Постанова
від 21.12.2022 по справі 916/3560/20
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД


П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2022 рокум. ОдесаСправа № 916/3560/20Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», м. Київ - Колосюк В.А. - за довіреністю від 02.01.2020 року № б/н;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА-ТРАНСПОРТНА-КОМПАНІЯ», м. Одеса Кобелєв О.О., за ордером;

від Публічного акціонерного товариства «ЧОРНОМОРСЬКА ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ», м. Одеса не з`явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ДАСТІ», м. Одеса не з`явився;

від Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чужовської Наталії Юріївни, м. Одеса не з`явився;

від Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Тетяни Анатоліївни, м. Одеса не з`явився ;

від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ, Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК», м. Одеса - не з`явився;

від Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК», м. Одеса - не з`явився;

від Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ» м. Івано-Франківськ не з`явився .

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛІОС», м.Київ

на рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2022 року, м. Одеса, суддя Невінгловська Ю.М., повний текст рішення складено та підписано 14.10.2022 року

у справі №916/3560/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», м.Київ

до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА-ТРАНСПОРТНА-КОМПАНІЯ», м. Одеса

2) Публічного акціонерного товариства «ЧОРНОМОРСЬКА ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ», м.Одеса

3) Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ДАСТІ», м. Одеса

4) Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чужовської Наталії Юріївни, м. Одеса

5) Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Тетяни Анатоліївни, м. Одеса

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ, Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК», м. Одеса

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ» м. Івано-Франківськ

про визнання права іпотеки за іпотечним договором, скасування рішень, визнання недійсними договорів та звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

В грудні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», м. Київ звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА-ТРАНСПОРТНА-КОМПАНІЯ», м. Одеса, Публічного акціонерного товариства «ЧОРНОМОРСЬКА ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ», м. Одеса, Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ДАСТІ», м. Одеса, Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чужовської Наталії Юріївни, м. Одеса, Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Тетяни Анатоліївни, м. Одеса, у якій просило:

-визнати право іпотеки за Іпотечним договором з майновим поручителем, посвідченим 29.11.2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., та зареєстрованим в реєстрі за №5316 за Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС», предметом іпотеки якого є нерухоме майно: нежитлові будівлі автостанції, що складаються з: будівлі автостанції літ. «А»; будівлі магазинів літ. «Б», загальною площею 2283,1 кв.м, основною площею 2007,0 кв.м, та знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Новощіпний ряд, буд. 5, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 227398151101, в тому числі, але не виключно: право на державну реєстрацію речового права іпотеки та змін до нього, що виникли на підставі Іпотечного договору з майновим поручителем, посвідченого 29.11.2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., та зареєстрованим в реєстрі за №5316, та набуті Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС» за Договором №108/1 купівлі-продажу майнових прав, посвідченим 11.10.2019 року Журавльовою Л.М. та зареєстрованим в реєстрі за №876, що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС» та Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК»;

-скасувати рішення (індексний номер): 16056488 від 25.09.2014 року про припинення іпотеки, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Наталією Юріївною, на підставі договору про розірвання Іпотечного договору з майновим поручителем, що посвідчений 25.09.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., зареєстрований в реєстрі за №4766;

-визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між Публічним акціонерним товариством «Чорноморська транспортна компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІДЕАЛ БАС», посвідчений 04.12.2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А. та зареєстрований за № 2566;

-скасувати рішення (індексний номер 26776431) від 04.12.2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Тетяною Анатоліївною та визнати право власності за Публічним акціонерним товариством «ЧТК»;

-визнати недійсним договір іпотеки, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІДЕАЛ БАС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ДАСТІ», посвідчений 24.12.2015 року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А. та зареєстрований за № 2662; скасування рішення (індексний номер 27472904) від 24.12.2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Тетяною Анатоліївною;

-в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №87/13 від 19.11.2013 року, а саме заборгованості за кредитом у сумі 16366490 грн. 62 коп., яка підтверджується рішенням Господарського суду Одеської області від 18.05.2015 року по справі №916/878/15-г, звернути стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС» на предмет іпотеки за Іпотечним договором з майновим поручителем, що посвідчений 29.11.2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., за реєстровим номером 5317, а саме на: нежитлові будівлі автостанції, що складаються з: будівлі автостанції літ. «А»; будівлі магазинів літ. «Б», загальною площею 2283,1 кв.м, основною площею 2007,0 кв.м, та знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Новощіпний ряд, буд. 5 (п`ять), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 227398151101, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, за ціною встановленою на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір про розірвання іпотечного договору від 25.09.2014 року є нікчемним, адже Публічне акціонерне товариство «ІМЕКСБАНК», як кредитор та іпотекодержатель, відмовилося від власних майнових прав, отже такий договір не створює правових наслідків, а тому сторони мають бути повернуті у стан, який існував до укладання цього договору.

Позивач зазначив, що оскільки 11.10.2019 року Публічне акціонерне товариство «ІМЕКСБАНК» на підставі договору №108 відступило своє право вимоги за іпотечним договором від 19.11.2013 року Товариству з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС», як новому кредитору і зобов`язання за кредитним договором позичальником не виконані, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС» вважає себе належним іпотекодержателем та, як наслідок, особою, права якої порушено ланцюгом укладених договорів шляхом відчуження іпотечного майна.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.04.2021 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.08.2021 року у справі №916/3560/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 08.12.2021 року у справі № 916/3560/20 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС» задоволено частково, постанову Південно західного апеляційного господарського суду від 18.08.2021 року та рішення Господарського суду Одеської області від 06.04.2021 року у справі № 916/3560/20 скасовано, справу № 916/3560/20 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення першої та апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції зазначив, що в основу ухвалених судами рішень у справі, що розглядається, покладено преюдиційні факти, установлені судами у справі № 916/560/19, стосовно пропуску банком позовної давності за вимогами до Публічного акціонерного товариства «Чорноморська транспортна компанія» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень.

При цьому, суди спростували посилання Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС» про те, що вони не мають преюдиційного значення для правовідносин у цій справі. Тобто свій висновок у цій справі суди попередніх інстанцій обґрунтували, зокрема, посиланням на судові рішення у справі № 916/560/19 за позовом Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» до Публічного акціонерного товариства «Чорноморська транспортна компанія» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень. Зазначили, що у справі № 916/560/19 судами встановлено пропуск позовної давності, а договір відступлення прав вимоги, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС» і Публічним акціонерним товариством «Імексбанк», є похідним від кредитного договору, оскільки за ним відступлено право вимоги за кредитним і іпотечним договором.

Верховний Суд не погодився з таким висновком та вказав, що на відміну від учасників справи № 916/560/16, предметом спору в якій була вимога Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» до Публічного акціонерного товариства «Чорноморська транспортна компанія» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень, у справі, що розглядається, до складу учасників справи входять: Товариство з обмеженою відповідальністю ФК Геліос, Товариство з обмеженою відповідальністю Чорноморська-транспортна-компанія, Публічне акціонерне товариство Чорноморська транспортна компанія, Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Дасті, нотаріуси Чужовська Н. Ю., Петрушенко Т. А., Публічне акціонерне товариство Імексбанк в особі Фонду, та Товариство з обмеженою відповідальністю Трансбудтехнології.

Крім того, оскільки, у справі, що розглядається, предметом спору є інші позовні вимоги, ніж у справі № 916/560/19, зокрема про визнання права іпотеки за іпотечним договором і звернення стягнення на предмет іпотеки, то передчасним є покладений в основу оскаржуваних судових рішень висновок, зроблений судами у справі № 916/560/19 за однією вимогою банку. До того ж він не відповідає вищевказаному висновку, зробленому Великою Палатою Верховного Суду у постанові 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16.

Також, Верховний Суд вказав, що ухвалюючи рішення у цій справі з підстав, зазначених у пункті 45 цієї постанови, суди не перевірили чи обраний позивачем спосіб захисту для звернення з вимогами про визнання недійсними договору купівлі-продажу від 04.12.2015 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Чорноморська транспортна компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ідеал Бас», та договору іпотеки від 24.12.2015 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ідеал Бас» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Дасті, а також скасування рішень реєстраторів є ефективним та чи призведе він до відновлення володіння його спірним майном, оскільки спір фактично стосується наявності чи відсутності права іпотеки останнього. Тобто, на думку суду касаційної інстанції, поза увагою судів залишилося те, що установлення факту визнання за позивачем права іпотеки і звернення стягнення на іпотечне майно є достатньою правовою підставою для захисту його прав без оскарження ланцюгу договорів, на підставі яких згодом було відчужено іпотечне майно і відповідно оспорено реєстраційні дії, вчинені за наслідками укладення цих договорів.

06.01.2022 року справа надійшла до Господарського суду Одеської області та ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.01.2022 року справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду.

