Постанова

від 05.10.2022 по справі 756/15356/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 756/15356/19 Головуючий у І інстанції Жук М.В.

Провадження №22-ц/824/9002/2022 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 жовтня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Приходька К.П., Писаної Т.А.,

за участі секретаря Тимошевської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 грудня 2021 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Е.С.Т.» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи: Акціонерне товариство «Страхова компанія «ІНГО», Приватне акціонерне товариство «ПРОСТО-Страхування», про відшкодування майнової шкоди, -

УСТАНОВИВ:

у листопаді 2019 року ТОВ «Т.Е.С.Т.» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди.

В обґрунтування позову ТОВ «Т.Е.С.Т.» зазначали, що 15.11.2016 року о 22 год. 20 хв. на перехресті вул. Полярна-Бережанська-М. та пр-та М. Рокосовського у м. Києві, з вини водія транспортного засобу Mitsubishi Pajero Wagon, д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якого була застрахована АТ «Просто-страхування», та водія транспортного засобу Ford Transit, д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , працюючого водієм ТОВ «АЕРО-Експрес», цивільно-правова відповідальність якого була застрахована ПрАТ «АСК «ІНГО Україна», сталася дорожньо-транспортна пригода внаслідок якої був пошкоджений належний товариству транспортний засіб Lexus LX 570, д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_4 .

Оскільки внаслідок ДТП товариство зазнало майнових втрат, пов`язаних із пошкодженням транспортного засобу, вартість відновлювального ремонту відповідно до висновку експертного дослідження склала 943 532 грн. 12 коп., страховими компаніями, з якими у винуватців ДТП укладено договір обов`язкового страхування наземного транспорту, відмовлено у виплаті страхового відшкодування у зв`язку із пропущенням строків для звернення із відповідними заявами, ТОВ «Т.Е.С.Т.» просили суд стягнути з ОСОБА_3 471 766 грн. 06 коп. та ОСОБА_1 471 766 грн. 06 коп. у відшкодування завданої матеріальної шкоди.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 03.03.2020 року до участі у справі залучено в якості третіх осіб: АТ «Просто-страхування» та ПрАТ «АСК «ІНГО Україна».

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 02 грудня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Е.С.Т.» 258 851, 26 грн. у відшкодування матеріальної шкоди, 3 882,76 грн. судового збору, а всього 262 734, 02 грн. В решті вимог позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах відповідача ОСОБА_1 звернувся його представник - адвокат Ігнатенко В.М. Посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати.

Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає про те, що при ухваленні рішення, суд першої інстанції не дав належної оцінки тій обставини, що жодною з постанов, долучених до матеріалів справи, не встановлено вину ОСОБА_1 в дорожньо-транспортній пригоді. Крім того, районним судом не взято до уваги правові висновки Верховного Суду в аналогічних справах щодо незаконності судових рішень про стягнення шкоди з винуватця ДТП на користь потерпілого за відсутності вимоги до страховика.

Апелянт також не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо визначення розміру матеріальної шкоди. Так, згідно наявного в матеріалах справи експертного висновку, розмір матеріальної шкоди, завданої позивачу, становить 425 829,60 грн., а не 943 532, 12 грн., як зазначає позивач. З огляду на вказане, позивач має право на відшкодування із кожного з відповідачів по 212 914, 30 грн. (425 829,60 грн./2), а не по 471 766,90 грн. Апелянт звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що між ОСОБА_1 та АТ «ПРОСТО-страхування» було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Поліс №АЕ/7767379) із лімітом відповідальності 100 000, 00 грн., а також додатковий договір добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів ДВНВ №042734 із лімітом відповідальності 200 000,00 грн.

У своєму рішенні Оболонський районний суд м. Києва вказує, що відповідальність апелянта застрахована на 300 000,00 грн., однак в короткому тексті свого рішення стягує з апелянта 237 574,85 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, а в повному рішенні - 258 851, 26 грн.

З огляду на вищевказані доводи, просив задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення суду першої інстанції.

Відзивів на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому положеннями статті 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу, у відповідності до ч. 3 статті 360 ЦПК України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Ігнатенко В.М. підтримали апеляційну скаргу, посилаючись на викладені в ній доводи, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «Т.Е.С.Т» до ОСОБА_1 . Крім того, апелянт зазначив, що прохальна частина апеляційної скарги містить вимогу про скасування рішення суду в повному обсязі, однак фактично відповідач ОСОБА_1 оскаржує рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 грудня 2021 року лише в частині задоволення пред`явлених до нього вимог.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, шляхом направлення судових повісток за адресами, які містяться в матеріалах справи.

Керуючись положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважала можливим розгляд справи за відсутності осіб, учасників справи, які не з`явилися, з огляду на їх належне повідомлення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення апелянта та його представника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог даним вимогам закону не відповідає.

Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , власником транспортного засобу Lexus, д.н.з. НОМЕР_3 , є позивач - ТОВ «Т.Е.С.Т.» (т. 1 а.с. 20).

15.11.2016 року близько 22 год. 20 хв. ОСОБА_3 , якій працює водієм ТОВ «АЕРО-Експрес», керуючи автомобілем Ford Transit, д.н.з. НОМЕР_2 , рухаючись на перехресті вул. Полярна - Бережанська - пр-т М. Рокосовського, перед початком руху або будь - якою зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним, виконуючи маневр повороту не надав перевагу в русі автомобілю Mitsubishi, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався в зустрічному напрямку прямо внаслідок чого відбулося зіткнення, після чого автомобіль Mitsubishi, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 зіткнувся з автомобілем Рута, д.н.з. НОМЕР_5 , під керуванням ОСОБА_5 та автомобілем Lexus, д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_6 , що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів, в результаті чого ОСОБА_3 порушив п.п. 10.1, 10.4, 2.3 б ПДР.

Крім того, ОСОБА_1 15.11.2016 року близько 22 год. 20 хв., керуючи автомобілем Mitsubishi, д.н.з. НОМЕР_1 , проїжджав перехрестя вул. Полярна - Бережанська - пр-т М. Рокосовського на забороняючий сигнал світлофора, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем Ford Transit, д.н.з. НОМЕР_2 , під керування ОСОБА_3 , в подальшому некеровано зіткнувся з автомобілем «Рута», д.н.з. НОМЕР_5 , під керуванням ОСОБА_5 та автомобілем Lexus, д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_6 , що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів, в результаті чого ОСОБА_1 порушив п.п. 2.3 (б), 8.7.3. (є) ПДР.

Указані обставини встановлені постановою Оболонського районного суду міста Києва від 18.12.2018 року. Цією постановою суду в справі про притягнення ОСОБА_3 до відповідальності за ст. 124 КпАП України закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із відсутністю в його діях складу та події адміністративного правопорушення; провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП закрито у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності. (т. 1 а.с. 112-114).

Постановою Київського апеляційного суду від 18.02.2019 року постанову Оболонського районного суду м. Києва від 18.12.2018 щодо ОСОБА_3 скасовано, постановлено нову, якою ОСОБА_3 визнано винним в порушенні п.п. 10.1, 10.4, 2.3 (б) ПДР України та у вченні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП; на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі закрито в зв`язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП (т. 1 а.с. 115-122).

Судом також встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Mitsubishi Pajero Wagon, д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована в АТ «Просто-страхування», ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну становив 100 000 грн. 00 коп., франшиза - нуль, що підтверджується полісом №АЕ/7767379 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (т. 1 а.с. 156).

Крім того, на момент ДТП був чинний укладений між ОСОБА_1 та АТ «Просто-страхування» договір добровільного страхування цивільної відповідальності власника наземних транспортних засобів та від нещасних випадків на транспорті № 042734 за яким ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну становив 200 000 грн. 00 коп. (т. 1 а.с. 157).

12.03.2019 року представник ТОВ «Т.Е.С.Т.» звернувся до АТ «Просто -страхування» із повідомленням про подію, що має ознаки страхового випадку (т. 1 а.с. 200-201).

Зі змісту листа АТ «Просто-страхування» від 18.03.2019 року вбачається, що у страхової компанії відсутні правові підстави для виплати страхового відшкодування власнику пошкодженого транспортного засобу Lexus, д.н.з. НОМЕР_3 , оскільки ТОВ «Т.Е.С.Т.» пропущено строк на звернення із повідомлення про подію, що мала ознаки страхового відшкодування (т. 1 а.с. 204-206).

Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу Ford Transit, д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_3 на момент ДТП була застрахована ПрАТ «АСК «ІНГО Україна».

22.08.2019 року представник ТОВ «Т.Е.С.Т.» звернувся до ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» із заявою про страхове відшкодування (т. 1 а.с. 212-213).

Листом ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» від 24.09.2019 року повідомлено ТОВ «Т.Е.С.Т.» про відмову у виплаті страхового відшкодування на підставі п. 37.1.4 Закону України «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності» (т. 1 а.с. 211).

Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_3 станом на 15.11.2016 року він перебував у трудових відносинах із ТОВ «АЕРО-Експрес» та працював на посаді водія транспортної логістики (т. 2 а.с. 57-60).

Відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог ТОВ «Т.Е.С.Т.» до ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що на момент ДТП водій транспортного засобу Ford Transit д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з ТОВ «АЕРО-Експрес», керував цим автомобілем під час виконання своїх трудових обов`язків, як працівник цього товариства, а тому в силу ч. 1 ст. 1172 ЦК України не несе майнової відповідальності за заподіяну ним шкоду, оскільки обов`язок по її відшкодуванню покладається законом на роботодавця, вимог до якого ТОВ «Т.Е.С.Т.» не пред`являв.

Подана представником ОСОБА_1 - адвокатом Ігнатенком В.М. апеляційна скарга не містить доводів на спростування вказаних висновків суду першої інстанції, в своїх поясненнях, наданих суду апеляційної інстанції, адвокат Ігнатенко В.М. зазначив, що апелянт фактично оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині вирішення вимог, заявлених до ОСОБА_1 , а тому колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для перегляду рішення суду першої інстанції у частині вимог ТОВ «Т.Е.С.Т.» до ОСОБА_3 .

Задовольняючи частково вимоги ТОВ «Т.Е.С.Т.» до ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з останнього на користь позивача різниці між вартістю відновлювального ремонту та страховою виплатою у сумі 258 851 грн. 26 коп. (471 766 грн. 06 коп. - 212 914 грн. 80 коп.)

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Частинами першою та другою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування» (далі - Закон № 85/96-ВР)).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону №1961-IV).

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону №1961-IV).

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV).

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 1194 ЦК Українипередбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.

Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника.

Отже, основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV).

Колегія суддів звертає увагу на те, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування згідно із Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик за Законом №1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату).

Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вказано, що «у страховика (МТСБУ) обов`язок здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату) не виникає і тоді, коли має місце неналежна поведінка й з боку потерпілого, а саме: невиконання обов`язків, визначених Законом № 1961-IV, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди (підпункт 37.1.3 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV); неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV). Отже, закон з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом № 1961-IVобов`язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки. Аналізуючи зазначені норми законодавства, слід дійти висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов`язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема в праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов`язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого. Разом з тим у порушення принципу пропорційності законом не встановлено механізму захисту права осіб (поновлення права), які добросовісно виконують покладені на них обов`язки, якщо шкода не відшкодована не з їхньої вини. Тому тлумачення права щодо відшкодування шкоди за наслідками страхового випадку за Законом № 1961-IV, має здійснюватися з огляду на добросовісне виконання зобов`язань та поведінки всіх учасників (добросовісна чи недобросовісна поведінка/дії) та пропорційність інтересів усіх учасників цих правовідносин.

Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 331.1статті 331 Закону № 1961-IV). Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18)).

В іншій постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок, що зазначений у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV річний строк є преклюзивним і поновленню не підлягає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19). Поняття "преклюзивні строки" здійснення регулятивного суб`єктивного права (строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика) не є тотожним поняттю "позовна давність" (строк захисту порушеного права особи).

Підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат. Разом з тим, ані Закон №1961-IV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності. Водночас ЦК Українипередбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263-264, стаття 267 ЦК України). Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК Українисплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові. Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми. З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі. Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.".

Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній справі зробила висновок про те, що іншої норми яка б визначала особливості відповідальності осіб, які застрахували свою цивільну відповідальність, у главі 82 ЦК Українинемає. Тому частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України)

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (стаття 11 ЦК України).

Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

Введення в цивільне законодавство принципу добросовісності як одного з найбільш загальних і важливих принципів цивільного права є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного.

У разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний: дотримуватися передбачених правилами дорожнього руху обов`язків водія, причетного до дорожньо-транспортної пригоди; вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди; поінформувати інших осіб, причетних до цієї пригоди, про себе, своє місце проживання, назву та місцезнаходження страховика та надати відомості про відповідні страхові поліси; невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально (стаття 33 Закону №1961-IV).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 добросовісно із дотриманням вимог законодавства щодо порядку та строків, повідомив АТ «Просто-страхування» про подію, що має ознаки страхового випадку.

Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування, яка має містити певні відомості та визначені Законом додатки до заяви (пункт 35.1 статті 35 Закону № 1961-IV).

Закон з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом № 1961-IVобов`язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки.

Разом з тим, з матеріалів даної справи вбачається, що позивач в строк, передбачений положеннями ст. 35 Закону № 1961-IV, не звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, що стало підставою в подальшому для відмови у його здійсненні. Крім того, із судовим позовом про стягнення страхового відшкодування позивач до страховика також не звертався.

За таких обставин позивач має право вимоги до відповідача ОСОБА_1 про відшкодування шкоди лише у розмірі, який перевищує розмір страхового відшкодування.

Щодо розміру матеріального збитку, завданого позивачу, колегія суддів апеляційного суду виходить із наступного.

Згідно статті 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до пункту 2.4 Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Згідно висновку експертного дослідження ДНДЕКЦ № 19/13-1/22-ЕД/17 від 06.04.2017 року вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ Lexus, д.н.з. НОМЕР_3 , який належить ТОВ «Т.Е.С.Т.» у результаті ДТП, що сталася 15.11.2016 року, станом на момент проведення експертного дослідження з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу складає 425 829 грн. 60 коп. Ринкова вартість КТЗ Lexus, д.н.з. НОМЕР_3 в технічному стані до ДТП станом на момент проведення експертного дослідження становить 1 469 371,01 грн. Ринкова вартість у пошкодженому стані становить 1 043 541,41 грн.(т. 1 а.с. 21-64).

З огляду на вказане, сума матеріального збитку, завданого позивачу в результаті ДТП, становить 425 829, 60 грн.

Згідно ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

Як роз`яснено у абз. 2 п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов`язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими. У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Питання про відповідальність за шкоду, заподіяну при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки кожного із їх володільців перед іншим з них, вирішується за загальними правилами (ст. 1166 ЦК України): шкода, заподіяна одному з володільців з вини іншого - відшкодовується винним; при наявності лише вини володільця, якому заподіяна шкода, вона йому не відшкодовується; при наявності вини обох володільців - розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного; при відсутності вини володільців у взаємному заподіянні шкоди - жоден з них не має права на відшкодування.

Враховуючи встановлену судовими рішеннями вину обох водіїв ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у скоєнні ДТП, в якій пошкоджено належний позивачеві транспортний засіб, ступінь їх вини за завдану ТОВ «Т.Е.С.Т.» шкоду є однаковою, тому виходячи з розміру матеріального збитку, завданого позивачу в результаті ДТП 425 829, 60 грн., на кожного з них припадає обов`язок відшкодувати потерпілому по 212 914,8 грн.

З огляду на те, що вказаний розмір шкоди, не перевищує ліміт відповідальності ОСОБА_1 застрахованої в АТ «Просто-страхування», суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про покладення на відповідача обов`язку по відшкодуванню шкоди в розмірі 258 851,26 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги про не доведення вини ОСОБА_1 у скоєнні ДТП, вони не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Так, постановою Оболонського районного суду міста Києва від 18.12.2018 рокувстановлено, що водій ОСОБА_1 не дотримався Правил дорожнього руху України, що підтверджується протоколом про адмініс тратив не правопорушення, схемою ДТП, висновком експерта за результатми проведення авто технічної експертизи від 13.08.2018 року №3422/17-52, поясненнями учасників дорожньо-транспортної пригоди, які містяться в матеріалах справи, показами свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , експерта ОСОБА_9 та дослідженим у судовому засіданні відеозаписом з місця ДТП. В той же час, оскільки з дня вчинення порушення, яке скоїв ОСОБА_1 15.11.2016 року, минуло більше ніж три місяці, провадження у справі закрито у відповідності до п. 7 ст. 247 КУпАП України.

Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд прийшов до висновку про задоволення апеляційної скарги, слід стягнути з позивача на користь відповідача понесені останнім витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 5824,15 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 грудня 2021 року скасувати в частині задоволення вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Е.С.Т.» матеріальної шкоди, а також в частині стягнення судових витрат. Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Е.С.Т.» до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Е.С.Т.» (зареєстрована адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 31-Б, код ЄДРПОУ 32667140)на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 5824 (п`ять тисяч вісімсот двадцять чотири) гривень 15 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Приходько К.П.

Писана Т.А.