Постанова

від 13.10.2022 по справі 904/5115/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2022 року м.Дніпро Справа № 904/5115/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Орєшкіної Е.В. (доповідач),

суддів Кощеєва І.М., Іванова О.Г.

секретар судового засідання: Манець О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: представник не з`явився;

від відповідача: Кравченко Р.О., посвідчення №1680 від 23.11.2018, адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Зєви Олександра Анатолійовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2021 (повний текст складений 20.12.2021, суддя Васильєв О.Ю.) у справі №904/5115/21

за позовом Фермерського господарства "Утес", с. Карабинівка, Павлоградський район, Дніпропетровська область

до Фізичної особи-підприємця Зєви Олександра Анатолійовича , м. Новомосковськ, Дніпропетровська область

про стягнення 2 235 196,68 грн

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Утес" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Зєви Олександра Анатолійовича на свою користь 2 235 196, 68 грн вартості безпідставно набутого майна позивача ( врожаю озимої пшениці 2020 року).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач здійснив збирання врожаю пшениці на земельній ділянці кадастровий номер 1223583800:01:002:0406, користувачем якої є позивач, та безпідставно не повернув позивачу зібраний врожай; за доводами позивача, скошене зерно було реалізовано відповідачем та не може бути повернуто, у зв`язку з чим відповідач має відшкодувати заявлені збитки (вартість врожаю 2020 року), розраховані на підставі висновку за результатами цінового моніторингу №124, наданого Дніпропетровською ТПП, та довідки про біологічну врожайність земельної ділянки №397 від 06.08.2020, наданої Дніпропетровською філією ДУ «Держгрунтохорона».

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2021 у справі №904/5115/21 позов задоволено частково; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Зєви Олександра Анатолійовича на користь Фермерського господарства "Утес" 983 400,00 грн вартості врожаю пшениці 2020 року, 14 751,00 грн витрат по сплаті судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано доведеністю матеріалами справи №904/5115/21 збору врожаю озимої пшениці 2020 року на земельній ділянці площею 50 га, що належить на праві постійного користування позивачу, саме відповідачем, яким не доведено звернення стягнення на цей врожай згідно договору застави від 30.09.2016 та наявності у нього права на нього; розмір вартості врожаю пшениці 2020 року обрахований з урахуванням врожаю пшениці без внесення органічних добрив (33 ц/га), середньої вартості озимої пшениці (5 960,00 грн) та площі земельної ділянки (50 га), що за підрахунком суду склало 983 400,00 грн.

Не погодившись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, Фізична особа-підприємець Зєва Олександр Анатолійовича звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, якою просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2021 у справі №904/5115/21 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

- позивачем не доведено, що саме його посівний матеріал (озима пшениця) та хімічні речовини були засіяні в земельну ділянку та використовувалися для її оброблення;

- судом не надано оцінки доказу відповідача (нотаріально посвідченій заяві свідка колишнього директора позивача ОСОБА_1. від 13.07.2021, в якій зазначено, що посівні матеріали та хімічні речовини відповідачу не передавались);

- позиція позивача є суперечливою, бо під час розгляду справи №904/1347/20 ним зазначалося, що договір №150419 від 15.04.2019 є нікчемним;

- обов`язок позивача перед відповідачем передати врожай 2018 року виник відповідно до п.4.2.3 договору від 30.09.2016;

- додатковою угодою №1 від 02.09.2019 до договору застави від 30.09.2016 було узгоджено, що позивач зобов`язується передати в рахунок погашення заборгованості врожай сільськогосподарських культур наступних років, а саме: майбутній урожай 2020 - 2021 років в разі невиконання зобов`язання з передачі врожаю 2018 -2019 років;

- відповідач придбав добрива, посівний матеріал та засоби захисту рослин за свій власний рахунок;

- 22.11.2019 сторони підписали акт приймання - передачі врожаю озимої пшениці 2020 року, який є додатком до договору застави від 30.09.2016, та узгодили, що позивач передає відповідачу озиму пшеницю врожаю 2020 року в рахунок погашення зобов`язань за договором застави, отже відбувся взаємозалік урожаю 2018 та 2020 років, чому суд першої інстанції оцінки не надав;

- посилання суду на п. 4.3. договору застави є безпідставним;

- позивач не довів суду, що є власником урожаю озимої пшениці 2020 року;

- витяг з ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів;

- позивач не долучив до позову пояснення від 08.07.2020 і не надіслав їх відповідачу, тому суд не повинен був приймати їх до уваги та посилатися на них в судовому рішенні;

- протокол допиту свідка від 16.07.2020 є недопустимим доказом, оскільки одержаний з порушенням закону, позивачем не надано письмового дозволу слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування;

- матеріали кримінального провадження на стадії здійснення досудового розслідування, які підлягають подальшому дослідженню безпосередньо в суді, не можуть бути оцінені як переконливі належні докази;

- рішення суду базується на припущеннях та недопустимих доказах;

- позивачем не надано доказів, що земельна ділянка вродила врожай озимої пшениці 2020 року;

- виїмка зернових культур проведена неналежною особою з порушенням норм діючого законодавства;

- суд безпідставно та необґрунтовано застосував до спірних відносин положення ст. 906 Цивільного кодексу України;

- рішення суду базується на гіпотетичних та абстрактних збитках, які не доведені позивачем;

- представником відповідача було заявлено відвід суду, у задоволенні якого було незаконно відмовлено.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2022 для розгляду справи № 904/5115/21 визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач Орєшкіна Е.В., судді Чус О.В., Подобєд І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.01.2022 зазначеною колегією суддів відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Зєви Олександра Анатолійовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2021 у справі №904/5115/21; розгляд апеляційної скарги призначений в судове засідання на 01.03.2022 на 11:00 год.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який затверджений Верховною Радою України 24.02.2022 Законом №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан на 30 діб, який продовжено Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Верховною Радою України 15.03.2022 Законом №2119-ІХ, з 26.03.2022 ще на 30 діб.

У зв`язку з наведеним, розгляд справи 01.03.2022 не відбувся.

В той же час, відповідно до ч.1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч.2 ст.12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2022 у зв`язку з припиненням повноважень судді Подобєда І.М. та відпусткою судді Чус О.В. у справі №904/5115/21 визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач Орєшкіна Е.В., судді Кощеєв І.М., Березкіна О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.04.2022 зазначеною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Зєви Олександра Анатолійовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2021 у справі №904/5115/21; розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Зєви Олександра Анатолійовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2021 у справі №904/5115/21 призначений в судове засідання на 19.04.2022.

15.04.2022 від Фермерського господарства «Утес» до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Поданий відзив на апеляційну скаргу обґрунтований наступним:

- за умовами договору про надання послуг №150419 від 15.04.2019 відповідач зобов`язався використовувати для надання послуг лише власну техніку та паливно - мастильні матеріали, посівний матеріал та хімічні речовини для оброблення поля закуповувалися позивачем;

- відповідач під час надання ним пояснень в межах кримінального провадження підтвердив факт, що в період з 01.07.2020 по 03.07.2020 зібрав урожай на земельній ділянці позивача та не передав його власнику (позивачу);

- відповідач отримав врожай без жодної правової підстави, за умовами договору №150419 від 15.04.2019 відповідач не мав права привласнювати врожай озимої пшениці 2020 року;

- відповідач намагається ввести суд в оману, стверджуючи, що врожай належить йому, проте він його не збирав;

- копії матеріалів кримінального провадження відповідають положенням ст. 73 Господарського процесуального кодексу України та є належними доказами;

- ОСОБА_1 не мала повноважень укладати від імені позивача з відповідачем додаткову угоду №1 від 02.09.2019 до договору застави від 30.09.2016 без письмового погодження з засновником господарства;

- зміст додаткової угоди №1 до договору застави від 30.09.2016 є незрозумілим, поняття «врожай 2020-2021 року» не ідентифіковано, обсяги врожаю не зазначені, застава врожаю 2020 -2021 року не зареєстрована в жодному з реєстрів;

- забезпечення виконання зобов`язань боржника заставою його майбутнього врожаю встановлюється аграрною розпискою, яка підлягає нотаріальному посвідченню та відомості про яку вносяться до Реєстру аграрних розписок;

- додаткова угода №1 від 02.09.2019 на відміну від договору застави від 30.06.2016 засновником позивача погоджена не була;

- на 02.09.2020 позивач не мав невиконаних зобов`язань перед відповідачем ані по договору про надання послуг по вирощуванню сільськогосподарських культур від 30.09.2016, ані по договору застави від 30.09.2016, підстав для укладення додаткової угоди №1 від 02.09.2019 до договору застави від 30.09.2016 не було;

- протягом 2019 року сторони співпрацювали лише по договору №150419 від 15.04.2019, актом звірки станом на 01.01.2019 підтверджується відсутність заборгованості позивача перед відповідачем;

- акт приймання - передачі озимої пшениці 2020 року був підписаний ОСОБА_1 22.11.2019 до дати, коли можна оцінити обсяги врожаю, без погодження з засновником позивача; ОСОБА_1 знято з посади директора 21.11.2019;

- додаткова угода №1 від 02.09.2020 до договору застави від 30.09.2016 та акт приймання - передачі озимої пшениці від 22.11.2019 є фіктивною підставою для заволодіння врожаєм позивача;

- розрахунок урожайності земельної ділянки повинен здійснюватися з урахуванням внесення мінеральних добрив;

- відповідач не надав своїх розрахунків щодо вартості врожаю, чим також не спростував позицію позивача.

18.04.2022 у зв`язку з виходом з відпустки судді Чус О.В. по справі №904/5115/21 здійснений повторний автоматизований перерозподіл, за результатами якого її передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Орєшкіної Е.В., суддів Кощеєва І.М., Чус О.В. та прийнято зазначеною колегією суддів до свого провадження ухвалою суду від 19.04.2022.

В судовому засіданні 19.04.2022 розгляд апеляційної скарги відкладений на 31.05.2022.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.04.2022 повернуто скаржнику апеляційну скаргу Фермерського господарства "Утес" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2021 у справі №904/5115/21, яка надійшла до суду 04.02.2022 та ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.02.2022 була залишена без руху для усунення недоліків апеляційної скарги (сплати судового збору в сумі 28 165,42 грн).

В судовому засіданні 31.05.2022 по справі оголошено перерву до 19.07.2022.

18.07.2022 у зв`язку з відпусткою судді Кощеєва І.М. по справі №904/5115/21 здійснений повторний автоматизований перерозподіл, за результатами якого її передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Орєшкіної Е.В., суддів Чус О.В., Іванова О.Г., якою ухвалою суду від 19.07.2022 справу прийнято до свого провадження.

У судовому засіданні 19.07.2022 по справі оголошено перерву до 11.10.2022.

10.10.2022 у зв`язку з відпусткою судді Чус О.В. по справі здійснений повторний автоматизований перерозподіл, за результатами якого її передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Орєшкіної Е.В., суддів Іванова О.Г., Кощеєва І.М., якою прийнято до свого провадження ухвалою суду від 11.10.2022.

У зв`язку з повітряною тривогою судове засідання, призначене на 11.10.2022, не відбулося, сторони повідомлені, що наступне судове засідання відбудеться 13.10.2022, про що ними підписано розписку.

У судовому засіданні 13.10.2022 представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2021 у справі №904/5115/21 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Представник позивача в судове засідання 13.10.2022 не з`явився, причин неявки не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 09.06.2000 №192/00 ОСОБА_2 на підставі рішення Павлоградської районної ради народних депутатів Павлоградського району Дніпропетровської області від 17.03.1990 №140-15/ХХІІ надано у постійне користування земельну ділянку площею 50,0044 га в межах згідно з планом для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Карабинівської сільської ради.

29.12.2000 було створено Фермерське господарство «Утес», засновником та головою якого є ОСОБА_2 .

07.08.2020 на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 09.06.2000 №192/00 за ОСОБА_2 зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою площею 50 га, кадастровий номер земельної ділянки: 1223583800:01:002:0406.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

З огляду на викладене, Фермерське господарство «Утес» є користувачем земельної ділянки площею 50 га, кадастровий номер земельної ділянки: 1223583800:01:002:0406, що розташована на території Карабинівської сільської ради.

15.04.2019 між Фізичною особою-підприємцем Зєвою Олександром Анатолійовичем (виконавець) та Фермерським господарством «Утес» (замовник) укладений договір № 150419 про надання послуг, предметом якого відповідно до п. 1.1. є надання послуг по обробітку ґрунуту та посіву сільськогосподарських культур.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2020 у справі № 904/1347/20, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2020 встановлено, що на виконання умов цього договору Фізична особа - підприємець Зєва О.А. надав Фермерському господарству «Утес» послуги на загальну суму 288 500,00 грн, що підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт від 16.04.2019 на суму 17 500,00 грн, від 26.04.2019 на суму 17 500,00 грн, від 06.05.2019 на суму 17 500,00 грн, від 08.05.2019 на суму 21 000,00 грн, від 28.05.2019 на суму 14 000,00 грн, від 10.06.2019 на суму 14 000,00 грн, від 14.06.2019 на суму 11 500,00 грн, від 20.06.2019 на суму 14 000,00 грн, від 21.06.2019 на суму 11 500,00 грн, від 04.07.2019 на суму 11 500,00 грн, від 02.10.2019 на суму 31 500,00 грн, від 14.10.2019 на суму 31 500,00 грн від 17.10.2019 на суму 20 000,00 грн, від 18.10.2019 на суму 38 000,00 грн, від 22.11.2019 на суму 17 500,00 грн, які підписані сторонами. Замовником була здійснена лише часткова оплата послуг на суму 17 500,00 грн, у зв`язку з чим судом задоволені позовні вимоги виконавця на суму 271 000,00 грн.

Апеляційним господарським судом під час розгляду справи №904/1347/20 також встановлено, що 30.09.2016 Фермерське господарство «Утес» (замовник) в особі голови ОСОБА_1, що діє на підставі статуту, та Фізична особа - підприємець Зева Олександр Анатолійович уклали договір про надання послуг по вирощуванню сільськогосподарських культур (підряду).

Відповідно до п. 1.1. цього договору виконавець зобов`язується виростити за завданням замовника на земельній ділянці сільськогосподарського призначення з використанням своєї техніки та матеріалів замовника (насіння, паливно-мастильні матеріали, мінеральні добрива та інші матеріали, які необхідні для виробництва сільськогосподарської продукції; сільськогосподарські культури, вид яких визначається на підставі актів посіву (далі - культури) на площі 50, 0044 га, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги.

Згідно з п. 1.2. договору земельна ділянка сільськогосподарського призначення, на якій будуть вирощуватися культури, знаходиться на території Карабинівської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, згідно Державного акта на право постійного користування землею № 192/00 від 09.06.2000 року.

Відповідно до п. 2.1. договору (розділ вартість і порядок розрахунків) вартість послуг в рік по цьому договору становить 125 000, 00 грн, із розрахунку 2 500 грн за 1 га землі. Загальна вартість послуг по цьому договору за 2 роки становить 250 000, 00 грн. Вартість послуг по цьому договору є звичайною ціною в розумінні Податкового кодексу України.

Вартість послуг включає в себе всі витрати, понесені виконавцем на виконання цього договору (п. 2.2. договору).

Оплата послуг по цьому договору здійснюється замовником за кожен календарний рік, починаючи з 01.01.2018, після підписання сторонами акту виконаних робіт в строк до 31 грудня 2019 (п. 2.3. договору).

Оплата послуг повинна бути проведена шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок, зазначений в цьому договорі, або іншим способом, який не суперечить діючому законодавству України (п. 2.4. договору).

За положеннями п. 3.1. договору виконавець зобов`язався виконати послуги, передбачені п. 1.1. цього договору в строки, встановлені технологією вирощування культур та умовами цього договору.

Договір діє з 30.09.2016 по 31.12.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань сторонами (п. 3.3. договору).

Пунктом 3.4. договору визначено, що послуги за договором вважаються виконаними виконавцем належним чином у повному обсязі після підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг. Акт приймання-передачі наданих послуг може оформлюватись по кожній культурі окремо, якщо сторонами погоджено вирощування декількох культур.

В мотивувальній частині постанови Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2020 у справі №904/1347/20 зазначено, що наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі виконаних робіт не містять інформації щодо того, на виконання якого з договорів (від 15.04.2019 чи від 30.09.2016) вони складені. З огляду на те, що в матеріалах справи №904/1347/20 були відсутні докази, що ті ж самі акти приймання-передачі виконаних робіт за спірний період використовувались для визначення боргу за договором від 30.09.2016, судом враховані перелічені вище акти на виконання договору № 150419 від 15.04.2019.

Позивач посилається на те, що встановленими під час розгляду справи №904/1347/20 обставинами підтверджується факт засіювання відповідачем земельної ділянки з кадастровим номером 1223583800:01:002:0406 на підставі договору №150419 від 15.04.2019.

03.07.2020 до Павлоградського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області надійшла заява про те, що Фізична особа - підприємець Зєва О.А. скосив врожай з земельної ділянки позивача, однак відмовляється повертати вказаний врожай, з приводу чого було зареєстроване кримінальне провадження №12020040370001155 та розпочате досудове розслідування.

В межах кримінального провадження Зєва О.А. надав покази як свідок та зазначив, що 02.07.2020 власними силами зібрав урожай, про що складено відповідний документ; є сумлінним виконавцем прийнятих на себе зобов`язань з посиланням на документи, що підтверджують приналежність врожаю 2020 року саме йому; на питання слідчого щодо місця знаходження врожаю Зєва О.А. надавати відповідь відмовився.

Позивач вважає, що відповідач не має підстав для набуття прав на спірний врожай, у зв`язку з чим 02.04.2021 надіслав Фізичній особі - підприємцю Зєві О.А. вимогу про відшкодування протягом 3 днів з моменту її отримання вартості безпідставно набутого врожаю на суму 2 235 196, 68 грн, яка обрахована на підставі протоколу випробувань №1395 якості сільськогосподарської продукції та сировини, згідно якого вирощена на полі замовника пшениця відповідала нормам другого класу зерна м`якої пшениці; висновку Дніпропетровської торгово - промислової палати за результатами цінового моніторингу №124 щодо вартості пшениці другого класу на внутрішньому ринку станом на 01.09.2020; довідки про біологічну врожайність земельної ділянки з кадастровим номером 1223583800:01:002:0406.

Відповідач відповідь на вимогу не надав (заперечує її отримання), жодних дій на її виконання не вчинив, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду про стягнення з нього грошових коштів у розмірі 2 235 196, 68 грн.

Зі змісту уточненої позовної заяви від 04.06.2021 вбачається, що з усної бесіди з відповідачем позивачу стало відомо, що скошене зерно було реалізовано Фізичною особою - підприємцем Зєвою Олександром Анатолійовичем та не може бути повернуто, відповідно, відповідач має відшкодувати збитки, спричинені заволодінням врожаю позивача.

Як на підставу нормативно - правового обґрунтування позивач посилається на норми ст. ст. 22, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» землі фермерського господарства можуть складатися із: 1) земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; 2) земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Відповідно до пункту «в» частини першої статті 14 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство має право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, який викладений в постанові від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, особа, яка володіє та користується земельними ділянками, є належним землекористувачем та набуває права власності на врожай (посіви і насадження сільськогосподарських культур, вироблену сільськогосподарську продукцію), що вирощений на таких земельних ділянках.

Як було встановлено у справі №904/5115/21, земельна ділянка з кадастровим номером 1223583800:01:002:0406 входить до складу земель Фермерського господарства «Утес» як така, що належать її засновнику ОСОБА_2 на праві користування згідно Державного акту на право постійного користування землею від 09.06.2000 №192/00, а отже фермерське господарство має право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію.

Разом з тим, як було зазначено, 30.09.2016 між Фермерським господарством «Утес» (замовник) в особі голови ОСОБА_1, що діє на підставі статуту, та Фізичною особою - підприємцем Зевою Олександром Анатолійовичем (виконавець) укладений договір про надання послуг по вирощуванню сільськогосподарських культур (підряду).

Відповідно до п. 4.2.1 договору замовник зобов`язаний надати виконавцю для виконання умов договору насіння культур, засоби захисту рослин, ПММ, мінеральні добрива.

Згідно п. 4.2.3 договору замовник зобов`язаний передати виконавцю вирощений урожай культур в повному обсязі.

Право власності на врожай культур переходить до виконавця з моменту підписання сторонами акту посіву. Замовник зобов`язаний підписати акт посіву протягом трьох днів з моменту надання йому акту виконавцем. Якщо протягом зазначеного строку замовник не передав виконавцю підписаний акт посіву, цей акт вважається узгодженим і підписаним сторонами без будь-яких зауважень та претензій (п. 4.3. договору).

Відповідачем надані до матеріалів справи №904/5115/21 акти приймання - передачі виконаних робіт від 13.10.2016 (посів пшениці) на суму 7 500,00 грн, від 13.07.2017 (збирання озимої пшениці) на суму 35 000,00 грн, від 18.08.2017 (дискування) на суму 14 000,00 грн, від 26.10.2017 на суму 15 000,00 грн, від 26.04.2018 (культивація) на суму 13 750,00 грн, від 07.05.2018 (посів соняшнику) на суму 13 750,00 грн, від 01.06.2018 (прополка соняшнику) на суму 9 750,00 грн, від 13.06.2018 (внесення ЗЗР та мікродобрив) на суму 8 750,00 грн, від 05.10.2018 (дискування) на суму 22 500,00 грн, від 26.11.2018 (оранка) на суму 52 500,00 грн.

30.09.2016 між Фермерським господарством «Утес» (заставодавець) в особі голови ОСОБА_1, що діє на підставі статуту, та Фізичною особою - підприємцем Зевою Олександром Анатолійовичем (заставодержатель) укладений договір застави, відповідно до п. 1.2. якого заставою забезпечується виконання зобов`язань, передбачених в договорі про надання послуг з вирощуванню сільськогосподарських культур від 28.08.2017 (основний договір). Строк виконання зобов`язань за основним договором, забезпеченого заставою, - до 31.12.2019 включно, якщо зі змісту основного договору не вбачається інше (п. 1.4 договору). Предметом застави є право заставодержателя на майбутній врожай 2018 - 2019 років сільськогосподарських культур, вид яких визначається на підставі акту посіву (п. 1.1 договору).

Згідно п. 4.3. договору застави звернення стягнення на предмет застави (врожай) заставодержателем здійснюється шляхом направлення заставодавцю повідомлення про звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до п. 6.6. договору застави строк дії договору - з дати підписання його сторонами до повного виконання зобов`язань по основному договору.

Згідно витягу №50428378 приватне обтяження за договором застави від 30.09.2016 на урожай 2018 та 2019 років зареєстроване в Державному реєстрі обтяжень нерухомого майна. Строк виконання зобов`язань - 31.12.2019, термін дії - 30.09.2021.

В матеріалах справи, що розглядається, міститься заява свідка ОСОБА_3 , в якій нею, зокрема, надані пояснення, що в договорі застави від 30.09.2016 допущена описка в даті основного договору та замість дати 28.08.2017 потрібно враховувати дату 30.09.2016 з огляду на те, що договір про надання послуг по вирощуванню сільськогосподарських культур (підряду) від 28.08.2017 ніколи не укладався.

02.09.2019 між сторонами укладена додаткова угода № 1 до договору застави від 30.09.2016, якою внесені зміни в пункт 1.1. розділу 2 «Предмет застави (склад застави)» шляхом доповнення його наступним: «...Уразі невиконання "Заставодавцем" зобов`язань по передачі майбутнього врожаю 2018-2019 років сільськогосподарських культур, "Заставодавець" зобов`язується передати в рахунок погашення зобов`язань урожай сільськогосподарських культур наступних років, а саме: майбутній урожай 2020-2021 років. Факт передачі предмета застави зафіксувати актом прийому-передачі».

Відповідач зазначає, що врожай 2018 року позивач йому не передав, внаслідок чого сторони домовились, що урожай 2020 року озимої пшениці буде власністю відповідача, якщо останній за свій власний рахунок придбає посівний матеріал, добрива та засоби захисту рослин.

Вказує, що враховуючи вищевикладені домовленості, 01.10.2019 між Фізичною особою - підприємцем Зєвою Олександром Анатолійовичем та Селянсько - фермерським господарством «ГРАНІТ» було укладено договір поставки № 22 пшениці. Згідно видаткової накладної № 03102019/1 від 03.10.2019 відповідач отримав від Селянсько - фермерським господарства «ГРАНІТ» пшеницю кількістю 11,50 тонн. Відповідно до усного договору купівлі-продажу між ФОП Алексеевою О.Ю. та відповідачем були придбані добрива та засоби захисту рослин. Факт отримання добрива та засобів захисту рослин відповідачем підтверджується видатковою накладною №10 від 02.10.2019 на суму 66 000,00 грн, видатковою накладною № 65 від 26.03.2020 та видатковою накладною № 70 від 15.04.2020.

Зазначає, що згідно акту приймання-передачі виконаних робіт від 18.10.2019 відповідачем здійснено на земельній ділянці посів озимої пшениці, яка була придбана ним за власний рахунок. Вказані обставини підтверджуються в матеріалах справи нотаріально посвідченою заявою свідка ОСОБА_5 від 13.07.2021, нотаріально посвідченою заявою свідка ОСОБА_4 від 13.07.2021 та нотаріально посвідченою заявою свідка колишнього директора ФГ«УТЕС» ОСОБА_1 від 13.07.2021, (яким суд у рішенні оцінку не надав та безпідставно проігнорував).

Відповідач посилається на те, що після того, як він надав усі послуги позивачу за договором 150419 від 15.04.2019 (вартість яких окремо оплачується), прийшов час вирішити, хто буде власником урожаю озимої пшениці 2020 року. Враховуючи заборгованість позивача перед відповідачем по урожаю 2018 року, а також той факт, що відповідач придбав посівний матеріал, добрива та засоби захисту рослин за свій власний рахунок, сторони 22.11.2019 року підписали акт приймання-передачі урожаю озимої пшениці 2020 року, який є додатком до договору застави.

В акті приймання-передачі від 22.11.2019 року сторони погодили, що відповідно до п.1. додаткової угоди № 1 від 2 вересня 2019 року до договору застави б/н від 30 вересня 2016 року заставодавець передає, а заставоутримувач приймає озиму пшеницю врожаю 2020 року в рахунок погашення зобов`язань за вищезазначеним договором застави, яка розташована на земельній ділянці площею 50,0044 га, що знаходиться на території Карабинівської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, згідно Державного акту на право постійного користування землею №192/00 від 09.06.2000.

Предметом спору є вимоги позивача про стягнення на підставі ст. ст. 22, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України вартості безпідставно набутого майна позивача (врожаю озимої пшениці 2020 року). Підставами позову є незаконне, на думку позивача, збирання відповідачем належного позивачу врожаю та його реалізація.

У відповідності до ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з нормами ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, як визначено ч.2 цієї норми є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки, суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі статтею 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За загальним правилом особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Згідно ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому у випадку невиконання договору чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із указаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками (в тому числі іх розміром) є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

При цьому на позивача покладається обов`язок довести факт завдання йому збитків, розмір зазначених збитків, докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та завданими збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.12.2018 у справі № 902/320/17).

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 10.03.2020 у справі № 908/3209/16 зазначив, що відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку, є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

При цьому однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

З конструкції частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з порушенням своїх зобов`язань, які виникають з цих правовідносин, є формою зловживання правом.

Частина перша статті 16 Цивільного кодексу України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Разом з тим відповідно до частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 цього Кодексу, зокрема, відмовити у захисті права, яким особа зловжила.

Апеляційний господарський суд зазначає, що право особи на відшкодування збитків у зв`язку із невиконанням або неналежним виконанням іншою стороною свого обов`язку має ставитися у пряму залежність від добросовісності поведінки особи, яка стверджує про наявність збитків, та виконання нею своїх обов`язків.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2, 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України.

Верховний Суд акцентує, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено, самостійно визначає докази, які, на її думку, підтверджують заявлені вимоги. Проте обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи покладений на господарський суд.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Законом України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти, встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу завдані збитки саме відповідачем, який здійснив збір врожаю озимої пшениці 2020 року на земельній ділянці позивача та реалізував його невідомій особі. При цьому, в якості доказу на підтвердження цього факту суд послався на покази Зєви О.А. як свідка у кримінальному провадженні №12020040370001155. Також суд дійшов висновку, що право власності Фізичної особи - підприємця Зєви О.А. на спірний врожай не підтверджено належними доказами, зокрема, відповідачем не доведено звернення стягнення на врожай 2020 року ані відповідно до вимог чинного законодавства, ані відповідно до вимог договору застави від 30.09.2016.

Згідно ч.6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

В постанові від 07.07.2022 Велика Палата Верховного Суду підтримала висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 06.11.2018 у справі № 822/551/18, згідно якого до постановлення вироку в межах кримінального провадження протокол допиту під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві.

Таким чином, протокол допиту свідка від 16.07.2020 в кримінальному провадженні №12020040370001155 не є належним доказом у справі №904/5115/21, тому встановлення судом першої інстанції факту, що саме відповідач зібрав спірний врожай та реалізував його, є передчасним. Під час розгляду справи №904/5115/21 відповідач заперечив факт збирання та привласнення врожаю 2020 року, стверджував лише, що має право на врожай згідно акту приймання - передачі від 22.11.2019, отже саме вироком в межах кримінального провадження №12020040370001155 може бути підтверджено вибуття спірного майна внаслідок дій відповідача.

З огляду на викладене, факт заволодіння врожаєм 2020 року та його подальша реалізація відповідачем під час розгляду справи №904/5115/21 є непідтвердженими, що виключає склад цивільного правопорушення для стягнення з відповідача заявлених позивачем збитків у сумі 2 235 196,68 грн та застосування ст. ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Крім того, дослідивши подані сторонами докази, апеляційний господарський суд вбачає, що фактично між сторонами існує спір про право на врожай 2020 року.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Предмет спору у справі №904/5115/21 не стосується визнання права власності на врожай 2020 року, тому суд не надає оцінки правомірності укладеним угодам: додатковій угоді №1 від 02.09.2019 до договору застави від 30.09.2016, яка, за твердженням позивача, підписана директором Фермерського господарства «Утес» ОСОБА_1 без відповідних повноважень та не зареєстрована в жодному з реєстрів; акту приймання - передачі озимої пшениці від 22.11.2019, який, за твердженням позивача, не був погоджений із засновником Фермерського господарства «Утес», підписаний ОСОБА_1 , яка вже не мала повноважень директора (знята з посади 21.11.2019).

Враховуючи викладене, рішення місцевого господарського суду як прийняте при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, внаслідок чого неправильно застосовані норми матеріального права та прийнято неправомірне рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову, а апеляційна скарга в цій частині - задоволенню.

Згідно п. 2 ч.3 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Як вбачається з матеріалів справи №904/5115/21, 02.07.2021 від представника відповідача адвоката Кравченко Р.О. до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява про відвід судді Васильєва О.Ю. від розгляду справи, яка обґрунтована посиланням на розгляд ним раніше цього ж позову та прийняття ухвали про залишення його без розгляду в межах провадження у справі № 904/5411/20. Також адвокат Кравченко Р.О. зазначив, що суддя Васильєв О.Ю. без достатньої поваги відносився до нього під час розгляду справи № 904/5411/20, що наштовхує на думку, що відбулося втручання в автоматизований розподіл справ з метою визначення саме Васильєва О.Ю. суддею у цій справі. На підтвердження своїх висновків заявник посилається на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/125/20, якою суддя Васильєв О.Ю. заявив самовідвід від слухання справи у зв`язку із негативним ставленням до поведінки певної особи під час особистого прийому її як заступником голови суду.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2021 заявлений представником відповідача адвокатом Кравченко Р.О. відвід судді Васильєву О.Ю. у справі №904/5115/21 визнано необґрунтованим та передано матеріали справи для вирішення питання про відвід судді Васильєва О.Ю. складом суду, який визначається у порядку статті 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.07.2021 справу № 904/5115/21 для вирішення питання про відвід судді передано судді Мельниченко І.Ф.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2021 у справі №904/5115/21 у задоволенні заяви представника відповідача адвоката Кравченко Р.О. про відвід судді Васильєва О.Ю. у справі №904/5115/21 відмовлено.

Ухвали Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/5115/21 від 02.07.2021 та від 07.07.2021 мотивовані тим, що відвід судді Васильєва О.Ю. заявлено з причин, які згідно вимог частини 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України не можуть служити підставою для відводу.

Апеляційний господарський суд погоджується з таким висновком місцевого господарського суду та вважає заявлений відвід необґрунтованим, що виключає підстави для скасування рішення місцевого господарського суду на підставі п.2 ч. 3 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України.

Викладене виключає задоволення апеляційної скарги у відповідній частині.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на позивача.

Апеляційним господарським судом встановлено, що відповідачем за розгляд апеляційної скарги згідно квитанції Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» №0.0.2400145764.1 від 30.12.2021 був сплачений судовий збір в сумі 50 292,00 грн, тоді як враховуючи суму оскарження згідно рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2021 у справі №904/5115/21 він мав складати 22 126, 50 грн, тобто наявна переплата в сумі 28 165,50 грн.

Згідно п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З урахуванням викладеного, відповідач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням про повернення надміру сплаченого судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 277, 282-284, 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Зєви Олександра Анатолійовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2021 у справі №904/5115/21 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2021 у справі №904/5115/21 скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Фермерського господарства "Утес" на користь Фізичної особи-підприємця Зєви Олександра Анатолійовича витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги в сумі 22 126, 50 грн, про що видати наказ.

Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, визначених ст. ст. 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 17.10.2022.

Головуючий суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя О.Г. Іванов

Суддя І.М. Кощеєв