Рішення

від 04.10.2022 по справі 922/584/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.10.2022м. ХарківСправа № 922/584/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жиляєва Є.М.

при секретарі судового засідання Деркач П. О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "Тиква" (33024, м. Рівне, вул. Млинівська, буд. 18) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Софіївка Перша" (64606, Харківська обл., м. Лозова, мікрорайон 5, буд. 5, кв. 47) про стягнення 1840139,91 грн. за участю представників:

позивача - Перепечай К.В., адвокат, ордер ВК№1047798,

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Тиква" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Софіївка Перша", в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу в розмірі 1529127,60 грн., штраф в розмірі 305825,52 грн. та 3 % річних в розмірі 5186,79 грн., всього 1840139,91 грн. На обґрунтування позову вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 85/21 від 13.10.2021 в частині здійснення повної та своєчасної оплати товару у визначені п. 3.3. договору строки.

За попереднім (орієнтовним) розрахунком судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, витрати складаються з суми сплаченого судового збору за подання даного позову до суду в сумі 27602,10 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 15.03.2022 об 11:30.

Втім призначене підготовче засідання не відбулось у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні через військову агресію Російської Федерації проти України та веденням активних бойових дій на території Харківської області, з метою недопущення випадків загрози життю, здоров`ю та безпеці учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.05.2022 у справі № 922/584/22 відкладено підготовче засідання без визначення дати наступного судового засідання, та запропоновано всім учасникам справи, виходячи з поточної ситуації, разом з заявами по суті справи направити в суд і іншим учасникам справи свої пропозиції щодо дати призначення судового засідання та можливості їх участі в розгляді справи в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.07.2022 у справі 922/584/22 призначено підготовче засідання на 02.08.2022 об 11:00.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.08.2022 у справі № 922/584/22 відкладено підготовче засідання на 16.08.2022 о 13:00.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.08.2022 у справі 922/584/22 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.09.2022 о 12:00.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.09.2022 у справі № 922/584/22 розгляд справи по суті відкладено на 04.10.2022 о 13:00.

Представник позивача у судове засідання 04.10.2022 з`явився, заявлені позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, просив суд їх задовольнити та стягнути з відповідача на свою користь.

Відповідач у судове засідання 04.10.2022 не з`явився, своїм конституційним правом на захист не скористався, відзив на позов не надав. Разом з цим, суд зазначає, що копії ухвал суду у цій справі, що надсилалися на адресу відповідача, яка підтверджена відомостями з ЄДРПОУ щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Софіївка Перша" повернулась до господарського суду Харківської області без вручення адресату з відміткою відділення поштового зв`язку адресат відсутній за вказаною адресою, а тому суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі в розумінні п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України.

Крім того, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 по справі №911/3142/19, відповідно до яких направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Отже, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.

Суд констатує, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Отже, з огляду на те, що у матеріалах справи достатньо документів для правильного вирішення спору по даній справі, у судовому засіданні 14.10.2022 на підставі ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду по даній справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

13.10.2021 між Приватним підприємством "Тиква" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Софіївка Перша" (покупець) було укладено Договір поставки №85/21 (далі - Договір), предметом якого був обов`язок постачальника передати у власність покупцю продукцію (Товар), найменування, асортимент та кількість якого зазначається у додатках, рахунках або специфікаціях. Покупець за вказаним договором взяв на себе зобов`язання прийняти та оплатити вартість Товару.

На виконання умов вказаного Договору позивач здійснив постачання товару (насіння озимої пшениці) відповідачу на загальну суму 1529127,60 грн. відповідно до видаткових накладних: №3250 від 01.11.2021 на суму 327795,60 грн; №3246 від 29.10.2021 на суму 327795,60 грн; №3117 від 25.10.2021 на суму 327795,60 грн; №3116 від 25.10.2021 на суму 283905,60 грн.; №3106 від 19.10.2021 на суму 261835,20 грн. Про вказане також свідчать товарно-транспортні накладні: №Р3250 від 01.11.2021, №Р3246 від 29.10.2021, №РЗ 117 від 25.10.2021р., №РЗ 116 від 25.10.2021, №РЗ 106 від 19.10,2021.

Згідно з пунктом 3.3. Договору оплата за поставлений Товар мала бути здійснена покупцем не пізніше 2 (двох) місяців з моменту поставки Товару та підписання видаткових накладних.

Із обставин справи убачається, що товар за вищевказаними видатковими накладними було прийнято відповідачем без будь-яких претензій та зауважень щодо його якості та кількості, проте оплату товару у визначені договором строки відповідач не здійснив.

Позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому наголошує про те, що відповідач, у порушення умов вищевказаного Договору оплату вартості товару позивачу не здійснив, у зв`язку з чим, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість, яка склала 1529127,60 грн. та яка залишилась відповідачем несплаченою.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлі-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Згідно з приписами ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 193 ГК України, зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 ГК України).

Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, враховуючи також те, що відповідач позовні вимоги не спростував та не надав суду доказів належного виконання умов Договору, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 1529127,60 грн., як обґрунтованого, підтвердженого доданими до матеріалів справи доказами та не спростованого відповідачем.

Щодо позовних вимог в частині заявленого до стягнення штрафу у розмірі 305825,52 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662ЦК України).

Положеннями частини першої ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

За приписами ст. 252 ЦК України строк визначається, зокрема, днями, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Суд вдруге зазначає, що положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов`язання.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Пунктом 5.3.Договору сторони передбачили, що покупець за прострочення термінів оплати сплачує штраф в розмірі 20% від всієї суми Договору.

За розрахунком позивача сума 20 % штрафу від суми заборгованості (1529127,60 грн) складає 305825,52 грн.

Перевіривши розрахунок позивача, суд дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок відповідає нормам чинного законодавства та умовам договору, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 20 % штрафу в розмірі 305825,52 грн підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині заявленого до стягнення 3 % річних в розмірі 5186,79 грн., суд виходить з наступного.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 626 ЦК України).

За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Приписи статті 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних.

Перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім сум пені та 3% річних, суд дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 5186,79 грн. є обґрунтованими, тому підлягають задоволенню.

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про повне задоволення позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову покладає витрати по сплаті судового збору на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також, позивач зазначає, що ним були понесені витрати на правову допомогу в розмірі 15000,00 грн, що відповідає попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, зазначеного у позовній заяві.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст.129 ГПК України). Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16).

Так в якості доказів, що підтверджують надання правової допомоги до матеріалів справи додано належним чином засвідчені копії документів, а саме: договору про надання правової допомоги від 31.01.2022 року; рахунку №INV-000223 від 22.02.2022, платіжного доручення №380 від 27.05.2022 на суму 15000,00 грн. з призначенням платежу "гонорар за правову допомогу у справі №922/584/22 згідно з рахунком №INV-000223 від 22.02.22"; проміжного звіту про надану правову допомогу Адвокатським бюро «Миколи Бляшина» Приватному Підприємству «Тиква» по справі №922/584/22 від 28.07.2022; проміжного звіту про надану правову допомогу Адвокатським бюро «Миколи Бляшина» Приватному Підприємству «Тиква» по справі №922/584/22 від 08.09.2022.

Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (постанова Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).

Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатом професійної правничої допомоги позивачеві у справі №922/584/22.

За висновками суду, заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію розумності їхнього розміру, є співмірним із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), підтверджується відповідними доказами. Клопотань від відповідача щодо зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу до суду не надходило.

При цьому суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 ГПК України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що понесені позивачем витрати на правову допомогу підлягають відшкодуванню з відповідача в сумі 15000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Софіївка Перша" (64606, Харківська обл., м. Лозова, мікрорайон 5, буд. 5, кв. 47, код ЄДРПОУ 44059179) на користь Приватного підприємства "Тиква" (33024, м. Рівне, вул. Млинівська, буд. 18, код ЄДРПОУ 38247819) - суму основного боргу в розмірі 1529127,60 грн.; штраф в розмірі 305825,52 грн.; 3 % річних в розмірі 5186,79 грн.; 27602,10 грн. судового збору та 15000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "13" жовтня 2022 р.

СуддяЄ.М. Жиляєв