Рішення

від 17.10.2022 по справі 910/6809/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.10.2022Справа № 910/6809/22

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного підприємства "Монтаж охоронних систем"

до Фізичної особи-підприємця Дмитрієвої Марини Миколаївни

про стягнення 157 727,86 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Монтаж охоронних систем" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Дмитрієвої Марини Миколаївни (далі - відповідач) про стягнення 157 727,86 грн., з яких: 157 327,00 грн. - безпідставно набуті відповідачем кошти, 400,86 грн. - 3 % річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ним відповідно до платіжного доручення від 13.04.2022 року № 535 було перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 157 327,00 грн., які, з огляду на відсутність між сторонами будь-яких договірних відносин, є безпідставно набутими, у зв`язку із чим, підлягають поверненню відповідачем на користь їх платника. Позивач також зазначав про наявність правових підстав для стягнення з відповідача нарахованих Приватним підприємством "Монтаж охоронних систем" з 11.06.2022 року 3 % річних у розмірі 400,86 грн. на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Крім того, у наведеному позові Приватне підприємство "Монтаж охоронних систем" у порядку частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України просило суд зазначити про нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на суму боргу до моменту виконання рішення, з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Також позивач вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат останнього на професійну правничу допомогу в даній справі становить 15 000,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.08.2022 року відкрито провадження у справі № 910/6809/22, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали від 08.08.2022 року про відкриття провадження у справі № 910/6809/22 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місця проживання відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03142, місто Київ, вулиця Семашко, будинок 16, квартира 196, що підтверджується поштовим повідомленням з трек-номером 0105492613394.

Проте, зазначене відправлення з трек-номером 0105492613394 вручене відповідачу не було з посиланням на його відсутність за означеною адресою.

Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 08.08.2022 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 року № 1-5/45 в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до платіжного доручення від 13.04.2022 року № 535 позивач - Приватне підприємство "Монтаж охоронних систем" (код ЄДРПОУ 42642117) перерахував на користь Фізичної особи-підприємця Дмитрієвої Марини Миколаївни (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) грошові кошти у розмірі 157 327,00 грн. Призначенням цього платежу є: "Оплата за юридичні послуги, зг договору № 8/4/22-2 від 08.04.2022р. Без ПДВ".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Приватне підприємство "Монтаж охоронних систем" посилалося на те, що вказані грошові кошти були перераховані на рахунок відповідача помилково, оскільки між сторонами у справі відсутні будь-які договірні відносини, у тому числі щодо надання юридичних послуг.

Враховуючи наведені обставини, 06.06.2022 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення помилково перерахованих та безпідставно отриманих Фізичною особою-підприємцем Дмитрієвою Мариною Миколаївною грошових коштів у розмірі 157 327,00 грн. у строк до 10.06.2022 року.

Проте зазначена вимога була залишена відповідачем без задоволення, у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом. Крім того, за прострочення виконання грошового зобов`язання з повернення спірної суми грошових коштів у період з 11.06.2022 року по 11.07.2022 року (момент звернення до суду з позовною заявою) позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України нараховано 400,86 грн. 3 % річних.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 1089 Цивільного кодексу України (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) за платіжним дорученням банк зобов`язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

В силу вимог частини 1, 2 статті 1090 Цивільного кодексу України (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) зміст і форма платіжного доручення та розрахункових документів, що подаються разом з ним, мають відповідати вимогам, встановленим законом і банківськими правилами. Банк не має права робити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами.

Приписами частини 1 статті 1091 Цивільного кодексу України (чинної на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що банк, який прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.

З матеріалів справи вбачається, що платіжне доручення позивача від 13.04.2022 року № 535 на суму 157 327,00 грн. відповідає вимогам чинного на час його складення законодавства України, у тому числі банківським правилам.

Згідно з пунктом 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 року № 22 (далі - Інструкція), яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин та перерахування відповідачу суми грошових коштів у розмірі 157 327,00 грн., неналежним отримувачем є особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Так, приписами частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз змісту статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року в справі № 910/1238/17.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Крім того, згідно з пунктом 3 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.

Тотожний за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 року в справі № 910/9072/17.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2018 року в справі № 334/2517/16-ц та від 13.01.2021 року в справі № 539/3403/17. Подібний висновок також сформульовано у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2021 року в справі № 910/16334/19.

Приписами статей 11, 202 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З матеріалів справи вбачається, що спірна сума грошових коштів у розмірі 157 327,00 грн. була перерахована позивачем 13.04.2022 року на користь Фізичної особи-підприємця Дмитрієвої Марини Миколаївни у якості оплати за юридичні послуги за договором від 08.04.2022 року № 8/4/22-2.

У той же час у матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності між сторонами договірних або зобов`язальних відносин, а також докази фактичного замовлення позивачем зазначених у вищенаведеному платіжному дорученні та виконання Фізичною особою-підприємцем Дмитрієвою Мариною Миколаївною робіт/надання послуг на суму отриманих нею від позивача грошових коштів у розмірі 157 327,00 грн.

Доказів протилежного станом на момент вирішення спору відповідачем суду надано не було.

Разом із тим, зі змісту наявної у матеріалах справи копії договору про надання юридичних послуг від 08.04.2022 року № 8/4/22-2, який був зазначений підставою для сплати позивачем спірної суми грошових коштів, вбачається, що цей правочин укладено між Приватним підприємством "Монтаж охоронних систем" (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Хомік Євгенією Михайлівною (виконавець).

Судом встановлено, що відповідач не є стороною договору про надання юридичних послуг від 08.04.2022 року № 8/4/22-2, доказів відступлення виконавцем на користь Фізичної особи-підприємця Дмитрієвої Марини Миколаївни прав вимоги за цією угодою сторонами суду не надано.

Відповідно до статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно.

Стаття 598 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що перераховані позивачем на рахунок Фізичної особи-підприємця Дмитрієвої Марини Миколаївни згідно з платіжним дорученням від 13.04.2022 року № 535 грошові кошти на суму 157 327,00 грн. за відсутності договірних відносин між сторонами та інших підстав для здійснення їх перерахунку, не можуть вважатися такими, що перебувають у відповідача на законних підставах.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що відповідач є особою, яка набула спірну суму грошових коштів без достатньої правової підстави у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, і, як наслідок, зобов`язана повернути позивачу це майно (кошти).

Зважаючи на викладене, а також враховуючи те, що відповідачем не було повернуто спірної суми грошових коштів у добровільному порядку, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Приватного підприємства "Монтаж охоронних систем" про стягнення з Фізичної особи-підприємця Дмитрієвої Марини Миколаївни безпідставно отриманих коштів у розмірі 157 327,00 грн., у зв`язку з чим, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача нарахованої суми 3 % річних у розмірі 400,86 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтю 625 Цивільного кодексу України розміщено у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, положення розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України).

Отже, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Тому, в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених коштів, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року в справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 року в справі № 14-16цс18.

Так, за прострочення виконання зобов`язання щодо повернення спірної суми грошових коштів, позивачем заявлено вимоги про стягнення з Фізичної особи-підприємця Дмитрієвої Марини Миколаївни 400,86 грн. 3 % річних, розрахунок яких, за твердженням позивача, здійснено за 31 день у період з 11.06.2022 року по день звернення до суду з позовом у цій справі (тобто по 11.07.2022 року включно).

Суд зазначає, що до спірних правовідносин без укладення відповідного договору та погодження між сторонами конкретного строку виконання зобов`язань або повернення коштів відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України застосуванню підлягають положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України.

Згідно з приписами частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що 06.06.2022 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення помилково перерахованих та безпідставно отриманих Фізичною особою-підприємцем Дмитрієвою Мариною Миколаївною грошових коштів у розмірі 157 327,00 грн. у строк до 10.06.2022 року.

Проте, згідно з наявними у матеріалах справи копіями фіскального чека від 06.06.2022 року та витягу із сервісу відслідковування поштових відправлень Укрпошти, вищенаведене відправлення позивача з трек-номером 0209077682160 Фізичній особі-підприємцю Дмитрієвій Марині Миколаївні вручено не було, про що підприємством поштового зв`язку 08.06.2022 року було оформлено відповідне повідомлення.

Суд звертає увагу на те, що днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов`язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв`язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез`явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред`явленою.

Враховуючи подані Приватним підприємством "Монтаж охоронних систем" докази направлення Фізичній особі-підприємцю Дмитрієвій Марині Миколаївні вимоги про повернення помилково перерахованих їй коштів, зважаючи на відсутність у матеріалах справи належних документів, що свідчать про непред`явлення позивачем цієї вимоги, а також беручи до уваги дату оформлення підприємством поштового зв`язку повідомлення про неможливість вручення наведеного поштового відправлення відповідачу - 08.06.2022 року, суд дійшов висновку про те, що першим днем прострочення виконання Фізичною особою-підприємцем Дмитрієвою Мариною Миколаївною обов`язку з повернення позивачу безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 157 327,00 грн., у розумінні частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, є 16.06.2022 року, тобто дата закінчення семиденного строку, обрахованого починаючи від дня пред`явлення вимоги (яким у даному випадку є 08.06.2022 року).

Враховуючи вищенаведене, обґрунтованою сумою 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є 336,21 грн., нараховані на суму боргу в розмірі 157 327,00 грн. у період з 16.06.2022 року по 11.07.2022 року.

Слід зазначити, що відповідачем контррозрахунку заявленої до стягнення суми 3 % річних надано суду не було, як і не наведено обґрунтованих доводів щодо арифметичних дефектів наданого позивачем розрахунку.

За таких обставин, стягненню з Фізичної особи-підприємця Дмитрієвої Марини Миколаївни на користь Приватного підприємства "Монтаж охоронних систем" підлягає 3 % річних у розмірі 336,21 грн., тоді як у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 64,65 грн. 3 % річних слід відмовити.

Суд зазначає, що згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження сплати (повернення) спірної суми грошових коштів на користь позивача.

За таких обставин, позовні вимоги Приватного підприємства "Монтаж охоронних систем" підлягають частковому задоволенню.

Разом із тим, у позовній заяві Приватне підприємство "Монтаж охоронних систем" у порядку частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України просило суд зазначити у рішенні суду про здійснення нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на суму боргу до моменту виконання рішення в частині основного боргу, з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Відповідно до частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

За змістом частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що застосування частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу (повернення безпідставно отриманих коштів), а позивач позбавиться необхідності повторно звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.

Згідно з частинами 11, 12 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача в цій частині та зазначити у резолютивній частині рішення про нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення, 3 % річних на залишок основного боргу, починаючи з 12.07.2022 року до моменту повної оплати боргу (повернення безпідставно отриманих коштів), з урахуванням приписів законодавства України.

Перерахунок основного боргу, вказаного у рішенні суду та у виконавчому документі, для органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання рішення, має здійснюватися за наступною формулою: (СОБ*3*КДП)/КДР/100 = сума процентів річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 % річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, 3 % річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, за визначеною вище формулою.

Стосовно нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення, інфляційних втрат до моменту виконання цього рішення в частині основного боргу суд зазначає, що законодавством передбачено право суду зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення. Разом із тим, положеннями Господарського процесуального кодексу України та інших нормативних актів не передбаченого такого права суду стосовно інфляційних втрат, у зв`язку з чим суд, додатково беручи до уваги фактичну відсутність позовних вимог про стягнення у даній справі з відповідача інфляційних втрат, не вбачає підстав щодо зазначення у рішенні про нарахування таких інфляційних втрат до моменту виконання рішення суду в частині основного боргу.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дмитрієвої Марини Миколаївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства "Монтаж охоронних систем" (02068, місто Київ, вулиця Драгоманова, будинок 2, квартира 124; код ЄДРПОУ 42642117) 157 327 (сто п`ятдесят сім тисяч триста двадцять сім) грн. 00 коп. безпідставно отриманих коштів, 336 (триста тридцять шість) грн. 21 коп. 3 % річних, а також 2 479 (дві тисячі чотириста сімдесят дев`ять) грн. 98 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2022 року в справі № 910/6809/22, в порядку частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України нараховувати 3 % річних на суму основного боргу в розмірі 157 327,00 грн., починаючи з 12.07.2022 року до моменту повної оплати основного боргу за такою формулою: (СОБ*3*КДП)/КДР/100 = сума процентів річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 відсотка річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, а також стягнути вказану суму нарахованих процентів з Фізичної особи-підприємця Дмитрієвої Марини Миколаївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства "Монтаж охоронних систем" (02068, місто Київ, вулиця Драгоманова, будинок 2, квартира 124; код ЄДРПОУ 42642117).

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 17.10.2022 року.

Суддя В.С. Ломака