02.02.2022 року до Господарського суду Одеської області від Публічного акціонерного товариства «ЧОРНОМОРСЬКА ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ» надійшла заява про застосування строків позовної давності у порядку ст. 267 Цивільного кодексу України (вх. №2979/22), у якій Публічне акціонерне товариство «ЧОРНОМОРСЬКА ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ» просило суд першої інстанції застосувати строки позовної давності до позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», м. Київ у справі №916/3560/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА-ТРАНСПОРТНА-КОМПАНІЯ», м. Одеса, Публічного акціонерного товариства «ЧОРНОМОРСЬКА ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ», м. Одеса, Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ДАСТІ», м. Одеса, Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чужовської Наталії Юріївни, м. Одеса, Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Тетяни Анатоліївни, м. Одеса про визнання права іпотеки за іпотечним договором, скасування рішень, визнання недійсними договорів та звернення стягнення на предмет іпотеки; у зв`язку із пропуском строку позовної давності, в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС» у справі №916/3560/20 відмовити у повному обсязі.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.10.2022 року у справі №916/3560/20 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», м. Київ відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи у позовних вимогах суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку про те, що у даному випадку обставини звернення Банка до суду з вимогами про стягнення заборгованості підтверджують факт нікчемності правочинів про розірвання договорів забезпечення з огляду на відмову банку від власних майнових вимог до іпотекодавця, а також від своїх прав звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості боржника, наявність якої установлено зазначеним судовим рішенням. Проте, наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом реалізації предмета іпотеки, що випливає із іпотечного права, з огляду на що місцевий господарський суд визначив, що спірний договір про розірвання іпотеки, укладений 25.09.2014 року між Публічним акціонерним товариством та «ІМЕКСБАНК» та Публічним акціонерним товариством «Чорноморська транспортна компанія» є нікчемним.

При цьому, наслідком нікчемності правочину із розірвання іпотечного договору є чинність такого іпотечного договору, у зв`язку із чим Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС» набуло від Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» права вимоги за Кредитним договором та майнові права за Іпотечним договором на підставі договору № 108 про відступлення прав вимоги від 11.10.2019 року, за яким було відступлено права вимоги за Кредитним договором № 87/13 від 19.11.2013 року та договором купівлі-продажу майнових прав № 108/1 від 11.10.2019 року, за яким було відступлено права вимоги (майнові права) за Іпотечним договором з майновим поручителем Публічним акціонерним товариством «Чорноморська транспортна компанія» від 29.11.2013 року № 5316.

Проте, як зазначено місцевим господарським судом, з огляду на той факт, що у даній справі відповідачами Товариством з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА -ТРАНСПОРТНА-КОМПАНІЯ» та Публічним акціонерним товариством «ЧОРНОМОРСЬКА ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ» заявлено про застосування строків позовної давності, у порядку ст. 267 Цивільного кодексу України, трирічний строк позовної давності для вимоги про визнання права іпотеки за Іпотечним договором з майновим поручителем, посвідченим 29.11.2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., та зареєстрованим в реєстрі за № 5317, та вимоги про скасування рішення індексний номер 16056488 від 25.09.2014 про припинення іпотеки, прийнятого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Наталією Юріївною, на підставі договору про розірвання Іпотечного договору з майновим поручителем, що посвідчений 25.09.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., зареєстрований в реєстрі за №4766, сплинув 25.09.2017 року, трирічний строк позовної давності для вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки сплинув 13.11.2017 року (при цьому, суд першої інстанції зазначив, що заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності).

Вирішуючи судом питання про поважність причин пропуску строку позовної давності позивачем, місцевий господарський суд вказав, що зазначені Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС» докази на підтвердження поважності пропуску строку позовної давності не є належними та достатніми для визнання судом причин пропуску позовної давності поважними, більш того, позивач, будучи правонаступником Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК», несе всі наслідки пропуску строку позовної давності згідно ст. 262 Цивільного кодексу України, внаслідок чого суд дійшов висновку про те, що у даному випадку строк позовної давності сплинув та наявні правові підстави для відмови у позові в частині щодо визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС» права іпотеки за Іпотечним договором з майновим поручителем від 29.11.2013 року та щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за вказаним договором.

Також місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що враховуючи, що позовні вимоги про скасування рішення (індексний номер 16056488) від 25.09.2014 року про припинення іпотеки, прийнятого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Наталією Юріївною, на підставі договору про розірвання Іпотечного договору з майновим поручителем від 25.09.2014 року та визнання права власності за Публічним акціонерним товариством «ЧОРНОМОРСЬКА ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ» є похідними від основної позовної вимоги про визнання права іпотеки Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС» за Іпотечним договором з майновим поручителем від 29.11.2013 року, в якій судом було відмовлено на підставі пропущення позивачем строку позовної давності, з огляду на що, відповідно, позовні вимоги про скасування рішення (індексний номер 16056488) від 25.09.2014 року про припинення іпотеки та визнання права власності за Публічним акціонерним товариством «ЧОРНОМОРСЬКА ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ» також не потребують задоволення.

Водночас, місцевий господарський суд дійшов висновку про неефективність обраного позивачем способу захисту шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ЧОРНОМОРСЬКА ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІДЕАЛ БАС», посвідченого 04.12.2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А. та зареєстрованого за № 2566, скасування рішення (індексний помер): 26776431 від 04.12.2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А. та визнання права власності за Публічним акціонерним товариством «ЧОРНОМОРСЬКА ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ»; визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІДЕАЛ БАС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ДАСТІ», посвідчений 24.12.2015 року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А. та зареєстрований за № 2662 та скасування рішення (індексний номер): 27472904 від 24.12.2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А., що є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові у цій частині.

Крім того, суд першої інстанції, приймаючи до уваги зміст і характер заявлених позовних вимог позивача, а також, приймаючи до уваги встановлені судом обставини за час розгляду справи, які підтверджують, що спір у позивача з приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Наталією Юріївною та приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Тетяною Анатоліївною відсутній, дійшов висновку, що заявлені вимоги позивача не можуть бути звернені до приватних нотаріусів, яких позивач визначив відповідачами, отже такі відповідачі є неналежними у даному спорі, з огляду на що у позовних вимогах до них належить відмовити.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», м. Київ з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2022 року у справі № 916/3560/20 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», м. Київ задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник, посилаючись на фактичні обставини даної справи та справи №916/560/19 щодо пропуску строку позовної давності зазначає, що вказані ним обставини: факт пожежі та пошкодження документів, в тому числі кредитної справи №87/13 від 19.11.2013 року по позичальнику Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ»; виїмка документів кредитної справи Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ» на підставі ухвали від 28.04.2015 року по справі №522/8692/15-к; виявлення уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб нікчемного правочину лише у вересні 2018 року; факт подання в лютому 2019 року позову у справі №916/560/19, який був направлений на захист тих самих прав, що і у даній справі; продовження строку позовної давності на весь період дії карантину, підтверджують, що своєчасне пред`явлення позову в обумовлені процесуальним законом строки було утруднене чи навіть неможливе.

Відтак, на переконання позивача, строк звернення до суду було пропущено з поважних причин, а порушене право підлягає захисту.

Разом з тим, скаржник, щодо висновків сулу першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні про неефективний спосіб захисту зауважив, що оскільки нікчемність договору про розірвання іпотеки зумовлює чинність Іпотечного договору від 29.11.2013 року, договори купівлі-продажу та іпотеки від 04.12.2015 року та 24.12.2015 року відповідно, мали визнатись судом першої інстанції недійсними, оскільки такі правочини порушували права та інтереси Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» на момент їх вчинення, а оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС» є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Імексбанк», то, відповідно, і права Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС».

Також апелянт наголосив на тому, що судом першої інстанції неправомірно відмовлено у частині позовних вимог, заявлених позивачем до приватних нотаріусів.

Крім того, на переконання скаржника, судом першої інстанції неповно встановлено обставини та не досліджено обставини щодо недобросовісності набувача майна Товариством з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА-ТРАНСПОРТНА-КОМПАНІЯ», оскільки на його думку, яка зазначена в апеляційній скарзі, набуваючи майно, яке вибуло з іпотеки за чотири місяці до визнання банку неплатоспроможним, набувач міг та повинен був передбачати можливість визнання такої угоди, а саме, договору про розірвання Іпотечного договору з майновим поручителем від 25.09.2014 року нікчемним на підставі закону, однак свідомо нехтував такою небезпекою.

Наведені обставини, на переконання скаржника, є достатніми підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2022 року у справі № 916/3560/20, справу призначено до судового розгляду.

19.12.2022 року електронною поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА-ТРАНСПОРТНА-КОМПАНІЯ» надійшов відзив (вх. №1811/22/Д3), у якому останнє просило суд апеляційної інстанції, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2022 року у справі № 916/3560/20 залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів господарської справи.

Зокрема, у відзиві, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА-ТРАНСПОРТНА-КОМПАНІЯ» наголосило на тому, що надані апелянтом на обґрунтування пропуску строку позовної давності із поважних причин обставини, не є поважними, а відтак, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права іпотеки за Іпотечним договором з майновим поручителем, посвідченим 29.11.2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., та зареєстрованим в реєстрі за № 5317, скасування рішення індексний номер 16056488 від 25.09.2014 про припинення іпотеки, прийнятого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Наталією Юріївною, на підставі договору про розірвання Іпотечного договору з майновим поручителем, що посвідчений 25.09.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., зареєстрований в реєстрі за №4766, та про звернення стягнення на предмет іпотеки є правомірним, оскільки позивачем з неповажних причин пропущено строк позовної давності.

