Постанова

від 07.02.2023 по справі 910/6791/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2023 р. Справа№ 910/6791/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко"

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2022

у справі №910/6791/22 (суддя Ломака В.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юран-Трансбуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко"

про стягнення 209 227,76 грн

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юран-Трансбуд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко" про стягнення грошових коштів у розмірі 209 227,76 грн, з яких: 154 430, 69 грн - основна заборгованість, 27 797,52 грн - пеня, 154,43 грн - штраф, 24 560,39 грн - інфляційні втрати, 2 284,73 грн - 3 % річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 у справі №910/6791/22 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юран-Трансбуд" 154 430 грн 69 коп. основного боргу, 2 284 грн 73 коп. 3 % річних, 24 560 грн 39 коп. інфляційних втрат, 277 грн 98 коп. пені, 15 грн 44 коп. штрафу, 2 723 грн 54 коп. судового збору та 2 грн 00 коп. витрат на професійну правову допомогу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг № 11/01-21 від 11.01.2021.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Данко" подало апеляційну скаргу, в якій просило суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 у справі №910/6791/22 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним. На думку апелянта місцевим господарським судом необґрунтовано було задоволено позовні вимоги. При цьому відповідач у своїй апеляційній скарзі просив суд дослідити оригінали актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 26.10.2021 № ОУ-0000035 на суму 43 030,69 грн, від 06.12.2021 № ОУ-0000053 на суму 41 600,00 грн, від 06.12.2021 № ОУ-0000054 на суму 20 711,50 грн, від 06.12.2021 № ОУ-0000055 на суму 144 600,00 грн та від 06.12.2021 № ОУ-0000056 на суму 105 200,00 грн.

Також у своїй апеляційній скарзі відповідач стверджував, що судовий збір, який мав бути сплачений в частині задоволених позовних вимог, становить 2723,54 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 відкрито апеляційне провадження у справі №910/6791/22 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко", ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом установлено, що 11.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Данко" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юран-Трансбуд" (виконавець) було укладено договір про надання послуг № 11/01-21.

Згідно із умовами даного договору виконавець зобов`язався за завданням замовника надати послуги дорожньої техніки та механізмів, а відповідач, у свою чергу, - прийняти і оплатити такі послуги.

В силу п. 3.1 Договору загальна вартість послуг складається із вартості послуг, погоджених в калькуляції та відображених в актах наданих послуг в межах строку дії цього Договору.

Строк (термін) надання послуг за Договором: виконавець здійснює первинне надання послуг у 3-денний строк після підписання цього Договору. Надання кожної наступної послуги здійснюється на підставі заявки, що видається замовником виконавцю (пункт 5.1 Договору).

Відповідно до пункту 5.4 означеної угоди після надання послуг між сторонами оформлюється відповідний акт про надання послуг, який підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками сторін. Послуги вважаються наданими виключно після їх фактичного виконання та передання документів, зазначених у пункті 4.2 Договору.

У пункті 5.5 Договору сторони передбачили, що датою передачі наданих послуг від виконавця замовнику вважається дата підписання акту про надання послуг.

Згідно з пунктом 4.1 Договору розрахунки за надані послуги проводяться шляхом оплати замовником після пред`явлення виконавцем, одержання від виконавця рахунку на оплату послуг та підписання сторонами акту наданих послуг і передачі документів, зазначених у пункті 4.2 Договору.

За умовами пункту 4.2 Договору до рахунка додаються: документи, що підтверджують належну якість послуг, первинні документи, передбачені для даного виду послуг чинним законодавством. У разі ненадання зазначених цим пунктом Договору документів виконавець зобов`язується відшкодувати спричинені замовнику збитки (витрати).

У пункті 4.3 правочину сторони погодили, що замовник зобов`язується розрахуватись з виконавцем за надані послуги не раніше, ніж через 30 днів з моменту отримання від виконавця документів, вказаних у пункті 4.1 та пункті 4.2 цього Договору.

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2021 (пункт 10.1).

Судом установлено, що на виконання умов Договору позивач згідно з підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленим їх печатками актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 26.10.2021 № ОУ-0000035 на суму 43 030,69 грн, від 06.12.2021 № ОУ-0000053 на суму 41 600,00 грн, від 06.12.2021 № ОУ-0000054 на суму 20 711,50 грн, від 06.12.2021 № ОУ-0000055 на суму 144 600,00 грн та від 06.12.2021 № ОУ-0000056 на суму 105 200,00 грн надав відповідачу послуги на загальну суму 355 142,19 грн.

Вищевказані акти здачі-прийняття були підписані сторонами без жодних зауважень чи заперечень та містять відмітку про те, що сторони претензій (у тому числі щодо надання виконавцем замовнику певних документів) одна до одної не мають. Доказів наявності будь-яких вимог замовника до виконавця щодо відшкодування спричинених замовнику збитків (витрат), пов`язаних з ненаданням йому документів, передбачених пунктом 4.2 Договору, матеріали справи не містять.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань з надання послуг свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення виконавцем своїх зобов`язань за Договором.

Водночас, Товариство з обмеженою відповідальністю "Юран-Трансбуд" у позові вказувало на те, що відповідач вартість наданих йому за Договором послуг на час звернення позивача до суду з даним позовом оплатив частково, перерахувавши виконавцю грошові кошти у загальному розмірі лише 200 711,50 грн та заборгувавши таким чином Товариству з обмеженою відповідальністю "Юран-Трансбуд" 154 430,69 грн.

Зважаючи на викладене, а також Ураховуючи залишення відповідачем адресованої йому позивачем вимоги від 12.01.2022 № 12/01 про сплату заборгованості за Договором без задоволення в частині оплати боргу в розмірі 154 430,69 грн, Товариство з обмеженою відповідальністю "Юран-Трансбуд" звернулося до суду з даним позовом про стягнення з відповідача основного боргу у вищевказаному розмірі, а також 27 797,52 грн пені, 154,43 грн штрафу, 24 560,39 грн інфляційних втрат та 2 284,73 грн 3 % річних.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За умовами статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не установлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Ураховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за договором про надання послуг від 11.01.2021 № 11/01-21, яка складає 154 430,69 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, що свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про законність та обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Юран-Трансбуд" до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 2 284,73 грн, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 154 430,69 грн, а також 24 560,39 грн інфляційних втрат, нарахованих на означену заборгованість протягом січня-червня 2022 року, колегія суддів відзначає наступне.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 24 560,39 грн та 3 % річних у розмірі 2 284,73 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 27 797,52 грн пені, нарахованої на суму основного боргу в розмірі 154 430,69 грн у період з 22.01.2022 по 20.07.2022, а також 154,43 грн штрафу, що становить 0,001 % від означеної суми боргу, колегія суддів відзначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частинами 2, 3 вищезазначеної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18 та інших, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19.

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України установлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За умовами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не установлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Однак, пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020.

Наразі на всій території України триває карантин, який продовжений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2022 № 928) до 31.12.2022.

За таких обставин, дія Закону України від 30.03.2020 № 540-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Пунктом 7.3.5 Договору передбачено, що у разі порушення строків оплати послуг, замовник на вимогу виконавця зобов`язаний сплатити останньому пеню в розмірі 0,001 % від суми боргу за кожен день прострочення та 0,0001 % штрафу від суми боргу.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що обґрунтованою сумою нарахованого штрафу в розмірі 0,0001 % від суми боргу (154 430,69 грн) є 15,44 грн, а обґрунтованою сумою пені є 277,98 грн, нарахована на суму заборгованості у розмірі 154 430,69 грн у період з 22.01.2022 по 20.07.2022 із застосуванням процентної ставки у розмірі 0,001 % від суми боргу за кожен день прострочення.

Отже, стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко" на користь позивача підлягає 277,98 грн пені та 15,44 грн штрафу. У задоволенні вимог про стягнення із 27 519,54 грн пені та 138,99 грн штрафу слід відмовити.

Колегією суддів береться до уваги те, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження повної та вчасної сплати спірної суми заборгованості.

