Постанова

від 12.10.2022 по справі 380/22205/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/22205/21 пров. № А/857/9915/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівБруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській обл., утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби, на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.05.2022р. в адміністративній справі за позовом Головного управління ДПС у Львівській обл., утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерімп» про примусове стягнення податкового боргу з банківських рахунків та за рахунок готівкових коштів платника податків, накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться у банках (суддя суду І інстанції: Сидор Н.Т., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 30.05.2022р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

19.11.2021р. (згідно з відомостями, вказаними на поштовому конверті) позивач Головне управління /ГУ/ ДПС у Львівській обл. звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Інтерімп» до бюджету грошові кошти в розмірі 1904293 грн., які знаходяться на рахунках у банках та інших фінансових установах, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платника податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість /ПДВ/, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та готівкових коштів; накласти арешт на кошти та інші цінності ТзОВ «Інтерімп», що знаходяться у банках (а.с.1-3, 24).

Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (в письмовому провадженні) за наявними матеріалами (а.с.27-28).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.05.2022р. заявлений позов задоволено частково; стягнуто з відповідача ТзОВ «Інтерімп» грошові кошти до бюджету в розмірі 1904293 грн., які знаходяться на рахунках у банках та інших фінансових установах, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платника податків у системі електронного адміністрування ПДВ, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та готівкових коштів; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.42-45).

Частково не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач ГУ ДПС у Львівській обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору (в частині вимог), просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про накладення арешту на кошти та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити в повному обсязі (а.с.51-52).

Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що сума податкового боргу підприємства становить 1904293 грн. і складається із самостійно задекларованих сум в уточнюючому розрахунку від 14.04.2021р.

Зазначена сума податкових зобов`язань є узгодженою та у встановлені строки до бюджету не сплачена.

Як вбачається з Витягу про реєстрацію в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 19.04.2021р. у платника податків відсутнє майно, яке може бути джерелом погашення податкового боргу.

Отже, у контролюючого були усі підстави для звернення до суду щодо накладення арешту на кошти ТзОВ «Інтерімп»: у такого платника податків наявний податковий борг та відсутнє майно. Жодних інших заходів згідно з вимогами ПК України контролюючий орган не зобов`язаний був вчиняти для того, щоб звернутися до суду із вказаною вимогою.

Однак, суд першої інстанції помилково ототожнив процедуру накладення арешту на кошти платника податків із процедурою надання дозволу контролюючому органу на продаж майна, яке перебуває в податковій заставі, при якій дійсно є необхідним дотримання послідовності дій, передбачених ПК України (звернутися до суду з вимогою про стягнення коштів з рахунків у банках; отримати судовий дозвіл на погашення усієї суми боргу за рахунок майна, провести торги з продажу майна).

Відтак, судом неправильно застосовано норми матеріального права - п.п.95.1, 95.3 ст.95 ПК України.

Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних мотивів.

Як встановлено під час судового розгляду, відповідач ТзОВ «Інтерімп» зареєстровано 16.11.2020р. в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як юридична особа з присвоєнням ідентифікаційного коду юридичної особи 43928916 (а.с.14-17).

Згідно з довідкою № 10347/5/13-01-13-02 від 03.09.2021р. станом на 02.09.2021р. за відповідачем обліковується заборгованість з ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 1904293 грн. (а.с.11-12).

Податкова заборгованість відповідача виникла на підставі уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок від 14.04.2021р. (а.с.4-5).

Позивачем ГУ ДПС у Львівській обл. сформовано податкову вимогу форми «Ю» № 0062137-1302-1307 від 18.05.2021р., відповідно до якої станом на 17.05.2021р. сума податкового боргу відповідача становить 1904293 грн. (а.с.6).

Вказану вимогу направлено на податкову адресу відповідача, проте вона повернута органом поштового зв`язку відправнику із зазначенням причин невручення «за закінченням терміну зберігання» (а.с.7-9, 39-40).

Вирішуючи наведений спір та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що сума податкового боргу відповідача складає 1904293 грн. Вказаний борг виник внаслідок несплати суми грошових зобов`язань з ПДВ, яка самостійно задекларована відповідачем згідно уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку із виправленням самостійно виявлених помилок від 14.04.2021р.

Також зверненню до суду із згаданим позовом передувало скерування на адресу відповідача податкової вимоги № 0062137-1302-1307 від 18.05.2021р., згідно якої сума податкового боргу станом на 17.05.2021р. становила 1904293 грн.

З огляду на наведене, враховуючи набуття узгодженою сумою податкового зобов`язання статусу податкового боргу, підтвердження її розміру наявними в матеріалах справи доказами, приймаючи до уваги направлення контролюючим органом податкової вимоги та відсутність доказів добровільної сплати відповідачем визначеної суми боргу, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для стягнення з відповідача спірної суми заборгованості, яка є предметом розгляду даної справи.

Стосовно решти вимог суд висновувався тим, що законодавець передбачив два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування: адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом, який в залежності від виду майна застосовується за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу або судовим рішенням; арешт коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу.

Системний аналіз норм п.п.95.1, 95.3 ст.95 ПК України дає підстави для висновку про те, що податковим законодавством встановлено особливий порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетами та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме: звернутись до суду з вимогою про стягнення коштів з рахунків у банку; отримати судовий дозвіл на погашення усієї суми боргу за рахунок майна; провести торги з продажу майна, внесеного в податкову заставу.

У розглядуваному випадку контролюючий орган лише розпочав процедуру погашення заборгованості перед бюджетом, при цьому не вжив усіх заходів, які повинен був здійснити у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу відповідача, відтак вимога щодо накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться у банках, є передчасною.

Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до роз`яснень, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині задоволених позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Стосовно решти позовних вимог колегія суддів виходить з того, що наведені висновки суду першої інстанції не у повній мірі відповідають нормам матеріального права, з наступних підстав.

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені ст.94 ПК України.

Визначення адміністративного арешту, як виняткового способу забезпечення виконання обов`язків платника податків, наведене в п.94.1 ст.94 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Отже, норми ст.94 ПК України регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від його предмета.

Згідно із п.94.2 ст.94 ПК України арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов`язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки); нерезидент розпочинає та/або здійснює господарську діяльність через постійне представництво на території України без взяття на податковий облік, що підтверджується актом перевірки.

Відповідно до абз.2 пп.94.6.2 п.94.6 ст.94 ПК України арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Водночас, нормами ПК України передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені ст.94 цього Кодексу.

Так, згідно з пп.20.1.33 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження.

Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

В свою чергу, відсутність умов для застосування арешту коштів платника податків, передбачених п.94.2 ст.94 ПК України, за наявності умов, встановлених пп.20.1.33 п.20.1 ст.20 ПК України, не може бути підставою для відмови у застосуванні арешту коштів на рахунках платника податків, оскільки норма пп.20.1.33 п.20.1 ст.20 ПК України є імперативною і обов`язковою до виконання.

Норми пп.20.1.33 п.20.1 ст.20 та п.94.2 ст.94 ПК України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини.

Норми п.94.2 ПК України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість, підпункт 20.1.33 п.20.1 ст.20 ПК України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації - за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Таким чином, законодавець передбачив два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування: адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом, який в залежності від виду майна застосовується за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу або судовим рішенням; арешт коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу.

Разом з тим, сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Тобто, арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання певних зобов`язань платника податків.

Вказані правові висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 16.04.2020р. у справі № 804/7201/16, від 15.05.2020р. у справі № 813/890/18, від 24.04.2020р. у справі № 821/1158/15-а, від 12.11.2019р. у справі № 813/3944/17, від 14.02.2019р. у справі № 813/4345/16, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

Із змісту заявленого позову слідує, що податковий орган звернувся до суду з позовом до ТзОВ «Інтерімп» про стягнення суми податкового боргу, а також накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться у банках; правовою підставою для такої вимоги вказано приписи пп.20.1.33 п.20.1 ст.20 ПК України.

В обґрунтування цієї вимоги покликається на відсутність у платника податків майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу. Наведену обставину підтверджує відомостями із державного реєстру про відсутність зареєстрованого за відповідачем нерухомого майна.

Будь-яких інших доказів щодо відсутності у ТзОВ «Інтерімп» майна, що може бути джерелом погашення податкового боргу, позивачем не представлено.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що на день звернення до суду позивач не надав доказів, що ним було здійснено пошук всього майна (нерухомого та рухомого) відповідача та його балансова вартість є меншою суми податкового боргу, а тому вимоги ГУ ДПС у Львівській обл. щодо арешту на кошти та інші цінності ТзОВ «Інтерімп», що знаходяться у банках, є передчасними та не обґрунтованими.

Із урахуванням наведеного, висновки суду першої інстанції про початок процедури погашення заборгованості перед бюджетом, невжиття усіх заходів позивачем у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу відповідача, що унеможливлює накладення арешту на кошти та цінності в банках, є помилковими.

В цій ситуації саме відсутність доказів про наявність відповідного майна платника або його недостатність (що може бути виявлено на стадії опису податковим керуючим майна, на яке поширюється податкова застава) є визначеною законом перешкодою в застосуванні спірного арешту.

Водночас, дотримання процедури стягнення податкового боргу (спершу пред`явлення позову про стягнення коштів, отримання дозволу на погашення всієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває в податковій заставі, передача податковому органу права вимоги дебіторської заборгованості з дебіторів платника податків і подальше звернення до суду для її стягнення) не визначено нормами ПК України як необхідна та обов`язкова передумова для застосування арешту коштів та інших цінностей в банку на підставі пп.20.1.33 п.20.1 ст.20 ПК України.

Таким чином, оцінюючи в сукупності вищевикладене, враховуючи непідтвердження в судовому засіданні обставин, якими контролюючий орган обґрунтував свої твердження про наявність підстав для застосування арешту на підставі пп.20.1.33 п.20.1 ст.20 ПК України, заявлений позов є частково підставним та обґрунтованим, через що підлягає до часткового задоволенню.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно по суті вирішив розглядуваний спір, однак помилково застосував норми матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), через що оскаржуване рішення суду слід змінити в мотивувальній частині шляхом викладення дійсних мотивів відмови в задоволенні позовної вимоги про накладення арешту на належні відповідачу кошти та інші цінності в банках.

В решті рішення суду прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків прийнятого судом рішення, а тому підстави для його скасування чи зміни у цій частині є відсутніми.

З огляду на результат апеляційного розгляду та відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ДПС у Львівській обл.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.2 ч.1 ст.315, п.4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській обл., утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби, задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.05.2022р. в адміністративній справі № 380/22205/21 змінити в частині мотивів часткового задоволення позову Головного управління ДПС у Львівській обл., утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби, виклавши такі в мотивувальній частині постанови апеляційного суду.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління ДПС у Львівській обл., утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби,

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 14.10.2022р.