Щодо доводів скаржника, зазначених ним в апеляційній скарзі щодо неправомірної відмови суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договору купівлі-продажу від 04.12.2015 року та наступного договору іпотеки від 24.12.2015 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА-ТРАНСПОРТНА-КОМПАНІЯ» вказало, що місцевий господарський суд у даному разі дійшов обґрунтованого висновку про неефективність обраного позивачем способу захисту шляхом визнання недійсними вказаних вище договорів, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові у цій частині.

Щодо позовних вимог позивача, спрямованих до визначених ним відповідачів приватних нотаріусів, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА-ТРАНСПОРТНА-КОМПАНІЯ» зазначило, що Господарським судом Одеської області вірно вказано про те, що у даному випадку приватні нотаріуси, до яких позивається позивач, не можуть бути відповідачами, оскільки належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Інші учасники справи своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзиви на апеляційну скаргу, в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судовому засіданні, яке проводилось в режимі відеоконференції, представник скаржника, перед початком розгляду апеляційної скарги заявив суду апеляційної інстанції клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із відсутністю у нього належних технічних умов для участі у судовому засіданні, оскільки його електронні прилади мають дуже низький заряд енергії. При цьому, представник скаржника, як було встановлено колегією суддів, здійснив вхід в режимі відеоконференції по відеозв`язку, перебуваючи при цьому в автомобілі з підключеною до мобільного телефону гарнітурою, якість зв`язку достатня для розуміння процесуальних питань.

Розглянувши вказане клопотання скаржника, колегія суддів дійшла висновку про його необґрунтованість та відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення справи, оскільки у даний час, який є доволі складним, пов`язаний з постійними відключеннями електричної енергії, за об`єктивних причин, повітряними тривогами, які у сукупності унеможливлюють нормальну роботу судової системи України, зволікання з розгляду справи за наявності мінімальних можливостей такого розгляду може порушувати права та законні інтереси іншого учасника справи, який з`явився до судового засідання та також несуть відповідні ризики, пов`язані із об`єктивними обставинами. До того ж, враховуючи, що колегія суддів йде у відпустку, відкладення розгляду справи на інші дати спричинить порушення строку такого розгляду і існують об`єктивні підстави вважати, що і в подальшому з причини ведення на території держави воєнних дій буде наявна можливість якісного електропостачання.

Також, після оголошення короткого змісту вимог та доводів апеляційної скарги, зміст яких скаржником було підтримано під час судового засідання в режимі відеоконференції та доповнено окремими вимогами, не зазначеними судом апеляційної інстанції в короткому змісті апеляційної скарги, апелянт, не заперечуючи факту наявності відзиву на апеляційну скаргу, зазначив, що йому потрібен час для надання відповідних письмових пояснень на поданий Товариством з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА-ТРАНСПОРТНА-КОМПАНІЯ» відзив, оскільки у нього три доби відсутнє енергопостачання, у зв`язку із чим скаржник вдруге просив відкласти перегляд оскаржуваного рішення на іншу дату.

Судовою колегією розглянуто та відхилено вказане клопотання з наступних підстав.

Так, колегією суддів було встановлено, що відзив на апеляційну скаргу Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2022 року у справі № 916/3560/20 представником Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА-ТРАНСПОРТНА-КОМПАНІЯ» електронною поштою було направлено на електронну адресу скаржника, про що свідчить наявний у матеріалах відзиву скріншот про відправку.

Водночас, чинним процесуальним законодавством не передбачено такої процесуальної дії сторони, як надання письмових пояснень на відзив, запровадження якої спричинило б затягування строку розгляду скарги, що в даному випадку може призвести до порушення прав іншої особи, що прийняла участь в засіданні суду, як вже було зазначено раніше.

При цьому, судова колегія наголошує, що юридична особа не обмежена у представництві своїх інтересів у суді лише одним представником, та, відповідно, може укладати цивільні правочини на надання правничої допомоги з іншими представниками, у яких є технічна можливість на ознайомлення з процесуальними документами, або здійснювати свій захист на умовах самопредставництва, що не заборонено чинним законодавством.

З огляду на вказане, доводи представника скаржника про те, що тривала відсутність енергопостачання у м. Київ є належною причиною для відкладення розгляду апеляційної скарги у даній справі не приймаються колегією суддів, як такі, що підтверджують у повній мірі неможливість скаржника підтримувати свої доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі та користуватись відповідними процесуальними правами та обов`язками.

Під час судового розгляду, зв`язок з представником скаржника, який проводився в режимі відеконференції, перервався.

Телефоном, представник апелянта повідомив колегію суддів про те, що у нього відсутня технічна можливість продовжувати участь у судовому засіданні під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, що зафіксовано у протоколі судового засідання.

Після чого апеляційним судом продовжено розгляд справи з наступних підстав.

За п. 2 розділу І Порядку учасники судового процесу беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі, у порядку, встановленому процесуальним законодавством.

Згідно з п. 1 розділу ІІІ Порядку для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції учасник справи повинен попередньо зареєструватись з використанням власного електронного підпису в Системі та перевірити наявні у нього власні технічні засоби на відповідність технічним вимогам, визначеним для роботи з обраною для проведення відеоконференції Системою. У разі, якщо учасник не має електронного підпису (або Система не дозволяє реєстрацію з використанням електронного підпису), то він повинен попередньо зареєструватись в Системі з використанням логіну та паролю чи за допомогою інших передбачених обраною Системою засобів реєстрації. При цьому, в своїй заяві про участь у судовому засіданні, поданій відповідно до п. 3 цього розділу, учасник справи повинен вказати про наявність або відсутність у нього електронного підпису.

До того ж, під час вирішення питання про можливість задоволення клопотання представника скаржника про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення "EasyCon" (https://easycon.com.ua/), останньому роз`яснено, що відповідно до положень ч. 5 ст. 197 Господарського процесуального кодексу України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву, а отже, у разі виникнення таких обставин, вони не будуть перешкодою для розгляду апеляційної скарги.

З огляду на те, що у справі, що розглядалася апеляційним судом в режимі відеоконференції, з представником скаржника зв`язок перервався з причини виникнення технічної неможливості такої участі саме позивача та з огляду на те, що здійснюючи подання заяви про проведення засідання в режимі відеоконференції, представник позивача повинен був усвідомлювати наслідки та ризики, які могли виникнути у випадку неможливості його участі в судовому засіданні у такому режимі, судова колегія дійшла висновку про відсутність перешкод для розгляду апеляційної скарги без участі самого скаржника. Крім того, явка представника скаржника не була визнана судом обов`язковою в даному випадку.

Схожа за подібністю правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.11.2022 року у справі № 904/1143/21.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА-ТРАНСПОРТНА-КОМПАНІЯ» заперечував проти доводів та вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», викладених в апеляційній скарзі з мотивів, викладених письмово у відзиві. Просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін.

Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились, будь-яких клопотань або заяв суду апеляційної інстанції не надали про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи звіти про направлення ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття провадження та призначення справи до розгляду засобами електронного зв`язку.

Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Крім того, судова колегія зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явка сторін до суду ухвалою не визнавалася обов`язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції щодо суті спору та вимог і доводів апеляційної скарги, а затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав особи, яка з`явилася до суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших представників учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», м. Київ не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2022 року у справі № 916/3560/20 не потребує скасування, виходячи з наступного.

Господарськими судами у даній справі було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

19.11.2013 року між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ» (позичальник) було укладено Кредитний договір про відкриття кредитної лінії №87/13, у відповідності до п.п. 1.1, 1.1.1 якого, кредитор зобов`язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами або в повній сумі на умовах визначених цим договором в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості до 249750680,00 грн., зі сплатою фіксованої процентної ставки - 18,0% процентів річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами до 12 листопада 2014 року (включно) на умовах, визначених цим договором. Кредит надається Позичальнику на наступні цілі: поточні потреби.

Публічне акціонерне товариство «ІМЕКСБАНК» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ» про стягнення заборгованості, який був обґрунтований фактом неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 87/13 від 19.11.2013 року грошових зобов`язань щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за його користування.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.05.2015 року у справі №916/878/15-г позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ» на користь Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» заборгованість за кредитом в сумі 124750680,00 грн., заборгованість із відсотків в сумі 14334365,58 грн., пеню в сумі 24579856,04 грн. та вирішено питання щодо судового збору.

Рішення господарського суду Одеської області від 18.05.2015 року по справі №916/878/15-г оскаржено не було та 08.06.2016 року набрало законної сили, у зв`язку з чим судом було видано накази про примусове виконання зазначеного рішення.

29.11.2013 року в забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №87/13 від 19.11.2013 року, між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» (іпотекодержатель) та Публічним акціонерним товариством «Чорноморська транспортна компанія» (іпотекодавець) було укладено Іпотечний договір з майновим поручителем, посвідчений 29.11.2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., за реєстровим номером 5316, відповідно до умов якого, банку в іпотеку було передано, у тому числі, нерухоме майно: нежитлові будівлі автостанції, що складаються з: будівлі автостанції - літ. «А»; будівлі магазинів - літ. «Б», загальною площею 2283,1 кв.м, основною площею 2007,0 кв.м, та знаходяться за адресою: місто Одеса, Новощіпний ряд, будинок 5 (п`ять), та розташовані на земельній ділянці, площею 0,6990 га, право власності та/або користування на яку не зареєстровано; заява про приватизацію якої Продавцем до відповідних органів не подавались, кадастровий номер: 5110137500:33:003:0008.

25.09.2014 року між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та Публічним акціонерним товариством «Чорноморська транспортна компанія» було укладено Договір про розірвання Іпотечного договору з майновим поручителем, що посвідчений 25.09.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., зареєстрований в реєстрі за №4766, за умовами якого за взаємною згодою та керуючись ст. 651-654 Цивільного кодексу України, сторони вирішили розірвати Іпотечний договір (з майновим поручителем), посвідчений 29.11.2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., за №5316, укладений між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та Публічним акціонерним товариством «Чорноморська транспортна компанія».

25.09.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. було проведено державну реєстрацію припинення іпотеки (індексний номер рішення №16056488).

На підставі постанови Правління Національного банку України від 26.01.2015 року №50 «Про віднесення АТ «ІМЕКСБАНК» до категорії неплатоспроможних, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 26.01.2015 року №16 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Акціонерному товаристві «ІМЕКСБАНК», згідно з яким з 27.01.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Акціонерному товаристві «ІМЕКСБАНК».

На підставі постанови Правління Національного банку України від 21.05.2015 року №330 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «ІМЕКСБАНК» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 27 травня 2015 року №105 «Про початок процедури ліквідації АТ «ІМЕКСБАНК» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК».

04.12.2015 року між Публічним акціонерним товариством «Чорноморська транспортна компанія» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІДЕАЛ БАС» (покупець), найменування якого в подальшому було змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА-ТРАНСПОРТНА-КОМПАНІЯ», було укладено Договір купівлі-продажу нерухомості, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А. та зареєстровано за № 2566, за умовами якого Публічне акціонерне товариство «Чорноморська транспортна компанія» передало у власність (продало), а Товариство з обмеженою відповідальністю «ІДЕАЛ БАС» прийняло у власність (купило) майно, а саме: нежитлові будівлі автостанції, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Новощіпний ряд, 5, що в цілому складається: з будівлі автостанції літ. «А», будівлі магазинів літ. «Б», загальною площею 2283,1 кв.м, основною площею 2007,0 кв.м, розташованих на земельній ділянці, загальною площею 6990 кв.м., кадастровий номер: 5110137500:33:003:0008, і сплачує за нього обговорену грошову суму, за ціну та на умовах зазначених в п. 3 цього договору.

На підставі зазначеного договору, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А. було прийнято рішення (індексний номер): 26776431 від 04.12.2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме реєстрації права власності на дану нерухомість за Товариством з обмеженою відповідальністю «ІДЕАЛ БАС».

24.12.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДАСТІ» (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІДЕАЛ БАС» (іпотекодавець), було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А. та зареєстровано за № 2662.

На підставі договору іпотеки, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А. було прийняті рішення (індексний помер): 27472904 від 24.12.2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме реєстрації іпотеки на нерухоме майно (номер запису про іпотеку: 12732241); 27471462 від 24.12.2015 року 15:03:47 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме реєстрації обтяження па нерухоме майно (номер запису про обтяження: 12731526).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 28.04.2016 року №638 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «ІМЕКСБАНК»» строк здійснення процедури ліквідації банку продовжено до 26.05.2018 року включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 01.09.2016 року №1697 Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами Матвієнко Андрія Анатолійовича з 05.09.2016 року.

29.10.2018 року під час здійснення перевірки правочинів уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» виявлено, що договір про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем, укладений 25.09.2014 року між ПубліАТ «ІМЕКСБАНК» та ПАТ «ЧТК», посвідчений 25.09.2014 нотаріусом Чужовською Н. Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 4766, є нікчемним.

На виконання приписів ч. 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноваженою особою Фонду 29.10.2018 року Публічному акціонерному товариству «Чорноморська транспортна компанія» та Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ» направлено повідомлення про нікчемність договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем, посвідченого 25.09.2014 року нотаріусом Чужовською Н. Ю. з підстав, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в якому зазначено про те, що Публічне акціонерне товариство «ІМЕКСБАНК», розірвавши іпотечні договори з майновим поручителем, які забезпечували виконання зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ» за кредитним договором, укладеним з Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК», за наявності непогашеної заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ» за цим договором, відмовилося від власних майнових вимог до іпотекодавця за дійсним договором забезпечення, а також від своїх прав звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості боржника, що згодом призвело до неплатоспроможності банку. Зазначений правочин вчинено сторонами 25.09.2014 року, тоді як тимчасову адміністрацію запроваджено у Публічному акціонерному товаристві «ІМЕКСБАНК» 27.01.2015 року, тобто протягом одного року до дня введення тимчасової адміністрації у банку.

04.08.2019 року відбулись відкриті торги щодо реалізації (продажу права вимоги) за лотом №UKR -2019-03, до якого включені права вимоги боргу за Кредитним договором від 29.11.2013 року та договором, що забезпечує виконання зобов`язання за ним.

Відповідно до результатів проведення відкритих електронних торгів, що були оформлені протоколом №UKR-2019-03 від 14.08.2019 року переможцем стало Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС».

11.10.2019 року за результатами проведення торгів, між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС» (новий кредитор) було укладено Договір №108 про відступлення прав вимоги.

Відповідно до п. 1.1. договору №108 про відступлення прав вимоги від 11.10.2019 року, за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, Банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до позичальників та/або поручителів та/або заставодавців фізичних осіб та/або юридичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців, зазначених у Додатку №1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників, за кредитними договорами та/або договорами поруки та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін та доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього договору, надалі за текстом - Основні договори, надалі за текстом Право вимоги. Новий кредитор сплачує Банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.

Згідно з Додатком №1 договору відступлення права вимоги, зокрема Банком було відступлено Новому кредитору право вимоги за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 87/13 від 19.11.2013 року, з урахуванням всіх змін та доповнень.

Як встановлено судами у даній справі, п. 2. договору №108 про відступлення прав вимоги від 11.10.2019 року передбачено, що за цим договором Новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього договору, набуває всіх прав кредитора за Основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання Боржниками зобов`язань за Основними договорами, сплати Боржниками грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій у розмірах, вказаних у Додатку №1 до цього договору, право нараховувати та стягувати проценти, неустойки, штрафи, стягувати суми, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України (індекс інфляції, 3,0% річних), права вимагати застосуванню наслідків реституції при недійсності правочинів, отриманню коштів від реалізації заставного та іншого майна боржників, вимоги які випливають з розірвання та/або визнання недійсними договорів, права, що випливають із судових справ, у тому числі справ про банкрутство, виконавчих проваджень, в тому числі щодо майна, яке буде реалізовано на торгах та підлягатиме передачі стягувану в погашення боргу, права вимоги за мировими угодами, договорами з арбітражними керуючими, охоронними організаціями, права участі в колегіальних органах, в тому числі комітеті кредиторів тощо. Розмір права вимоги, які переходять до Нового кредитора, вказаний у Додатку №1 до цього договору. Права кредитора за Основними договорами переходять до Нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення Права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків Боржників, що надане Банку відповідно до умов Основних договорів.

Відповідно до п.4. договору №108 про відступлення прав вимоги від 11.10.2019 року, сторони домовились, що за відступлення прав за Основними договорами, відповідно до цього договору, та відступлення майнових прав відповідно до договору №108/1 купівлі-продажу майнових прав від 11.10.2019 року, укладеного сторонами одночасно із цим договором, Новий кредитор сплатив Банку грошові кошти у сумі 43408595,20 гри., без урахування ПДВ, Ціна відступлення сплачена Новим кредитором Банку в повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором, відповідно до пункту 15 цього договору, на підставі Протоколу електронних торгів №UKR-2019-03 від 14.08.2019 року, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став Новий кредитор.

11.10.2019 року, за результатами проведення торгів, між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» (Банк/продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС» (покупець) було укладено договір №108/1 купівлі-продажу майнових прав, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за №876, за умовами п. 1.1. якого, за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає у власність майнові права, які виникли у Банка за договорами, наведеними у додатку №1 до цього договору, (надалі Права вимоги), а також пов`язані з ними права (права, які випливають з них), які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому, в тому числі але не виключно.

Згідно з п.п. 1.2. та 1.3. договору №108/1 купівлі-продажу майнових прав від 11.10.2019 року, покупець сплачує продавцю за Майнові права грошові кошти (плату) у розмірі та у порядку, визначеному цим договором. Майнові права вважаються переданими покупцю з моменту підписання цього договору.

Пунктом 3.1. договору №108/1 купівлі-продажу майнових прав від 11.10.2019 року визначено, що кошти за продаж Майнових прав за цим договором покупець сплатив продавцю відповідно до умов договору №108 про відступлення прав вимоги від 11.10.2019 року, що укладений між сторонами, на підставі протоколу електронних торгів №UKR-2019-03 від 14.08.2019 року.

Відповідно до додатку № 1 до договору №108 про відступлення прав вимоги від 11.10.2019 року, зокрема Банком було відступлено Новому кредитору майнові права за Іпотечним договором з майновим поручителем Публічним акціонерним товариством «Чорноморська транспортна компанія» від 29.11.2013 року, посвідченим Чужовською Н.Ю., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрованим в реєстрі за №5316 із урахуванням всіх змін та доповнень.

Також, судами у даній справі встановлено, що 04.03.2019 року Публічне акціонерне товариство «ІМЕКСБАНК» звернулося до суду з позовом про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (договору про розірвання іпотечного договору від 25.09.2014 року) шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень нерухомого майна, зареєстрованого за іпотечним договором від 29.11.2013 року № 5316, у задоволенні якого рішенням Господарського суду Одеської області від 13.05.2019 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2019 року у справі № 916/560/19.

До того ж, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС», оскаржуючи судове рішення місцевого господарського суду від 13.05.2019 року у справі № 916/560/19 до Південно-західного апеляційного господарського суду, згодом відмовилося від апеляційної скарги, апеляційне провадження за нею було закрито.

У вказаних рішеннях суди дійшли висновку про обґрунтованість доводів Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» щодо нікчемності договору про розірвання іпотечного договору від 25.09.2014 року, проте, судами відмовлено у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності.

05.06.2020 року державним реєстратором Василівської районної державної адміністрації Запорізької області Міюц Світланою Олександрівною, прийнято рішення (індексний номер рішення): 52544610 про реєстрацію відступлення прав іпотеки та здійснено заміну іпотекодержателя з Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» на Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС».

Проте, 15.10.2020 року Міністерством юстиції України прийнято наказ №3582/5 про задоволення скарги, яким задоволено скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморська-Транспортна-Компанія» та скасовано рішення від 05.06.2020 року № 52542936, 52545689, 52544610, 52546280, від 09.06.2020 року №52573879, прийняті державним реєстратором Василівської районної державної адміністрації Запорізької області Міюц Світланою Олександрівною.

Зокрема, як зазначено у висновку Колегії міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 29.09.2020 року, державним реєстратором Міюц С.О. під час вчинення реєстраційних дій щодо поновлення записів про іпотеку та заборону шляхом прийняття заяви про скасування було грубо порушення законодавство у сфері державної реєстрації. Так, документом, поданим для такої реєстраційної дії було рішення господарського суду Одеської області у справі №916/560/19, яке не встановлювало правових підстав для вчинення таких реєстраційних дій, оскільки відповідно до резолютивної частини рішення в позовних вимогах було відмовлено.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.11.2021 року у справі №916/560/19 було задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС» про заміну позивача на правонаступника та відповідно замінено позивача Публічне акціонерне товариство «ІМЕКСБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» Матвієнка Андрія Анатолійовича на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС».

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2021 року у справі №916/560/19 було задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС» про відмову від позову, визнано нечинним рішення Господарського суду Одеської області від 13.05.2019 року у справі №916/560/19, провадження у справі №916/560/19 закрито.

Також у матеріалах справи наявний Акт розслідування причин пожежі від 19.01.2015 року складений за участю начальника відділення №28 у м. Одесі Акціонерного товариства «ІмексБанк», заступника директора Одеської філії Акціонерного товариства «ІмексБанк», начальника юридичного управління, слідчого Приморського РВ ОМУ ГУМВС в Одеській області та інших осіб, за яким, зокрема встановлено, що у даній пожежі постраждали документи, серед яких документи Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ».

Крім того, в матеріалах справи наявна ухвала слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Каплі А.М від 28.04.2015 року у справі №522/8692/15-к, за якою клопотання слідчого СУ ГУМВС України в Одеській області задоволене; надано тимчасовий доступ слідчому до речей та документів, які містять охоронювану законом таємницю та перебувають у володінні АТ «ІмексБанк», з можливістю вилучення оригіналів кредитної справи Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбудтехнології».

Інших належних та допустимих письмових доказів стосовно спірних правовідносин матеріали справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для визнання за позивачем права іпотеки за Іпотечним договором з майновим поручителем, посвідченим 29.11.2013 року; скасування рішення (індексний номер): 16056488 від 25.09.2014 року про припинення іпотеки; визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Чорноморська транспортна компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІДЕАЛ БАС»; визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІДЕАЛ БАС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ДАСТІ», посвідчений 24.12.2015 року; скасування рішення (індексний номер 27472904) від 24.12.2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; звернення стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС» на предмет іпотеки за Іпотечним договором.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з аргументами, викладеними скаржником в апеляційній скарзі, проте погодився з висновком суду першої інстанції, зазначеним в оскаржуваному рішенні.

Оскільки за доводами апеляційної скарги, скаржником рішення суду першої інстанції в частині набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС» від Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» права вимоги за Кредитним договором та майнові права за Іпотечним договором на підставі договору № 108 про відступлення прав вимоги від 11.10.2019 року, за яким було відступлено права вимоги за Кредитним договором № 87/13 від 19.11.2013 року та договором купівлі-продажу майнових прав № 108/1 від 11.10.2019 року, за яким було відступлено права вимоги (майнові права) за Іпотечним договором з майновим поручителем Публічному акціонерному товариству «Чорноморська транспортна компанія» від 29.11.2013 року № 5316, оскільки судом встановлено нікчемність договору про розірвання іпотеки, укладеного 25.09.2014 року між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та Публічним акціонерним товариством «Чорноморська транспортна компанія», не оскаржується, судом апеляційної інстанції вказані обставини вважаються встановленими та у відповідності до вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України не переглядаються та не оцінюються.

З огляду на вказане, предметом апеляційного перегляду, зокрема, є встановлення обставин на підтвердження, або спростування підстав для застосування до спірних правовідносин установленого Цивільним законодавством строку позовної давності, та, відповідно, у зв`язку із цим підстав для задоволення або відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС» права іпотеки за Іпотечним договором з майновим поручителем від 29.11.2013 року та щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за вказаним договором.

Також, судом апеляційної інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, переглядаються питання, пов`язані з наявністю або відсутністю підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними договору купівлі-продажу, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Чорноморська транспортна компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІДЕАЛ БАС», посвідченого 04.12.2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А. та зареєстрованого за № 2566, скасування рішення (індексний помер): 26776431 від 04.12.2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А. та визнання права власності за ПАТ «ЧТК» та договору іпотеки, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІДЕАЛ БАС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ДАСТІ», посвідчений 24.12.2015 року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А. та зареєстрований за № 2662 та скасування рішення (індексний номер): 27472904 від 24.12.2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А.; а також вирішення питання щодо відмови місцевим господарським судом у задоволенні позовних вимог позивача, спрямованих до відповідачів: приватних нотаріусів, з підстави визначення вказаних осіб, як неналежних відповідачів у даній справі.

Щодо оскарження апелянтом рішення суду першої інстанції в частині застосування ним строку позовної давності до спірних правовідносин, та, відповідно відмови у зазначених вище позовних вимогах, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до вимог ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Відтак, до позовної вимоги про визнання права іпотеки та позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора про припинення іпотеки, прийнятого, на підставі договору про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем, підлягає застосуванню ч. 3 ст. 261 Цивільного кодексу України.

При цьому, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення ЄСПЛ у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; рішення ЄСПЛ у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Від визначення початкового моменту перебігу позовної давності залежить правильність обчислення позовної давності і захист порушеного права (постанова Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №910/9452/17).

У той же час, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з нормами частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності, саме на позивача покладено обов`язок доведення тієї обставини, що зазначений строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі №911/3681/17.

Верховний Суд неодноразово наголошував, якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив (постанови Верховного Суду від 23.02.2021 у справі №910/5349/18, від 23.02.2021 у справі №910/5349/18, від 18.05.2021 у справі №922/4571/14, від 13.10.2021 у справі №914/687/20 тощо).

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права. Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов`язується з конкретною вимогою про захист окремого порушено права (постанова Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №910/9452/17).

Верховний Суд у постанові від 28.05.2020 у справі №910/13119/17 навів правовий висновок, за яким для правильного застосування ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. За змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Так, колегією суддів з матеріалів справи встановлено, та не заперечується позивачем по справі, що договір про розірвання Іпотечного договору з майновим поручителем, укладений між Банком та Публічним акціонерним товариством «Чорноморська транспортна компанія» 25.09.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., який було зареєстровано в реєстрі за №4766 фактично виконаний у день укладення, оскільки, 25.09.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Наталією прийнято рішення індексний номер 16056488 від 25.09.2014 року про припинення іпотеки.

Тобто, початком перебігу строку позовної давності з оскарження вказаного вище договору про розірвання Іпотечного договору з майновим поручителем є 25.09.2014 року. А враховуючи трирічний строк позовної давності для вимоги про визнання права іпотеки за Іпотечним договором з майновим поручителем та вимоги про скасування рішення Приватного нотаріуса про припинення іпотеки на підставі договору про розірвання Іпотечного договору з майновим поручителем від 25.09.2014 року, кінцевою датою для заявлення вимог в цій частині є 25.09.2017 року.

За нормою, визначеною ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, встановлено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Судами у даній справі встановлено, що не заперечується сторонами, відповідно до п. 7.1. іпотечного договору від 29.11.2013 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та Публічним акціонерним товариством «Чорноморська транспортна компанія», цей договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання боржником забов`язань за кредитним договором та додаткових договорів угод до нього.

За умовами п. 5.1. іпотечного договору передбачені випадки, коли іпотекодержатель набуває право звернення на предмет іпотеки та його реалізацію, зокрема, якщо у момент настання строку виконання боржником зобов`язань за кредитним договором вони не будять виконані в повному обсязі, зокрема: при повному або частковому неповерненні у встановлені відповідно до кредитного договору строки суми кредиту; та/або при несплаті або частковій несплаті у передбачені кредитним договором строки сум процентів (у тому числі процентів за неправомірне користування кредитом); та/або при несплаті в строк сум неустойки (пені, штрафу), що передбачені кредитним договором.

З огляду на вказане, судом першої інстанції вірно зазначено про те, що у даному випадку до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України.

Відтак, у зв`язку із тим, що рішенням Господарського суду Одеської області від 18.05.2015 року у справі №916/878/15-г, яке набрало законної сили, тобто, встановлені ним обставини у справі є преюдиційними, було встановлено, що на підставі п. 1.1.1, 1.1.2 кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 87/13 від 19.11.2013 року (в редакції додаткової угоди № 1 від 31.03.2014 року) кінцевий термін повернення заборгованості за всіма траншами становить 12.11.2014 року, суд першої інстанції вірно встановив, що початком перебігу строку позовної давності на звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію є 13.11.2014 року, а кінцевим строком, у відповідності до вимог ст. 253-255 Цивільного кодексу України 13.11.2017 року.

При цьому, Верховний Суд у низці постанов неодноразово наголошував на тому, що вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки піддається впливу позовної давності, а отже, на неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки, оскільки на вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо), з огляду на що, судом першої інстанції вірно застосовано правові позиції, викладені у постановах від 24.11.2021 року у справі № 361/7076/19; від 06.10.2021 року у справі № 440/1509/18; від 18.08.2021 року у справі № 201/15310/16.

Зважаючи на ту обставину, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС», м. Київ звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧОРНОМОРСЬКА-ТРАНСПОРТНА-КОМПАНІЯ», м. Одеса, Публічного акціонерного товариства «ЧОРНОМОРСЬКА ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ», м. Одеса, Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ДАСТІ», м. Одеса, Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чужовської Наталії Юріївни, м. Одеса, Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Тетяни Анатоліївни, м. Одеса в грудні 2020 року, а заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, за вимогами ч. 1 ст. 262 Цивільного кодексу України, позивачем стосовно позовних вимог про визнання права іпотеки за Іпотечним договором з майновим поручителем, вимоги про скасування рішення Приватного нотаріуса про припинення іпотеки на підставі договору про розірвання Іпотечного договору з майновим поручителем від 25.09.2014 року та про звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію, пропущено строк позовної давності на звернення до суду з відповідним позовом, що не заперечується по факту самим скаржником, оскільки останнім, за доводами позовної заяви наголошувалось про пропущений строк позовної давності та зазначалося про наявність поважних причин такого пропуску: факт пожежі та пошкодження документів, в тому числі кредитної справи №87/13 від 19.11.2013 року по позичальнику Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ»; виїмки документів кредитної справи Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбудтехнології» на підставі ухвали від 28.04.2015 року по справі №522/8692/15-к; виявлення уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб нікчемного правочину лише у вересні 2018 року; факт подання в лютому 2019 року позову у справі №916/560/19, який був направлений на захист тих самих прав, що і у даній справі; з квітня 2020 року та на весь період дії карантину згідно п.12 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України продовжено строки позовної давності.

При цьому, з резолютивної частини позовної заяви, судом апеляційної інстанції не вбачається того, що позивач просив поновити строки позовної давності, як такі, що пропущені з поважних причин.

Європейський суд з прав людини в одній із справ наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі Фінікарідов проти Кіпру).

При цьому, один з елементів гнучкості вітчизняної позовної давності, який закладено у ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, передбачає, що у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Водночас законодавство не містить переліку поважних причин пропуску позовної давності та не деталізує безпосередньо процедуру застосування вказаної норми.

Так, оскільки законодавцем саме на позивача покладено обов`язок доведення поважності причин пропуску строку позовної давності, суд, з урахуванням принципу судового розсуду, за наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішує такі питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №706/1272/14-ц, п. 23.6., 23.7. постанови).

Крім того, у постанові Верховного Суду від 29.12.2020 року у справі №909/1165/19 суд касаційної інстанції зазначив, що чинне законодавство не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

При цьому аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що подання позову з іншими матеріально-правовими підставами не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

У постанові Верховного Суду від 16.12.2020 року у справі №645/545/17, касаційний суд також зауважив, що вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності необхідно враховувати, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними труднощами для вчинення процесуальних дій у встановлений строк.

У постанові Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі №908/1846/17 касаційним судом було звернуто увагу на те, що Цивільний кодекс України у ст. 267 передбачає можливість визнання судом поважними причини пропуску позовної давності, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Вирішення питання щодо визнання поважними причини пропуску позовної давності перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для визнання їх поважними.

Разом з тим, Верховний Суд вказав, що якщо пропуск позовної давності має місце зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, рішення про визнання поважними причини пропуску позовної давності може порушити принцип юридичної визначеності.

При цьому, питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо.

Тобто, перед судом постає питання щодо поважності причин пропуску позовної давності позивачем/його правонаступником до суду із позовними вимогами в даному випадку

Так, ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З огляду на приписи вказаної частини статті, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду звертається до правової позиції, що послідовно викладалась Верховним Судом, зокрема, в постановах від 15.05.2018 року у справі № 922/2058/17, від 13.11.2018 року у справі № 924/127/17, від 15.01.2019 року у справі № 910/2972/18, від 10.04.2019 року у справі № 6/8-09, від 13.08.2019 року у справі № 910/11614/18, від 22.08.2019 року у справі № 910/15453/17, від 03.09.2019 року у справі № 920/903/17, від 19.11.2019 року у справі № 910/16827/17.

Так, у зазначених правових позиціях Верховного Суду також зазначено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але згідно з ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання причин пропуску строку позовної давності поважними. Чинне законодавство не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому питання щодо поважності цих причин вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Водночас, саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права. Тобто, позивач повинен довести не лише факт, через який він не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, а і повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, в свою чергу, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Отже, суд має право надати особі (визнати право на) судовий захист порушеного права за сукупності умов:

- особа (позивач) наведе поважні, на її думку, причини пропуску позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об`єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надасть суду докази, що підтверджують існування цих обставин (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України);

При цьому, до поважних причин пропуску позовної давності можуть бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об`єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку позовної давності.

Поважною причиною визнання пропуску строку позовної давності може вважатися причина, існування якої зумовлено факторами об`єктивного характеру, які не залежать від волі заявника, тобто, ні за яких обставин не можуть бути ним змінені чи усунуті,

- суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановить їх існування та дійде висновку про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права.

За відсутності будь-якої з наведених умов, суд не має права визнавати існування поважних причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, надавати у зв`язку з цим особі (позивачу) судовий захист порушеного права та задовольняти відповідні вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18) від 21.08.2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), постановах Верховного Суду від 28.01.2020 року у справі № 910/9158/16, від 28.01.2020 року у справі № 910/9158/16

та від 30.04.2020 року у справі № 5023/5847/11.

Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд, з огляду на положення ст. 13 Цивільного кодексу України («Межі здійснення цивільних прав»), має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо.

Крім того, Європейський суд з прав людини наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (п. 62, 66 рішення від 20.12.2007 року у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини», зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992).

Так, у справі що переглядається, за доводами позовної заяви та апеляційної скарги, позивач наголошував, що строк позовної давності пропущено за поважних причин: факт пожежі та пошкодження документів, в тому числі кредитної справи №87/13 від 19.11.2013 року по позичальнику Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ»; виїмка документів кредитної справи Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбудтехнології» на підставі ухвали від 28.04.2015 року по справі №522/8692/15-к; виявлення уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб нікчемного правочину лише у вересні 2018 року; факт подання в лютому 2019 року позову у справі №916/560/19, який був направлений на захист тих самих прав, що і у даній справі; з квітня 2020 року та на весь період дії карантину згідно п.12 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України продовжено строки позовної давності.

Вказані обставини, на переконання скаржника, суттєво утруднювали, навіть унеможливлювали подання позову у встановлені законодавством строки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше».

Водночас, скаржник наполягає за доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції виконано невірні висновки щодо обставин, які позивач вважає поважними причинами пропуску строку позовної давності. Наголошуючи на неправомірності висновків суду, скаржник зазначає про виявлену ним недобросовісність поточного власника із зазначенням зв`язків пов`язаності та спорідненості між учасниками справи, яка переглядається, та те, що на час введення тимчасової адміністрації, керівництвом Банку вжито заходів щодо виведення іпотек на пов`язані компанії.

Враховуючи наведене, апелянт зазначає, що наведені ним поважні причини пропуску строку не є життєвими обставинами позивача, які не могли завадити позивачу вчасно звернутися до суду за захистом свого права.

Переглядаючи дану справу, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо неповажності причин для поновлення процесуального строку, який надає особі право звернення до суду для захисту своїх охоронюваних прав та інтересів та відхиляє доводи скаржника в цій частині, як такі, що не підтверджені наявними у матеріалах справи належними та допустимими доказами, виходячи з наступного.

Так, на переконання скаржника, суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв до уваги акт розслідування причин пожежі від 19.01.2015 року, внаслідок якої, за доводами позивача, кредитна справа Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ» потребувала відновлення тривалий час, а відновлення її з електронних носіїв є неможливим.

Судова колегія не приймає до уваги вказане твердження скаржника, вважає його необґрунтованим, оскільки більш того, що самим скаржником за доводами апеляційної скарги підтверджується можливість відновлення такої кредитної справи, наявний у матеріалах господарської справи Акт розслідування причин пожежі від 19.01.2015 року, складений за участю начальника відділення №28 у м. Одесі Акціонерного товариства «ІмексБанк», заступника директора Одеської філії Акціонерного товариства «ІмексБанк», начальника юридичного управління, слідчого Приморського РВ ОМУ ГУМВС в Одеській області та інших осіб, за яким, зокрема встановлено, що у даній пожежі постраждали документи, серед яких документи Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСБУДТЕХНОЛОГІЇ» не надає суду вичерпної інформації стосовно того, як саме, в яких обсягах пошкоджено кредитну справу, чи підлягає вона відновленню тощо.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що скаржник, заперечуючи проти висновків суду першої інстанції в цій частині вказав, що висновок суду про відновлення з цифрових носіїв є припущенням, проте, позивачем на підтвердження правової позиції про відсутність такої можливості, окрім наведення вимог Положення Банку, жодних доказів суду надано не було.

Тобто, окрім вказаного акта, на підтвердження обставини, доведення якої покладається на позивача, скаржником ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано вірогідного, достатнього та належного письмового доказу на підтвердження тієї обставини, що пожежа, яка відбулася у відділенні Банку, є поважною причиною для поновлення строку позовної давності.

До аналогічної правової позиції, щодо відсутності доказів на підтвердження стверджуваної обставини позивачем про поважність причин пропуску строку позовної давності, колегія суддів також дійшла під час перегляду оскаржуваного рішенні і щодо наданої позивачем копії ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Каплі А.М від 28.04.2015 року у справі №522/8692/15-к, за якою клопотання слідчого СУ ГУМВС України в Одеській області задоволене; надано тимчасовий доступ слідчому до речей та документів, які містять охоронювану законом таємницю та перебувають у володінні АТ «ІмексБанк», з можливістю вилучення оригіналів кредитної справи Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбудтехнології», яка підтверджує лише надання слідчим суддею відповідного дозволу на проведення слідчої дії в рамках кримінального провадження, проте, не свідчить про те,що така дія була проведена, та відповідні документи вилучені.

Разом з тим, колегія суддів також погоджується з позицією суду першої інстанції, що оскільки з 27.01.2015 року у Публічному акціонерному товаристві «ІМЕКСБАНК» було запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію, перебіг строку на виявлення нікчемності правочину, розпочався саме з дня запровадження тимчасової адміністрації банку, а саме 27.01.2015 року та закінчився 27.01.2016 року, і саме в цей період уповноважені особи тимчасової адміністрації не були позбавлені права на виявлення такого правочину, ураховуючи те, що, зокрема 28.04.2015 року знали про те, відносно кредитної справи позичальника має бути здійснена виїмка, що в свою чергу також спростовує позицію позивача щодо причин пропуску позовної давності через пізнє виявлення Фондом факту нікчемності спірного правочину.

Водночас, зазначені скаржником такі причини пропуску позовної давності, як звернення з позовом про застосування наслідків нікчемного правочину та продовження строків позовної давності, передбачені п. 12 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України (карантин) не можуть об`єктивно бути поважними причинами для поновлення такого строку, оскільки звернення до суду з позовом з інших підстав не перериває та не зупиняє строків позовної давності, а введення карантину на території України відбулося у травні 2020 року, тобто вже після того, як пропущений строк сплинув.

Також, з огляду на вказане та зважаючи на те, що позовна вимога про скасувати рішення (індексний номер 16056488) від 25.09.2014 року про припинення іпотеки, прийнятого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Наталією Юріївною, на підставі договору про розірвання Іпотечного договору з майновим поручителем від 25.09.2014 року та визнання права власності за Публічним акціонерним товариством «Чорноморська транспортна компанія» є похідними від основної позовної вимоги про визнання права іпотеки Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС» за Іпотечним договором з майновим поручителем від 29.11.2013 року, в якій судами відмовлено на підставі пропущення позивачем строку позовної давності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про скасування рішення (індексний номер 16056488) від 25.09.2014 року про припинення іпотеки та визнання права власності за Публічним акціонерним товариством «Чорноморська транспортна компанія» також не потребують задоволення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає правомірний висновок суду першої інстанції про відмову позивачу у задоволенні вказаних вище позовних вимог у зв`язку зі спливом строку позовної давності, відсутні поважні причини його пропуску для можливості його поновлення судом, а доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі в цій частині, не можуть слугувати підставою для скасування правомірного висновку суду першої інстанції.

Щодо доводів позивача, викладених ним в апеляційній скарзі про помилковість висновку суду першої інстанції про неефективнисть способу захисту за вимогами скаржника про визнання недійсними договору купівлі продажу від 04.12.2015 року та договору іпотеки від 24.12.2015 року, колегія суддів зазначає таке.

Верховний Суд вказав, що ухвалюючи рішення у цій справі з підстав, зазначених у пункті 45 цієї постанови, суди не перевірили чи обраний позивачем спосіб захисту для звернення з вимогами про визнання недійсними договору купівлі-продажу від 04.12.2015 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Чорноморська транспортна компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ідеал Бас», та договору іпотеки від 24.12.2015 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ідеал Бас» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Дасті, а також скасування рішень реєстраторів є ефективним та чи призведе до відновлення володіння його спірним майном, оскільки спір фактично стосується наявності чи відсутності права іпотеки останнього. Тобто, на думку суду касаційної інстанції, поза увагою судів залишилося те, що установлення факту визнання за позивачем права іпотеки і звернення стягнення на іпотечне майно є достатньою правовою підставою для захисту його прав без оскарження ланцюгу договорів, на підставі яких згодом було відчужено іпотечне майно і відповідно оспорено реєстраційні дії, вчинені за наслідками укладення цих договорів.

Так, за положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі "Белле проти Франції" ("Bellet v. France", заява N 13343/87) від 04.12.1995 Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права". Як засвідчує позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 Цивільного кодексу України).

З урахуванням наведеного надзвичайно важливого значення набуває необхідність належного з`ясування судом питання щодо того, про захист яких саме прав особи йдеться.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний спосіб слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

За таких обставин, для того щоб в судовому порядку захистити порушене право або законний інтерес особи, яка звертається за захистом такого права до суду, по-перше, право такої особи має бути порушено, по-друге, особа має довести, що саме діями відповідача порушуються її права (законні інтереси), а по-третє, обраний позивачем спосіб захисту має поновити порушені права (законні інтереси) позивача.

При цьому, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у ст. 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18.

Тому захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20) зазначено: «застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). [...] Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19)».

На виконання вказівок Верховного Суду у даній справі, судом першої інстанції було вірно встановлено, що предметом спору у даній справі є наявність чи відсутність права іпотеки Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС» на спірні приміщення, внаслідок розгляду якого встановлено право позивача на відновлення його становища до вчинення нікчемного правочину.

Також суд першої інстанції правомірно зробив висновок про те, що задоволення позовних вимог позивача про визнання недійсними договорів, укладених внаслідок виконання нікчемного правочин та на підставі яких згодом було відчужено іпотечне майно і, відповідно, оспорення реєстраційних дій, вчинених за наслідками укладення цих договорів не призведе до відновлення становища позивача та не поновить його права на спірне майно, такі права іпотекодержателю гарантуються Законом, навіть за умови переходу права власності на предмет іпотеки.