За таких обставин рішення місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог є законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Так, за умовами частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Судом установлено, що згідно із попереднім розрахунком судових витрат, наведеним у позовній заяві, розмір витрат позивача на правову допомогу в даній справі склав 8 000,00 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження витрат на послуги адвоката в сумі 8 000,00 грн позивачем було надано копію укладеного між ним та адвокатом Патрикою Ольгою Владиславівною договору про надання правової допомоги від 20.10.2021 № 20/10/2021, копії актів прийняття-передачі наданих послуг від 11.01.2022 № 2 на суму 1 000,00 грн (опрацювання документів та складання вимоги ТОВ "Юран-Трансбуд" до ТОВ "Данко" про оплату за проведення робіт (надання послуг) згідно Договору про надання послуг № 11/01-21 від 11.01.2021), від 17.02.2022 № 3 на суму 1 000,00 грн (опрацювання документів та складання заяви про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з ТОВ "Данко" згідно Договору про надання послуг № 11/01-21 від 11.01.2021) та від 19.07.2022 № 4 на суму 6 000,00 грн (аналіз судової практики, опрацювання документів, викладення обставин, які обґрунтовують позовні вимоги, розрахунок штрафних санкцій, нормативно-правове обґрунтування позовної заяви ТОВ "Юран-Трансбуд" про стягнення заборгованості з ТОВ "Данко" згідно Договору про надання послуг № 11/01-21 від 11.01.2021), а також платіжні доручення про оплату наведених послуг від 12.01.2022 № 548 на суму 1 000,00 грн, від 18.02.2022 № 573 на суму 1 000,00 грн та від 22.07.2022 № 154 на суму 6 000,00 грн.

Крім того, позивачем до матеріалів справи долучено копії виданого адвокату Патриці Ользі Владиславівні ордеру від 25.07.2022 серії ВС № 1151603 та свідоцтва про право на заняття останньою адвокатською діяльністю від 11.01.2019 серії ЛВ № 001294.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Відповідно до пункту 1.1 договору про надання правової допомоги від 20.10.2021 № 20/10/2021 замовник (позивач) доручає, а виконавець (адвокат Патрика Ольга Владиславівна) приймає на себе зобов`язання надавати замовнику правову допомогу в обсязі та на умовах, встановлених цим договором та за домовленістю сторін.

Замовник зобов`язується сплатити послуги з надання правової допомоги згідно акту приймання-передачі наданих послуг (пункт 1.2 цього правочину).

За умовами пункту 3.1 договору про надання правової допомоги від 20.10.2021 № 20/10/2021 оплата за надані послуги здійснюється протягом десятиденного терміну з моменту підписання у готівковій або безготівковій формі на підставі акта прийняття-передачі наданих послуг, який є додатком до даного договору.

Ураховуючи наведені положення, суд дійшов висновку про те, що умовами вищевказаного договору прямо та конкретно не визначено фіксованого розміру гонорару або ставки та порядку розрахунку погодинної оплати адвокатських послуг, тоді як наведена угода містить лише положення про те, що замовник зобов`язується сплатити послуги з надання правової допомоги згідно з актом приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг.

Статтею 632 Цивільного кодексу України унормовано поняття ціни договору. Так, за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Відповідно до статті 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Правовий аналіз вищенаведених норм права дає підстави для висновку, що за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права. Ціна в договорі про надання правової допомоги є істотною умовою, встановлюється за домовленістю сторін шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.

Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення.

Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з установленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та конкретної ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Близька за змістом правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 914/359/18, від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18 та інших.

Таким чином, відсутність в договорі про надання правової допомоги від 20.10.2021 № 20/10/2021 конкретно визначеного розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру), не дає як суду, так і іншій стороні спору (зокрема, відповідачу), можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару, а також не дозволяє відповідачу висловити відповідні заперечення щодо обґрунтованості такого розміру цих судових витрат.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Однак, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Надані позивачем документи на підтвердження розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію, зокрема, розумної необхідності таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18.

Так, у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір є розумним та обґрунтованим.

Відповідно до частини 1 статті 15 Господарського процесуального кодексу України, пропорційність у господарському суді, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, Ураховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

У пункті 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких віднесено витрати на оплату професійної правничої допомоги), покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведені обставини, з урахуванням предмету та підстав позовних вимог, оцінюючи витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності справи, беручи до уваги часткове задоволення позову, відсутність у договорі про надання правової допомоги від 20.10.2021 № 20/10/2021 конкретно визначеного фіксованого розміру гонорару чи ставки та порядку розрахунку погодинної оплати адвокатських послуг, з огляду на те, що заявлений позивачем до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу не повністю відповідає критеріям обґрунтованості, а також розумності, співмірності та пропорційності, керуючись принципом розумності судових витрат та використовуючи свої дискреційні повноваження з урахуванням усіх встановлених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що справедливим та співрозмірним є стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.

Згідно зі статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник - ТОВ "Данко", в розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 у справі №910/6791/22, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 у справі №910/6791/22 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 у справі №910/6791/22 залишити без змін.

Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 у справі №910/6791/22.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Данко".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран