Рішення

від 17.10.2022 по справі 910/2959/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.10.2022Справа № 910/2959/22Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом Першого заступника керівника Пологівської окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі

1) комунального некомерційного підприємства "Оріхівська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" Оріхівської міської ради

2) Оріхівської міської ради

3) виконавчого комітету Оріхівської міської ради

до товариства з обмеженою відповідальністю "Віп Рент Хауз"

про визнання недійсним в частині п. 2.2. договору поставки №16-05 від 14.05.2020 року та стягнення 17 024,00 грн.

Представники сторін: не викликались.

встановив:

Перший заступник керівника Пологівської окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі комунального некомерційного підприємства "Оріхівська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" Оріхівської міської ради, Оріхівської міської ради, виконавчого комітету Оріхівської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Віп Рент Хауз" про визнання недійсним в частині п. 2.2. договору поставки №16-05 від 14.05.2020 року та стягнення 17 024,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.04.2022 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.

05.07.2022 до канцелярії суду прокуратурою подано пояснення з додатком.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.07.2022 р. прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

Вищезазначена ухвала суду отримана відповідачем 21.07.2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №01054 92583541.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Комунальним некомерційним підприємством "Оріхівська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" Оріхівської міської ради Запорізької області на веб-порталі уповноваженого органу опубліковано оголошення про проведення закупівлі за UA-2020-05-14-004935-b та відомості про укладення 14.05.2020 із товариством з обмеженою відповідальністю "Віп Рент Хауз" договору поставки №16-05.

Так, 14.05.2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Віп Рент Хауз" (постачальник) та комунальним некомерційним підприємством "Оріхівська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" Оріхівської міської ради Запорізької області (покупець) укладено договір поставки №16-05.

Відповідно до п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до п.1.1 договору постачальник передає у власність покупця медичне обладнання: аналізатор газів крові та електролітів OPTI CCA-TS2 код 9027 згідно специфікації (додаток №1).

Ціни на товар встановлютються в національній валюті України (п.2.1 договору).

Валютою договоу є гривня України. Сума договору складає 260 224,00 грн. у т.ч ПДВ 17 024,00 грн.

Відповідно до п.11.1 договору договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2020 року, а в частині виконання зобов`язань - до повного виконання.

Відповідно до специфікації на постачання устаткування медичного для комунального некомерційного підприємства "Оріхівська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" Оріхівської міської ради Запорізької області від товариства з обмеженою відповідальністю "Віп Рент Хауз" (додаток 1 до договору №16-05 від 14.05.2020р.) предметом поставки є: аналізатор газів крові та електролітів OPTI CCA-TS2 у кількості 1 шт., ціна без ПДВ 243 200,00 грн., ПДВ (7%) - 17 024,00 грн., сума з ПДВ - 260 224,00 грн.

На виконання умов договору відповідачем поставлено комунальному некомерційному підприємству "Оріхівська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" Оріхівської міської ради Запорізької області товар на загальну суму 260 224,00 грн. у тому числі ПДВ 17 024,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №15 від 14.05.2020.

Комунальним некомерційним підприємством "Оріхівська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" Оріхівської міської ради Запорізької області оплачено поставлений товар в розмірі 260 224,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №564 від 15.05.2020.

Позов мотивовано тим, що за результатами вивчення спірного договору Пологівською окружною прокуратурою встановлено, що даний договір укладено з порушенняи норм чинного законодавства України, в частині що стосується сплати податку на додану вартість за придбане медичне обладнання. Як наслідок закупівля вказаного товару з націнкою у вигляді податку на додану вартість поряд із встановленням такого оподаткування зумовлює безпідставне завищення ціни, що в свою чергу призводить до зайвих витрат замовника та безпідставного їх набуття постачальником.

Як на підставу заявлених позовних вимог в частині визнання пункту 3.1 Договору недійсним, прокурор посилається на те, що оспорюваний ним пункт Договору не відповідає вимогам пункту 71 підрозділу 2 Розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України № 224 від 20.03.2020.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон № 540-IX), який набрав чинності з 02.04.2020, пункт 71 підрозділу 2 Розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України викладено в наступній редакції: "Тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року".

Постановою Кабінету Міністрів України № 224 від 20.03.2020 (далі - Постанова №224, в редакції станом на дату укладення договору) було затверджено перелік лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

У зв`язку з вищезазначеним Пологівська окружна прокуратура Запорізької області просить суд:

- визнати недійсним п. 2.2 договору поставки №16-05 від 14.05.2020 року укладеного між комунальним некомерційним підприємством "Оріхівська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" Оріхівської міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю "Віп Рент Хауз" в частині включення до ціни ставки податку на додану вартість, що складає 17 024,00 грн.;

- стягнути з відповідача на користь комунального некомерційного підприємства "Оріхівська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" Оріхівської міської ради кошти у розмірі 17 024,00 грн. сплачені за договором постачання товарів медичного призначення №16-05 від 14.05.2020 як набуті без достатньої правової підстави.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина п`ята статті 180 ГК України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом підпунктів "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів / послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПК України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

За змістом пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 189 Господарського кодексу України ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.

Як було вказано вище, в оспорюваному пункті 2.2 договору, позивач-2 та відповідач погодили ціну договору - 260 224,00 грн. у т.ч ПДВ 17 024,00 грн.

З огляду на вищенаведене, оскільки в пункті 2.2 договору сторони погодили ціну договору, виходячи з вартості товару, з урахуванням ПДВ, грошовий вираз ПДВ є договірною ціною в розумінні статті 632 Цивільного кодексу України, відтак наявність або відсутність ПДВ в договорі впливає на чинність і дійсність решти умов договору.

Враховуючи ту обставину, що оспорюваний прокурором пункт договору в частині включення в оплату товару податку на додану вартість містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто, є істотною умовою договору, суд дійшов висновку, що договір не може бути визнаний недійсним лише в цій частині.

Правові наслідки недійсності окремої частини правочину встановлені статтею 217 Цивільного кодексу України, відповідно до якої недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, тобто умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16, від 02.05.2018 у справі № 910/14411/16 та від 08.08.2019 у справі №911/1626/18.

З огляду на викладене, вимога прокурора про визнання недійсним пункту 2.2 договору задоволенню не підлягає, оскільки в ньому сторони погодили ціну договору як істотну його умову, відтак вказаний пункт договору не може бути визнаний судом недійсним без визнання недійсним правочину в цілому.

Щодо вимоги прокурора про стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів у сумі 17 024,00 грн, перерахованих позивачем-1 на виконання умов договору в якості ПДВ, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки відповідачем товару за договором загальною вартістю 260 224,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною №15 від 14.05.2020.

Також, в матеріалах справи наявні докази оплати позивачем 1 вартості поставленого відповідачем товару.

Як було вказано вище, Закон № 540-ІХ набрав чинності з 02.04.2020, при цьому в силу прямої вказівки у вказаному законі його положення застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року.

11.03.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із відповідними змінами і доповненнями), якою установлено з 12.03.2020 на усій території України карантин, дія якого триває по сьогоднішній день.

За змістом Постанови № 224 Газоаналізатор крові з можливістю визначення електролітів, глюкози та лактату код згідно УКТЗЕД, віднесено до медичні вироби, медичне обладнання та інші товари, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2

Судом враховано те, що попри відмінність у назві замовленого обладнання, поставлений товар повністю збігається із кодом товару вказаним у договорі поставки.

Оскільки незазначення конкретного виробу, обладнання чи товару у вказаному переліку не свідчить про те, що його не віднесено до товарів, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість, тому суд погоджується з доводами прокурора, що медичне обладнання, яке є предметом договору, віднесено до товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість.

В обґрунтування позовної вимоги в частині стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 17 024,00 грн, перерахованих позивачем-1 за договором в якості ПДВ відповідачу, прокурор посилається на недійсність пункту 2.2 договору та, відповідно, відпадіння правової підстави для набуття вказаних грошових коштів відповідачем і, як наслідок, можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Водночас, суд при розгляді цієї справи встановив відсутність правових підстав для визнання пункту 2.2 договору недійсним.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

При цьому, якщо сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19 та від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18.

З огляду на вищенаведене, перераховані позивачем-1, в якості ПДВ за договором, грошові кошти в сумі 17 024,00 грн, як такі що набуті без достатньої правової підстави, підлягають поверненню позивачу-1, оскільки в силу прямої вказівки Закону № 540-ІХ, який набрав чинності з 02.04.2020, та Постанови № 224, поставлений відповідачем товар позивачу-1 не підлягав оподаткуванню податком на додану вартість.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого прокурором позову, наявність правових підстав для визнання пункту 2.2 договору недійсним судом не встановлено, відтак у задоволенні вказаної позовної вимоги суд дійшов висновку відмовити, натомість позовна вимога прокурора про стягнення з відповідача на користь позивача-1 грошових коштів у сумі 17 024,00 грн є обґрунтованою належними та допустимими доказами, відтак підлягає задоволенню.

Витрати прокурора по сплаті судового збору в розмірі 2 270,00 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта судового збору, у зв`язку з частковою відмовою у задоволенні позову - на прокурора.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129, ч.2 ст. 165, ст.ст. 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Рент Хауз» (04074, м. Київ, вул. Попова, будинок 11, квартира 108, код ЄДРПОУ) на користь комунального некомерційного підприємства «Оріхівська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Оріхівської міської ради (70500, Запорізька обл., Оріхівський р-н, місто Оріхів, вул. Паркова, будинок 2, код ЄДРПОУ 01992953) грошові кошти в розмірі 17 024 (сімнадцять тисяч двадцять чотири) грн. 00 коп.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Рент Хауз» (04074, м. Київ, вул. Попова, будинок 11, квартира 108, код ЄДРПОУ) на користь Запорізької обласної прокуратури (69005, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вул.Матросова Олександра, будинок 29А, код ЄДРПОУ 02909973) судовий збір в розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С. М. Мудрий