Місцевим господарським судом правомірно у даному випадку застосовано ч. 6 ст. 13 Закону України «Про іпотеку», яка визначає, що при зверненні стягнення на нерухоме майно, що є предметом декількох іпотек, вимоги кожного наступного іпотекодержателя задовольняються після повного задоволення вимог кожного попереднього іпотекодержателя згідно з пріоритетом та розміром цих вимог.

Відтак, зважаючи на те, що задоволення судом позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Чорноморська транспортна компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІДЕАЛ БАС», та визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІДЕАЛ БАС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ДАСТІ», не призведе по своїй суті до відновлення порушених та оспорених прав позивача, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог з огляду на невірно обраний позивачем спосіб захисту, на що також у даній справі наголошено Верховним судом під час її касаційного перегляду, з огляду на що твердження апелянта в цій частині колегією суддів не приймаються до уваги.

Щодо доводів позивача про те, що ним правомірно заявлені позовні вимоги до приватних нотаріусів, а судом першої інстанції помилково вказано, що такі відповідачі є неналежними у даній справі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно із ст. 45 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Відповідач є обов`язковим учасником господарського процесу - його стороною. Основною ознакою сторін господарського процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права. Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону "Про нотаріат"). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок №296/5).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат», нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про нотаріат»).

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 55 Закону України «Про нотаріат», договори про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, крім випадків, встановлених статтею 38 Закону України "Про іпотеку", посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється, або за наявності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У разі застави майбутнього майна або створення забезпечувального обтяження в майбутньому майні нотаріусу надаються документи, що підтверджують наявність прав на набуття такого майна у власність у майбутньому. При посвідченні договорів про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, транспортних засобів перевіряється відсутність будь-якої заборони відчуження або арешту майна. В разі наявності заборони договір про відчуження майна, обтяженого боргом, посвідчується лише у разі згоди кредитора і набувача на укладення такого договору. Посвідчення договорів щодо відчуження, іпотеки житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна здійснюється за місцезнаходженням такого майна або за місцезнаходженням юридичної особи, або за зареєстрованим місцем проживання фізичної особи - однієї із сторін відповідного договору. Посвідчення договорів щодо відчуження, застави транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, здійснюється за місцезнаходженням юридичної особи або за зареєстрованим місцем проживання фізичної особи - однієї із сторін відповідного договору.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року в справі № 474/106/18 мається відповідна правова позиція, у якій зазначено, що "вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.

За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства.

Тобто нотаріус не може бути відповідачем у такій категорії справ, як справа, яка переглядається, оскільки предметом позову є спір про право.

Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником господарських / цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення. Тобто, нотаріус не може бути відповідачем у цій категорії справ, оскільки предметом позову є спір про право. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса.

Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов`язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями. При цьому, нотаріус може залучатися судами як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача".

З огляду на вказане та на те, що скаржником за доводами позовної заяви та апеляційної скарги не було надано відповідного обґрунтування, в чому саме приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Наталією Юріївною та приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Тетяною Анатоліївною під час здійснення ними нотаріальних дій, а саме, посвідчення договору купівлі-продажу від 04.12.2015 року та Іпотечного договору від 24.12.2015 року, було порушено його охоронювані інтереси та права, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги аргументи апелянта в цій частині та вважає, що рішення суду першої інстанції щодо визначення позивачем неналежними відповідачами приватних нотаріусів Чужовської Н.Ю. та Петрушенко Т.А. є законним та обґрунтованим.

Щодо доводів скаржника, зазначених ним в апеляційній скарзі про неповноту встановлених обставин та не дослідження судом першої інстанції обставин щодо недобросовісності набувача майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморська транспортна компанія» колегія суддів зазначає таке.

Так, звертаючи увагу суду апеляційної інстанції на вказане вище, апелянт посилається на висновки суду Великої Палати Верховного Суду, зазначені у постанові від 15.06.2021 року у справі №922/2416/17, у якій вирішувалося питання про наявність чи відсутність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, що знаходиться у власності відповідача, на підставі рішення суду, яке згодом скасоване, із застосуванням процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону № 898-IV, за наслідками неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, що зумовлює обов`язок національних судів забезпечити єдиний підхід до вирішення питання щодо дійсності/недійсності договорів, укладених за результатами проведення аукціону у межах ліквідаційної процедури у порядку виконання постанови про визнання боржника банкрутом, яка надалі скасована з припиненням провадження у справі, що впливає на встановлення наявності у позивача на момент вирішення спору у цій справі прав іпотекодержателя, і, як наслідок, впливає на встановлення належного способу захисту у спорах про звернення стягнення на предмет іпотеки за рахунок іпотечного майна.

Зокрема у вказаній постанові під час вирішення спору, предметом якого було звернення стягнення на предмет іпотеки, Велика Палата конкретизувала свої висновки, які полягали в такому:

- скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення;

- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення;

- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі;

- запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя;

- за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню;

- при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.

Також судом касаційної інстанції у вказаній справі переглядалися питання щодо належного способу захисту у подібних правовідносинах та порядок відновлення дії іпотеки з моменту вчинення первинного запису у Державному реєстрі іпотек, який виключено на підставі скасованого рішення суду.

При цьому, у вказаній справі, Велика Палата зробила висновок, що у випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

А також те, що у справі про визнання права іпотекодержателя позивач не позбавлений права доводити недобросовісність кінцевого набувача предмета іпотеки, враховуючи, зокрема, інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно того, хто є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Бонус-трейд», на користь якого, як установили суди першої й апеляційної інстанцій, ТОВ «Бабаївськ-інвест» відчужило предмет іпотеки.

Проте, обставини справи, яка переглядається судом апеляційної інстанції, є відмінними від обставин, яким було надано правову оцінку у справі №922/3537/17, оскільки такі обставини були пов`язані з питаннями реалізації предмета іпотеки у процедурі банкрутства, що не є тотожним у справі 916/3560/20.

Більш того, у даній справі судами фактично встановлено, що набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС» від Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» права вимоги за Кредитним договором та майнові права за Іпотечним договором на підставі договору № 108 про відступлення прав вимоги від 11.10.2019 року, за яким було відступлено права вимоги за Кредитним договором № 87/13 від 19.11.2013 року та договором купівлі-продажу майнових прав № 108/1 від 11.10.2019 року, за яким було відступлено права вимоги (майнові права) за Іпотечним договором з майновим поручителем Публічному акціонерному товариству «Чорноморська транспортна компанія» від 29.11.2013 року № 5316, є правомірним, оскільки судом встановлено нікчемність договору про розірвання іпотеки, укладеного 25.09.2014 року між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та Публічним акціонерним товариством «Чорноморська транспортна компанія», що не оскаржується сторонами. При цьому, судами фактично досліджувались питання щодо наявності поважності причин пропуску позивачем строку позовної давності для задоволення або відмови у задоволенні позовних вимог про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛІОС» права іпотеки за Іпотечним договором з майновим поручителем від 29.11.2013 року та щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за вказаним договором.

Відтак встановлення судами обставин на підтвердження або спростування факту наявності «добросовісного набувача» майна, а саме Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморська транспортна компанія», за висновками суду апеляційної інстанції не має під собою жодного правового підґрунтя. До того ж, в позовній заяві ці підстави взагалі не були зазначені позивачем.

З огляду на вказане, позиція апелянта з цього питання судовою колегією не приймається до уваги.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Отже, враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення суду першої інстанції відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставами для скасування або зміни такого рішення.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС, м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2022 року у справі № 916/3560/20 не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2022 року у справі № 916/3560/20 не потребує скасування або змін з огляду на його відповідність нормам матеріального права та вимогам процесуального закону.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛІОС, м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2022 року у справі № 916/3560/20 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2022 року у справі № 916/3560/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 21.12.2022 року.

Повний текст постанови складено 22 грудня 2022 року.

Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді Н.М. Принцевська А.І. Ярош

Дата ухвалення рішення21.12.2022
Оприлюднено27.12.2022
Номер документу108071531
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —916/3560/20

Ухвала від 30.03.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Мачульський Г.М.

Ухвала від 13.02.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Мачульський Г.М.

Постанова від 21.12.2022

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Діброва Г.І.

Ухвала від 20.12.2022

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Діброва Г.І.

Ухвала від 06.12.2022

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Діброва Г.І.

Ухвала від 15.11.2022

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Діброва Г.І.

Рішення від 04.10.2022

Господарське

Господарський суд Одеської області

Невінгловська Ю.М.

Ухвала від 23.09.2022

Господарське

Господарський суд Одеської області

Невінгловська Ю.М.

Ухвала від 05.09.2022

Господарське

Господарський суд Одеської області

Невінгловська Ю.М.

Ухвала від 22.08.2022

Господарське

Господарський суд Одеської області

Невінгловська Ю.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні