Рішення

від 05.10.2022 по справі 926/1779/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

05 жовтня 2022 року Справа № 926/1779/22

За позовом Приватного підприємства Пантеон-А

до Чернівецького міського комунального підрядного шляхово-експлуатаційного підприємства

про стягнення 381143,10 грн

Суддя Тинок О.С.

Секретар судового засідання Меленко О.С.

Представники:

від позивача Іванов С.В.

від відповідача Сухар Т.В.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Пантеон-А звернулось до Господарського суду Чернівецької області із позовною заявою до відповідача Чернівецького міського комунального підрядного шляхово-експлуатаційного підприємства про стягнення 216563,21 грн, з яких: інфляційні нарахування у сумі 91697,73 грн, три проценти річних у сумі 17229,68 грн та пеня у сумі 107635,80 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного договору купівлі-продажу №10/21 від 22 березня 2021 року вчасно не сплатив кошти за поставлений товар, внаслідок чого, позивач звертається до суду із позовною вимогою про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних нарахувань, які нараховуються позивачем на суму простроченого грошового зобов`язання.

Додатково, позивач вказує, що рішенням Господарського суду Чернівецької області від 29 березня 2022 року у справі №926/4567/21 задоволено позовні вимоги Приватного підприємства Пантеон-А до Чернівецького міського підрядного шляхово-експлуатаційного підприємства про стягнення основного боргу 994078,72 грн за поставлений на підставі договору купівлі-продажу №104/21 від 22 березня 2021 року товар в період з 23 березня 2021 року по 24 квітня 2021 року.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 травня 2022 року, позовну заяву №926/1779/22 передано судді Тинку О.С.

Ухвалою суду від 18 травня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 06 червня 2022 року; зобов`язано позивача надати суду докази поставки товарів в період з 23 березня 2021 року по 09 серпня 2021 року та докази часткової оплати відповідачем суми боргу за поставлений товар; запропоновано відповідачу: у строк до 16 календарних днів з дня отримання даної ухвали надати суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), що підтверджують заперечення проти позову.

Ухвалою суду від 06 червня 2022 року відкладено підготовче засідання на 20 червня 2022 року; повторно зобов`язано позивача виконати вимоги ухвали суду від 18 травня 2022 року, згідно якої позивачу необхідно надати суду докази поставки товарів в період з 23 березня 2021 року по 09 серпня 2021 року та докази часткової оплати відповідачем суми боргу за поставлений товар.

20 червня 2022 року представник позивача звернувся до суду із заявою (вх. № 2262) про долучення до матеріалів справи документів на виконання ухвали суду від 18 травня 2022 року, яку судом задоволено та долучено подані позивачем докази до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 20 червня 2022 року відкладено підготовче засідання на 06 липня 2022 року.

06 липня 2022 року представник відповідача подала до суду заяву (вх. №2540), в якій просить суд оголосити перерву у судовому засіданні та продовжити термін подання відзиву.

Ухвалою суду від 06 липня 2022 року судом продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів; відкладено підготовче засідання на 20 липня 2022 року.

20 липня 2022 року Приватне підприємство Пантеон-А звернулось до суду із заявою (вх. №2718), в якій просило суд збільшити розмір позовних вимог та стягнути відповідача борг в розмірі 359678,18 грн, з яких: інфляційні нарахування у сумі 157598,82 грн, три проценти річних у сумі 22899,60 грн та пеня у сумі 179179,76 грн за період з 20 липня 2021 року по 19 липня 2022 року.

Ухвалою суду від 20 липня 2022 року задоволено заяву про збільшення позовних вимог Приватного підприємства Пантеон-А (вх. №2718 від 20 липня 2022 року); постановлено подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог; відкладено підготовче засідання на 08 серпня 2022 року.

Також, 08 серпня 2022 року представник Приватного підприємства Пантеон-А звернувся до суду із заявою (вх. №2919) про збільшення позовних вимог, в якій стверджує, що відповідач далі не вчиняє дій щодо сплати боргу в повному обсязі. Зважаючи на те, що позивач вправі збільшити розмір позовних вимог, останній просить суд прийняти заяву та стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 381143,10 грн, з яких: інфляційні нарахування у сумі 157598,82 грн, три проценти річних у сумі 24113,65 грн та пеня у сумі 199430,63 грн за період з 20 липня 2021 року по 08 серпня 2022 року.

Ухвалою суду від 08 серпня 2022 року задоволено заяву представника Приватного підприємства Пантеон-А про збільшення позовних вимог (вх. №2919 від 08 серпня 2022 року); постановлено подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог; закрито підготовче провадження; призначено справу до судового розгляду по суті на 17 серпня 2022 року; встановлено строк відповідачу для подання заперечення щодо поданої представником позивача заяви про збільшення позовних вимог - до початку наступного судового.

В судовому засіданні 17 серпня 2022 року представник відповідача просила суд долучити відзив на позовну заяву (вх. №3082 від 17 серпня 2022 року) до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 17 серпня 2022 року долучено до матеріалів справи, однак залишено без розгляду відзив Чернівецького міського комунального підрядного шляхово-експлуатаційного підприємства (вх. №3082 від 17 серпня 2022 року); у судовому засіданні з розгляду справи по суті оголошено перерву до 07 вересня 2022 року.

07 вересня 2022 року в судовому засіданні з розгляду справи по суті оголошено перерву до 19 вересня 2022 року.

При цьому, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у даній справі судді Тинка О.С., 19 вересня 2022 року судове засідання не відбулося, про що заступником керівника апарату господарського суду здійснено повідомлення про неможливість проведення судового засідання.

Ухвалою суду від 27 вересня 2022 року розгляд справи по суті призначено на 05 жовтня 2022 року.

В судовому засіданні 05 жовтня 2022 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 05 жовтня 2022 року заперечила проти задоволення позовних вимог та просила суд відмовити в позові.

Так, розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Під час розгляду справи, а саме дослідження доказів, судом встановлено, що позивачем до матеріалів справи не долучено копію договору купівлі-продажу №104/21 від 22 березня 2021 року, на який останній посилається у позовній заяві.

При цьому, позивачем додано до позовної заяви рішення Господарського суду Чернівецької області від 29 березня 2022 року у справі №926/4567/21, в якому господарським судом вже було досліджено означений договір.

Частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішення Господарського суду Чернівецької області від 29 березня 2022 року у справі №926/4567/21, яке набрало законної сили 25 квітня 2022 року та на виконання якого 02 травня 2022 року видано наказ, в частині факту наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за спірним договором у розмірі 994078,72 грн має преюдиційний характер для цієї справи.

За таких обставин, суд вважає за необхідне звернутись до рішення Господарського суду Чернівецької області від 29 березня 2022 року у справі №926/4567/21, яким встановлено фактичні обставини щодо правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем задля всебічного розгляду усіх обставин цієї справи.

Як вбачається із матеріалів позовної заяви та встановлено у рішенні Господарського суду Чернівецької області від 29 березня 2022 року у справі №926/4567/21, між Приватним підприємством «Пантеон-А» та Чернівецьким міським комунальним підрядним шляхово-експлуатаційним підприємством 22 березня 2021 року укладено договір купівлі-продажу №104/21 (далі - Договір).

Пунктом 1.1 Договору передбачено, що продавець зобов`язується передати у власність покупцеві наступний товар: «Гравійно-піщана суміш» код ДК 21:2015 14212210-5 «Піщано-гравійна суміш» в кількості 14000 м. куб. Ціна за одиницю з ПДВ 183,57 грн, загальна вартість з ПДВ 2570000,00 грн.

Згідно пункту 5.1 Договору постачальник зобов`язується передати на протязі 2021 року у власність покупця товар, в асортименті, кількості та за цінами, що надається до цього договору і є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та оплатити його.

В матеріалах справи містяться видаткові накладні, якими підтверджується факт поставки позивачем товару відповідачу та приймання відповідачем означеного товару в період з 23 березня 2021 року по 09 серпня 2021 року, а саме: видаткова накладна №1 від 23 березня 2021 року на суму 10066,39 грн; видаткова накладна №2 від 24 березня 2021 року на суму 55886,04 грн; видаткова накладна №3 від 25 березня 2021 року на суму 41574,46 грн; видаткова накладна №4 від 26 березня 2021 року на суму 35488,00 грн; видаткова накладна №5 від 27 березня 2021 року на суму 33954,22 грн; видаткова накладна №6 від 29 березня 2021 року на суму 55886,04 грн; видаткова накладна №7 від 30 березня 2021 року на суму 20527,46 грн; видаткова накладна №8 від 31 березня 2021 року на суму 52445,83 грн; видаткова накладна №9 від 01 квітня 2021 року на суму 75363,46 грн; видаткова накладна №10 від 02 квітня 2021 року на суму 62338,74 грн; видаткова накладна №12 від 05 квітня 2021 року на суму 2933,54 грн; видаткова накладна №13 від 20 квітня 2021 року на суму 23804,30 грн; видаткова накладна №14 від 21 квітня 2021 року на суму 30798,54 грн; видаткова накладна №15 від 22 квітня 2021 року на суму 42543,74 грн; видаткова накладна №16 від 23 квітня 2021 року на суму 23464,68 грн; видаткова накладна №17 від 24 квітня 2021 року на суму 25671,26 грн; видаткова накладна №18 від 26 квітня 2021 року на суму 78684,35 грн; видаткова накладна №19 від 27 квітня 2021 року на суму 49348,90 грн; видаткова накладна №20 від 28 квітня 2021 року на суму 61345,60 грн; видаткова накладна №21 від 29 квітня 2021 року на суму 59544,71 грн; видаткова накладна №22 від 27 липня 2021 року на суму 59385,00 грн; видаткова накладна №23 від 28 липня 2021 року на суму 47671,02 грн; видаткова накладна №24 від 29 липня 2021 року на суму 68216,84 грн; видаткова накладна №25 від 30 липня 2021 року на суму 59416,21 грн; видаткова накладна №26 від 03 серпня 2021 року на суму 89089,43 грн; видаткова накладна №27 від 04 серпня 2021 року на суму 79220,39 грн; видаткова накладна №28 від 05 серпня 2021 року на суму 69305,45 грн; видаткова накладна №29 від 06 серпня 2021 року на суму 63372,28 грн; видаткова накладна №30 від 09 серпня 2021 року на суму 44340,95 грн.

Кожна вищеозначена видаткова накладна підписана та скріплена печатками як постачальника (Приватним підприємством Пантеон-А), так і отримувача (Чернівецьким міським комунальним підрядним шляхово-експлуатаційним підприємством).

Позивачем долучено до матеріалів справи, а судом досліджено та встановлено, що відповідач частково розрахувався за поставлений товар, що підтверджується випискою з рахунку позивача від 02 серпня 2021 року, згідно якого відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти в сумі 143014,89 грн; випискою з рахунку позивача від 14 вересня 2021 року, згідно якого відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти в сумі 103000,00 грн; випискою з рахунку позивача від 08 жовтня 2021 року, згідно якого відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти в сумі 155057,01 грн; платіжним дорученням №6913 від 09 червня 2022 року, згідно якого Першим ВДВС у місті Чернівці ПЗМУМЮ перераховано на рахунок позивача борг Чернівецького міського комунального підрядного шляхово-експлуатаційного підприємства, згідно виконавчого документу №926/4567/21 від 02 травня 2022 року в сумі 238308,14.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що розрахунки за поставлений товар здійснюються в національній валюті України. Замовник здійснює оплату товару постачальнику на підставі видаткової накладної на протязі 120 (сто двадцяти) календарних днів з моменту отримання товару.

Відповідно до пункту 7.5 Договору у випадку недотримання однією із сторін вимог інших пунктів даного договору сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним договору суду не надано.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані договором поставки, правовідносинами якими регулюються Господарським кодексом України та Цивільним кодексом України.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно статті 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) є господарський договір.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 525 та 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору у відповідності до законодавства (частина перша статті 180 ГК України).

За змістом положень статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі статтею 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Посилаючись на порушення відповідачем умов спірного договору в частині повної та своєчасної оплати поставки товару, підтвердженої рішенням Господарського суду Чернівецької області від 29 березня 2022 року у справі №926/4567/21, позивач звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача 381143,10 грн (з врахуванням заяв про збільшення позовних вимог), з яких: три проценти річних у сумі 24113,65, інфляційні втрати у сумі 157598,82 грн та пеня у сумі 199430,63 грн

Виходячи з принципу повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Сутність позову полягає у примусовому застосуванні до відповідача наслідків порушення зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних, пені та інфляційних витрат.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтями 251 та 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частин 2, 3 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За положеннями зазначеної норми наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за час прострочення.

Аналогічних правових висновків дотримується Верховний Суд в постанові від 30 січня 2019 року у справі №922/175/18.

З огляду на вимоги частин 1 та 2 статті 2, частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши правильність наданих позивачем розрахунків до позовної заяви та заяв про збільшення позовних вимог трьох процентів річних, які нараховується позивачем за усі вищевикладені видаткові накладні починаючи з дня прострочення своєчасної сплати товару за видатковою накладною №1 і до звернення позивача з останньою заявою про збільшення позовних вимог, а також з врахуванням часткової оплати відповідачем суми заборгованості, суд встановив, що він здійснений у відповідності до закону та арифметично вірно, відтак, з відповідача на користь позивача належать до стягнення 24113,65 грн трьох процентів річних.

Перевіривши правильність наданих позивачем розрахунків до позовної заяви та заяв про збільшення позовних вимог інфляційних нарахувань, які нараховувались позивачем окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції (починаючи з дня прострочення своєчасної сплати товару за видатковою накладною №1 і до звернення позивача з останньою заявою про збільшення позовних вимог за вх. №2919 від 08 серпня 2022 року), а одержані таким чином результати підсумовувались, що відповідає приписам частини другої статті 625 ЦК України, суд встановив, що він здійснений у відповідності до закону та арифметично вірно, відтак, з відповідача на користь позивача належать до стягнення 157598,82 грн інфляційних нарахувань.

Щодо нарахованої позивачем суми пені, суд зазначає наступне.

З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина 2 статті 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту , якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.

Частиною 4 статті 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини 6 статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №904/4156/18.

Позивач зазначає про те, що ним нараховано відповідачеві пеню виходячи з обсягу простроченого зобов`язання та розміру облікової ставки Національного банку України у відповідний день прострочення в межах періоду нарахування, з огляду на приписи Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», згідно якого розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Саме застосування штрафної санкції за прострочення грошового зобов`язання передбачається пунктом 7.5 Договору.

Як вже зазначено вище, пунктом 7.5 Договору сторони погодили, що у випадку недотримання однією із сторін вимог інших пунктів даного договору сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Між тим, стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», на яку посилається позивач в обґрунтування розміру нарахованої пені, не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.

Таким чином, умовами договору не встановлений розмір пені за порушення виконання грошового зобов`язання, а стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» також не встановлює конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі виходячи з облікової ставки Національного банку України та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію.

З огляду на те, що позивачем до матеріалів справи не долучено копію договору купівлі-продажу №104/21 від 22 березня 2021 року, а при ухвалені рішення Господарського суду Чернівецької області від 29 березня 2022 року у справі №926/4567/21 судом не досліджувалось питання нарахування штрафних санкцій, суд констатує, що в матеріалах справи відсутній доказ конкретно визначеного розміру пені та інших доказів на підтвердження вказаних у позовній заяві обставин.

Проаналізувавши норми чинного законодавства та правові позиції вищих судових інстанцій, з огляду на все вищевикладене, суд дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що у частині нарахованої пені у сумі 199430,63 грн слід відмовити у зв`язку з безпідставністю.

В судовому засіданні 05 жовтня 2022 року представник відповідача наголошувала увагу суду на наявність форс-мажорних обставин, які унеможливили своєчасну сплату заборгованості відповідачем.

Щодо посилання представника відповідача на форс-мажорну обставину (обставина непереборної сили), а саме запровадження воєнного стану в Україні та введення карантину, що підтверджує неможливість своєчасного погашення заборгованості, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК, частини 2 статті 218 ГК та статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Частина 2 статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" містить невичерпний перелік обставин, що можуть бути визнані форс-мажором (обставинами непереборної сили), до яких належить у тому числі введення карантину, встановленого КМУ.

В постанові Верховного Суду у справі №904/3886/21 від 25 січня 2022 року зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності судам необхідно встановити, які саме зобов`язання за договором були порушені / невиконані та причину такого невиконання.

Викладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 31 серпня 2022 року у справі №910/15264/21.

Відповідач, як на форс-мажорні обставини посилалась на установлення карантину по всій території України, а також на введення воєнного стану в Україні з 24 лютого 2022 року, та який продовжений на момент розгляду справи у суді.

Статтею 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП; - форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання; - доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Верховний Суд у постанові від 19 серпня 2022 року у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 926/2343/16, від 16 липня 2019 року у справі № 917/1053/18 та від 25 листопада 2021 року у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу".

Відповідач на підтвердження наявності форс-мажорної обставини у вигляді воєнного стану посилається на довідку Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1, яка оприлюднена на офіційному сайті Торгово-промислової палати України

Разом з тим, твердження, що доказом існування форс-мажорних обставин є довідка Торгово-промислової палати є помилковою. Існування обставин форс-мажору щодо порушення/невиконання зобов`язань може доводитися будь-якими доказами (постанова Верховного Суду у справі №912/3323/20 від 21 липня 2021 року).

Сам факт введення воєнного стану не може вважатись належною правовою підставою для не виконання зобов`язань. Обставини, які виникли у зв`язку з війною мають безпосередньо впливати на можливість відповідача виконати свій обов`язок. Сторона, яка посилається на вказану обставину повинна довести зв`язок між неможливістю виконання рішення та військовими діями.

Відповідачем не подано доказів на підтвердження того, що внаслідок введення в Україні воєнного стану Чернівецьке міське комунальне підрядне шляхово-експлуатаційне підприємство не працює, а тому не є обставиною, що перешкоджає виконанню зобов`язань.

Так, відповідачем не доведено наявність обставин, які б підтверджували факт вживання реальних заходів щодо самостійного та добровільного погашення заборгованості, наявність причинного зв`язку між запровадженням воєнного стану та проведення військових дій з неможливістю в даний час виконати відповідачем своїх зобов`язань за укладеним договором.

Також суд зазначає, що згідно правової позиції Верховного Суду, яка неодноразово викладалась у постановах суду, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання.

Також, згідно частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

ЄСПЛ у справі "Бакалов проти України" та у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Таким чином, зазначена відповідачем причина незмоги своєчасно оплатити заборгованість через те, що державна казначейська служба за погодженням Міністерства фінансів наразі здійснює перерозподіл коштів для забезпечення видатків на національну безпеку і оборону, а тому з огляду на відсутність коштів у відповідача через обставини непереборної сили і відсутністю вини відповідача щодо невиконання зобов`язання, не можуть слугувати самостійними та достатніми підставами для відмови у задоволенні позовних вимог позивачу.

Окрім іншого, оскільки позивач та відповідач укладали спірний договір 22 березня 2021 року, коли карантин уже був запроваджений (22 червня 2020 року), то Чернівецьке міське комунальне підрядне шляхово-експлуатаційне підприємство могло та повинне було передбачити негативні наслідки, які можуть виникнути у майбутньому.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Згідно із статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06 вересня 2005 року).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15 травня 2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Приписами статті 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до пункту 1 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частини 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі Руїз Торіха проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Отже, на підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

Решта доводів учасників процесу, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання позову слід покласти на відповідача пропорційно задоволених вимог в сумі 2725,69 грн.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 123, 129, 232, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства Пантеон-А (58001, м. Чернівці, вул. Богдана Хмельницького, 30, код 33336783) до Чернівецького міського комунального підрядного шляхово-експлуатаційного підприємства (58029, м. Чернівці, вул. Кошового Олега, 41 А, код 03357562) про стягнення інфляційних нарахувань у сумі 157598,82 грн, трьох процентів річних у сумі 24113,65 грн та пені у сумі 199430,63 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Чернівецького міського комунального підрядного шляхово-експлуатаційного підприємства (58029, м. Чернівці, вул. Кошового Олега, 41 А, код 03357562) на користь Приватного підприємства Пантеон-А (58001, м. Чернівці, вул. Богдана Хмельницького, 30, код 33336783) інфляційні нарахування в сумі 157598,82 грн, три проценти річних у сумі 24113,65 грн та судовий збір в сумі 2725,69 грн.

3. Відмовити у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства Пантеон-А (58001, м. Чернівці, вул. Богдана Хмельницького, 30, код 33336783) до Чернівецького міського комунального підрядного шляхово-експлуатаційного підприємства (58029, м. Чернівці, вул. Кошового Олега, 41 А, код 03357562) про стягнення пені у сумі 199430,63 грн.

У судовому засіданні 05 жовтня 2022 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 233 ГПК України, повне рішення складено та підписано 14 жовтня 2022 року.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Інформацію по справі можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/

Суддя О.С. Тинок