Постанова

від 09.05.2023 по справі 508/138/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4037/23

Справа № 508/138/22

Головуючий у першій інстанції Банташ Д.С.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.05.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Кострицького В.В., Стахової Н.В.,

за участю секретаря Сінько А.І.,

учасники справи: позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідач - Приватне підприємство «Земля»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в м. Одеса в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3

на рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 06 жовтня 2022 року, ухваленого Миколаївським районним судом Одеської області у складі: судді Банташ Д.С. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Земля» про визнання договору оренди землі недійсним та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в:

У лютому 2022 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду із вказаним позовом, який згодом уточнили та який мотивували тим, що позивачам відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 26 вересня 2006 року, виданих Ананьївською державною нотаріальною конторою Одеської області (свідоцтва № 4190 і 4188 відповідно), належить по частині земельної ділянки, площею 6,3395 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Андрієво-Іванівської сільської ради Миколаївського району Одеської області з кадастровим номером 5123581000:01:001:0084.

Позивачка ОСОБА_1 на підставі довіреності від 09 грудня 2014 року, посвідченої секретарем виконкому Андрієво-Іванівської сільської ради (реєстр № 138), уповноважила ОСОБА_4 бути її представником в органах Державної реєстрації служби Миколаївського району щодо реєстрації права власності на земельну ділянку (пай), яка розташована на землях Андрієво-Іванівської сільської ради на її ім`я в порядку спадкування.

ОСОБА_5 (на той час опікун позивача ОСОБА_2 ) на підставі довіреності від 09 грудня 2014 року, посвідченої секретарем виконкому Андрієво-Іванівської сільської ради (реєстр № 137), уповноважила ОСОБА_4 бути представником в органах Державної реєстрації служби Миколаївського району, щодо реєстрації права власності на земельну ділянку (пай), яка розташована на землях Андрієво-Іванівської сільської ради за ОСОБА_2 в порядку спадкування.

На виконання зазначених вище довіреностей 28 липня 2015 року за позивачами, було здійснено державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 5123581000:01:001:0084 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 694781451235).

В серпні 2019 року позивачам стало відомо, що на підставі вищезазначених довіреностей ОСОБА_4 , з перевищенням наданих їй повноважень, вчинила правочин відносно належної їм земельної ділянки з кадастровим номером 5123581000:01:001:0084, а саме - уклала від їх імені договір оренди землі від 01 липня 2015 року з Приватним підприємством «Земля».

З урахуванням того, що позивачі не уповноважували ОСОБА_4 на укладання будь-яких угод з належною їм земельною ділянкою, тому на підставі 241 ЦК України зазначений правочин є недійсним.

Додатковою підставою визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5123581000:01:001:0084 від 01 липня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з Приватним підприємством «Земля», зазначали те, що договір оренди землі було укладено раніше (01.07.2015 року) ніж було здійснено державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку за ними (28.07.2015 року).

Крім того, оскільки на момент передачі земельної ділянки в оренду ОСОБА_2 був неповнолітнім, його опікун ОСОБА_5 не надавала будь-якої згоди на вчинення вищезазначеного правочину, тому договір оренди з цих підстав також є недійсним, та в порядку статті 216 ЦК України належна позивачам земельна ділянка підлягає витребуванню з незаконного володіння Приватного підприємства «Земля» на їх користь.

Тому позивачі із посиланням як на правову підставу своїх вимог на ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 237, ст. 216, ч. 1, 2 ст. 221, ст. 241 ЦК України, ст. 125 Земельного Кодексу України просили суд визнати недійсним договір оренди землі від 01 липня 2015 року укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Приватним підприємством «Земля» щодо оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 6,3395 га, кадастровий номер 5123581000:01:001:0084, яка розташована на території Андрієво-Іванівської сільської ради Миколаївського району Одеської області; витребувати з незаконного володіння Приватного підприємства «Земля» на їх користь зазначену земельну ділянку; стягнути з Приватного підприємства «Земля» на їх користь понесені судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу (правову) допомогу 5000 грн та витрати по сплаті судового збору.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву позивачів, в якому зазначено, що при укладанні договору оренди земельної ділянки та його реєстрації сторонами договору дотримано усіх вимог ст. 15 Закону України «Про оренду землі» у чинній на момент укладання договору редакції. Сторони договору дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, договір було зареєстровано у встановленому порядку. При реєстрації договору було перевірено наявність істотних умов та невід`ємних частин договору. Умови договору виконувалися належним чином, земельну ділянку було передано у користування орендарю, а останній в свою чергу виплачував орендодавцям орендну плату, претензій від орендодавців щодо виконання орендарем умов договору до відповідача не надходило, позивачами не наведено у чому саме полягає порушення їх прав, а тому відсутні підстави визнання договору оренди землі недійсним і витребування земельної ділянки від відповідача.

Рішенням Миколаївського районного суду Одеської області у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Земля» про визнання договору оренди землі недійсним та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, неправильне встановлення обставин, що мають значення для справи, просять скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким уточнені позовні вимоги задовольнити та стягнути понесені судові витрати.

Доводами апеляційної скарги є те, що суд не звернув увагу на те, що відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечував факту підписання спірного договору оренди земельної ділянки від 01 липня 2015 року ОСОБА_4 , та самостійно зробив висновок, що такий договір підписаний позивачами по справі, оскільки в договору зазначені їх реквізити та не зазначено, що в якості представника їх підписала ОСОБА_6 , що вбачається візуально і можливо встановити без володіння спеціальними знаннями в певній сфері, а в акті приймання-передачі об`єкта оренди від 01 липня 2015 року взагалі інший підпис сторін, не схожий на той, що в спірному договорі, і суд не дослідив ані договір оренди, ані акт прийняття-передачі об`єкта оренди; суд не звернув уваги, що спірний договір укладений ще до того, як позивачі стали власниками земельної ділянки; договір ОСОБА_4 укладений з перевищенням наданих їй повноважень, не прийняв до уваги посилання позивачів, що їх право власності на зазначену земельну ділянку було зареєстровано лише 28 липня 2015 року та відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом право власності на частку земельної ділянки у спадкоємців виникає з моменту державної реєстрації.

Щодо посилання суду першої інстанції, що позивачі отримували орендну плату, позивачі зазначають, що відповідач з того часу, коли позивачі дізналися про порушення свого права, почав сплачувати орендну плату на земельну ділянку, а з урахуванням постанови Верховного Суду №710/2175/15 від 25.04.2018 зазначені обставини не мають жодного значення щодо позовних вимог про визнання договору оренди землі недійсним та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

У судовому засіданні представник заявників Адамських адвокат Царенко О.О. підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник ПП «Земля» адвокат Ткаченко Б.Р. не визнав апеляційну скаргу.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з`явилися, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 вересня 2006 року, виданого Ананьївською державною нотаріальною конторою Одеської області (реєстр № 4190), на праві спільної часткової власності належить частки земельної ділянки площею 6,3395 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Андрієво-Іванівської сільської ради Миколаївського району Одеської області з кадастровим номером 5123581000:01:001:0084. (а.с. 16-17).

ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 вересня 2006 року, виданого Ананьївською державною нотаріальною конторою Одеської області (реєстр № 4188), на праві спільної часткової власності належить інша частки земельної ділянки з кадастровим номером 5123581000:01:001:0084. (а.с. 16-17).

Також матеріали справи містять докази того, що 09 грудня 2014 року ОСОБА_1 видала на ім`я ОСОБА_4 довіреність, яка була посвідчена секретарем виконкому Андрієво-Іванівської сільської ради Миколаївського району Одеської області (зареєстрована в реєстрі за № 138), якою вона уповноважила ОСОБА_4 бути її представником в органах Державної реєстраційної служби Миколаївського району щодо реєстрації права власності на земельну ділянку (пай), яка розташована на землях Андрієво-Іванівської сільської ради на її ім`я (а.с. 15, 100).

Згідно копії посвідчення № НОМЕР_1 , виданого Миколаївською районною державною адміністрацією, вбачається, що ОСОБА_5 згідно рішення Андрієво-Іванівської сільської ради Миколаївського району Одеської області від 20 травня 2006 року за № 18 призначена опікуном/піклувальником над ОСОБА_2 , і над його майном. (а.с. 105)

09 грудня 2014 року ОСОБА_5 видала на ім`я ОСОБА_4 довіреність, яка була посвідчена секретарем виконкому Андрієво-Іванівської сільської ради Миколаївського району Одеської області (зареєстрована в реєстрі за № 137), якою вона уповноважила ОСОБА_4 бути її представником в органах Державної реєстраційної служби Миколаївського району щодо реєстрації права власності на земельну ділянку (пай), яка розташована на землях Андрієво-Іванівської сільської ради на ім`я її опікуна - ОСОБА_2 (а.с. 14, 99).

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16.12.2021 за № 290862788, за позивачами проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5123581000:01:001:0084 - 28 липня 2015 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 694781451235, номер запису про право власності/довірчої власності відносно ОСОБА_1 - 10661264, відносно ОСОБА_2 - 10661451) (а.с. 16-17).

01 липня 2015 року між позивачами, ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 та Приватним підприємством «Земля» укладено договір оренди землі, кадастровий номер: 5123581000:01:001:0084, площею 6,3395 га ріллі строком на 10 (десять) років (далі за текстом Договір). Відповідно до п. 5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 113533,67 грн. Відповідно до п. 9 Договору, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі не менше 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в тому числі у грошовій формі - 3406 грн станом на 01.01.2014 року, або с/г продукції (пшениця, ячмінь, соняшники) на цю суму по цінах, які склалися на період орендної плати. Надання послуг по оранці городу, доставка січки, надання автомобіля для ритуальних послуг. Згідно п. 11 Договору, орендна плата вноситься щорічно не пізніше 30 грудня поточного року за який вноситься орендна плата. (а.с. 11-13, 113-117).

Згідно акту приймання-передачі об`єкта оренди від 01.07.2015 Приватне підприємство «Земля» прийняло, а позивачі передали в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 6,3395 га кадастровий номер 5123581000:01:001:0084 (а.с. 118).

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 290862788 від 16.12.2021 року, право оренди земельної ділянки за Договором зареєстровано в реєстрі речових прав 22 жовтня 2015 року, номер запису про інше речове право 11790496 (а.с. 16-17).

Крім того, відповідачем надана відомість від 15 серпня 2019 року № 28 від 15.08.2019 року про отримання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 орендної плати від ПП «Земля», а також платіжні доручення: № 354 від 12.08.2020 року, № 359 від 14.08.2020 року, № 483 від 22.09.2020 року, № 486 від 22.09.2020 року, № 924 від 26.08.2021 року, № 1097 від 30.09.2021 року, № 1150 від 29.12.2021 року, № 1222 від 31 грудня 2021 року про перерахування ПП «земля» орендної плати за земельний пай за 2020, 2021 роки (а.с. 122-131).

Спірні відносини виникли між сторонами з приводу укладеного від імені позивачів 01 липня 2015 року договору оренди земельної ділянки, який позивачі просять визнати недійсним з підстав укладення його представником позивачів із перевищенням повноважень, до реєстрації за позивачами права власності на земельну ділянку 28 липня 2015 року, без згоди опікуна неповнолітнього на той момент ОСОБА_2 , про що позивачі дізналися лише у серпні 2019 року, і як наслідок наведеного, просять витребувати з незаконного володіння Приватного підприємства «Земля» на користь позивачів земельну ділянку.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з недоведеності позивачами укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки саме ОСОБА_4 від імені позивачів, і в якому сторонами зазначені позивачі, а відомості про його укладення представником відсутні. Клопотань про призначення почеркознавчої експертизи задля обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_7 не заявлено. Щодо вчинення правочину ОСОБА_2 , якому на той час було 16 років, то такий договір не звужував його прав і свобод як неповнолітнього та не погіршував майновий стан чи обмеження існуючого права дитини на той час, а після досягнення ним повноліття у 2017 році та набуття повної цивільної дієздатності орендодавець ОСОБА_2 до підприємства претензій не мав. Навпаки, надані відповідачем докази свідчать про отримання позивачами орендної плати за 2019, 2020, 2021 роки.

Переглядаючи рішення суду за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 124 Земельного Кодексу України, в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" тут і надалі в редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний

використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально (статті 14 Закону України «Про оренду землі» в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно статті 17 Закону Україхни «Про оренду землі» передача об`єкта оренди об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про оренду землі» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 237 та частиною першою статті 239 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, які вона представляє. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Статтею 241 ЦК України визначено, що правочин, вчинений представником, з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його укладено представником орендодавця з перевищенням повноважень, необхідно встановити, перш за все, що його укладено саме представником.

Довід апеляційної скарги, що суд не звернув увагу на те, що відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечував факту підписання спірного договору оренди земельної ділянки від 01 липня 2015 року ОСОБА_4 , не ґрунтується на матеріалах справи. Оскільки у відзиві на позову заяву відповідач не не заперечував вказану обставину, а не визнавав позов в цілому як необґрунтований.

Жодних заяв про визнання такої обставини відповідачем у відзиві не зроблено.

Як помилковим є і довід апеляційної скарги про те, що суд всупереч наведеній позиції сторін самостійно зробив висновок, що договір оренди підписаний позивачами по справі, а не їх представником.

Такий висновок вірно зроблений судом на підставі наданих сторонами доказів, а саме - оспорюваного договору оренди земельної ділянки від 01 липня 2015 року, зі змісту якого вбачаються сторона договору оренди орендодавці - Адамські, без зазначення того, що договір укладається від їх імені представником.

Судом вірно зазначено про те, що позивачі та їх представник всупереч вимог частини третьої статті 81 ЦПК України щодо обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не надали суду належних і беззаперечних доказів того, що ОСОБА_4 з перевищенням наданих їй повноважень, вчинила правочин, а саме уклала договір оренди землі з кадастровим номером 5123581000:01:001:0084, від імені позивачів з Приватним підприємством «Земля», зокрема, клопотань про призначення почеркознавчої експертизи, або інших клопотань на підтвердження зазначених обґрунтувань позову позивачами та їх представником не заявлялись.

Посилання заявників на те, що підписання представником позивачів ОСОБА_8 договору вбачається візуально, і таке можливо встановити без володіння спеціальними знаннями в певній сфері, а в акті приймання-передачі об`єкта оренди від 01 липня 2015 року взагалі інший підпис сторін, не схожий на той, що в спірному договорі, є власною оцінкою позивачами, які не є фахівцями у галузі почеркознавства, доказу. І таке не спростовує відсутність у оспорюваному договорі відомостей про укладення його від імені позивачів представником.

Помилковим з точки зору процесуального закону є трактування позивачами поняття дослідження доказів судом, які позиваються на те, що суд не дослідив ані договір оренди, ані акт прийняття-передачі об`єкта оренди.

Таке регулюється статтею 229 ЦПК України, і судом дотримано вимоги закону під час дослідження оспорюваного договору оренди, сторони з цього приводу давали пояснення, а суд зробив оцінку такому доказу, що входить до предмету доказування по справі. Натомість, поняттям дослідження доказів судом не охоплюється порівняння підписів на різних документах на предмет того, ким саме вони виконані, і чи співпадають із підписами на інших документах. Таке може виконуватися лише спеціалістами з дотриманням процесуального порядку, про що позивачі не клопотали.

Що стосується доводу апеляційної скарги про те, що суд не звернув уваги, що спірний договір укладений 01 липня 2015 року ще до того, як позивачі стали власниками земельної ділянки 28 липня 2015 року, то таке не заслуговує на увагу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року по справі № 357/8277/19 щодо набуття чинності договором оренди землі відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16 у частині щодо того, що виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

При цьому ВП ВС враховує, що вказаний висновок стосується чинності договору оренди землі, укладеного після 1 січня 2013 року, тобто після зміни законодавчого регулювання: виключення із Закону № 161-XIV вимог про необхідність державної реєстрації договору оренди та вказівки на необхідність реєстрації права оренди та виключення з тексту цього Закону посилання на укладеність правочину з дня його державної реєстрації.

Речове право на спірну земельну ділянку за відповідачем ПП «Земля» на підставі договору оренди землі від 01 липня 2015 року, укладеного між позивачами та відповідачем, зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішенням державного реєстратора від 22 жовтня 2015 року.

Пунктом 43 договору оренди землі, укладеного між позивачами Адамськими та ПП «Земля» 01 липня 2015 року, передбачено, що цей договор набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Помилковість посилання в договорі на його державну реєстрацію, не спростовує обов`язку зареєструвати відповідне право, що було вчинено 22 жовтня 2015 року Березівським міжрайонним управлінням юстиції в Одеській області.

Натомість, право власності у позивачів виникло на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 26 вересня 2006 року, і відсутність реєстрації такого права в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно до 22 жовтня 2015 року не перешкоджала позивачам як власникам земельної ділянки укладати оспорюваний договір та не може свідчити про недійсність договору.

Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду про необґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що позивач ОСОБА_2 отримував орендну плату, то колегія суддів також відхиляє їх.

Згідно ч. 1, 2 ст. 222 ЦК України, правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу. Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року у справі № 587/1697/19 (провадження № 61-5327св21) зазначено: "недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".

У постанові Верховного Суду від 27 вересня 2021 року у справі № 761/40409/16-ц (провадження № 61-9813св20) зазначено, що: "під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім, більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах".

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року у справі № 208/4556/17 зазначено: «Вчинення батьками малолітньої/неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини щодо житлового приміщення».

По справі не доведено звуження або обмеження якихось прав неповнолітнього станом на час укладення оспорюваного правочину ОСОБА_2 укладенням такого договору.

Суд вірно виснував, що опікун неповнолітнього ОСОБА_2 - ОСОБА_5 з дня укладення договору оренди землі до орендаря жодних претензій не пред`являла.

Як не пред`являв таких вимог і сам ОСОБА_2 після досягнення ним в 2017 році повноліття та набуття повної цивільної дієздатності.

Відповідачем надані докази отримання ОСОБА_2 , а також ОСОБА_1 орендної плати, починаючи з 2019 року, що не оспорюється позивачами, але з зауваженнями про те, що відповідач почав це робити лише після обізнаності позивачів про укладення ОСОБА_4 від імені договору з перевищенням наданих їй повноважень.

Оскільки опікун ОСОБА_2 та він сам після досягнення повноліття фактично своїми діями погодили укладення неповнолітнім поза межами його цивільної дієздатності договору, то таке також не може бути підставою для визнання оспорюваного правочину з цих підстав недійсним.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 06 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови - 12 травня 2023 року.

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.В. Кострицький

Н.В. Стахова