Рішення

від 17.10.2022 по справі 910/6791/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.10.2022Справа № 910/6791/22

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юран-Трансбуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко"

про стягнення 209 227,76 грн.,

Без виклику (повідомлення) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юран-Трансбуд" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко" (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 209 227,76 грн., з яких: 154 430, 69 грн. - основна заборгованість, 27 797,52 грн. - пеня, 154,43 грн. - штраф, 24 560,39 грн. - інфляційні втрати, 2 284,73 грн. - 3 % річних.

Позов мотивовано порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами 11.01.2021 року договору про надання послуг № 11/01-21 в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг, у зв`язку з чим за Товариством з обмеженою відповідальністю "Данко" утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій та компенсаційних виплат.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Юран-Трансбуд" просило суд стягнути з відповідача на його користь витрати на оплату професійної правничої допомоги в сумі 8 000,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.08.2022 року відкрито провадження у справі № 910/6791/22, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали від 08.08.2022 року про відкриття провадження у справі № 910/6791/22 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03035, місто Київ, вулиця Генерала Шаповала, будинок 2, офіс 111.

Відповідно до наявного у матеріалах справи поштового повідомлення з трек-номером № 0105492613467, відповідач ухвалу суду отримав 17.08.2022 року.

За умовами пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 08.08.2022 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.01.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Данко" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юран-Трансбуд" (виконавець) було укладено договір про надання послуг № 11/01-21 (далі - Договір), за умовами якого виконавець зобов`язався за завданням замовника надати послуги дорожньої техніки та механізмів, а відповідач, у свою чергу, - прийняти і оплатити такі послуги.

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками означених суб`єктів господарювання.

Пунктом 3.1 Договору унормовано, що загальна вартість послуг складається із вартості послуг, погоджених в калькуляції та відображених в актах наданих послуг в межах строку дії цього Договору.

Строк (термін) надання послуг за Договором: виконавець здійснює первинне надання послуг у 3-денний строк після підписання цього Договору. Надання кожної наступної послуги здійснюється на підставі заявки, що видається замовником виконавцю (пункт 5.1 Договору).

Відповідно до пункту 5.4 означеної угоди після надання послуг між сторонами оформлюється відповідний акт про надання послуг, який підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками сторін. Послуги вважаються наданими виключно після їх фактичного виконання та передання документів, зазначених у пункті 4.2 Договору.

У пункті 5.5 Договору сторони передбачили, що датою передачі наданих послуг від виконавця замовнику вважається дата підписання акту про надання послуг.

Згідно з пунктом 4.1 Договору розрахунки за надані послуги проводяться шляхом оплати замовником після пред`явлення виконавцем, одержання від виконавця рахунку на оплату послуг та підписання сторонами акту наданих послуг і передачі документів, зазначених у пункті 4.2 Договору.

За умовами пункту 4.2 Договору до рахунка додаються: документи, що підтверджують належну якість послуг, первинні документи, передбачені для даного виду послуг чинним законодавством. У разі ненадання зазначених цим пунктом Договору документів виконавець зобов`язується відшкодувати спричинені замовнику збитки (витрати).

У пункті 4.3 цього правочину сторони погодили, що замовник зобов`язується розрахуватись з виконавцем за надані послуги не раніше, ніж через 30 днів з моменту отримання від виконавця документів, вказаних у пункті 4.1 та пункті 4.2 цього Договору.

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2021 року (пункт 10.1 цієї угоди).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач згідно з підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленим їх печатками актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 26.10.2021 № ОУ-0000035 на суму 43 030,69 грн., від 06.12.2021 № ОУ-0000053 на суму 41 600,00 грн., від 06.12.2021 № ОУ-0000054 на суму 20 711,50 грн., від 06.12.2021 № ОУ-0000055 на суму 144 600,00 грн. та від 06.12.2021 № ОУ-0000056 на суму 105 200,00 грн. надав Товариству з обмеженою відповідальністю "Данко" погоджені сторонами послуги на загальну суму 355 142,19 грн.

Слід зазначити, що наведені акти, які містять посилання на відповідні виставлені відповідачу рахунки, були підписані сторонами без жодних зауважень чи заперечень, та містять відмітку про те, що сторони претензій (у тому числі щодо надання виконавцем замовнику певних документів) одна до одної не мають. Доказів наявності будь-яких вимог замовника до виконавця щодо відшкодування спричинених замовнику збитків (витрат), пов`язаних з ненаданням йому передбачених пунктом 4.2 Договору документів, матеріали справи не містять.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань з надання послуг свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення виконавцем своїх зобов`язань за Договором.

Водночас, Товариство з обмеженою відповідальністю "Юран-Трансбуд" у позові вказувало на те, що відповідач вартість наданих йому за Договором послуг на час звернення позивача до суду з даним позовом оплатив частково, перерахувавши виконавцю грошові кошти у загальному розмірі лише 200 711,50 грн. та заборгувавши таким чином Товариству з обмеженою відповідальністю "Юран-Трансбуд" 154 430,69 грн.

Зважаючи на викладене, а також враховуючи залишення відповідачем адресованої йому позивачем вимоги від 12.01.2022 року № 12/01 про сплату заборгованості за Договором без задоволення в частині оплати боргу в розмірі 154 430,69 грн., Товариство з обмеженою відповідальністю "Юран-Трансбуд" звернулося до суду з даним позовом про стягнення з відповідача основного боргу у вищевказаному розмірі, а також 27 797,52 грн. пені, 154,43 грн. штрафу, 24 560,39 грн. інфляційних втрат та 2 284,73 грн. 3 % річних.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За умовами статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за договором про надання послуг від 11.01.2021 року № 11/01-21, яка складає 154 430,69 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, що свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Юран-Трансбуд" до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Також, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасної оплати наданих послуг, позивач просив суд стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 2 284,73 грн., нарахованих на суму основного боргу в розмірі 154 430,69 грн., а також 24 560,39 грн. інфляційних втрат, нарахованих на означену заборгованість протягом січня-червня 2022 року.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 24 560,39 грн. та 3 % річних у розмірі 2 284,73 грн., суд вважає його таким, що відповідає приписам чинного законодавства та не перевищує розрахованого судом розміру означених компенсаційних виплат, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат також підлягають задоволенню.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором, позивач просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко" 27 797,52 грн. пені, нарахованої на суму основного боргу в розмірі 154 430,69 грн. у період з 22.01.2022 року по 20.07.2022 року, а також 154,43 грн. штрафу, що становить 0,001 % від означеної суми боргу.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частинами 2, 3 вищезазначеної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 року в справі № 917/194/18, від 19.09.2019 року в справі № 904/5770/18 та інших, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року в справі № 910/12876/19.

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За умовами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Однак, пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020 року.

Наразі на всій території України триває карантин, який продовжений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2022 року № 928) до 31.12.2022 року.

За таких обставин, дія Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок вищенаведених штрафних санкцій, суд вважає його таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущених арифметичних помилок при обрахунку пені та штрафу внаслідок фактичного застосування завищеної процентної ставки (0,1 % за кожен день прострочення сплати богу щодо пені та 0,001 % від суми боргу щодо штрафу).

Водночас пунктом 7.3.5 Договору передбачено, що у разі порушення строків оплати послуг, замовник на вимогу виконавця зобов`язаний сплатити останньому пеню в розмірі 0,001 % від суми боргу за кожен день прострочення та 0,0001 % штрафу від суми боргу.

Враховуючи вищенаведене, а також зважаючи на вірний розмір процентної ставки штрафних санкцій, що підлягає застосуванню в силу пункту 7.3.5 Договору, обґрунтованою сумою нарахованого штрафу в розмірі 0,0001 % від суми боргу (154 430,69 грн.) є 15,44 грн., а обґрунтованою сумою пені є пеня в розмірі 277,98 грн., нарахована на суму заборгованості у розмірі 154 430,69 грн. у період з 22.01.2022 року по 20.07.2022 року із застосуванням процентної ставки у розмірі 0,001 % від суми боргу за кожен день прострочення.

Отже, стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко" на користь позивача підлягає 277,98 грн. пені та 15,44 грн. штрафу, у той час як у задоволенні вимог виконавця про стягнення із замовника 27 519,54 грн. пені та 138,99 грн. штрафу слід відмовити.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження повної та вчасної сплати спірної суми заборгованості.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе грошові обов`язки за Договором, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Щодо вимог позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко" 8 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Так, за умовами частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Судом встановлено, що згідно із попереднім розрахунком судових витрат, наведеним у позовній заяві, розмір витрат позивача на правову допомогу в даній справі склав 8 000,00 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження витрат на послуги адвоката в сумі 8 000,00 грн. позивачем було надано копію укладеного між ним та адвокатом Патрикою Ольгою Владиславівною договору про надання правової допомоги від 20.10.2021 року № 20/10/2021, копії актів прийняття-передачі наданих послуг від 11.01.2022 року № 2 на суму 1 000,00 грн. (опрацювання документів та складання вимоги ТОВ "Юран-Трансбуд" до ТОВ "Данко" про оплату за проведення робіт (надання послуг) згідно Договору про надання послуг № 11/01-21 від 11.01.2021), від 17.02.2022 року № 3 на суму 1 000,00 грн. (опрацювання документів та складання заяви про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з ТОВ "Данко" згідно Договору про надання послуг № 11/01-21 від 11.01.2021) та від 19.07.2022 року № 4 на суму 6 000,00 грн. (аналіз судової практики, опрацювання документів, викладення обставин, які обґрунтовують позовні вимоги, розрахунок штрафних санкцій, нормативно-правове обґрунтування позовної заяви ТОВ "Юран-Трансбуд" про стягнення заборгованості з ТОВ "Данко" згідно Договору про надання послуг № 11/01-21 від 11.01.2021), а також платіжні доручення про оплату наведених послуг від 12.01.2022 року № 548 на суму 1 000,00 грн., від 18.02.2022 року № 573 на суму 1 000,00 грн. та від 22.07.2022 року № 154 на суму 6 000,00 грн.

Крім того, позивачем до матеріалів справи долучено копії виданого адвокату Патриці Ользі Владиславівні ордеру від 25.07.2022 року серії ВС № 1151603 та свідоцтва про право на заняття останньою адвокатською діяльністю від 11.01.2019 року серії ЛВ № 001294.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Відповідно до пункту 1.1 договору про надання правової допомоги від 20.10.2021 року № 20/10/2021 замовник (позивач) доручає, а виконавець (адвокат Патрика Ольга Владиславівна) приймає на себе зобов`язання надавати замовнику правову допомогу в обсязі та на умовах, встановлених цим договором та за домовленістю сторін.

Замовник зобов`язується сплатити послуги з надання правової допомоги згідно акту приймання-передачі наданих послуг (пункт 1.2 цього правочину).

За умовами пункту 3.1 договору про надання правової допомоги від 20.10.2021 року № 20/10/2021 оплата за надані послуги здійснюється протягом десятиденного терміну з моменту підписання у готівковій або безготівковій формі на підставі акта прийняття-передачі наданих послуг, який є додатком до даного договору.

Враховуючи наведені положення, суд дійшов висновку про те, що умовами вищевказаного договору прямо та конкретно не визначено фіксованого розміру гонорару або ставки та порядку розрахунку погодинної оплати адвокатських послуг, тоді як наведена угода містить лише положення про те, що замовник зобов`язується сплатити послуги з надання правової допомоги згідно з актом приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг.

Статтею 632 Цивільного кодексу України унормовано поняття ціни договору. Так, за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Відповідно до статті 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Правовий аналіз вищенаведених норм права дає підстави для висновку, що за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права. Ціна в договорі про надання правової допомоги є істотною умовою, встановлюється за домовленістю сторін шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.

Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення.

Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та конкретної ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Близька за змістом правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 року в справі № 914/359/18, від 06.03.2019 року в справі № 922/1163/18 та інших.

Таким чином, відсутність в договорі про надання правової допомоги від 20.10.2021 року № 20/10/2021 конкретно визначеного розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру), не дає як суду, так і іншій стороні спору (зокрема, відповідачу), можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару, а також не дозволяє відповідачу висловити відповідні заперечення щодо обґрунтованості такого розміру цих судових витрат.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Однак, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Суд звертає увагу на те, що надані позивачем документи на підтвердження розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію, зокрема, розумної необхідності таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 року в справі № 910/2170/18.

Так, у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015 року, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009 року, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006 року, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 року також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір є розумним та обґрунтованим.

Відповідно до частини 1 статті 15 Господарського процесуального кодексу України, пропорційність у господарському суді, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

У пункті 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких віднесено витрати на оплату професійної правничої допомоги), покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведені обставини, з урахуванням предмету та підстав позовних вимог, оцінюючи витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності справи, беручи до уваги, зокрема, часткове задоволення позову, відсутність у договорі про надання правової допомоги від 20.10.2021 року № 20/10/2021 конкретно визначеного фіксованого розміру гонорару чи ставки та порядку розрахунку погодинної оплати адвокатських послуг, з огляду на те, що заявлений позивачем до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу не повністю відповідає критеріям обґрунтованості, а також розумності, співмірності та пропорційності, керуючись принципом розумності судових витрат та використовуючи свої дискреційні повноваження з урахуванням усіх встановлених вище обставин, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співрозмірним є стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2 000,00 грн.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко" (03035, місто Київ, вулиця Шаповала Генерала, будинок 2, офіс 111; код ЄДРПОУ 32727466) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юран-Трансбуд" (82100, Львівська область, місто Дрогобич, вулиця Шевська, будинок 7; код ЄДРПОУ 39601416) 154 430 (сто п`ятдесят чотири тисячі чотириста тридцять) грн. 69 коп. основного боргу, 2 284 (дві тисячі двісті вісімдесят чотири) грн. 73 коп. 3 % річних, 24 560 (двадцять чотири тисячі п`ятсот шістдесят) грн. 39 коп. інфляційних втрат, 277 (двісті сімдесят сім) грн. 98 коп. пені, 15 (п`ятнадцять) грн. 44 коп. штрафу, 2 723 (дві тисячі сімсот двадцять три) грн. 54 коп. судового збору та 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп. витрат на професійну правову допомогу.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 17.10.2022 року.

Суддя В.С. Ломака