 1); неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування (частина 2); Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім`я, за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника (частина 3); згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування відповідно до закону (частина 4); за наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права. Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття. (частина 5) ; порядок обмеження цивільної дієздатності неповнолітньої особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України (частина 6).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 221 ЦК України, правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні. У разі відсутності схвалення правочину він є нікчемним. На вимогу заінтересованої особи суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітньої особи.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 222 ЦК України, правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу. Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року у справі № 587/1697/19 (провадження № 61-5327св21) зазначено: "недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".

У постанові Верховного Суду від 27 вересня 2021 року у справі № 761/40409/16-ц (провадження № 61-9813св20) зазначено, що: "під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім, більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах".

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року у справі № 208/4556/17 зазначено: «Вчинення батьками малолітньої/неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини щодо житлового приміщення».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

В даному випадку суд встановив, що опікун неповнолітнього ОСОБА_2 - ОСОБА_4 з дня укладання договору оренди землі до орендаря жодних претензій не висловлювала.

Після досягнення свого повноліття в 2017 році та набуття повної цивільної дієздатності орендодавець ОСОБА_2 до підприємства також претензій не мав.

До того ж, суд звертає увагу на те, що позивач ОСОБА_2 , будучи повнолітньою особою, як і ОСОБА_1 , отримували орендну плату за умовами договору, що підтверджується копією відомості № 28 від 15.08.2019 року, платіжними дорученнями: № 354 від 12.08.2020 року, № 359 від 14.08.2020 року, № 483 від 22.09.2020 року, № 486 від 22.09.2020 року, № 924 від 26.08.2021 року, № 1097 від 30.09.2021 року, № 1150 від 29.12.2021 року, № 1222 від 31 грудня 2021 року. (а.с. 122-131). Зазначені обставини не спростовані стороною позивача.

Крім того, сам факт укладання договору оренди землі в липні 2015 року не суперечив інтересам неповнолітнього ОСОБА_2 , не звужував його права і свободи та не погіршував майновий стан, чи обмеження існуючого права дитини на той час.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок, що «доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність достатніх правових підстав для визнання недійним оспорюваного позивачами договору оренди землі внаслідок укладання його неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності.

Не заслуговують на увагу і доводи позовної заяви, що договір оренди землі було укладено раніше (01.07.2015 року) ніж було здійснено державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку за позивачами (28.07.2015 року) з наступних підстав.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 вересня 2006 року виданого Ананьївською державною нотаріальною конторою Одеської області (реєстр № 4190) на праві спільної часткової власності належить Ѕ частки земельної ділянки площею 6,3395 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Андрієво-Іванівської сільської ради Миколаївського району Одеської області з кадастровим номером 5123581000:01:001:0084; ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 вересня 2006 року виданого Ананьївською державною нотаріальною конторою Одеської області (реєстр № 4190) на праві спільної часткової власності належить інша Ѕ частки земельної ділянки. (а.с. 16-17)

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16.12.2021 року за № 290862788, за позивачами проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5123581000:01:001:0084 - 28 липня 2015 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 694781451235, номер запису про право власності/довірчої власності відносно ОСОБА_1 - 10661264, відносно ОСОБА_2 - НОМЕР_1 ). (а.с. 16-17)

Відповідно до частини 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, що державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Земля» про визнання договору оренди землі недійсним та витребування земельної ділянки з незаконного володіння.

Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

В силу статті 141 ЦПК України суд вирішує питання про розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 268 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Земля» про визнання договору оренди землі недійсним та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складено 13 жовтня 2022 року.

Суддя Банташ Д.С.