Рішення

від 04.10.2022 по справі 916/3560/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" жовтня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/3560/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

секретар судового засідання: Арнаутова А.С.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Колосюк В.А.;

від відповідача-1: Кобелєв О.О.;

від відповідача-2: Кобелєв О.О.;

від відповідача-3: не з`явився;

від відповідача-4: не з`явився;

від відпоівдача-5: не з`явився;

від третьої особи на стороні позивача: не з`явився;

від третьої особи на стороні відповідачів: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛІОС» (04052, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 7-9; код ЄДРПОУ 42322556);

до відповідачів:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА-ТРАНСПОРТНА-КОМПАНІЯ» (65007, м. Одеса, вул. Новощіпний ряд, буд. 5; код ЄДРПОУ 40132773);

2) Публічного акціонерного товариства «ЧОРНОМОРСЬКА ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ» (65007, м. Одеса, вул. Новощіпний ряд, буд. 5; код ЄДРПОУ 34221158);

3) Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ДАСТІ» (65005, м. Одеса, вул. Бугаївська, буд. 21; код ЄДРПОУ 39385401);

4) Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чужовської Наталії Юріївни (65007, м.Одеса, вул. Преображенська, 57);

5) Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Тетяни Анатоліївни (65058, м. Одеса, вул. Довженка, 3);

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство «ІМЕКСБАНК» (65039, м. Одеса, пр-т Гагаріна, буд. 12-А; код ЄДРПОУ 20971504) в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17; код ЄДРПОУ 21708016);

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ» (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, буд. 23; код ЄДРПОУ 36109172);

про визнання права іпотеки за іпотечним договором, скасування рішень, визнання недійсними договорів та звернення стягнення на предмет іпотеки.

1. Суть спору.

Позивач - ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх.№ГСОО 3681/20 від 11.12.2020) до відповідачів - ТОВ «Ч-Т-К», ПАТ «ЧТК», ТОВ «КОМПАНІЯ ДАСТІ», Приватного нотаріуса Чужовської Наталії Юріївни, Приватного нотаріуса Петрушенко Тетяни Анатоліївни, в якій просив суд:

- визнати права іпотеки за Іпотечним договором з майновим поручителем, посвідченим 29.11.2013 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., та зареєстрованим в реєстрі за №5316 за ТОВ «ФК «ГЕЛІОС», предметом іпотеки якого є нерухоме майно: нежитлові будівлі автостанції, що складаються з: будівлі автостанції літ. «А»; будівлі магазинів літ. «Б», загальною площею 22283,1 кв.м, основною площею 2007,0 кв.м, та знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Новощіпний ряд, буд. 5 (п`ять), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 227398151101, в тому числі, але не виключно: право на державну реєстрацію речового права іпотеки та змін до нього, що виникли на підставі Іпотечного договору з майновим поручителем, посвідченого 29.11.2013 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., та зареєстрованим в реєстрі за №5316, та набуті ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» за Договором №108/1 купівлі-продажу майнових прав, посвідченим 11.10.2019 Журавльовою Л.М. ПНКМНО та зареєстрованим в реєстрі за №876, що був укладений між ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» та ПАТ «ІМЕКСБАНК»;

-скасувати рішення (індексний номер): 16056488 від 25.09.2014 про припинення іпотеки, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Наталією Юріївною, на підставі договору про розірвання Іпотечного договору з майновим поручителем, що посвідчений 25.09.2014 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., зареєстрований в реєстрі за №4766;

-визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ПАТ «ЧТК» та ТОВ «ІДЕАЛ БАС», посвідчений 04.12.2015 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А. та зареєстрований за № 2566;

- скасувати рішення (індексний номер 26776431) від 04.12.2015 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Тетяною Анатоліївною та визнати право власності за ПАТ «ЧТК»;

-визнати недійсним договір іпотеки, укладений між ТОВ «ІДЕАЛ БАС» та ТОВ «КОМПАНІЯ ДАСТІ», посвідчений 24.12.2015, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А. та зареєстрований за № 2662;

-скасування рішення (індексний номер 27472904) від 24.12.2015 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Тетяною Анатоліївною;

-в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №87/13 від 19.11.2013, а саме заборгованості за кредитом у сумі 163664901,62 грн., яка підтверджується рішенням Господарського суду Одеської області від 18.05.2015 по справі №916/878/15-г, звернути стягнення на користь ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» на предмет іпотеки за Іпотечним договором з майновим поручителем, що посвідчений 29.11.2013 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., за реєстровим номером 5317, а саме на: нежитлові будівлі автостанції, що складаються з: будівлі автостанції літ. «А»; будівлі магазинів літ. «Б», загальною площею 22283,1 кв.м, основною площею 2007,0 кв.м, та знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Новощіпний ряд, буд. 5 (п`ять), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 227398151101, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, за ціною встановленою на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір про розірвання іпотечного договору від 25.09.2014 є нікчемним, адже ПАТ «ІМЕКСБАНК», як кредитор та іпотекодержатель, відмовилося від власних майнових прав, отже такий договір не створює правових наслідків, а тому сторони мають бути повернуті у стан, який існував до укладання цього договору. Оскільки 11.10.2019 ПАТ «ІМЕКСБАНК» на підставі договору №108 відступило своє право вимоги за іпотечним договором від 19.11.2013 ТОВ «ФК «ГЕЛІОС», як новому кредитору і зобов`язання за кредитним договором позичальником не виконані, ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» вважає себе належним іпотекодержателем та, як наслідок, особою, права якої порушено ланцюгом укладених договорів шляхом відчуження іпотечного майна.

2. Короткий зміст рішення Господарського суду Одеської області (суддя Дяченко Т.Г.) від 06.04.2021 та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.08.2021.

06.04.2021 Господарський суд Одеської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.08.2021, про відмову у задоволенні позову.

Суди відмовили у частині позовних вимог про визнання права іпотеки за іпотечним договором з майновим поручителем від 29.11.2013 №5316 та про звернення стягнення на предмет іпотеки на тій підставі, що відчуження спірного майна відбулося у законний спосіб, оскільки договір про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 25.09.2014 був чинним.

В основу ухвалених судами рішень у справі, що розглядається, покладено преюдиційні факти, установлені судами у справі № 916/560/19, стосовно пропуску банком позовної давності за вимогами до ПАТ «ЧТК» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень. При цьому, свій висновок у цій справі суди попередніх інстанцій обґрунтували, зокрема, посиланням на судові рішення у справі № 916/560/19 за позовом ПАТ «ІМЕКСБАНК» до ПАТ «ЧТК» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень.

Відмовляючи у частинах позовних вимог про визнання недійсними договору купівлі-продажу від 04.12.2015, укладеного між ПАТ «ЧТК» та ТОВ «ІДЕАЛ БАС», та договору іпотеки від 24.12.2015, укладеного між останнім та ТОВ «КОМПАНІЯ ДАСТІ», суди встановили, що ці договори укладені після розірвання 25.09.2014 договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем, зняття заборони відчуження спірного нерухомого майна та за відсутності порушень статті 9 Закону України «Про іпотеку» зі сторони продавця. До того ж зауважили, що ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» не є стороною цих договорів, вони не впливають на обсяг його прав та обов`язків і не порушують його прав.

Позовні вимоги про скасування прийнятих нотаріусами рішень від 25.09.2014 про припинення іпотеки, а також від 04.12.2015 та від 24.12.2015 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень також залишені без задоволення судами на тій підставі, що вони не можуть бути заявлені до визначених позивачем нотаріусів, оскільки належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

3. Короткий зміст постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 02.11.2021.

02.11.2021 Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду було прийнято постанову, згідно з якою було частково задоволено касаційну скаргу ТОВ «ФК «ГЕЛІОС», скасовано постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 18.08.2021 та рішення Господарського суду Одеської області від 06.04.2021 у справі № 916/3560/20 та направлено справу № 916/3560/20 на новий розгляд до суду першої інстанції.

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив про передчасність висновків судів попередніх інстанцій, в основу судових рішень яких покладено факти, установлені судами у справі №916/560/19, оскільки у цій справі, на відміну від справи № 916/560/19, предметом розгляду є інші позовні вимоги про визнання права іпотеки за іпотечним договором від 29.11.2013 № 5316 та про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також у справі, що розглядається, учасниками спору є інший позивач, додаткові співвідповідачі та треті особи, ніж у справі № 916/560/19.

Крім цього суд касаційної інстанції дійшов висновку, що ухвалюючи рішення у цій справі на тій підставі, що ці договори укладені після розірвання 25.09.2014 договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем, зняття заборони відчуження спірного нерухомого майна та за відсутності порушень статті 9 Закону України «Про іпотеку» зі сторони продавця, а також те, що ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» не є стороною цих договорів, вони не впливають на обсяг його прав та обов`язків і не порушують його прав, суди не перевірили чи обраний позивачем спосіб захисту для звернення з вимогами про визнання недійсними договору купівлі-продажу від 04.12.2015, укладеного між ПАТ «ЧТК» та ТОВ «ІДЕАЛ БАС», та договору іпотеки від 24.12.2015, укладеного між ТОВ «ІДЕАЛ БАС» та ТОВ «КОМПАНІЯ ДАСТІ», а також скасування рішень реєстраторів є ефективним та чи призведе до відновлення володіння його спірним майном, оскільки спір фактично стосується наявності чи відсутності права іпотеки останнього.

