Рішення

від 16.09.2022 по справі 726/2185/21

САДГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЧЕРНІВЦІВ

САДГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЧЕРНІВЦІ

Справа № 726/2185/21

Провадження №2/726/69/22

Категорія 79

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2022 м. Чернівці

Садгірський районний суд м. Чернівці у складі: головуючого судді Байцар Л. В., при секретарі судового засідання Житарь С.А., Осипчук Ю.М., розглянувши за правилами спрощеного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «КАРМА», третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про зобов`язання нарахувати та сплатити страхові внески на загальнообов`язкове пенсійне страхування на розмір заробітної плати,-

ВСТАНОВИВ :

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ПП «КАРМА» та просила зобов`язати ПП «КАРМА» нарахувати та сплатити страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за періоди з 01.04.2020 року по 4.03.2021 року із заробітної плати, яка складає 56 688,00 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з вересня 2019 року до 28 листопада 2020 року вона працювала швачкою на підприємстві «КАРМА». З 01.12.2020 по 31.12.2020 року вона перебувала у відпустці без збереження заробітної плату у зв`язку з призупиненням роботи підприємства у зв`язку з карантином. З початку січня до 04.03.2021 року не виходила на роботу у зв`язку з призупиненням роботи підприємства по причині обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. При цьому, в період з 04.01.2021 року по 03.03.2021 рік роботодавець не здійснював сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування до ПФ України, що призвело до зменшення її страхового стажу, у зв`язку з чим просила позов задовольнити.

17.01.2022 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволені позову, оскільки відповідач не сплачував страхові внески у зв`язку з зупиненням своєї діяльності на час пандемії на території України. Крім того, зазначив, що з початку 2021 року до часу звільнення позивачка перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, що також є підставою для відповідача для звільнення від сплати страхових внесків.

10.01. 2022 року від представника третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області надійшли письмові пояснення, згідно яких за періоди з квітня 2020 року по липень 2020 року та жовтень 2020 року Приватне підприємство «КАРМА» подавало звітність в ПЕОКЗО про нарахування заробітної плати з нульовим значенням щодо заробітної плати позивачки. За серпень, вересень, листопад та грудень 2020 року, 1-Ш квартал 2021 року страхувальник ПП «КАРМА» не подало звітність до державної податкової служби, інформація щодо звільнення гр.. ОСОБА_1 у складі встановленої звітності страхувальником також не подавалась.

Позивачка ОСОБА_1 , будучи попереджена про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показів, допитана в якості свідка, надала в судовому засіданні наступні пояснення: в 2019 році вона звернулася до Пенсійного фонду для нарахування пенсії і ій повідомили, що не вистачає декількох років для призначення пенсії. В зв`язку з цим вона з вересня 2019 року почала працювала швачкою на Приватному підприємстві «КАРМА», одразу повідомила директора, що працювати вона буде тільки офіційно. На підприємстві працювало близько 10 людей, проте офіційно оформлені були тільки двоє - вона і бухгалтер. З 2.10.2019 року наказом її було офіційно прийнято на роботу. Під час прийому на роботу в неї також було відібрано заяву про звільнення з роботи за згодою сторін без зазначення дати. До 28 листопада 2020 року вона працювала швачкою на підприємстві «КАРМА», директор ОСОБА_2 гроші платив невчасно і не в повному обсязі, відпустку не надавав, проте вона вимушена була терпіти, оскільки потрібен був стаж для пенсії. На початку робочого дня всіх працівників зачиняли на другому поверсі і вони працювали цілий робочий день. Під час оголошеного карантину по ковіду вони продовжували працювати, коли обмежували у перевезенні пасажирів у зв`язку з карантином, директор Приватного підприємства «КАРМА» ОСОБА_2 видав довідки для пред`явлення в спецтранспорті. Зазначену довідку вона надала суду для огляду. В кінці 2020 року у зв`язку з карантином, підприємство призупиняло роботу, вона просила надати оплачувану відпустку, проте директор їй відмовив і вона була вимушена піти у відпуску за власний рахунок з 01.12.2020 по 31.12.2020, про що написала власноручно заяву. В січні вона передзвонила директору, він повідомив, щоб не виходила на роботу. Звільнив 04.03.2021 року. Ніякої заяви 04.01.2021 року про надання відпустки на 63 календарні дні вона не писала, в наказі від 04.01.2021 року про надання відпустки без збереження вона не розписувалася. Їі підпис в наказі підроблений. Ніякого призупинення роботи підприємства до 01.12.2020 року не було , і її ніхто про це не повідомляв і не попереджав. Директор був винен кошти в сумі 3000 гривень заробітної плати. 14.04.2021 року заставив написати заяву про відсутність претензій і віддав 500 гривень, 2500 залишив, повідомивши, що вони скеровуються в рахунок сплати податку в Пенсійний фонд. Після звільнення вона звернулася в Пенсійний фонд для нарахування пенсії і зрозуміла, що в період з 01.04.2020 року по 04.03.2021 року роботодавець систематично не здійснював сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування до ПФ України, що призвело до зменшення її страхового стажу, у зв`язку з чим просила позов задовольнити.

Представник Приватного підприємства «КАРМА» Лягу Ю.М. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та надав наступні пояснення: директор Приватного підприємства «КАРМА» турок ОСОБА_2 працює в Україні 20 років. Позов відповідачем не визнається, з 01.04.2020 року по 04.03.2021 рік жодної заробітної плати позивачу не було виплачено. Під час пандемії доцільність господарської діяльності підприємства була відсутня, отже з квітня 2020 року по 04.03.2021рік підприємство не працювало, отже не нараховувалась заробітна плата. З 1 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року позивачка була у безоплатній відпустці за її власноручно написаною заявою, пізніше з 01.01.2021 року по 01.03.2021 рік вона знову була у відпустці без збереження заробітної плати за її заявою. На підставі цієї заяви було винесено наказ по Приватному підприємству «КАРМА» від 04.01.2021 року № 14-к, за підписом директора ОСОБА_2, згідно якого, ОСОБА_1 було надано відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін на період карантину на 63 календарних дні з 01.01.2021 по 03.03.2021 рік, із зазначеним наказом позивачка ознайомлена, що підтверджується її підписом. 04.03.2021 позивачка була звільнена за згодою сторін, претензій по розрахунках у неї не було, про що свідчить заява позивачки від 14.04.2021 року. За періоди з квітня 2020 року по липень 2020 року та жовтень 2020 року Приватне підприємство «КАРМА» подавало звітність з нульовим значенням щодо заробітної плати, що підтверджує припинення роботи в цей період часу. За серпень, вересень, листопад та грудень 2020 року ПП «КАРМА» помилково не подало звітність, проте підприємство не працювало, нарахувань по заробітній платі позивачці також не було. У зв`язку з наведеним вважають несплату єдиного внеску правомірним, а вимоги позивачки безпідставними. Просить в позові відмовити.

ОСОБА_3 , будучи попереджена про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показів, допитана в якості свідка, надала в судовому засіданні наступні покази: з липня 2019 року почала працювала швачкою на Приватному підприємстві «КАРМА», позивачка ОСОБА_1 прийшла працювати з вересня 2020 року і пропрацювала на підприємстві більше року. На підприємстві працювало постійно близько 8 людей, проте офіційно оформлені були тільки двоє - позивачка, якій було потрібно 1 рік стажу до пенсії, і бухгалтер. Директор підприємства турок ОСОБА_2 дуже мало платив за роботу 300 гривень в день, гроші платив невчасно і не в повному обсязі, відпустку не надавав, тому працівники часто змінювались, позивачка вимушена була терпіти, оскільки потрібен був стаж для пенсії. На початку робочого дня всіх працівників директор зачиняв на другому поверсі в цеху і вони працювали цілий робочий день. Під час оголошеного карантину по ковіду всі продовжували працювати, коли обмежували у перевезенні пасажирів у зв`язку з карантином, директор Приватного підприємства «КАРМА» ОСОБА_2 видав довідки для пред`явлення в спецтранспорті. Директор був винен кошти багатьом працівникам, які звільнялися.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що з копії трудової книжки серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 , у період з 02.10.2019 року по 04.03. 2021 року працювала швачкою в ПП «КАРМА». (а.с.13)

Також встановлено, що позивачка отримувала заробітну плату у ПП «КАРМА» з жовтня 2019 року по березень 2020 року, про що свідчить записи в трудовій книжці та відомості витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загально обов`язкового соціального страхування (а.с. 9-13).

За періоди з квітня 2020 року по липень 2020 року та жовтень 2020 року Приватне підприємство «КАРМА» подавало звітність в ПЕОКЗО про нарахування заробітної плати з нульовим значенням щодо заробітної плати позивачки. За серпень, вересень, листопад та грудень 2020 року, 1-Ш квартал 2021 року страхувальник ПП «КАРМА» неправомірно не подало звітність до державної податкової служби, неправомірно інформація щодо звільнення гр.. ОСОБА_1 у складі встановленої звітності страхувальником також не подавалась.(а.с.27-28)

Із довідки Приватного підприємства «КАРМА» від 19.10.2020 року за підписом директора ОСОБА_2 вбачається, що на час видачі зазначеної довідки підприємство працювало і позивачка ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з ПП «КАРМА». (а.с.33)

Згідно наказів Приватного підприємства «КАРМА» від 16.03.2020 року, 26.06.2020 року, 28.08.2020 за підписом директора ОСОБА_2 підприємство призупиняло роботу у зв`язку з карантином з 01.04.2020 року по 30.06.2020 року, з 01.07.2020 по 30.09.2020 рік, з 1.10.2020 по 31.12.2020 рік. (а.с.38-40)

Згідно наказу ПП «Карма» № 11-к від 01.12.2020 року за підписом директора ОСОБА_2 була надана відпустка особі без зазначення прізвища від 26.11.2020 року без збереження заробітної плати з 01.12.2020 року по 31.12.2020 рік. (а.с.45)

Із заяви ОСОБА_1 від 27.11.2020 року вбачається, що позивачка зверталася до ПП «Карма» із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати з 1.12.2020 року по 31.12.2020 рік. (а.с. 44).

Згідно наказу ПП «Карма» від 4.01.2021 року за підписом директора ОСОБА_2 позивачці ОСОБА_1 була надана відпустка за її заявою без збереження заробітної плати на 63 календарних дні з 04.01.2021 року по 03.03.2021 рік. (а.с.42)

Із заяви ОСОБА_1 від 4.03.2021 року вбачається, що 4.03.2021 року позивачка звернулася до ПП «Карма» із заявою про звільнення за згодою сторін.(а.с. 193)

Із заяви ОСОБА_1 вбачається, що на 14.04.2021 рік розрахунок при звільнені з ПП «Карма» вона отримала та претензій не має. (а.с.43)

Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/126/22/4346-ПЧ від 19.08.2022 «підпис від імені ОСОБА_1 в рядку «ознайомлена» в наказі № 14-к від 04.01.2021 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 » (а.с.166-169).

Отже, відповідно до ст. 253 КЗпП України особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення включено до змісту статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні у справі «Міллер проти Австрії» від 16 грудня 1974 р. Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і у рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 р.: якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Цей принцип було значно розширено у рішенні «Стек та інші проти Сполученого Королівства». Суд наголосив на тому, що в сучасній демократичній державі багато осіб протягом усього свого життя або ж його частини, коли йдеться про засоби для існування, перебувають у повній залежності від виплат за соціальним страхуванням або соціальним забезпеченням. В правових системах багатьох країн визнається, що такі особи потребують певного забезпечення, і відтак для них передбачається, що в разі дотримання умов, за яких вони можуть скористатися цими встановленими для них виплатами, вони автоматично будуть отримувати відповідні виплати.

Стаття перша Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування містить визначення поняття загальнообов`язкового державного соціального страхування як системи прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Пенсійне страхування є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, відповідно до ст. 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Принципом загальнообов`язкового державного соціального страхування, в силу ст. 5 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є, серед інших, державна гарантія реалізації застрахованими громадянами своїх прав.

Відповідно до ст. ст. 6, 20 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування страховиками є цільові страхові фонди, які беруть на себе зобов`язанням щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків, основними джерелами коштів яких є внески роботодавців і застрахованих осіб.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» базою нарахування єдиного внеску для підприємств, установ та організацій, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до п. 3 розділу III Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469) єдиний внесок згідно із Законом для платників, зазначених у підпункті 1 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, щодо кожної застрахованої особи встановлюється в розмірі 22 відсотків на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Положеннями ч. 2, 4, 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску за минулі періоди здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. При цьому платники, зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з територіальним органом Пенсійного фонду за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань. Базовим звітним періодом є календарний місяць.

Згідно з п. п. 5 п. 4 Положення про Пенсійний фонд затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 р. № 280 Пенсійний фонд України відповідно до докладених завдань, зокрема, формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) та у складі зазначеного реєстру - реєстр платників страхових внесків до солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Статтею 29 "Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", передбачена відповідальність страховиків за невиконання або неналежне виконання умов страхування, згідно з якою вони несуть відповідальність відповідно до законодавства за шкоду, заподіяну застрахованим особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання матеріального забезпечення та соціальних послуг, встановлених законодавством.

Преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що цей закон, розроблений відповідно до Конституції України та "Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», застрахована особа фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/ або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. З Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суб`єктами солідарної системи є: застраховані особи, а в окремих випадках, визначених цим Законом, - члени їхніх сімей та інші особи; страхувальники; Пенсійний фонд; уповноважений банк; підприємства, установи, організації (далі - організації), що здійснюють виплату і доставку пенсій.

Статтею 7 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», визначено принципи загальнообов`язкового пенсійного страхування, якими, зокрема, є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; диференціація розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу); державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом; відповідальність суб`єктів системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Згідно норми ст. 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) доходу на який відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг). При цьому фактичним одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу) вважається одержання відповідних сум готівкою, зарахування на банківський рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, одержання товарів (послуг) або будь - яких інших матеріальних цінностей в рахунок зазначених виплат (доходу), фактичне здійснення із цих виплат (доходу) відрахувань, передбачених законодавством або за виконавчими документами, чи будь-яких інших відрахувань.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Відповідно до ст. 113 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат та їх пенсійних активів, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках.

Таким чином, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 14 та ч. 1 ст. 15 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідач ПП «КАРМА» є страхувальником, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», також є платником єдиного внеску, а позивач є застрахованою особою.

Як передбачено п. 3 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», застрахована особа має право вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску зобов`язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність та сплачувати до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.

Отже, вище судом встановлено що ОСОБА_1 , у період з 2.10.2019 року по 4.03.2021 рік працювала швачкою в ПП «КАРМА», при цьому відповідач доказів сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за весь зазначений період суду не надав, а викладені ним обставини у відзиві спростовуються матеріалами справи.

Позиція ПП «КАРМА» щодо призупинення роботи підприємства відповідно до наказів від 16.03.2020 року, 26.06.2020 року, 28.08.2020 про призупинення роботи у зв`язку з карантином з 01.04.2020 року по 30.06.2020 року, з 01.07.2020 по 30.09.2020 рік, 1.10.2020 по 30.11.2020 рік спростовується показами свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та довідкою Приватного підприємства «КАРМА» від 19.10.2020 року за підписом директора ОСОБА_2 , що на час видачі зазначеної довідки підприємство працювало і позивачка ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з ПП «КАРМА».

Судом встановлено, що позивачка перебувала у відпустці за заявою від 26.11.2020 року без збереження заробітної плати з 01.12.2020 року по 31.12.2020 рік, отже відповідач правомірно не сплатив єдиний соціальний внесок за цей період часу. Позовні вимоги в цій частині ОСОБА_1 є безпідставними.

Позиція ПП «КАРМА» про перебування ОСОБА_1 у відпусці без збереження заробітної плати з 04.01.2021 року по 03.03.2021 рік (наказ ПП «Карма» від 4.01.2021 року за підписом директора ОСОБА_2 ) спростовується показами позивачки, яка була допитана в якості свідка та висновком експерта № СЕ-19/126/22/4346-ПЧ від 19.08.2022, згідно якого «підпис від імені ОСОБА_1 в рядку «ознайомлена» в наказі № 14-к від 04.01.2021 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 ».

З огляду на викладене, враховуючи те, що відповідач відповідно до вимог чинного законодавства був зобов`язаний нарахувати та сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, на момент ухвалення рішення такий внесок відповідачем не сплачено, така бездіяльність відповідача є неправомірною, допустимих та належних доказів, які спростовували б вищевикладене, відповідачем не надано, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача нарахувати та сплатити страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за періоди з 01.04.2020 року по 30.11.2020 року та з 04.01.2021 року по 03.03.2021 рік із заробітної плати позивача підлягають задоволенню.

Судовий збір в розмірі 908,00 грн. на підставі ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

На підставі викладеного керуючись ст. 253 КЗпП України, ст.ст. 7, 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 133, 141, 209-211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «КАРМА» код ЄДРПОУ 32572625, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про зобов`язання нарахувати та сплатити страхові внески на загальнообов`язкове пенсійне страхування на розмір заробітної плати задовольнити частково.

Зобов`язати ПП «Фірма «КАРМА», код ЄДРПОУ 32572625, нарахувати та сплатити страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за період з 01.04.2020 року по 30.11.2020 рік та з 04.01.2021 року по 03.03.2021 рік із заробітної плати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ).

Стягнути з ПП «КАРМА», код ЄДРПОУ 32572625, місцезнаходження за адресою: м.Чернівці, вул. Хотинська,11 оф 4 на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Чернівецького апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );

Відповідач: ПП «КАРМА», код ЄДРПОУ 32572625, місцезнаходження за адресою: м.Чернівці, вул. Хотинська,11 оф 4;

Третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

Головуючий суддя Л. В. Байцар