Тобто, як зазначив Верховний Суд, поза увагою судів залишилося те, що установлення факту визнання за позивачем права іпотеки і звернення стягнення на іпотечне майно є достатньою правовою підставою для захисту його прав без оскарження ланцюгу договорів, на підставі яких згодом було відчужено іпотечне майно і відповідно оспорення реєстраційних дій, вчинених за наслідками укладення цих договорів.

4. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Згідно протоколу автоматичного розподілу судових справ між суддями Господарського суду Одеськох області від 06.01.2022 для розгляду справи №916/3560/20 визначено суддю Невінгловську Ю.М.

Ухвалою суду від 11.01.2022 було прийнято справу №916/3560/20 до свого провадження для розгляду за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 02.02.2022.

25.01.2022 судом отримано від приватного нотаріуса Чужовської Н.Ю. клопотання (вх.№2067/22), в якому відповідач-4 повідомила суду, що нею вже було викладено свої заперечення щодо суті позовних вимог у відзиві, який долучено до матеріалів справи, а також просила розглянути справу за її відсутності.

02.02.2022 до суду від ПАТ «ЧТК» надійшла заява (вх.№2979/22) про застосування строків позовної давності.

02.02.2022 судом отримано від приватного нотаріуса Петрушенко Тетяни Анатоліївни письмові пояснення (вх.№2980/22).

02.02.2022 канцелярією суду було зареєстровано за вх.№ 2983/22 письмові пояснення ТОВ «Ч-Т-К».

02.02.2022 до суду від ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» надійшли письмові пояснення (вх.№2985/22).

У судовому засіданні 02.02.2022 суд ухвалою у протокольній формі оголосив відкладення розгляду справи на 23.02.2022

18.0.2022 судом отримано від приватного нотаріуса Чужовської Н.Ю. клопотання (вх.№4674/22) про розгляд справи без її участі.

21.02.2022 судом отримано від ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» клопотання (вх.№4935/22) про витребування доказів та додаткові пояснення (вх.№4938/22).

22.02.2022 до суду від ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» надійшли пояснення (вх.№5073/22) щодо причин пропущення позовної давності.

23.02.2022 судом отримано від ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» клопотання (вх.№5118/22) про витребування доказів.

У судовому засіданні 23.02.2022 суд оголосив протокольну ухвалу, в порядку ст. 177 ГПК України, про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів, а також протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи на 21.03.2022.

01.03.2022 канцелярією суду було зареєстровано за вх.№5298/22 відзив приватного нотаріуса Чужовської Н.Ю.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.

Рішенням зборів суддів від 24.02.2022 з метою забезпечення безпеки працівників Господарського суду Одеської області та відвідувачів, зокрема, було рекомендовано з 24 лютого 2022 року, як тимчасовий захід, зняти з розгляду призначені справи, окрім невідкладних; продовжити роботу Господарського суду Одеської області у відповідності до ст.ст.10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

З огляду на вищевикладене, з метою забезпечення безпеки відвідувачів та працівників Господарського суду Одеської області судове засідання, яке призначене на 21.03.2022 не відбулося.

21.03.2022 судом отримано від ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» клопотання (вх.№5701/22) про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 11.04.2022 було відкладено судове засідання для розгляду справи №916/3560/20, при цьому суд звернув увагу учасників справи, що вони мають право подати до суду письмову згоду на судовий розгляд справи без їх участі в судовому засіданні, заяву про розгляд справи у режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів, або заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з воєнними діями.

Ухвалою суду від 04.07.2022 було призначено підготовче судове засідання по справі №916/3560/20 на 15.08.2022.

09.08.2022 судом отримано від ТОВ «Ч-Т-К» клопотання (вх.15738/22) про зупинення провадження у справі.

15.08.2022 до суду від ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» надійшли додаткові пояснення (вх.№16258/22).

У судовому засіданні 15.08.2022 суд оголосив ухвалу у протокольні формі про відкладення розгляду справи на 22.08.2022.

22.08.2022 судом отримано від ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» заперечення (вх.№16890/22) на клопотання про зупинення провадження.

У судовому засіданні 22.08.2022 суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі з підстав наведених у судвоому засіданні. Також у даному судовому засіданні суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого судового засідання та відклав підготовче судове засідання на 05.09.2022.

26.08.2022 судом отримано від ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» додаткові пояснення (вх.№17508/22) щодо причин пропущення позовної давності.

31.08.2022 до суду від ТОВ «Ч-Т-К» надійшло заперечення (вх.№17941/22) на клопотання позивача про витребування доказів.

05.09.2022 судом отримано від ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» додаткові пояснення (вх.№18374/22) щодо поданих клопотань та їх обґрунтування.

У судовому засіданні 05.09.2022 суд протокольною ухвалою відмовив в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів та оголосив ухвалу у протокольній формі про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті на 29.09.2022.

22.09.2022 судом отримано від ТОВ «Ч-Т-К» заяву (вх.№20463/22) про застосування строків позовної давності.

У судовому засіданні 22.09.2022 суд ухвалою у протокольній формі оголосив відкладення судового засідання на 04.10.2022.

04.10.2022 у судове засідання з`явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити. Також з`явився представника відповідача-1 та відповідача-2, який заперечував проти позовних вимог, просив суд відмовити в їх задоволенні.

Відповідач-3 відзиву на позовну заяву не подав, свого права на захист не використав, у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, однак був належним чином повідомлений про розгляд справи, шляхом надіслання копій ухвал суду на адресу місцезнаходження відповідача-3.

Відповідач-4 подав до суду відзив на позовну заяву, однак у судове засідання не з`явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, про причини відсутності суд не повідомив, однак був належним чином повідомлений про розгляд справи, шляхом надіслання електронних примірників ухвал суду на електронну пошту представника

Відповідач-5 у судове засідання не з`явився, однак завчасно просив суд розглянути справу за його відсутності та при розгляді справи враховувати його позицію, викладену у відзиві при первісному розгляді справи.

Треті особи у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, однак були належним чином повідомлені про розгляд справи, шляхом надіслання копій ухвал суду на адресу їх місцезнаходження, письмових пояснень, в порядку ст. 168 ГПК України, до суду надано не було та не використаного свого право на викладення своїх аргументів та міркувань на підтримку або заперечення проти позову.

У судовому засіданні 04.10.2022 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення та повідомив, що повне рішення буде складено 14.10.2022.

5. Аргументи учасників справи.

5.1. Доводи ТОВ «ФК «ГЕЛІОС».

Позивач повідомив, що 19.11.2013 між ПАТ «ІМЕКСБАНК» (Кредитор) та ТОВ «ТРАНСБУДТЕХНОЛОПЇ» (Позичальник) був укладений кредитний договір про відкриття кредитної лінії №87/13 (Кредитний договір), за умовами якого Кредитор зобов`язується надати Позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, надалі за текстом «Кредит» або «Кредитна лінія».

Як вказує позивач 29.11.2013 в забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за Кредитним договором між Банком та ПАТ «ЧТК» (Майновий поручитель за ТОВ «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ») був укладений Іпотечний договір, посвідчений 29.11.2013 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., за реєстровим номером 5317, відповідно до умов якого банку в іпотеку було передано, у тому числі, нерухоме майно: нежитлові будівлі автостанції, що складаються з: будівлі автостанції літ. «А»; будівлі магазинів літ. «Б», загальною площею 22283.1 кв.м., основною площею 2007.0 кв.м.. та знаходяться за адресою: місто Одеса, Новошінний ряд, будинок 5 (п`ять).

Позивач зазначив, що між Банком та ПАТ «ЧКТ» був укладений Договір про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем, посвідчений 29.11.2013 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим №4766.

За твердженням позивача, на підставі цього Договору було знято заборону відчуження нерухомого майна: - нежитлових будівель автостанції, що знаходиться за адресою: місто Одеса, Новощіпний ряд. будинок 5 (п 'ять).

Позивач зазначив, що в подальшому на підставі постанови Правління Національного банку України від 26.01.2015 №50 «Про віднесення AT «ІМЕКСБАНК» до категорії неплатоспроможних, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 26.01.2015 №16 «Про запровадження тимчасової адміністрації у AT «ІМЕКСБАНК»», згідно з яким з 27.01.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в AT «ІМЕКСБАНК».

Як вказує позивач, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АГ «ІМЕКСБАПК» при здійсненні перевірки правочинів було виявлено договір про розірвання Іпотечного договору з майновим поручителем, укладений 25.09.2014 між ПАТ «ІМЕКСБАНК» та ПАТ «ЧТК», що посвідчений 25.09.2014 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., зареєстрований в реєстрі за №4766.

На думку позивача дані обставини підтверджують, що ПАТ «ІМЕКСБАНК», розірвавши іпотечний договір, який забезпечував виконання зобов`язання ТОВ «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ» за Кредитним договором, укладеним з ПАТ «ІМЕКСБАНК», за наявності непогашеної заборгованості ТОВ «ТРАНСБУДТEXHOJIOГІЇ» за цим договором (що підтверджується рішенням господарського суду Одеської області від 18.05.2015 у справі №916/878/15-г), відмовилося від власних майнових вимог до іпотекодавця за дійсним договором забезпечення, а також від своїх прав звернення стягнення па предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості боржника, що у подальшому призвело до неплатоспроможності банку, тому оспорюваний договір відповідно до п.1 ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних» осіб є нікчемним в силу закону.

Щодо наявності права іпотеки у ТОВ «ФК «ГЕЛІОЛС» на спірне майно позивач повідомив, що 11.10.2019 за результатами проведення торгів між ПАТ «ІМЕКСБАНК» (Банк) та ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» (Новий кредитор) був укладений Договір №108 про відступлення прав вимоги, за умовами якого Банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до позичальників та/або поручителів та/або заставодавців фізичних осіб та/або юридичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців, зазначених у Додатку №1 до цього Договору, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників за кредитними договорами та/або договорами поруки та\або договорами застави, з урахуванням усіх змін та доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього Договору. Новий кредитор сплачує Банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором.

Як вказує відповідач, відповідно до додатку № 1 Договору відступлення права вимоги, Банком було відступлено Новому кредитору право вимоги за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 87/13 від 19.11.2013 з урахуванням всіх змін та доповнень.

Також позивач зазначив, що 11.10.2019 між Банком та Новим кредитором було укладено Договір №108/1 купівлі-продажу майнових прав, посвідчений 11.10.2019 Журавльовою Л.М. ПНКМНО та зареєстровано в реєстрі за № 876, за умовами якого Продавець передає у власність Покупцеві, а Покупець приймає у власність майнові права, які виникли у Банка за договорами наведеними у додатку №1 до цього Договору, а також пов`язані з ними права (права, які випливають з них), які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому.

Отже, як вказує позивач, ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» набув від ПАТ «ІМЕКСБАНК» права вимоги за Кредитним договором та майнові права за Іпотечним договором.

На думку позивача дані обставини свідчать про те, що у ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» при зверненні до суду з позовом було наявне (так як і на сьогоднішній день), суб`єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес, на захист якого подано позов, тобто ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» є належним позивачем за позовом якого (або в інтересах якого) порушено провадження у справі.

Крім цього позивач вказує, що іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі та існування спірного запису в реєстрі про припинення іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права доводити обставини дійсності такої іпотеки в суді.

Як вважає позивач, іпотека за Іпотечним договором не припинялась в силу того, що Договір про розірванні іпотечного договору є нікчемним в силу закону, а отже іпотека залишилась і відповідно могла відчужуватись третім особам.

Також позивач вказує, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду, вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Позивач вважає, що для належного захисту його прав та законних інтересів та можливості подальшої реалізації ним прав, передбачених Кредитним договором та Договором іпотеки від 29.11.2013, достатнім та ефективним способом захисту є відновлення становища, яке існувало між сторонами до моменту вчинення недійсних правочинів, та незаконних дій Відповідачів, а також звернення стягнення на предмет іпотеки.

На думку позивача, оскільки в нього наявне право на іпотеку та враховуючи непогашену заборгованість за кредитним договором в сумі 163664901,62 грн., такі обставини в сукупності порушують права (охоронюваний законом інтерес) ТОВ «ФК «ГЕЛІОС», оскільки позивач має намір не лише підтвердити право на іпотеку, а й реально його реалізувати шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості за кредитом.

Підсумовуючи свою позицію позивач вказує, що незважаючи на припинення запису в Державних реєстрах про іпотеку, іпотека залишається чинною зокрема, якщо підставою припинення є правочин, який є нікчемним в силу закону. Відповідно при чинності іпотеки, право іпотеки (майнове право) залишається дійсним і може бути відступлене третім особам, які в свою чергу можуть розпоряджатись ним на свій розсуд, зокрема шляхом пред`явлення позову про визнання права на іпотеку з одночасним зверненням стягнення на предмет іпотеки.

Щодо постанови Верховного Суду у даній справі позивач висловив наступну позицію

Позивач вважає, що обставиною, яку можна вважати встановленою судовим рішеннями у справі №916/560/19 це лише обставина щодо нікчемності договору про розірвання іпотечного договору від 25.09.2014.

При цьому, як вказує позивач, рішення Господарського суду Одеської області від 13.05.2019 у справі №916/560/19 визнано нечинним ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2021 по справі №916/560/19 на підставі заяв ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» про заміну позивача правонаступником та про відмову від позову, внаслідок чого провадження у справі №916/560/19 було закрито.

Також позивач зазначає, що у справі №916/560/19 брали участь лише дві особи ПАТ «ІМЕКСБАНК» (позивач) та ПАТ «ЧТК» (відповідач), а у справі №916/3560/20 є додаткові, інші сторони, а саме низка нових співвідповідачів.

За таких обставин, як вважає позивач, рішення, що були ухвалені у справі №916/560/19 не мають жодного преюдиційного значення до даного спору.

Щодо пропуску позовної давності позивач зазначив, що фактичний пропуск строк позовної давності не є безумовною підставою дня відмови і задоволенні позовних вимог, оскільки за наявності поважних причин такого пропуску, право позивача підлягає захисту.

Як повідомив позивач, причинами пропуску позовної давності є: факт пожежі та пошкодження документів, в тому числі кредитної справи №87/13 від 19.11.2013 по позичальнику ТОВ «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ»; стягнення заборгованості за кредитним договором, а також підтвердження щодо неможливості поновити пропущений строк для пред`явлення виконавчого документу до виконання та видачу дублікату наказу і як наслідок - факт не виконання рішення суду від 18.05.2015; виїмка документів кредитної справи ТОВ «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ» на підставі ухвали від 28.04.2015 по справі №522/8692/15-к; виявлення уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб нікчемного нравочину лише у вересні 2018 року; подання в лютому 2019 року позову про застосування наслідків нікчемного правочину та завершення розгляду справи лише в грудні 2021 року та продовження строків позовної давності з квітня 2020 року та на весь період дії карантину згідно п.12 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України.

На думку позивача ці причини є поважними і в сукупності цих причин у позивача були наявні обставини, які унеможливлювали та істотно утруднювали своєчасне подання позову з причин, які від нього не залежали.

Крім цього, позивач стверджує, що стягнення заборгованості за кредитним договором у справі №916/878/15-г, а також підтвердження того що неможливо поновити пропущений строк для пред`явлення виконавчого документу до виконання та видачу дублікату наказу і як наслідок факт не виконання рішення суду від 18.05.2015 свідчать про те, що позивач не може задовільнити свої вимоги іншим шляхом, окрім як пред`явлення цього позову, який має захистити порушене право та задовільнити частково вимоги кредитора/позивача.

5.2. Доводи ТОВ «Ч-Т-К».

Відповідач-1 зазначає, що ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» не може самостійно посилатися на обставини нікчемності правочину за ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки виявити правочин, який підпадає під ознаки нікчемності може лише Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під час дії тимчасової адміністрації банку та Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію або ліквідацію може звернутися до суду із позовом про застосування наслідків нікчемності такого правочину. При чому при виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Як вказує відповідач-1, саме Фонд, а не суб`єкти приватного права, може виявити правочини, які підпадають під ознаки нікчемності та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів, які підпадають під ознаки нікчемності, визначені ст. 38 Закону.

За твердженням відповідача-1, позов про визнання права іпотеки із підстав нікчемності договору про розірвання іпотечного договору, є позовом про застосування наслідків нікчемності договору. Наслідком нікчемності правочину із розірвання іпотечного договору є чинність такого іпотечного договору.

У будь-якому разі, на думку відповідача-1, визнання за ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» права іпотеки у даному судовому провадженні може бути можливим тільки у випадку встановлення судом факту нікчемності правочину із розірвання іпотечного договору, що означає чинність іпотечного договору.

Відповідач-1 повідомив, що Фонд (ПАТ «ІМЕКСБАНК» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку) вже звертався за захистом порушених прав та із відповідним позовом про застосування наслідків нікчемності договору (справа № 916/560/19). При цьому, у справі № 916/560/19 було здійснено процесуальне правонаступництво за ст. 52 ГПК України з ПАТ «ІМЕКСБАНК» в особі Фонду на ТОВ «ФК «ГЕЛІОС».

Як вказує відповідач-1, ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» відмовився від позову про застосування наслідків нікчемного правочину (договору з розірвання іпотеки об`єкта вул. Новощепний ряд, 5). А поновлення ПАТ «ІМЕКСБАНК» (правонаступника ТОВ «ФК «ГЕЛІОС») в іпотеці не відбулося.

На думку відповідача-1, натепер у ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» відсутні повноваження до ст. 38 Закону України «Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб» на звернення до суду із позовом у справі № 916/3560/20.

Крім цього, відповідач-1 вказує, що предмет забезпечення: майнові права, що випливають з договору від 21.08.2012, укладеного між ТОВ «БК «ДОНЄВРОБУД» та ТОВ «Компанія «БУД-ГРАД», заставною вартістю 160000 000,00 грн., повністю на момент розірвання іпотечного договору з майновим поручителем, посвідченого 29.11.2013 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим №4766 повністю забезпечував права вимоги ПАТ «ІМЕКСБАНК» до ТОВ «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ» за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №87/13. У зв`язку із чим норма пп. 1 ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування фізичних осіб» у даному випадку не може бути застосована, адже на момент укладання правочину про розірвання іпотечного договору ПАТ «ІМЕКСБАНК» не відмовлявся від власних майнових вимог.

Також відповідач-1 зазначає, що ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» вважає нікчемним договір від 25.09.2014 про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем №4766, при цьому додаткова угода №2 від 24.09.2014 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №87/13, на підставі якої розірвано іпотечний договір, є чинною: сторонами не оскаржувалася (повністю або частково), не визнавалася недійсною/нікчемною у судовому порядку.

Як стверджує відповідач-1, на момент відчуження ПАТ «ІМЕКСБАНК» прав за іпотечним договором майновим поручителем, посвідченим 29.11.2013 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., за реєстровим №5316, на користь ТОВ «ФК «ГЕЛІОС», зазначений іпотечний договір було розірвано, іпотеку припинено, а обтяження іпотекою об`єкта в Державному реєстрі прав - зняті. На той момент діяло рішення Господарського суду Одеської області від 13.05.2019 у справі № 916/560/19, залишено в силі Постановою Південно - західного апеляційного суду від 09.07.2019 у справі № 916/560/19, яким банку було фактично відмовлено в поновленні права іпотеки.

Отже відповідач-1 вказує, що на момент вчинення правочину (04.12.2015) з купівлі-продажу нежитлових будівель автостанції на користь ТОВ «ІДЕАЛ БАС» (нове найменування - ТОВ «Ч-Т-К», порушення положень ст. 9 Закону України «Про іпотеку» були зі сторони продавця відсутні.

На думку відповідача-1, навіть у разі, якщо б рішенням Господарського суду Одеської області у справі №916/560/19, було задоволено позов ПАТ «ІМЕКСБАНК», застосовано наслідки недійсності правочину, тобто фактично поновлено ПАТ «ІМЕКСБАНК» в іпотеці та відновлено відповідні реєстраційні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, це не несе наслідком визнання недійсним договору купівлі-продажу між ПАТ «ЧТК» та ТОВ «ІДЕАЛ БАС».

Відповідач-1 стверджує, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Як вказує відповідач-1, теж саме стосується договору іпотеки, укладеного між ТОВ «ІДЕАЛ БАС» та ТОВ «КОМПАНІЯ ДАСТІ», посвідченого 24.12.2015 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А. та зареєстрованого за № 2662, оскільки при зверненні стягнення на нерухоме майно, що є предметом декількох іпотек, вимоги кожного наступного іпотекодержателя задовольняються після повного задоволення вимог кожного попереднього іпотекодержателя згідно з пріоритетом та розміром цих вимог.

Також відповідачем-1 було подано до суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій відповідачем-1 зазначено, що строк позовної давності щодо позовної вимоги про визнання права іпотеки розпочався з 25.09.2014 та сплинув 25.09.2017, строк позовної давності щодо вимоги про скасування рішення (індексний номер): 16056488 від 25.09.2014 про припинення іпотеки, розпочався з 25.09.2014 та сплинув 25.09.2017, строк позовної давності щодо вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, розпочався з 27.05.2015 та сплинув 27.05.2018, строк позовної давності щодо вимоги про скасування рішення (індексний помер): 26776431 від 04.12.2015 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень розпочався з 27.05.2015 та сплинув 27.05.2018, строк позовної давності щодо вимоги про визнання недійсним договору іпотеки від 24.12.2015 з 27.05.2015 та сплинув 27.05.2018, строк позовної давності щодо вимоги про скасування рішення (індексний номер): 27472904 від 24.12.2015 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень розпочався з 27.05.2015 та сплинув 27.05.2018, строк позовної давності щодо вимоги про звернення стягнення па користь на предмет іпотеки з 13.11.2014 та сплинув 13.11.2017.

5.3. Доводи ПАТ «ЧТК».

ПАТ «ЧТК» заперечує проти заявлених вимог позивача та просить суд відмовити в їх задоволенні, відповідно до усних пояснень представника відповідача, однак письмового відзиву до суду останнім надано не було.

Водночас відповідачем-2 було заявлено про застосування позовної давності, про що подано відповідну письмову заяву, згідно з якою відповідач-2 вважає, що строк позовної давності щодо позовної вимоги про визнання права іпотеки розпочався з 25.09.2014 та сплинув 25.09.2017, строк позовної давності щодо вимоги про скасування рішення (індексний номер): 16056488 від 25.09.2014 про припинення іпотеки, розпочався з 25.09.2014 та сплинув 25.09.2017, строк позовної давності щодо вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, розпочався з 27.05.2015 та сплинув 27.05.2018, строк позовної давності щодо вимоги про скасування рішення (індексний помер): 26776431 від 04.12.2015 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень розпочався з 27.05.2015 та сплинув 27.05.2018, строк позовної давності щодо вимоги про визнання недійсним договору іпотеки від 24.12.2015 з 27.05.2015 та сплинув 27.05.2018, строк позовної давності щодо вимоги про скасування рішення (індексний номер): 27472904 від 24.12.2015 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень розпочався з 27.05.2015 та сплинув 27.05.2018, строк позовної давності щодо вимоги про звернення стягнення па користь на предмет іпотеки з 13.11.2014 та сплинув 13.11.2017.

5.4. Доводи приватного нотаріуса Чужовської Н.Ю.

Відповідач-4 вважає, що позивач невірно зазначив приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чужовську Н.Ю. у якості співвідповідача.

Відповідач-4 вважає, що пред`являючи позовну вимогу до приватного нотаріуса ОМНО Чужовської Н.Ю., позивач повинен був зазначити в чому було здійснено порушення прав останнього саме з боку приватного нотаріуса. Таких доводів обставин, дій чи бездіяльності, позивач не наводить.

Крім того, відповідач-4 звертає увагу, що залучення приватного нотаріуса ОМНО Чужовської Н.Ю. до участі у справі як відповідача є помилковим та завдає потенційного негативного процесуального ризику необґрунтованого розподілу судових витрат, а також покладення процесуальних обов`язків як сторони справи.

Відповідач-4 зазначає, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

5.5. Доводи приватного нотаріуса Петрушенко Т.А.

Петрушенко Т.А., приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу, не погоджується із заявленими ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» позовними вимогами та не визнає їх із наступних підстав.

Як вказує відповідач-5, нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником господарських / цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.

Тобто, на думку відповідача-5, нотаріус не може бути відповідачем у цій категорії справ, оскільки предметом позову є спір про право. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса. У нотаріуса немає спільних чи однорідних прав та обов`язків стосовно позивача. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов`язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями.

Також відповідач-5 зазначає, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Щодо безпосередньо позовних вимог ТОВ «ФК «ГЕЛІОС», відповідач-5 повідомила, що станом на 04.12.2015 (дата укладання між ПАТ «ЧТК» та ТОВ «ІДЕАЛ БАС» договору купівлі-продажу нежитлових будівель автостанції, що складаються з: будівлі автостанції літ «А»; будівлі магазинів літ «Б», загальною площею 2283,1 кв.м., основною площею 2007,0 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Новощепний ряд, будинок 5, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 227398151101), так й станом на 24.12.2015 (дата укладання між ТОВ «ІДЕАЛ БАС» та ТОВ «КОМПАНІЯ ДАСТІ» іпотечного договору), нею було встановлено відсутність реєстрації заборон відчуження або арешту майна за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також перевірку відсутності права податкової застави.

Таким чином, відповідач-5 вважає, що зі сторони приватного нотаріуса Петрушенко Т.А., порушення чинного законодавства України при посвідченні спірних правочинів - відсутні.

6. Обставини справи, встановлені судом.

19.11.2013 між ПАТ «ІМЕКСБАНК» (Кредитор) та ТОВ «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ» (Позичальник) було укладено Кредитний договір про відкриття кредитної лінії №87/13, у відповідності до п.п. 1.1, 1.1.1 якого, Кредитор зобов`язався надати Позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами або в повній сумі на умовах визначених цим договором в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості до 249750680,00 грн., зі сплатою фіксованої процентної ставки - 18,0% процентів річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами до 12 листопада 2014 року (включно) на умовах, визначених цим договором. Кредит надається Позичальнику на наступні цілі: поточні потреби.

ПАТ «ІМЕКСБАНК» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до ТОВ «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ» про стягнення заборгованості, вимоги були обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 87/13 від 19.11.2013 грошових зобов`язань щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за його користування.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.05.2015 по справі №916/878/15-г позов задоволено, стягнуто з ТОВ «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ» на користь ПАТ «ІМЕКСБАНК» заборгованість за кредитом в сумі 124750680,00 грн., заборгованості із відсотків в сумі 14334365,58 грн., пеню в сумі 24579856,04 грн. та вирішено питання щодо судового збору.

Рішення господарського суду Одеської області від 18.05.2015 по справі №916/878/15-г оскаржено не було та 08.06.2016 набрало законної сили, у зв`язку з чим судом було видано накази про примусове виконання зазначеного рішення.

29.11.2013 в забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №87/13 від 19.11.2013, між ПАТ «ІМЕКСБАНК» (Іпотекодержатель) та ПАТ «ЧТК» (Іпотекодавець) було укладено Іпотечний договір з майновим поручителем, посвідчений 29.11.2013 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., за реєстровим номером 5316, відповідно до умов якого, банку в іпотеку було передано, у тому числі, нерухоме майно: нежитлові будівлі автостанції, що складаються з: будівлі автостанції - літ. «А»; будівлі магазинів - літ. «Б», загальною площею 22283,1 кв.м, основною площею 2007,0 кв.м, та знаходяться за адресою: місто Одеса, Новощіпний ряд, будинок 5 (п`ять), та розташовані на земельній ділянці, площею 0,6990 га, право власності та/або користування на яку не зареєстровано; заява про приватизацію якої Продавцем до відповідних органів не подавались, кадастровий номер: 5110137500:33:003:0008.

25.09.2014 між ПАТ «ІМЕКСБАНК» та ПАТ «ЧТК» було укладено Договір про розірвання Іпотечного договору з майновим поручителем, що посвідчений 25.09.2014 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., зареєстрований в реєстрі за №4766, за умовами якого за взаємною згодою та керуючись ст. 651-654 ЦК України, сторони вирішили розірвати Іпотечний договір (з майновим поручителем), посвідчений 29.11.2013 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., за №5316, укладений між ПАТ «ІМЕКСБАНК» та ПАТ «ЧТК».

25.09.2014 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. було проведено державну реєстрацію припинення іпотеки (індексний номер рішення №16056488).

На підставі постанови Правління Національного банку України від 26.01.2015 №50 «Про віднесення АТ «ІМЕКСБАНК» до категорії неплатоспроможних, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 26.01.2015 №16 «Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ «ІМЕКСБАНК»», згідно з яким з 27.01.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в АТ «ІМЕКСБАНК».

На підставі постанови Правління Національного банку України від 21.05.2015 №330 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «ІМЕКСБАНК» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 27 травня 2015 року №105 «Про початок процедури ліквідації АТ «ІМЕКСБАНК» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ІМЕКСБАНК».

04.12.2015 між ПАТ «ЧТК» (Продавець) та ТОВ «ІДЕАЛ БАС» (Покупець), найменування якого в подальшому було змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА-ТРАНСПОРТНА-КОМПАНІЯ» (ТОВ «Ч-Т-К»), було укладено Договір купівлі-продажу нерухомості, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А. та зареєстровано за № 2566, за умовами якого ПАТ «ЧТК» передало у власність (продало), а ТОВ «ІДЕАЛ БАС» прийняло у власність (купило) майно, а саме: нежитлові будівлі автостанції, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Новощіпний ряд, 5, що в цілому складається: з будівлі автостанції літ. «А», будівлі магазинів літ. «Б», загальною площею 2283,1 кв.м, основною площею 2007,0 кв.м, розташованих на земельній ділянці, загальною площею 6990 кв.м., кадастровий номер: 5110137500:33:003:0008, і сплачує за нього обговорену грошову суму, за ціну та на умовах зазначених в п. 3 цього договору.

На підставі зазначеного договору, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А. було прийнято рішення (індексний номер): 26776431 від 04.12.2015 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме реєстрації права власності на дану нерухомість за ТОВ «ІДЕАЛ БАС».

24.12.2015 між ТОВ «ДАСТІ» (Іпотекодержатель) та ТОВ «ІДЕАЛ БАС» (Іпотекодавець), було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А. та зареєстровано за № 2662.

На підставі договору іпотеки, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А. було прийняті рішення (індексний помер): 27472904 від 24.12.2015 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме реєстрації іпотеки на нерухоме майно (номер запису про іпотеку: 12732241); 27471462 від 24.12.2015 15:03:47 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме реєстрації обтяження па нерухоме майно (номер запису про обтяження: 12731526).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 28.04.2016 №638 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «ІМЕКСБАНК»» строк здійснення процедури ліквідації банку продовжено до 26.05.2018 включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 01.09.2016 №1697 Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ІМЕКСБАНК» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами Матвієнко Андрія Анатолійовича з 05.09.2016.

29.10.2018 під час здійснення перевірки правочинів уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» виявлено, що договір про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем, укладений 25.09.2014 між ПАТ «ІМЕКСБАНК» та ПАТ «ЧТК», посвідчений 25.09.2014 нотаріусом Чужовською Н. Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 4766, є нікчемним.

На виконання приписів частини другої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноваженою особою Фонду 29.10.2018 ПАТ «ЧТК» та ТОВ «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ» направлено повідомлення про нікчемність договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем, посвідченого 25.09.2014 нотаріусом Чужовською Н. Ю. з підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в якому зазначено про те, що ПАТ «ІМЕКСБАНК», розірвавши іпотечні договори з майновим поручителем, які забезпечували виконання зобов`язання ТОВ «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ» за кредитним договором, укладеним з ПАТ «ІМЕКСБАНК», за наявності непогашеної заборгованості ТОВ «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ» за цим договором, відмовилося від власних майнових вимог до іпотекодавця за дійсним договором забезпечення, а також від своїх прав звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості боржника, що згодом призвело до неплатоспроможності банку. Зазначений правочин вчинено сторонами 25.09.2014, тоді як тимчасову адміністрацію запроваджено у ПАТ «ІМЕКСБАНК» 27.01.2015, тобто протягом одного року до дня введення тимчасової адміністрації у банку.

04.08.2019 відбулись відкриті торги щодо реалізації (продажу права вимоги) за лотом №UKR -2019-03, до якого включені права вимоги боргу за Кредитним договором від 29.11.2013 та договором, що забезпечує виконання зобов`язання за ним.

Відповідно до результатів проведення відкритих електронних торгів, що були оформлені протоколом №UKR-2019-03 від 14.08.2019 переможцем стало ТОВ «ФК «ГЕЛІОС».

11.10.2019 за результатами проведення торгів, між ПАТ «ІМЕКСБАНК» (Банк) та ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» (Новий кредитор) було укладено Договір №108 про відступлення прав вимоги.

Відповідно до п. 1.1. Договору №108 про відступлення прав вимоги від 11.10.2019, за цим Договором в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до позичальників та/або поручителів та/або заставодавців фізичних осіб та/або юридичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців, зазначених у Додатку №1 до цього Договору, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників, за кредитними договорами та/або договорами поруки та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін та доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього Договору, надалі за текстом - Основні договори, надалі за текстом Право вимоги. Новий кредитор сплачує Банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором.

Згідно з Додатком №1 Договору відступлення права вимоги, зокрема Банком було відступлено Новому кредитору право вимоги за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 87/13 від 19.11.2013, з урахуванням всіх змін та доповнень.

Як передбачено п. 2. Договору №108 про відступлення прав вимоги від 11.10.2019, за цим Договором Новий кредитор в день укладення цього Договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього Договору, набуває всіх прав кредитора за Основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання Боржниками зобов`язань за Основними договорами, сплати Боржниками грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій у розмірах, вказаних у Додатку №1 до цього Договору, право нараховувати та стягувати проценти, неустойки, штрафи, стягувати суми, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України (індекс інфляції, 3,0% річних), права вимагати застосуванню наслідків реституції при недійсності правочинів, отриманню коштів від реалізації заставного та іншого майна боржників, вимоги які випливають з розірвання та/або визнання недійсними договорів, права, що випливають із судових справ, у тому числі справ про банкрутство, виконавчих проваджень, в тому числі щодо майна, яке буде реалізовано на торгах та підлягатиме передачі стягувану в погашення боргу, права вимоги за мировими угодами, договорами з арбітражними керуючими, охоронними організаціями, права участі в колегіальних органах, в тому числі комітеті кредиторів тощо. Розмір права вимоги, які переходять до Нового кредитора, вказаний у Додатку №1 до цього Договору. Права кредитора за Основними договорами переходять до Нового кредитора у повному обсязі та па умовах, які існують на момент відступлення Права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків Боржників, що надане Банку відповідно до умов Основних договорів.

Відповідно до п.4. Договору №108 про відступлення прав вимоги від 11.10.2019, Сторони домовились, що за відступлення прав за Основними договорами, відповідно до цього Договору, та відступлення майнових прав відповідно до Договору №108/1 купівлі-продажу майнових прав від 11.10.2019, укладеного Сторонами одночасно із цим Договором, Новий кредитор сплатив Банку грошові кошти у сумі 43408595,20 гри., без урахування ПДВ, Ціна відступлення сплачена Новим кредитором Банку в повному обсязі до моменту набуття чинності цим Договором, відповідно до пункту 15 цього Договору, на підставі Протоколу електронних торгів №UKR-2019-03 від 14.08.2019, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став Новий кредитор.

11.10.2019, за результатами проведення торгів, між ПАТ «ІМЕКСБАНК» (Банк/Продавець) та ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» (Покупець) було укладено Договір №108/1 купівлі-продажу майнових прав, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за №876, за умовами п. 1.1. якого, за цим Договором в порядку та на умовах, визначених цим Договором, продавець передає у власність Покупцеві, а покупець приймає у власність майнові права, які виникли у Банка за договорами, наведеними у додатку №1 до цього Договору, (надалі Права вимоги), а також пов`язані з ними права (права, які випливають з них), які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому, в тому числі але не виключно.

Згідно з п.п. 1.2. та 1.3. Договору №108/1 купівлі-продажу майнових прав від 11.10.2019, Покупець сплачує Продавцю за Майнові права грошові кошти (плату) у розмірі та у порядку, визначеному цим Договором. Майнові права вважаються переданими Покупцю з моменту підписання цього Договору

Пунктом 3.1. Договору №108/1 купівлі-продажу майнових прав від 11.10.2019 визначено, що кошти за продаж Майнових прав за цим Договором Покупець сплатив Продавцю відповідно до умов Договору №108 про відступлення прав вимоги від 11.10.2019, що укладений між Сторонами, на підставі Протоколу електронних торгів №UKR-2019-03 від 14.08.2019.

Відповідно до додатку № 1 до Договору №108 про відступлення прав вимоги від 11.10.2019, зокрема Банком було відступлено Новому кредитору майнові права за Іпотечним договором з майновим поручителем ПАТ «ЧТК» від 29.11.2013, посвідченим Чужовською Н.Ю., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрованим в реєстрі за №5316 із урахуванням всіх змін та доповнень.

Судом встановлено, що 04.03.2019 ПАТ «ІМЕКСБАНК» звернулося до суду з позовом про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (договору про розірвання іпотечного договору від 25.09.2014) шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень нерухомого майна, зареєстрованого за іпотечним договором від 29.11.2013 № 5316, у задоволенні якого рішенням Господарського суду Одеської області від 13.05.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2019 у справі № 916/560/19.

До того ж, ТОВ «ФК «ГЕЛІОС», оскаржуючи судове рішення місцевого господарського суду від 13.05.2019 у справі № 916/560/19 до Південно-західного апеляційного господарського суду, згодом відмовилося від апеляційної скарги, апеляційне провадження за нею було закрито.

У вказаних рішеннях суди дійшли висновку про обґрунтованість доводів ПАТ «ІМЕКСБАНК» щодо нікчемності договору про розірвання іпотечного договору від 25.09.2014, водночас судами відмовлено у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності.

05.06.2020 державним реєстратором Василівської районної державної адміністрації Запорізької області Міюц Світланою Олександрівною, прийнято рішення (індексний номер рішення): 52544610 про реєстрацію відступлення прав іпотеки та здійснено заміну іпотекодержателя з ПАТ «ІМЕКСБАНК» на ТОВ «ФК «ГЕЛІОС».

Однак, як з`ясовано судом, 15.10.2020 Міністерством юстиції України прийнято наказ №3582/5 про задоволення скарги, яким задоволено скаргу ТОВ «Ч-Т-К» та скасовано рішення від 05.06.2020 №№ 52542936, 52545689, 52544610, 52546280, від 09.06.2020р. №52573879, прийняті державним реєстратором Василівської районної державної адміністрації Запорізької області Міюц Світланою Олександрівною.

Зокрема, як зазначено у висновку Колегії міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 29.09.2020, державним реєстратором Міюц С.О. під час вчинення реєстраційних дій щодо поновлення записів про іпотеку та заборону шляхом прийняття заяви про скасування було грубо порушення законодавство у сфері державної реєстрації. Так, документом, поданим для такої реєстраційної дії було рішення господарського суду Одеської області у справі №916/560/19, яке не встановлювало правових підстав для вчинення таких реєстраційних дій, оскільки відповідно до резолютивної частини рішення в позовних вимогах було відмовлено.

В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.11.2021 у справі №916/560/19 було задоволено заяву ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» про заміну позивача на правонаступника та відповідно замінено позивача ПАТ «ІМЕКСБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ІМЕКСБАНК» Матвієнка Андрія Анатолійовича на його правонаступника ТОВ «ФК «ГЕЛІОС».

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2021 у справі №916/560/19 було задоволено заяву ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» про відмову від позову, визнано нечинним рішення Господарського суду Одеської області від 13.05.2019 у справі №916/560/19

та провадження у справі №916/560/19 закрито.

ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» у справі, що розглядається, вважає, що договір про розірвання іпотечного договору від 25.09.2014 є нікчемним та не створює будь-яких юридичних наслідків як для його сторін так і для інших осіб, тому договори купівлі-продажу нерухомості від 04.12.2015 й іпотеки від 24.12.2015, предметом яких є відчуження, набуття та передача в іпотеку зазначеного нерухомого майна, не несуть правових наслідків.

ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» стверджує, його позбавлено можливості належним чином користуватися своїм правом вимоги за кредитним договором, а саме правами іпотекодержателя за договором іпотеки від 29.11.2013, як він набув на підставі договору №108 про відступлення прав вимоги від 11.10.2019 та договору купівлі-продажу майнових прав №108/1 від 11.10.2019, у тому числі правом іпотекодержателя на задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки. До того ж наполягає на тому, що на підставі статті 216 ЦК України, а також зважаючи на факт недійсності договору про розірвання іпотечного договору від 25.09.2014, ПАТ «ЧТК» не мало права без згоди іпотекодержателя укладати договір купівлі-продажу нерухомості від 04.12.2015, а ТОВ «Ч-Т-К» - договір іпотеки від 24.12.2015.

Тому, на думку позивача, договори купівлі-продажу нерухомості від 04.12.2015 та іпотеки від 24.12.2015 суперечать нормам закону, їх слід визнати недійсними, а рішення про реєстраційні дії, вчинені за їх наслідком ТОВ «Ч-Т-К» та ПАТ «ЧТК» належить скасувати.

Водночас позивач вважає, що для належного захисту його прав і законних інтересів та можливості подальшої реалізації ним прав, передбачених кредитним договором від 19.11.2013 та договором іпотеки від 29.11.2013, достатнім способом захисту є відновлення становища, яке існувало між сторонами до моменту вчинення недійсних правочинів та незаконних дій відповідачів, що, на його думку, можливо досягти шляхом визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів.

Отже позивач наполягає на тому, що, не дивлячись на факт недійсності (нікчемності) договору про розірвання іпотечного договору від 25.09.2014, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вчинено реєстраційні дії без достатніх законних і правових підстав, він позбавлений можливості реалізувати свої права за договором іпотеки, зокрема щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Існування у реєстрі цих реєстраційних дій ускладнює й унеможливлює реалізацію позивачем своїх законних прав іпотекодержателя, тому рішення реєстраторів мають бути визнані незаконними та скасовані. Натомість, ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» в силу іпотеки має право, у разі невиконання іпотекодавцем зобов`язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення за рахунок іпотечного майна переважно перед іншими кредиторами боржника, якщо інше не встановлено законом (право іпотеки).

7. Позиція суду.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною першою статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ст.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).

Частиною 1 ст. 5 ГПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Як було встановлено судом правовою підставою набуття права власності на спірне майно ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» є укладений між ним та ПАТ «ІМЕКСБАНК» 11.10.2019 договір №108 про відступлення прав вимоги, згідно з яким банк відступив ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» майнові права за іпотечним договором, а також договір № 108/1 купівлі-продажу майнових прав, укладений між цими ж особами.

На підставі вищезазначених договорів, ТОВ «ФК «ГЕЛІОС», вважаючи себе правонаступником ПАТ «ІМЕКСБАНК», наполягає на нікчемності договору про розірвання іпотечного договору укладеного 25.09.2014, то фактично цей спір стосується наявності чи відсутності права іпотеки ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» на спірне майно.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Положеннями статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 4 ст.3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Частинами 1, 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У відповідності до ч. 1 статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Також, відповідно до ч.1 ст. 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

З аналізу наведених норм вбачається, що іпотекодержатель набуває права майнової вимоги на підставі іпотечного договору з моменту його нотаріального посвідчення/державної реєстрації. Реалізація цього права іпотекодержателем (задоволення забезпеченої іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання відбувається шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Застава є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання; заставодержатель набуває права майнової вимоги на підставі, зокрема, договору, що встановлює зобов`язальні відносини між особою, яка забезпечує виконання основного зобов`язання боржника, та кредитором боржника, з моменту укладення/нотаріального посвідчення цього договору.

Відповідно до ч.1 ст. 604 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Згідно з приписами ст. 605 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

За приписами ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі. Існування спірного запису в реєстрі про припинення іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права доводити обставини дійсності такої іпотеки в суді.

Подібних правових висновків притримується Верховний Суд в постанові від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 та постанові від 23.05.2018 у справі № 910/73/17.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Пунктом 16 частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 2, п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Згідно п.1 ч.4 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Згідно з ч.1, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Згідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За договором про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем від 25.09.2014, Кредитор (позивач) відмовився від прав вимоги на стягнення на предмет іпотеки - нежитлових будівель автостанції, що знаходиться за адресою: місто Одеса, Новощіпний ряд, будинок 5 (п`ять ).

Іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.

Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення своїх вимог за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права.

Відмова від зобов`язального майнового права є способом відчуження права за умови оплатності або може розглядатися як прощення боргу в разі безоплатності.

Розірвавши Іпотечний договір від 29.11.2013, Банк відмовився від майнових вимог до Іпотекодавця за дійсними договором забезпечення за наявності непогашеної заборгованості Позичальника ТОВ «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ» за Кредитним договором, що підтверджується рішенням Господарського суду Одеської області від 18.05.2015 у справі №916/878/15-г.

Отже, недійсність правочинів неплатоспроможного банку, згідно з якими банк відмовився від власних майнових вимог, установлено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб та такі правочини є недійсними незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Фонду, за умови якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку.

Обставини звернення Банка до суду з вимогами стягнення заборгованості підтверджують факт нікчемності правочинів про розірвання договорів забезпечення з огляду на відмову банку від власних майнових вимог до іпотекодавця, а також від своїх прав звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості боржника, наявність якої установлено зазначеним судовим рішенням. Наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом реалізації предмета іпотеки, що випливає із іпотечного права.

Верховний Суд в постанові від 29 березня 2021 року у справі №910/12041/19 підтвердив раніше сформульовану позицію, що: «За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними. Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої та частини третьої ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін в силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені в постановах від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі №819/353/16. від 05.12.2018 у справі №826/23064/15, від 27.02.2019 у справі №826/8273/16.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

На підставі викладеного суд доходить висновку про нікчемність договору про розірвання іпотеки, укладеного 25.09.2014 між ПАТ «ІМЕКСБАНК» та ПАТ «ЧТК».

Наслідком нікчемності правочину із розірвання іпотечного договору є чинність такого іпотечного договору (п. 85 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

Законодавцем передбачено можливість відступлення первісним кредитором новому кредитору як повного обсягу прав та обов`язків, належних йому на момент відступлення (універсальне правонаступництво), так і можливість відступлення прав лише у певній частині, що обумовлюється сторонами в договорі відступлення права вимоги (сингулярне правонаступництво). Оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що "ніхто не може передати більше прав, ніж має сам". Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав, тому, під час розгляду заяв/клопотань про заміну кредитора правонаступником, судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу (на момент підписання договору цесії (відступлення права вимоги).

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 16.10.2018 у справі №914/2567/17, від 04.12.2018 у справі №31/160(29/170(6/77-5/100), від 04.06.2020 у справі №910/1755/19.

Відповідно до положень ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Частинами 2 та 3 ст. 656 Цивільного кодексу України унормовано, що предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Як було встановлено судом, ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» набув від ПАТ «ІМЕКСБАНК» права вимоги за Кредитним договором та майнові права за Іпотечним договором на підставі договору № 108 про відступлення прав вимоги від 11.10.2019, за яким було відступлено права вимоги за Кредитним договором № 87/13 від 19.11.2013 та договором купівлі-продажу майнових прав № 108/1 від 11.10.2019, за яким було відступлено права вимоги (майнові права) за Іпотечним договором з майновим поручителем ПАТ «ЧТК» від 29.11.2013 № 5316.

Між тим, у даній справі відповідачами - ТОВ «Ч-Т-К» та ПАТ «ЧТК» заявлено про застосування строків позовної давності, у порядку ст. 267 Цивільно кодексу України.

З аналізу позовних вимог ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» вбачається, що вони направлені на відновлення становища, яке існувало між сторонами до моменту вчинення недійсних правочинів (застосування наслідків нікчемного правочину), а також на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", рішення від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"), що застосовується як джерело права при розгляді справ судами згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦКУ).

Відповідно до частини 3 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Отож до позовної вимоги про визнання права іпотеки та позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора про припинення іпотеки, прийнятого, на підставі договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем, підлягає застосуванню частина 3 статті 261 Цивільного кодексу України.

Як було встановлено судом, договір про розірвання Іпотечного договору з майновим поручителем, укладений 25.09.2014, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., зареєстрований в реєстрі за №4766. Цього ж дня приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Наталією прийнято рішення індексний номер 16056488 від 25.09.2014 про припинення іпотеки.

Таким чином, договір про розірвання іпотеки виконаний у день його укладання 25.09.2014.

Отже, трирічний строк позовної давності для вимоги про визнання права іпотеки за Іпотечним договором з майновим поручителем, посвідченим 29.11.2013 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., та зареєстрованим в реєстрі за № 5317, та вимоги про скасування рішення індексний номер 16056488 від 25.09.2014 про припинення іпотеки, прийнятого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Наталією Юріївною, на підставі договору про розірвання Іпотечного договору з майновим поручителем, що посвідчений 25.09.2014 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., зареєстрований в реєстрі за №4766, сплинув 25.09.2017.

Щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно із п. 7.1. іпотечного договору від 29.11.2013, укладеного між ПАТ «ІМЕКСБАНК» та ПАТ «ЧТК», цей договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання боржником забов`язань за кредитним договором та додаткових договорів угод до нього.

Пунктом п. 5.1. іпотечного договору передбачені випадки, коли іпотекодержатель набуває право звернення на предмет іпотеки та його реалізацію, зокрема, якщо у момент настання строку виконання боржником зобов`язань за кредитним договором вони не будять виконані в повному обсязі, зокрема: при повному або частковому неповерненні у встановлені відповідно до кредитного договору строки суми кредиту; та/або при несплаті або частковій несплаті у передбачені кредитним договором строки сум процентів (у тому числі процентів за неправомірне користування кредитом); та/або при несплаті в строк сум неустойки (пені, штрафу), що передбачені кредитним договором.

У даному випадку, відносно вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає застосуванню норма ч. 5 ст. 261 ЦКУ, згідно із якою за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Як слідує із рішення Господарського суду Одеської області від 18.05.2015 у справі №916/878/15-г, судом було встановлено згідно із п.п. 1.1.1, 1.1.2 кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 87/13 від 19.11.2013 (в редакції додаткової угоди № 1 від 31.03.2014) кінцевий термін повернення заборгованості за всіма траншами становить 12.11.2014.

У такому разі, з 13.11.2014, у зв`язку із невиконанням основним боржником ТОВ «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ» своїх зобов`язань за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 87/13 від 19.11.2013, ПАТ «ІМЕКСБАНК» на підставі п. 5.1. іпотечного договору набуло право на звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію.

За загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 Цивільного кодексу України, трирічний строк позовної давності для вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки сплинув 13.11.2017.

Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки піддається впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо) (Правова позиція Верхового суду, викладена у Постановах від 24.11.2021 у справі № 361/7076/19; від 06.10.2021 у справі № 440/1509/18; від 18.08.2021 у справі № 201/15310/16).

Більш того, суд звертає увагу, що заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (частина 1 статті 262 Цивільного кодексу України).

А таким чином, строки позовної давності пропущені ПАТ «ІМЕКСБАНК» є пропущеними й для ТОВ «ФК «ГЕЛІОС», як правонаступника банку в кредитних / іпотечних зобов`язаннях (нового кредитора/іпотекодержателя).

Водночас згідно з усталеною позицією Верховного Суду: «вирішення судом питання про поважність причин пропуску строку позовної давності має місце у разі, якщо позивач визнає обставину пропуску строку позовної давності, наводить причини, які перешкоджали зверненню з позовом у межах такого строку та просить суд визнати їх поважними з метою отримання судового захисту порушеного права».

Таку у даній позивачем неодноразово подавалися пояснення щодо пропущеного строку позовної давності та зазначено про наявність поважних причин такого пропуску, а саме факт пожежі та пошкодження документів, в тому числі кредитної справи №87/13 від 19.11.2013 року по позичальнику ТОВ «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ»; виїмки документів кредитної справи ТОВ «Трансбудтехнології» на підставі ухвали від 28.04.2015 р. по справі №522/8692/15-к; виявлення уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб нікчемного правочину лише у вересні 2018 року; факт подання в лютому 2019 року позову у справі №916/560/19, який був направлений на захист тих самих прав, що і у даній справі; з квітня 2020 року та на весь період дії карантину згідно п.12 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України продовжено строки позовної давності.

Щодо викладених позивачем причин пропуску позовної давності суд зауважує, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її порушених прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. При цьому за змістом зазначеної норми (ст. 261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Подібна правова позиція викладена, у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 910/31767/15, у постанові Великої Палати Верховного Суду у від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц та постанові Верховного Суду від 29 грудня 2020 року по справі №909/1165/19, у постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 908/845/19.

Крім наведеного, позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статями 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Отже, якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.02.2021 у справі №910/5349/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19 вказала, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Отже, оцінивши доводи позивача, суд не погоджується із поважністю наведених позивачем причин пропуску позовної давності, оскільки з огляду на сталу судову практику Верховного Суду та положень законодавства, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила та з моменту коли почалося виконання нікчемного правочину, отже посилання позивача на життєві обставини, які начебто завадили позивачу вчасно звернутись до суду за захистом свого права не знаходять свого обґрунтування, адже ПАТ «ІМЕКСБАНК» (правонаступником щодо спірних правовідносин стало ТОВ «ФК «ГЕЛІОС», будучи кредитором та іпотекодержателем достеменно був проінформований про ті господарсько-правові зобов`язання, безпосереднім учасником яких він є, а також про порушення його права внаслідок неналежного виконання контрагентами таких зобов`язань та мав можливість звернутися до суду за захистом своїх прав.

При цьому право на захист кредитором свого права не обмежувалась сторонніми особами, а залежало виключно від його волі на судовий захист.

На думку суду, варто зазначити, що посилання позивача на пожежу у відділенні №29 банку ПАТ «ІМЕКСБАНК», яка відбулась 04.01.2015, про свідчить акт розслідування причин пожежі від 19.01.2015, внаслідок якої були пошкоджені документи, не приймається судом до уваги, оскільки із наданих позивачем доказів не вбачається наявності поважних причин пропуску позовної давності та не доводиться відсутність можливості відновлення кредитної справи з електронних носіїв.

Дійсно згідно з опису, який є додатку до акту розслідування від 19.01.2015, була пошкоджена кредитна справа №87/13 ТОВ «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ», між тим даним актом не передбачено ступінь пошкодження або знищення кредитних документів, їх кількість, ймовірність відновлення та ін.

Щодо посилання позивача на факт виїмки документів кредитної справи ТОВ «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ» в рамках судової справи №522/8692/15-к як на причину пропуску позовної давності, суд зауважує, що такі доводи є безпідставними, адже кредитор/іпотекодержатель на був позбавлений виготовити копії матеріалів кредитної справи та на підставі них звернутися до суду за захистом своїх прав, водночас ці доводи також доводять існування кредитної справи після пожежі та можливість її фактичного відновлення за необхідності.

Водночас суд також зауважує, що з 27.01.2015 у ПАТ «ІМЕКСБАНК» було запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію, отже перебіг строку на виявлення нікчемності правочину, розпочався саме з дня запровадження тимчасової адміністрації банку, а саме 27.01.2015 та закінчився 27.01.2016, що знову спростовує позицію позивача щодо причин пропуску позовної давності через пізнє виявлення Фондом факту нікчемності спірного правочину.

За таких обставин такі докази не є належними та достатніми для визнання судом причин пропуску позовної давності поважними, більш того, ТОВ «ФК «ГЕЛІОС», будучи правонаступником ПАТ «ІМЕКСБАНК», несе всі наслідки пропуску позовної давності, згідно ст. 262 Цивільного кодексу України.

За приписами ст. 267 Цивільного кодексу України, особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Підсумовуючи викладене, суд беручи до уваги відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів факту переривання чи зупинення перебігу строку позовної давності у даному спорі, а також обґрунтованих доказів поважності пропущення позивачем строку позовної давності, дійшов висновку про сплив позовної давності та про наявність правових підстав для відмови у позові в частині щодо визнання за ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» права іпотеки за Іпотечним договором з майновим поручителем від 29.11.2013 та щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за вказаним договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Враховуючи, що позовна вимога про скасувати рішення (індексний номер 16056488) від 25.09.2014 про припинення іпотеки, прийнятого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Наталією Юріївною, на підставі договору про розірвання Іпотечного договору з майновим поручителем від 25.09.2014 та визнання права власності за ПАТ «ЧТК» є похідними від основної позовної вимоги про визнання права іпотеки ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» за Іпотечним договором з майновим поручителем від 29.11.2013, в якій судом відмовляється на підставі пропущення позивачем строку позовної давності, то відповідно позовні вимоги про скасувати рішення (індексний номер 16056488) від 25.09.2014 про припинення іпотеки та визнання права вланості за ПАТ «ЧТК» також не підлягають задоволенню.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

У постанові Верховного Суду від 08.12.2021 у даній справі, суд касаційної інстанції, направляючи справу №916/3560/20 на новий розгляд, зазначив, що ухвалюючи рішення у цій справі суди не перевірили чи обраний позивачем спосіб захисту для звернення з вимогами про визнання недійсними договору купівлі-продажу від 04.12.2015, укладеного між ПАТ «ЧТК» та ТОВ «ІДЕАЛ БАС», та договору іпотеки від 24.12.2015, укладеного між ТОВ «ІДЕАЛ БАС» та ТОВ «КОМПАНІЯ ДАСТІ», а також скасування рішень реєстраторів є ефективним та чи призведе до відновлення володіння його спірним майном, оскільки спір фактично стосується наявності чи відсутності права іпотеки останнього. Тобто касаційний суд визначив, що поза увагою судів залишилося те, що установлення факту визнання за позивачем права іпотеки і звернення стягнення на іпотечне майно є достатньою правовою підставою для захисту його прав без оскарження ланцюгу договорів, на підставі яких згодом було відчужено іпотечне майно і відповідно оспорення реєстраційних дій, вчинених за наслідками укладення цих договорів.

З приводу зазначено, суд вважає за необхідне наголосити, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Перш ніж відмовити в позові з підстав обрання неналежного способу захисту, суд з`ясовує з яких саме правовідносин сторін виник спір; чи передбачено обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачено законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Водночас позовні вимоги не підлягають задоволенню, якщо суд, дотримуючись принципу стадійності захисту права, дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачено законом або договором та/або він є неефективним для захисту порушеного права в таких правовідносинах.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.02.2021 у справі № 925/642/19.

Як було встановлено судом, спір у даній справі фактично стосується наявності чи відсутності права іпотеки ТОВ «ФК «ГЕЛІОС» на спірне майно, що також було зазначено Верховним Судом у даній справі, на захист якого позивачем було визначено позовні вимоги про визнання права іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки, які направлені на відновлення становища позивача та його обсягу прав до вчинення нікчемного правочину.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно з ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

При цьому позовні вимоги про визнання недійсними договорів, укладених внаслідок виконання нікчемного правочин та на підставі яких згодом було відчужено іпотечне майно і відповідно оспорення реєстраційних дій, вчинених за наслідками укладення цих договорів на думку суду не є ефективними способами захисту у даному спорі, адже не відновлюють становище позивача та не поновлюють обсягу його прав у разі їх задоволення судом.

Більш того, суд звертає увагу на положення законодавства, передбаченого ч.ч. 1,2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку», у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Таким чином, норми статті 23 Закону України «Про іпотеку» гарантують іпотекодержателю захист його прав, навіть у разі переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про іпотеку», при зверненні стягнення на нерухоме майно, що є предметом декількох іпотек, вимоги кожного наступного іпотекодержателя задовольняються після повного задоволення вимог кожного попереднього іпотекодержателя згідно з пріоритетом та розміром цих вимог.

Тобто з огляду на те, що оскаржуваний позивачем договір іпотеки, за яким ТОВ «Ч-Т-К» передало спірне майно в іпотеку ТОВ «КОМПАНІЯ ДАСТІ» було укладено пізніше, ніж іпотечний договір між ПАТ «ІМПЕКСБАНК» та ПАТ «ЧТК», правонаступником за яким є ТОВ «ФК «ГЕЛІОС», то відповідно вимоги попереднього іпотекодержателя повинні задовольнятися в першу чергу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про неефективність обраного позивачем способу захисту шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ПАТ «ЧТК» та ТОВ «ІДЕАЛ БАС», посвідченого 04.12.2015 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А. та зареєстрованого за № 2566, скасування рішення (індексний помер): 26776431 від 04.12.2015 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А. та визнання права власності за ПАТ «ЧТК»; визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між ТОВ «ІДЕАЛ БАС» та ТОВ «КОМПАНІЯ ДАСТІ», посвідчений 24.12.2015, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А. та зареєстрований за № 2662 та скасування рішення (індексний номер): 27472904 від 24.12.2015 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А., що є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові у цій частині.

Щодо позовних вимог позивача, направлених до Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чужовської Наталії Юріївни та Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Тетяни Анатоліївни та визначення їх у якості відповідачів, суд зазначає таке:

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат», нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про нотаріат»).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст. 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Тобто, відповідач є обов`язковим учасником господарського процесу - його стороною. Основною ознакою сторін господарського процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права. Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником господарських / цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення. Тобто, нотаріус не може бути відповідачем у цій категорії справ, оскільки предметом позову є спір про право. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса.

Виходячи з норм Закону України «Про нотаріат», у нотаріуса немає спільних чи однорідних прав та обов`язків стосовно позивача. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов`язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями.

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Постанова ВП ВС від 01.04.2020, справа № 520/13067/17, провадження № 14-397цс19 (пункт 72); Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у ДРРП є цивільно-правовим, а тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору. Постанова ВП ВС від 04.09.2018, справа № 823/2042/16, провадження № 11-377апп18 (пункт 57).

Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Постанова ВП ВС від 04.09.2018, справа № 823/2042/16, провадження №11-377апп18 (пункт 58) .

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону "Про нотаріат"). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок №296/5).

Відповідно до ст. 54 Закону України «Про нотаріат», нотаріуси посвідчують правочини, які згідно із законом підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений. Нотаріус при вчиненні нотаріальної дії перевіряє, чи відповідає зміст посвідчуваного ним правочину вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 55 Закону України «Про нотаріат», договори про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, крім випадків, встановлених статтею 38 Закону України "Про іпотеку", посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється, або за наявності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У разі застави майбутнього майна або створення забезпечувального обтяження в майбутньому майні нотаріусу надаються документи, що підтверджують наявність прав на набуття такого майна у власність у майбутньому. При посвідченні договорів про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, транспортних засобів перевіряється відсутність будь-якої заборони відчуження або арешту майна. В разі наявності заборони договір про відчуження майна, обтяженого боргом, посвідчується лише у разі згоди кредитора і набувача на укладення такого договору. Посвідчення договорів щодо відчуження, іпотеки житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна здійснюється за місцезнаходженням такого майна або за місцезнаходженням юридичної особи, або за зареєстрованим місцем проживання фізичної особи - однієї із сторін відповідного договору. Посвідчення договорів щодо відчуження, застави транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, здійснюється за місцезнаходженням юридичної особи або за зареєстрованим місцем проживання фізичної особи - однієї із сторін відповідного договору.

Судом з`ясовано, що приватними нотаріусами було здійснено перевірку відсутності заборони відчуження або арешту майна за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також перевірку відсутності права податкової застави та станом на 04.12.2015 - дата укладання Договору купівлі-продажу, так й станом на 24.12.2015 - Іпотечного договору, було встановлено відсутність реєстрації заборон відчуження або арешту майна за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також перевірку відсутності права податкової застави.

Суд вважає, що приймаючи до уваги зміст і характер заявлених позовних вимог позивача, а також приймаючи до уваги встановлені судом обставини за час розгляду справи, які підтверджують, що спір у позивача з приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Наталією Юріївною та приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Тетяною Анатоліївною - відсутній, суд доходить висновку, що заявлені вимоги позивача не можуть бути звернені до приватних нотаріусів, яких позивач визначив відповідачами, отже такі відповідачі є неналежними у даному спорі.

Встановивши, що позовні вимоги заявлені до неналежних відповідачів та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до таких відповідачів. (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).

ЄПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України», заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58), «Бендерський проти України» (заява N 22750/02, пункт 42)).

Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. The Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява №18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява № 20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03, пункт 54).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

За приписами ч.3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, про відсутність достатніх та обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «ГЕЛІОС», а також з огляду на застосування судом позовної давності, в задоволенні позову судом відмовляється в повному обсязі.

Приймаючи до уваги відмову судом у позові, судові витрати відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, відшкодуванню не підлягають та покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-238, 240-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

2.Судові витрати понесені позивачем відшкодуванню не підлягають та покладаються на позивача.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Повне рішення складено 14 жовтня 2022 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська